Рівненщина готується до з’їзду

До VI Національного з’їзду фармацевтів України часу залишилось відносно небагато — приблизно 3 міс. На сторінках «Щотижневика АПТЕКА» постійно триває обговорення актуальних питань, які турбують фахівців вітчизняного фармацевтичного ринку і на яких має бути зосереджена особлива увага учасників та делегатів майбутнього з’їзду. Так, нещодавно до редакції надійшов лист від колективу ТОВ «Центральна аптека» м. Костополя Рівненської області, в якому було піднято проблему оптимізації системи забезпечення сільського населення лікарськими засобами. В листі, зокрема, висвітлено ситуацію, пов’язану з неправильним тлумаченням нормативно-правових актів щодо реалізації медикаментів через фельдшерсько-акушерські пункти (ФАП), та висловлено пропозиції щодо вирішення цієї проблеми. Оскільки питання, яке пропонувалось для обговорення колективом Костопільської центральної аптеки, є актуальним для всієї фармацевтичної галузі України, було вирішено дізнатись про все «з перших рук». У Костополі проблеми, які на думку фармацевтичної спільноти Рівненщини необхідно обговорити на VI з’їзді фармацевтів, визначали під час дискусій, які проходили у три раунди: під час круглого столу в центральній аптеці Костополя; на плановому щомісячному занятті завідуючих міжлікарняними державними аптеками Рівненської області та уповноважених осіб, відповідальних за фармацевтичне забезпечення лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) Рівненщини; на спеціальній нараді Костопільської районної державної адміністрації. В обговоренні взяли участь: Василь Олексійчук (В.О.), директор ТОВ «Центральна аптека» (м. Костопіль), завідуючий аптекою, Оксана Зарічнюк (О.З.), його заступник, уповноважена особа з якості ліків, делегат VI національного з’їзду фармацевтів України, Ярослав Білик (Я.Б.), голова Костопільської районної державної адміністрації, Зоя Дідич (З.Д.), заступник голови Костопільської районної державної адміністрації з гуманітарних питань, Олег Ушкевич (О.У.), заступник начальника Управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації, Ірина Щербакова (І.Щ.), головний спеціаліст-провізор, заступник начальника Управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації, делегат VI національного з’їзду фармацевтів України, Сергій Лебедь (С.Л.), головний спеціаліст Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Рівненській області, виконавчий директор Рівненської асоціації фармацевтичних підприємств «Нова фармація», Володимир Синяк (В.С.), голова правління ВАТ «Рівнефармація», голова Рівненської обласної асоціації фармацевтів, та Любов Гопанчук (Л.Г.), голова правління ВАТ «Аптека» Рівненського району. Той факт, що в обговоренні взяли участь як працівники фармацевтичної галузі Рівненщини, так і представники державних галузевих контролюючих органів та місцевих органів самоврядування, свідчить, що у вирішенні проблем фармацевтичного сектору системи охорони здоров’я мають брати активну участь як галузеві, так і державні інстанції. До уваги читачів пропонуємо головні положення дискусії та думки її учасників.

— У листі, що надійшов на адресу нашої редакції від імені колективу центральної аптеки м. Костопіль, йшлося про проблеми щодо організації забезпечення лікарськими засобами жителів села через ФАПи. Розкажіть, будь ласка, на що саме мають звернути увагу представники органів влади з цього приводу?

Василь Олексійчук

В.О.: Покращання медикаментозного забезпечення сільського населення — один з пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі, визначений державою. Основною і найбільш доступною для цієї категорії населення формою медикаментозного забезпечення була і залишається реалізація лікарських засобів через ФАПи сільських населених пунктів. Проте в даній процедурі залишається багато неурегульованих моментів, які негативно впливають на діяльність ФАПів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 1570 «Правила торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах» передбачено спрощений порядок торгівлі лікарськими засобами через ФАПи. Однак інколи на місцях державними органами різних рівнів допускається, на мій погляд, неточне трактування деяких положень даної постанови та інших відповідних нормативно-правових документів. Наприклад, до ФАПів ставляться вимоги як до структурних підрозділів аптеки (аптечних пунктів, кіосків) — пунктів продажу, в результаті чого система забезпечення ліками сільського населення для аптеки стає обтяжливою і економічно невигідною. Згідно з вітчизняним законодавством пункт продажу — це магазини та інші торгові точки, що знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину. До пунктів продажу також віднесені кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців (Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності).

Структурному підрозділу підприємства, в даному випадку — аптеки надано право проводити операції з прийому готівки за продані товари, вести касову книгу з обліком прибуткових і видаткових касових ордерів і подальшим звітуванням перед юридичною особою, до складу якої входить структурний підрозділ. Тобто ФАП не має жодної ознаки, яка давала б підстави вважати його структурним підрозділом аптеки, оскільки реалізація медикаментів у цьому лікувально-профілактичному закладі проводиться не на окремій площі, а, як правило, безпосередньо в оглядовій або маніпуляційній кімнаті. І це цілком зрозуміло з практичної точки зору, адже для працівників ФАПів пріоритетною є лікувально-профілактична робота, а не реалізація медикаментів, оскільки ФАПи — це установа медичної, а не фармацевтичної галузі.

Під час проведення спеціального засідання Костопільської районної державної адміністрації. Головують Ярослав Білик та Зоя Дідич (на фото в центрі)

Л.Г.: Подібні проблеми реалізації лікарських засобів через ФАПи характерні, зокрема, і для Рівненського району. Працівник ФАПу, окрім великого переліку відповідної звітної документації, починаючи з виписування кожному покупцеві розрахункової квитанції з переліком всіх куплених ліків та закінчуючи веденням розрахункової книжки, має вести також облікові документи, що потребує певних бухгалтерських знань. Також відомі випадки, коли податкові органи району вимагали наявності у кожному ФАПі ліцензії на роздрібну торгівлю та укладання з аптекою договору оренди на приміщення, де розміщений аптечний товар. Але це ще не все: аптека також зобов’язана отримати дозвіл від місцевих органів самоврядування на відкриття торгової точки з подальшою оплатою за нього та придбати торговий патент на кожен ФАП. Причому всі ці документи мають поновлюватися кожний рік з проведенням повторної оплати за отримані дозволи. Подібні гіпертрофовані вимоги щодо реалізації лікарських засобів через ФАПи можуть призвести до того, що окремі сільські населені пункти будуть позбавлені медикаментозного забезпечення, адже працювати суб’єктам аптечного бізнесу на селі стає вкрай невигідно.

О.З.: Необхідно також пам’ятати про те, що згідно з вимогами Національного банку України для кожного ФАПу повинен бути встановлений ліміт каси, а виторг від реалізації медикаментів має здаватись в аптеку не рідше ніж за кожні 5 робочих днів або за кожен робочий день у разі перевищення ліміту. Насправді ж виторг у більшості ФАПів за 5 днів інколи менший, ніж вартість проїзду його працівника із села до аптеки. Порушення будь-якої з вищевказаних вимог призводять до накладення чималих штрафів, сума яких досить часто перевищує суму річного виторгу ФАПу. Порушення ж трапляються досить часто. Одними з головними є неточна або невчасно заповнена документація фінансової звітності працівниками ФАПів. Головна причина цього явища полягає в тому, що в медичних працівників, з одного боку, інколи просто не вистачає на це часу, з іншого — ця процедура потребує відповідної підготовки або досвіду.

Оксана Зарічнюк

О.У.: Разом з тим не можна не відзначити деяких позитивних зрушень щодо покращання забезпечення лікарськими засобами сільського населення. Наприклад, зменшення мінімальної площі для сільських аптек, надання дозволу медичним працівникам продавати лікарські засоби у ФАПах та сільських амбулаторіях. Реформування в цьому напрямку необхідно продовжувати, адже незадовільне забезпечення сільських мешканців медикаментами спричинює соціальну напругу, що підтверджується численними зверненнями громадян, зокрема до Рівненського управління охорони здоров’я. Тому позиція управління охорони здоров’я тут чітка і однозначна: лікарські засоби мають бути доступними і для міських, і для сільських жителів. Це завдання складне, але реальне. Обласне управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації вже підготувало та направило до відповідних державних органів свої пропозиції щодо покращання системи забезпечення лікарськими засобами сільського населення.

Я.Б.: Як представник виконавчої влади, мушу зазначити, що дійсно деякі негаразди, пов’язані з юридичними нюансами, у забезпеченні жителів села медикаментами через ФАПи існують. Тому дуже важливими є відповідні повідомлення та пропозиції працівників системи охорони здоров’я щодо усунення цих недоліків. Це дозволяє нам оперативно на них реагувати та сприяти вирішенню проблем. Однак більшість із зазначених вище питань неможливо вирішити силами районної влади, тому Костопільська районна державна адміністрація сприятиме організації їх обговорення в державних установах відповідних рівнів з тим, щоб спростити систему забезпечення ліками жителів села.

З.Д.: Зі свого боку хочу акцентувати увагу присутніх на необхідності активного залучення до обговорення цих проблем представників податкової інспекції, що підвищить рівень конструктивності та збільшить практичне значення наших зустрічей.

— Які ви вбачаєте шляхи для покращання забезпечення жителів села лікарськими засобами?

В.О.: Першим кроком вирішення цієї проблеми має стати надання офіційних роз’яснень з боку центральних органів вітчизняної податкової інспекції щодо статусу ФАПів. Зокрема, має бути чітко зазначено, що при реалізації лікарських засобів на них не поширюється положення законодавства як на структурний підрозділ аптеки. Необхідно також визнати, що в цьому випадку має місце лише договірна форма співпраці між аптекою та працівниками ФАПу, яким медикаменти надані під реалізацію. В такому разі стає цілком очевидним, що отриманий виторг від реалізації медикаментів повинен «проходити» через касовий апарат аптеки, з якої ФАПу надано товар для реалізації. Це в свою чергу звільнить працівників ФАПів від бухгалтерської роботи, також відпаде необхідність доводити ліміт каси та вести розрахункові книжки та книги обліку розрахункових операцій. Також не було б потреби отримати торговий патент на кожен ФАП і не потрібно було б зайвий раз сплачувати грошові збори. Тобто реалізація лікарських засобів у ФАПах проводитиметься у цілковитій відповідності з Постановою КМУ за № 1570 «Про правила торгівлі лікарськими засобами». Якщо ж вказані проблеми не розв’язати найближчим часом, можна втратити такий важливий механізм, як реалізація медикаментів через ФАПи. Необхідно зрозуміти, що працівники ФАПів, погоджуючись на співпрацю на добровільній основі, роблять велику послугу не тільки аптеці, але і владі, оскільки відчутної матеріальної вигоди від цього вони не отримують.

Любов Гопанчук

— Дякую вам за докладне висвітлення цієї проблеми. Які ще питання, на вашу думку, мають бути першочергово розглянуті на з’їзді?

Л.Г.: Викликає занепокоєння ситуація з кадровим забезпеченням вітчизняної фармацевтичної галузі. Зокрема, на мою думку, негативною є практика отримання вищої фармацевтичної освіти особами, які не мають спеціальності фармацевта чи відповідного практичного досвіду роботи в аптеці чи на фармацевтичному підприємстві. Окрім того, підготовка спеціалістів для фармгалузі за багатьма параметрами не відповідає її якісним та кількісним потребам. Головна причина цього — втрата ефективного зворотного зв’язку між її практичною та освітньою ланками. З одного боку, на сьогоднішній день Управління науки і освіти МОЗ України вивчає загальну потребу в кадрах системи охорони здоров’я, тому не завжди вдається адекватно оцінити цю проблему щодо фармацевтичної галузі. З іншого — фактично призупинили збір, надходження та детальний аналіз інформації від суб’єктів вітчизняної фармгалузі про стан кадрового питання на місцях. Без цієї складової неможливо адекватно оцінити структуру ринку праці фармацевтичного сектору.

Виходом з ситуації, що склалась, є створення в структурі МОЗ України окремого підрозділу, який би опікувався станом вищої фармацевтичної освіти в нашій державі та формуванням відповідної кадрової політики у фармацевтичній галузі. Значну допомогу в цьому також можуть надати громадські та фахові об’єднання.

О.У.: Не може не хвилювати поява численних фармацевтичних факультетів при медичних вузах, в яких немає серйозної матеріально-технічної, кадрової, наукової та освітньої бази для підготовки провізорів. Тому, на мою думку, необхідно розробити своєрідні критерії професійної відповідності для закладів, що здійснюють підготовку спеціалістів для вітчизняної фармацевтичної галузі. Вирішуватись це питання має спільними зусиллями фахівців МОЗ, МНО України та фармацевтичними асоціаціями нашої держави. Значно поліпшити цю ситуацію має те, що Україна приєдналася до Болонського процесу. Також необхідно вдосконалити систему післядипломної освіти фармацевтів та провізорів. Одним з варіантів може стати періодичне проведення колективних фахових занять, так, наприклад, як відбувається на Рівненщині, де вони за ініціативи обласного управління здоров’я проходять щомісяця.

Володимир Синяк

В.С.: Що стосується реформаторської ролі фармацевтичних асоціацій, то, на мою думку, необхідно на законодавчому рівні затвердити їх права та обов’язки, а також визначити коло питань, з яких їх рішення мають набувати чинності нормативно-правового документа та бути обов’язковими для виконання. Я цілком погоджуюсь зі своїми співрозмовниками щодо доцільності підвищення ролі асоціацій в питаннях регулювання кадрової політики фармгалузі та фахової освіти. На сьогоднішній день рішення асоціацій мають виключно рекомендаційний чи звертальний характер. Це не дозволяє асоціаціям повноцінно брати участь у регулюванні ситуації на вітчизняному фармацевтичному ринку. Нині існує коло питань, ефективне вирішення яких, на мою думку, можливе лише при дієвій участі фармацевтичних асоціацій. Це, зокрема, проблема етичності конкурентної боротьби в сфері аптечного бізнесу та регулювання щільності розташування аптек у населеному пункті чи на певній площі.

Л.Г.: Дійсно, не можу з Вами не погодитись. Останнім часом на вітчизняному фармацевтичному ринку досить типовою стала картина, коли в центральних районах міста аптеки відкриваються, що називається, «стіна до стіни», а на околицях міста та, тим більше, в сільських населених пунктах відчувається гострий дефіцит аптечних закладів. Це вкрай негативно впливає на загальну картину медикаментозного забезпечення населення нашої країни. Оскільки суб’єкти фармбізнесу в своїй діяльності керуються перш за все ринковими законами, ця проблема має вирішуватись на рівні держави чи місцевих адміністрацій. Я не маю на увазі розроблення та запровадження жорстких норм, які б регламентували відстань між аптечними закладами. Влада має створювати умови, щоб аптечним бізнесом було вигідно займатися скрізь — в місті і в селі, в центрі і на периферії. Водночас до врегулювання цієї проблеми доцільно залучати фармацевтичні асоціації, фахівці яких, як правило, володіють вичерпною інформацією про щільність розташування аптечних закладів на певній території та можуть надавати поради суб’єктам фармринку щодо можливих перспектив роботи нової аптеки.

Олег Ушкевич

Я.Б.: Необхідно зазначити, що опосередкований механізм врегулювання цієї проблеми існує. Зокрема, в законі України про місцеве самоврядування передбачено, що місцеві органи самоврядування мають діяти виключно в інтересах громади. І оскільки для відкриття аптеки необхідно отримати відповідний дозвіл місцевої адміністрації, вона має можливість тим самим сприяти відкриттю нових аптечних закладів у необхідному та зручному для населення місці. У вирішенні цього питання має також брати активну участь громада шляхом висування відповідних вимог до депутатів рад різних рівнів.

В.С.: На мою думку, матиме сенс така практика: фармацевтичні компанії, фірми чи підприємства, які бажають відкрити свої аптеки в економічно вигідних для них районах, повинні, скажімо, кожну 10-ту нову аптеку відкривати в сільській місцевості чи на околиці міста. Звичайно, з боку держави для цих аптек мають бути створені пільгові умови роботи. Наприклад, назріла необхідність звільнити аптечні заклади, які розташовані в селі, від податку на землю. Особливо це актуально для аптек, які будувалися разом із селом. Території, на яких розташовані ці аптечні заклади, за розмірами, як правило, в декілька разів більші за ділянки під міськими аптеками, оскільки на них з моменту будівництва аптек було передбачено вирощування лікарських рослин та ведення невеличкого присадибного господарства працівниками аптеки.

О.У.: Стимулом з боку влади для підприємців, що забажають відкрити аптечні заклади в менш престижних районах, мають стати спрощена система отримання ліцензії, пільгове оподаткування тощо. Інший варіант — відкриття на околицях міст чи в сільській місцевості аптек державної форми власності, головною метою яких були б не прибутки, а виконання соціальної функції.

Хочу також акцентувати увагу на необхідності заборони реклами лікарських засобів в засобах масової інформації. Особливо вражає, коли по телевізору чи радіо чуєш, як споживачам пропонують придбати препарати, що відпускаються за рецептом лікаря. Все це сприяє поширенню негативної практики самолікування серед всіх верств населення та призводить інколи до критичних наслідків. Інформація про лікарські засоби має розміщуватись виключно в спеціалізованих виданнях.

Сергій Лебедь

В.О.: Окремого розгляду заслуговує питання збереження аптечної справи як галузі, що опинилася під загрозою після запровадження нових ліцензійних умов для виготовлення лікарських засобів в умовах аптеки. На мій погляд, ці вимоги не може виконати жодна аптека, адже вони більше підходять для виробництва фармацевтичної продукції в промислових умовах, а не для аптечного закладу. Неправильною є позиція, що після втрати цього сектора виробництва лікарських засобів фармацевтична галузь України позбудеться застарілого виробничого «рудимента». Навпаки, вона позбавить себе багатогранності, самобутності та ексклюзивності, а аптеки із галузевих підприємств можуть перетворитися на банальні торгові точки, які реалізують лікарські засоби, — аптечна справа, без перебільшення, втратить душу. Водночас в багатьох розвинених країнах світу спостерігається чітка тенденція популяризації виготовлення медикаментів в умовах аптеки за індивідуальними замовленнями.

Іншою проблемою, яка, на мій погляд, потребує урегулювання, є позбавлення аптек комунальної форми власності «природної» монополії на операції, пов’язані з обігом наркотичних та сильнодіючих лікарських засобів. На мою думку, це має бути дозволено аптекам будь-якої форми власності, які можуть забезпечити належне зберігання та реалізацію цієї групи препаратів. Підтверджувати це мають окремі ліцензії, видані галузевими контролюючими та правоохоронними органами.

Також не може не хвилювати той факт, що власники значної кількості комерційних аптек, які відкриваються в невеликих містечках чи селищах, не сплачують місцевих податків, оскільки підприємство, яке відкрило аптечний заклад, зареєстроване, як правило, в Києві або в інших великих містах.

Ірина Щербакова

Я.Б.: Вирішення останнього питання може бути таким: необхідно внести зміни до податкового законодавства, які б передбачали реєстрацію подібних аптек у місцевих органах податкової інспекції, що автоматично змусить їх платити податки до місцевих бюджетів.

С.Л.: Очевидно, що проблем перед вітчизняною фармацевтичною галуззю стоїть чимало. Тому для ефективного їх вирішення, на мій погляд, необхідно виділити її в окрему вертикаль у складі або поза структурою МОЗ України. В останньому варіанті оптимальним, на мій погляд, є пряме підпорядкування, скажімо, головного фармацевтичного управління чи департаменту КМУ, а за спеціальними питаннями — МОЗ нашої держави. В структурі «фармацевтичної вертикалі» мають бути окремі відділи, які б займалися вирішенням економічних, освітніх, кадрових, ліцензійних та інших питань.

Окремо хочу зупинитись на проблемі боротьби з неякісними та фальсифікованими лікарськими засобами в Україні. Для підвищення її ефективності доцільно, на мій погляд, всі витрати Державної інспекції з контролю лікарських засобів, пов’язані з лабораторними дослідженнями препаратів, компенсувати з державного бюджету. Поясню чому. На сьогоднішній день цю процедуру має оплачувати суб’єкт фармацевтичного ринку, в якого було вилучено чи який добровільно надав медикаменти на дослідження, при цьому сума оплати прямо пропорційна їх обсягу. Таким чином, навіть свідомим суб’єктам фармбізнесу невигідно за власною ініціативою надавати свою продукцію для дослідження, оскільки платити за це прийдеться їм. З іншого боку — очікування інспекцією оплати фармацевтичних підприємств за проведені відповідні аналітичні дослідження ставить її в деяку залежність від фармбізнесу, що не є припустимим. Окрім того, відповідні кошти надходять із значним запізненням, що вже негативно впливає на діяльність інспекції. Таким чином, має бути створено систему, коли підприємцям стане вигідно надавати фармацевтичну продукцію для дослідження, а інспекції — їх проводити. Тоді стане очевидним, що робота з неперевіреними медикаментами може виявитись дорожчою, ніж своєчасно проведена експертиза. Варіантом зміни фінансування процедури експертизи медикаментів інспекцією може бути введення податку з обігу для фармацевтичних закладів, який би цілеспрямовано йшов на розвиток системи контролю якості лікарських засобів.

Актуальним залишається питання боротьби з обігом фальсифікованих лікарських засобів. Для її посилення, на мій погляд, необхідно зобов’язати дистриб’юторів інформувати аптеки та державні інспекції про офіційно ввезені серії лікарських засобів іноземного виробництва (таким чином вдасться відстежити контрабанду); до контролю за обігом фальсифікатів більш активно долучати медичних представників підприємств — виробників лікарських засобів у регіонах. Доцільно також передбачити їх відповідну акредитацію для роботи на території області (регіону), зобов’язати щомісячно інформувати територіальні державні інспекції про випадки виявлення ними фальсифікованих ліків. З метою недопущення закупівлі фальсифікатів за кошти держбюджету до тендерних комісій необхідно залучати фахівців державної інспекції, які повинні збирати та надавати інформацію про попередню діяльність суб’єкта, який бере участь у тендері на поставку лікарських засобів, виявлені в нього порушення, наявність у підприємства необхідної матеріально-технічної бази та фахівців, спроможність створити ним систему забезпечення якості медикаментів на усіх етапах своєї діяльності. Слід зазначити, що Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів у Рівненській області проводить активну роботу щодо недопущення надходження фальсифікованих препаратів на місцевий фармринок. Цьому сприяють виконання регіональної галузевої програми «Рівненщина фармацевтична — курс на якість», проведення щорічного конкурсу-рейтингу, метою якого є визначення найбільш популярних на регіональному ринку лікарських засобів, проведення щоквартального аналізу роботи уповноважених осіб, а з 2005 р. — випуск щомісячного інформаційного бюлетеня «Час контролю» з переліком нормативних документів, необхідних уповноваженим особам для роботи.

Окремого обговорення також заслуговує проблема врегулювання обігу спеціальних харчових продуктів в Україні. На мою думку, до кінця нез’ясованим залишається питання щодо чіткого визначення державного органу, який би контролював цю процедуру та мав змогу проводити необхідні експертні дослідження. Так, на сьогоднішній день відповідні обов’язки чітко не закріплені ні за державною інспекцією, ні за санітарно-епідеміологічною службою, ні за органами захисту прав споживачів

І останнім питанням, необхідність першочергового висвітлення якого мені видається важливою, є запровадження системи єдиного електронного реєстру лікарських засобів. При цьому кожній лікарській формі присвоювався би єдиний електронний код, що дозволило б уніфікувати програмне забезпечення аптечних закладів. Так, при замовленні ліків комп’ютер аптечних закладів мав би змогу вибирати найвигідніші цінові пропозиції за єдиними електронними кодами та автоматично формував би електронну заявку для постачальників. На сьогоднішній день у кожного постачальника існує своя класифікація лікарських засобів, наприклад, у прайс-листі однієї компанії препарат називається Анальгін, таблетки, а в іншої — таблетки анальгіну. Це створює проблеми при формуванні заявок на медикаменти та відбирає багато часу у роздрібних операторів для формування замовлення.

О.З.: На доповнення до попереднього коментарю хочу зазначити, що боротьба з обігом фальсифікованих лікарських засобів в нашій державі має вестися спільними зусиллями як державних органів та структур, так і суб’єктів фармацевтичного бізнесу. Наприклад, законодавчо має бути визначено, що уповноважені особи з контролю якості ліків повинні бути працівниками Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів, а не входити до штату самого фармацевтичного підприємства. Робота уповноважених осіб має оплачуватись за рахунок коштів суб’єктів підприємницької діяльності. При цьому уповноважена особа повинна нести юридичну відповідальність за якість відпущених фальсифікованих лікарських засобів — її підпис на відповідних документах має стати офіційним підтвердженням якості отриманого фармацевтичним підприємством товару. Нині уповноважені особи ще не можуть нести повну відповідальність за якість всіх ліків, що надходять до аптеки чи дистриб’юторської компанії. Ми ставимо підпис-дозвіл на реалізацію лікарських засобів, хоча не завжди впевнені, що вони якісні і нефальсифіковані. Однак і постачальники такої відповідальності не несуть. Разом з тим не зрозуміло, чому саме за рахунок аптеки повинен проводитись аналіз щодо виявлення неякісних та фальсифікованих ліків.

І.Щ.: Не можна також залишити поза увагою проблему регулювання в нашій державі цін на лікарські засоби. Так, державне регулювання цін на лікарські засоби характерне практично для всіх країн світу і здійснюється шляхом обмеження відпускних цін виробників, зменшення ввізного мита або відмови від нього, податкових пільг, встановлення граничних оптових або роздрібних торговельних надбавок. В Україні державне регулювання цін на лікарські засоби забезпечується шляхом встановлення на загальнодержавному рівні граничних роздрібних торговельних надбавок, митних та податкових пільг. Зниження граничного рівня торговельних надбавок недоцільне, тому що це суттєво не позначиться на зниженні цін на усі лікарські засоби, які є на фармацевтичному ринку України, а приведе до занепаду аптечної мережі комунальної та державної форм власності, багато закладів яких в нинішніх умовах мають мінімальну або мінусову рентабельність. Вони несуть витрати із забезпечення закладів охорони здоров’я наркотичними засобами, зберігають економічно збиткову аптечну мережу в сільській місцевості. Тому, на мою думку, однією з можливих форм державної цінової політики на фармацевтичному ринку є реєстрація цін на лікарські засоби.

Іншою проблемою, на якій доцільно акцентувати увагу, є запровадження нових критеріїв для оцінки учасників тендерів із постачання лікарських засобів та забезпечення прозорості цієї процедури. Наприклад, столична фармацевтична фірма, яка має ліцензію на відповідний вид діяльності, проводить тендер із забезпечення лікувально-профілактичних закладів одного з міст ліками. В тендері беруть участь аптечні заклади як цього міста, так і інших районів. В результаті проведення тендера окремі аптеки-постачальники виграють за певними групами лікарських засобів (наприклад: психотропи, антибіотики — одна; серцево-судинні препарати — друга; перев’язка, анальгетики — третя). Таким чином, кожне відділення лікувально-профілактичного закладу при призначенні хворому препаратів певних груп повинне замовляти їх у різних постачальників, які до того ж територіально розташовані в різних районах, віддалених від міста мінімум на 50 км. Як правило, у зв’язку із скрутним фінансовим становищем відділення лікувально-профілактичних закладів не мають можливості замовляти достатню кількість ліків («про запас»). Лікарські засоби замовляють за потребою і невеликими партіями. Раніше функцію забезпечення цих закладів ліками повністю виконувала міжлікарняна аптека державної або комунальної форми власності, яка завжди поруч, може дати в борг, при виникненні надзвичайної ситуації швидко реагує на замовлення, забезпечує лікарню наркотичними та психотропними лікарськими засобами, виготовляє ліки екстемпоральної рецептури за рецептами лікарів. Після проведення тендера у лікувально-профілактичних закладів виникають складнощі із замовленням та отриманням лікарських засобів (доставка кількох упаковок на далеку відстань нерентабельна та вимагає багато часу). Отже, визначення переможців тендерних торгів з медикаментозного забезпечення лікувально-профілактичних закладів лише за принципом найнижчої ціни лікарського засобу призводить до абсурду. Для оптимального медикаментозного забезпечення лікувально-профілактичних закладів необхідне врахування кількох критеріїв, в тому числі територіальне розташування аптеки-постачальника.

В.О.: Звичайно, обговорити всі питання, які турбують фармацевтичну галузь, в рамках однієї дискусії неможливо. Разом з тим ми сподіваємося, що наша розмова допоможе учасникам та делегатам з’їзду провести його максимально ефективно. Будемо раді, якщо подібні обговорення на сторінках вашого видання будуть тривати. n

Олександр Сіроштан,
фото Ігоря Кривінського