Геморой — одне з найпоширеніших захворювань. Так, за деякими даними [2], поширеність геморою серед міського населення становить 13,5%, на його долю припадає 38% усіх проктологічних захворювань. За даними інших авторів, в індустріально розвинутих країнах на геморой хворіє 60% населення, а в осіб віком понад 30 років цей показник збільшується до 70% [1, 4]. Розбіжність наведених даних сягає 56%. Однією з причин такої розбіжності є сором’язливість хворих, їх небажання звертатися за медичною допомогою через локалізацію патологічного процесу, що, на жаль, призводить до запущених його форм і ускладнює лікування.
 |
Геморой уражує чоловіків та жінок, старих та молодих. Саме слово «геморой» грецького походження і перекладається як «кровотеча». В основі захворювання лежить патологічна гіпертрофія кавернозного венозного сплетення прямої кишки, що супроводжується застоєм крові в них. Кавернозне сплетення закладається в прямій кишці в ранній ембріональний період і є одним із сплетень венозних судин, стінки яких пронизані дрібними артеріями (це пояснює артеріальне походження гемороїдальних кровотеч). Згадані вени мають вузлуваті розширення і нагадують китиці винограду, що вкриті складками слизової оболонки й утримуються на певному рівні в прямій кишці волокнами сполучної та м’язової тканин. Їх називають гемороїдальними вузлами, які є в кожної людини як додаткові утворення, що разом із зовнішнім сфінктером заднього проходу забезпечують утримання калових мас.
З віком волокна сполучної тканини втрачають здатність утримувати слизову оболонку вузлів і останні «сповзають» униз, випинаються назовні. Крім віку, факторами, що сприяють розвитку геморою є часті та тривалі напруження під час дефекації, запори, проноси, зниження тонусу м’язів малого таза, підвищення кислотності калових мас, спадкова схильність, малорухомий спосіб життя. Під час тривалого сидіння утворюється свого роду тепловий компрес, який зумовлює застій крові в органах таза. Тому групу ризику складають водії, касири, оператори комп’ютерів, представники інших сидячих професій. Таким людям рекомендується замінити м’які сидіння на більш жорсткі і щогодини робити невелику «рухову» перерву.
У клінічному перебігу геморою виділяють 3 стадії:
І — гемороїдальні вузли випадають під час дефекації, але вправляються самостійно;
ІІ — вузли випадають під час дефекації, але їх можна вправити;
ІІІ — вузли випадають у разі найменшого фізичного навантаження і їх, як правило, вправити не вдається.
У І стадії захворювання зовнішні гемороїдальні вузли невеликі, еластичні, болючі, шкіра промежини подразнена, пацієнта турбує свербіж у ділянці заднього проходу, особливо під час дефекації. Друга стадія характеризується почервонінням, набряком навколо заднього проходу, доторкання до цієї ділянки спричинює біль, який відчувається під час ходьби і в положенні сидячи. У ІІІ стадії ділянка заднього проходу різко болюча, набрякла, гіперемійована, будь-який дотик спричинює нестерпний біль, на гемороїдальних вузлах утворюються вогнища некрозу, виникають гнійні ускладнення. Кожна стадія геморою може супроводжуватися кровотечею, утворенням тріщин заднього проходу, виразок, поліпів, розвитком парапроктиту, підвищенням температури тіла, безсонням, втратою апетиту, порушенням дефекації тощо. Стан хворих погіршується, знижується їх працездатність, вони часто втрачають надію на одужання. Побутує навіть вираз «обличчя гемороїдального хворого» [2].
Геморой І стадії може тривати десятки років. Загострюється хвороба під впливом провокуючих факторів: сидяча робота, малорухомий спосіб життя, тяжка фізична праця, напруження під час дефекації, запори, проноси, зловживання алкоголем, гострими стравами, період вагітності.
Медична допомога хворим на геморой надзвичайно багатогранна: профілактичні заходи, методи консервативного лікування, значний арсенал сучасних лікарських засобів. Постійно вдосконалюються методи хірургічного лікування. Тому не потрібно відкладати візит до лікаря-проктолога і залишатися наодинці зі своєю недугою, адже геморой можна вилікувати, якщо об’єднати зусилля лікаря та хворого.
Хірургічне лікування показане при II–III стадії геморою, ускладненого частими кровотечами, які призводять до анемії, за наявності великих вузлів, що защемлюються.
Лікування хворих на геморой I стадії передбачає лікувальну фізкультуру, масаж через пряму кишку, очисні клізми, мікроклізми з оліями, настоями трав, зігрівальні компреси, фізіотерапевтичні методи, курортне лікування (радонові та сірководневі ванни, грязі), гігієнічні процедури — підмивання прохолодною водою тощо. Велике значення має режим харчування і дотримання дієти, відмова від вживання алкоголю та гострої їжі, введення до раціону грубоволокнистих і кисломолочних продуктів, що дасть змогу запобігти запорам і усунути подразнення слизової оболонки прямої кишки. Дотримання цих вимог забезпечує тривалу ремісію і запобігає розвитку ускладнень.
Лікування геморою усіх стадій можливе з використанням антигеморагічних, знеболювальних, протизапальних засобів та засобів, які поліпшують трофіку тканин, реологічні властивості крові, а також антиоксидантних і протитромботичних засобів.
Ремісії можна досягти, застосовуючи різні лікарські рослини. Їх відомо більше ніж 50 [3]. Зупинимося на застосуванні деяких готових лікарських форм і спробуємо виділити найефективніші.
Основними лікарськими формами для місцевого застосування є примочки, мазі та супозиторії.
Для примочок використовують настої, відвари з різних лікарських рослин, олії, розчин свинцю ацетату. На жаль, ефективність примочок обмежена, оскільки через локалізацію ураження не вдається надійно зафіксувати тампони, а тому тривалість процедури коротка й лікувальний ефект обмежується короткочасним полегшенням.
Мазі зручніші за примочки, їх дія дещо триваліша, вони пом’якшують напружені вузли, зменшують вираженість болю, запалення.
Мазь з іхтіолом (амонієва сіль сульфокислої сланцевої олії) виявляє такі ж властивості, але діюча речовина несумісна з йодом, алкалоїдами рослинного походження, солями важких металів. Останні дуже часто використовують при геморої через притаманну їм підсушувальну дію. Але несумісність між цими речовинами позбавляє можливості комплексного застосування декількох активних інгредієнтів.
Мазь, що містить трибенозид та лідокаїн, поліпшує мікроциркуляцію, підвищує тонус судин, знижує проникність вен, виявляє знеболювальну дію. Але вона протипоказана у І триместр вагітності, а також може спричиняти алергічні реакції.
Мазь з фенілбутазоном — засіб, що виявляє протизапальну та знеболювальну дію, але, всмоктуючись через слизову оболонку, активний інгредієнт може спричиняти побічні ефекти, типові для нестероїдних протизапальних препаратів цієї групи. Більше того, для досягнення підсушувальної, в’яжучої, позитивної трофічної дії мазь з фенілбутазоном необхідно комбінувати з іншими препаратами місцевої дії, що не завжди сумісні з мазьовими основами.
Нарешті, мазі залишають жирні плями на білизні, що створює додаткові проблеми.
Супозиторії — найзручніша лікарська форма для лікування геморою. Їх треба вводити неглибоко в задній прохід, щоб вони не занурювалися в ампулу прямої кишки. Супозиторії, що містять екстракт красавки та іхтіол, доцільно застосовувати за наявності місцевого запалення, спастичного болю. Виникнення свербежу, мокнучої поверхні зумовлює необхідність застосування цього засобу в комбінації з підсушувальними речовинами. Але іхтіол, як уже згадувалося, несумісний з ними. Та й знеболювальний ефект цієї комбінації не дуже виражений через відсутність анестезуючого компонента.
Супозиторії, до складу яких входять бензокаїн, вісмуту субгалат, ментол, цинку оксид, за рахунок відповідних компонентів виявляють місцеву знеболювальну та підсушувальну дію, а ментол за рахунок своєї охолоджувальної та спазмолітичної дії зменшує відчуття свербежу та спазму. Ці супозиторії раціонально застосовувати хворим на геморой І стадії, щоб припинити біль, зумовлений пошкодженням слизової оболонки, адже бензокаїн практично не всмоктується. Якщо ж урахувати патогенез болю при геморої (збільшення об’єму гемороїдальних вузлів, переповнення їх кров’ю, розтягування), було б доцільніше вводити до складу супозиторіїв знеболювальні речовини, що проникають в глибше розташованих тканини і блокують нервові утворення .
Цим вимогам відповідають комбіновані супозиторії, що містять прокаїн, — надійний місцевий анестезувальний засіб, який здатний знеболювати дещо глибше розташовані тканини. До складу цих супозиторіїв входять також біостимулятори, що сприяють загоюванню, поліпшують трофіку тканин (бичача плазма, олія рицинова), тромбопластин, який зупиняє кровотечу, ментол, який виявляє протисвербіжний ефект, хлорамфенікол, який виявляє протимікробну дію. Однак супозиторії такого складу не можна використовувати у хворих, чутливих до прокаїну, через ризик виникнення алергічних реакцій. Крім того, хлорамфенікол як антибіотик широкого спектра дії, впливає на мікробіоценоз товстої кишки і може призвести до розвитку дисбіозу. І, нарешті, пропоновані супозиторії не містять підсушувальних та в’яжучих інгредієнтів і потребують комбінування з іншими засобами, які містять комплекс таких речовин.
Зупинімося на супозиторіях ПРОКТОЗАН, що випускаються німецькою фірмою «Стада Арцнайміттель АГ» і поставляються на фармацевтичний ринок України фірмою «Натурпродукт-Вега». Один ректальний супозиторій містить такі активні речовини: буфексамак — 250 мг, вісмуту субгалат — 100 мг, титану діоксид — 100 мг, лідокаїну гідрохлорид — 10 мг.
Чому саме ПРОКТОЗАН? По-перше, ці супозиторії виявляють виражену знеболювальну активність за рахунок вмісту лідокаїну, який перевищує прокаїн за силою знеболювального ефекту та тривалістю дії при однаковій токсичності. Він, як правило, не спричинює алергічних реакцій, на відміну від прокаїну не втрачає знеболювального ефекту у вогнищах запалення, діє як на поверхневі, так і на глибше розташовані нервові структури [4].
Завдяки вісмуту субгалату ПРОКТОЗАН набуває в’яжучої та протизапальної властивостей. Після нанесення вісмуту субгалату на ерозивну поверхню на ній утворюєьтся тонкий захисний шар за рахунок поверхневої коагуляції білків, відбувається також звуження судин та підсушування ураженої ділянки, що сприяє загоєнню ерозій та репарації слизової оболонки.
Зменшенню вираженості запалення сприяє високоефективний протизапальний засіб буфексамак (буфексамак належить до нестероїдних протизапальних препаратів групи похідних акрилоцтової кислоти), механізм дії якого зумовлений пригніченням біосинтезу простагландинів.
Титану діоксид потенціює терапевтичну дію вісмуту субгалату та буфексамаку.
Формоутворювальна основа ПРОКТОЗАНУ захищає поверхню рани завдяки обволікаючій дії і полегшує випорожнення.
Отже, завдяки вдало підібраним компонентам ПРОКТОЗАН забезпечує протизапальну, знеболювальну, в’яжучу та обволікаючу дію. Протягом нетривалого часу хворі відчувають значне полегшення, зменшення болю, печіння та свербежу. Усувається подальше подразнення ушкоджених тканин, поверхня їх не мокріє, створюються умови для зниження тяжкості перебігу захворювання.
ПРОКТОЗАН показаний при геморої I та II стадій, тріщинах, гострій та хронічній екземі заднього проходу, запальних процесах у ділянці заднього проходу і прямої кишки (проктит). Рекомендується вводити по одному супозиторію ректально двічі на добу. Після поліпшення стану досить одного супозиторію на добу. Але лікування рекомендується проводити ще протягом 8–10 днів, щоб закріпити результати лікування.
Протипоказаннями до застосування ПРОКТОЗАНУ є підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, а також специфічні ураження (сифіліс, туберкульоз) шкіри в ділянці заднього проходу. Щодо побічних дій препарату, то інколи спостерігаються реакції гіперчутливості.
Для лікування зовнішнього геморою, екземи заднього проходу, крім супозиторіїв, фірма «Стада» пропонує ПРОКТОЗАН у формі мазі в тубах по 20 г. В 1 г мазі міститься: буфексамаксу — 50 мг, вісмуту субгалату — 50 мг, титану діоксиду — 50 мг, лідокаїну гідрохлориду — 5 мг. Мазь наносять на уражену ділянку заднього проходу двічі на добу злегка масажуючи її. Мазь також можна вводити в задній прохід за допомогою спеціальної насадки, яка входить до комплекту упаковки.
Таким чином, завдяки ефективним діючим речовинам, що входять до складу ПРОКТОЗАНУ і впливають на різні патогенетичні механізми геморою, препарат можна широко використовувати при місцевому лікуванні геморою.
А.М. Олійник, професор,
Тернопільська державна
медична академія
ЛИТЕРАТУРА
|
Коментарі