ГЛУТАРГІН – новий вітчизняний препарат для лікування захворювань печінки

Роботу конференції відкрито. Зліва направо: О. Доровський, О. Бабак, О. Стефанов, О. Возіанов

Широкий асортимент гепатопротекторних лікарських препаратів, представлених на фармацевтичному ринку України, традиційно використовують для неспецифічної терапії при захворюваннях печінки різного генезу. Вони чинять вибіркову захисну дію на гепатоцити, а також справляють опосередкований детоксикаційний ефект і дещо знижують рівень аміаку у плазмі крові. Використання прямих коректорів обміну аміаку ще недостатньо поширене у вітчизняній клінічній практиці.

Але при важкій патології печінки, яка супроводжується печінковою недостатністю з порушенням синтетичної та детоксикаційної функцій цього органу, виникає потреба у багатоплановій корекції печінкових функцій з нормалізацією обмінних процесів. Тому дуже перспективним є застосування препаратів на основі природних амінокислот, які, включаючись у процеси метаболізму, чинять цілу низку сприятливих біологічних ефектів. Клінічна медицина потребує такого гепатопротекторного препарату, який би, з одного боку, зв’язував аміак, а з іншого — сприяв нормалізації метаболізму печінкової тканини. Саме таким препаратом є ГЛУТАРГІН — принципово новий вітчизняний препарат, який виявляє гіпоамоніємічну та гепатопротекторну дію. Він був розроблений у Державному науковому центрі лікарських засобів колективом науковців під керівництвом члена-кореспондента НАН України Віктора Георгієвського і виробляється Фармацевтичною компанією «Здоров’я» у трьох лікарських формах: таблетки по 0,25 г, 4% розчин для ін’єкцій та 40% концентрат для інфузій. ГЛУТАРГІН — сіль аргініну і глутамінової кислоти — двох амінокислот, що відіграють важливу роль у забезпеченні біохімічних процесів нейтралізації і виведення з організму високотоксичного метаболіту обміну азотистих речовин — аміаку. Механізм фармакологічної дії ГЛУТАРГІНУ полягає в усуненні синдрому «метаболічної інтоксикації», який, як відомо, відіграє суттєву роль у патогенезі важких захворювань печінки. Цей синдром виникає внаслідок накопичення у крові та інших біологічних рідинах організму токсичних субстанцій, відомих під назвою «середні молекули», а також низькомолекулярних токсичних сполук (перш за все аміаку), які легко проникають через гематоенцефалічний бар’єр та виявляють токсичну дію на центральну нервову систему. Клінічно це маніфестується у вигляді енцефалопатії, а також її ускладнень — коми і прекоми. Гіпоамоніємічний ефект ГЛУТАРГІНУ реалізується в результаті активації знешкодження аміаку в орнітиновому циклі синтезу сечовини, зв’язування аміаку в нетоксичний глутамін, а також посилення виведення аміаку з центральної нервової системи і його екскреції з організму. Завдяки цим властивостям ГЛУТАРГІН знижує загальнотоксичні, у тому числі нейротоксичні, ефекти аміаку. ГЛУТАРГІН чинить також гепатопротекторну дію, механізм якої зумовлений стабілізацією клітинних мембран гепатоцитів, нормалізацією перекисного окиснення ліпідів, стимуляцією енергозабезпечення та репаративних процесів у клітинах печінки. Препарат відновлює активність мікросомальних ферментів печінки (системи цитохрому Р450), покращує процеси жовчоутворення та жовчовиділення, активує детоксикаційну функцію печінки.

Основними показаннями до застосування ГЛУТАРГІНУ є гепатити різної етіології, цироз печінки, вплив гепатотропних отрут, гіперамоніємія та найбільш тяжкі прояви — печінкова енцефалопатія, прекома і кома; лептоспіроз, у тому числі з гострою печінково-нирковою недостатністю.

Своїм досвідом застосування у клінічній практиці препарату ГЛУТАРГІН з учасниками конференції поділилися провідні вчені та фахівці медичної галузі. Так, професор Валерій Фролов (Луганський державний медичний університет) у доповіді «Досвід клінічного застосування ГЛУТАРГІНУ у лікуванні вірусних гепатитів в умовах епідеміологічної захворюваності» доповів про результати дослідження, яке було проведене з метою оцінки ефективності ГЛУТАРГІНУ в комплексній терапії вірусного гепатиту (ВГ) А під час епідемічного спалаху в м. Суходольську. У більшості хворих, включених в це дослідження, була діагностована гостра жовтянична форма ВГА, переважно середнього ступеня тяжкості. Приблизно у 80% хворих відзначали виражений астеноневротичний синдром, майже у 30% — холестатичний синдром. Хворих рандомізовано розподілили на 2 групи: основну (492 пацієнти) і групу порівняння (376 пацієнтів). Усім проводили базисну терапію за загальноприйнятими стандартами, яка включала відповідну дієту, режим, глюкозо-вітамінну суміш та ентеросорбцію, а у разі більш тяжкого перебігу захворювання протягом 2–3 днів здійснювали інфузійне введення глюкозо-сольових розчинів. Пацієнтам основної групи ГЛУТАРГІН призначали в дозі 0,5 г 3 рази на добу перорально протягом перших 5–6 днів лікування, надалі по 0,25 г 3–4 рази на добу протягом ще 10–14 днів. У деяких випадках протягом перших 2–3 днів здійснювали внутрішньовенне введення 4% розчину ГЛУТАРГІНУ в дозі 10–15 мл 2 рази на добу з інтервалом 12 год, а надалі переходили на пероральний прийом препарату за наведеною вище схемою. При аналізі результатів, отриманих при зіставленні динаміки клініко-біохімічних показників у хворих основної групи та групи порівняння, було встановлено, що застосування ГЛУТАРГІНУ у комплексному лікуванні хворих на ВГА сприяє розвитку вираженого детоксикаційного ефекту, який проявлявся у скороченні в середньому на 4,9±0,2 дня тривалості збереження симптомів інфекційного токсикозу, порівняно з показником у пацієнтів контрольної групи. Слід зазначити, що використання ГЛУТАРГІНУ сприяє швидкому зникненню у хворих, особливо у жінок, астенічних та астеноневротичних проявів, причому більшість пацієнтів з пригніченим психоемоційним статусом пов’язували підвищення свого емоційного тонусу та суттєве покращання загального самопочуття із застосуванням ГЛУТАРГІНУ. Середня тривалість жовтяничного періоду у хворих основної групи склала 7,6±0,2 дня, у групі порівняння — 14,2±0,3 дня, тобто була в 1,9 разу більша (р<0,001). Біохімічні показники, що характеризують функціональний стан печінки (рівень білірубіну, аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, тимолова проба) у хворих основної групи нормалізувалися в середньому через 13,5±0,4 дня від початку захворювання, а у групі порівняння — через 20,6±0,5 дня, тобто на 1 тиж пізніше. У хворих основної групи, на відміну від пацієнтів групи порівняння, не спостерігалося тенденції до затяжного перебігу ВГА, не виявлено загострень та хвилеподібного типу перебігу ВГА з тимчасовим періодом погіршення показників клініко-біохімічних досліджень (збільшення вираженості жовтяниці, повторне підвищення активності амінотрансфераз сироватки крові). Під час лікування ГЛУТАРГІНОМ не виникали побічні ефекти та не відзначені негативні реакції на застосування препарату, у тому числі алергічні. Спостереження за хворими на ВГА, які отримували ГЛУТАРГІН, протягом 1 міс після виписки із стаціонару дозволило встановити стійку клініко-біохімічну ремісію та чітко виражену тенденцію до повного одужання. Професор В. Фролов зазначив, що отримані у ході цього дослідження дані дозволяють рекомендувати ГЛУТАРГІН до застосування у складі базисної терапії ВГА, особливо при лікуванні тих пацієнтів, які проживають в екологічно неблагополучних регіонах, а також пацієнтів із вторинними імунодефіцитними станами та фоновою хронічною патологією печінки. Доцільним є більш широке використання ГЛУТАРГІНУ в клініці інфекційних хвороб при лікуванні хворих на ВГ.

Не менш важливим є питання вдосконалення патогенетичної терапії ВГ, збудниками яких є інші віруси, зокрема ВГВ, захворюваність на який продовжує підвищуватися, причому переважно за рахунок людей працездатного віку. Головний лікар Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, доктор медичних наук Віктор Матяш у своїй доповіді «Клінічне застосування ГЛУТАРГІНУ при гострому вірусному гепатиті В» докладно висвітлив дані визначення терапевтичної ефективності комплексної терапії із застосуванням ГЛУТАРГІНУ та плазмаферезу при тяжкому перебігу гострого ВГВ. У дослідження були включені 25 хворих на ВГВ, у 24 з яких клінічний перебіг захворювання характеризувався прогредієнтним посиленням гепатаргії (з холестазом, цитолізом) та вираженими симптомами інтоксикації, у 22 спостерігався хвилеподібний перебіг захворювання. Традиційна терапія, яку проводили протягом 3–4 тиж (у більшості хворих — глюкокортикостероїди у вищих терапевтичних дозах), виявилася неефективною, і з 4–6-го тижня захворювання досліджуваним призначали інфузійну терапію з використанням ГЛУТАРГІНУ та плазмаферезу. ГЛУТАРГІН у формі 4% розчину застосовували у дозі 15–20 мл внутрішньовенно щодня, сеанси плазмаферезу проводили тричі на тиждень протягом 3–4 тиж. Оцінювали терапевтичну ефективність за показниками клініко-лабораторних досліджень щотижнево та наприкінці курсу лікування. Отримані дані свідчать, що вже після 1-го тижня лікування у 60% хворих стабілізувався стан, при цьому дозу глюкокортикостероїдів було знижено у 2–4 рази. Після 2-го тижня лікування виражене і стійке покращання загального самопочуття (зменшення слабкості та вираженості диспепсичних порушень, покращання емоційного стану, відновлення апетиту) спостерігалося у 76% пацієнтів, а у 68% відзначалося також зниження активності амінотрансфераз у сироватці крові та гіпербілірубінемії. На 3-й тиждень лікування спостерігалося подальше покращення загального самопочуття та зменшення вираженості гепатаргії у 88% хворих та зниження гіпербілірубінемії та амінотрансферазної активності на 45–60% від вихідного рівня. Аналіз результатів клінічних та лабораторних досліджень наприкінці 4-го тижня лікування із застосуванням ГЛУТАРГІНУ та плазмаферезу свідчив про стійку позитивну динаміку і виражену сприятливу фармакотерапевтичну дію. Слід також зазначити, що у всіх хворих відзначена добра переносимість ГЛУТАРГІНУ і відсутність побічних реакцій при застосуванні препарату в рекомендованих терапевтичних дозах. Все наведене вище переконливо доводить, що у разі важкого перебігу ВГВ, особливо у випадку неефективності традиційної терапії, доцільно застосовувати 4% розчин ГЛУТАРГІНУ у дозі 10–20 мл на добу у комплексі з дискретним плазмаферезом протягом 3–4 тиж.

Окремі доповіді конференції стосувалися використання ГЛУТАРГІНУ у лікуванні хворих з токсичними ураженнями печінки, спричиненими алкоголем та отруєннями грибами. Проблема отруєнь грибами, загальна летальність при яких становить 25–35%, є однією з актуальних проблем сучасної токсикології. Наталя Олексієнко (Київська лікарня швидкої медичної допомоги) у доповіді «Застосування ГЛУТАРГІНУ в інтенсивній терапії гострої печінкової недостатності при амонітальних отруєннях» висвітлила клінічний перебіг і класифікацію отруєнь грибами та досвід використання ГЛУТАРГІНУ як гепатопротекторного препарату у 64 пацієнтів віком від 18 до 64 років. ГЛУТАРГІН у формі 4% розчину застосовували внутрішньовенно краплинно по 50 мл у 200 мл ізотонічного розчину двічі на добу, тобто добова доза препарату складала 4 г. Хворих після стабілізації стану на 4–5-ту добу переводили на пероральний прийом препарату. Ефективність лікування оцінювали за суб’єктивною динамікою самопочуття пацієнтів, об’єктивними даними клінічних та лабораторних досліджень. У жодного хворого не було відзначено ускладнень, пов’язаних безпосередньо з введенням ГЛУТАРГІНУ, ускладнень самого амонітального отруєння, таких, як важкі форми енцефалопатії та прекома, асцит та полісерозити, тяжка нефропатія, шлунково-кишкові кровотечі.

Н. Олексієнко зробила висновок про те, що застосування ГЛУТАРГІНУ при амонітальних отруєннях є високоефективним і препарат можна включати до схем комплексної, у тому числі антидотної, терапії хворих з важкими отруєннями гепатотоксичними речовинами. Таким чином, раціональним є клінічне використання ГЛУТАРГІНУ в токсикології.

Окремі доповіді конференції були присвячені застосуванню препарату ГЛУТАРГІН у терапевтичній та хірургічній практиці, у акушерстві та гінекології, психіатрії та у комплексному лікуванні хворих офтальмологічного профілю. Жваву дискусію учасників конференції викликало питання вибору дози препарату ГЛУТАРГІН при лікуванні хворих з ураженнями печінки різної етіології, для остаточного вирішення якого потрібне проведення подальших досліджень.

Учасники конференції дійшли спільного висновку про те, що новий вітчизняний лікарський препарат ГЛУТАРГІН, який вже добре зарекомендував себе як високоефективний і безпечний лікарський засіб для патогенетичного лікування захворювань печінки, зможе зробити значний внесок у вітчизняну клінічну практику.

Борис Парфенюк, Олена Барсукова
Фото надані ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров’я»