Проблеми держзакупівель, або Хронологія абсурду

До нашої редакції звернувся колектив Турійської центральної районної аптеки № 10 Волинської області з питанням: наскільки необхідно проводити тендерні процедури при закупівлі ліків від знаних українських оптових постачальників національного масштабу, адже з ними багато років ведуть тісне співробітництво більшість аптечних закладів області, і практично ніхто з них при закупівлі товару не проводить тендерних процедур. Коментар у нормативно-юридичній площині надає Віталій Пашков, кандидат юридичних наук, доцент Полтавського факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.

Віталій Пашков, кандидат юридичних наук, доцент Полтавського факультету Національної юридичної академії імені Ярослава МудрогоУ сфері державних закупівель, як і в інших галузях економічного життя, у будь-які спроби фахівців налагодити порядок та прозорість витрачання державних коштів наша чиновна братія з вищих ешелонів влади зажди вносила відповідні корективи, що на перший погляд спрямовані на встановлення правопорядку. Так це було при створенні однієї з громадських організацій в системі держзакупівель, якій були делеговані функції органів влади. Завдяки цій громадській організації були зірвані мільйонні державні контракти, витрачені великі кошти на  користь приватних організацій, що були створені одночасно з цією громадською організацією та ін. Подібних прикладів так званого законотворення в  нашій державі можна навести безліч.

Питання контролю держакупівель офіційно було піднято державою на  підставі Типового закону ЮНСІТРАЛ про закупки товарів (робіт) і послуг, прийнятий комісією ООН з права міжнародної торгівлі від 17.06.1994 р. Постановою КМ України від 27.06.1997 р. № 694 «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері держзакупівель товарів (робіт, послуг)» був затверджений порядок організації та проведення торгів (тендерів) у сфері держзакупівель товарів (робіт, послуг).

Метою організації торгів було визначено підвищення ефективності державних закупівель, раціональне використання коштів, забезпечення оптимального рівня цін та найсприятливіших умов реалізації договорів (контрактів), недопущення надходження на ринок України неякісної продукції, запобігання економічно необґрунтованому завищенню цін на  товари (роботи, послуги). Стосувалося це положення лише бюджетних коштів та іноземних кредитів. Цим положенням визначено, що при закупівлі продукції оголошення про заплановану процедуру закупівлі має бути обов’язково опубліковано замовником торгів у інформаційно-аналітичному бюлетені «Вісник державних закупівель» та у разі потреби в інших друкованих засобах масової інформації, а якщо очікувана вартість предмета закупівлі становить або перевищує суму, еквівалентну 100 тис. дол. США, — також в іноземній пресі, зокрема в  технічних журналах, які розповсюджуються за міжнародними каталогами. У разі потреби замовник торгів міг також дати оголошення про їх проведення по радіо, телебаченню або у мережі електронного зв’язку. Постанова КМ України від 22.11.1999 р. № 2113 «Про вдосконалення системи державних закупівель» мінімальна сума застосування процедури торгів становила для товарів і послуг 10 тис. грн., для робіт — 200 тис. грн.

З прийняттям першої редакції Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» зазначена постанова втратила чинність. В цій редакції закону було дане таке визначення державних коштів – це кошти Державного бюджету, бюджету АРК та місцевих бюджетів, кошти державних цільових фондів, кошти Пенсійного фонду України, державні кредитні ресурси. Як ми бачимо, кошти державних та комунальних підприємств не увійшли до цього переліку. При цьому тендер проводився з суми, що перевищує для товарів і послуг 10 тис. євро, для робіт — 40 тис. євро. Контроль здійснювався Міністерством економіки.

На думку автора, перша редакція цього закону була найбільш ефективною. Недоліком цієї редакції була необхідність застосування процедури запиту цінових пропозицій при закупівлі на суму, яка не перевищує вищезазначену, починаючи з 1 копійки. При цьому сфера застосування закону фактично не мала обмежень, навіть якщо закуповувалися товари або послуги у природних монополістів. В подальшому до цієї редакції неодноразово вносили зміни, і ця ситуація щодо мінімальних закупівель та щодо сфери застосування закону була позитивно виправлена.

Так, Законом України від 16.06.2005 р. в поняття «державні кошти» було внесено таке доповнення: «кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», та введено поняття «генеральний замовник — орган державної влади, державна установа, організація чи підприємство, які визначені Кабінетом Міністрів України відповідальними за організацію і проведення процедур закупівлі на засадах міжвідомчої координації в інтересах замовників та виконують їх функції відповідно до цього Закону». Законом України від 15.12.2005 р. був значно розширений перелік уповноважених органів контролю за державними закупівлями та внесено уточнене поняття «роботи» тощо.

Але деяким особам не давала спокою відсутність можливості контролювати державні кошти, тому в подальшому в цей закон були внесені зміни, які наділяли, по-перше, громадську організацію повноваженнями органів влади, і по-друге, в сферу застосування потрапили державні та комунальні підприємства. Так, внаслідок внесення змін до Закону України від 16.06.2006 р. № 2664 було передбачено поширення цього закону, крім бюджетних установ і організацій у вигляді не господарюючих суб’єктів, на: «…державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків». При цьому обмежень щодо джерела фінансування таких закупівель не встановлено, тобто це стосується закупівель за власні кошти, одержані від господарської діяльності, а не лише за бюджетні, як це було раніше.

На підставі цього закону були внесені відповідні зміни в Господарський кодекс (ГК) України, а саме ст. 75, 77, 79 відповідно, щодо особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств, казенних підприємств та господарських товариств. Що стосується комунальних підприємств, то вони повинні діяти відповідно до ч. 9 ст. 78 ГК України, тобто згідно з вимогами, встановленими ГК щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, визначених законом, що передбачає дотримання принципів підприємницької діяльності (ст. 44 ГК), а саме вільного вибору постачальників і споживачів продукції, власного комерційного ризику, вільного розпоряджання прибутком тощо. Цікаво те, що зазначені положення відповідають конституційним принципам свободи підприємницької діяльності, що поширюються на  державні комерційні та комунальні унітарні підприємства.

Тобто, крім колізій, що виникли з прийняттям закону, у самому ГК мало місце порушення Основного Закону України — конституційних норм. До речі, проведена експертиза прийнятих змін зумовила зауваження і застереження Мінекономіки, Служби безпеки України, Мін’юсту та Мінфіну щодо невідповідності окремих положень змін правовим та економічним засадам сучасної системи закупівель, а саме діяльності інформаційних систем у мережі Інтернет, статус і діяльність Тендерної палати України, обмеження прав підприємців — учасників тендерів, неврахування урядових ініціатив про біржові механізми закупівель, обмеження неконкурентної процедури закупівлі у одного виконавця та приведення у відповідність з умовами СОТ в частині надання переваг вітчизняним виробникам.

В офіційному роз’ясненні Мінекономіки, наданому в листі від 5.09.2005 р. № 55-36/2000 щодо застосування окремих положень Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» з урахуванням змін, а саме сфери його застосування, встановлений обов’язковий порядок застосування процедур, визначених цим Законом лише з боку державних (казенних)підприємств та господарськими товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, з урахуванням особливостей та порядку, визначених в  нормативних актах України. При цьому обмежень щодо джерела фінансування таких закупівель не встановлено, однак особливості таких закупівель обов’язково повинні бути визначені постановою КМ України.

Крім того, листом Державного казначейства України від 16.01.2006 р. № 26-06/4-428 щодо діяльності комунальних підприємств було роз’яснено, що дія частини 5 ст. 2 Закону України від 16.06.2005 р. № 2664 поширюється лише: «…на  закупівлі, що здійснюються державними і казенними підприємствами та господарськими товариствами з часткою державної власності більше 50 відсотків». Також, на думку авторів листа, особливості закупівель за власні кошти обов’язково повинні бути визначені окремою постановою Кабінету Міністрів України, натомість вказана спеціальна норма не містить вказівки на її застосування такою категорією суб’єктів, як комунальні підприємства. У разі ж витрачання комунальними підприємствами бюджетних коштів, норми Закону застосовувалися повністю без обмежень.

Проте в подальшому ці роз’яснення були скасовані в частині комунальних підприємств та джерел їх надходжень. Тобто, і комунальні підприємства підпали під дію цього закону, між бюджетними та державними та комунальними підприємствами різниця була лише в  сумі, з якої застосовується ця процедура.

Крім цього, виникло питання щодо створення та діяльності у сфері державних закупівель спеціальної структури — Тендерної палати України, статус якої визначено в Законі як «неприбуткової спілки громадських організацій», однак зазначеній спілці громадських організацій надано владні адміністративні повноваження, які притаманні органам державної влади. Після нанесення державі значних збитків Закон України «Про закупівлю товарів робіт і послуг за державні кошти» було скасовано і постановою КМ України від 28.03.2008 р. № 274 затверджено Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 18 (639) від 05.05.2008 р.).

Згідно з цією постановою державні, у тому числі казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належать державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (далі — підприємства), здійснюють закупівлю в  установленому Тимчасовим положенням порядку.

Розпорядниками державних коштів в цьому положенні є органи державної влади, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією і законодавством України, підприємства, установи чи організації, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади АР Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов’язань і здійснення платежів.

Державні кошти відповідно до цього положення — це кошти Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів.

Отже, фактично комунальні підприємства здійснюють закупівлю згідно з цим порядком лише у випадку застосування в  діяльності коштів Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів, державних кредитних ресурсів, а також коштів Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів. В іншому разі комунальні підприємства не підпадають під дію цього Тимчасового положення.

Але 20.05.2008 р. 229 голосами був прийнятий за основу проект Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Коли повністю буде прийнятий цей закон — невідомо, особливо враховуючи політичні процеси у Верховній Раді, але готуватися до його прийняття необхідно.

Що цікавого в цьому законопроекті? Ним, зокрема, запроваджується новий порядок закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Зокрема, уточнюється термінологія; Міністерство економіки України наділяється статусом Уповноваженого органу; пропонується нова система органів, які провадитимуть державне регулювання та контроль з питань держзакупівель; конкретизується процедура державних закупівель та порядок оскарження дій замовника. У зв’язку з цим пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Господарського процесуального, Цивільного процесуального кодексів, Кодексу адміністративного судочинства, Законів України «Про державну контрольно-ревізійну службу», «Про Антимонопольний комітет», «Про освіту», «Про Рахункову палату», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України». Крім того, законопроектом передбачається можливість визначення Кабінетом Міністрів України особливостей закупівлі товарів, робіт і послуг, що здійснюються за державні кошти державними комерційними підприємствами, казенними підприємствами, господарськими товариствами, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50%, а також товарів, робіт і послуг, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, виконанням оборонного держзамовлення, обслуговуванням і погашенням державного боргу, закупівлею інших товарів, робіт і послуг соціального призначення; встановлення вартісної межі, починаючи з яких застосування Закону є обов’язковим: для товарів і послуг, якщо вартість закупівлі дорівнює або перевищує 100 тис. грн., а для робіт — 300 тис. грн. (500 тис. грн. — при закупівлі за кошти підприємств).

Згідно з цим проектом: «державні кошти — це кошти Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на  виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», кошти установ чи організацій, утворених в  установленому порядку органами державної влади, органами влади АР Крим чи органами місцевого самоврядування, гуманітарна допомога в грошовій формі, кошти підприємств». Підприємства — це державні, у тому числі казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50%, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50%. Тобто, комунальні підприємства підпадають під дію цього проекту.

Але за висновком Головного управління правових експертиз ВР України (далі — ГУ) необхідно врегулювати ряд питань. На нашу думку, найбільш важливі з них — це питання відповідного обґрунтування пропозиції щодо запропонованої проектом межі вартості закупівлі товарів, робіт та послуг. Так, згідно з проектом процедура закупівель, яка визначена законом, має застосовуватися у випадку, коли вартість закупівлі товару, послуг перевищує 100 тис. грн., а робіт — 300 тис. грн. У редакції Закону, що діяла до 20.03.2008 р. така межа відповідно становила 20 та 50 тис. грн. Крім того, необґрунтованою є пропозиція щодо надання підприємствам переваг при застосуванні процедури закупівель, зокрема, у встановленні межі такої закупівлі на рівні 500 тис. грн. Пропозиція, за якою закупівля товарів, робіт і послуг за кошти кредитів, позик, що надані відповідно до укладених в установленому порядку міжнародних договорів України здійснюється згідно з правилами і процедурами, встановленими такими організаціями, або у порядку, визначеному урядом України, викликає певні застереження. По-перше, оскільки надання кредитів та позик, про які йдеться, здійснюється на підставі відповідних міжнародних договорів, то порядок використання отриманих коштів може регламентуватися цими договорами. Зазначимо, що згідно з цим проектом «якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, передбачено інший порядок закупівлі, ніж порядок, визначений цим Законом, застосовуються положення міжнародного договору України». По-друге, запровадження особливого порядку для закупівель, що здійснюються за рахунок кредитів міжнародних організацій (якщо відповідним договором такий особливий порядок не визначається), не узгоджується з частиною першою ст. 2 цього закону, згідно з якою процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно законом про закупівлі.

Доцільно уточнити: які «інші органи» здійснюють державне регулювання у сфері закупівель (ч. 1), а також які «інші органи» здійснюють контроль за діяльністю замовників та учасників (ч. 3) та чи можуть бути такими органами інші органи, ніж ті, про які йдеться у цьому проекті; який порядок оприлюднення замовником інформації (ч. 1), а також вимоги до веб-порталу Уповноваженого органу (ч. 2), що дозволило б забезпечити доступність інформації усім зацікавленим особам, а також більш чітко визначити статус та повноваження тендерних комітетів.

Згідно з пропозицією проекту «замовник має право здійснити закупівлю за однією з процедур, зазначених у цьому проекті (крім процедур торгів з обмеженою участю та закупівлі у одного учасника), шляхом здійснення електронних закупівель з використанням інформаційної системи в інтернеті з дотриманням вимог, установлених цим Законом та іншими актами законодавства України» (ч. 1). Водночас, зауважують фахівці ГУ, процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно законом про закупівлю та лише у випадках, передбачених ним (абзац перший ч. 2 ст. 2). Тому вони вважають, що ці положення необхідно узгодити. Також пропонують встановити термін надання генеральним замовником Уповноваженому органу та всім заінтересованим замовникам звіту про результати процедури закупівлі. На думку фахівців ГУ, також було б доцільним, якби у проекті було передбачено формування реєстру недобросовісних учасників, який сприяв би ефективності та прозорості процедур держзакупівель.

Отже, якщо сьогодні комунальні підприємства можуть уникнути застосування процедури держзакупівель, то в подальшому це може бути необхідною умовою здійснення господарської діяльності. n

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті