Сучасні проблеми дитячої ендокринології:конференція в Харкові

27–28 листопада 2003 р. у м. Харкові відбулася науково-практична конференція з міжнародною участю «Сучасні проблеми ендокринологічної допомоги дітям», організована Інститутом проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України, Інститутом охорони здоров’я дітей та підлітків АМН України та Харківським державним медичним університетом. У конференції взяли участь лікарі різних спеціальностей із 24 областей України та АР Крим, серед них більше 70 ендокринологів та понад 80 педіатрів. Ідея проведення спільної конференції виникла тому, що вирішення проблеми вдосконалення медичної допомоги дітям та підліткам з порушеннями ендокринної системи значною мірою залежить не тільки від рівня кваліфікації дитячих ендокринологів, але й від інформованості педіатрів про основні принципи диспансерного спостереження за дітьми з ендокринною патологією. Організатори намагалися підготувати таку програму, яка б зацікавила лікарів різних спеціальностей.

У своїй доповіді «Стан та перспективи ендокринологічної допомоги дітям» головний позаштатний спеціаліст, дитячий ендокринолог МОЗ України Н.Б. Зелінська звернула увагу на те, що за даними Держкомстату кількість дитячого населення України (від 0 до 14 років) зменшилась і на кінець 2002 р. становила 7 949 863 осіб. Згідно з затвердженою МКХ-10 у 1999 р. показник поширеності хвороб ендокринної системи став в 3,5 разу вищий порівняно з попередніми даними, а хвороби ендокринної системи зайняли 3-тє місце (6,9%) у загальній структурі захворюваності. В 1998–2002 рр. захворюваність в регіонах варіювала — від зниження на 7–9% до підвищення на 1–14%. В структурі ендокринних захворювань у дітей віком 0–14 років у 2002 р. 1-ше місце займав дифузний зоб І ступеня, 2-ге — ожиріння, 3-тє — дифузний зоб ІІ–ІІІ ступеня. Частота розвитку інших хвороб щитовидної залози та цукрового діабету склала лише 1%.

На думку доповідача, реальну частоту виникнення патології ендокринної системи у дітей сьогодні оцінити досить складно. Це зумовлено, по-перше, нестабільністю динаміки захворюваності протягом п’яти останніх років. По-друге, в Україні відсутні чіткі критерії діагностики та диференціальної діагностики більшості ендокринних захворювань у дітей, особливо захворювань щитовидної залози, в першу чергу, визначення дифузного зоба І ступеня як захворювання. Крім того, якість діагностики хвороб ендокринної системи низька, рівень підготовки лікарів різного фаху з питань ендокринних порушень у дітей — незадовільний.

Серед завдань та перспектив ендокринологічної допомоги дітям та підліткам на найближчі роки доповідач виділила: забезпечення гормоном росту дітей, хворих на гіпофізарний нанізм; створення єдиних протоколів діагностики і лікування основних ендокринних захворювань у дітей; перегляд стандартів надання ендокринологічної допомоги дітям з різною ендокринною патологією у медичних закладах різного рівня; проведення обов’язкового скринінгу всіх новонароджених на природжений гіпотиреоз; підвищення рівня підготовки з питань дитячої ендокринології лікарів різних спеціальностей; приведення у відповідність з новими умовами штатних нормативів та нормативів навантаження дитячих ендокринологів; активне поширення серед населення знань про шляхи профілактики захворювань, зумовлених дефіцитом йоду; створення міжрегіональних консультативних ендокринологічних кабінетів; оперативне лікування дітей з патологією щитовидної залози лише в ендокринологічних хірургічних відділеннях.

Директор Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків АМН України проф. М.М. Коренєв у доповіді «Профілактика ендокринних захворювань у дітей шкільного віку» зазначив, що, за даними щорічної статистичної звітності України, в структурі загальної захворюваності ендокринна патологія у дітей зайняла 3-тє місце, у підлітків — 4-те. Підвищення показників поширеності ендокринної патології у дітей та підлітків за останні роки зумовлене в основному зростанням частоти виникнення патології щитовидної залози. Слід взяти до уваги факт, що з затвердженням у 1999 р. МКХ-10 в дані статистичної звітності до класу захворювань ендокринної системи було введено дифузний зоб І ступеня. В структурі захворювань ендокринної системи у 2002 р. перше місце займає саме ця патологія.

Основною причиною формування дифузного нетоксичного (еутиреоїдного) зоба вважається дефіцит йоду в навколишньому середовищі. Саме це є причиною зниження функції щитовидної залози, формування вузлових форм зоба, підвищення частоти розвитку природженого гіпотиреозу. Згідно з висновком експертів ВООЗ, недостатність йоду — найбільш поширена причина розумової відсталості. Запобігання йододефіцитним захворюванням на сучасному етапі є пріоритетним напрямком діяльності таких авторитетних міжнародних організацій, як ВООЗ, ЮНІСЕФ, Міжнародної ради з контролю за йододефіцитними захворюваннями. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1418 від 26 вересня 2002 р. «Про затвердження державної програми профілактики йодної недостатності у населення на 2002–2005 рр.».

Основною медико-соціальною проблемою сучасної ендокринології залишається цукровий діабет. У 2003 р. проведено велику роботу щодо реалізації Національної програми «Цукровий діабет» (створено регіональні реєстри хворих, усі пацієнти віком до 18 років забезпечені високоякісними інсулінами та засобами їх введення, працюють школи самоконтролю).

Таким чином, визначено два напрями профілактики ендокринних захворювань у дітей та підлітків: на рівні державної соціальної політики (усунення соціально-економічних причин погіршення якості життя та здоров’я, збільшення потенціалу здоров’я всього населення і в першу чергу — дітей та підлітків) та на медичному рівні — рання діагностика ендокринопатій та покращання якості медичної допомоги дітям і підліткам з ендокринною патологією шляхом забезпечення скринінг-діагностики ендокринних захворювань, які спричиняють інвалідність, постійне покращання підготовки педіатрів з дитячої ендокринології, підліткових терапевтів, а також студентів медичних вузів, формування у підростаючого покоління належного ставлення до власного здоров’я.

Директор Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України, д-р мед. наук Ю.І. Караченцев у своїй доповіді зупинився на проблемах підготовки кадрів за спеціальністю «дитяча ендокринологія». Спеціалізовану ендокринологічну медичну допомогу дітям в системі МОЗ України надають 242 дитячих ендокринологи. Це становить 0,03 на 1000 дитячого населення віком 0—14 років і лише 0,02 на 1000 дитячого населення віком 0–17 років включно. Підвищення кваліфікації дитячих ендокринологів проводиться на кафедрах Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Харківської медичної академії післядипломної освіти, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. І вже відбуваються позитивні зміни. Так, тільки у 2003 р. підвищили рівень на курсах з дитячої ендокринології 86 спеціалістів. Із запровадженням принципів сімейної медицини у комплекс підготовки сімейних лікарів слід ввести курс лекцій з проблем дитячої ендокринології. Запровадження нових підходів до підготовки педіатрів та сімейних лікарів сприятиме своєчасному виявленню ендокринної патології у дітей і підлітків та зниженню частоти розвитку ускладнень у цієї категорії хворих.

Проблеми розроблення і використання вікових нормативів у дитячій ендокринології висвітлила у своїй доповіді заступник директора з наукової роботи Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків АМН України проф.?О.І. Плєхова. Використання адекватних нормативів є обов’язковою умовою покращання ендокринологічної допомоги дітям, перш за все, ранньої діагностики граничних станів та оцінки ефективності лікування. Сьогодні в країні немає єдиної точки зору, які саме показники вважати нормативними. За останні три десятиріччя відбувалися значні зміни як темпів росту дітей та підлітків, так і їх маси тіла. Змінилася кількість дітей з дисгармонійним розвитком. Виявлено певні відмінності показників фізичного розвитку школярів, які мешкають у селі та у промисловому місті. Багаторічні дослідження Інституту, що виявили певні зміни в термінах та темпах статевого розвитку сучасних підлітків, свідчать про необхідність регулярного перегляду (кожні 7–10 років) вікових нормативів статевого дозрівання. На особливу увагу заслуговує розроблення нормативів щодо гормональних показників з урахуванням вікових особливостей. Потрібно також брати до уваги сезонні коливання рівня гормонів, які на сьогодні майже не враховуються не тільки на практиці, а й під час проведення наукових досліджень. Таким чином, розроблення і використання нормативних показників є однією з актуальних проблем дитячої ендокринології, яка потребує уваги і якнайшвидшого вирішення.

В своїй доповіді «Розповсюдженість тиреопатології серед дітей залежно від ступеня йододефіциту» д-р мед. наук А.М. Тимченко наголосив, що ступінь дефіциту йоду в навколишньому середовищі чітко позначається на поширеності дифузного нетоксичного зоба. В генезі інших форм захворювань щитовидної залози у дітей, таких, як вузловий зоб, гіпотиреоз, тиротоксикоз, тиреоїдит, злоякісні новоутворення, визначальну роль відіграють інші чинники, що потребують подальшого вивчення. Масова та індивідуальна профілактика ендемічного зоба повинна проводитись з урахуванням його поширеності та ступеня дефіциту йоду в навколишньому середовищі.

Інші доповідачі висвітлили у своїх виступах актуальні проблеми патології щитовидної залози, цукрового діабету, патології росту та розвитку тощо.

Дар’я Полякова

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОБОТИ З ПОДАЛЬШОГО УДОСКОНАЛЕННЯ ЕНДОКРИНОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДИТЯЧОМУ НАСЕЛЕННЮ ВІДОБРАЖЕНО У РЕЗОЛЮЦІЇ КОНФЕРЕНЦІЇ:

1.?Вважати пріоритетними наукові дослідження в галузі ендокринології, що спрямовані на визначення факторів ризику формування і прогресування ендокринопатій, покращання ранньої діагностики, розроблення сучасних технологій лікування ендокринних захворювань у дитячому віці з метою збереження працездатності та інтелектуального потенціалу, репродуктивного здоров’я населення, попередження інвалідності.

2. Звернутися до МОЗ України з пропозиціями:

• забезпечити якнайшвидше розроблення і впровадження в практику протоколів обстеження та лікування хворих з ендокринопатіями;

• затвердити перелік уніфікованих методів обстеження дітей з ендокринопатіями та доручити профільним науковим установам (із забезпеченням адекватного фінансування) розробити відповідні вікові нормативи;

• переглянути форми статистичної звітності відповідно до сучасних класифікацій;

• забезпечити закладення в  Державний бюджет коштів для проведення обов’язкового скринінгу новонароджених на  вроджений гіпотиреоз.

3.?Рекомендувати відділам охорони здоров’я обласних та міських державних адміністрацій:

• звернути увагу на необхідність укомплектування штатів дитячих ендокринологів, своєчасного підвищення їх кваліфікації;

• забезпечити безкоштовно у повному обсязі дітей-інвалідів з ендокринною патологією препаратами для проведення замісної гормонотерапії, засобами самоконтролю — дітей, хворих на цукровий діабет;

• покращити матеріально-технічну базу відділень та кабінетів ендокринології, забезпечити кабінети дитячих ендокринологів необхідним обладнанням, а також комп’ютерами для створення реєстрів хворих та для здійснення динамічного спостереження;

• проводити аналіз рівня охоплення дітей з ендокринною патологією диспансерним спостереженням.

4.?Вважати за доцільне створення в медичних вузах кафедр ендокринології з курсом дитячої ендокринології та введення інтернатури за фахом.

5.?Забезпечити поширення серед населення інформації про шляхи профілактики йододефіцитних захворювань.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті