Законопроект «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я»

19 Грудня 2014 10:24 Поділитися

Доопрацьований текст законопроекту зазначено нижче

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України в порядку законодавчої ініціативи вношу на розгляд Верховної Ради України проект Закону України«Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги).

Доповідати законопроект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Насалик І.С.

Народний депутат України
І.С. Насалик

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я»
(щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги)

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право громадян на охорону здоров’я та безоплатну медичну допомогу гарантовані частиною 3 статті 49 Конституції України, яка встановлює, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно.

Одночасно, ситуація, що склалася сьогодні в Україні у сфері охорони здоров’я є досить гострою та набуває тенденції до погіршення.

Державна система безоплатного надання медичних послуг для громадян не працює. Медичний персонал внаслідок відсутності належного медикаментозного забезпечення в закладах охорони здоров’я позбавлений можливості надавати пацієнтам потрібну їм медичну допомогу на рівні встановлених норм і стандартів. Протягом всього часу функціонування державних та комунальних медичних закладів пацієнти оплачують медикаменти, витратні матеріали, діагностичні заходи. Низький рівень заробітної плати медичного персоналу приводить загострення морально-етичних взаємовідносин з пацієнтами, повсюдного поширення вимагань додаткової плати за надані послуги.

Спроби реформування галузі у попередні роки доказали свою неефективність, привели до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян, обмежили доступність медичної допомоги. Запропоновані в даний час напрямки реформи є довготривалим процесом.

При цьому, в Україні є приклад міської громади, на території якої конституційна гарантія безоплатної медичної допомоги забезпечується уже протягом чотирьох років поспіль. Це-Калуська міська рада Івано-Франківської області. Тут створено і впроваджено власну систему безоплатного медичного забезпечення населення, яка реалізується за рахунок власних доходів міського бюджету. Доповненням цієї системи є додаткові програми фінансування онкологічно хворих, хворих цукровим діабетом, дітей-інвалідів та інших соціально незахищених груп населення, окремих громадян.

Досвід Калуської громади в напрямках фінансового, організаційно-структурного та матеріально-технологічного забезпечення безоплатної медичної допомоги доказав свою ефективність і при належному законодавчому забезпеченні став би першим етапом дійсно дієвої реформи охорони здоров’я.

2. Цілі та завдання проекту Закону

Необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою створення реального механізму розвитку нових відносин в охороні здоров’я, спрямованих на забезпечення права кожного на ефективне і доступне для всіх громадян медичне обслуговування та початок конкретних дій держави у цьому напрямку.

Розпочаті урядові реформи охорони здоров’я не принесли очікуваних результатів і через те, що у їх реалізації не були вмотивовані територіальні громади. Навпаки- повсюдно у різних формах проявлявся опір громад.

Тому проект Закону, поряд із завданням забезпечення безоплатного медичного обслуговування, виконає і друге надзвичайно важливе завдання- стане визначальним чинником для зародження мотивації територіальних громад та органів місцевого самоврядування до їх безпосередньої участі та відповідальності за впровадження на своїй території безоплатної медичної допомоги населенню.

Реалізація законопроекту на територіях громад, які вишукали місцеві фінансові ресурси та забезпечили надання безоплатної медичної допомоги спонукатиме інші громади жорсткіше контролювати місцеві бюджети, з тим, щоб вишукувати власні фінансові резерви та спрямовувати їх на охорону здоров’я населення цих громад.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Проект Закону передбачає впровадження механізму взаємовідносин між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, з органами місцевого самоврядування по фінансовому забезпеченню безоплатної медичної допомоги. Суть та зміст механізму полягає у тому, що орган місцевого самоврядування за рахунок власних доходів місцевого бюджету забезпечує часткове фінансування (50%) безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування. Дане фінансування здійснюється на підставі прийнятої бюджетної програми. Програма є підставою для укладення договору між органом місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я. Договір встановлює гарантію державного спів фінансування (50%) безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування на території конкретної території (міста, району).

4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють зазначене питання

є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Бюджетний кодекс України.

Прийняття проекту Закону потребуватиме внесення змін та доповнень тільки до Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами).

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Прийняття проекту Закону потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України з розрахунку біля 90 гривень в рік на одного жителя територіальної громади. Враховуючи, що на час набрання ним чинності, невелика кількість територіальних громад в особі їх органів місцевого самоврядування готові забезпечувати його практичну реалізацію- це незначні для Державного бюджету кошти.

6. Очікувані правові та соціально-економічні наслідки прийняття проекту Закону

Прийняття проекту Закону України «Про забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги» забезпечить посилення соціальної безпеки держави, дозволить утвердити право кожного на ефективне і доступне для всіх громадян медичне обслуговування.

Поступове поширення встановленого цим проектом Закону механізму на інші громади дозволить запустити механізми мобілізації їх власних фінансових ресурсів, посилити контроль громад за бюджетними коштами, покласти надійний громадський заслін корупції та розкраданням місцевих бюджетів. Громади ретельніше та жорсткіше контролюватимуть свою місцеву представницьку та виконавчу владу, щоб отримати безоплатну медицину. У перспективі- додаткові бюджетні видатки будуть повернуті через скорочення необґрунтованих та незаконних втрат фінансових ресурсів через забезпечення прозорості бюджетних видатків.

Крім цього, прийняття та реалізація положень зазначеного законопроекту дозволить підвищити доступність і якість надання медичної допомоги;

Народний депутат України
І.С. Насалик

Проект
від 16.12.2014 р. реєстраційний № 1483

Закон УкраЇнИ
«Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги)

З метою забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги та встановлення механізму реалізації таких гарантій.

Верховна Рада України постановляє:

Внести до Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради Украї­ни, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами) такі зміни:

1. У статті 3 «Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я»

термін «медична допомога» викласти у редакції:

медична допомога — це діяльність із застосуванням спеціальних знань та засобів професійно підготовлених медичних працівників, які мають право на її здійснення відповідно до законодавства, що передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на лікування та оздоровлення пацієнтів у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;

доповнити визначеннями у такій редакції:

якість медичної допомоги — рівень надання медичної допомоги, що відповідає затвердженим стандартам у сфері охорони здоров’я стосовно збереження та відновлення здоров’я громадян.

гарантований державою рівень надання медичної допомоги — весь необхідний обсяг екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, паліативної допомоги, медичної реабілітації та інших заходів, що безкоштовно надається пацієнтам у державних та комунальних закладах охорони здоров’я;

доступність медичної допомоги — можливість пацієнтів отримувати у повному обсязі безоплатно необхідну медичну допомогу, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.

2. Пункт в) статті 7 викласти у такій редакції:

«Надання всім громадянам гарантованої державою медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Рівень цієї допомоги повинен відповідати повному обсягу необхідної медичної допомоги, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази».

3. Частину 2 статті 18 доповнити:

«Співфінансування з державного та місцевого бюджетів надання безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування здійснюється на паритетних умовах та на підставі місцевих фінансово забезпечених програм, які є додатком до угоди органів місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я».

4. Частину 3 статті 25 вважати частиною 4.

5. Частину 3 статті 25 викласти у такій редакції:

«Безоплатна медична допомога всім іншим категоріям громадян відповідно до пункту в) статті 7 даного закону надається на підставі угоди про паритетне співфінансування витрат на надання стаціонарної медичної, допомоги у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Така угода укладається між органом місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я».

6. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

7. Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом:

привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України
В. Гройсман

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги)

Зміст положення (норми) чинного законодавства Зміст відповідного положення (норми)з урахуванням запропонованих змін
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:
викласти у такій редакції:
медична допомога — діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; медична допомога — це діяльність із застосуванням спеціальних знань та засобів професійно підготовлених медичних працівників, які мають право на її здійснення відповідно до законодавства, що передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на лікування та оздоровлення пацієнтів у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;
доповнити визначеннями у такій редакції:
якість медичної допомоги — рівень надання медичної допомоги, що відповідає затвердженим стандартам у сфері охорони здоров’я стосовно збереження та відновлення здоров’я громадян.гарантований державою рівень надання медичної допомоги — весь необхідний обсяг екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, паліативної допомоги, медичної реабілітації та інших заходів, що безкоштовно надається пацієнтам у державних та комунальних закладах охорони здоров’я;доступність медичної допомоги — можливість пацієнтів отримувати у повному обсязі безоплатно необхідну медичну допомогу, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’я Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’я
Викласти у такій редакції:
в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; в) надання всім громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Рівень цієї допомоги повинен відповідати повному обсягу необхідної медичної допомоги відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази».
Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я
Частину 2 після речення
«Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань»
доповнити реченням такого змісту:
«Співфінансування з державного та місцевого бюджетів надання безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування здійснюється на паритетних умовах та на підставі місцевих фінансово забезпечених програм, які є додатком до угоди органів місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я».
Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення
Частину третю даної статті вважати частиною четвертою
Частину 3 викласти у такій редакції: «Безоплатна медична допомога всім іншим категоріям громадян відповідно до пункту в) статті 7 даного закону надається на підставі угоди про паритетне співфінансування витрат на надання стаціонарної медичної, допомоги у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Така угода укладається між органом місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я».
Народний депутат України
І.С. Насалик

До №1483 від 16.12.2014

Народний депутат України І.С. Насалик

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

від 11.02.2015 р.

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я на своєму засіданні 11 лютого 2015 року (протокол № 7) розглянув проект Закону України про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги (реєстр. № 1483 від 16.12.2014 р.), поданий народним депутатом України Насаликом І.С.

Метою законопроекту, як зазначено у пояснювальній записці, є створення реального механізму розвитку нових відносин в охороні здоров’я, спрямованих на забезпечення права кожної особи на ефективне і доступне медичне обслуговування, а також мотивації територіальних громад та органів місцевого самоврядування до їх безпосередньої участі та відповідальності за забезпечення надання населенню на відповідній території безоплатної медичної допомоги.

Для цього проектом закону пропонується внести зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи), уточнивши визначення терміну «медична допомога» та доповнивши новими визначеннями понять «якість медичної допомоги», «гарантований державою рівень надання медичної допомоги», «доступність медичної допомоги».

Крім того, законопроектом пропонується запровадити договірні відносини між Міністерством охорони здоров‘я України з однієї сторони та органами місцевого самоврядування – з іншої, в межах яких передбачається співфінансування витрат на забезпечення безоплатної медичної допомоги населенню з державного та місцевого бюджетів.

Для цього автор законопроекту пропонує внести зміни до статті 18 Основ, згідно з якими співфінансування витрат на забезпечення безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування має здійснюватися на паритетних умовах на підставі місцевих фінансово забезпечених програм, які є додатком до відповідної угоди між органами місцевого самоврядування та Міністерством охорони здоров‘я України.

Розглянувши зазначений законопроект, Комітет вважає за доцільне висловити наступні зауваження.

1. На думку Комітету, нова запропонована автором законопроекту дефініція поняття «медична допомога», якою передбачається доповнити статтю 3 Основ, є неприйнятною, оскільки вона не включає таких надзвичайно важливих складових поняття медичної допомоги як профілактика, діагностика та реабілітація. Натомість, до складу нової запропонованої автором дефініції включено таку складову як «оздоровлення пацієнтів», яке не обов’язково та далеко не завжди пов‘язане з процесом надання особі медичної допомоги.

2. Якість медичної допомоги є надзвичайно складним комплексним поняттям, і донині у міжнародному медико-санітарному законодавстві та в сучасній світовій практиці управління охороною здоров’я не існує єдиного універсального визначення цього терміну.

Чіткого офіційного визначення поняття «якість медичної допомоги» немає навіть на рівні Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

На рівні ВООЗ існує лише робоча дефініція цього поняття, наведена в документі «Qualityofcare:aprocessformakingstrategicchoicesinhealthsystems», що виділяє шість областей (аспектів, параметрів) якості медичної допомоги, які вимагають, щоб медичне обслуговування було:

результативним, забезпечуючи надання медичних послуг, що базуються на потребах, і щодо яких є докази того, що вони призводять до поліпшення показників здоров’я окремих осіб і громад;

ефективним – таким, що має найбільший коефіцієнт корисної дії (працює з максимально можливою віддачею, забезпечуючи надання медичних послуг таким чином, щоб максимально використовувати наявні ресурси і уникнути їх втрат;

доступним, забезпечуючи надання своєчасної медичної допомоги, яка є прийнятною з географічної точки зору і виявляється в умовах, при яких навички та ресурси відповідають медичним потребам;

прийнятним/орієнтованим на пацієнта, забезпечуючи надання медичних послуг таким чином, щоб враховувалися переваги й устремління окремих споживачів послуг і культури їхньої громади;

справедливим, забезпечуючи надання такої медичної допомоги, яка не відрізняється за якістю через такі особисті характеристики пацієнта як стать, раса, етнічна приналежність, географічне положення, або соціально-економічний статус;

безпечним, забезпечуючи надання медичної допомоги таким чином, щоб мінімізувати ризики і шкоду для споживачів послуг.

Одним з найавторитетніших визначень поняття «якість медичної допомоги», що отримало широке визнання, є дефініція, запропонована Інститутом медицини США, згідно з якою якість медичної допомоги – це «ступінь, в якій медичні послуги для фізичних осіб і населення підвищують ймовірність досягнення бажаних результатів для здоров’я і відповідають сучасному рівню професійних знань» (Institute of Medicine, 2001).

При цьому, забезпечуючи тлумачення цієї дефініції, Інститут медицини США, як і Всесвітня організація охорони здоров’я, виходить з того, що якісне медичне обслуговування повинно відповідати таким параметрам як:

• безпека – запобігання травмування пацієнтів при наданні медичної допомоги, яка призначена для того, щоб допомогти їм;

• результативність – надання послуг на основі наукових знань для всіх, хто може принести користь, і утримання від надання тих послуг, які не приносять користі (запобігання недостатнього надання послуг і надмірного зловживання послугами);

• орієнтованість на пацієнта – забезпечення такого підходу до надання допомоги, при якому забезпечується, повага і чуйність по відношенню до індивідуальних переваг, потребам і цінностям пацієнтів, і того, щоб того, щоб цінності пацієнта були керівництвом при прийнятті всіх клінічних рішень;

• своєчасність – зниження очікування і іноді шкідливої затримки з наданням допомоги для обох сторін – як тих, хто отримує, так і тих, хто надає допомогу;

• ефективність – запобігання необґрунтованим втратам ресурсів, зокрема, пов’язаних з використанням обладнання, витратних матеріалів, ідей та енергії;

• справедливість – допомога, що надається, не повинна відрізнятися за якістю через особисті характеристики пацієнта, такі як стать, етнічне, географічне положення та соціально-економічний статус.

З огляду на це, запропоноване автором законопроекту визначення поняття «якість медичної допомоги», яке він тлумачить як «рівень надання медичної допомоги, що відповідає затвердженим стандартам у сфері охорони здоров’я стосовно збереження та відновлення здоров’я громадян» є занадто загальним і неконкретним, оскільки не розкриває тих параметрів, яким має відповідати медична допомога для того, щоб вважатися якісною.

Крім того, не зважаючи на те, що автор законопроекту пов’язує визначення поняття якості медичної допомоги з її відповідністю затвердженим стандартам у сфері охорони здоров’я, запропонована ним дефініція жодним чином не конкретизує наведеного в абзаці другому частини третьої статті 14-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я визначення «стандарт медичної допомоги (медичний стандарт)», під яким зазначене положення Основ розуміє сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики.

Також суб’єктом права законодавчої ініціативи не враховано й тієї обставини, що відповідно до положень частини четвертої статті 14-1 Основ галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я (а до них належать й стандарти медичної допомоги (медичні стандарти) розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (тобто, Міністерством охорони здоров’я України).

Однак саме ця обставина дозволяє стверджувати, що показники (індикатори, параметри) якості медичної допомоги мають встановлюватися не законом, а на рівні підзаконного акту центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (безперечно, з урахуванням сучасного бачення цих параметрів Всесвітньою організацією охорони здоров’я та іншими міжнародними інституціями, що працюють у зазначеній сфері).

Таким чином, цілком очевидним є те, що пропозиція автора законодавчої ініціативи щодо доповнення тексту статті 3 Основ запропонованою ним дефініцією поняття «якість медичної допомоги» є необґрунтованою.

3. Неприйнятною є також пропозиція автора законопроекту, що стосується внесення змін до статті 18 Основ, оскільки, відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства регулюються не Основами законодавства України про охорону здоров’я, а Бюджетним кодексом України.

Запропонований автором законопроекту порядок спільного фінансування видатків на забезпечення безоплатної медичної допомоги чинною редакцією Бюджетного кодексу України не передбачений, а подана на розгляд законодавча ініціатива не містить пропозицій щодо внесення відповідних змін до зазначеного Кодексу.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України вважає, що за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно направити на доопрацювання.

Разом з тим, Комітет вважає за доцільне проект Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров‘я щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги» (реєстр. № 1483 від 16.12.2014 р.), поданий народним депутатом України Насаликом І.С., прийняти за основу та доручити Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров‘я спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету підготувати зазначений законопроект до другого читання з урахуванням викладених вище зауважень та пропозицій і зауважень інших суб‘єктів права законодавчої ініціативи.

Проект відповідної постанови Верховної Ради України додається.

Співдоповідачем із зазначеного питання при розгляді його на пленарному засіданні Верховної Ради України пропонується визначити – Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров‘я, народного депутата України Богомолець О.В.

Голова Комітету О.В. Богомолець

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України в порядку законодавчої ініціативи вношу на розгляд Верховної Ради України доопрацьований проект Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги)». Доповідати законопроект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Насалик І.С.

Народний депутат України І.С. Насалик

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги)

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право громадян на охорону здоров’я та безоплатну медичну допомогу гарантовані частиною 3 статті 49 Конституції України, яка встановлює, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно.

Одночасно, ситуація, що склалася сьогодні в Україні у сфері охорони здоров`я є досить гострою та набуває тенденції до погіршення.

Державна система безоплатного надання медичних послуг для громадян не працює. Медичний персонал внаслідок відсутності належного медикаментозного забезпечення в закладах охорони здоров»я позбавлений можливості надавати пацієнтам потрібну їм медичну допомогу на рівні встановлених норм і стандартів. Протягом всього часу функціонування державних та комунальних медичних закладів пацієнти оплачують медикаменти, витратні матеріали, діагностичні заходи. Низький рівень заробітної плати медичного персоналу приводить загострення морально-етичних взаємовідносин з пацієнтами, повсюдного поширення вимагань додаткової плати за надані послуги.

Спроби реформування галузі у попередні роки доказали свою неефективність, привели до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян, обмежили доступність медичної допомоги. Запропоновані в даний час напрямки реформи є довготривалим процесом.

При цьому, в Україні є приклад міської громади, на території якої конституційна гарантія безоплатної медичної допомоги забезпечується уже протягом чотирьох років поспіль. Це-Калуська міська рада Івано-Франківської області. Тут створено і впроваджено власну систему безоплатного медичного забезпечення населення, яка реалізується за рахунок власних доходів міського бюджету. Доповненням цієї системи є додаткові програми фінансування онкологічно хворих, хворих цукровим діабетом, дітей-інвалідів та інших соціально незахищених груп населення, окремих громадян.

Досвід Калуської громади в напрямках фінансового, організаційно-структурного та матеріально-технологічного забезпечення безоплатної медичної допомоги доказав свою ефективність і при належному законодавчому забезпеченні став би першим етапом дійсно дієвої реформи охорони здоров»я.

2. Цілі та завдання проекту Закону

Необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою створення реального механізму розвитку нових відносин в охороні здоров»я, спрямованих на забезпечення права кожного на ефективне і доступне для всіх громадян медичне обслуговування та початок конкретних дій держави у цьому напрямку.

Розпочаті урядові реформи охорони здоров»я не принесли очікуваних результатів і через те, що у їх реалізації не були вмотивовані територіальні громади. Навпаки- повсюдно у різних формах проявлявся опір громад.

Тому проект Закону, поряд із завданням забезпечення безоплатного медичного обслуговування, виконає і друге надзвичайно важливе завдання- стане визначальним чинником для зародження мотивації територіальних громад та органів місцевого самоврядування до їх безпосередньої участі та відповідальності за впровадження на своїй території безоплатної медичної допомоги населенню.

Реалізація законопроекту на територіях громад, які вишукали місцеві фінансові ресурси та забезпечили надання безоплатної медичної допомоги спонукатиме інші громади жорсткіше контролювати місцеві бюджети, з тим, щоб вишукувати власні фінансові резерви та спрямовувати їх на охорону здоров»я населення цих громад.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Проект Закону передбачає впровадження механізму взаємовідносин між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, з органами місцевого самоврядування по фінансовому забезпеченню безоплатної медичної допомоги. Суть та зміст механізму полягає у тому, що орган місцевого самоврядування за рахунок власних доходів місцевого бюджету забезпечує часткове фінансування (50%) безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування. Дане фінансування здійснюється на підставі прийнятої бюджетної програми. Програма є підставою для укладення договору між органом місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я. Договір встановлює гарантію державного стимулювання (50%) безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування на території конкретної території ( міста, району). 4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулюванняОсновними нормативно-правовими актами, що регулюють зазначене питанняє Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Бюджетний кодекс України.

Прийняття проекту Закону потребуватиме внесення змін та доповнень тільки до Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами).

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Прийняття проекту Закону потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України з розрахунку біля 90 гривень в рік на одного жителя територіальної громади. Враховуючи, що на час набрання ним чинності, невелика кількість територіальних громад в особі їх органів місцевого самоврядування готові забезпечувати його практичну реалізацію- це незначні для Державного бюджету кошти.

6. Очікувані правові та соціально-економічні наслідки прийняття проекту Закону

Прийняття проекту Закону України «Про забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги» забезпечить посилення соціальної безпеки держави, дозволить утвердити право кожного на ефективне і доступне для всіх громадян медичне обслуговування.

Поступове поширення встановленого цим проектом Закону механізму на інші громади дозволить запустити механізми мобілізації їх власних фінансових ресурсів, посилити контроль громад за бюджетними коштами, покласти надійний громадський заслін корупції та розкраданням місцевих бюджетів. Громади ретельніше та жорсткіше контролюватимуть свою місцеву представницьку та виконавчу владу, щоб отримати безоплатну медицину. У перспективі- додаткові бюджетні видатки будуть повернуті через скорочення необґрунтованих та незаконних втрат фінансових ресурсів через забезпечення прозорості бюджетних видатків.

Крім цього, прийняття та реалізація положень зазначеного законопроекту дозволить підвищити доступність і якість надання медичної допомоги;

Народний депутат України І.С. Насалик

Доопрацьований проект

(редакція від 03.07.2015 р.)

Закон України

Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я(щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянамбезоплатної медичної допомоги)

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести до Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19; 2012 р., № 14, ст. 86) такі зміни:

1. У статті 3 «Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я»поняття «медична допомога» викласти у редакції: «медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, які мають право на її здійснення відповідно до законодавства, що передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію пацієнтів у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; «включити додаткові поняття і терміни у такій редакції:

«якість медичної допомоги – рівень надання медичної допомоги для фізичних осіб та населення, який включає в себе своєчасність, безпеку, ефективність, результативність, справедливість та орієнтованість на пацієнта;

гарантований державою рівень надання медичної допомоги – весь необхідний обсяг екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, паліативної допомоги, медичної реабілітації та інших заходів, що безкоштовно надається пацієнтам у державних та комунальних закладах охорони здоров’я;

доступність медичної допомоги – можливість пацієнтів отримувати у повному обсязі безоплатно необхідну медичну допомогу, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, медичну апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.»

2. Пункт в) частини першої статті 7 викласти у такій редакції:« в) надання усім громадянам гарантованого державою рівнямедичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Рівень цієї допомоги повинен відповідати повному обсягу необхідної медичної допомоги, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеним до застосування в Україні методам діагностики та лікування, включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, медичну апаратуру, лабораторні дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.»3. Частину 2 статті 18 доповнити реченнями такого змісту:

«Держава стимулює діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування за рахунок коштів місцевого бюджету. Розмір фінансової підтримки таких програм з Державного бюджету України щорічно визначається Кабінетом Міністрів України та повинен бути не меншим від розміру фактично виділених з місцевого бюджету коштів. Підставою для отримання такої фінансової підтримки є угода органу місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я.»

4. Частину 2 статті 25 викласти у такій редакції:

«З цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров’я, стимулюється та фінансово підтримується діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги за рахунок коштів місцевого бюджету.»

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України В. Гройсман

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проекту Закону України«Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги)

Зміст положення (норми) чинного законодавства Запропоновані зміни Зміст відповідного положення (норми) з урахуванням запропонованих змін
Стаття 3.Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’яУ цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення: Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’яУ цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:
медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; викласти у такій редакції:медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, які мають право на її здійснення відповідно до законодавства, що передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію пацієнтів у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, які мають право на її здійснення відповідно до законодавства, що передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію пацієнтів у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; 
  доповнити визначеннями у такій редакції:якість медичної допомоги – обсяг надання медичної допомоги для фізичних осіб та населення, який включає в себе своєчасність, безпеку, ефективність, результативність, справедливість та орієнтованість на пацієнта.гарантований державою рівень надання медичної допомоги – весь необхідний обсяг екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, паліативної допомоги, медичної реабілітації та інших заходів, що безкоштовно надається пацієнтам у державних та комунальних закладах охорони здоров’я;доступність медичної допомоги – можливість пацієнтів отримувати у повному обсязі безоплатно необхідну медичну допомогу, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’яв) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; Викласти у такій редакції:в) надання усім громадянам гарантованого державою рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Рівень цієї допомоги повинен відповідати повному обсягу необхідної медичної допомоги, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеним до застосування в Україні методам діагностики та лікування, включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, медичну апаратуру, лабораторні дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази. Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’яв) надання всім громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Рівень цієї допомоги повинен відповідати повному обсягу необхідної медичної допомоги, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеним до застосування в Україні методам діагностики та лікування, включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, медичну апаратуру, лабораторні дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.
Стаття 18. Фінансування охорони здоров’яКошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань. Стаття 18. Фінансування охорони здоров’яКошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
  доповнити реченням такого змісту:Держава стимулює діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування за рахунок коштів місцевого бюджету.Розмір фінансової підтримки таких програм з Державного бюджету України щорічно визначається Кабінетом Міністрів України та повинен бути не меншим від розміру фактично виділених з місцевого бюджету коштів. Підставою для отримання такої фінансової підтримки є угода органу місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я. Держава стимулює діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування за рахунок коштів місцевого бюджету.Розмір фінансової підтримки таких програм з Державного бюджету України щорічно визначається Кабінетом Міністрів України та повинен бути не меншим від розміру фактично виділених з місцевого бюджету коштів. Підставою для отримання такої фінансової підтримки є угода органу місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населенняЗ цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров’я. Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населенняЗ цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров’я,
  Закінчення речення доповнити текстом:, стимулюється та фінансово підтримується діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги за рахунок коштів місцевого бюджету. стимулюється та фінансово підтримується діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги за рахунок коштів місцевого бюджету.
Народний депутат України І.С. Насалик

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління

від 07.10.2015 р.

на проект Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги)»

(реєстр. № 1483 від 03.07.2015 р.)

У законопроекті, який внесений на заміну попереднього, пропонується розв’язати деякі проблемні питання у сфері забезпечення населення країни медичною допомогою. Як зазначається у Пояснювальній записці, «необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою створення реального механізму розвитку нових відносин в охороні здоров’я, спрямованих на забезпечення права кожного на ефективне і доступне для всіх громадян медичне обслуговування та початок конкретних дій держави у цьому напрямку».

З цією метою пропонується, зокрема, включити до понятійного апарату Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи) нові терміни «якість медичної допомоги», «гарантований державою рівень надання медичної допомоги», «доступність медичної допомоги», доповнити вказані Основи положенням, згідно з яким «стимулюється та фінансово підтримується діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги за рахунок коштів місцевого бюджету», та інше.

Головне науково-експертне управління, розглянувши законопроект, вважає за доцільне висловити щодо нього такі зауваження.

Виглядає зайвим закріплення в Основах визначення терміну «якість медичної допомоги – рівень надання медичної допомоги для фізичних осіб та населення, який включає в себе своєчасність, безпеку, ефективність, результативність, справедливість та орієнтованість на пацієнта» (п. 1 розд. І проекту), оскільки згідно із Законом України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», яким визначені організаційні та правові засади реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві, передбачено запровадження системи індикаторів якості первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги, які затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я (абз. 10 ч. 3 ст. 1; ч. 2 ст. 11 вказаного чинного Закону).

У змінах до статті 7 Основ передбачається встановити, що «рівень медичної допомоги повинен відповідати повному обсягу необхідної медичної допомоги, відповідно до медичних показань і протипоказань, дозволеним до застосування в Україні методам діагностики та лікування, включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, медичну апаратуру, лабораторні дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази». Вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що доступність медичної допомоги є багатовимірним поняттям, яке включає в себе баланс багатьох чинників в рамках практичних обмежень, викликаних особливостями ресурсів і можливостей країни (п. 2 розд. І проекту). Ці чинники включають, зокрема, кадри, фінансування, транспортні засоби, якість технічних ресурсів. Баланс цих елементів, які максимізують кількість і якість в дійсності одержуваної населенням медичної допомоги, визначають характер і ступінь її доступності. Тому нині, в умовах недостатності бюджетних коштів, видається сумнівною можливість практичної реалізації цитованих вище змін.

Пунктом третім законопроекту пропонується доповнити частину другу статті 18 Основ положенням, згідно з яким «держава стимулює діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування за рахунок коштів місцевого бюджету. Розмір фінансової підтримки таких програм з Державного бюджету України щорічно визначається Кабінетом Міністрів України та повинен бути не меншим від розміру фактично виділених з місцевого бюджету коштів. Підставою для отримання такої фінансової підтримки є угода органу місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я». Цитоване положення законопроекту не узгоджується з вимогами частини другої статті 95Конституції України, відповідно до якої «виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».

Резюмуючи вище викладене, вважаємо за доцільне зауважити, що у законопроекті відсутній дієвий правовий механізм, спрямований на вдосконалення організаційно-фінансових основ забезпечення населення безоплатною медичною допомогою, у зв’язку з чим виникають сумніви у доцільності його прийняття.

Узагальнюючий висновок: законопроект потребує доопрацювання.

Керівник Головного управління В. Борденюк

До реєстр. № 1483

від 3 липня 2015 р.

ВИСНОВОК

щодо результатів здійснення антикорупційної експертизи проекту нормативно-правового акта

від 25.11.2015 р.

Назва проекту акта: проект Закону України про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги).

Реєстр. № 1483 (доопрацьований) від 3 липня 2015 р.

Суб’єкт права законодавчої ініціативи: народний депутат України Насалик І.С.

Головний комітет з підготовки і попереднього розгляду – Комітет з питань охорони здоров’я.

У проекті акта не виявлено корупціогенних факторів – проект акта відповідає вимогам антикорупційного законодавства (рішення Комітету від 25 листопада 2015 р., протокол № 50).

Законопроектом пропонується вирішити проблемні питання у сфері забезпечення населення країни безкоштовною медичною допомогою.

Відповідно до положень законопроекту (зміни до статті 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я) держава стимулює діяльність органів місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету. Розмір фінансової підтримки щорічно визначається Кабінетом Міністрів України. Підставою для отримання такої фінансової підтримки є угода органу місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я.

Разом з тим законопроектом не визначається сутність та умови цієї угоди, а також що саме нею пропонується врегульовувати. Зазначене положення також не узгоджується з вимогами частини другої статті 95 Конституції України, відповідно до якої «виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».

Голова Комітету Є. Соболєв

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

від 09.12.2015 р.

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я на своєму засіданні розглянув проект Закону України про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги (реєстр. № 1483, доопрацьований), поданий народним депутатом України Насаликом І.С.

Метою законопроекту, як зазначено у пояснювальній записці, є створення реального механізму розвитку нових відносин у сфері охорони здоров’я, спрямованих на забезпечення права кожної особи на ефективне і доступне медичне обслуговування, а також мотивації територіальних громад та органів місцевого самоврядування до їх безпосередньої участі та відповідальності за забезпечення надання населенню на відповідній території безоплатної медичної допомоги.

Для цього проектом закону пропонується внести зміни до статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи), уточнивши визначення терміну «медична допомога» та доповнивши новими термінами «якість медичної допомоги», «гарантований державою рівень надання медичної допомоги», «доступність медичної допомоги».

Крім того, законопроектом пропонується статтю 18 Основ доповнити новим положенням такого змісту: «Держава стимулює діяльність органів місцевого самоврядування, які реалізують місцеві програми надання безоплатної медичної допомоги в умовах стаціонарного лікування за рахунок коштів місцевого бюджету. Розмір фінансової підтримки таких програм з Державного бюджету України щорічно визначається Кабінетом Міністрів України та повинен бути не меншим від розміру фактично виділених з місцевого бюджету коштів. Підставою для отримання такої фінансової підтримки є угода органу місцевого самоврядування з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я».

Розглянувши зазначений законопроект, Комітет вважає за доцільне висловити такі зауваження.

1. Запропоноване автором законопроекту доповнення визначення терміну «медична допомога» словами «які мають право на її здійснення відповідно до законодавства» є недоцільним, оскільки поняття «забезпечення надання медичної допомоги» врегульовано статтею 33 Основ, в якій визначено, що «медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров‘я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах».

2. Неприйнятною є пропозиція автора законопроекту, що стосується внесення змін до статті 18 Основ, оскільки, відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України. Крім того, запропоноване автором доповнення не узгоджується із вимогами статті 85 Бюджетного кодексу України, якою заборонено здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на одну мету одночасно з різних бюджетів.

Крім того, запропоновані доповнення до цієї статті суперечать вимогам статті 95 Конституції України, відповідно до якої будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

3. Запропоновані автором законопроекту доповнення статті 25 Основ не є предметом регулювання цієї статті, оскільки нею визначаються гарантії держави, що спрямовані на підтримання необхідного для здоров‘я життєвого рівня населення.

4. Потребує уточнення наведене у пункті в) статті 7 проекту Закону поняття «повний обсяг необхідної медичної допомоги», якому має відповідати гарантований державою рівень медичної допомоги і на підставі якого планується розраховувати обсяги медичної допомоги, що мають надаватися громадянам безоплатно. Відповідне визначення відсутнє.

Водночас слід зазначити, що обсяг та вартість медичної допомоги, що має надаватися у державних і комунальних закладах охорони здоров’я безоплатно, мають визначатися на підставі розроблених та затверджених галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я (стандартів медичної допомоги, клінічних протоколів тощо).

5. Потребує уточнення термін набрання чинності Закону у разі його прийняття, оскільки статтею 27 Бюджетного кодексу України передбачено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

За висновком Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (протокол № 32 від 29.09.2015 р.), законопроект має вплив на показники бюджету (збільшуючи витрати державного та місцевих бюджетів) і у разі прийняття відповідного закону до 15 липня 2016 році він має вводитися в дію не раніше 1 січня 2017 року.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України вважає, що за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно направити на доопрацювання.

Враховуючи викладене, Комітет ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді України проект Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров‘я щодо забезпечення конституційних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги» (реєстр. № 1483, доопр.), поданий народним депутатом України І.С. Насаликом, у першому читанні прийняти за основу та доручити Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров‘я підготувати зазначений законопроект до другого читання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій суб‘єктів права законодавчої ініціативи.

Проект відповідної постанови Верховної Ради України додається.

Співдоповідачем із зазначеного питання при розгляді його на пленарному засіданні Верховної Ради України пропонується визначити – Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров‘я, народного депутата України Богомолець О.В.

Голова Комітету О.В. Богомолець
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті