Текст підготовлений до другого читання
Прийнято ВРУ, повернуто з пропозиціями Президента
Витяг
Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законодавчих актів України
від 12.05.2011 р. № 8130-д
Верховна Рада України постановляє:
ІІ. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
29. Статтю 17 Закону України «Про лікарські засоби» викласти у такій редакції:
«Стаття 17. Порядок ввезення в Україну лікарських засобів
Контроль за ввезенням на митну територію України зареєстрованих в Україні лікарських засобів здійснюється Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів.
Випуск зареєстрованих в Україні лікарських засобів у вільний обіг на митній території України допускається тільки за наявності:
сертифіката якості, що видається виробником;
реєстраційного посвідчення лікарського засобу (або наявності зазначеного посвідчення у вигляді електронного документа в електронній базі даних митних органів);
позитивного висновку Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів, що видається у вигляді електронного документа.
Незареєстровані лікарські засоби можуть ввозитись на митну територію України для:
а) розміщення на митних складах або з метою транзиту через територію України в порядку, визначеному Митним кодексом України;
б) проведення доклінічних досліджень і клінічних випробувань;
в) реєстрації лікарських засобів в Україні (зразки препаратів у лікарських формах);
г) експонування на виставках, ярмарках, конференціях тощо без права реалізації;
ґ) індивідуального використання громадянами.
Порядок ввезення лікарських засобів у випадках, передбачених пунктами «б» — «ґ» частини третьої цієї статті, визначається Міністерством охорони здоров’я України.
У випадках стихійного лиха, катастроф, епідемічного захворювання тощо за окремим рішенням Міністерства охорони здоров’я України дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів з зарубіжних країн за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в цих країнах».
ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України у зв’язку з прийняттям Митного кодексу України”
Прийнятий Верховною Радою України 3 листопада 2011 року Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Митного кодексу України” не може бути підписаний, виходячи з такого.
1. У передбачених Законом, що розглядається, змінах до Закону України “Про гуманітарну допомогу” (пункт 13 розділу I) вживається власна назва міністерства Автономної Республіки Крим, зазначається конкретний структурний підрозділ обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації (нова редакція статті 6).
У зв’язку з цим слід наголосити таке.
За Конституцією України:
державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6);
органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19);
повноваження Верховної Ради України вичерпно визначені Конституцією України (частина друга статті 85);
склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови (частина третя статті 118).
За Законом України “Про місцеві державні адміністрації” у межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій; рекомендаційні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина друга і третя статті 5).
Отже, визначення структури місцевих державних адміністрацій належить до повноважень їх голів та Кабінету Міністрів України.
Частиною п’ятою статті 136 Конституції України встановлено, що повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
За Конституцією Автономної Республіки Крим, затвердженою Законом України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим” (пункт 23 частини другої статті 26), а також за Законом України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим” (пункт 24 частини другої статті 9) утворення і ліквідація міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим за пропозицією Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Законом України “Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим” установлено, що органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим є юридичними особами та діють на підставі положень, що затверджуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим (частина четверта статті 53).
Таким чином, утворення органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, визначення функціональної спрямованості їх діяльності, основних завдань та повноважень належить до компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
У положеннях Закону, що розглядається, також позначено Міністерство праці та соціальної політики України.
У зв’язку з цим зауважую, що Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади”, виданим Главою держави в межах конституційних повноважень, установлених пунктом 15 частини першої статті 106 Основного Закону України, утворено Міністерство соціальної політики України шляхом реорганізації Міністерства праці та соціальної політики України.
Ураховуючи викладене, не можу підтримати пропоновану редакцію абзацу четвертого частини другої нової редакції статті 6 Закону України “Про гуманітарну допомогу”.
Тому пропоную абзац сьомий підпункту 1 пункту 13 розділу I Закону викласти в такій редакції:
“легкових автомобілів, які на момент ввезення на митну територію України були виготовлені не більш як 8 років тому, з об’ємом двигуна не більш як 1800 куб. см, що отримуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською державною адміністрацією або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, для подальшої передачі інвалідам, які перебувають у встановленому порядку на обліку для отримання спеціального автотранспорту, на строк, визначений законодавством”.
2. Передбаченими Законом, що надійшов на підпис, змінами до Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” пропонується з 1 січня 2012 року вивести зі сфери дії Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, зокрема, відносини у сфері митної справи (пункт 1 розділу І, розділ II).
Водночас поза увагою Закону, що надійшов на підпис, залишилися інші зміни, що вже відбулися у законодавчому регулюванні відносин дозвільного характеру. Зокрема, Законом України “Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності” (який набирає чинності, як і Закон, що розглядається, з 1 січня 2012 року) затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності. Цей Перелік містить такий документ дозвільного характеру, як дозвіл на реекспорт товарів, що походять з інших країн, видача якого передбачена Митним кодексом України (пункт 61).
Така неузгодженість положень статті 2 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” (в редакції Закону, що надійшов на підпис, яка виключає зі сфери його дії відносини у сфері митної справи) та Закону України “Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності” (який містить такий документ дозвільного характеру, як дозвіл на реекспорт товарів, що походять з інших країн) не забезпечить одноманітного врегулювання порушених питань, а відтак, створює можливість застосування до однакових відносин (залежно від їх суб’єктивного складу) різних механізмів, що спотворюватиме конституційні принципи рівності громадян, власників, суб’єктів господарювання перед законом (статті 13, 24 Конституції України).
Ураховуючи викладене, необхідно узгодити Закон, що надійшов на підпис, та Закон України “Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності”. Тож пропоную доповнити Закон, що надійшов на підпис, положенням щодо виключення пункту 61 із Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності.
3. Законом, що розглядається, скасовується ліцензування діяльності митного брокера.
З цього приводу слід наголосити, що цей Закон нерозривно пов’язаний із новим Митним кодексом України, прийнятим 3 листопада 2011 року.
Новий Митний кодекс України передбачає здійснення митної брокерської діяльності не на підставі ліцензії, а на підставі дозволу, що надається центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи спільно з центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Необхідною умовою для отримання дозволу на здійснення митної брокерської діяльності за Митним кодексом України є наявність у підприємства договору фінансової гарантії виконання зобов’язань митного брокера на користь державного бюджету. При цьому передбачається, що розмір суми такої фінансової гарантії не може бути меншим 300 000 євро (стаття 408).
У зв’язку з цим слід відзначити, що за чинними Митним кодексом України та Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” посередницька діяльність митного брокера підлягає ліцензуванню. Розмір плати за видачу ліцензій становить одну мінімальну заробітну плату, тобто з 1 грудня 2011 року до 31 грудня 2011 року – 1004 гривні (Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 року № 1755 “Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу”, з наступними змінами). Необхідною умовою для отримання ліцензії на діяльність митного брокера є подання засвідченої в установленому порядку копії договору страхування власної діяльності на суму не менш як 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – 34 тис. грн. (постанова Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року № 756 “Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності” з наступними змінами).
Таким чином, запроваджуваний новим Митним кодексом України та Законом, що розглядається, механізм суттєво обмежить можливості для реалізації права на здійснення підприємницької діяльності митного брокера, а отже, не відповідає нормі статті 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).
Це також призведе до обмеження конкуренції у вказаній сфері, що не відповідає конституційному принципу захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (частина перша статті 42 Конституції України).
Нарешті, це не узгоджується з останніми заходами, здійсненими парламентом та урядом держави у сфері дерегуляції та зменшення адміністративних бар’єрів у підприємництві.
Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку про неприйнятність пропонованого механізму регулювання діяльності митного брокера. Тому вважаю за необхідне утриматись від скасування ліцензування діяльності митного брокера. Водночас убачаю за доцільне в Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” привести назву цього виду господарської діяльності у відповідність із термінологією нового Митного кодексу України.
Виходячи з наведеного, пропоную пункт 22 розділу I Закону, що розглядається, викласти в такій редакції:
“22. Пункт 35 частини третьої статті 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299 із наступними змінами) викласти в такій редакції:
“35) митна брокерська діяльність”.
4. Законом, що надійшов на підпис, передбачено, що виконання постанов суду (судді) про конфіскацію в справах про порушення митних правил здійснюється згідно зі статтею 541 Митного кодексу України (пункт 17 розділу І Закону, яким вносяться зміни до Закону України “Про виконавче провадження”).
Статтею ж 541 Митного кодексу України, прийнятого 3 листопада 2011 року, пропонується встановити, що постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил у частині конфіскації виконується митним органом, якщо товари, транспортні засоби, які конфіскуються, були ним попередньо вилучені; якщо ж товари, що конфіскуються, не були вилучені митним органом, така постанова виконується державним виконавцем.
У зв’язку з цим слід зазначити, що відповідно до статей 6, 19 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на приписи статті 92 Конституції України, виключно законами України визначається, зокрема, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби.
За статтею 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 59 Кримінального кодексу України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Згідно з вимогами статті 404 Кримінально-процесуального кодексу України вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.
За Кодексом України про адміністративні правопорушення конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України. Постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом (статті 29, 313).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні здійснюють державні виконавці, визначені Законом України “Про державну виконавчу службу”. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, в тому числі рішень судів про конфіскацію майна, визначає Закон України “Про виконавче провадження”.
Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 385, на Державну виконавчу службу покладено реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів (пункт 1). У свою чергу, за Положенням про Державну митну службу України, затвердженим Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 582, Державна митна служба України є центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, основними завданнями якої є реалізація державної політики у сфері державної митної справи.
Отже, Президент України, діючи в межах повноважень, установлених пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України, визначив систему центральних органів виконавчої влади з покладанням на кожний орган відповідних функцій.
Таким чином, Конституцією України, законами України та указами Президента України чітко визначено повноваження державних органів, зокрема органів державної виконавчої служби та митних органів.
Покладення на митні органи повноважень щодо виконання рішень судів про конфіскацію майна, вилученого цими органами, не відповідає Конституції України, не узгоджується із Законами України “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження”, статтею 313 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 404 Кримінально-процесуального кодексу України, а тому не може бути підтримано.
У зв’язку з цим пропоную пункт 17 розділу І Закону, що розглядається, виключити.
5. Пунктом 4 розділу І Закону вносяться зміни до статті 7 Закону України “Про судову експертизу”, які передбачають віднесення експертних служб Державної митної служби України до числа державних спеціалізованих установ, які здійснюють судово-експертну діяльність.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про судову експертизу” судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду (стаття 1). Тобто метою судово-експертної діяльності є забезпечення правоохоронних органів і судів України науково обгрунтованою, кваліфікованою експертизою, яка відповідно до положень процесуального законодавства є доказом у кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справах та справах про адміністративні правопорушення.
За статтею 3 Закону України “Про судову експертизу” одним з основоположних принципів судово-експертної діяльності є її незалежність та об’єктивність. Незалежність судового експерта і, як наслідок, правильність (об’єктивність та достовірність) його висновку забезпечуються існуванням спеціалізованих установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слідства (стаття 4).
Крім того, процесуальним законодавством України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Таким чином, надання митним органам права на здійснення судово-експертної діяльності суперечитиме принципам здійснення правосуддя на засадах змагальності та диспозитивності сторін і призведе до порушення одного з основоположних принципів – незалежності судової експертизи.
Тому пропоную пункт 4 розділу І Закону, що розглядається, виключити.
6. Пункт 27 розділу І Закону, що надійшов на підпис, потребує приведення у відповідність із Законом України “Про центральні органи виконавчої влади”, за яким міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики (стаття 1).
Тож пропоную у пункті 27 розділу І Закону слова “Центральний орган виконавчої влади у сфері митної справи” замінити словами “Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи”.
Президент України В.ЯНУКОВИЧ
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим