Розробка проекту «Етичного кодексу українського лікаря» — веління часуБесіда з президентом всеукраїнського лікарського товариства Любомиром Пирогом

В даному номері «Щотижневика АПТЕКА» публікується проект «Етичного кодексу українського лікаря», який був представлений на Першому Національному конгресі з біоетики, що відбувся у другій половині вересня в Києві (див. «Щотижневик АПТЕКА», № 37(308) від 24 вересня 2001 р.). Провідні вчені України схвалили даний проект і запропонували винести його на загальне обговорення 200-тисячної аудиторії практичних лікарів нашої держави.

Слід сподіватися, що розробка та впровадження у практику нових етичних норм професійної діяльності лікарів стане переломним періодом у вітчизняній медицині. Схвалення лікарями України основних принципів «Етичного кодексу» означатиме кінець патерналізму в медицині і перехід на засади автономії та інформованої згоди пацієнта, що є наріжним каменем етичних документів, якими керуються у своїй діяльності професійні асоціації лікарів у всьому світі.

Пропонуємо вашій увазі коментар одного з авторів проекту «Етичного кодексу українського лікаря», президента Всеукраїнського лікарського товариства, президента Світової федерації українських лікарських товариств, керівника нефрологічної клініки Інституту урології і нефрології АМН України, завідувача кафедри нефрології КМАПО ім. П.Л. Шупика, академіка АМН України, члена-кореспондента НАН України, заслуженого діяча науки і техникі України, доктора медичних наук, професора Любомира Пирога.

УКРАЇНСЬКИМ ЛІКАРЯМ ПОТРІБЕН ЕТИЧНИЙ КОДЕКС

Практично в усіх цивілізованих країнах світу існує етичний кодекс лікаря, якого дотримуються всі працівники практичної охорони здоров’я. Всі ми пам’ятаємо про клятву Гіппократа, в якій сформульовані основні моральні та етичні принципи. Однак часи змінюються, змінюються люди, зокрема їх психологія. Тому те, що було сказано свого часу Гіппократом, потребує уточнення, адаптації до сьогодення. У зв’язку з цим на Першому Національному конгресі з біоетики було представлено проект «Етичного кодексу українського лікаря». Етика та мораль лікаря якнайкраще вписуються в ідеологію загальної біоетики — шанобливого ставлення до всього живого, зокрема до людини.

p_314_43_051101_Pirog.jpg (7349 bytes)

Любомир ПИРІГ

Президент Всеукраїнського лікарського товариства

У преамбулі до «Етичного кодексу українського лікаря» дається пояснення термінологічних категорій, які є в його тексті. Medicе, non nocere — лікарю, не зашкодь — добре відомий принцип медицини. Лікар може зашкодити й тоді, коли зберігає абсолютну пасивність. У проекті кодексу наголос зроблено на іншому важливому принципі — «твори благо», тобто перевага віддається активній позиції лікаря. Інакше кажучи, замість заборони «не зашкодь», діє стверджувальна імператива — «твори добро».

В етичних кодексах лікарів різних країн світу на перше місце висувається принцип пріоритетності інтересів пацієнта, його інформованої згоди на лікування та проведення лікувально-діагностичних процедур. Насправді, лікар повинен працювати на користь пацієнта, на цьому робиться особливий наголос у проекті «Етичного кодексу українського лікаря». Він навіть повинен обстоювати соціальні права пацієнта. Положення кодексу, відображені у 45 статтях, висвітлюють інші важливі етичні принципи професійної діяльності лікаря, такі, як висока культура, чесність у стосунках з пацієнтом, його рідними, близькими тощо.

АВТОНОМНІСТЬ ПАЦІЄНТА ТА ПРИНЦИП ІНФОРМОВАНОЇ ЗГОДИ

Особливу увагу у проекті «Етичного кодексу українського лікаря» приділено праву пацієнта на автономію, тобто на незалежність. З радянських часів у медицині діяв принцип патерналізму, що є антитезою автономності пацієнта. Вважалося, що пацієнт повинен дослухатися лікарів, беззастережно довіряти їм. Однак така система далеко не завжди виправдовувала себе. Патерналізм (від лат. рater — батько), опікунство позбавляло пацієнта незалежності, а у разі, якщо лікар не зовсім компетентний, це могло шкодити пацієнту. Автономність пацієнта, принцип інформованої згоди на відміну від патерналізму у медицині робить пацієнта незалежною людиною.

Пацієнт має право отримати повну та правдиву інформацію про доцільність і ризик проведення певного виду фармакотерапії чи лікувально-діагностичних процедур, на підставі якої він зможе прийняти зважене рішення — погодитися з рекомендаціями лікаря або відмовитися від них. Інформована згода — це роз’яснення пацієнту всіх дій, які передбачає провести лікар, та отримання згоди пацієнта на їх проведення. Якщо пацієнт погоджується з рекомендаціями, то тим самим він зобов’язується їх чітко дотримуватися, оскільки від цього залежить якість діагностики захворювання та ефективність призначеного лікування. Якщо ж хворий відмовляється від запропонованого лікування або лікувально-діагностичної процедури, то лікар, будучи переконаним, що його рекомендації є правильними і доцільними, не повинен ображатися на пацієнта. Слід довірливо і переконливо пояснити хворому, що прийняте ним рішення є помилковим. Крім того, лікар може запропонувати пацієнту альтернативне лікування. Якщо пацієнт і надалі відмовляється від запропонованого лікування, то лікар має право відмовитися від надання допомоги. Проте в екстремальній ситуації, коли існує загроза життю пацієнта, лікар не може відмовитися від надання невідкладної допомоги.

Лікар зобов’язаний увійти в становище пацієнта, оцінити, чи зможе останній дотримуватися його рекомендацій і, якщо не зможе, то допомогти пацієнтові вибрати доступне й прийнятне для нього лікування. Лікар може одну рекомендацію замінити на іншу, яка буде прийнятною для пацієнта.

Лікар та пацієнт мають бути рівноправними в тому розумінні, що повинні досягти консенсусу. Фактично хворий повинен допомагати лікареві лікувати себе. Тоді автономність пацієнта сприятиме встановленню довірливих стосунків між ним і лікарем. Лікар, пам’ятаючи про те, що пацієнт може критично поставитися до його рекомендацій, буде поводитися таким чином, щоб пацієнт довіряв йому. Крім того, проект «Етичного кодексу українського лікаря» передбачає право вільного вибору лікаря пацієнтом. Останній може відмовитися від лікаря, але й лікар, якщо пацієнт не дотримується його рекомендацій, може відмовитися від пацієнта.

ЧЕСНІСТЬ ТА ПОРЯДНІСТЬ

Наші лікарі ще не звикли, а переважна більшість навіть і не знає того, що пацієнтові треба говорити правду, якою б жорстокою вона не була. Це необхідно з моральної точки зору. Якщо пацієнт необізнаний зі своїм діагнозом, можливо, у критичну хвилину він може усвідомити, що він ще не встиг завершити важливі справи, не розпорядився своїм майном, не виконав усіх запланованих зобов’язань перед своєю родиною… Крім того, пацієнт повинен почути правду від лікаря щодо співвідношення користі та ризику фармакотерапії, лікувально-діагностичних процедур. Сьогодні у клінічній практиці іноді застосовуються агресивні діагностичні та лікувальні методи, які можуть спричинити серйозні побічні реакції та ускладнення. Пацієнта слід заздалегідь поінформувати про можливі негативні наслідки, докладно пояснити, що терапевтичний ефект лікувальної або діагностичної процедури перевищує її ризик.

Лікар у своїй діяльності має бути незалежним від стороннього протиправного впливу і керуватися принципом «твори благо». Лікар має керуватися своєю ерудицією, своїми знаннями та своїм сумлінням. Ми знаємо про експерименти в фашистських концтаборах над людьми, про зловживання психіатричними діагнозами в боротьбі з інакомислячими за часів Радянського Союзу.

КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

Споконвіків величезного значення надавали збереженню лікарської таємниці. Інформація про пацієнта повинна бути конфіденційною. Лікар має право розголошувати інформацію про пацієнта — діагноз, методи лікування тощо лише тоді, коли цього вимагає закон. Принципу дотримання конфіденційності інформації, що стосується пацієнта, приділено особливу увагу в проекті «Етичного кодексу українського лікаря».

ЛІКАРІ-КОНСУЛЬТАНТИ

Хотілося би підкреслити значущість такого розділу проекту «Етичного кодексу українського лікаря», як «Лікар-консультант». Відомо, що зазвичай пацієнти мають свого особистого лікаря. Особистий лікар, керуючись благом хворого, може запросити консультанта. Колеги-консультанти повинні поінформувати особистого лікаря про результати консультації та про особисту допомогу, яку вони можуть надати. Мова йде про дільничного та сімейного лікаря, який запросив спеціаліста для консультації. Не можна оминати особистого лікаря, який морально і юридично відповідає за пацієнта. Не можна самочинно «перебирати на себе» пацієнта, а лише за згодою особистого лікаря.

ЛІКАР І ФАРМАЦЕВТИЧНІ КОМПАНІЇ

Іноді фармацевтичні фірми, керуючись тільки комерційним інтересом, можуть зловживати пропозиціями щодо лікарів, авторитетних осіб, думка яких стосовно того чи іншого препарату багато важить. Коли до мене звертаються представники фармацевтичних фірм з пропозицією провести клінічні дослідження препарату з тим, щоб висловити свою думку щодо нього та опублікувати наукову статтю, то насамперед я прошу надати мені відповідну кількість цього препарату, щоб бути в змозі охопити дослідженням достатню кількість пацієнтів і простежити не лише безпосередні результати лікування, але й віддалені. Тільки тоді можна стверджувати, що висновок буде об’єктивним та правдивим. На жаль, за нинішніх обставин, наші лікарі значною мірою деморалізовані. Недаремно кажуть, що від буття залежить свідомість. В усьому світі медицина перетворюється на ремесло, заробітчанство.

Лікар не повинен отримувати нагород від фармацевтичної компанії, якщо рекомендує її препарати. Він повинен діяти на підставі власного переконання про ефективність даного лікарського засобу. Лікар не повинен вести прийом у приміщенні фармацевтичної фірми, тому що тоді він стає залежним від неї. Лікар може підтримувати рекламу лікарських засобів лише тоді, коли він на власному досвіді переконався в їх клінічній ефективності, а результати клінічного дослідження були опубліковані.

СТИМУЛ БУТИ ЕТИЧНИМ

Медична допомога, як і вчителювання, повинна бути спроріднена з мораллю та етикою. Для цього потрібно проводити психологічно-професійний відбір абітурієнтів під час їх вступу до медичних інститутів та університетів. Необхідно, щоб у своїй повсякденній діяльності лікарі керувалися певними етичними нормами, контроль за дотриманням яких здійснювали б етичні суди, суди честі при лікарських громадських організаціях. Моральні норми диктуються не тільки вродженою схильністю, але й етичним кодексом, дотримання якого дуже суворо контролюється.

Мені довелося побувати в Австралії, там діє асоціація лікарів, яка має своє представництво у федеральному парламенті та здійснює вплив на політичне життя країни. Коли лікар порушує етичний кодекс, то це загрожує йому багато чим, зокрема, втратою заробітку. Фактично лікар відповідає перед колегами, несе колегіальну відповідальність. При цьому етичний кодекс лікаря не може суперечити законодавчим актам. Іноді порушення кодексу може бути на межі порушення чинного законодавства. В такому випадку лікар несе не тільки морально-етичну відповідальність, але й юридичну. У проекті «Етичного кодексу українського лікаря» неодноразово підкреслено і підтверджено, що український лікар повинен дотримуватися законодавчих актів.

ХАРЧОВІ ДОБАВКИ ТА ФІТОКОНЦЕНТРАТИ

Я скептично ставлюся до багаторівневого маркетингу харчових добавок та фітоконцентратів, які не є лікарськими засобами, почасти тому, що маю справу з такими хворими, які потребують ефективного, а іноді й агресивного лікування. Харчові добавки, загальнозміцнювальні препарати, можливо, й не зашкодять. Але, беручи до уваги той факт, що пацієнту необхідні препарати першого ряду, без яких не можна обійтися, я не наважуюся рекомендувати хворому придбати ще й харчові добавки. Я не категорично проти них, але як лікар відчуваю відповідальність перед пацієнтом. Хоча лікар і може радити пацієнту приймати певні харчові добавки, але ні в якому разі не продавати їх в кабінеті. Це аморально і неетично.

ЩО ДАЛІ?

Проект «Етичного кодексу українського лікаря» планується розіслати в науково-дослідні інститути, осередки Всеукраїнського лікарського товариства, лікувально-профілактичні установи. Буде визначено термін, протягом якого проект буде опрацьовано, до нього вноситимуться поправки. Пропозиції можна надсилати за адресою: 01054, Київ–54, а/с 23, академіку Любомиру Пирогу. Гадаю, що пропозиції до проекту прийматимуться до кінця року, щоб у 2002 році цей проект вже було затверджено, можливо, на Всеукраїнському з’їзді лікарів. З’їзд має представити інтереси 200 тис. лікарів України. Ця громада лікарів повинна заявити, що вона розумом і душею сприйняла даний кодекс і буде дотримуватися його. Лікар має відчути себе, нарешті, Професіоналом, Людиною, Громадянином.

Крім того, гадаю, що деякі положення проекту «Етичного кодексу українського лікаря» варто взяти до уваги й українським правникам й піднести їх у ранг закону.

Віктор Маргітич
Фото Євгена Кривші

ДОВІДКА «ЩОТИЖНЕВИКА АПТЕКА»

Любомир Пиріг народився 1 березня 1931 р. в м. Рогатині Станіславського Воєводства (входила до складу Польщі, тепер — Івано-Франківська область). В 1948 закінчив з медаллю десятирічну середню школу в Рогатині і вступив на лікувальний факультет Львівського медичного інституту, який в 1954 р. закінчив з відзнакою. В 1958–1961 рр. Л. Пиріг — аспірант кафедри терапії Київського інституту вдосконалення лікарів та, згодом, відділу клінічної фармакології Українського інституту клінічної медицини ім. М.Д. Стражеска. В 1962 р. Л. Пиріг успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук. У 1962–1972 рр. працював асистентом та доцентом кафедри терапії Київського державного медичного інституту ім. О.О. Богомольця. З 1973 р. до теперішнього часу Л. Пиріг — завідувач відділу терапевтичної нефрології Київського НДІ урології та нефрології (нині — Інститут урології та нефрології АМН України). Протягом 1979–1990 рр. був заступником директора з наукової роботи вищезгаданого інституту. В 1978 р. успішно захистив докторську дисертацію. В 1979–1993 рр. Л. Пиріг — головний нефролог МОЗ України, з 1982 р. — президент Української асоціації нефрологів, у 1990–1994 рр. — народний депутат Верховної Ради України, голова підкомісії збереження генофонду нації та надзвичайних ситуацій Комісії з питань охорони здоров’я. З 1990 р. — президент Всеукраїнського лікарського товариства, з 1995 р. — завідувач кафедри нефрології КМАПО ім. П.Л. Шупика. В 2000 р. Л. Пиріг обраний президентом Світової федерації українських лікарських товариств.

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОГО ЛІКАРЯ
(ПРОЕКТ)

ПРЕАМБУЛА

Моральність у міжлюдських стосунках є визначальною засадою збереження і прогресу демократичного суспільства, основою біологічного, соціокультурного та духовного розвитку людини.

Особливого значення мораль набуває у професійній діяльності лікаря, що обумовлено характером його взаємовідносин з усіма, кому необхідна допомога, та специфікою проблем, які йому треба вирішувати. Оскільки медицина має пряме відношення до життя людини, фізичного, психічного і духовного здоров’я, вона перебуває під особливою увагою і контролем з боку суспільства. Лікар-професіонал повинен особисто відповідати за виконання своїх обов’язків. Ця відповідальність повинна бути також і спільною, узвичаєною, загальноприйнятою для всієї лікарської корпорації у вигляді правил і принципів професійної лікарської етики та деонтології.

Покликання лікаря — захищати життя, здоров’я, свободу і добробут людини, яка потребує допомоги. Професійна діяльність лікаря грунтується на верховенстві загальнолюдських і духовних принципів. При її виконанні лікар виступає носієм обов’язків стосовно:

  • пацієнтів;

  • людей, що звернулися до нього;

  • самого себе;

  • фахового медичного співтовариства в  цілому й окремих медичних працівників;

  • суспільства в цілому.

Досягнення мети збереження життя потребує від лікаря усвідомлення високих етичних стандартів діяльності і поведінки, принципів істини, добра, краси і досконалості, систематичного підвищення своєї кваліфікації, гармонійного поєднання інтересів пацієнта та інших людей.

Розробка і дотримання лікарями специфічних етичних і деонтологічних вимог та правил розглядається професійним лікарським співтовариством як необхідна й фундаментальна засада повноцінного функціонування системи охорони здоров’я та головна умова реалізації ним важливої соціально-культурної і духовної ролі в сучасному суспільстві.

Даний Кодекс професійної етики українського лікаря (далі — Кодекс) покликаний систематизувати моральні орієнтири невідкладної, планової, превентивної та інших видів професійної діяльності лікаря, а також закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних засад його фахової поведінки і діяльності.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни Кодексу

Вживані у Кодексі терміни слід вважати такими, що мають наступний зміст:

Лікар (медичний працівник) — фахівець-професіонал, який на підставі відповідних знань і вмінь наділений необхідними повноваженнями (тобто сертифікованими відповідно до чинного законодавства України) для здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я.

Суб’єкт медичної діяльності — людина (група людей), яка добровільно і свідомо звернулася за допомогою чи потребує її згідно з діючим законодавством України.

Пацієнт — особа, здоров’я і життя якої лікар захищає або якій він надає допомогу, або чиї інтереси він представляє у формах, передбачених чинним законодавством.

Автономія — визнання сталості системи цінностей, життєвих позицій та планів пацієнта, його спроможність до прийняття усвідомленого і вільного від зовнішнього впливу рішення; авторизація пацієнтом певних моральних цінностей.

Компетентність пацієнта — здатність розуміти надану йому інформацію і приймати самостійні рішення відповідно до поставленої мети і притаманної йому системи цінностей.

Конфіденційність — нерозголошення лікарем професійної та приватної інформації без дозволу пацієнта.

Евтаназія — акт навмисного безболісного позбавлення життя невидужного пацієнта з метою припинення його страждань.

Угода про надання медичної допомоги — письмова чи усна угода (контракт), згідно з якою одна сторона — лікар (медичний працівник), що практикує індивідуально, або медичне об’єднання — бере на себе доручення іншої сторони — пацієнта (суб’єкта діяльності у сфері охорони здоров’я) або його представника про надання медичної допомоги на умовах, передбачених угодою, а інша сторона — пацієнт (або його представник) зобов’язується дотримуватися і виконувати норми та правила, відповідні розпорядження та рекомендації лікаря чи лікувально-профілактичного закладу.

Стаття 2. Дія Кодексу в просторі, часі та за колом осіб

(1) Дія цього Кодексу поширюється на всі види професійної діяльності лікаря і в частині, визначеній Кодексом, — на іншу його діяльність (дії), яка може суперечити його професійним обов’язкам як медичного працівника або підірвати престиж професії медика.

(2) Дія цього Кодексу поширюється також на всіх, хто працює у системі охорони здоров’я незалежно від джерела фінансування та форми власності.

(3) Дія цього Кодексу поширюється на стосунки і обставини, що виникли після його прийняття.

Стаття 3. Співвідношення Кодексу і чинного законодавства про медицину та охорону здоров’я

Норми Кодексу не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства, а доповнюють і конкретизують його.

Стаття 4. Тлумачення Кодексу

Право офіційного тлумачення цього Кодексу та зміни його положень надається Всеукраїнському з’їзду лікарів, який вводить його в дію.

Стаття 5. Відповідальність за порушення Кодексу

(1) Відповідальність за порушення Кодексу визначається Статутом лікарських асоціацій (товариств, спілок), що прийняли цей Кодекс.

(2) Етичний кодекс українського лікаря діє на всій території України, є чинним для всіх лікарів, які є членами професійних лікарських об’єднань і працюють в лікувальних установах незалежно від джерела фінансування та форми власності.

(3) За порушення норм Кодексу можуть застосовуватись засоби громадського впливу.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МЕДИЧНОЇ ЕТИКИ ТА ДЕОНТОЛОГІЇ

Стаття 6. Твори благо

(1) Діяльність лікаря спрямована на захист інтересів пацієнта (суб’єкта діяльності у сфері охорони здоров’я) та суспільства у цілому, визначає можливість задоволення головних потреб і прагнень у збереженні життя та здоров’я.

(2) Лікар, який захищає здоров’я та інтереси пацієнта (суб’єкта діяльності у сфері охорони здоров’я) та суспільства в цілому, виконує свою місію з повагою до життя людини, особистості та її гідності. Повага до особистості зобов’язує лікаря й після смерті пацієнта.

(3) Лікар у всіх випадках повинен запобігати заподіянню шкоди пацієнтові, дотримуватися принципів моралі, чесності і беззастережної відданості обов’язкові медика.

Стаття 7. Професійна незалежність лікаря

(1) Необхідною умовою належного здійснення лікарської діяльності є максимальна незалежність у дотриманні своїх професійних прав і обов’язків, що передбачає свободу медичного працівника від будь-якого зовнішнього тиску чи втручання в його діяльність, а також від впливу своїх особистих інтересів.

(2) Лікар зобов’язаний не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити установам та організаціям, третім особам або пацієнтові, якщо такі компроміси розходяться з інтересами пацієнта (суб’єкта діяльності у сфері охорони здоров’я) і перешкоджають належному наданню йому медичної допомоги.

(3) Лікар не повинен займатися іншою діяльністю, яка б ставила його в юридичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядковувала його вказівкам або правилам, які можуть суперечити нормам чинного законодавства і цьому Кодексові, або можуть іншим чином перешкоджати вільному і незалежному виконанню його професійних обов’язків.

(4) Медична допомога не може переслідувати виключно комерційні цілі. Лікареві не дозволяється, за винятком особливих випадків, передбачених чинним законодавством, поширювати з метою прибутку ліки, пристрої, продукти тощо. Лікареві забороняється вести прийом пацієнтів, давати медичні поради чи призначення у комерційних приміщеннях чи у будь-яких інших місцях, де продаються ліки, пристрої чи продукти, які він виписує чи використовує.

(5) Лікар повинен контролювати використання його імені, кваліфікації, порад і висловлювань. Він не повинен допускати, щоб будь-яка організація чи установа (державна, громадська чи приватна), в яких він працює або яким сприяє, використовували його ім’я чи професійну діяльність з рекламною метою без його згоди.

Стаття 8. Домінантність інтересів пацієнтів

(1) У межах вимог законодавства лікар зобов’язаний у своїй професійній діяльності дотримуватися переваги інтересів пацієнтів (суб’єктів діяльності у сфері охорони здоров’я) перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересів законних представників пацієнтів або їх опікунів, піклувальників, інших осіб.

(2) Лікар повинен поважати право кожної людини вільно обирати лікаря. Він зобов’язаний допомогти пацієнту (суб’єкту діяльності у сфері охорони здоров’я) здійснити це право.

(3) Лікар повинен вислуховувати, оглядати, консультувати чи лікувати однаково сумлінно всіх людей незалежно від їх походження, способу життя, сімейного стану та статі, віку, стану здоров’я, належності до етнічної групи, національності або релігії.

(4) Лікар повинен допомагати пацієнтові за всіх обставин. Йому ніколи не повинні зраджувати коректність і дбайливість по відношенню до пацієнта.

(5) Кожний лікар повинен безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу потерпілим у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях.

Стаття 9. Компетентність та сумлінність

(1) Суспільна значущість і складність професійних обов’язків лікаря вимагає від нього високого рівня професійної підготовки, фундаментальних знань теорії та практики медицини, опанування навичками, тактикою, відповідними методами та прийомами лікарської діяльності.

(2) Лікар повинен підтримувати і удосконалювати свої знання та навички, докладати необхідних зусиль до професійного самоудосконалення на рівні сучасного стану медицини. У своїй роботі лікар має керуватися сучасними стандартами обстеження та лікування.

(3) Лікар зобов’язаний незалежно від сфери своєї переважної спеціалізації, якщо така має місце, бути компетентним у загальномедичних питаннях, питаннях невідкладної допомоги і термінальних станів.

(4) Лікар, який бере участь у санітарно-просвітницькій діяльності, повинен користуватися науково підтвердженими даними, проявляти обачливість і брати до уваги можливі наслідки своїх висловлювань серед громадськості. При цьому необхідно уникати вчинків рекламного характеру як на свою особисту користь, так і на користь установ і організацій, які лікар представляє, на користь справи з негативними наслідками.

(5) Якщо лікар пропагує у медичному середовищі недостатньо перевірений діагностичний або лікувальний метод, він зобов’язаний супроводжувати своє повідомлення необхідними застереженнями. Подібні повідомлення недопустимі поза медичним середовищем.

Стаття 10. Чесність та порядність

(1) Лікар повинен як у своїй професійній діяльності, так і у приватному житті бути чесним і порядним, не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання для досягнення своїх професійних чи особистих цілей тяжких матеріальних чи особистих обставин пацієнтів (суб’єктів діяльності у сфері охорони здоров’я) .

(2) Поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він працює та перебуває в інших відносинах.

(3) Будь-яка угода між лікарями, між лікарями та фармацевтами, медичними працівниками та іншими фізичними чи юридичними особами на шкоду хворого заборонена.

(4) Лікареві заборонені:

  • будь-яка дія, що сприяє здобуттю пацієнтом несправедливих або протизаконних переваг;

  • будь-які пільги грішми чи натурою, а також комісійні від будь-якої особи;

  • прохання винагороди натурою чи грішми, у будь-якій інший формі, прямо чи опосередковано за будь-яке розпорядження або медичну дію, чи згода на їх отримання, за винятком випадків, які встановлені чинним законодавством України.

(5) Лікареві, який займає виборну або адміністративну посаду, забороняється використовувати своє службове становище з метою примноження своєї клієнтури.

РОЗДІЛ 3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЛІКАРЯ ЩОДО ПАЦІЄНТА

Стаття 11. Вищий обов’язок лікаря — збереження життя пацієнта

(1) Життя пацієнта — це найвища цінність, на збереження якої повинна бути спрямована професійна діяльність лікаря (медичного працівника). Збереження життя пацієнта повинно розглядатися лікарем в поєднанні зі збереженням його якості, найбільш високої за існуючих умов.

(2) З моменту своєї згоди на звертання хворого лікар бере на себе особисту моральну відповідальність щодо забезпечення останнього необхідною медичною допомогою.

(3) Лікар повинен стежити за виконанням пацієнтом (суб’єктом діяльності у сфері охорони здоров’я) призначених медичних приписів.

(4) Лікар зобов’язаний сприяти реалізації права пацієнта на одержання ним адекватної медичної допомоги.

Стаття 12. Лікар зобов’язаний діяти на благо пацієнта

(1) Принцип «роби благо» вимагає позитивних дій з боку лікаря щодо запобігання або виправлення шкоди. Заклик «робити благо» припускає не тільки практичну діяльність, але й почуття та емоції лікаря, що реалізуються співчуттям до хворого.

(2) Лікар зобов’язаний (у межах можливого) використовувати всі необхідні для досягнення блага засоби, сучасні методи діагностики і терапії, у разі потреби — звертатися до інших спеціалістів.

(3) Лікар дотримується взятих на себе моральних зобов’язань стосовно пацієнта навіть у тому випадку, якщо він у силу певних причин не в змозі надати адекватну медичну допомогу.

(4) У всіх випадках, коли погляди пацієнта на процес лікування в чомусь відрізняються від думки лікаря, останній, незважаючи на це, повинен прагнути полегшити страждання свого хворого, морально його підтримати.

Стаття 13. У ставленні до пацієнта лікар повинен виходити з принципу «не нашкодь»

(1) Лікар не має права піддавати пацієнта невиправданому ризику.

(2) Лікар зобов’язаний зіставляти потенційну користь з можливими ускладненнями передбачуваного втручання, особливо в тих випадках, коли обстеження чи лікування приносить фізичні і психічні страждання пацієнтові.

(3) Лікар не може пропонувати хворому лікувальні засоби чи процедури, що не набули широкого розповсюдження чи підтвердження своєї лікувальної ефективності в медичній практиці. Дискредитовані наукові підходи не повинні застосовуватися в лікуванні.

Стаття 14. Лікар повинен поважати автономію пацієнта

(1) Лікар (медичний працівник) повинен поважати психофізичну і духовну цілісність, моральні ідеали, гідність і достоїнство особистості пацієнта і сприяти їхньому утвердженню при наданні медичних послуг.

(2) Лікар повинен поважати автономію пацієнта навіть у тому випадку, якщо він не схвалює його рішення про відмову від запропонованих окремих процедур чи лікування в цілому.

(3) Пацієнт має право на свободу вибору і використання нетрадиційних з точки зору медичної науки і практики методів діагностики та лікування.

(4) Негуманне відношення до пацієнта, приниження його людської гідності, використання в особистих цілях праці пацієнта неприпустимо.

Стаття 15. Єдиним критерієм справедливого розподілу медичних ресурсів є ступінь важкості стану пацієнта

(1) При розподілі обмежених медичних ресурсів серед пацієнтів (суб’єктів діяльності у сфері охорони здоров’я) лікар повинен насамперед керуватися ступенем важкості їхнього стану.

(2) Віддання переваги будь-кому з пацієнтів при наданні медичної допомоги є неприпустимим, якщо це не викликано терапевтичними показаннями.

(3) Лікар визнає сучасні ринкові механізми здійснення принципу справедливості при наданні медичної допомоги в суспільстві, але вважає їх зовнішніми по відношенню до виконання свого лікарського обов’язку.

Стаття 16. Лікар завжди повинен говорити пацієнтові правду

(1) Лікар повинен бути правдивим перед своїм пацієнтом, бути вірним слову, даному пацієнтові.

(2) Лікар не повинен обіцяти нездійсненне і зобов’язаний виконувати обіцяне.

(3) Лікар може не говорити правду пацієнтові, якщо це є бажанням самого пацієнта або в тому випадку, якщо її повідомлення буде мати серйозні наслідки для здоров’я останнього.

Стаття 17. При здійсненні своєї діяльності лікар повинен забезпечувати конфіденційність і зберігати лікарську таємницю

(1) Лікар не має права розголошувати без дозволу пацієнта чи його законного представника відомості, отримані в ході обстеження та лікування, а також сам факт звертання за медичною допомогою.

(2) Усі відомості, передані лікареві пацієнтом в особистій бесіді, а також дані його обстеження заносяться в спеціальні медичні карти і є конфіденційними.

(3) Лікар зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів щодо збереження і нерозголошення медичної таємниці, а також конфіденційності інформації про пацієнта на електронних носіях.

(4) Лікар (медичний працівник) не має права розголошувати медичну інформацію навіть після смерті пацієнта, за винятком випадків професійних консультацій чи обставин, передбачених законом.

(5) При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в публікаціях повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

(6) Представлення пацієнта (колишнього пацієнта) на наукових конференціях, в наукових публікаціях, у засобах масової інформації є етичним лише за умови, що пацієнт поінформований про можливу втрату конфіденційності, усвідомлює це та у письмовій формі дає добровільну згоду на таке представлення.

Стаття 18. Лікар не повинен втручатися без професійно обумовлених причин у справи родини та приватне життя своїх пацієнтів

Ступінь втручання лікаря в приватне життя пацієнтів повинен визначатися винятково професійною необхідністю.

Стаття 19. Лікар зобов’язаний усіма своїми діями сприяти встановленню з пацієнтом відносин взаємного співробітництва на благо пацієнта

(1) Встановлення довірчих взаємовідносин і співробітництва між лікарем і пацієнтом визначають успіх лікування і є одним з головних обов’язків лікаря.

(2) Лікар повинен сприяти усвідомленню та реалізації відповідального ставлення пацієнта до процесу обстеження та лікування.

(3) Авторитарне ставлення лікаря (медичного працівника) до пацієнта без врахування відношення останнього до процесу лікування неприпустимо, крім тих ситуацій, що вимагають невідкладного медичного втручання.

(4) Якщо стан пацієнта виключає можливість довірчих взаємовідносин з лікарем, їх встановлюють з його законними представниками, родиною чи близькими йому людьми.

Стаття 20. Лікар зобов’язаний надати пацієнтові вичерпну інформацію, яка необхідна для надання йому своєчасної та якісної медичної допомоги

(1) Лікар повинен інформувати пацієнта щодо необхідності, ступеня ризику, найближчих і можливих віддалених наслідків для його здоров’я передбачуваного медичного втручання, про альтернативні методи лікування, їхню порівняльну ефективність, про права пацієнта та можливості їх захисту.

(2) Інформація, що надається лікарем, має бути доступною, повинна викладатися зрозумілою для пацієнта мовою, з урахуванням стану, особливостей особистості і культурного рівня пацієнта.

(3) Лікар повинен сприяти здійсненню права пацієнта ознайомитися з історією своєї хвороби, офіційними документами, будь-якою інформацією, отриманою при його обстеженні та лікуванні.

(4) У разі неспроможності пацієнта (суб’єкта діяльності у сфері охорони здоров’я) сприйняти необхідну інформацію остання повинна бути доведена до відома його законних представників чи родини.

Стаття 21. Кожне медичне втручання повинно включати спеціальну процедуру одержання добровільної згоди пацієнта

(1) Лікар зобов’язаний сприяти реалізації права пацієнта прийняти запропоновані медичні послуги чи відмовитися від них.

(2) Лікар повинен уникати невиправданої наполегливості та нав’язування пацієнтові своєї особистої думки, а також будь-яких релігійних чи атеїстичних поглядів щодо згоди пацієнта на медичне втручання.

(3) При неможливості дізнатися про думку пацієнта щодо медичного втручання через некомпетентність останнього необхідно звернутися до його родини або законного представника.

(4) Тільки вкрай тяжкий стан пацієнта (загроза життю чи непритомність), що вимагає невідкладного медичного втручання, та неможливість зв’язатися з його законними представниками або родиною звільняє лікаря від зобов’язання отримання згоди.

Стаття 22. Оголошення про несприятливий чи смертельний прогноз

(1) Рішення про оголошення несприятливого чи смертельного прогнозу повинно прийматися лікарем, виходячи з його досвіду, з урахуванням думки самого хворого та його близьких.

(2) Надання інформації про несприятливий чи смертельний прогноз, що може травмувати пацієнта, повинно бути обачним і проводитися з необхідним почуттям такту та розумінням психологічного стану хворого.

(3) Родина хворого може бути попереджена про несприятливий діагноз, якщо сам пацієнт не заперечує цього.

(4) У певних випадках на прохання самого пацієнта, або якщо пацієнт знаходиться в тяжкому психофізичному стані, він може бути залишений в невіданні щодо небезпечного діагнозу і прогнозу.

Стаття 23. Надання медичної допомоги вмираючому

(1) Лікар (медичний працівник) повинен надавати медичну допомогу і моральну підтримку вмираючому до останньої миті його життя, прикладати всіх зусиль для полегшення страждань і збереження його гідності як особистості.

(2) Лікар виступає гарантом надання хворому духовної і моральної підтримки з боку служителя будь-якої релігійної конфесії.

(3) Активні заходи щодо підтримки життя пацієнта припиняються тільки тоді, коли стан людини визначається як незворотна смерть.

(4) Лікар не має права навіть у випадках, що здаються йому безнадійними, навмисно прискорювати смерть хворого або переривати необхідне лікування. Участь медичного працівника в евтаназії є неприпустимою.

(5) Лікар, що лікував пацієнта під час передсмертного захворювання та у передтермінальний період життя, не може скористатися заповітними розпорядженнями, зробленими на його користь, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 24. Надання медичної допомоги дітям, людям похилого віку та жінкам

(1) Діти, люди похилого віку і жінки — соціальні групи, яким лікар (медичний працівник) надає допомогу у першу чергу.

(2) При наданні допомоги дітям і жінкам, людям похилого і старечого віку лікар повинен сприяти забезпеченню соціально справедливого ставлення до них.

(3) Лікар (медичний працівник) повинен шанобливо ставитися до особистості пацієнтів літнього та старечого віку, виявляти особливий такт і високу культуру в спілкуванні та роботі з ними.

(4) У випадку виявлення лікарем (медичним працівником) факту неналежного ставлення будь-яких осіб до пацієнтів дитячого і старечого віку, жіночої статі він звільняється від дотримання принципу конфіденційності.

Стаття 25. Надання допомоги некомпетентним та недієздатним пацієнтам

(1) На надання допомоги некомпетентним та недієздатним пацієнтам лікар повинен отримати згоду батьків, опікунів чи їх законних представників.

(2) Якщо вік і стан неповнолітнього чи дорослого, що перебуває під опікою, допускають можливість адекватного розуміння ними того, що відбувається, лікар зобов’язаний роз’яснити їм необхідність, мету і методи передбачуваного медичного втручання.

(3) Якщо неповнолітній вимагає конфіденційності в наданні медичних послуг, лікар повинен з’ясувати причини, з яких його пацієнт не бажає інформування батьків або інших законних представників, і пояснити необхідність залучення останніх до його лікування.

(4) Медична допомога особам, визнаним судом обмежено дієздатними, надається за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних представників.

(5) У разі потреби невідкладного медичного втручання, якщо неможливо зв’язатися з батьками чи законними представниками неповнолітнього чи дорослого, що перебуває під опікою, лікар (медичний працівник) зобов’язаний надати необхідну допомогу.

Стаття 26. Лікар повинен сприяти одержанню пацієнтами соціальних переваг, право на які обумовлене їх станом

Стаття 27. Пасивне чи активне, неповажне ставлення лікаря, що принижує гідність пацієнта з огляду на стать, є порушенням рівних прав чоловіків і жінок і є неприпустимим

(1) Лікар повинен сприяти реалізації принципу рівності чоловіків та жінок на основі паритетності при наданні їм медичної допомоги.

(2) Лікар зобов’язаний забезпечувати рівність можливостей чоловіків і жінок стосовно згоди чи відмови від медичної допомоги.

(3) Лікар повинен дотримуватися принципу справедливості та рівної участі жінок і чоловіків у розподілі та використанні медичних ресурсів.

(4) Лікар зобов’язаний при встановленні взаємного співробітництва з пацієнтом виходити з визнання рівноправних відносин між чоловіками та жінками. Вступ у сексуальні відносини з пацієнтом є неетичним.

Стаття 28. Лікар повинен поважати та підтримувати право пацієнта вільно обирати лікаря та медичний заклад

(1) Лікар повинен сприяти реалізації права пацієнта на вільний вибір лікаря та медичної установи.

(2) Лікар не повинен чинити перешкоди пацієнтові у реалізації права довіри свого подальшого лікування іншому лікареві.

Стаття 29. Відмова лікаря від надання медичної допомоги

(1) Лікар вільний у виборі пацієнта та умов, за яких здійснюється медична допомога, за винятком невідкладних та екстрених випадків.

(2) Етично оправданою може бути відмова лікаря від лікування людини, у якої, на його думку, відсутнє захворювання або у випадках, коли лікування з різних причин протипоказане.

(3) Лікар не несе відповідальності за здоров’я пацієнта в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення ним встановленого для нього режиму. Він має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній неодноразово порушував правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я або не виконував медичних приписів, за умови, що ця відмова не загрожуватиме життю та здоров’ю хворого та інших людей.

(4) Якщо пацієнт має можливість вибору лікаря, останній може скористатися своїм правом відмовитися від надання медичної допомоги з особистих причин.

Стаття 30. Оплата праці лікаря визначається нормами діючого законодавства

(1) У випадках, якщо не визначені норми, лікар не може оцінювати свою діяльність невиправдано високо.

(2) Оцінка діяльності лікаря повинна враховувати:

  • складність і унікальність запропонованої медичної допомоги;

  • необхідні вміння та досвід лікаря;

  • якість виконаної роботи;

  • репутацію лікаря, медичного закладу тощо.

(3) Лікар не може вимагати оплату праці до закінчення обстеження чи лікування. Підвищення платні за якість та ефективність лікування неприпустиме.

(4) Лікар, якщо це можливо, повинен попередньо інформувати пацієнта про вартість лікування.

(5) Ніякий особливий спосіб розрахунку не повинний нав’язуватися хворому.

РОЗДІЛ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ І ВЗАЄМОДІЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШИХ ПРОФЕСІЙ

Стаття 31. Взаємини між лікарями

(1) Взаємини між лікарями (медичними працівниками) будуються на підставі колегіальності, рівноправності, чесності, справедливості, порядності, а також готовності передати свої професійні знання і досвід.

(2) Лікарі повинні допомагати один одному у доланні труднощів та у випадках невдач.

У разі виникнення розбіжностей між колегами слід шукати шлях їх усунення, у разі потреби — за посередництвом етичного комітету відповідної професійної асоціації.

(3) Обов’язок кожного лікаря — неупереджено аналізувати як власні помилки, так і помилки своїх колег. Виявлення незгоди з їхніми думками чи діями, критика на їх адресу повинні бути об’єктивними, аргументованими і необразливими. Слід уникати некоректних висловлювань про роботу колег у присутності пацієнтів чи їхніх близьких, за винятком випадків, пов’язаних з оскарженням дій лікаря. Спроби завоювати собі авторитет шляхом дискредитації колег неетичні.

(4) Моральний обов’язок лікаря — активно протидіяти практиці безчесних і некомпетентних колег, а також різного роду непрофесіоналів, що наносять шкоду здоров’ю та життю пацієнтів.

Стаття 32. Надання невідкладної допомоги

(1) Лікар, запрошений до пацієнта для надання невідкладної допомоги, якщо останній підлягає подальшому огляду особистим чи іншим лікарем, повинен проінформувати колегу про свої дії і рекомендації пацієнтові. Він доводить це до відома пацієнта, а у себе зберігає копію цієї інформації.

(2) При наданні невідкладної допомоги потрібно:

  • поважати рішення і вибір пацієнта, щонайпильніше враховуючи та реагуючи на  невідкладний (терміновий) випадок і його наслідки;

  • сприяти забезпеченню взаєморозуміння у відносинах між усіма лікарями, до яких зверталися за допомогою та консультацією;

  • попереджати конфлікти, що можуть виникнути на грунті відносин між лікарями різних спеціальностей;

  • не допускати, щоб угода про сумісну діяльність медичних працівників заподіяла шкоди пацієнтові.

Стаття 33. Лікар-консультант

(1) Лікар (за необхідністю) повинен запропонувати консультацію свого колеги залежно від обставин або погодитися на консультацію, бажану пацієнтом чи його близькими.

(2) Лікар, що консультує пацієнта, в першу чергу повинен дотримуватися інтересів пацієнта, підтримувати його вільний вибір щодо одержання консультації у іншого фахівця, не принижувати гідність особистого лікаря, проводити лікування головним чином у випадках необхідності надання невідкладної допомоги.

(3) Лікар, до якого звернулися за консультацією, повинен, за згодою пацієнта, поінформувати про це його особистого лікаря і повідомити йому свої висновки і рішення. У випадку відсутності дозволу пацієнта на таку інформацію він повинен поінформувати останнього про наслідки його відмови.

(4) Якщо лікар не вважає доцільним вибір пацієнтом консультанта, то він може ухилитися від видачі направлення до нього. У цьому випадку він повинен порадити звернутися до іншого консультанта і довести пацієнтові доцільність такого вибору.

(5) Якщо після консультації виявляється, що висновки консультанта і особистого лікаря не збігаються, пацієнт повинен бути поінформований про це. Особистий лікар може припинити надання своїх послуг, якщо пацієнт чи його близькі віддадуть перевагу висновкові консультанта.

(6) Консультант не повинен під час хвороби, з приводу якої він надавав консультацію, з власної ініціативи викликати чи обстежувати пацієнта, не поінформувавши про це його особистого лікаря (за винятком невідкладних випадків).

Стаття 34. Надання допомоги декількома лікарями та госпіталізація пацієнта

(1) Пацієнт не повинен страждати через розбіжності між лікуючими його лікарями. Якщо кілька лікарів спільно обстежують чи лікують одного пацієнта, вони повинні постійно обмінюватися інформацією; кожний із цих лікарів бере на себе персональну відповідальність і стежить за інформуванням пацієнта.

(2) Кожний з лікарів має право відмовитися надавати допомогу чи припинити її надавання за умови, що це не заподіє шкоди хворому і що про це будуть попереджені його колеги.

(3) Особистий лікар повинен узагальнювати результати різних досліджень, інформувати пацієнта про отримані дані та спостереження, пояснювати йому у зрозумілих для нього виразах висновки, до яких прийшла група фахівців.

(4) Лікар, що взяв на себе відповідальність за пацієнта у зв’язку з його госпіталізацією, повинен сповістити про це особистого лікаря або лікаря, визначеного пацієнтом чи його близькими. Він повинен інформувати цього лікаря про основні рішення щодо пацієнта.

Стаття 35. Ділові стосунки з представниками інших спеціальностей

(1) В інтересах пацієнтів лікарі повинні підтримувати колегіальні відносини з представниками інших спеціальностей як зі сфери охорони здоров’я, так і інших галузей (соціальні працівники, психологи тощо). Медичні працівники повинні поважати їхню професійну незалежність і вільний вибір пацієнта.

(2) Лікар повинен підтримувати діяльність мультидисциплінарних бригад, які сприяють поліпшенню обслуговування хворих, профілактичним заходам, доглядові за особами похилого віку та пацієнтів у передтермінальному стані та особами з обмеженою працездатністю, а також проведенню гуманітарних акцій.

(3) У випадку виникнення розбіжностей в запропонованих рекомендаціях лікар може:

  • звернутися в етичний комітет відповідного професійного товариства;

  • апелювати безпосередньо до відповідного керівного органу професійного товариства.

РОЗДІЛ 5. ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ

Стаття 36. Повага до професії лікаря

(1) Принцип поваги до своєї професії повинен бути витриманим у всіх сферах діяльності лікаря: професійній, громадській, публіцистичній та ін. Кожний лікар повинен утримуватися від будь-якої дії, навіть поза межами своїх професійних обов’язків, яка знецінює повагу до медичного фаху. Своєю діяльністю він повинен утверджувати повагу до професії медика, її сутності та громадської значущості, сприяти збереженню та підвищенню її престижності.

(2) Лікар не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження прав іншого лікаря як фахівця та людини.

(3) Лікареві (медичному працівникові) забороняється сприяти усім, хто займається протизаконною медичною діяльністю.

Стаття 37. Межі компетенції лікаря

(1) Кожний лікар, як правило, має повноваження виконувати всі дії у сфері діагностики, профілактики і лікування. При цьому він не може, крім виняткових обставин, починати чи продовжувати лікування, давати рекомендації в галузях, що виходять за межі його знань, досвіду і наявних у нього можливостей.

Неетичною є постійна практика лікаря поза межами своєї професійної компетенції.

(2) Знання, досвід і наявні можливості лікаря повинні застосовуватися в кожному окремому випадку таким чином, щоб забезпечити найкраще надання медичної допомоги.

(3) Обов’язок лікаря — свідомо оцінити роль, яку він може взяти на себе в конкретному випадку в залежності від своєї компетентності, інтелекту, обставин та середовища.

Стаття 38. Відповідність умов надання медичної допомоги

(1) Місце виконання професійних обов’язків лікаря повинно бути належно устатковане, в тому числі технічними засобами, що відповідають характеру його діяльності, а також дозволяють зберегти професійну таємницю. Лікар повинен стежити за належним станом свого робочого місця і засобів лікування відповідно до встановлених норм і правил сучасних чинних санітарно-гігієнічних вимог.

(2) Лікар може не виконувати своїх професійних обов’язків в умовах, які істотно знижують якість медичної допомоги чи безпеку людей.

Він повинен дбати про компетентність осіб, з якими він співпрацює в наданні допомоги пацієнтам.

(3) Знання з гігієни є обов’язковими кваліфікаційними вимогами для лікарів при їхній роботі з апаратурою, устаткуванням і потенційно забрудненими препаратами, з якими їм доводиться маніпулювати в процесі професійної діяльності. Обов’язок медичних працівників — проводити обробку таким чином, щоб ні для самих співробітників, ні для будь-якої людини, що вступила з ними в контакт, не існувало ризику випадкового зараження.

Стаття 39. Підтримання професійної компетентності

(1) Лікар відповідальний за безперервне підвищення власної кваліфікації.

(2) Лікар повинен здобувати, застосовувати і поглиблювати наукові знання, поширювати відповідну інформацію серед пацієнтів, колег і громадськості, одержувати консультації і використовувати допомогу лікарів інших спеціальностей, якщо це необхідно.

(3) Якщо лікар звертається за консультацією або співпрацює з іншими професіоналами, він повинен бути упевнений в їх кваліфікації та компетентності. Якщо в нього є сумніви щодо підготовки, кваліфікації й етичних якостей представника суміжної професії, він не повинен користуватися його допомогою.

(4) Якщо лікар бере на себе роль співробітника чи керівника іншого спеціаліста, він повинен усвідомлювати власну відповідальність і бути впевненим, що пацієнт отримає необхідну та якісну допомогу.

Стаття 40. Складання професійних висновків

(1) В процесі виконання своїх професійних обов’язків лікар повинен оформлювати медичні висновки, довідки, свідчення та інші документи відповідно до норм законодавчих постанов та регламентів.

(2) Будь-яка довідка, розпорядження, свідчення чи документ, які видаються лікарем, повинні бути датовані, складені розбірливо, державною мовою, підписані ним, з уможливленням ідентифікації його як лікаря і автора документа.

(3) Лікар не повинен складати довідки, якщо вони можуть бути використані з метою зловживання, всупереч загальноприйнятим правилам та законодавству.

Стаття 41. Діяльність приватного лікаря

Лікар, який здійснює приватну діяльність, може використовувати допомогу колег та фахівців згідно з діючим законодавством України. Його діяльність підпорядковується дії основних статей та положень даного Кодексу.

Стаття 42. Виконання професійних обов’язків в галузі експертної медицини

(1) Лікар не може бути одночасно лікарем-експертом і особистим лікарем одного й того ж хворого.

(2) Лікар не повинен проводити експертизу, у висновках якої зацікавлені: він сам, один з його пацієнтів, один з його близьких, друзів або група осіб, яка звернулася до нього за послугами.

(3) При одержанні завдання на експертизу лікар повинен відмовитися від нього, якщо вважає, що поставлені перед ним питання не мають безпосереднього відношення до медицини, його знань та його можливостей або якщо це завдання суперечить положенням чинного законодавства чи цього Кодексу.

(4) Лікар-експерт до початку експертних дій повинен проінформувати особу, яку він обстежує, щодо поставленого перед ним завдання.

(5) Текст акту експертизи повинен містити тільки такі дані, які необхідні лікареві-експерту для формулювання відповіді на поставлені питання.

Стаття 43. Проведення досліджень та випробувань на замовлення фірм

(1) Проведення досліджень та випробувань здійснюється відповідно до етичних правил, що встановлені етичним комітетом відповідної медичної асоціації (товариства, спілки) та чинним законодавством України.

(2) При написанні наукових та науково-популярних праць, поданні матеріалів до засобів масової інформації посилання на замовника чи спонсора є етично обов’язковим.

Стаття 44. Лікар і чинне законодавство

Лікар зобов’язаний дотримуватися закону і повинен визнавати свою відповідальність перед пацієнтом.

Стаття 45. Участь у громадському житті

(1) У суспільно-громадській роботі лікар повинен дотримуватися етичних норм поведінки. У разі відсутності відповідних повноважень він не може обгрунтовувати власні заяви громадського характеру авторитетом своєї професії чи професіонального співтовариства.

(2) Лікар може ділитися з громадськістю своїм досвідом розуміння та вирішення різних проблем, які впливають на стан здоров’я населення. Лікар повинен завжди пам’ятати про свою особливу громадянську роль захисника здоров’я та добробуту людини.

Автори Кодексу:
канд. мед. наук О.А. Насінник —
керівник проекту,
академік АМН України Л.А. Пиріг,
канд. біол. наук С.В. Вєковшиніна,
канд.філос. наук В.Л. Кулініченко

Кодекс розроблений за сприяння
Міжнародного фонду «Відродження» (Грант № 206207 від 20.07.00 р.).

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті