Володимир Дудка: «Для того щоб бути почутими, слід вчасно говорити, а не кричати після того, як рішення прийнято»

Як відомо, влада поділяється на три гілки — законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно, виняткові повноваження на прийняття законів, що мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативно-правовими актами держави, має законодавча влада. У жовтні минулого року в Україні відбулися парламентські вибори, які визначили її обличчя. Поряд з народними депутатами, які не вперше були обрані у Верховну Раду України, до її складу увійшли й нові обранці. Приємно відзначити, що серед них є справжні професіонали, які розуміють нагальні потреби системи охорони здоров’я і, зокрема, її важливої соціальної складової — фармацевтичного сектору. Таким фахівцем, безперечно, можна вважати Володимира Дудку, народного депутата Верховної Ради України, добре знайомого українській фармацевтичній спільноті. Для читачів «Щотижневика АПТЕКА» Володимир Володимирович розповів про основні напрямки діяльності законодавчої гілки влади, метою яких є удосконалення системи забезпечення населення нашої країни фармацевтичною продукцією та медичними послугами.

— Володимире Володимировичу, впродовж останніх років в Україні неодноразово піднімалося питання про необхідність запровадження медичного страхування. Скажіть, будь ласка чи готова сьогодні, на Вашу думку, Україна до цього, і з чого необхідно починати?

— Я вважаю, що Україна не менш готова до запровадження обов’язкового медичного страхування, ніж інші країни пострадянського простору, в яких у тому чи іншому вигляді воно вже працює. Але справа полягає в тому, що нам необхідно правильно прописати механізми запровадження такого виду страхування та етапність заходів у рамках цієї роботи. Тобто, починати треба з розробки стратегії та підготовки нормативно-правової бази, і в першу чергу проекту закону про обов’язкове соціальне медичне страхування.

До речі, я запропонував комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я провести на початку квітня поточного року засідання підкомітету з питань законодавчого забезпечення запровадження обов’язкового медичного страхування, який я очолюю, аби визначитися з короткостроковими та довгостроковими цілями. Я сподіваюся, що цей законопроект ми з колегами підготуємо найближчим часом.

Також хочу зауважити, що нині в нашій державі продовжується відпрацювання механізму відшкодування вартості лікарських засобів з боку держави в рамках пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою. На моє переконання, реімбурсація — це механізм, який неодмінно має працювати в системі обов’язкового медичного страхування. В Україні сталося так, що відшкодування вартості ліків було запроваджено раніше, ніж обов’язкове медичне страхування. На мою думку, це абсолютно правильно. Адже таким чином ми вже маємо власний досвід з цього питання.

Звичайно, нам ще належить визначитися, які обсяги профілактики, діагностики та лікування будуть підпадати під державне медичне страхування та яким чином вони будуть розширюватися надалі. Також перед запровадженням обов’язкового медичного страхування слід визначитися із фондом обов’язкового медичного страхування. Тобто — узгодити питання щодо коштів, за рахунок яких він буде наповнюватися (до речі, є кілька варіантів), категорій населення, які страхуватимуться в першу чергу, керівництва фонду. Дуже важливе питання, яке потребує відповіді в контексті керування цим фондом, — чи увійдуть до нього і в якій пропор­ції представники роботодавців та пацієнтів? І звичайно, перед тим як запроваджувати обов’язкове медичне страхування, нам необхідно ретельно прорахувати вартість медичних послуг та ліків, які відшкодовуватимуться. Відповідно до цього слід визначитися з розміром внесків, які повинні сплачувати наповнювачі фонду. Нарешті, ми маємо вирішити питання стосовно страхування самозайнятого населення, військовослужбовців, пенсіонерів, дітей, непрацюючих громадян, інших категорій населення. Тобто, є ціла низка ключових питань, які потребують чітких відповідей.

Я сподіваюся, що коли ми матимемо закон про обов’язкове медичне страхування, то зможемо розпочати його запровадження, а відповіді на окремі питання шукатимемо в процесі цієї роботи. Звичайно, введення медичного страхування передбачає етапність процесу, проте я не маю на увазі пілотні проекти, які надають можливість спробувати лише окремі складові системи. Я думаю, що для старту в першу чергу необхідно визначитися з точкою відліку, тобто, з чого стартуємо — з розповсюдження обов’язкового медичного страхування на певні категорії населення або певні обсяги медичних послуг та фармакотерапії, чи враховуючи обидва підходи, розуміючи, що в подальшому будемо розширювати страхове покриття.

— Тобто, часткове відшкодування вартості ліків для населення (реімбурсація) варто здійснювати за рахунок коштів фонду обов’язкового медичного страхування?

Звичайно, медикаментозне лікування має фінансуватися за рахунок коштів цього фонду. Тому важливо ретельно визначити їх необхідний обсяг. Добре, що нині ми маємо відповідний досвід, напрацювання Міністерства охорони здоров’я та зацікавлених громадських організацій. Уся робота попереду, але все можна зробити, якщо з чогось почати.

Нам необхідно переглянути протоколи лікування з урахуванням позитивного досвіду розвинених країн та власних можливостей. Слід буде визначитися з обсягами медичних послуг, найнеобхідніших населенню, вирахувати необхідну суму коштів. Хочу зазначити, що в жодній країні її не прораховують до копійок. Я думаю, що ми зможемо виконати цю роботу з достатньою точністю. Тим більше, що досвід пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою продемонстрував — нині механізм відшкодування не дозволяє освоїти навіть ті кошти, які були виділені на його реалізацію у 2012 р., — з 40 млн грн. було освоєно лише 3 млн грн.

Це рідкісне явище, коли наша держава готова профінансувати більше, ніж реально використовується. У нинішньому році на відшкодування вартості ліків у рамках пілотного проекту виділено 191 млн грн., і реімбурсація має спрацювати так, щоб вони були ефективно використані.

Повертаючись до питання щодо медичного страхування, хочу звернути увагу на важливий аспект, а саме, у чому полягає його цінність. Іноді можна почути думку, що система охорони здоров’я може забезпечувати ефективне медичне обслуговування і без обов’язкового медичного страхування за рахунок державних коштів, якщо систему правильно реформувати. Але існує кілька позитивних моментів, які притаманні саме медичному страхуванню. Перше — це контроль ефективності використання коштів. Нині лікар і пацієнт знаходяться в нерівних умовах, тому що лікар знає, які методи лікування та препарати він призначає і для чого, а пацієнт цього найчастіше не розуміє. Він самостійно не може визначитися, правильно чи не правильно діє лікар, чи адекватна вартість призначеного лікування. Якщо з’явиться професійний посередник в особі фонду медичного страхування, який до того ж вирішуватиме, платити чи не платити за надану послугу, ми отримаємо ефективний контроль за використанням коштів.

Другий момент — до органів управління фонду медичного страхування мають входити представники від роботодавців та пацієнтів. Вони конт­ролюватимуть якість медичних послуг та вартість лікування. Це замовники й платники одночасно. Таким чином, ми створюємо аналог системи «стримування і противаг». З одного боку, роботодавці та пацієнти зацікавлені в тому, щоб була надана якісна послуга. З іншого — вони, знов таки, конт­ролюватимуть ефективне використання коштів.

Третій позитивний момент медичного страхування — пацієнт братиме участь у наповненні фонду. Коли людина розуміє, що з її заробітної плати щомісяця відраховується певна невелика сума на медичне обслуговування, в неї формується внутрішнє відчуття права вимагати якісну медичну послугу, не платити винагороду в кишеню лікарю, як це іноді відбувається сьогодні.

Якщо пацієнт братиме участь у наповненні фонду, з’явиться додатковий інструмент заохочення до здорового способу життя. Наприклад, можна передбачити зменшення страхового внеску за умови вчасної диспансеризації, імунізації тощо. Таким чином забезпечуватиметься додаткова мотивація профілактики захворювань серед українців.

— Володимире Володимировичу, хотілося б дізнатися Вашу думку про результати пілотного проекту щодо регулювання цін на антигіпертензивні препарати у 2012 р. Чи необхідно щось змінити в регулюванні цін на препарати, включені в пілотний проект, або механізму відшкодування їх вартості у 2013 р.?

Нагадаю, якою була мета пілотного проекту — зниження вартості лікарських засобів для пацієнтів, збільшення обсягів споживання. Ми це отримали. Тобто, маємо плюси. Але чи цього достатньо? Ні. Якщо ми поглянемо на інші країни, то побачимо, що там відсоток відшкодування значно вищий, ніж в Україні. Після запровадження відшкодування пацієнти в інших країнах відчули значне підвищення економічної доступності препаратів, тобто ціна на лікарські засоби для пацієнтів знизилася на 50% і більше. В Україні ж такого не відбулося, адже рівень відшкодування невиправдано низький, сьогодні ми бачимо перспективи.

Як має підвищитися рівень відшкодування? Наприклад, ми маємо декілька генериків за різною ціною. Система реімбурсації створюється для того, щоб не лише підвищити економічну доступність ліків для населення, але й для загострення цінової конкуренції, адже щоб потрапити в перелік ліків, вартість яких відшкодовується, виробнику слід привести власну ціну на лікарський засіб у відповідність із граничним рівнем, на який розповсюджується відшкодування. Якщо відшкодовуватиметься вартість недорогих препаратів, можна забезпечити навіть 100% відшкодування роздрібної вартості певних ліків для населення. А це дійсно важливий і ефективний стимул для пацієнта звернутися до лікаря за рецептом. Тобто, споживання повинно зрушитися в бік дешевших препаратів, які підпадатимуть під відшкодування.

Кількість препаратів-аналогів, які підлягають відшкодуванню, слід обмежити. Критерієм обмеження має стати обґрунтований рівень відшкодування. Критерії обмеження та рівень відшкодування можна обчислити за різними методиками. На мій погляд, не слід поширювати відшкодування на препарати, вартість яких значно перевищує можливий рівень відшкодування, тому що, компенсуючи 10–15% вартості дорогих препаратів, держава не допомагає пацієнтам, оскільки споживачі таких ліків нечутливі до коливань цін у межах 10–15%. У той же час споживачі недорогих препаратів відчувають коливання їх вартості, і якщо вони отримають значний відсоток відшкодування аж до повної компенсації роздрібної вартості упаковки, це призведе до зміщення споживання ліків, що підпадають під дію пілотного проекту, у бік недорогих. Це той ефект, який був очікуваним, коли запроваджувався пілотний проект, але ми його не отримали. Очевидно, що найближчим часом відбудеться коригування законодавства, яке регулює процес відшкодування.

Також хочу звернути увагу на те, що в пілотному проекті у 2012 р. було задіяно дуже мало аптечних закладів. Пацієнт був змушений шукати аптеку, яка бере в ньому участь. Тобто, коло аптек, задіяних у цьому проекті, повинно розширитися.

Крім того, необхідно продумати механізми інформування населення на рівні лікаря і фармацевтичного працівника. Пацієнт має отримувати вичерпну доступну інформацію про те, що ці препарати можна купити дешевше, що він має право на вибір лікарського засобу з переліку аналогів.

Як залучити більше аптек? Слід розуміти, що держава має створити позитивну мотивацію, а не примушувати. Позитивна мотивація — це, наприклад, скорочення терміну повернення коштів мінімум удвічі. Адже нині роздрібні мережі ставлять логічне питання — чому ми повинні кредитувати державу у цій сфері? Крім того, слід збільшити покриття відшкодування, тобто розповсюдити його більше ніж на 7 молекул. Не слід забувати, що в нинішньому році виділено значно більше коштів на відшкодування порівняно з минулим роком. І розширення асортименту ліків, вартість яких відшкодовується, може стати інструментом для досягнення аптечним закладом конкурентної переваги.

Трохи відступаючи від теми відшкодування, хочу нагадати, що останнім часом ведуться розмови про можливе запровадження податку на додану вартість (ПДВ) на лікарські засоби. Якщо припустити, що мова йде про 7% ПДВ, то це приблизно 1 млрд грн. додаткових надходжень у бюджет, які, на моє переконання, слід направляти в систему охорони здоров’я, зокрема, для реімбурсації. Знову таки, 1 млрд грн. — це найкраща мотивація для аптек брати участь у відшкодуванні.

Підсумовуючи вищесказане, хочу зосередити увагу на кількох принципових моментах, які мають знайти відображення в пілотному проекті на 2013 р. Для розрахунку рівня відшкодування слід застосовувати референтну ціну. Препарати із ціною, близькою до цього рівня, мають бути включені до пілотного проекту, інші — знаходитися поза державним регулюванням. Таким чином, держава не гратиме проти когось, вона просто визначатиме прийнятний для неї рівень відшкодування.

— Володимире Володимировичу, як Ви можете оцінити систему регулювання цін на ліки в Україні?

— Сьогодні в нашій країні діють 2 механізми регулювання цін — їх стримування та реімбурсація. А взагалі достатньо одного — це відшкодування, звісно за умови, якщо воно ефективне й розповсюджується на достатній перелік ліків.

— Як фахівець, знайомий із ситуацією на віт­чизняному фармацевтичному ринку не з чуток, скажіть, будь ласка, на Вашу думку, сьогодні українське законодавство у сфері обігу лікарських засобів потребує зміни?

— Звичайно, для бізнесу важлива стабільність законодавчого поля, адже за таких умов можна прогнозувати діяльність. Але ж існує реальна потреба в покращенні бізнес-клімату на фармацевтичному ринку, що піде на користь не лише суб’єктам підприємництва але й пацієнтам.

Я завершую роботу над законопроектом, який передбачає можливість анулювання копії ліцензії в разі порушення Ліцензійних умов відокремленим підрозділом ліцензіату. Це необхідний для ринку документ, адже нині після виявлення критичного порушення ліцензійних умов у відокремленому підрозділі ліцензіата ліцензії позбавляється юридична особа, тобто вона має зупинити роботу всієї мережі. А якщо ця мережа займає значні обсяги ринку, то перевіряючий розуміє, що насправді він не може застосувати таку санкцію, як позбавлення ліцензії. Отже, бізнес знаходиться під постійним ризиком, що його діяльність може бути зупинена за порушення в окремій точці, з іншого боку — регулятор стоїть перед дилемою — закрити очі на незначне порушення, чи позбавити ліцензії всю аптечну мережу.

Саме такого роду законопроекти, які покращують бізнес-клімат на фармацевтичному ринку, і повинні з’являтися в публічному доступі і прийматися після обговорення та узгодження з усіма зацікавленими сторонами.

Крім того, не слід забувати, що система охорони здоров’я знаходиться у стані реформування, іноді здається — перманентного. Це не може не позначатися на фармацевтичному секторі.

Що тут варто робити? Перше — суб’єктам, яких стосується законодавча ініціатива, слід активніше долучатися до обговорення ще на етапі розробки проектів нормативних актів. Зокрема, я вже звернувся до зацікавлених громадських організацій, суб’єктів ринку з проханням долучитися до обговорення проекту закону про обов’язкове медичне страхування. Сподіваюся на їх активну участь. Тобто, необхідно говорити, дискутувати, шукати компроміси. Якщо не можна зробити так, щоб наше законодавство не змінювалося, слід брати участь у його формуванні.

Щодо можливих законодавчих змін, то, на мій погляд, настав час суттєво переглянути редакцію Закону України «Про лікарські засоби» з урахуванням вимог директив ЄС з метою гармонізації української нормативно-правової бази з європейським законодавством. Це має бути закон, який відображує сучасні принципи регулювання обігу лікарських засобів, які застосовуються в розвинених країнах. І коли кажуть, що Україна не ратифікувала ці директиви, а тому не повинна враховувати їх вимоги під час формування регуляторної політики, то я можу заперечити. Мова йде про те, що наші сусіди ставили перед собою ті ж питання, які сьогодні ставимо перед собою ми, ще 20–30 років тому. І вони вже отримали на них відповіді. Можу зазначити, що робота над створенням нової редакції згаданого закону також почалася.

Ми маємо шанс бути почутими, якщо вчасно говоримо, а не кричимо після того, як рішення прийнято.

— Впровадження в Україні процедури ліцензування імпорту викликало широкий резонанс у професійних колах і суспільстві. Скажіть, будь ласка, які перспективи даного механізму?

— Моя позиція з цього питання не змінилася. Тобто, ця процедура запроваджена, дефіциту ліків не виникло, суб’єкти отримали відповідні ліцензії, але й законотворчий процес не завершено. Відтак, в листопаді–грудні 2013 р. бажано уникнути виникнення ситуації, аналогічної до березневої 2013 р., коли всі підзаконні акти приймалися поспіхом у попередніх варіантах із перспективою подальшого суттєвого доопрацювання.

Олена Приходько
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Олександр 05.04.2013 5:40
ПДВ за своєю природою-це податок на споживача!!!! ТО навіщо вивертати з кишені споживача 1млрд, щоб потім повернути туди ж крихти(основна маса цього ПДВ буде роздерибанена). Пілотний проект- дурманина нікому(в першу чергу пацієнтам) не потрібна.Це марне витрачання бюджетних(читай платників податків) коштів та імітація турботи про громадян, що призведе до вимирання гіпертоніків яких примусово пересадять на непотріб українських заводів. А коли ще й діабетиків до цього долучать, то буде кінець українському народу. За півроку всі діабетики осліпнуть та вимруть.

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті