Болонський процес. Погляд у майбутнє загальноєвропейського освітнього простору

Об’єднання Європи, що відбувається на наших очах, — процес тривалий і масштабний. Окрім іншого, він означає створення єдиного освітнього і наукового простору з розробкою і впровадженням загальноєвропейських стандартів і критеріїв у цій сфері. Процес одержав назву Болонського на честь найстаршого в Європі університету в італійському місті Болонья, звідки вперше світ дізнався про ці ініціативи.

РІВНІ ІНТЕГРАЦІЇ. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

Можна виділити два рівні, на яких відбуваються процеси інтеграції освіти і науки в Європі, але так чи інакше усі вони пов’язані з ім’ям Болонського університету. Перший рівень — це утворення співдружності провідних європейських університетів під егідою прийнятої у вересні 1988 р. «Великої хартії університетів» (Magna Charta Universitatum), підписаної 250 ректорами провідних вищих навчальних закладів Європи, які зібралися з нагоди 900-річчя Болонського університету. У цьому документі були проголошені фундаментальні принципи європейських університетських традицій, що лягли в основу загальноєвропейської системи вищої освіти. Зокрема декларується незалежність університетів щодо будь-якої політичної та економічної влади, затверджується невіддільність педагогічної та дослідної діяльності, необхідність у гарантуванні свободи цієї діяльності, незалежно від географічних і політичних кордонів. На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських.

На рівні держав Європи процес зближення національних систем вищої освіти і науки почався ще з середини ХХ ст., оскільки на той момент назріла необхідність у підвищенні його конкурентоздатності в світі. Перші спроби об’єднання європейської вищої школи відбулися у 1957 р. з підписанням Римської угоди, в якій як складові процесів інтеграції Європи ставилися завдання щодо приведення національних законодавств до загальноєвропейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення мобільності студентів і викладачів та їх затребуваності на ринку праці, створення довгострокових систем навчання. Пізніше ці ідеї втілилися у рішеннях міністрів освіти європейських країн 1972 і 1976 р. у Маастрихтському договорі 1992 р. Під егідою Європейського Союзу (ЄС), Ради Європи були прийняті і впроваджувалися різні програми, спрямовані на подальшу інтеграцію систем вищої освіти і науки.

У 1997 р. Радою Європи і ЮНЕСКО була розроблена і прийнята Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в країнах Європи. Цю угоду підписали представники 43 держав, у тому числі й України. У Лісабонській конвенції висловлено визнання і повагу до цінності різних освітніх систем і визнано необхідність створення таких умов, при яких більшість людей, скориставшись досягненнями національних систем освіти і науки, можуть бути затребуваними на європейському ринку праці. Громадянам європейських країн мають бути доступні загальні цінності освіти, науки і культури всіх держав.

У травні 1998 р. міністри освіти чотирьох найбільших європейських країн — Великобританії, Німеччини, Італії та Франції — спільно прийняли і підписали Сорбонську декларацію. У ній вперше прямо затверджуються пріоритети на створення «відкритого європейського простору для вищої освіти» і викладаються способи досягнення цієї мети, що пізніше стали основою історичної Болонської декларації. Йдеться про створення двоступінчастої структури вищої освіти з двома основними циклами — дипломним і післядипломним, що забезпечує визнання статусу бакалавра як рівня вищої освіти з наданням права продовжити подальше навчання за програмами магістра. Крім того, зазначається необхідність використання системи навчальних кредитів — єдиної системи оцінювання, що дозволяє забезпечити прозорість і порівнянність програм навчання та освітніх кваліфікацій. «Це дозволить бажаючим почати і продовжити освіту в різних європейських університетах і одержувати кваліфікацію у зручний для них час протягом усього життя» — визначено в Сорбонській декларації.

Студентам обох рівнів рекомендується «провести, принаймні, один семестр в університетах за межами своєї країни. Водночас чимало викладачів і вчених Європи також повинні працювати в інших країнах». У декларації відзначено провідну роль університетів у формуванні та розвитку європейського культурного простору, у документі міститься заклик до урядів країн Європи об’єднати зусилля для досягнення цілей «поліпшення й удосконалення системи освіти».

БОЛОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ. ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ

Нарешті в червні 1999 р. 29 міністрів освіти європейських країн від імені своїх урядів підписали документ, що отримав назву «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці погодили загальні вимоги, критерії та стандарти систем вищої освіти, офіційно задекларували і почали процес об’єднання 4 тис. європейських вищих навчальних закладів, де навчаються понад 12 млн студентів, у єдиний освітній і науковий простір. У межах цього простору повинні діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування і мобільності громадян, що значно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Згідно з Болонською декларацією затверджується необхідність:

  • прийняття загальної системи порівнянних учених ступенів, у тому числі через утвердження додатка до диплома. Це розширить можливості для працевлаштування європейських громадян, а також підвищить конкурентоспроможність європейської вищої освіти;
  • введення в усіх країнах двох циклів навчання. При цьому перший, бакалаврський, цикл має тривати не менше 3 років, а другий, магістерський, — не менше 2 років. Їх необхідно приймати на європейському ринку праці як освітні та кваліфікаційні рівні;
  • впровадження системи перевідних кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок (European Community Course Credit Transfer System — ECTS) як інструмента, необхідного для максимального розширення студентської мобільності. Система перевідних кредитів може бути затребувана не лише в контексті вищої, а й в інших видах освіти, включаючи «навчання протягом життя»;
  • усунення перешкод на шляху академічної мобільності студентів, викладачів, наукових співробітників і адміністративного апарату з визнанням і оцінкою значення періодів, проведених ними у вищих навчальних закладах інших країн;
  • сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти; розробка порівнянних критеріїв і методологій оцінки якості відповідно до вимог ENQA (European Network Quality Assurance — Європейська мережа з гарантування якості);
  • сприяння необхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки і проведення наукових досліджень.

Принципи Болонської декларації вирішено цілком впровадити до 2010 р., а 2005 р. визначений як проміжний етап моніторингу досягнутого.

ЕТАПИ ВЕЛИКОГО ШЛЯХУ

Наступним етапом у розвитку Болонського процесу вважається зустріч, що відбулася у Празі 19 травня 2001 р., де міністри вищої освіти 32 країн Європи підписали Празьке комюніке. Таким чином, до Болонської співдружності на Празькому саміті примкнули ще 4 країни. Головні рішення цього саміту:

  • учасники високо оцінили активну участь у Болонському процесі Асоціації європейських університетів (EUA) і Національних союзів студентів країн Європи (ESІ) як неурядових структур. Особливо підкреслювалася конструктивна допомога з боку Європейської Комісії;
  • представники країн знову підтвердили свою позицію щодо шести цілей, визначених Болонською декларацією;
  • міністри акцентували увагу на питаннях навчання протягом життя як «істотному елементі Європейського простору вищої освіти», підкреслили «необхідність і бажаність участі вищих навчальних закладів і студентів у формуванні Європейського простору вищої освіти як компетентних, активних і творчих партнерів», визнали важливість підвищення привабливості європейського вищої освіти для студентів Європи та інших регіонів світу; а також відзначили, що «якість вищої освіти і досліджень має бути визначальним елементом міжнародної конкурентоздатності та привабливості Європи».

Третя зустріч міністрів вищої освіти в рамках Болонського процесу відбулася у вересні 2003 р. в Берліні, де було підписане відповідне комюніке. У документі зазначено, що, незважаючи на прогрес у розвитку Болонського процесу, необхідне подальше посилення роботи як на рівнях навчальних закладів, так і на національних і загальноєвропейських рівнях. Акцентувалася увага на необхідності сприяння європейському вимірові вищої освіти. Були розроблені додаткові модулі, курси і навчальні плани з загальноєвропейським компонентом, з відповідною орієнтацією та організацією. Відзначено важливу роль вищих навчальних закладів у забезпеченні можливості навчання протягом усього життя. Відзначалося, що європейський простір вищої освіти і європейський простір дослідницької діяльності — дві взаємозалежні частини суспільних знань. Принципово новим рішенням Берлінського саміту стало поширення загальноєвропейських вимог і стандартів вже і на докторські ступені. Установлено, що в країнах — учасницях Болонського процесу має бути єдиний науковий ступінь — «Доктор філософії» у відповідних сферах знань, що відповідає третьому кваліфікаційному рівню. Таким чином, це нерозривно пов’яже вищу освіту з науково-дослідною діяльністю. Особливо підкреслюючи важливість Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій, учасники саміту поставили мету, щоб до 2005 р. кожен студент по закінченні вищого навчального закладу одержував «автоматично і безкоштовно» Додаток до диплома англійською мовою. Крім того, на зустрічі прийнято рішення про задоволення заявок на членство ще 8 країн, включаючи Росію, що збільшило кількість учасників Болонського процесу до 40.

СУЧАСНИЙ ЕТАП БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

У травні 2005 р. в норвезькому місті Берген відбулася четверта конференція міністрів вищої освіти країн Європи, в роботі якої взяли участь ще 5 країн, включаючи Україну. У комюніке, прийнятому на цій конференції, підведені проміжні підсумки розвитку Болонського процесу. Зокрема, виконано середньостроковий аналіз реалізації трьох пріоритетних напрямків роботи, що був запланований ще на попередньому Берлінському саміті:

1. впровадження дворівневої системи кваліфікаційних ступенів з подальшим переходом на трирівневу систему;

2. створення умов для впровадження систем забезпечення якості освіти, включаючи структури акредитації вищих навчальних закладів з контролем їх діяльності як на національному, так і на загальноєвропейському рівнях;

3. визнання ступенів і періодів навчання. Відзначається, що Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій підписали 36 країн із 45, що беруть участь у Болонському процесі.

Основними пріоритетами подальшого розвитку вищої освіти визнана інтеграція науки і вищої школи, акцент на докторантурі як третьому кваліфікаційному рівні освіти; сприяння загальноєвропейській мобільності, у тому числі мобільності грантів і позик; забезпечення доступності високоякісної вищої освіти для всіх громадян, незалежно від їх соціального й економічного становища; заохочення відкритості та привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти для всіх регіонів світу. До передбаченої у 2007 р. у Лондоні чергової конференції міністрів вищої освіти планується провести моніторинг зазначених напрямків діяльності, для того щоб до 2010 р. ідеї Болонської декларації про створення Загальноєвропейського простору вищої освіти втілилися в життя.

ЛИТЕРАТУРА

1. Magna Charta Universitatum. Bologna, Italy, September 18, 1988.

2. Конвенция о признании квалификаций, относящихся к высшему образованию в Европейском регионе. Лиссабон, 11 апреля 1997.

3. Sorbonne Joint Declaration. Joint declaration on harmonisation of the architecture of the European higher education system by the four Ministers in charge for France, Germany, Italy and the United Kingdom. Paris, the Sorbonne, May 25, 1998.

4. The European higher education area. Joint Declaration of the European Ministers of Education. Convened in Bologna, June 19, 1999.

5. Towards the European higher education area. Communiquй of the Meeting of European Ministers in Charge of Higher Education. Prague, May 19, 2001.

6. Realising the European Higher Education Area. Communiquй of the Conference of Ministers responsible for Higher Education. Berlin, September 19, 2003.

7. The European Higher Education Area -Achieving the Goals. Communiquй of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, May 19–20, 2005.



З відповідей Президента України Віктора Ющенка на запитання студентів (із стенограми телемосту «Президент і молодь — діалог про майбутнє», 14 листопада 2005 р.):

…Є речі позитивні й очевидні, до яких ми повинні прагнути. Перша позиція — це те стремління, яке закладено в суті самого Болонського процесу, яка полягає в тому, що до 2010 року Європа повинна мати об’єднаний освітній простір. Це говоритиме про те, що на цій території буде адаптований будь-який диплом вищого навчального закладу будь-якої країни, яка є членом Болонського процесу. Я? думаю, що ви є сьогодні свідками того, наскільки високою є міграція, в тому числі молодих людей, у пошуках достойної роботи, достойної платні.? І це фундаментальне право людини обирати, мати можливість вибрати. І коли ми говоримо про Болонський процес, я, наприклад, з гордістю засвідчую, що, починаючи з? 2005–2006 років, до диплому, який буде видаватися чи то вашим університетом, чи будь-яким університетом України, буде зроблений офіційний вкладиш, який засвідчуватиме, що ви є дипломований спеціаліст, якого можуть приймати на роботу на всьому терені країн, які приєдналися до цього європейського освітнього проекту. У цьому є, звичайно, очевидний плюс. І є проблеми, є очевидні проблеми. Я не можу сказати, що це проблеми, які носять негативний характер. Але хотілося б сказати: якщо подивитися на номенклатуру наших спеціальностей і магістерських, і бакалаврських, то ми можемо дійти висновку, що згідно з нашою номенклатурою підготовка здійснюється за спеціальностями, 30–40 відсотків яких не знає Європа. Вона їх не може тлумачити. Чи не повинна влада нести відповідальність за те, що ми випускаємо молодих людей з дипломом, який не можуть прочитати на теренах цілої Європи? Це є проблема. Це є проблема якраз того спадку, який ми отримали, і це є проблема адаптації національної освіти до загальносвітових і, зокрема, європейських процесів. Я думаю, що в цілому піде на користь, якщо ми ясніше будемо розуміти, яких спеціалістів нам необхідно замовляти. Що являє собою український студент, що таке український диплом, чи визнається він і чи адаптована вказана в ньому спеціальність на інших теренах Європи? Я сказав би так: проблем тут багато. Але я скоріше б їх відніс до проблем росту. Скоріш за все — це проблема росту, ніж негативізму.

…Перш за все, ми підняли рівень державного замовлення. До 1 вересня цього року його рівень складав 45 відсотків, сьогодні — 54 відсотки всіх аудиторій вищих учбових закладів охоплені державним замовленням. Це дало змогу зробити доступною українську освіту близько 12 тисячам молодих красивих юнаків і дівчат, більше того — оплатити навчання за рахунок державних коштів. Це була та політика, яку я декларував: рівень державного замовлення складатиме не менше 50 відсотків. Зараз ми працюємо над тим, як змінити? якість цього державного замовлення. Держава повинна замовляти перш за все тих, хто потрібен. Я маю на увазі за спеціальностями. <…> На наступний навчальний рік в частині державного замовлення ви отримаєте радикальні зміни по формуванню нової політики.

З виступу В. Ющенка на Майдані Незалежності в Києві у День Свободи, 22 листопада 2005 р.:

…Нам треба виконати завдання і створити нову систему освіти в Україні, систему освіти, яка була б доступна кожному українцю. Ми почали з того, що радикально змінили систему державного замовлення. За допомогою тільки свідомих, цілеспрямованих рішень у цьому році державне замовлення по вищій освіті ми підняли на 9 пунктів і досягли 54%. 12 тисяч молодих людей отримали цей доступ. <…> Зараз ми формуємо систему зовнішнього тестування, яка дасть змогу, перш за все, у 2006 році державне замовлення на спеціалістів вищої і середньої спеціальної освіти розмістити тільки там, де будуть проведені незалежні вступні іспити. Я хочу підкреслити: ми хочемо підняти стипендії, заробітні плати вчителям, зробити фінансування комп’ютерних програм і забезпечення комп’ютерами вищої і середньоспеціальної української школи. Бо ми переконані в одному — хто переможе в освіті, той переможе у світі. Це та галузь українських капіталовкладень, перш за все бюджетних, яка буде мати пріоритет у 2006 році. Ми говоримо про здоров’я нації. Кожного місяця на декілька десятків тисяч скорочується українська нація, — провідними чинниками смертності є такі хвороби, як інфаркт і рак. На межі інтенційних тенденцій перебувають захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД. І тому в доктрині? 2006 року ми чітко проголошуємо:

Перше. Головний акцент медичної політики наступного року буде спрямований на медицину первинного рівня, на ту медицину, яка обслуговує село, селище, де кожний лікар знає свою родину. Йому ми сьогодні виділяємо більше півмільярда фінансування на закупівлю нового обладнання, установлення стандартного робочого місця сільського лікаря. Ми говоримо про підвищення заробітної плати тих людей, які працюють у сільській медицині. Ми говоримо про те, як сільську медицину забезпечити спеціалізованими автомобілями, як віддати шану істинно первинній українській медицині. Друге. Боротьба з раком для України стає пріоритетним завданням. Я цю тему беру під свій особистий контроль. Інший напрямок, який формується сьогодні у створенні Координаційного комітету, окремого комітету у Міністерстві охорони здоров’я — це Комітет з боротьби з ВІЛ/СНІДом і туберкульозом. Це дві програми, на яких ми встановлюємо спеціальне фінансування, спеціальні відповідні медичні структури і утворюємо при кожному районному, обласному центрі відповідні заклади, які забезпечать реалізацію боротьби з цими хворобами. Я переконаний, що це буде програма, до якої долучаться багато міжнародних структур, організацій, і переговори, які вчора відбулися з представником Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй щодо співпраці України у цьому питанні, було ще одним свідченням цього.

Олексій Макаренков,
фото Ігоря Кривінського

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті