Етичний кодекс лікаря України: крок до цивілізованої медицини

Про історію прийняття кодексу, його основ­ні положення, механізми функціонування, актуальність, значення для кожного лікаря та пацієнта кореспонденту «Щотижневика АПТЕКА» розповів Олег Мусій, голова Громадської ради МОЗ України, президент ВУЛТ, один із авторів цього документа.

Морально-етичні принципи, якими керувалися нащадки Асклепія під час виконання професійних обов’язків, існували ще у древні часи. Вони передавалися від покоління до покоління в усній формі, а за часів Гіппократа були викладені у вигляді славнозвісної клятви. Величезне значення моралі приділяв у своїх роботах Арістотель. Він уперше використав термін «етика», під яким розумів філософію моральної поведінки людей. У староіндійській книзі «Аюрведа» («Книга життя», V–VI ст. до н.е.) відображено прототип лікаря: «Він повинен мати чисте, співчутливе серце, правдивий характер, спокійний темперамент, відрізнятися великою розсудливістю і порядністю, постійним прагненням до добра». Видатний представник середньовічної медицини, арабський філософ і лікар Авіценна (IX–X ст. н.е.) вніс свій вклад у розвиток медичної етики. У роботі «Канон лікарської науки» він зазначав, що лікар повинен мати очі, як у сокола, ніжні дівочі руки, бути мудрим, як змія, і мати безстрашне серце лева. У XVII ст. за ініціативою голландського лікаря Ніколаса Тульпа палаюча свічка стала емблемою середньовічних медиків, вона відображала девіз тогочасних лікарів: «Згораю сам, аби світити іншим».

На початку XX ст. ставлення до клятви Гіппократа та решти попередніх зведень етичних норм дещо змінилося, що пояснюється численними здобутками та відкриттями у галузі медицини. Науково-технічний прогрес не стоїть на місці: активно розробляються інноваційні лікарські засоби, впроваджуються новітні біотехно­логії, практикуються генна інженерія і трансплантація органів, проводяться експерименти з клонування, звичним стає лікування безпліддя шляхом екстракорпорального запліднення. Отже, по мірі того як розвивалася наука, потреба в етичному керівництві стала ще більш нагальною. Загалом фахівці медицини різних епох привносили нові моральні принципи.

В Україні становлення та впровадження у практику принципів медичної етики пов’язане з радянським минулим. Випускники медичних ВНЗ СРСР складали присягу лікаря Радянського Союзу. Після проголошення незалежності України вона втратила актуальність, і в 1992 р. указом Президента України № 349 було затверджено текст клятви лікаря, яку сьогодні повинні давати всі випускники медичних ВНЗ України. Донедавна це був єдиний документ, яким декларувалися етичні принципи професійної діяльності вітчизняного лікаря.

Нарешті вперше за всю історію незалежності нашої країни українська медицина отримала єдиний загальнодержавний кодекс лікаря — зведення морально-етичних правил, яких слід дотримуватися медичним працівникам, вченим та керівникам сфери охорони здоров’я. Його основна мета — впорядкувати відносини між лікарями, пацієнтами, медичними організаціями, а також визначити етичні норми, якими керуватимуться фахівці під час проведення наукових досліджень.

У нашій країні рух у бік визнання необхідності дотримання лікарем моральних принципів під час виконання професійних обов’язків почався майже відразу після проголошення її незалежності. Починаючи з 1994 р. над створенням морально-етичних правил діяльності лікаря працювала група фахівців ВУЛТ, яку очолив тодішній президент ВУЛТ — Любомир Пиріг, доктор медичних наук, професор, академік АМН України, член-кореспондент НАН України, завідуючий кафедрою нефрології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. До створення кодексу долучилися такі відомі науковці, як Юрій Кундієв, доктор медичних наук, професор, академік АМН України та НАН України, віце-президент АМН України, директор Інституту медицини праці АМН України; Валентин Кулініченко, доктор філософських наук, доктор фармацевтичних наук, професор; Олег Насінник, кандидат медичних наук, головний психіатр Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення міста Києва, та інші.

У 1997 р. на конференції ВУЛТ у Львові було представлено один із проектів кодексу під назвою «Етичний кодекс українського лікаря». В подальшому до нього вносилися зміни, відбувалося довго­тривале обговорення його положень. Чергові проекти були презентовані у 2001 р. на І Національному конгресі з біоетики та у 2005 р. під час роботи VIII з’їзду ВУЛТ.

Стимулом для утвердження кодексу стало прийняття ВУЛТ до міжнародної лікарської сім’ї — Світового лікарського товариства (World Medical Association; далі — СЛТ) у 2008 р. Згідно з його статутом однією із вимог, які висуваються до країн — членів товариства, є наявність етичного кодексу лікаря та його імплементація. Навесні 2009 р. за сприяння МОЗ України було створено робочу групу по доопрацюванню кодексу. До неї увійшли Л. Пиріг, О. Мусій, Ю. Кундієв та інші представники професійних асоціацій, МОЗ України. За сприяння Олександра Волосовця, доктора медичних наук, професора, головного дитячого кардіоревматолога МОЗ України, заступника директора Департаменту кадрової політики, освіти і науки МОЗ України, у серпні 2009 р. в ході обговорень робоча група фахівців створила узгоджений спільний варіант кодексу.

27.09.2009 р. в Євпаторії на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х з’їзді ВУЛТ прийнято і підписано єдиний варіант кодексу, який отримав назву Етичний кодекс лікаря України. До підписання кодексу, крім ВУЛТ, були залучені інші професійні лікарські об’єднання, адже ВУЛТ представляє приблизно 20 тис. спеціалістів, а в країні їх більше 200 тис. Незважаючи на гострі дискусії, учасники з’їзду були одностайними в одному — прийняття кодексу вже давно на часі і медична спільнота його потребує. Також прийнято рішення про створення в МОЗ України комісії з питань біоетики, в яку входитимуть представники громадських лікарських організацій. Компетенцією названої комісії і буде регулювання та узагальнення принципів дотримання положень кодексу. Під остаточним варіантом кодексу підписався 251 делегат, з них представники 44 лікарських організацій, 24 науково-дослідних інститутів АМН України, всіх 18 ВНЗ в системі МОЗ України.

Останній варіант кодексу, увібравши всі попередні напрацювання, став єдиним загально­державним документом, який регламентує морально-етичні аспекти роботи лікаря України. У майбутньому можливе його доповнення, доопрацювання, розробка механізмів удосконалення та імплементації.

Наступний крок на шляху впровадження кодексу — створення комісій з питань лікарської етики у закладах охорони здоров’я, науково-дослідних інститутах, ВНЗ. До їх складу повинні увійти практикуючі лікарі, представники громадських організацій, адже створення та пропаганда морально-етичних норм — це прерогатива саме лікарської спільноти, а не чиновництва. Головне завдання етичних комісій — популяризація кодексу серед фахівців охорони здоров’я.

Прийнятий в Україні кодекс схожий на Міжнародний кодекс лікарської етики (прийнятий СЛТ у 1949 р.) і складається з 8 розділів, найважливіші з них — «Лікар і пацієнт», «Колегіальність лікарів» та «Лікар і суспільство». В українському варіанті, на відміну від міжнародного, наявні розділи «Наукові дослідження за участю пацієнта» та «Медичні новітні технології».

У вступі кодексу визначено, що життя та здоров’я людини — головні, фундаментальні цінності. Діяльність лікаря спрямована на їх збереження від моменту зачаття та вимагає від нього гуманного ставлення до людини, поваги до її особистості, співчуття та співучасті, доброзичливості, благодійності та милосердя, терплячості, взаємодовіри, порядності та справедливості. Лікар повинен пам’ятати, що головний суддя на його професійному шляху — це, насамперед, совість.

У суспільному контексті у кодексі передбачено право лікаря вимагати законного захисту власних морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, матеріального забезпечення, створення належних умов для здійснення фахової діяльності.

У державних та комунальних лікувально-профілактичних установах лікар надає пацієнтам медичну допомогу безкоштовно у межах фінансування, виділеного цій установі. Вимагання лікарем від пацієнта або його родичів будь-якої винагороди, не передбаченої законодавчими і нормативними актами, є злочинним та аморальним. Лікар не повинен займатися недобросовісною рекламою, розповсюджувати з метою прибутку лікарські засоби та вироби медичного призначення, за винятком окремих визначених законо­давством обставин; брати участь у змові з лікарями, фармацевтами, представниками медичної та фармацевтичної промисловості тощо.

Останнім часом увага суспільства прикута до участі українських пацієнтів у наукових дослідженнях. Цьому питанню в кодексі присвячено розділ «Наукові дослідження за участю пацієнта». Крім іншого, у ньому також зазначено, що медичні дослідження, пов’язані із залученням пацієнтів, повинні проводитися в умовах, що забезпечують права і безпеку досліджуваних, захищають їх гідність; виконуватися висококваліфікованими лікарями і науковцями під наглядом етичних комісій або комітетів. Лікар-дослідник несе особисту відповідальність у разі, якщо внаслідок його дії (недбалості, неправильно проведеного експерименту тощо) стан здоров’я пацієнта погіршився. Усі учасники досліджень повинні бути застраховані на випадок заподіяння ненавмисної шкоди їх здоров’ю.

Згідно з кодексом першочерговою санкцією у разі порушення етичних норм є моральний осуд колективу, в якому працює спеціаліст, а також, у крайньому випадку, — виключення із громадської організації лікаря, який порушує морально-етичні принципи документа. Адміністративних, фінансових чи кримінальних санкцій кодексом не передбачено, оскільки він — суто моральна конституція.

Існує домовленість МОЗ України із вченими радами медичних університетів щодо вивчення кодексу студентами профільних ВНЗ. Це необхідно, аби вони готувалися з початку свого професійного життя до дотримання морально-етичних вимог і зобов’язалися слідувати моральним принципам, прописаним у кодексі, адже до медичного ВНЗ мають вступати за покликом серця.

Усі лікарі — члени ВУЛТ дотримуються вимог кодексу й надалі декларуватимуть його етичні принципи. У майбутньому проводитиметься популяризація кодексу не тільки серед фахівців, а й серед пацієнтів. У закладах охорони здоров’я буде розміщено інформаційні бюлетені, в яких зазначатиметься, що співробітники цього закладу дотримуються положень кодексу.

У найближчий час буде оформлено звернення від ВУЛТ, Громадської ради МОЗ України і безпосередньо самого профільного міністерства до всіх закладів охорони здоров’я, громадських лікарських організацій, які ще не підписали кодексу. У зверненні мова йтиме про те, що цей документ уже прийнято, тому рекомендується його обговорити у лікарських колективах і, якщо останні вважатимуть за потрібне, підписатися під ним.

Невдовзі на сайті ВУЛТ буде розміщено інформацію зі списком тих, хто долучився до підписання кодексу. Це буде певним моральним стимулом для інших лікарів вивчити і підписати цей документ. Важлива роль відводиться також ЗМІ, які повідомлятимуть про прийняття кодексу.

На завершення варто додати, що дотримання норм і принципів, прописаних у кодексі, сприятиме налагодженню конструктивного діалогу між лікарем та пацієнтом. Не слід забувати і про таку прикру обставину, що у нашій країні роль лікаря недооцінена — спеціаліст з вищою освітою, який несе особисту відповідальність за здоров’я та життя пацієнта, отримує зарплату, яку навряд можна назвати гідною. Прийняття кодексу дає можливість зрозуміти, що професія лікаря залишається тим моральним орієнтиром, який сприятиме відновленню втраченої довіри суспільства до лікаря.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!