«Львівдіалік» утримує свою нішу на ринку

— Які проблеми сьогодення найбільше заважають вам у повсякденній роботі?

— На сьогоднішній день найболючішим питанням для підприємства є обмеженість наявних реальних коштів на розрахунковому рахунку підприємства та збут готової продукції. Внаслідок існуючої кризи неплатежів та недостатності обігових коштів підприємству нелегко розв’язувати питання щодо закупівлі всього необхідного для виробництва. Доводиться постачати товар в борг, через посередників, а також відпускати продукцію під реалізацію або на умовах відстрочки платежів.

З цієї причини в 1999 році значно зросла дебіторська і кредиторська заборгованість, різко скоротився розрив між ними. Через це ми не маємо можливості регулярно сплачувати зарплату своїм працівникам, податки державі та ін.

— Виробництву яких препаратів ви сьогодні приділяєте найбільшу увагу?

— Ще з радянських часів ми єдині у колишньому Радянському Союзі виробляли і продовжуємо виробляти два препарати для діагностики висипного тифу — Антиген рикетсіозний Провачека і Діагностикум рикетсіозний Провачека. Окрім цього, сьогодні в Україні ніхто крім нас не виробляє Мікроцид — антибіотик для місцевого застосування, Глюкозооксидазу та діагностичний набір «ДІАГЛЮК», який використовують у клініко-лабораторній діагностиці для визначення вмісту глюкози в крові, сечі та інших біологічних рідинах. Ми також виробляли і виробляємо Плазмол — препарат з крові людини.

— Як змінився статус вашого підприємства за останні роки?

— Зміни дійсно відбувалися під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Насамперед, це стосується підпорядкування. Після розвалу СРСР наше підприємство, що було підпорядковано союзному міністерству мікробіологічної промисловості, перейшло у підпорядкування Державному комітету з медичної та мікробіологічної промисловості України. У 1990 р. з метою розширення виробничих площ розпочалося будівництво нового заводу у приміській зоні міста Львова у Винниках. Це було обумовлено бажанням розширити асортимент за рахунок лікарських препаратів. Але дефіцит обігових коштів та бюджетного фінансування не дозволив нам швидко створити нову виробничу базу. У 1995 р. Міністерством охорони здоров’я України і Комітетом з медичної та мікробіологічної промисловості було прийняте рішення про будівництво у Винниках першого в Україні підприємства з виробництва протитуберкульозної вакцини.

Для реалізації цього проекту була запроваджена спільна Німецько-Українська міждержавна програма. Але у 1996 р. будівництво було призупинено через відсутність бюджетного фінансування. Щоправда, сьогодні Комітетом медичної та мікробіологічної промисловості прийнято рішення про залучення кредиту німецької сторони для завершення будівництва цього комплексу. Вирішення цього питання для нас є надзвичайно важливим ще й тому, що внаслідок кількох перепідпорядкувань підприємства ми втратили право власності на виробничі площі, де зараз працюємо, і змушені їх орендувати у Львівського науково-дослідного інституту епідеміології і гігієни. Статус «пасинка» спонукає нас до активних дій щодо вирішення цієї стратегічної проблеми. Ми маємо надію, що за підтримки нашого відомчого Комітету і Міністерства охорони здоров’я України, вона буде вирішена.

— Зважаючи на існуючи проблеми, чи є ваша продукція рентабельною?

— Хоча проблеми, які я вже називав, і обмежують наші можливості, рентабельність виробництва складає 18–25%. Останні вісім років ми працюємо стабільно, не зменшуючи кількості робітників, а цього року штат збільшився на 8%. Якщо в 1990 р. ми випускали 12–15 млн ампул на рік, то сьогодні — 46 млн. Стабільність реалізації нашої продукції обумовлена її якістю і помірною ціною.

— Поміж споживачів вашої продукції є і державні установи. Як будуються ваші стосунки з ними?

— На умовах замовлень ми працюємо з санепідемстанціями різних рівнів. Санітарно-епідеміологічна служба України працює непогано, але виконувати свої функції в умовах обмеженого фінансування з боку держави їй дуже складно. Ми до цього ставимося з розумінням — незважаючи на те, що іноді протягом тривалого часу чекаємо оплати за поставлену для санепідемстанцій продукцію, продовжуємо співробітництво з ними.

— Чи відрізняються потреби цієї групи ваших клієнтів від потреб комерційних фірм?

— Так, відрізняються. Зокрема, санітарно-епідеміологічна служба замовляє Антиген рикетсіозний Провачека та Діагностикум рикетсіозний Провачека. Сьогодні висипний тиф в Україні майже відсутній, але минулорічні спалахи цієї хвороби в Миколаївській області свідчать про те, що взагалі припинити виробництво цих препаратів не можна. До того ж ми не маємо права втратити унікальну технологію їх виготовлення в Україні.

— Якими знаннями збагатила ваш досвід ринкова економіка України?

— Вільний ринок примусив нас все ретельно прораховувати і аналізувати. Хоча не кожну ринкову «арифметику» стосовно лікарських засобів можна збагнути. Наприклад, вітамін В1 в ампулах окрім нас виробляють декілька заводів України. На теренах Західної України їхні препарати на 30% дорожчі, ніж наш, але саме вони здебільшого наявні в аптеках цього регіону. Це важко зрозуміти.

Ще один приклад. Здавалося б, купувати товар безпосередньо у виробника дешевше і вигідніше, але й тут спрацьовує якась «підводна» арифметика. Скажімо, в Україні і Росії розчин натрію аденозинтрифосфату (АТФ) краще реалізовувався через посередників, ніж через нашу службу реалізації, незважаючи на те, що відпускна ціна заводу нижча.

Але хочу додати, що наше виробництво може функціонувати в умовах ринку за рахунок маневрування рівнем знижок.

— Нещодавно в Україні створено Національне агентство з контролю за якістю і безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення. Як ви оцінюєте цю та інші зміни у регулюванні ринку лікарських засобів?

— Сьогодні в галузі контролю за лікарськими засобами спостерігається розшарування інтересів різних підструктур Міністерства охорони здоров’я України, незважаючи на те, що всі вони роблять спільну справу. Зазначу, що від збоїв у системі регулювання фармацевтичного ринку в кінцевому результаті страждає споживач. Окрім цього, перебудова системи стандартизації препаратів, яка ефективно працювала багато років, може призвести до втрати наукового потенціалу і аналітичної бази контролю за якістю лікарських засобів. Я маю на увазі Фармакопейний комітет, створений в Харкові у 1992 р., функції якого тепер передаються київським установам. Як на мене, то це може знизити рівень вимог до якості ліків та засобів медичного призначення в Україні і не буде сприяти оперативному процесу відтворення вітчизняними виробниками препаратів-генериків при незначних фінансових затратах.

Сьогодні інтенсивність впровадження у виробництво нових генериків гальмується значними видатками на їх державну реєстрацію.

Якщо кілька років тому розроблення нормативно-технічної документації та проведення доклінічних і клінічних випробувань, контроль субстанції та перших зразків готової продукції вимагали незначних витрат, то зараз це коштує майже в 10 разів більше. Можливо, це під силу великим фірмам, але для малих підприємств і таких, як наше, це занадто.

— Звідки вам постачають сировину?

— У попередні роки фармацевтичні підприємства усіх радянських республік були орієнтовані здебільшого на сировину російського виробництва. Але сьогодні використовувати її невигідно навіть для самих росіян через застосування при виробництві сировини трудомістких і дорогих технологій.

Колись субстанції декстрану, піридоксину гідрохлориду, аскорбінової кислоти ми купували в Росії, сьогодні — на Заході. А самостійно виготовляти субстанції недоцільно та економічно невигідно.

Так, не виправдовує себе виготовлення ін’єкційного розчину натрію аденозинтрифосфату з м’язової тканини тварин, оскільки для цього потрібна не лише велика кількість тваринної сировини, але й етилового спирту.

Але ціну створює попит. Якщо у 1995 р. виробники країн СНД купували в Італії сировину для виготовлення розчину натрію аденозинтрифосфату по 190 доларів США за 1 кг, то в 1996 році — вже по 330 доларів. У використанні вітчизняними виробниками імпортної сировини є свої плюси і мінуси, які треба враховувати.

Наталія Бенюх