|
|
— Шановні колеги! Щиро вас вітаю і насамперед хочу висловити сподівання, що протягом роботи нашого з’їзду ми, його делегати, не лише вкотре почуємо один від одного про проблеми, що постають сьогодні в нашій галузі, але й матимемо нагоду запропонувати конкретні принципи, шляхи та механізми для дієвого їх вирішення (сподіваюся, це буде зроблено протягом з’їзду під час нашої роботи в секціях). Що потрібно змінити в законодавчому полі, які необхідні нормативні документи, як протидіяти порушенню законодавства та забезпечити його виконання, щоб врешті-решт спільними зусиллями усунути ті негаразди, які протягом останніх років накопичувалися у галузі? Дозволю собі стисло зупинитися на декількох, на мій погляд, основних проблемах — і заздалегідь вибачаюся, що, можливо, сьогоднішній святковий настрій певною мірою переведу у робочий.
Перша — кадрова проблема. За поганою традицією фармацевтичний сектор Міністерства охорони здоров’я очолюють люди, які не мають фармацевтичної освіти. Я кажу це безвідносно до персоналій, з відчуттям особистої поваги до цих людей. Але, поза сумнівом, брак базових знань, недостатня професійна кваліфікація, відсутність предметного, фахового, «з середини» розуміння проблем галузі — усі ці фактори значно ускладнюють для державного службовця кваліфіковану підготовку і по-справжньому відповідальне прийняття важливих, нерідко доленосних рішень. Якщо у керма не стоятимуть професіонали, які «дихають» фармацією зі студентської лави і знають її «на дотик», нічого корисного для цієї галузі ми зробити не зможемо. Я глибоко впевнений, що серед представників нашої фармацевтичної цехової спільноти можна знайти (причому чимало) гідних високоосвічених фахівців, цілком здатних ефективно керувати своєю фармацевтичною галуззю.
Друга проблема — законодавче забезпечення. З приводу доцільності наказу МОЗ України № 360 можу сказати одне: він не потрібен. Ми маємо спочатку навчитися професійно і морально обговорювати подібні рішення, особливо такі, що дуже щільно торкаються здоров’я людей. Чи потрібні такі «деструктивні» накази? Може, краще прийняти ті норми, які створювалися вітчизняними фахівцями протягом років і можуть нормально спрацьовувати (звісно, за умови їх ретельного виконання, бо для того ж і створюються нормативні акти), — зокрема, наказ МОЗ України № 117?
Щодо так званої проблеми вітчизняного виробника. Гадаю, тут варто пригадати, на чому грунтується і на кого спрямована державна політика в галузі охорони здоров’я в усіх цивілізованих країнах світу: на хвору людину, пересічного пацієнта. Основа основ фармацевтичної галузі — це безпечність, ефективність і доступність (фізична та фінансова) лікарського засобу, а якого він виробництва — місцевого чи іноземного — в жодній країні не має ніякого принципового значення. Таким чином, мабуть як раз тут «проблеми» не існує, а скоріше навпаки: можемо з задоволенням констатувати позитивні зрушення. Протягом останніх років українська фармацевтична промисловість демонструє інтенсивний розвиток, сьогодні вона — чи не єдина ланка народного господарства нашої країни, яка може похвалитись, що при всіх економічних коливаннях функціонує стабільно. Ми почали впроваджувати окремі виробничі ділянки, що відповідають вимогам GMP, багато підприємств модернізували і модернізують свої виробництва. Втім, щодо кількості та складу вітчизняної фармацевтичної продукції, хочу звернутися з цієї трибуни до її виробників — українських заводів — із закликом активніше та якісніше працювати над поповненням та оновленням номенклатури своєї продукції, а здійснюючи виробництво генериків, знаходити можливості для інвестування науки.
Реєстрація та контроль якості. Коло цих питань цілком належно прописано у чинному законі «Про лікарські засоби», і я хочу підкреслити: в ході багатьох зустрічей на різних рівнях міжнародного співробітництва (та й у цій залі я бачу багато знайомих облич наших колег з країн СНД) я чув від багатьох авторитетних фахівців таку думку: «Україна може слугувати взірцем для всіх своїх колишніх сестринських республік: система реєстрації лікарських засобів (причому вже тривалий час) приведена у цілковиту відповідність до європейських норм». Те ж саме стосується Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів. Переконаний: системи, які добре і якісно функціонують, не варто переробляти (а тим більше ламати) — варто їх ретельно зберігати, обережно вдосконалювати і виважено розвивати. З мого погляду, створення лабораторій з визначення біоеквівалентності та біодоступності необхідне, але це не вирішить усіх проблем в цій сфері. Сьогодні постає нагальна необхідність суттєво зміцнити матеріально-технічну базу обласних Державних інспекцій.
Ще одну проблему я вбачаю у збереженні традицій нашої галузі. Підкомітет Верховної Ради України, який я сьогодні очолюю, спільно з Київською медичною академією післядипломної освіти імені П.Л. Шупика та Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця проводять в регіонах науково-практичні конференції з метою вшанування пам’яті видатних організаторів аптечної служби, які увійшли у вічність, і використання їх професійної спадщини для потреб сьогодення. Вже проведено шість таких регіональних конференцій; я вважаю, що це благородна і корисна справа, і запрошую до участі в ній вчених і практиків.
Не хочу віддавати перевагу якомусь певному напрямку фармацевтичної діяльності. Але ми мусимо з гордістю сказати про наших вчених і про величезну роль, яку вони відіграють сьогодні — адже саме з науково-дослідницької ланки, з фармацевтичної розробки починається фармація. Маємо з величезною шаною згадати про аптеку, яка за визначенням — святе місце, адже з моменту, коли пацієнт входить до приміщення аптеки, починається процес його лікування.
У той же час необхідно враховувати, що всі ланки нашої галузі, кожна з яких відіграє свою неповторну і унікальну роль, непорушно пов’язані між собою. Непорушно — як має бути нерозривним і ретельно впорядкованим весь ланцюжок надходження лікарського засобу до пацієнта, який його потребує. Тому в фармацевтичному секторі — як і в медицині загалом — необхідний тільки комплексний та професійний підхід до управління галуззю та вдосконалення її функціонування. Цей підхід має всебічно враховувати не лише благополучний розвиток кожної ланки, але й їх ефективну взаємодію з метою вирішення конкретно поставлених завдань. Тільки тоді ми зможемо досягнути прогресу нашої галузі і впевнено, без перешкод просуватися вперед. Необхідно вдосконалювати саму систему діяльності галузі. В усьому необхідно дотримуватись принципів наступності, наслідності та послідовності. Адже люди приходять, люди йдуть, а система — залишається.
Дякую і бажаю всім нам плідної, конструктивної роботи. n
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим