АКТИФЕРИН у лікуванні залізодефіцитної анемії у першороділь віком до 18 років

Залізодефіцітна анемія (ЗДА) у жінок в період вагітності залишається серйозною проблемою в акушерстві. Не дивлячись на те, що багато наукових питань стосовно цiєї проблеми вирiшенi, ця патологія продовжує привертати велику увагу, бо кількість хворих на ЗДА не зменшується. За даними ВООЗ (1971) частота ЗДА в період вагiтності в рiзних країнах світу коливається вiд 21 до 80% за показником рiвня гемоглобiну i вiд 49–99% — за рiвнем сироваткового залiза. До розвитку ЗДА призводить дефiцит залiза в сироватцi кровi i кiстковому мозку та дефiцит iнших гемопоетичних чинникiв, однак однiєю iз головних причин виникнення цієї патології є нестача залiза в органiзмi, зниження його абсорбцiї в кишечнику iз харчових продуктiв (Белоус А.М., Конник П.Г., 1991; Беседiн В.М., Стадник О.А., 1998).

Фiзiологiчні функцiї залiзо реалiзує у складi залiзовмiсних бiологiчно активних речовин, що беруть участь у формуваннi активних центрiв окислювально-вiдновних ферментiв (оксидази, гiдроксилази, супероксиддисмутази та iн.); транспорті електронiв і у процесі дихання (цитохроми, залiзосеропротеїди); транспорті та депонуванні залiза (трансферин, феритин, гемосидерин, гастроферин та iншi сидероферини). Дефiцит залiза виявляється порушенням рiзних ланок гемопоезу, процесiв дихання i метаболiзму, iмунологiчними та гормональними змінами (Шехтман М.М., Бурдули Г.М., 1997).

Анемiю здебільшого дiагностують у другiй половинi вагiтностi. ЗДА у період вагiтностi подiляють на анемiю вагiтних, коли захворювання розвивається пiд час вагiтностi, i анемiю у вагiтних, коли анемiю було діагностовано ще до вагiтностi. Вважають, що перебіг анемiї вагiтних бiльш важкий, оскiльки до розвитку хвороби (яка виникла до вагiтностi) органiзм адаптувався, а анемiя вагiтних є ускладненням, подiбним до пiзнього гестозу, бо розвитку анемiї сприяють також порушення гемопоезу, спричинені вагiтнiстю.

Перебіг, частота i важкiсть ускладнень вагiтностi, пологiв, пiсляпологового перiоду обумовлена насамперед ступенем анемiї. Але, як свідчать проведенi нами обстеження вагiтних рiзних вiкових груп, ускладнення в період вагiтностi та пологiв, якi впливають на стан плода та новонародженого за наявності анемiї вагiтних, обумовленi також вiком жiнки. Нами були обстеженi 60 вагiтних з анемiєю, яким пiд час пологiв ще не виповнилося 18 рокiв (юні), та 30 вагiтних з ЗДА вiком 20–26 рокiв. Встановлено, що ЗДА у жiнок віком до 18 років є більш частим та серйозним, ніж у вагiтних вiком 20–26 рокiв, ускладненням вагiтностi, пологiв, несприятливо впливає на стан плода та новонародженого. У юних першороділь із ЗДА пiзнi гестози спостерiгалися в 4,5 разу частiше, нiж у жiнок вiком 20–26 рокiв; загроза переривання вагiтностi у другій половині виникає в 2 рази частiше, що так само може бути обумовлено вiковою незрiлiстю. Під час пологів у кожної другої юної жінки спостерігалося несвоєчасне вiдходження навколоплiдних вод, слабкiсть пологової дiяльностi відзначена в 2 рази частiше, нiж у жiнок віком 20–26 років. Кровотеча в послiдовий i ранній пiсляродовий перiод серед юних жiнок мали мiсце в 10% випадкiв проти 3,33% серед жiнок віком 20–26 років з ЗДА. В пiсляродовий перiод у юних жiнок частiше спостерiгали гiпогалактiю, субiнволюцiю матки, ендометрит. У новонароджених вiд юних жiнок з ЗДА в 2 рази частiше, нiж у новонароджених від жiнок віком 20–26 років з ЗДА, спостерiгали гiпоксiю, гiпотрофiю, перинатальну захворюванiсть.

Вагiтнi з ЗДА потребують дiєтичного та медикаментозного лiкування. Встановлено (Димитров Д.Я., 1985; Джаббарова Ю.К., 1990; Окороков А.Н., 1997; Шехтман М.М., Бурдули Г.М., 1997), що вагiтних із ЗДА неможливо лiкувати без препаратiв залiза (лише дiєтою), навiть якщо харчовий раціон складається з багатих на залiзо продуктів, в яких залiзо мiститься у важкорозчиннiй тривалентнiй формi, оскільки воно пов’язане з бiлком та гемiновими сполуками i практично не може всмоктуватися у кишечнику. У шлунку тiльки 10–20 мг залiза вiдновлюється до двовалентного, з якого тiльки 10% всмоктується епiтелiоцитами дванадцятипалої кишки, зв’язується з феритином i транспортується трансферином у тканини. Двовалентне залiзо є найбiльш фiзiологiчною формою для всмоктування його в кишечнику. Крiм того, вмiст у багатьох продуктах фосфоровмiсної сполуки фiтату спричинює утворення з металами нерозчинних форм, якi неповнiстю абсорбуються в кишечнику. Абсорбцiю залiза знижують жирнi i фосфорнi кислоти, некрохмальнi полiсахариди (целюлоза), запальнi i дистрофiчнi процеси, мальабсорбцiя (Авцын А.П. и соавт., 1991).

До цього часу в лiтературi не наведені рекомендацiї щодо застосування сучасних антианемiчних препаратiв у юних першороділь із ЗДА. Це свідчить про необхiднiсть пошуку, розроблення i застосування таких препаратiв залiза для лiкування ЗДА, якi були б фiзiологiчно найбільш адекватними для жiнок цієї вiкової групи, мали високу бiологiчну доступнiсть за умов перорального прийому.

Цим вимогам вiдповiдає препарат АКТИФЕРИН фiрми «ratiopharm», що пiдтверджується нашими дослiдженнями.

Нами було обстежено 20 юних вагiтних із ЗДА і 15 вагiтних віком 20–26 рокiв із ЗДА, яким проводили курс лiкування препаратами двовалентного залiза в максимальних дозах (вiд 200 до 300 мг Fe²⁺ ) протягом 6–10 тиж. Крiм того, вагiтнi отримували в процесi лiкування вiтамiн Е, фолiєву кислоту, їм виконували гiпербаричну оксигенацiю.

Iнша група вагiтних (20 осіб) одержувала препарат АКТИФЕРИН.

АКТИФЕРИН — це хелатна сполука двовалентного залiза сульфату й оксiамiнокислоти D, L-серину в молекулярному спiввiдношеннi 1:2.

Серин, поєднуючись iз залiзом через амiно- i карбоксильну групи, утворює хелатний комплекс з високою константою стiйкостi (Lecter J.E., Bauman J.E., 1970; Эйхгорн Г.Л., 1978).

Висока стiйкiсть хелату перешкоджає зв’язуванню залiза з iншими сполуками, які утруднюють абсорбцiю його в кишечнику. Функцiональна активнiсть залiза у складi металоорганiчної сполуки зростає в багато разiв, впливаючи на рiзнi ланки обмiну. Пiд захистом хелатних лiгандiв залiзо та iншi метали можуть депонуватися в органах i тканинах або розщеплюватися в мiсцях їх абсорбцiї, цілеспрямовано дiючи на обмiн речовин та синтез залiзовмiсних бiополiмерiв (Риш М.А., 1976; Jacobs A., Worwood M., 1981; Авцын А.П. и соавт., 1991; Беседiн В.М., Стадник О.А., 1998). Хелатнi сполуки залiза з амiнокислотами швидше абсорбуються, нiж його неорганiчнi солi, легко проникають через мембрани ретикулоцитiв, мiтохондрiй, плацентарний бар’єр, бiльше залiза депонують в тканинах порiвняно з iншими препаратами залiза нехелатного походження.

Спiвставлення i аналiз фiзiологiчних i лiкувальних ефектiв залiзовмiсних препаратiв, якi застосовували у юних першороділь, та АКТИФЕРИНУ свiдчать, що АКТИФЕРИН виявляє вищу ефективність.

Серед юних першороділь, які отримували загальноприйняту терапію, пiдвищення рівня ретикулоцитiв вiдзначалось на 12–14-й день лiкування, пiдвищення вмiсту гемоглобiну — до кiнця 4-го тижня. Часткова нормалiзацiя гематологiчних змiн забезпечувалась протягом 8–10 тиж. Задовiльний стан та часткова нормалiзацiя гематологiчних змiн у вагiтних віком 20–26 рокiв із ЗДА забезпечувались протягом 6–8 тиж.

У разі застосування АКТИФЕРИНУ вагітними з ЗДА I та II ступеня важкостi клінічний ефект досягався під час прийому значно нижчих доз (1–2 капсули на добу, що складає 34,5–69 мг Fe²⁺), пiдвищення рівня ретикулоцитiв вiдзначалося на 7–9-й день, підвищення рівня гемоглобiну — на 12–14-й день, нормалiзацiя показникiв червоної кровi (рiвень залiза, гемоглобiну, феритину) та клiнічного статусу вагiтних — на 4–5-й тиждень. У разі анемiї III ступеня важкостi вагiтнi приймали 2–3 капсули препарату на добу (69–103,5 мг Fe²⁺ ). Вiдновлення гематологiчних показникiв вiдбувалося протягом 6–7 тиж. Ефективнiсть лiкування контролювали не тiльки за рiвнем гемоглобiну та феритину у сироватці кровi, оскільки нормалiзацiя рівня гемоглобiну ще не свідчить про нормалiзацiю запасiв залiза в органiзмi. Слiд зазначити, що серед жiнок, якi приймали iншi залiзовмiснi препарати, 7 (35%) вагiтних iз групи юних першороділь та 4 (20%) — віком 20–26 рокiв вимагали повторного курсу лiкування. Рiвень еритроцитiв та гемоглобiну нормалізувався при повторному курсi лікування протягом 5–6 тиж, але для нормалiзацiї запасiв залiза вагiтна приймала той самий препарат залiза, але у зниженій вдвічі дозі ще 5–7 тиж.

Серед вагiтних, якi приймали АКТИФЕРИН, у 3 (15%) через 3–4 тиж пiсля курсу лiкування спостерігалася ЗДА I ступеня важкостi (до лiкування — III ступеня). Вони пройшли повторний курс лiкування, в результатi якого рівень гемоглобiну нормалізувався через 2–3 тиж, а феритину та трансферину — через 3–4 тиж.

Щодо побічних ефектiв, слід зазначити, що АКТИФЕРИН на вiдмiну вiд iнших залiзовмiсних препаратiв не виявляв диспепсичних та токсико-алергiйних реакцiй, що обумовлено його високою абсорбцiєю у травному тракті. Крiм того, АКТИФЕРИН бере участь у регуляцiї обмiнних процесiв, оскільки у своєму складi містить оксiамiнокислоту D, L-серин. Тому застосування АКТИФЕРИНУ регулює обмiн глiкопротеїнiв, ганглiозидiв та глiкозамiноглiканiв кровi, порушений при ЗДА.

Серин впливає на обмiн таких бiополiмерiв, як протеази, естерази, хiмотрипсин, регулюючи iх вiдповiднi функцiї.

Таким чином, АКТИФЕРИН є препаратом вибору в лiкуваннi вагiтних із ЗДА, про що свідчать результати наших клiнiчних та лабораторних дослiджень.

В.В. Нікітіна, А.Г. Ципкун

?