Глобалізація фармацевтичного ринку як загроза економічного суверенітету України

Сучасний етап світового розвитку характеризується динамічним поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного, культурного життя країн світу. У широкий вжиток увійшов термін «глобалізація» як характеристика формування єдиного планетарного суспільства. Тобто, тривають взаємне зближення різних країн і народів, проникнення інформаційних технологій, політична трансформація й інтеграція на регіональному і світовому рівнях. Чим вищий рівень інтеграції національної економіки в міжнародні економічні відносини, тим більший вплив на неї мають процеси, що відбуваються у світовій економіці¹. Проте вона не обмежується суто соціально-економічними змінами, які полягають в поширенні ринкової моделі неоліберального зразка на всій планеті.

Глобалізація сприяє також розповсюдженню в світі неоліберальної економічної доктрини, яка ставить вільний ринковий обмін в основу всіх людських відносин, абсолютно лібералізує економічне життя, звільняє капітал від контролю держави та суспільства. Найбільш ортодоксальна модель неолібералізації взагалі передбачає відсторонення держави від втручання в економіку.

Як зазначається в проекті Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів, саме за такою моделлю здійснювалися ринкові реформи в нових пострадянських країнах, зокрема в Україні. Неолібералізм, віддаливши державу від безпосередньої участі в економічному процесі, не просто призвів до відриву фінансової системи від матеріального виробництва й до переносу конкуренції з нього у сферу фінансових операцій, але й створив умови для її паразитування на виробничій сфері, для зростання спекулятивної компоненти в економіці.

Так, якщо на початку неолібералізації 90% міжнародних фінансових угод стосувалися реальної економіки і тільки 10% були спекулятивними, то до середини 1990-х років це співвідношення змінилося на протилежне. І, нарешті, неолібералізм сприяє посиленню капіталізації інновацій і гальмує процес їх соціалізації. В умовах неолібералізму об’єктивно підвищується ризик розгортання кризи інноваційного розвитку економіки. Ця криза специфічна для країн з різним рівнем економічного розвитку. Для країн з розвинутою економікою криза настає внаслідок домінування в економічному зростанні фінансового фактора. Для менш розвинутих — за рахунок поступового руйнування їх інноваційного потенціалу. Останнє повною мірою стосується України².

За допомогою інструментів глобалізації 15% населення планети, так звані благополучні країни Європи й США, споживають 75% усіх ресурсів, що добуваються людством, а 85% населення, що залишилися, дістаються 25% ресурсів³. А згідно з оцінками ВООЗ, здоров’я людини на 70% залежить від способу життя та харчування, і лише на 15% — від організації медичної служби та генетичних особливостей⁴.

Більше того, концентрація економічної влади з боку окремих суб’єктів, як підкреслює Д.В. Задихайло, може досягти надзвичайних параметрів, але при цьому формально не порушувати законодавство про економічну конкуренцію. Особливої гостроти ця проблема може набути, якщо суб’єктами такого рівня економічної влади стають іноземні компанії, зокрема транснаціональні корпорації⁵. Крім того, зростання експансії транснаціональних корпорацій може негативно позначитися на розвитку національних економік через створення умов, у яких національні виробники не в змозі конкурувати з потужними компаніями і змушені поступатися своїми інтересами для утримання на ринку. Багатонаціональні корпорації є величезним джерелом інвестиційного капіталу, але негативним моментом їх діяльності може виступати неузгодженість політики компаній з національними інтересами держави⁶. Як наслідок, в Україні спостерігається експансія виробників з інших країн, що витісняє вітчизняних виробників із власних ринків⁷.

Необхідно відзначити, що транснаціональні корпорації є основою глобалізації, її головною рушійною силою, несучою конструкцією всієї сучасної міжнародної економіки. Для транснаціональних корпорацій зарубіжна діяльність має не менш, а найчастіше — і більш важливе значення, ніж внутрішні операції. З іншого боку, фармацевтична індустрія — це глобальний бізнес, у якому значний обсяг коштів вкладають у дослідження й розробки. Крім того, фармацевтичний ринок має ряд особливостей, що відрізняють його від ринків інших товарів: різноманітний асортимент препаратів, тривалий цикл розробки, висока наукоємність, нееластичний попит, залежність попиту від епідемій, стихійних лих й інших екстремальних ситуацій.

Отже, особливістю фармринку як частини ринку споживчих товарів і послуг є тенденція до світової глобалізації, основними причинами якої є:

• єдина для всього людства необхідність збереження здоров’я й природне прагнення до збільшення тривалості життя; 
• схожість у багатьох різних країнах динаміки й поширеності основних захворювань; 
• пошук найефективніших фармакотерапевтичних засобів; 
• висока вартість розробки й впровадження нових лікарських засобів, що вимагає інтеграції зусиль у міжнародному масштабі; 
• прагнення фармацевтичних компаній до якомога більшого розширення границь бізнесу й завоювання більшої частки ринку⁸.

Основною причиною об’єднання великих корпорацій у ще більші структури є збільшення ними витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Щоб компанія могла успішно конкурувати з іншими, їй необхідно випускати на ринок щороку кілька нових оригінальних ліків (брендів), але на створення такого лікарського засобу потрібно до 10 років досліджень та сотні мільйонів доларів на рік. Такі ризиковані й довгострокові проекти потребують фінансування. Отже, об’єднані наукові бюджети провідних фармкомпаній досягають щороку розмірів від одного до 7 млрд дол. США8. Однак постає питання щодо ефективності таких витрат. Так за інформацією засобів масової інформації, фармацевтична промисловість інвестує 27 млрд дол. щороку в дослідження, але більша їх частина — гонитва за препаратами, які подовжують або полегшують життя споживачів, що й так відносно здорові.

Найпопулярнішими є препарати для відрощування волосся, зменшення імпотенції або боротьби з холестерином, виразкою, депресією, занепокоєністю, алергією, артритом і високим артеріальним тиском⁹. Прикладом є величезні витрати фармацевтичних компаній на виведення й оновлення випуску препаратів проти ожиріння, для усунення стресу тощо, тоді як хвороби, характерні для нечисленних груп пацієнтів, часто не можуть залучити інвестиції фармацевтичних компаній для розробки засобів лікування. Дійсно, немає ніяких доступних препаратів для лікування більшості з 6 тис. так званих хвороб-сиріт¹⁰.

Крім того, дослідники підрахували, що приблизно третина медичних послуг у заможних країнах, зокрема в США, не відіграють жодної ролі в поліпшенні здоров’я пацієнтів. Враховуючи фрагментарність системи і викривлені стимули, велика кількість ефективних у профілактичному плані медичних послуг витісняється, а ресурси все більше перетягуються на ті послуги, які дають максимальний прибуток, але часто не є доцільними, велика кількість непотрібних медичних послуг надається виключно з метою отримання прибутку, та й адміністративні витрати дуже високі. Унаслідок цього отримується суміш, з одного боку, надмірного лікування, а з іншого — недостатнє лікування плюс ескалація витрат¹¹. Хоча, якщо бути відвертим, то на 15-му Щорічному європейському конгресі міжнародного товариства фармакоекономічних досліджень та оцінки результатів медичних втручань (International Society for Pharmacoeconomics and Outcomes research — ISPOR), присвяченому темі «Тяжкі часи для рішень в охороні здоров’я в Європі: зміна моделі оцінки медичних технологій, системи референтних цін та інтеграція соціальних переваг», що відбувся у листопаді 2012 р. в Берліні, було присвячене розгляду підходів до фармакоекономічної оцінки орфанних (сирітських) лікарських препаратів та обговоренню можливостей більш узгодженої співпраці в процесі оцінки медичних технологій таких препаратів у Європі. Було відзначено, що відомо, що препарати-сироти відрізняються від звичайних лікарських засобів тим, що вони використовуються для лікування вкрай рідкісних хвороб. Фармацевтичні компанії мають менше фінансових стимулів для розробки препаратів-сиріт, а цільових груп населення занадто мало, щоб окупити витрати на створення і впровадження таких препаратів. Виходу таких препаратів на фармацевтичний ринок передують значні зусилля і фінансові витрати, тому для фармацевтичних компаній важливо відшкодувати хоча б частину економічних інвестицій. Високі витрати на препарати-сироти часто зумовлюють непривабливе співвідношення витрати/ефективність незалежно від їх ефективності. У той час як вимоги до оцінки медичних технологій для звичайних лікарських засобів прозорі в багатьох країнах Європи, вимоги до оцінки медичних технологій для орфанних препаратів так повністю і не були визначені¹². Отже, «а віз і нині там».

Проте навіть за таких умов лібералізації держава завжди відігравала важливу роль у розвитку господарства й формуванні ринку. Податки, чеканка грошей і забезпечення грошового обігу, охоронні грамоти купцям, режим вільної торгівлі на ярмарках — усі ці витрати забезпечувала держава. З періоду зародження держава виступала головним гарантом приватної власності, яка є основою розвитку товарно-грошових відносин. У період промислового капіталізму держава нерідко являла собою головний ринок для місцевих підприємців. Коли концентрація виробництва і капіталу стали підривати нормальне функціонування ринку, саме державне втручання (антитрестівське законодавство) було покликане захищати конкуренцію і нормалізувати ситуацію¹³. Хоча активізація на ринку процесів злиття й поглинання відбиває тенденцію до світової глобалізації й розширення границь бізнесу.

Глобалізація фармринку характеризується також концентрацією капіталу, що зростає, через активізацію та злиття компаній¹⁴. Злиття, які найбільш серйозно вплинули на фармацевтичний ринок:

• Smithkline Beckman + Beecham = Smithkline Beecham (UK); 
• American Home Products + American Cyanamid = American Home Products (USA); 
• Glaxo + Welcome = Glaxo Welcome (UK); 
• Roche + Syntex = Roche (Fr); 2009 — Ciba + Sandor = Novartis (Swiss); 
• Pharmacia (Sweden) + Upjohn (USA) = Pharmacia&Upjohn + Pfizer = Pfizer.

Злиття, яке можна вважати одним з найбільш успішних у галузі, безперечно, — утворення Novartis. У Novartis йде постійне оновлення продукції. Те ж саме характерне й для інших лідерів світової фармації. Наприклад, компанія Eli Lilly (США) завоювала ринок новими продуктами — антидепресантом Ргоzас та засобом проти шизофренії Zурrеха. Компанія Merck (Великобританія) є світовим лідером з виробництва лікарських засобів, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, найбільшої групи лікарських препаратів. Однак у 2008 р. з’явився новий лідер серед фармацевтичних товарів — Viagra, виробництва компанії Pfizer. Вважається, що це є найбільш популярний за обсягами продажу препарат століття¹⁵. Хоча його важко вважати дуже необхідним та корисним для лікування хворих.

Показовою також є та визначна роль, яка в усіх без винятку розвинутих країн приділяється експорту інноваційної продукції.

Так, останнім часом усе більш актуальним є розподіл країн відповідно до технологічної ознаки. Згідно з цим Дж. Сакс виділив три групи країн: технологічні новатори, технологічні послідовники та технологічні аутсайдери. На жаль, Україна у світі сприймається лише як представник останньої групи. Хоча ще у 90-х роках минулого століття Україна мала достатньо можливостей стати рівноправним учасником світового товариства постіндустріальних країн¹⁶. І дійсно, на сьогодні орієнтація національних виробників тільки на ринок генериків не дає змоги вести мову про розробку «проривних інновацій» у фармгалузі України, які залишаються єдиною можливістю для освоєння ринків розвинених країн¹⁷.

Аналіз свідчить про те, що 93% експорту української фармацевтичної продукції спрямовано до країн СНД, проте імпорт з цих країн фарм­продукції становить лише 4,5%¹⁸. У той же час аналіз стану фармацевтичного ринку України дає підстави охарактеризувати його як такий, що потребує подальшого розвитку, залучення інвестицій, реструктуризації та диверсифікації структури експорту за рахунок збільшення в ньому частки наукоємної, високотехнологічної продукції, що відповідає міжнародним стандартам¹⁹. Не випадково в Державній програмі активізації розвитку економіки на 2013–2014 роки, затвердженій постановою КМУ від 27.02.2013 р. № 187, підкреслено, що в Україні фармацевтичний сектор має значний потенціал для подальшого розвитку. Обсяг реалізованої фармацевтичної продукції на внутрішньому ринку за останні 10 років збільшився у 3,6 раза (з 724,8 млн дол. у 2002 р. до 3,36 млрд дол. у 2011 р.) із середньорічними темпами зростання близько 15%.

Частка 20 українських фармацевтичних підприємств становить на фармацевтичному ринку України 25,7% в грошовому і 53,2% в натуральному вираженні. Як наслідок, завданнями державної політики на 2013–2014 роки є визначення стратегії розвитку фармацевтичної галузі та реалізація державної політики імпортозаміщення в галузі.

За прогнозами «Pharma Business News», до 2020 р. на світовому ринку може залишитися 50 найбільших конгломератів компаній. Аналітики «Pricewaterhouse Coopers» стверджують, що процеси злиття триватимуть, поки не утвориться 5–10 фармкомпаній з потужною науково-дослідною базою²⁰. При цьому більшість економічно розвинених країн цілеспрямовано зосереджують свої ресурси (виключно або переважно) у нових наукомістких секторах світової економіки, в результаті чого стають дедалі більш висококонкурентними, особливо за умов невпинної експансії своїх транснаціональних корпорацій. У таких умовах серйозною проблемою стає розмивання національного суверенітету. Транс­акційний бізнес кидає відкритий виклик суверенним правам урядів, виникає цілий соціальний прошарок космополітичної олігархії, яка ставить себе вище національних угрупувань і не визнає національної ідентичності. Це також «виключені», але уже не через незалежні від них причини, а з власної волі. Однак результат в обох випадках однаковий. Національне суспільство «стискається», його соціокультурний потенціал обмежується, а виграє від цього меншість¹³.

Отже, фармацевтичний ринок, безумовно, варто розглядати як об’єкт впливу глобалізації в усіх її проявах. Світова фармацевтична промисловість помітно трансформувалася протягом останнього десятиліття. Інтенсивна глобалізація, ускладнення параметрів, що визначають конкурентоспроможність продуктів та характеризують інтенсивність боротьби компаній за глобальну частку ринку, формують нові можливості для підприємств, у той же час визначають й нові перешкоди. Можна сказати, що глобалізація стала атрибутом сучасної економіки. Найактивнішими суб’єктами та рушіями глобалізації є транснаціональні компанії. Внаслідок їх впливу міжнародна торгівля все менше відповідає принципам так званої вільної торгівлі, оскільки більшість операцій, особливо на фармацевтичному ринку, проводиться між дочірніми підприємствами міжнародних суб’єктів господарювання¹⁹.

Окремою проблемою, що діалектично пов’язана з дією принципу поділу економічної влади, є необхідність забезпечення процесу її здорової концентрації в умовах протистояння викликам економічної глобалізації, політичної нестабільності, перманентних інформаційних війн та тенденції поділу світу за критерієм інноваційності економічних систем⁵. Доволі часто фармацевтичні підприємства обирають для себе в якості перспективного напряму розвитку створення альянсів; підтверджують свою ефективність і операції злиттів та поглинань.

Так, фармацевтична галузь Східної Європи значною мірою захоплена багатонаціональними компаніями, що має неоднозначні наслідки. З одного боку, підприємство в складі мультинаціо­нальної компанії меншою мірою реагує на негативні коливання зовнішнього оточення, з іншого — основна частина прибутків спрямовується в країну локалізації материнського підприємства. Можна перелічити такі характеристики, які визначають особливості роботи фармацевтичних транснаціональних компаній: вони мають сильні позиції на більшості стратегічних світових фармацевтичних ринків; вони глобально інтегровані, тому національні особливості не є критично важливими; вони реалізовують гнучкі стратегії закупівель; вони мають глобальну структуру виробництва; вони мають глобальну організацію науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; вони мають глобальну організацію маркетингу, яка підтримує сильну ринкову орієнтацію й стратегічну спрямованість на клієнтів.

Можна прогнозувати, підкреслює з цього приводу Н.С. Клунко, що інтенсифікація процесів альянсування у світовій фармацевтичній промисловості призведе до виникнення ще масштабніших фармацевтичних концернів і прискорить тотальну олігополізацію ринку¹⁹.

Однак, окремі дослідники, зокрема Є.М. Білоусов, у процесах глобалізації з точки зору кожної окремої держави виокремлюють як позитивні, так і негативні сторони. До негативних він відносить, по-перше, «обслуговування» державними інституціями інтересів міжнародних корпорацій, що призводить на практиці до ослаблення інтересів національного товаровиробника, усунення його з зовнішніх ринків. По-друге, узурпація економічно розвиненими державами «економічної влади». По-третє, послаблення суверенітету держави шляхом обмеження можливостей щодо вибору видів діяльності на зовнішніх ринках. По-четверте, підвищення вимог нормативних документів міждержавних утворень щодо національного законодавства певної держави²¹.

В Україні прикладом є вступ до окремих міжнародних інституцій, зокрема в Систему співробітництва фармацевтичних інспекцій (PIC/S) та запровадження вимог міжнародних стандартів GMP. Вважається, що членство в PIC/S для України є визнанням відповідності вітчизняної регуляторної системи світовим стандартам. Однак усім відомо, що під гаслами боротьби за якість фармацевтичної продукції, завдяки вищевказаним крокам, в Україні фактично були повністю знищені всі фармацевтичні фабрики, за невеликим винятком, значно зменшилася кількість виробників фармпродукції. Проте, чи дійсно на сьогодні громадяни України отримують якісну фармацевтичну продукцію, невідомо. Особливо в умовах тотальної корупції у сфері державних закупівель, зокрема, у сфері охорони здоров’я. Прикладом є гучні скандали та окремі наслідки вакцинації населення препаратами сумнівної якості²².

До позитивних моментів глобалізації, з точки зору забезпечення суверенітету певної держави, Є.М. Білоусов відносить поліпшення економічної ситуації шляхом залучення інвестицій, банківського капіталу, єдиної грошової валюти, спільних фондів тощо. У цілому аналіз сучасного міждержавного співробітництва дозволяє констатувати, що регуляторні механізми, які склалися в результаті такої співпраці, демонструють різну ефективність залежно від сфери його застосування²¹.

І дійсно, важливим засобом створення потужного фармацевтичного виробництва, впровадження передових технологій, розроблення та впровадження антикризових заходів, досягнення стійкого економічного росту є інвестиції. У цьому контексті слід зазначити, що саме Конституція України містить низку принципових положень, котрі мають бути покладені в основу функціонування і розвитку суспільства і держави та їх взаємостосунків, а відповідно, і правового регулювання таких суспільних відносин²³. Правовий господарський порядок, що забезпечує оптимальне поєднання ринкового саморегулювання та державного регулювання, є головним фактором подальшого розвитку власного фармвиробництва та збереження окремої складової економічної самостійності цієї галузі економіки. З цією метою держава встановлює такі основ­ні пріоритети правової політики у сфері господарювання:

• підтримка пропорційності так званої макроекономічної стабільності; 
• підтримка конкуренції; 
• забезпечення конкурентоспроможності країни як її здатності виробляти товари та надавати послуги, що задовольняють потреби світового ринку; 
• створення сприятливих умов для розвит­ку підприємництва, інвестиційної діяльності та інше. 

Проте сьогодні, на думку О.В. Шевердіної, найбільш актуальною є модернізація саме соціально-економічної сфери. Інструментом цього є здійснення цілої низки реформ²⁴. Зазначене є дуже важливим у контексті того, що в умовах глобалізації посилюється процес взаємозалежності національних економік.

Отже, серед ризиків глобалізації фармацевтичного ринку України необхідно відокремити можливість деіндустріалізації фармацевтичної промисловості; втрату експортного потенціалу фармацевтичної продукції. З іншого боку, фармацевтичний ринок України має можливість отримання взаємовигідного обміну технологіями.

Однак, дотримання рівноваги у цьому процесі вимагає наявності відповідної економічної політики, положення якої мають бути обов’язково трансформовані в засоби її господарсько-правової політики. Відтак, господарсько-правову політику держави на фармацевтичному ринку необхідно визначити як функцію та інструмент діяльності держави, що полягає у визначенні змісту, методів та алгоритму її правового впливу на сферу відносин господарювання, і яка реалізується шляхом встановлення такої конфігурації правового господарського порядку, що є суспільно необхідною на конкретному етапі розвитку національної економіки.

Віталій Пашков,
доктор юридичних наук,
провідний науковий співробітник
НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку АПрН України

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!