XXIII конгрес Європейського товариства кардіологів відбувся у Стокгольмі

У роботі міжнародного форуму взяли участь провідні вчені Європи, Північної Америки, Австралії, Японії та інших регіонів світу. На конгресі було представлено результати рандомізованих клінічних досліджень з вивчення ефективності лікарських засобів, що їх застосовують при захворюваннях серцево-судинної системи, таких, як інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, серцеві аритмії. Повідомлення про деякі з них, наприклад PROGRESS, — в ході якого було продемонстровано здатність периндоприлу та індапаміду на 75% знижувати ризик розвитку повторного церебрального інсульту, — вже були опубліковані в газеті «Щотижневик АПТЕКА», № 33 (304) від 27 серпня 2001 р. У даному повідомленні наводяться головні результати деяких інших клінічних досліджень.

КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ IDNT

Професор Марк Пфефер з Гарвардської медичної школи (США) повідомив делегатам Конгресу про результати міжнародного рандомізованого, подвійного сліпого клінічного дослідження IDNT (Irbesartan Diabetic Nephropathy Trial — Дослідження використання ірбесартану при діабетичній нефропатії), яке було проведено у 210 медичних центрах 20 країн світу. У дослідженні взяли участь 1715 чоловіків та жінок, віком від 30 до 70 років, у яких було діагностовано артеріальну гіпертензію, цукровий діабет ІІ типу та нефропатію. Ірбесартан призначали у дозі 300 мг/добу, а препарат порівняння (амлодипін) — 10 мг/добу. Доведено, що ірбесартан сповільнює розвиток діабетичної нефропатії у хворих на цукровий діабет ІІ типу. Мета дослідження IDNT — провести порівняльний аналіз клінічної ефективності антагоніста рецептора ангіотензину ІІ (АРА ІІ) ірбесартану і антагоніста кальцієвих каналів (АКК) амлодипіну в лікуванні діабетичної нефропатії при цукровому діабеті ІІ типу. До контрольної групи увійшли пацієнти, які отримували інші лікарські засоби (крім інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, АРА ІІ або АКК).

Виявлено, що внаслідок застосування ірбесартану на 20% знижується ризик подальшого розвитку ушкодження нирок або настання летального кінця у пацієнтів, хворих на цукровий діабет, порівняно з контрольною групою та на 23% — порівняно з групою хворих, які приймали амлодипін. У той час як ірбесартан виявляв еквівалентну антигіпертензивну ефективність порівняно з амлодипіном він сприятливо впливав на функцію нирок. При цьому у пацієнтів, які приймали ірбесартан та амлодипін, частота розвитку серцево-судинних ускладнень була практично однаковою.

КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ HERO-2

Професор Гарвей Вайт з Окленда (Нова Зеландія) оголосив про позитивні результати міжнародного рандомізованого мультицентрового дослідження клінічної ефективності бівалірудину (виділеного зі слини п’явки медичної) в лікуванні пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. Відомо, що дане захворювання розвивається внаслідок закупорки вінцевої артерії тромбом і кровопостачання відповідної зони міокарда припиняється. Зазвичай пацієнтам з гострим інфарктом міокарда призначають гепарин, який запобігає повторному тромбоутворенню. На жаль, фармакотерапія гепарину дає ефект тільки у 50% випадків гострого інфаркту міокарда. Більше того, у 20% хворих, які перенесли серцевий напад, незважаючи на призначення гепарину розвивається повторний інфаркт міокарда. Бівалірудин також перешкоджає тромбоутворенню, внаслідок чого кровопостачання ішемізованої тканини поліпшується, і клітини, які ще не встигли загинути внаслідок серцевого нападу, можуть отримувати необхідний для життєдіяльності кисень.

У клінічному дослідженні HERO-2 взяли участь 17 тис. пацієнтів, які перебували на лікуванні у 539 клініках 46 країн світу (в тому числі й України). Проведено порівняльний аналіз клінічної ефективності гепарину та бівалірудину в лікуванні пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. Виявилося, що бівалірудин на 30% ефективніше запобігає виникненню повторного інфаркту міокарда порівняно з гепарином. Крім того, бівалірудин принаймні так само ефективний, як гепарин, у відверненні летального кінця у пацієнтів з серцевим нападом. Бівалірудин також запобігає розвитку нефатального церебрального інсульту зі стійкими органічними наслідками у вигляді паралічів та парезів кінцівок.

На жаль, при застосовуванні бівалірудину, як і інших антикоагулянтів, розвиваються побічні реакції, найсерйознішою з яких є внутрішня кровотеча. Однак, якщо традиційні антикоагулянти в 0,7–1% випадків спричинюють внутрішньомозковий крововилив, то бівалірудин — тільки у 0,5% випадків. При цьому вірогідних відмінностей у виникненні геморагічного інсульту, спричиненого гепарином або бівалірудином, не виявлено.

На закінчення професор Гарвей Вайт додав, що результати, отримані в ході дослідження HERO-2, відповідають результатам, отриманим під час вивчення GUSTO-V та ASSENT-3, які продемонстрували клінічну ефективність нових лікарських засобів антитромботичної дії, — абциксимабу та низькомолекулярних гепаринів (еноксапарину). Бівалірудин є цінним лікарським засобом у комплексній терапії серцевого нападу.

КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ RITZ-1 ТА RITZ-2

Американські вчені доповіли про результати рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого, багатоцентрового дослідження RITZ-1 та RITZ-2 (Randomized Intravenous Tezosentan — Рандомізоване дослідження лікування за допомогою внутрішньовенного введення тезосентану) клінічної ефективності тезосентану в лікуванні гострої серцевої недостатності. Тезосентан належить до групи антагоністів ендотелінових рецепторів (ЕТ-1), які локалізуються в клітинах гладких м’язів кровоносних судин. Відомо, що ендотелін, який виробляється ендотеліоцитами судин, є потужним вазоконстриктором. Тезосентан, зв’язуючись з рецепторами ЕТ-1, ефективно усуває спазм судин, антагонізуючи дію ендотеліну, що сприяє поліпшенню кровопостачання органів і тканин хворого з гострою серцевою недостатністю. До того ж тезосентан не впливає на частоту серцевих скорочень.

Тезосентан у формі для внутрішньовенного введення призначали хворим з гострою серцевою недостатністю. У клінічному дослідженні RITZ-1 взяли участь 669 пацієнтів, яких було госпіталізовано з діагнозом гострої серцевої недостатності. Вони були розділені на 2 групи. До 1-ї ввійшли хворі з гострою серцевою недостатністю, яким призначали стандартну терапію даного захворювання і тезосентан, до 2-ї — пацієнти, які замість наведеного препарату приймали плацебо.

У ході дослідження RITZ-1 не було отримано остаточної відповіді на запитання, чи тезосентан є ефективним лікарським засобом для лікування гострої серцевої недостатності? Фахівці схильні пояснювати цей факт тим, що серед учасників дослідження була значна кількість пацієнтів з нетяжкими формами гострої серцевої недостатності. З огляду на це, в США було проведено клінічне дослідження RITZ-2, в якому взяли участь 292 пацієнти з гострою серцевою недостатністю. Результати цього дослідження засвідчили, що тезосентан на відміну від плацебо істотно поліпшує гемодинамічні показники і дихання пацієнтів. Таким чином, клінічну ефективність тезосентану можна вважати доведеною. Тим часом фахівці звернули увагу на підвищену частоту виникнення деяких побічних реакцій внаслідок застосування тезосентану — зниження артеріального тиску, нудота, головний біль, запаморочення тощо. Тому зараз на порядку денному стоїть питання, чи можна досягти задовільного клінічного ефекту внаслідок призначення тезосентану в дозі?

«Щотижневик АПТЕКА» планує і в подальшому публікувати результати рандомізованих клінічних досліджень.

Прес-служба «Щотижневика АПТЕКА»