Запровадження сімейної медицини в Україні — допомога ЄС

— В чому, на вашу думку, полягає актуальність запровадження в Україні сімейної медицини та, зокрема, положень Проекту? Які світові «стандарти» сімейної медицини?

Р.С.: На пострадянському просторі, в тому числі і в Україні, історично склалася система надання медичних послуг, в якій центральне місце відводиться вторинній, спеціалізованій медичній допомозі. На мій погляд, основними недоліками такого підходу є нераціональне використання коштів та недостатня профілактична спрямованість охорони здоров’я. Вторинна ланка надання медичної допомоги спрямована не на збереження здоров’я, а на лікування хвороб, і тому не здатна достатньою мірою справитись із завданням щодо поліпшення здоров’я широких верств населення. Як це не парадоксально звучить, їй може бути вигідно лікувати якомога більшу кількість хворих: чим більше пацієнтів у стаціонарі, тим більші фінансові надходження з різних джерел: державних, громадських, спонсорських тощо. Крім того, утримання фахівців вторинної ланки в усьому світі є більш затратним. Сімейна медицина, яка, як свідчить досвід розвинених країн, може вирішувати на первинному рівні охорони здоров’я більше 80 відсотків проблем із здоров’ям людини. Економії значних коштів сприятимуть реальна профілактика захворювань та пропагування здорового способу життя, на проведення яких не потрібно великих затрат.

Річард Стайлз, керівник Проекту

У різних країнах світу намагаються організувати фінансування таким чином, щоб заклади отримували кошти за кількість населення, яке вони обслуговують, так зване «подушне» фінансування. Саме це є запорукою того, що сімейний лікар буде зацікавлений у здорових, а не хворих людях.

Світова практика сформувала такі основні моделі діяльності сімейного лікаря: індивідуальна медична практика — працює один лікар та декілька представників середнього медичного персоналу; групова медична практика — об’єднання декількох сімейних лікарів, що дозволяє економити кошти, організувати взаємозаміну, ввести деякі елементи спеціалізованої медичної допомоги; центри здоров’я, до яких можуть входити невеликі стаціонари.

Щодо обов’язків сімейного лікаря, то практично в усіх країнах світу на нього покладено такі обов’язки: прийом пацієнтів в амбулаторії або вдома; «ведення» своїх хворих у стаціонарі разом із фахівцем вузького профілю; встановлення попереднього діагнозу; аналіз рівня захворюваності на своїй дільниці, врахування при цьому соціального, фізичного, психічного, спадкового та інших факторів, які зумовлюють статус родин, які він обслуговує; прийняття первинного рішення щодо розв’язання медико-соціальних проблем, що виникли; вирішення питань, пов’язаних із профілактикою захворювань та реабілітацією хворих; спостереження за пацієнтами з хронічними захворюваннями; організація співпраці із колегами — медичним персоналом стаціонарних медичних закладів; направлення, за необхідності, хворого на консультацію до спеціаліста вузького профілю; співпраця з місцевими органами законодавчої та виконавчої влади, направлена на поліпшення здоров’я громадян тощо.

— Яка мета та завдання Проекту? Які організації залучені до його реалізації?

Р.С.: Проект фінансується Європейським Союзом в рамках технічної допомоги Україні. З української сторони до реалізації Проекту залучені МОЗ, медичні установи та місцеві адміністрації кількох регіонів, які беруть участь в експерименті, громадські об’єднання, зокрема асоціація сімейної медицини тощо. Мета проекту — поліпшення якості, ефективності та доступності первинної медико-санітарної допомоги для населення України, а також розробка її моделі для подальшого впровадження на національному рівні. В практичній площині це повинно зробити медичну допомогу доступною, зменшити кількість необгрунтованих звернень до вузькопрофільних спеціалістів та госпіталізацій, за рахунок підняття рівня профілактики та пропагування здорового способу життя зменшити кількість викликів швидкої допомоги.

— На якій стадії реалізації знаходиться зараз Проект?

Р.С.: На сьогоднішній день активно реалізуються положення Проекту у двох пілотних регіонах — Михайлівському районі Запорізької області та Сакському районі АР Крим. На початку впровадження проекту ці регіони перебували на різних етапах розвитку сімейної медицини. Якщо у Михайлівському районі активно впроваджували її, відкриваючи амбулаторії, забезпечуючи сімейних лікарів автомобілями, то у Сакському районі на той час взагалі не було сімейних лікарів. Нині ситуація потроху вирівнюється. Сьогодні у Сакському районі вже пройшли навчання 40 сімейних лікарів, сесія районної Ради прийняла важливі рішення, які повинні посприяти впровадженню запропонованої нами моделі. В обох регіонах створено координаційні ради, що займаються цією проблемою. Сімейні лікарі наших пілотних регіонів нещодавно повернулися з Великобританії, де вивчали досвід роботи сімейних лікарів цієї країни. Незабаром розпочнеться навчання з сімейної медицини для медсестер. Необхідно підкреслити, що з розвитком сімейної медицини значно зростає роль середнього медичного персоналу: в більшості випадків лікар здійснює огляд хворого перед призначенням та після закінчення курсу лікування. Середній медичний персонал не тільки виконує призначені лікарем лікувально-діагностичні процедури, але й має право сам коригувати лікування. У Михайлівському та Сакському районах амбулаторії сімейного лікаря створюють на базі існуючих фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) та невеличких лікарень. Проектом передбачені також комп’ютеризація сімейних амбулаторій — учасників проекту, забезпечення їх необхідним медичним обладнанням.

— Чи не призведе, на вашу думку, широкомасштабне запровадження засад сімейної медицини до конфронтації у відносинах між сімейними та вузькопрофільними лікарями?

М.З.: Існує хибна думка, що сімейні лікарі «забирають роботу» у своїх колег — фахівців вузького профілю. На мій погляд, навпаки, співпраця між ними дозволяє вирішити багато проблем. При широкомасштабному запровадженні в Україні сімейної медицини та проведенні реформування принципів оплати роботи медичного персоналу «вузькі» фахівці будуть займатись лікуванням тих випадків, які не підпадають під компетенцію сімейних лікарів. Цим буде забезпечено раціональне використання їхнього робочого часу та підвищення заробітної плати за рахунок того, що ПМСД заощаджує кошти, в т.ч. і для вторинної ланки. Якість «вузькопрофільних» лікувально-діагностичних послуг, які вони надають і які коштують дорожче, ніж надання ПМСД, буде зростати.

— Яким чином фінансуватиметься сімейна медицина та за якими принципами буде нараховуватись заробітна плата сімейним лікарям?

М.З.: На нашу думку, доцільно запроваджувати комбінований підхід до оплати діяльності підприємств ПМСД, а сама оплата має складатись з двох частин. Основну частину оплати за надані послуги амбулаторія сімейної медицини має отримувати від замовника медичних послуг (держави) залежно від кількості населення, яке вона обслуговує. На перший погляд, ця система оплати не має прямих стимулів для покращання діяльності підприємств ПМСД, але це не так. В умовах гарантованого вибору пацієнтами сімейного лікаря розмір фінансування підприємств ПМСД буде прямо залежати від кількості людей, яких вони обслуговують, та, в свою чергу, буде збільшуватись кількість та якість наданих медичних послуг. Другу частину оплати підприємства ПМСД мають отримувати з коштів, які вони своєю ефективною діяльністю заощаджують для закладів вторинного рівня надання медичної допомоги — стаціонарів та спеціалізованих поліклінік. Ці кошти мають бути використані як для поліпшення їхньої діяльності та виплати відповідних премій медичним працівникам, так і на додаткове фінансування лікування хворих, госпіталізованих у стаціонари. Практичне запровадження такої форми оплати послуг підприємств ПМСД може бути здійснене шляхом створення на районному, міському або регіональному рівні «Фонду заохочення розвитку сімейної медицини», якому буде надано статус окремої юридичної особи, або створення окремої статті в бюджетах місцевих адміністрацій. Однак хочу наголосити, що всі ці зміни відбуватимуться всередині самої системи. Для населення сімейна медицина буде безкоштовною.

Максим Забігайло, консультант Проекту

— Як має змінитись система забезпечення лікарськими засобами на етапі ПМСД при запровадженні принципів сімейної медицини?

М.З.: При великих амбулаторіях та центрах сімейної медицини доцільно ввести посаду провізора, на якого можуть бути покладені обов’язки з планування та здійснення закупівель фармпрепаратів. У невеликих закладах ПМСД, які віддалені від звичайних аптек, ці обов’язки можна покласти на головного лікаря амбулаторії, який пройде додаткове навчання. Але ці рекомендації потребують відповідних змін законодавства.

— Чи готове, на вашу думку, українське суспільство сприйняти сімейну медицину?

Р.С.: Звичайно. В цьому ніхто не сумнівається — працівники МОЗ України, представники місцевих органів влади, лікарі та, найголовніше, широкі верстви населення. Однак в Україні, як і в кожній державі світу, треба створити «індивідуальну» ефективну систему сімейної медицини. На мій погляд, нормативно-правова база, розроблена законодавцями, достатня, щоб розпочати її впровадження на місцях. Як свідчить досвід, напрацьований в ході реалізації положень Проекту в «пілотних» регіонах, все більше представників місцевих адміністрацій, розуміючи важливість реформування існуючої системи охорони здоров’я, готові працювати в цьому напрямку.n

Олександр Сіроштан, фото Ігоря Кривінського