Іноземний досвід системи добровільного медичного страхування

Організація системи охорони здоров’я, яка б гарантувала рівне право кожного громадянина на отримання якісної медичної допомоги, може бути забезпечена за допомогою страхової медицини, важливим елементом якої є медичне страхування.

Як свідчить світовий досвід, проблема забезпечення соціальної захищеності громадян, а отже, і співіснування державних та приватних систем медичного забезпечення вирішується по-різному. Наприклад, у ФРН для певної категорії громадян передбачена можливість відмовитися від державного медичного страхування, якщо вони застраховані у комерційній страховій компанії, але за умови державного контролю за якістю надання медичних послуг. У Франції державна система не забезпечує повного відшкодування вартості лікування і це спонукає населення звертатись до системи комерційного медичного страхування. У Великобританії поряд із тим, що усе населення застраховане державою, кожен громадянин має змогу звернутись до страхової компанії. У США надання медичної допомоги здійснюється майже виключно на платній основі, але певні верстви населення (пенсіонери, малозабезпечені, інваліди) одержують медичну допомогу за державними програмами «Медікер» та «Медікейд».

ДЖЕРЕЛА ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ ПО МЕДИЧНОМУ СТРАХУВАННЮ

В Україні система добровільного (комерційного) медичного страхування знаходиться на етапі становлення. Тому законодавча база, що регулює цю сферу діяльності, не може вважатись довершеною. Через це стримується розвиток системи перестрахування ризиків за договорами медичного страхування, інфраструктури медичного страхового ринку, крім того, переважна частина населення психологічно і у фінансовому відношенні не готова до активної співпраці зі страховими компаніями. Ці недоліки обумовлені багатьма об’єктивними та суб’єктивними чинниками, проте, на мою думку, ми здатні подолати труднощі, про що свідчить досвід інших постсоціалістичних країн, які почали перебудову медичної галузі раніше і вже досягли на цьому шляху певних успіхів.

Звернімось до досвіду нашого найближчого сусіда — Росії, де вже кілька років відпрацьовується система медичного страхування, зокрема система оподаткування медстрахування. Вважаю, що вивчення досвіду Росії може підказати деякі плодотворні ідеї.

Наприклад, витрати за договорами добровільного медичного страхування відшкодовуються за рахунок чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків у разі, якщо договори укладені на термін менше ніж один рік або якщо розмір виплат перевищує 1% обсягу реалізованої продукції. Відповідно до російського законодавства страхувальник має право на залучення для добровільного медичного страхування коштів із прибутку підприємства. Разом з тим страхові внески по добровільному медичному страхуванню, а також страхуванню від нещасних випадків і хвороб відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг).

ОБКЛАДАННЯ СТРАХОВИХ ВНЕСКІВ ПОДАТКОМ НА ПРИБУТОК

Досвід Росії щодо обкладання страхових внесків податком на прибуток також вартий уваги. Наприклад, до складу сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб не включається вартість амбулаторного чи стаціонарного медичного обслуговування, наданого медичними установами за договорами добровільного медичного страхування і здійснюваного за рахунок коштів підприємств, установ і організацій на користь своїх працівників та (або) членів їхніх родин.

Олександр ЗАЛЄТОВ Генеральний директор Ліги страхових організацій України

До медичного обслуговування, зокрема, відноситься зубопротезування (незалежно від використовуваного матеріалу), лікувально-профілактичні та оздоровчі заходи, судово-медичний огляд, діагностика і лікування хронічного алкоголізму; не відносяться — косметологічні, побутові послуги.

Відповідно до російського законодавства суми страхових внесків, сплачені роботодавцями за договорами медичного страхування, не підлягають внесенню в сукупний оподаткований доход фізичної особи лише за умови, якщо страхувальник не отримував страхових виплат. В усіх інших випадках суми страхових внесків підлягають оподаткуванню у складі сукупного річного доходу, якщо вони сплачуються за фізичних осіб із коштів підприємств, установ, організацій чи інших роботодавців, за винятком випадків, коли страхування своїх працівників здійснюється роботодавцями згідно із загальнообов’язковим державним медичним страхування відповідно до чинного законодавства і за договорами добровільного медичного страхування за відсутності виплат застрахованим фізичним особам.

Крім того, законодавством Росії передбачені певні пільги для страхувальників. Наприклад, страхові внески до Пенсійного фонду не нараховуються на страхові внески за договорами добровільного медичного страхування працівників, що укладені на термін більше одного року, та на внески за договорами особистого страхування, що укладаються на випадок смерті застрахованої особи або втрати працездатності у зв’язку з виконанням трудових обов’язків. Слід зазначити, що такі пільги можуть бути надані лише за відсутності у роботодавця заборгованості по виплатах до Пенсійного фонду і якщо зазначені договори не передбачають страхових виплат застрахованим без настання страхового випадку. В усіх інших випадках нарахування внесків до Пенсійного фонду проводиться в установленому порядку.

Нарахування внесків за договорами добровільного медичного страхування до Фонду соціального страхування, до Фонду обов’язкового медичного страхування та до Державного фонду зайнятості законодавством Російської Федерації не передбачено.

ВИСНОВКИ

Концепція розвитку добровільного медичного страхування в Україні вимагає істотного вдосконалення правового забезпечення. Робота у цьому напрямку повинна проводитись поетапно і за умови об’єднання зусиль усіх зацікавлених сторін: органів державної влади, страхових організацій та медичних установ. На нашу думку, при розробленні нормативно-правових актів з медичного страхування та здійсненні відповідних організаційних заходів слід врахувати наступне:

1) у разі прийняття законодавчих актів із загальнообов’язкового соціального медичного страхування необхідно забезпечити створення конкурентного середовища на ринку медичних послуг;

2) необхідно створити сприятливі умови для розвитку добровільного медичного страхування, яке буде ефективно доповнювати загальнообов’язкове соціальне медичне страхування, що забезпечить відшкодування витрат на надання медичної допомоги понад або в межах, визначених програмами загальнообов’язкового медичного страхування;

3) у разі отримання страхових виплат за договорами добровільного медичного страхування здійснювати оподаткування сукупного доходу громадян відповідно до бази та ставок, які передбачені для загальнообов’язкового медичного страхування;

4) підвищити зацікавленість роботодавців у збереженні здоров’я своїх працівників шляхом економічного стимулювання;

5) забезпечити законодавче врегулювання можливостей включення витрат на сплату платежів за договорами добровільного медичного страхування працівників юридичними особами (роботодавцями) до собівартості продукції;

6) стимулювати підвищення надійності страхових компаній, які працюватимуть у системі добровільного медичного страхування, шляхом встановлення чітких вимог до їх ліцензування відповідно до єдиних критеріїв;

7) підвищити зацікавленість роботодавців, громадян та лікувальних закладів у медичному страхуванні шляхом створення оптимальної уніфікованої системи кваліфікації та ціноутворення на медичні послуги, забезпечивши таким чином надходження коштів до системи добровільного медичного страхування;

8) на основі системи оцінки якості медичної допомоги, що планується розробити, присвоїти медичним установам державні категорії;

9) забезпечити контроль за додержанням єдиних галузевих стандартів лікування усіма медичними установами, що працюють у системі добровільного медичного страхування, незалежно від відомчої підпорядкованості, організаційної структури та форми власності.

Таким чином, наведена вище система заходів, спрямованих на реалізацію Концепції розвитку добровільного медичного страхування в Україні, дозволить:

• створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної та якісної медичної допомоги;

• суттєво зменшити навантаження на  державний та місцевий бюджети;

• зменшити частку «тіньової медицини» в системі медичного забезпечення;

• уникнути зайвих витрат з метою отримання додаткового прибутку лікувальною установою внаслідок надання необгрунтованих медичних послуг;

• поліпшити фінансове становище працівників медичної галузі.

Олександр Залєтов,
Генеральний директор Ліги
страхових організацій України