Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика – 85!

30–31 жовтня в Київській медичній академії післядипломної освіти (КМАПО) ім. П.Л. Шупика проходили святкові заходи, присвячені 85-й річниці з дня заснування, в межах яких відбулася науково-практична конференція «Актуальні питання в медицині: досягнення і перспективи». Серед почесних гостей урочистого зібрання були голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, член-кореспондент АМН України професор М.Є. Поліщук, міністр охорони здоров’я України А.В. Підаєв, президент АМН України академік НАН і АМН України О.Ф. Возіанов, представники Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти та науки України, ВАК України, інших державних та громадських установ, народні депутати.

Ректор КМАПО
ім. П.Л. Шупика професор Ю.В. Вороненко

Урочисте засідання почалося з виконання «Гімну академії», який спеціально до цього свята написали композитор, заслужений артист України О.Бурницький та поет В. Мельник. З вітальним словом до присутніх звернувся ректор КМАПО ім. П.Л. Шупика проф. Ю.В. Вороненко. Він, зокрема, сказав, що ювілей завжди має бути нагодою вклонитися попередникам, засновникам закладу. Інститутові, нинішній академії, присвятили частину свого життя видатні вчені: академіки, члени-кореспонденти АН і АМН В. Василенко, Б. Маньковський, М. Амосов, О. Марзєєв, О. Арутюнов, В. Комісаренко, В. Протопопов, І. Титов. Продовжують передавати свої знання наступним поколінням лікарів А. Єфімов, Д. Чеботарьов, О. Шалімов.

КМАПО ім. П.Л. Шупика — це один із перших навчальних і наукових закладів України, заснований у період відродження української науки, культури та освіти на початку минулого століття.

Становлення Інституту відбувалося у важкі часи, коли на долю нашого народу випало багато випробувань: нестабільність влади, громадянська війна, голод початку 20-х років. Інститут не лише вижив, але й створив нові кафедри. За перші десять років свого існування Інститут став великим навчально-науковим закладом, що збагатив знаннями 2,5 тис. лікарів, тобто понад четверту частину всіх лікарів України на той час.

Якісно новий етап розвитку закладу розпочався у 1930 році після його переведення у відання Народного комісаріату охорони здоров’я (раніше був підпорядкований освітньому відомству). Медичні вищі навчальні заклади вперше стали невід’ємною частиною системи охорони здоров’я, а її керівний орган почав вирішувати не тільки кадрові питання, але й питання підготовки спеціалістів. Зростаючі потреби сфери практичної охорони здоров’я, особливо у сільських районах, запровадження спеціалізації і системи обов’язкового підвищення кваліфікації лікарів вимагали подальшого удосконалення знань лікарів як з питань фундаментальних, так і вузьких дисциплін. До початку Великої Вітчизняної війни в Інституті налічувалося 24 кафедри. Було відкрито також філії кафедр у добре розвинених на той час лікарняних закладах у Білій Церкві, Житомирі, Корсуні, Черкасах, Чернівцях.

У роки війни Інститут припинив діяльність, його навчально-матеріальна база, в тому числі одна з найкращих медичних бібліотек, була знищена під час окупації, а колектив зазнав значних втрат.

У 1944 р. відновили роботу перші кафедри на базі окружного військового госпіталю і деяких лікувальних закладів міста. Протягом 10 повоєнних років діяльність усіх кафедр було поновлено та створено нові. У 1953 р. до Інституту на правах факультету було приєднано Київський Інститут удосконалення провізорів, заснованого у 1939 р. Від 1965 р. впродовж понад чверті століття заклад був підпорядкований Міністерству охорони здоров’я СРСР, його слухачами були лікарі майже з усіх союзних республік. Протягом 1985–1991 рр. Інститут став одним з найбільших у колишньому СРСР і найпотужнішим в Україні закладом післядипломної освіти. За цей період було відкрито ще 20 нових кафедр, побудовано новий корпус.

Новий період у діяльності Інституту розпочався у жовтні 1991 р. За нових умов, які співпали з початком проведення реформи медичної освіти в Україні, заклад зайняв пріоритетне місце у сфері післядипломної підготовки і перетворився на навчально-методичний центр МОЗ України. Відповідно до Закону України «Про освіту» відбулися кардинальні зміни у системі післядипломної підготовки лікарів та провізорів: з 1992 р. введено очно-заочну форму навчання лікарів-інтернів, передатестаційні цикли, цикли тематичного вдосконалення керівників органів і установ охорони здоров’я, підвищення кваліфікації проректорів та ректорів медичних ВНЗ, директорів науково-дослідних інститутів. Вперше за історію післядипломної освіти працівниками Інституту розроблено автоматичну атестаційну систему підготовки фахівців за 96 спеціальностями.

Напередодні п’ятої річниці незалежності України Кабінет Міністрів видав постанову «Про створення Київської медичної академії післядипломної освіти». Ювілейний 1998 р. для Академії ознаменувався присвоєнням їй згідно з постановою Кабінету Міністрів України імені видатного державного діяча і вченого, професора Платона Лукича Шупика. Від того часу проведено значну роботу з удосконалення структур та напрямків діяльності кафедр. Щорічно в КМАПО удосконалюють свою майстерність 17–19 тис. фахівців. Все більше лікарів та провізорів навчаються за позабюджетні кошти.

Одне з найважливіших завдань КМАПО — підготовка наукових кадрів. Сьогодні тут функціонують 7 спеціалізованих вчених рад. За останні 25 років підготовлено 306 докторів та понад 1,5 тис. кандидатів наук.

Нині серед працівників закладу — 11 академіків та членів-кореспондентів, 21 лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, 28 заслужених діячів науки і техніки, 30 заслужених лікарів і працівників народної освіти.

Науково-дослідну роботу здійснюють за рахунок бюджетного фінансування, розробляють конкурсну та господарсько-договірну тематику. За результатами науково-дослідних робіт за останні 5 років було видано 188 підручників, навчальних посібників та монографій, 20 збірників наукових праць, отримано понад 200 патентів та авторських свідоцтв. Наукові розробки співробітників відзначені 90 медалями ВДНГ, в тому числі 22 золотими. Академія започаткувала видання 10 наукових журналів, визнаних ВАК.

В умовах суверенітету України розвитку набуло міжнародне співробітництво. Наукові досягнення вчених КМАПО запатентовані в інших країнах. Почесними професорами та докторами Академії стали зарубіжні колеги. Збільшується кількість іноземних громадян, що навчаються в КМАПО.

Співробітники Академії ведуть лікувальну роботу: щорічно консультують понад 100 тис. хворих, виконують понад 50 тис. складних операцій. 22 професори Академії є головними спеціалістами МОЗ України.

Підсумовуючи свій виступ, Юрій Васильович наголосив, що, розпочавши 85 років тому свою діяльність як курси удосконалення лікарів, КМАПО ім. П.Л. Шупика стала провідним закладом післядипломної медичної освіти. Нині він нараховує 5 факультетів, 66 кафедр, близько 550 викладачів, в тому числі 140 професорів та докторів медичних наук. Сьогодні є всі підстави вважати, що найближчі 15 років, які залишилися до 100-річного ювілею КМАПО, будуть відзначені новими вагомими звершеннями.

Урочистості продовжилися привітаннями від Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Виступили голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, чл.-кор. АМН України проф. М.Є. Поліщук та міністр охорони здоров’я України А.В. Підаєв. Відбулося також нагородження видатних діячів академії.

Дар’я Полякова
Фото Євгена Чорного

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю?

Користуючись нагодою, кореспондент «Щотижневика АПТЕКА» запитав ректора КМАПО
ім. П.Л. Шупика проф. Ю.В. Вороненка про актуальні проблеми післядипломної підготовки провізорів.

— На сьогодні у світі постало питання про «безперервну освіту», тобто постійне підвищення рівня підготовки спеціаліста. За різними оцінками, світовий обсяг знань, що накопичено у тій чи інший сфері, подвоюється за період від 3 до 5 років. Саме тому підтримання високого рівня професіоналізму фахівця будь-якого профілю (лікаря, провізора, інженера, юриста) потребує постійного, безперервного навчання. Особливо важливий такий підхід у тих сферах, що стосуються здоров’я людей.

Медицина і фармація дуже тісно пов’язані між собою, і принципи навчання у цих галузях подібні. Основним завданням післядипломної освіти є вчасне донесення нової інформації до спеціалістів. В Україні існує система освітніх центрів післядипломного навчання. Традиційно у цих закладах навчальний процес передбачає лекції, семінарські заняття та безпосередню передачу досвіду на робочому місці. Метод передачі інформації за допомогою «живого» слова випробуваний протягом тисячоліть і використовуватиметься завжди. Але тільки традиційних форм навчання та поповнення досвіду зараз недостатньо. Наприклад, неможливо спеціалістам у галузі виробництва фармацевтичних препаратів дати можливість спостерігати технологічні процеси, які відбуваються буквально на всіх підприємствах світу. Для цього існують спеціальні способи передачі інформації: телемедицина або телефармація, он-лайнові лекції та сеанси супутникового зв’язку з іншими підприємствами чи освітніми центрами. Ми прагнемо, щоб для підготовки провізорів в Україні були задіяні сучасні засоби передачі інформації. Нам здається дуже плідною ідея запровадження дистанційної освіти: отримання інформації «з перших рук» на робочому місці. Наприклад, кафедра організації та економіки фармації чи кафедра промислової фармації розміщує певні інформаційні матеріали, що постійно поновлюються, у мережі інтернет. Цими даними користуються працівники фармацевтичних компаній, заводів, аптек. Питання захисту авторських прав, плати за інформацію, які виникатимуть при такій формі роботи, можливо коректно вирішити. Важливим для навчання спеціалістів у галузі фармації є належна підготовка юристів, економістів, психологів для цієї сфери. В цьому напрямі ми тільки починаємо роботу зі створення стандартів освіти. Що стосується додипломного етапу, то тиждень тому на нараді з питань підготовки спеціалістів фармацевтичної галузі у Запоріжжі були вироблені стандарти базової фармацевтичної освіти. Стандарти післядипломної підготовки, тобто визначення базового набору знань, умінь, технологій навчання, перелік дисциплін, курсів, їх тривалості, поки що не розроблені. Над цими питаннями ми починаємо працювати зараз спільно з Національним фармацевтичним університетом, який у своєму складі має інститут, що виконує подібні завдання.

Актуальним є також питання можливості розширення бази підготовки та підвищення кваліфікації провізорів. Тут необхідно користуватись досвідом, який ми маємо щодо післядипломної освіти лікарів. Прикладом подібної організації навчального процесу може слугувати робота кафедри промислової фармації, створеної на базі «Фармацевтичної фірми «Дарниця». Наше завдання — забезпечити навчально-практичною базою кожну кафедру, що бере участь у підготовці провізорів.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!