Законопроект «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування»

01 Лютого 2014 5:15 Поділитися

Верховна Рада України

Відповідно до статті 93 Конституції України Кабінет Міністрів подає в порядку законодавчої ініціативи для розгляду Верховною Радою проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування».

Представлятиме проект Закону у Верховній Раді Міністр охорони здоров’я Богатирьова Раїса Василівна.

Прем’єр-міністр України М. АЗАРОВ

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування» підготовлено на виконання Указу Президента України від 12.03.2013 № 128 «Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на виконання статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я та з огляду на те, що з 1 січня 2015 року набуває чинності абзац четвертий пункту 7 та пункт 14 розділу І Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» (№ 3611-VI від 7 липня 2011 року).

Реалізація завдань щодо реформування медичного обслуговування потребує запровадження нових підходів щодо планування мережі закладів охорони здоров’я та нових механізмів фінансування закладів охорони здоров’я, збільшення самостійності керівників закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності щодо управління фінансовими ресурсами, підвищення конкуренції у системі охорони здоров’я.

2. Мета і шляхи його досягнення

Метою цього законопроекту є забезпечення конституційних прав громадян на отримання своєчасної, кваліфікованої та якісної медичної допомоги на основі здійснення структурної реорганізації системи медичного забезпечення.

В законопроекті наведена класифікація закладів охорони здоров’я залежно від форми власності, організаційно-правової форми та виду медичної допомоги, що надається закладом.

Законопроектом визначається ряд понять, зокрема «суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я», «акредитація», «сертифікація у сфері охорони здоров’я», «медична послуга» та інші.

Визначено основні підходи щодо планування мережі державних та комунальних закладів охорони здоров’я.

Окремою статтею визначено фінансове забезпечення закладів охорони здоров’я, якою передбачається перехід від утримання державних та комунальних закладів охорони здоров’я до оплати наданих ними послуг за договорами про медичне обслуговування населення. Втілення ринкових механізмів у державну систему охорони здоров’я робить її більш ефективною та економічною і, як наслідок, сприятиме зміцненню державної системи охорони здоров’я та збереженню уособлених у ній соціальних цінностей.

Проект закону також спрямований на підвищення ефективності роботи та вдосконалення професійного рівня лікарів шляхом запровадження ліцензування професійної діяльності лікарів.

Необхідність ліцензування професійної діяльності лікарів зумовлена світовим досвідом та реальними потребами, що склались в системі охорони здоров’я, зокрема, необхідністю встановлення чітких підстав набуття, припинення, або обмеження права здійснювати медичну діяльність на території України особам з медичною освітою, що в свою чергу підвищить відповідальність, професійний рівень медичних працівників та захист безпеки пацієнтів.

З метою забезпечення нагляду за дотриманням прав та безпеки пацієнтів, забезпеченням якості медичної допомоги та додержанням етичних і правових принципів здійснення фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я передбачено створення при закладах охорони здоров’я наглядових рад за участі громадськості.

3. Правові аспекти

На сьогодні суспільні відносини, що належать до предмета правового регулювання проекту Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування» частково врегульовані нормами, що містяться у наступних актах законодавства України:

Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров’я, Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, Бюджетному кодексі України та інших законодавчих актах України.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація законопроекту не потребує додаткових бюджетних асигнувань.

5. Позиція заінтересованих органів

Законопроект в установленому порядку проходив погодження в Міністерстві соціальної політики України, Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, Міністерстві фінансів України, Міністерстві внутрішніх справ України, Антимонопольному комітеті України, Спільному представницькому органі сторони роботодавців на національному рівні, Спільному представницькому органі репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні. Отримано висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи.

6. Регіональний аспект

Акт не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

61. Запобігання дискримінації

У проекті закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

7. Запобігання корупції

У проекті акта відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Законопроект оприлюднений на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України.

9. Позиція соціальних партнерів

Законопроект погоджено без зауважень Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні та Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні.

10. Оцінка регуляторного впливу

Законопроект погоджено Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

11. Прогноз результатів

Реалізація законопроекту передбачає удосконалення порядку організації медичного обслуговування населення та діяльності суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я, забезпечення підвищення якості медичного обслуговування, створення механізмів раціонального використання фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів галузі.

Перший заступник
Міністра охорони здоров’я України
О. Качур

Проект

від 08.01.2014 р. за реєстраційним № 3850

Закон УкраЇни
Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування

Цей Закон визначає особливості діяльності суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я, класифікацію закладів охорони здоров’я, засади їх функціонування та медичного обслуговування населення за рахунок бюджетних коштів.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) акредитація — добровільна процедура оцінки відповідності діяльності суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я щодо дотримання державних соціальних нормативів та галузевих стандартів у зазначеній сфері;

2) діагностично-споріднені групи — групи захворювань, подібні за етіологією і патогенезом, об’єднані подібними діагностичними дослідженнями і медичними втручаннями, а також середньою ресурсоємністю;

3) лікар — медичний працівник, професіонал, який має повну вищу медичну освіту, відповідає освітнім та єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, та має ліцензію на провадження професійної діяльності;

4) ліцензування професійної діяльності лікарів — надання, зупинення, обмеження або позбавлення права лікаря провадити професійну діяльність на території України;

5) медична послуга — дія або сукупність дій суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, яка має самостійне значення і використовується як основа для планування їх обсягу та вартості;

6) медична практика — вид господарської діяльності, який провадиться суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я з дотриманням встановлених законодавством вимог з метою надання медичної допомоги на основі відповідної ліцензії;

7) медичний (фармацевтичний) працівник — фізична особа, яка відповідає освітнім та єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я та перебуває у трудових відносинах із суб’єктом господарювання у сфері охорони здоров’я та/або провадить господарську діяльність з медичної чи фармацевтичної практики як фізична особа — підприємець;

8) обсяг медичної допомоги — кількісний показник, який характеризує діяльність закладів охорони здоров’я, фізичних осіб — підприємців та лікарів з надання ними медичних послуг;

9) сертифікація у сфері охорони здоров’я — добровільна процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність систем управління якістю суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я встановленим законодавством вимогам;

10) стандартизація медичної допомоги — діяльність, спрямована на досягнення оптимального ступеня упорядкування медичної допомоги шляхом розроблення та встановлення вимог, норм, правил, характеристик, умов щодо продукції, технологій, робіт, послуг, що застосовуються у сфері охорони здоров’я;

11) суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я — заклади охорони здоров’я та фізичні особи — підприємці, які провадять господарську діяльність, спрямовану на збереження і відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку.

2. Інші терміни, що вживаються у цьому Законі, використовуються у значенні, наведеному в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

Стаття 2. Класифікація закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я класифікуються залежно від форми власності, організаційно-правової форми та виду медичної допомоги, що надається закладом.

2. Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються як державні, комунальні, приватні.

3. Заклади охорони здоров’я утворюються в організаційно-правовій формі, визначеній законом.

4. Заклади охорони здоров’я можуть бути однопрофільними (спеціалізованими), які надають медичну допомогу за однією спеціалізацією, або багатопрофільними, які надають медичну допомогу за кількома спеціалізаціями.

Спеціалізація закладу охорони здоров’я — ознака закладу охорони здоров’я, що характеризує його здатність надавати медичну допомогу за певною лікарською спеціальністю, спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою або за кількома пов’язаними спеціальностями та певної інтенсивності або провадити іншу передбачену законодавством діяльність у сфері охорони здоров’я.

5. За видами медичної допомоги заклади охорони здоров’я поділяються на:

1) заклади охорони здоров’я із забезпечення надання первинної медичної допомоги, до яких належать центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, що забезпечують надання первинної медичної допомоги населенню в амбулаторних умовах.

До складу зазначених центрів можуть входити як структурні чи відокремлені підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети;

2) заклади охорони здоров’я із забезпечення стаціонарної та/або амбулаторної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дорослим і дітям у гострому стані захворювання або із хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

багатопрофільна дитяча лікарня інтенсивного лікування — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дітям у гострому стані захворювання або з хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

лікарня планового лікування — заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання дорослим планової спеціалізованої консультативної та стаціонарної медичної допомоги, що не потребує інтенсивного лікування;

дитяча лікарня планового лікування — заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання дітям планової спеціалізованої консультативної та стаціонарної медичної допомоги, що не потребує інтенсивного лікування;

консультативно-діагностичний центр — заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання консультативно-діагностичної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню і утворюється у складі багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування або як окрема юридична особа;

спеціалізований медичний центр (спеціалізована лікарня) — однопрофільний заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги за однією спеціалізацією;

3) заклади охорони здоров’я із забезпечення третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільна обласна (республіканська для Автономної Республіки Крим, центральна міська для мм. Києва та Севастополя) лікарня (у тому числі клінічна лікарня) — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах дорослим хворим у гострому стані або з хронічними захворюваннями, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

багатопрофільна обласна (республіканська для Автономної Республіки Крим, центральна міська для мм. Києва та Севастополя) дитяча лікарня (у тому числі клінічна лікарня) — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах хворим дітям у гострому стані захворювання або з хронічними захворюваннями, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

високоспеціалізований медичний центр (лікарня) — заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги за однією спеціалізацією;

4) заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги, що діють відповідно до положень, визначених законом;

5) хоспіси — заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання паліативної допомоги пацієнтам з невиліковно прогресуючим захворюванням та психологічної, соціальної і духовної підтримки пацієнтам та членам їх родин;

6) заклади охорони здоров’я з медичної реабілітації, до яких належать лікарні відновного (реабілітаційного) лікування, — заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання планової реабілітаційної допомоги населенню в умовах стаціонару, зокрема денного.

Медичну допомогу можуть також надавати інші заклади охорони здоров’я відповідно до їх профілю та спеціалізації, в тому числі заклади соціально-медичної допомоги (сестринського догляду), що забезпечують надання соціально-медичної допомоги особам, які мають хронічні захворювання та потребують медичного нагляду і за станом здоров’я не потребують активного лікування.

6. Заклади охорони здоров’я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення провадять свою діяльність з урахуванням особливостей, визначених законодавством.

Стаття 3. Функціонування мережі закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності

1. Мережа закладів охорони здоров’я функціонує з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні для забезпечення його належної якості відповідно до державних соціальних нормативів та галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.

2. Будівлі та приміщення, в яких розташовані заклади охорони здоров’я, незалежно від форми власності та господарювання і послуг, що в них надаються, повинні бути пристосовані до потреб інвалідів з ураженням органів зору, слуху, опорно-рухового апарату та інших маломобільних груп населення.

Стаття 4. Особливості діяльності фізичних осіб — підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики

1. Фізичні особи — підприємці провадять діяльність з медичної практики згідно з відповідною ліцензією.

2. Порядок організації та вимоги до функціонування медичних кабінетів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. Лікарі загальної практики — сімейні лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці, можуть залучатися центрами первинної медичної (медико-санітарної) допомоги для надання такого виду допомоги на договірних засадах відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.

4. З питань провадження господарської діяльності з медичної практики фізичні особи — підприємці подають статистичну звітність в порядку, встановленому для державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

Стаття 5. Особливості діяльності фармацевтичних (аптечних)
закладів у сфері охорони здоров’я

1. Фармацевтичні (аптечні) заклади та фармацевтичні працівники (провізори, фармацевти) здійснюють фармацевтичну практику, яка включає забезпечення лікарськими засобами населення і закладів охорони здоров’я та надання фармацевтичної допомоги і послуг, у порядку, встановленому законодавством у сфері охорони здоров’я.

2. Фармацевтична практика здійснюється через фармацевтичну послугу, що надається в процесі діяльності суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, і реалізується через професійну діяльність фармацевтичних працівників (провізорів, фармацевтів) у рамках надання медичної допомоги, яка включає, зокрема:

просвітницьку діяльність серед населення щодо здорового способу життя та запобігання погіршенню здоров’я, у тому числі самостійної оцінки стану здоров’я;

забезпечення ефективної фармакотерапії;

взаємодію фармацевтичних працівників (провізорів, фармацевтів) щодо оцінки інформації про застосування лікарських засобів, у тому числі рекламного характеру, спостереження за результатами застосування лікарських засобів;

забезпечення відповідального самолікування у разі застосування безрецептурних лікарських засобів у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. Фармацевтична допомога включає участь фармацевта разом з лікарем у лікувальному процесі у частині обґрунтування вибору необхідних лікарських засобів, консультування та навчання пацієнта щодо їх вживання, моніторингу, оцінки результатів фармакотерапії та забезпечення її ефективності і доступності.

4. Фармацевтична практика здійснюється відповідно до правил належної аптечної практики, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 6. Особливості управління закладами охорони здоров’я

1. Суб’єктами управління закладами охорони здоров’я є юридичні або фізичні особи, що володіють правом приймати управлінські рішення в межах своєї компетенції, визначеної законом, і контролювати виконання прийнятих рішень, а також власники закладів.

2. Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується в установленому законодавством порядку.

3. Безпосереднє управління діяльністю закладу охорони здоров’я здійснює його керівник.

4. Керівником закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності може бути призначено особу, що відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

5. З керівником закладу охорони здоров’я державної та комунальної форми власності укладається контракт. Строк дії контракту з керівником закладу охорони здоров’я встановлюється на строк не менше трьох років. Дострокове припинення дії контракту можливе у випадках, передбачених законодавством про працю.

Стаття 7. Наглядова рада закладу охорони здоров’я

1. З метою забезпечення ефективної діяльності закладів охорони здоров’я, інформованості населення і здійснення громадського контролю у сфері охорони здоров’я та забезпечення виконання наглядових функцій при закладах охорони здоров’я може утворюватись наглядова рада як громадський консультативний орган.

При закладах охорони здоров’я із забезпечення надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, клінічних закладах та університетських лікарнях утворюється наглядова рада, до складу якої входять не менше п’яти і не більше 11 осіб. В інших закладах охорони здоров’я може утворюватися наглядова рада, якщо її утворення передбачено статутом (положенням) закладу.

2. Наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, якості медичної допомоги, якості проведення навчального процесу та наукових досліджень на базі закладу, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог здійснення медичного обслуговування закладом охорони здоров’я.

3. Наглядова рада закладу охорони здоров’я складається з працівників закладу охорони здоров’я, які не входять до його адміністрації (не займають посади керівників або заступників керівників структурних підрозділів закладу охорони здоров’я), представників професійних самоврядних організацій (асоціацій) медичних працівників, які не перебувають у трудових чи цивільно-правових відносинах з відповідним закладом охорони здоров’я, а також родинних стосунках з керівництвом закладу, представників громадських об’єднань, статутна діяльність яких пов’язана із сферою охорони здоров’я, релігійних, благодійних та інших організацій. Склад наглядової ради, яка утворюється в університетській лікарні, погоджується із вченою радою вищого навчального закладу.

Не менш як 50 відсотків загальної чисельності складу наглядової ради мають становити представники громадських об’єднань, статутна діяльність яких пов’язана із сферою охорони здоров’я.

4. Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 8. Штатний розпис та оплата праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я

1. Штатний розпис державних та комунальних закладів охорони здоров’я формується на підставі нормативів навантаження на медичних працівників, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, згідно з обсягом медичної допомоги, яка надається закладом охорони здоров’я відповідного типу, профілю і спеціалізації.

2. Оплата праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я здійснюється на підставі Основ законодавства України про охорону здоров’я, інших нормативно-правових актів, генеральної та галузевої (міжгалузевої) угод, колективних договорів.

3. Умови оплати праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я, в тому числі встановлення надбавок медичним працівникам виходячи з обсягу та якості виконаної роботи, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 9. Професійні самоврядні організації (асоціації) медичних і фармацевтичних працівників

1. Порядок утворення і діяльність у сфері охорони здоров’я професійних самоврядних організацій (асоціацій) медичних та фармацевтичних працівників визначаються законом.

Стаття 10. Фінансове забезпечення закладів охорони здоров’я

1. Фінансове забезпечення закладів охорони здоров’я, що надають медичну допомогу за рахунок бюджетних коштів, здійснюється головними розпорядниками бюджетних коштів за видами медичної допомоги згідно із законодавством шляхом укладення договорів про медичне обслуговування населення.

2. Методика визначення обсягу надання медичної допомоги згідно з договором про медичне обслуговування населення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. Фінансування медичних послуг за бюджетні кошти здійснюється із застосуванням методів планування та оплати медичної допомоги, орієнтованих на результат, шляхом запровадження договірних відносин між головними розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я виходячи з потреб населення у певних видах медичної допомоги.

4. Планування обсягів фінансування за видами медичної допомоги під час укладення договорів про медичне обслуговування населення здійснюється із застосуванням показників, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

5. Планування та розрахунок обсягу фінансування закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, здійснюються за рахунок місцевих бюджетів районів (міст) на основі фінансування на одного жителя з урахуванням коштів на фінансування витрат для досягнення результативних показників якості роботи закладу, що передбачені договором про медичне обслуговування населення.

Фінансування на одного жителя визначається як обсяг фінансових ресурсів для надання первинної медичної допомоги, що розраховується шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів для надання цього виду допомоги на кількість населення чи споживачів послуг первинної медичної допомоги з коригуючими коефіцієнтами відповідно до віку, статі та стандартизованих за віком і статтю показників смертності.

6. Планування та розрахунок обсягу фінансування закладів охорони здоров’я, що надають стаціонарну вторинну (спеціалізовану) та стаціонарну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу за рахунок державного та місцевих бюджетів, здійснюються на основі базової ставки за кількістю пролікованих випадків відповідно до діагностично-споріднених груп.

Базовою ставкою фінансування лікування є обсяг коштів, який витрачається на лікування середньостатистичного пацієнта.

Пролікованим випадком є комплекс медичних послуг, наданих пацієнту в стаціонарних та/або стаціонарозаміщувальних умовах з часу госпіталізації пацієнта до закладу охорони здоров’я до моменту виписування.

7. Планування та розрахунок обсягу фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів медичних послуг, які не увійшли до діагностично-споріднених груп, здійснюються за планом формування та використання фінансових ресурсів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету з розрахунку середнього обсягу витрат за останні три роки.

8. Планування та розрахунок обсягу фінансування закладів охорони здоров’я, що надають амбулаторну вторинну (спеціалізовану) та амбулаторну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу за рахунок державного та місцевих бюджетів, здійснюються на основі базової ставки фінансування консультативно-діагностичної допомоги за кількістю одиниць обсягу медичної допомоги з консультування та діагностики.

Базовою ставкою фінансування консультативно-діагностичної допомоги є обсяг коштів, який витрачається на надання середньостатистичному пацієнту медичних послуг з консультування і діагностики в амбулаторних умовах.

9. Розрахунок вартості медичної допомоги за діагностично-спорідненими групами здійснюється за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

10. Планування та розрахунок обсягу фінансування закладів охорони здоров’я, що надають амбулаторну вторинну (спеціалізовану) та амбулаторну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу за рахунок державного та місцевих бюджетів за захворюваннями, які не увійшли до діагностично-споріднених груп, здійснюються за планом формування та використання фінансових ресурсів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету з розрахунку середнього обсягу витрат за останні три роки.

11. Методика визначення базових ставок фінансування лікування та консультативно-діагностичної допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

12. Базові ставки фінансування лікування та консультативно-діагностичної допомоги затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, щороку, не пізніше 1 травня року, що передує відповідному бюджетному, і використовуються з 1 січня по 31 грудня наступного бюджетного року.

У разі коли базові ставки фінансування лікування та консультативно-діагностичної допомоги на наступний бюджетний період не затверджені, розрахунок обсягу фінансування для надання вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги за діагностично-спорідненими групами здійснюється за діючими базовими ставками, скоригованими на індекс споживчих цін (інфляції).

13. Планування та розрахунок обсягу фінансування екстреної медичної допомоги здійснюються на основі кількості викликів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та собівартості наданих медичних послуг.

14. Планування та розрахунок обсягу фінансування медичної допомоги за рахунок державного та місцевих бюджетів хворим у відділеннях діалізу, у закладах психіатричного, наркологічного профілю у разі використання лікарських засобів та виробів медичного призначення здійснюються відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.

15. Кошторис закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, яким на бюджетний період установлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподілу бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань, здійснення платежів для виконання своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень, складається за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету.

Стаття 11. Договірні відносини у сфері охорони здоров’я

1. Договір про медичне обслуговування населення укладається з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів.

2. Договір є підставою для здійснення видатків на надання медичної допомоги. Сторонами договору про медичне обслуговування населення є головні розпорядники бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я.

3. Примірний договір про медичне обслуговування населення та порядок його укладення із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

4. Інформація про договори про медичне обслуговування населення, укладені із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я, розміщується на офіційному веб-сайті відповідних головних розпорядників бюджетних коштів не пізніше п’яти робочих днів з дня їх укладення.

5. Істотними умовами договору про медичне обслуговування населення є:

предмет договору;

вид медичної допомоги, що надається за договором;

обсяг медичної допомоги, що надається за договором;

обсяг видатків на забезпечення надання якісної медичної допомоги та умови оплати її надання за договором;

результативні показники діяльності суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, які мають бути досягнуті протягом строку дії договору;

права та обов’язки сторін, їх відповідальність;

строк дії договору.

6. З метою виконання завдань, передбачених статутом (положенням), державні і комунальні заклади охорони здоров’я можуть укладати між собою договори про співпрацю з надання медичних і господарських послуг.

7. З метою забезпечення освітньої та наукової діяльності навчальні заклади з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, кафедри яких розміщені (або плануються до розміщення) на базі закладів охорони здоров’я, укладають відповідні договори з такими закладами охорони здоров’я.

Стаття 12. Забезпечення якості медичної допомоги

1. Забезпечення якості медичної допомоги здійснюється шляхом ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, ліцензування професійної діяльності лікарів, стандартизації медичної допомоги, акредитації закладів охорони здоров’я та сертифікації у сфері охорони здоров’я.

2. Порядок ліцензування професійної діяльності лікарів, зупинення, обмеження або позбавлення права лікаря на професійну діяльність, відмови в ліцензуванні професійної діяльності лікаря визначається законом.

3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, веде в установленому Кабінетом Міністрів України порядку реєстр лікарів, що отримали ліцензію на провадження професійної діяльності.

Зазначений реєстр містить прізвище, ім’я, по батькові лікаря, інформацію про освітні та кваліфікаційні документи, найменування суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, в якому лікар працює (у тому числі за сумісництвом), відомості про наявність у лікаря ліцензії на провадження професійної діяльності, відомості про зупинення на певний час, обмеження або позбавлення права лікаря на провадження професійної діяльності, відмову в отриманні ліцензії на провадження професійної діяльності та інші відомості, передбачені законом.

Відомості, що містяться в Реєстрі, є відкритими та загальнодоступними.

Захист персональних даних, що містяться в Реєстрі, здійснюється відповідно до законодавства.

4. Контроль якості медичної допомоги, в тому числі проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги, здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за участю професійних організацій (асоціацій) медичних і фармацевтичних працівників.

Складовою частиною клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги є оцінка якості медичної допомоги, що проводиться шляхом визначення відповідності наданої медичної допомоги встановленим галузевим стандартам у сфері охорони здоров’я.

5. Стандарти медичної допомоги та клінічні протоколи розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 13. Провадження інших, ніж медична практика, видів господарської діяльності закладами охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я мають право провадити іншу, ніж медична практика, господарську діяльність, що спрямована на забезпечення медичного обслуговування відповідно до законодавства.

Стаття 14. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2015 року, крім частин першої — чотирнадцятої статті 10, які набирають чинності з 1 січня 2017 року за підсумками апробації нового фінансового механізму у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях і м. Києві (далі — пілотні регіони), та крім пунктів 3 і 4 частини першої статті 1, статті 9 та частин першої — третьої статті 12, які набирають чинності з дня введення в дію відповідних законів.

2. До запровадження механізму визначення обсягів фінансування закладів охорони здоров’я за діагностично-споріднененими групами, фінансування закладів охорони здоров’я, крім пілотних регіонів, здійснюється відповідно до частини п’ятнадцятої статті 10 цього Закону.

На період до моменту набрання чинності частинами першою — чотирнадцятою статті 10 цього Закону організація фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах передбачає:

формування показників проектів бюджетів на 2015 і 2016 роки з урахуванням концентрації бюджетних коштів для надання первинної медичної допомоги на рівні районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення, коштів на надання вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги — на рівні обласних бюджетів пілотних регіонів (крім м. Києва) та бюджетних коштів для надання первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги на рівні бюджету м. Києва;

визначення обсягу видатків за рівнями місцевих бюджетів на охорону здоров’я — первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) та екстрену медичну допомогу для формування показників проектів бюджетів на 2015 і 2016 роки;

продовження впровадження механізму фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах за видами медичної допомоги на підставі договорів про медичне обслуговування населення, які укладаються згідно з вимогами цього Закону.

Розподіл обсягу видатків між закладами охорони здоров’я у пілотних регіонах за видами медичної допомоги, яка ними надається, здійснюється відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. У разі коли у зв’язку з реформуванням системи охорони здоров’я проводиться реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) закладів охорони здоров’я і працівники таких закладів переводяться за їх згодою на іншу нижчеоплачувану роботу в тому самому або в іншому закладі, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до положень цього Закону або за бажанням таких працівників їх середній заробіток за попереднім місцем роботи зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше одного року з дня такого переведення.

За такими працівниками зберігається право на відпустку за безперервну роботу та інші соціальні гарантії.

Лікарям, фахівцям з неповною вищою медичною освітою та професіоналам з вищою немедичною освітою реорганізованих закладів охорони здоров’я зберігається протягом трьох років кваліфікаційна категорія за спеціальністю, яку вони мали на момент призначення на ці посади.

4. Абзац дванадцятий частини третьої статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 33, ст. 471 із наступними змінами) викласти у такій редакції:

«послуги з медичного обслуговування населення, що надаються за договором про медичне обслуговування населення, укладеним між головними розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів;».

5. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законодавчих актів у зв’язку з набранням чинності цим Законом (крім законопроектів, необхідних для реалізації пунктів 3 і 4 частини першої статті 1, статті 9 та частин першої — третьої статті 12, які розробити та подати на розгляд Верховної Ради України протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом);

розробити та прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону;

забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону.

 

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування»

Зміст положення (норми) чинного законодавства Зміст відповідного положення (норми) проекту Закону
Закон України «Про здійснення державних закупівель»
Стаття 2. Сфера застосування Закону[…]3. Дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є:[…]

послуги з медичного обслуговування населення, що надаються за договором, укладеним відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві»;

[…]

Стаття 2. Сфера застосування Закону[…]3. Дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є:[…]

послуги з медичного обслуговування населення, що надаються за договором про медичне обслуговування населення, що укладається між головними розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги;

[…]

Перший заступник
Міністра охорони здоров’я України
О. Качур
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*