Практика застосування антикорупційного законодавства у сфері охорони здоров’я

Із метою більш ефективного забезпечення захисту інтересів суспільства від корупційних посягань у квітні 2011 р. антикорупційне законодавство в Україні зазнало суттєвого реформування. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» окреслив принципово нові підходи до визначення складу корупційного правопорушення, кола відповідальних осіб, обмежень щодо одержання дарунків і не тільки.

Практика застосування антикорупційного законодавства у сфері охорони здоров’яПротягом останніх місяців згаданий нормативний акт став однією з основних тем дискусій серед представників юридичної спільноти. Глибокий теоретичний аналіз документа дозволив виявити як найбільш прогресивні норми, так і значні прогалини в новелах антикорупційного законодавства України.

Наразі наявна судова практика притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень дозволяє говорити про проб­леми застосування антикорупційного законодавства на практиці. Особливої уваги потребує розгляд справ про корупційні правопорушення у сфері охорони здоров’я. Так, одним із неоднозначних аспектів антикорупційного регулювання є питання віднесення лікарів державних та комунальних закладів охорони здоров’я, які не займають керівних посад, до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

Відповідно до підпункту «а» п. 2 частини 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» за вчинення корупційного правопорушення відповідають, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в частині 1 цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету. При цьому в законі не наводиться конкретних кваліфікаційних характеристик віднесення тієї чи іншої особи до згаданої категорії. За аналогією до законодавчого визначення термінів «посадові особи державних органів та їх апарату», «посадові особи місцевого самоврядування» та «службові особи» напрошується висновок щодо спеціальних функцій конкретного працівника державного чи комунального закладу охорони здоров’я для віднесення його до групи посадових осіб юридичних осіб публічного права: чи то консультативно-дорадчі та організаційно-розпорядчі функції, чи адміністративно-господарські.

Питання віднесення лікарів державних та комунальних закладів охорони здоров’я, які не займають керівних посад, до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення є неоднозначним

Водночас важливою є проблема чіткого розуміння фактичного змісту наведених функціо­нальних обов’язків. Якщо визначення поняття «консультативно-дорадчі функції» є досить дискусійним, то з розумінням змісту термінів «організаційно-розпорядчі» та «адміністративно-господарські» обов’язки не виникає суттєвих питань. Дані категорії визначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво». Так, під організаційно-розпорядчими обов’язками Верховний Суд України розуміє здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, бригадири тощо).

Адміністративно-господарськими визначено обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі виконують начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючі складами, їх заступники, керівники відділів підприємств тощо. У той же час постанова Пленуму Верховного Суду України містить застереження, що працівники, які виконують професійні функції, у тому числі лікарі, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, якщо при цьому вони мають також організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

Отже, саме тільки виконання лікарем його професійних функцій за відсутності конкретних спеціальних обов’язків, у тому числі з керівництва окремою ділянкою роботи, колективом чи управління, розпорядження майном, не може бути підставою для визнання такої особи суб’єктом відповідальності у сфері антикорупційного законодавства. Однак правозастосовна практика має приклади віднесення до посадових осіб юридичних осіб публічного права як суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення не лише, наприклад, завідуючого окремим відділенням чи всім закладом охорони здоров’я, а й рядового лікаря.

Так, постановою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 29.08.2011 р. у справі № 3-2555/11 винним у вчиненні корупційного діяння, передбаченого частиною 1 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», визнано хірурга амбулаторії станції Кіровоград ДУ «Вузлова лікарня станції Помічна» ДП «Одеська залізниця» без визначення будь-яких його організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Постановою Сімферопольського районного суду АР Крим від 22.08.2011 р. у справі № 3-1785/2011 до адміністративної відповідальності за порушення обмежень щодо використання службового становища притягнуто лікаря загальної практики — сімейного лікаря Миколаївської лікарської амбулаторії. При цьому віднесення зазначеного працівника до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, а саме до посадових осіб юридичних осіб публічного права, обґрунтовано отриманням даною особою заробітної плати за рахунок місцевого бюджету Миколаївської селищної ради та виконанням організаційно-розпорядчих функцій із направлення дітей та дорослих на стаціонарне лікування з оформленням документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Як бачимо, таке розуміння суті організаційно-розпорядчих функцій лікаря йде в розріз із наведеним Верховним Судом України визначенням цього поняття та робить питання обґрунтованості правозастосовної практики визначення суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення відкритим.

Судова практика має приклади віднесення до посадових осіб юридичних осіб публічного права як суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення й рядового лікаря

На відміну від наведених судових рішень, показовою є постанова Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30.08.2011 р. у справі № 3-2844/11. Так, відповідно до цього документа провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно лікаря кабінету ультразвукової діагностики центральної районної лікарні за порушення обмежень щодо використання службового становища було закрито у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. У ході судового розгляду справи з пояснень відповідача та матеріалів адміністративної справи (посадової інструкції лікаря) судом встановлено, що відповідач не є особою, яка постійно або тимчасово обіймає посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, тобто не є суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, а отже, і не є суб’єктом адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поряд із питанням визначення суб’єктів корупційного правопорушення актуальною є проблема розмежування складів таких проступків, як порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка та порушення обмежень щодо використання службового становища. Відповідно до частини 1 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» суб’єктам відповідальності за корупційні правопорушення заборонено використовувати службові повноваження та пов’язані із цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. При цьому, п. 1 частини 1 ст. 8 зазначеного закону також встановлено заборону на безпосереднє або через інших осіб одержання дарунків від юридичних або фізичних осіб за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами.

Як бачимо, зазначені склади правопорушень мають суттєві відмінності. Законодавець не пов’язує прийняття рішень, вчинення дій чи бездіяльність того, хто отримав дарунок, із будь-якими належними йому службовими повноваженнями чи пов’язаними із цим можливостями. Вручення забороненого законом дарунка відрізняється від обіцянки, пропозиції чи надання неправомірної вигоди відсутністю мети схилити особу, яка отримала дарунок, до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.

Неналежно досліджені обставини справ та неоднозначне тлумачення судами норм матеріального права призводить до неправильної кваліфікації правопорушень

Нині наведена позиція може бути обґрунтована не тільки теоретично, але й підтверджена практикою застосування ст. 8 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Так, відповідно до постанови Судацького міського суду АР Крим від 15.08.2011 р. у справі № 3-700/11 до адміністративної відповідальності за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка притягнуто завідуючого хірургічним відділенням територіального медичного об’єднання Судацької міської ради. Як зазначено в мотивувальній частині судового рішення, відповідач отримав від третіх осіб кошти в розмірі 3000 грн. за лікування особи, що перебувала в хірургічному відділенні територіального медичного об’єднання Судацької міської ради у зв’язку з виразкою шлунка. Відповідач не мав наміру та не здійснював після одержання дарунка протиправного використання своїх службових повноважень.

Однак поряд із наведеним рішенням існує досить неоднозначна практика притягнення медичних спеціалістів до відповідальності за отримання забороненого дарунка. Прикладом цього може слугувати постанова Сумського районного суду Сумської області від 05.08.2011 р. у справі № 3-1076/11 про притягнення до адміністративної відповідальності завідуючої господарством Сумської центральної районної лікарні за порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка. Як було встановлено судом, у розмові з постачальником продовольчих товарів відповідач натякнула, що існує багато бажаю­чих постачати до лікарні картоплю та цибулю. Згодом вона отримала від зазначеного постачальника дарунок у вигляді мікрохвильової печі вартістю 740 грн. Трактуючи наведені діяння як протиправні, суд не надав належного обґрунтування. За текстом рішення, окрім словосполучення «натякнула, що існує багато бажаючих», відсутнє будь-яке посилання на конкретні рішення, дії чи бездіяльність, за які відповідач отримала дарунок та потрапила під дію антикорупційного законодавства.

Отже, судова практика застосування нового Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» у сфері охорони здоров’я вказує не лише на неналежно досліджені обставини справ, але й на неоднозначне тлумачення судами норм матеріального права, що призводить до неправильної кваліфікації правопорушень. Наведене дає підстави говорити про наявність значного кола правозастосовних проблем, що потребують окремого нормативного врегулювання.

Лідія Санжаровська-Гурлач,
молодший юрист юридичної компанії
«Правовий Альянс»
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті