Регулювання цін на ліки: порятунок чи знищення?!

Встановлення мораторію на підвищення цін на лікарські засоби на рівні Закону України не узгоджується з п. 3 ст. 116 Конституції Украї­ни, згідно з яким саме Кабінет Міністрів України забезпечує проведення цінової політики в державі. Більше того, відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які затверджують або регулюють ціни (тарифи). Жодний з діючих на сьогодні нормативно-правових актів не передбачає, що саме Верховна Рада Украї­ни є органом, який затверджує або регулює ціни (тарифи) на лікарські засоби та відповідно має такі повноваження.

Крім того, положення Закону не відповідают­ь прийнятим рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 1999 р. № 2 рп/99 у справі про комунальні послуги, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України» від 23 липня 1998 р. та рішення від 10 лютого 2000 р. № 2 рп/2000 у справі про ціни і тарифи на житлово-комунальні та інші послуги. У зазначених рішеннях Конституційний Суд України, серед іншого, підтвердив, що до пов­новажень Верховної Ради України не належать позиції щодо встановлення та регулювання цін у державі.

Під час прийняття Закону Верховною Радою України не було дотримано ряд процедурних правил, зокрема до Закону не був наданий належно оформлений експертний висновок Міністерства фінансів України. В результаті, на порушення вимог ч. 2 ст. 27 Бюджетного кодексу України Верховною Радою України не було отримано інформації щодо вартісної величини впливу Закону на видаткову частину бюджетів, а також виснов­ки (пропозиції) Міністерства фінансів України щодо доцільності прийняття Закону як такого, що може вплинути на державні видатки бюджету, адже у разі введення мораторію держава повин­на буде взяти на себе всі пов’язані з його прийняттям фінансові втрати підприємців.

Неврегульованими також лишаються питання, пов’язані з правом суб’єктів господарювання відповідно до ч. 6 ст. 191 Господарського кодексу України на отримання державних дотацій. Зазначена стаття надає право на дотації тим суб’єктам, яким у результаті встановлення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування фіксованих цін було унеможливлено одержання прибутку. У разі прийняття зазначеного Закону органом, який обмежив ціни, є законодавчий орган — Верховна Рада України, отже, фактично, виробники лікарських засобів будуть позбавлені гарантованого їм відповідно до діючого законодавства права на отримання дотацій, адже випадок із обмеженням цін на ту чи іншу продукцію Верховною Радою України юридично не дає таким підприємствам права на дотації.

Враховуючи зазначене вище, відповідний Закон має бути істотно доопрацьований із врахуванням цілого ряду обставин, які цілком ймовірно не були взяті до уваги під час голосування за зазначений проект Закону.

Прийняття відповідного Закону окрім правових колізій породжує цілу низку економічних питань, адже Законом пропонується реалізовувати лікарські засоби за цінами, що склалися станом на 1 липня 2008 р., в той час як офіційний курс НБУ станом на 1 липня 2008 р. був встановлений на рівні 4,84 грн. за 1 дол. США, а на сьогодні курс НБУ перевищує 7,90 грн. за долар. Враховуючи той факт, що значна частина ліків, які реалізовуються на території України, а також більшість субстанцій для виготовлення віт­чизняних ліків є імпортованими, переважній частині суб’єктів господарювання економічно вигідніше буде просто відмовитися від закупівлі препаратів, що цілком ймовірно може призвести до дефіциту лікарських засобів.

Ці можливі негативні наслідки також посилю­ються тим фактором, що Законом чітко не визначений конкретний період, на який вводиться відповідний мораторій.

Ситуація, яка склалася, може бути врятована Президентом України, який протягом 15 днів після отримання Закону від Верховної Ради може повернути його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями для повторного розгляду. У разі, якщо Президент не використає своє право, або якщо під час повторного розгляду Закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менше ніж двома третинами від її конституційного складу, законодавством передбачена можливість визнання відповідного Закону таким, що не відповідає Конституції України.

Зазвичай процедура розгляду конституційного подання за зверненням щонайменше 45 депутатів триває до 3 міс, однак законодавством передбачена і невідкладна (скорочена) процедура розгляду конституційного подання, яка має тривати не більше місяця.

Враховуючи всі вищенаведені правові колізії, позиція щодо невідповідності положень Закону Конституції України є досить обґрунтованою. У той же час, навіть у разі прийняття Конституційним судом рішення про неконституційність прийнятого Закону, до цього моменту мине щонайменше 1 міс, протягом якого прийнятий Верховною Радою України та підписаний Президентом Закон матиме юридичну силу, невиконання якого є підставою для застосування санкцій, передбачених чинним законодавством.

На сьогодні більш ефективним вбачається регулювання питань цін та ціноутворення на лікарські засоби відповідними профільними відомствами, у тому числі і Кабінетом Міністрів України, які мають такі повноваження відповідно до діючого законодавства. Так, постанова Кабінету Міністрів України, прийнята 30 жовт­ня 2009 р. № 1154 встановлює граничні рівні цін на окремі лікарські засоби і вироби медичного призначення та відображає ситуаці­ю, яка склалась в державі у зв’язку з епідемією грипу А (Н1N1).

Слід підкреслити, що подібні заходи, незважаючи на певну суперечливість моментів щодо віднесення тих чи інших препаратів до зазначеного переліку, принаймні лежать у правовому полі та не породжують цілої низки правових колізій порівняно з прийнятим у другому читанні проектом Закону України «Про мораторій на підвищення цін і тарифів на лікарські засоби і вироби медичного призначення».

Крім того, Міністерством охорони здоров’я України був виданий наказ від 30.10.2009 р. № 785, яким встановлено обов’язковий мінімальний асортимент лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптек та аптечних пунктів на період епідемії грипу А (Н1N1), зазначений наказ є обов’язковим до виконання для суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність із реалізації лікарських засобів на території України.

Діючим законодавством України встановлюється відповідальність суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність із реалізації лікарських препаратів, за невиконання прийнятих нормативних актів у вигляді анулювання ліцензії, вилучення необґрунтовано одержаної підприємством виручки в результаті порушення державної дисципліни цін, а також штрафні санкції. Крім того, керівники відповідних підприємств-порушників можуть нести адміністративну відповідальність.

У той же час, у зв’язку із прийняттям відповідних нормативних документів Кабінетом Міністрів та Міністерством охорони здоров’я, посилився контроль з боку державних органів за виконанням відповідних постанов та наказів, у тому числі і з боку Антимонопольного комітету України. На практиці така ситуація, як правило, негативно позначається на роботі суб’єктів господарювання, які займаються реалізацією лікарських засобів, адже замість того, щоб зосереджуватися в тому числі і на виконанні відповідних постанов, наказів щодо забезпечення наявності відповідних препаратів та встановлення належних цін, учасники ринку вимушені залучати основні свої ресурси до роботи із державними органами під час проведення відповідних перевірок та надання відповідей на запити.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!