Застосування рецептур індонезійської традиційної медицини при уролітіазі та холелітіазі

Як відомо, усе нове це добре забуте старе. У древніх трактатах східної медицини чи не основна увага приділяється лікувальній дії різних речовин рослинного і мінерального походження. У цій публікації розглядаються такі поширені захворювання, спричинені порушенням метаболізму, як уролітіаз і холелітіаз, та застосування рослинних засобів індонезійської традиційної медицини.

СЕЧОКАМ’ЯНА ХВОРОБА, УРОЛІТІАЗ

Сечокам’яна хвороба — СКХ (уролітіаз) за частотою виявлення займає 3-тє місце серед патологій сечостатевої системи після запальних неспецифічних захворювань нирок, сечових шляхів і захворювань передміхурової залози. З діагнозом «уролітіаз» госпіталізовано 30–40% пацієнтів урологічних стаціонарів. У світі захворюваність на уролітіаз становить 1–2% (Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони здоров’я в Україні за 1998–1999 рр. — Київ, 2000). На уролітіаз частіше хворіють чоловіки. Схильність до цього захворювання осіб найбільш працездатного віку (20–50 років), здатність патологічного процесу до хронізації, часта тимчасова, а потім стійка втрата працездатності свідчать про соціальну значущість уролітіазу і необхідність глибокого вивчення його етіології, патогенезу, а також розроблення та впровадження ефективних методів лікування і профілактики.

У патогенезі СКХ відіграють роль чимало факторів: порушення обміну речовин, що призводить до перенасичення сечі солями у зв’язку з надлишковим їх виділенням, індивідуальні особливості будови нирок і сечовивідних шляхів, що супроводжують інфекції, харчування, фактори навколишнього середовища (Тактинский О., Александров В., 2000; Коршунова М., 2001). За хімічним складом розрізняють уратні, фосфатні, оксалатні та інші конкременти. Основним механізмом захворювання є природжене порушення обміну речовин, що призводить до утворення нерозчинних солей, які згодом формуються в камені (Рогаль А., 2001). При природженій схильності до СКХ певне значення мають такі фактори: кліматичний (у регіонах з жарким кліматом у результаті посиленого потовиділення в організмі підвищується концентрація деяких солей, що призводить до утворення каменів); географічний (на деяких територіях склад води — тверда вода з високим вмістом кальцієвих солей — зумовлює розвиток уролітіазу; склад їжі (гостра і кисла їжа підвищує кислотність сечі, що посилює каменеутворення); хронічні захворювання шлунка і кишечнику (хронічний гастрит, коліт, пептична виразка дванадцятипалої кишки і шлунка); значне зневоднення організму (при інфекційному захворюванні чи отруєнні); різні захворювання нирок і органів сечостатевої системи (пієлонефрит, гідронефроз, нефроптоз, цистит, аденома передміхурової залози, простатит тощо).

За відсутності лікування у пацієнта з СКХ з часом розвивається гострий і хронічний пієлонефрит, може відбутися гнійне розплавлення нирки (Рогаль А., 2001). Камені в сечовому міхурі також можуть спровокувати розвиток гострого циститу.

Лікування СКХ може бути консервативним, інструментальним чи оперативним. Консервативне лікування проводять при невеликому розмірі каменя і за відсутності ускладнень захворювання. Воно включає дієту та лікарські препарати. Дієта залежить від виду уролітіазу: при уратних конкрементах виключають м’ясні продукти; при фосфатних — молоко і молочні продукти, обмежують вживання овочів і фруктів; при оксалатних — виключають салат, шпинат, обмежують кількість споживання картоплі, молока (Naber K., 1998). Існуючі лікарські засоби, призначені для розчинення деяких видів каменів (наприклад, уратів). Оскільки дія цих препаратів дуже специфічна, їх потрібно застосовувати, суворо дотримуючись призначень уролога. Для купірування нападу ниркової коліки застосовують теплу ванну, зігрівають поперек за допомогою грілки і застосовують спазмолітичні та знеболювальні засоби.

Однак найчастіше єдиним варіантом вирішення проблеми лікування СКХ є оперативне втручання. Інвазивні втручання, зокрема видалення каменів за допомогою ендоскопа, дорогі. Часто ефективним виявляється дистанційна літотрипсія — дроблення каменя електромагнітними хвилями, що має перевагу, оскільки легше порівняно з іншими втручаннями переноситься хворими. На жаль, роздрібнити камені таким способом удається не завжди.

Серед методів комплексного лікування хворих на уролітіаз важлива роль належить лікарським засобам на рослинній основі, фармакологічна дія яких спрямована на розчинення конкрементів і стимуляцію їх виведення із організму.

ЖОВЧНОКАМ’ЯНА ХВОРОБА, ХОЛЕЛІТІАЗ

Запальні захворювання жовчновивідних шляхів — поширена патологія, відзначається стійка тенденція до підвищення частоти її розвитку та омолодження контингенту пацієнтів. Несвоєчасна діагностика, незадовільний рівень профілактики та пізній початок лікування у багатьох пацієнтів перешкоджають зупиненню розвитку хвороби на ранніх стадіях. Це зумовлює збільшення кількості ускладнень, найчастіше — формування жовчних каменів. Необхідність постійного диспансерного спостереження хворих на холелітіаз з використанням складних і трудомістких діагностичних методик, тривалих повторних курсів лікування, в тому числі хірургічного, призводять до значних матеріальних витрат (Бурков С.Г., Гребнев А.Л., 1994).

Жовчнокам’яну хворобу (ЖКХ) справедливо вважають «хворобою століття» і одночасно «хворобою благополуччя», що конкурує за частотою виявлення з пептичною виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки. Щорічно у світі виконують близько 2,5 млн операцій на жовчовивідних шляхах. Незважаючи на значний прогрес в оперативному та консервативному лікуванні хворих на холелітіаз, результати не можна назвати задовільними. Безпосередньо після холецистектомії ускладнення виникають у 7,3% випадках. Впровадження в практику охорони здоров’я сучасної методики ендоскопічної холецистектомії не виключає розвитку післяопераційних ускладнень. Крім того, видалення жовчного міхура не сприяє нормалізації біохімічного складу жовчі (Бурков С.Г., Гребнев А.Л., 1994).

ЖКХ (холелітіаз, калькульозний холецистит) — захворювання гепатобіліарної системи, яке зумовлене порушенням обміну холестерину та/чи білірубіну і характеризується утворенням каменів у жовчному міхурі та/чи в жовчних протоках.

За результатами широкомасштабних епідеміологічних досліджень, основними факторами ризику ЖКХ є генетична схильність, надмірна маса тіла, гіперліпідемія, жіноча стать. Останній фактор посилюється тим, що захворюваність жінок на холестериновий холелітіаз починає підвищуватися в період статевого дозрівання, тоді як у чоловіків вона ніяк не пов’язана з гормональними перебудовами. Жінки хворіють на холестериновий холелітіаз у 2–6 разів частіше, ніж чоловіки (Минушкин О.Н., Бурдина Е.Г., 1995).

У розвитку холелітіазу мають значення спадкові особливості обміну ліпідів, зокрема інтенсифікація синтезу холестерину з виділенням літогенної (перенасиченої холестерином) жовчі; метаболічні захворювання (ожиріння, цукровий діабет II типу, атеросклероз, подагра); гормональні (період вагітності) та нейрогенні порушення з погіршенням спорожнювання жовчного міхура; зниження всмоктування жовчних кислот у термінальному відділі тонкої кишки (термінальний ілеїт, рефлюкс-ілеїт, обширна резекція); закидання панкреатичного соку і запальний процес у жовчовидільній системі; споживання висококалорійної їжі з дефіцитом клітковини (знижує абсорбцію дезоксихолевої кислоти в кишечнику); застій жовчі в результаті тривалого голодування, нерегулярного чи з тривалим інтервалом прийому їжі; малорухомий спосіб життя; запор, панкреатит, стовбурні ваготомії (атонії та розширення жовчного міхура); гемолітичні анемії (хвороба Мінковського—Шоффара, дрепаноцитоз); цироз печінки; наслідки тривалого дотримання рослинної дієти і дієти з високим вмістом поліненасичених жирних кислот, які мобілізують холестерин із жирових депо; прийом засобів гормональної контрацепції. Значну роль у розвитку холелітіазу відіграє зменшення кількості жовчних кислот, фосфоліпідів чи підвищення концентрації холестерину в жовчі, яку секретують гепатоцити, що зумовлює випадання холестерину в осад з колоїдного розчину.

Розрізняють чотири типи конкрементів: холестеринові камені (що містять близько 95% холестерину і незначну частку білірубінового вапна); пігментні конкременти (що складаються в основному з білірубінового вапна, вміст холестерину в них становить менше 30%); змішані (холестерино-пігментно-вапняні) камені; вапняні камені (що містять до 50% карбонату кальцію та деякі інші складники).

Приблизно у 50% пацієнтів перебіг захворювання безсимптомний (у разі наявності каменів у ділянці дна і тіла жовчного міхура), жовчні камені у таких хворих нерідко стають «випадковою знахідкою» під час обстеження з приводу інших захворювань. Однак у багатьох пацієнтів ЖКХ за перебігом нагадує жовчну коліку з характерним гострим больовим нападом.

Незважаючи на застосування нових досить перспективних методів консервативного лікування пацієнтів із ЖКХ, більшості з них проводять хірургічну корекцію холелітіазу. Однак хірургічне лікування не усуває тенденції до каменеутворення, а може спричинити прогресування порушень функцій печінки, виявлених раніше. Після операції зберігаються літогенні властивості жовчі, що створює загрозу рецидиву каменеутворення і розвитку постхолоцистектомічного синдрому (Рогаль А., 2001). Консервативне лікування спрямоване на розчинення каменів.

Засіб рослинного походження ПРОЛІТ компанії «Грінвуд» складається з природних компонентів, підібраних за древньоіндонезійськими рецептурами. Історія свідчить, що древні індонезійці не знали хімії, не застосували скальпеля, але успішно лікували СКХ, виводячи з організму не тільки пісок, а й конкременти, використовуючи лише силу цілющих рослин. Формула, застосована у засобі ПРОЛІТ, давно відома у традиційній східній медицині як ефективний засіб профілактики утворення, для розчинення і виведення конкрементів із сечових шляхів (Chopra R. et al., 1958), а також у лікуванні холелітіазу.

ПРОЛІТ містить цінні лікарські рослини, серед яких — рідкісний представник індонезійської флори кеджибілінг, ортосифон тичинковий (нирковий чай), осот міський, корінь імперати циліндричної, плоди перцю кубеби та джерело рослинних ферментів — папайя. Основний компонент засобу ПРОЛІТ — унікальна рослина кеджибілінг, чи стробілант кучерявий, який має виняткову властивість руйнувати конкременти в нирках і сечовивідних шляхах, жовчному міхурі та жовчних протоках. Філантус виявляє сечогінну, антибактеріальну (щодо золотистого стафілококу), гіпоглікемічну, спазмолітичну, гепатопротекторну, протиракову, каменерозчинну і антивірусну дію (Argent G., 1998). Імперата в європейській медицині найчастіше використовується як гемостатичний, а також сечогінний і потогінний засіб, що поліпшує роботу шлунка і підвищує апетит (Food and chemical toxicology, 1976). Ортосифон тичинковий має діуретичні, антиспастичні властивості, підвищує секрецію шлункового соку й підсилює жовчовиділення (Morton, Julia F., 1987). Перець кубеба застосовується в Індонезії як антисептичний, антиспазматичний, антивірусний, бактерицидний, сечогінний, відхаркувальний, стимулювальний засіб (Nadkarmi K.M., 1993). Папайя (завдяки ферментам, що входять до її складу) сприяє регулярній роботі кишечнику, поліпшує самопочуття при різних захворюваннях травного тракту, ефективна при запорах (Stamm W.E., Hooton T.M., 1993). Комбінації зазначених лікарських рослин виявляють діуретичні властивості, що сприяє евакуації дрібних конкрементів, у тому числі тих, що блокують пасаж сечі, запобігаючи тим самим розвитку нападу ниркової коліки (Huang J. et al., 1987). Лікарські трави, що входять до складу ПРОЛІТУ, завдяки діуретичній та послаблювальній дії підсилюють виділення з організму сечовини, сечової кислоти і хлоридів (Li L. et al., 1993); а також розслаблюють гладкі м’язи, що зменшує вираженість болю під час проходження конкрементів по сечоводу, сечівнику і жовчних протоках (Morton J.F., 1987). Бактерицидні властивості лікарських рослин, використаних у біологічно активних добавках, запобігають розвитку запалення сечовивідної системи і жовчних проток (Nadkarmi K., 1993).

ПРОЛІТ рекомендований для застосування у складі комплексної консервативної терапії СКХ, ЖКХ для сприяння розчиненню конкрементів різних розмірів і біохімічного складу, при запальних захворюваннях нирок, сечовивідного тракту, жовчного міхура, для поліпшення якості життя пацієнтів із СКХ, яким протипоказані хірургічний чи інші агресивні методи лікування (Рогаль А., 2001).

Форма випуску і дозування: ПРОЛІТ (100 пілюль по 225 мг) приймати по 5 пілюль 1–3 рази на добу, ПРОЛІТ-СУПЕРКАПСУЛИ (60 капсул по 600 мг) — по 2 капсули 3 рази на добу.

За матеріалами,
наданими компанією
ТОВ «Грінвуд» — ексклюзивний дистриб’ютор препаратів з Індонезії
03065, Київ,
бульв. Івана Лепсе, 10
Тел./факс: (044) 488-05-39, 488-07-16
E-mail: [email protected]

На правах реклами

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Рецепты восточных мудрецов на страже здоровья почек

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті