Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині»

01 ноября 2015 11:14 Версия для печати

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 12 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 89 Регламенту Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи вносимо на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині».

Доповідати законопроект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Богомолець Ольга Вадимівна.

Народні депутати України О.В. Богомолець
О.А. Корчинська

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині»

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Наразі в Україні питання трансплантації регулюється, зокрема, Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», яким регулюються питання щодо трансплантації людських органів та інших анатомічних матеріалів для збереження життя інших людей.

Необхідність внесення змін до чинного законодавства зумовлена прагненням до забезпечення реалізації конституційного та природного права людини на життя та охорону здоров’я. Успішний досвід проведення трансплантацій в прогресивних країнах світу, зростання кількості хворих, для яких пересадка органів є єдиним способом врятувати життя, спонукають привести законодавство у цій сфері у відповідність до стандартів XXI сторіччя.

Законопроект розроблено з урахуванням сучасного стану науки, розвитку громадянського суспільства, вимог до діяльності, пов’язаної з трансплантацією, і ґрунтуючись на міжнародних нормах, рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я та Директив Європейського Союзу. Законопроект визначає вимоги, умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, забезпечує додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації та здійсненні іншої, пов’язаної з нею діяльності.

Розробленню проекту Закону сприяв високий рівень смертності серед осіб, які могли б вижити за умов трансплантації органів від померлих донорів. Вже сьогодні у розвинених країнах світу трансплантація стала стандартом лікування багатьох патологій, а за прогнозами експертів у середині третього тисячоліття 50% хірургічних операцій будуть пов’язані з пересадкою органів людини. Враховуючи сучасний стан науки та розвиток медицини, а також збільшення кількості випадків, в яких лікування пацієнта передбачає трансплантацію органів або інших анатомічних матеріалів людини від померлих донорів, в Україні виникла нагальна потреба вдосконалення сучасної нормативно-правової бази в частині регулювання питань трансплантації.

Однією з основних причин гальмування розвитку в Україні даного напрямку медицини є відсутність необхідної кількості органів для трансплантації. За попередніми підрахунками, в Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на 1 млн. населення, що становить близько 3 тисячі донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворим.

В світовій медичній практиці трансплантація від померлого донора відбувається на підставі принципів вираження волі потенційного донора. Їх поділяють на презумпцію згоди та презумпцію незгоди. В першому випадку особа за свого життя подає заяву про її небажання стати донором у разі смерті. За відсутності такої заяви вважається, що згоду стати донором надано за умовчанням. За презумпцією незгоди – навпаки, особа має документально оформити свою згоду стати донором після смерті.

Даний законопроект спрямований захистити права донора та реципієнта на однаково високих рівнях. В його основу покладено європейський принцип незгоди. Відповідно до Директиви ЄС № 2010/45/ЕС «Про стандарти якості та безпеки людських органів, призначених для трансплантації» від 2010 року основними принципами є принцип добровільності та безкорисності. Отже, кожна особа має виважено прийняти рішення стосовно можливості стати донором після своєї смерті.

Проектом Закону передбачається, що кожна повнолітня дієздатна особа може дати письмову згоду стати донором органів та/або анатомічних матеріалів після своєї смерті. Після дачі дозволу на таку особу оформлюється картка потенційного донора державного зразка. Затвердження порядку надання згоди, єдиного зразка та порядку оформлення картки потенційного донора, внесення до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації відомостей про осіб, які надали таку згоду, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відомості про надання такої згоди вважатимуться конфіденційною інформацією. Також законопроектом передбачається, що заява про надання дозволу на трансплантацію може бути відкликана.

З прийняттям проекту Закону буде впроваджено нові стандарти регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацією, змінено систему державного контролю, підвищено рівень захисту інформації про донорів та реципієнтів. При кожному закладі охорони здоров’я, акредитованому центральним органом виконавчої влади, що здійснює політику в сфері охорони здоров’я. будуть створені спеціалізовані відділення трансплантології за міжнародними стандартами. Також вводиться обов’язкове функціонування у кожному такому закладі етичних комітетів. На етичні комітети покладається обов’язок засвідчувати волевиявлення реципієнтів, контролювати діяльність закладу охорони здоров’я на предмет недопущення порушень основних принципів добровільності та безкорисності при здійсненні трансплантації, а також на предмет дотримання чинного законодавства у сфері трансплантації.

З метою запобіганню нелегальній трансплантації та торгівлі органами та/або іншими анатомічними матеріалами законопроектом пропонуються також зміни до Кримінального кодексу України в частині встановлення більш суворої відповідальності за порушення законодавства в частині трансплантації органів та/або інших анатомічних матеріалів людині.

2. Цілі та завдання проекту Закону

Законопроект розроблено з метою зменшення рівня смертності серед важко хворих людей та забезпечення реалізації конституційного та природного права людини на життя та охорону здоров’я.

Завданням законопроекту є удосконалення законодавства у цій сфері шляхом внесення змін до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Закону України «Про поховання та похоронну справу», Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Законопроектом пропонується внесення змін до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Закону України «Про поховання та похоронну справу», Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України щодо удосконалення регулювання правовідносин у цій сфері згідно з міжнародними стандартами та світовою практикою, запровадження порядку надання прижиттєвої згоди на посмертне донорство, встановлення більш суворої відповідальності за порушення законодавства у сфері трансплантації тощо.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють зазначене питання, є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я та Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині».

Реалізація положень даного законопроекту після його прийняття потребує розробки та прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація проекту Закону після його прийняття не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України або місцевих бюджетів.

6. Регіональний аспект

Законопроект не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць та не зачіпає взятого курсу на децентралізацію влади.

6. Запобігання корупції

У законопроекті відсутні правила і процедури, які містять ризик вчинення корупційних правопорушень.

7. Позиція соціальних партнерів

Законопроект не стосується соціально-трудової сфери.

8. Оцінка регуляторного впливу

Законопроект не є регуляторним актом.

9. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту Закону

Прийняття проекту Закону матиме наслідком удосконалення чинної нормативно-правової бази України в сфері трансплантації у відповідності з міжнародними стандартами та світовим досвідом. Реалізація законопроекту сприятиме розвитку трансплантації та вітчизняної медицини на якісно новому рівні, а також дозволить рятувати життя безнадійно хворих людей.

Народні депутати України О.В. Богомолець
О.А. Корчинська

ПРОЕКТ

від 04.08.2015 р. реєстраційний № 2386а-1

Закон УкраЇни

Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українищодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині

Верховна Рада України постановляє:

1. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

2. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 41, ст.377) викласти в такій редакції:

«ЗАКОН УКРАЇНИ

Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині

Цей Закон з урахуванням сучасного стану науки і рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу надання медичної допомоги, забезпечує додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації та здійсненні іншої, пов’язаної з нею діяльності.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

трансплантація — спеціальний метод надання медичної допомоги, що полягає в пересадці реципієнту органу (частини органу) або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини;

взяття органу (частини органу) та (або) інших анатомічних матеріалів — хірургічна операція або маніпуляція з взяття органу (частини органу) та (або) інших анатомічних матеріалів у живого або померлого донора, їх типування та зберігання;

живий донор – особа, яка добровільно дала у встановленому законодавством порядку згоду на взяття у неї анатомічних матеріалів для трансплантації;

померлий донор — тіло померлої людини, щодо якої у встановленому цим Законом порядку надано письмову згоду на взяття у неї посмертно анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів;

анатомічні матеріали – органи (їх частини), тканини, анатомічні утворення, клітини людини або тварини;

алотрансплантати — анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації;

біоімплантати – медичні вироби, виготовлені з анатомічних матеріалів людини або тварини.

ксенотрансплантати — анатомічні матеріали тварини, призначені для трансплантації;

фетальні матеріали — анатомічні матеріали мертвого ембріона (плода) людини.

реципієнт — особа, якій здійснюється трансплантація;

процедура констатації смерті людини — сукупність дій та умов медичного характеру, що є обов’язковими при встановленні факту смерті людини на підставі діагностичних критеріїв смерті мозку;

смерть мозку — повна і незворотна втрата головним мозком людини всіх його функцій, що реєструється на фоні працюючого серця та примусової вентиляції легень.

Стаття 2. Законодавство України про трансплантацію

Законодавство України про трансплантацію складається з Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів України.

Стаття 3. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на діяльність, пов’язану зі взяттям, зберіганням, перевезенням органів, інших анатомічних матеріалів людини та їх трансплантацією, виготовленням біоімплантатів, отриманням і використанням ксенотрансплантатів.

Дія цього Закону не поширюється на:

донорство крові та (або) її компонентів і діяльність, пов’язану з їх використанням;

трансплантацію статевих залоз, репродуктивних клітин та живих ембріонів;

аутотрансплантацію — пересадку людині взятого у неї анатомічного матеріалу;

імплантацію — пересадку біоімплантатів і штучно виготовлених замінників органів;

взяття анатомічних матеріалів для діагностичних досліджень;

діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 4. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші норми, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 5. Державне регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацією

Державне регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацією, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Розділ II

ПРИНЦИПИ, УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ. ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОВ’ЯЗАНА З ТРАНСПЛАНТАЦІЄЮ, І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮ

Стаття 6. Принципи, умови та порядок застосування трансплантації

Трансплантація здійснюється за принципами:

добровільності;

безоплатності, за винятком кісткового мозку.

Трансплантація як метод надання медичної допомоги застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди об’єктивно інформованого реципієнта з повною цивільною дієздатністю лише у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я реципієнта іншими методами лікування неможливе.

Наявність у реципієнта медичних показань для застосування трансплантації встановлює консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи.

У випадках, коли реципієнт не досяг чотирнадцятирічного віку чи визнаний судом недієздатним, трансплантація застосовується за згодою об’єктивно інформованих його батьків або інших законних представників. Щодо осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою об’єктивно інформованих реципієнтів, об’єктивно інформованих їх батьків або інших законних представників.

У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю реципієнта, його згода або згода його законних представників для застосування трансплантації не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для реципієнта наслідків, лікуючий лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього реципієнт відмовляється від застосування трансплантації, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності консиліуму лікарів.

У разі, коли від застосування трансплантації відмовляється законний представник реципієнта, що може мати тяжкі наслідки для здоров’я реципієнта, лікуючий лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Порядок взяття органів, інших анатомічних матеріалів людини, застосування трансплантації як методу надання медичної допомоги встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, а перелік органів та інших анатомічних матеріалів, що можуть використовуватися для трансплантації, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я за погодженням з Академією медичних наук України.

Стаття 7. Перевезення органів та інших анатомічних матеріалів людини

Перевезення анатомічних матеріалів людини здійснюється уповноваженими на те працівниками відповідних закладів охорони здоров’я і наукових установ за наявності умов, що забезпечують збереження цих матеріалів, та оригіналів необхідних документів.

Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України, їх зберігання, ввезення таких матеріалів на митну територію України та вивезення за межі цієї території встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 8. Заклади та установи, що здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією

Трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією, здійснюють заклади охорони здоров’я і наукові установи, акредитовані в спеціальному порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, та внесені до Переліку закладів охорони здоров’я і наукових установ, що здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Заклади охорони здоров’я та наукові установи, зазначені в частині першій цієї статті, повинні мати матеріально-технічну базу, обладнання та кваліфікованих працівників, які необхідні для застосування трансплантації та здійснення іншої, пов’язаної з нею діяльності. Вимоги до матеріально-технічної бази, обладнання, підготовки та кваліфікації працівників цих закладів та установ встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Організаційно-методичне керівництво, взаємодію закладів та установ, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, їх інформаційне забезпечення і контроль здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 9. Діяльність, пов’язана з трансплантацією

Заклади охорони здоров’я і наукові установи можуть бути акредитовані для застосування трансплантації та (або) здійснення іншої, пов’язаної з нею діяльності:

взяття гомотрансплантатів у живих донорів;

взяття анатомічних матеріалів у померлих донорів;

зберігання і перевезення анатомічних матеріалів людини;

виготовлення біоімплантатів;

інших видів діяльності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Фінансування діяльності, пов’язаної з трансплантацією

Діяльність державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, пов’язана з трансплантацією, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Додаткове фінансування діяльності державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, пов’язаної з трансплантацією, може здійснюватися за рахунок коштів, виділених на реалізацію заходів, що передбачені відповідними програмами, доходів від реалізації нових технологій та методів, іншої наукової продукції, за виготовлені біоімплантати, реактиви, апарати та обладнання, що застосовуються в медичній практиці, а також за рахунок добровільних внесків юридичних і фізичних осіб та інших не заборонених законодавством надходжень.

Стаття 11. Контроль за діяльністю, пов’язаною з трансплантацією

Державний контроль за додержанням вимог, встановлених законодавством про трансплантацію, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

При закладах охорони здоров’я та наукових установах, які здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану із трансплантацією, створюються і діють етичні комітети. Типове положення про етичний комітет затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Громадський контроль за діяльністю, пов’язаною з трансплантацією, здійснюється об’єднаннями громадян відповідно до законодавства України.

Розділ III

УМОВИ ТА ПОРЯДОК ВЗЯТТЯ ГОМОТРАНСПЛАНТАТІВ У ЖИВИХ ДОНОРІВ

Стаття 12. Взяття алотрансплантатів у живих донорів

Живим донором може бути лише особа з повною цивільною дієздатністю.

У живого донора може бути взятий як алотрансплантат лише один із парних органів або частина органа, або частина іншого анатомічного матеріалу.

Взяття алотрансплантата у живого донора дозволяється на підставі висновку консиліуму лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи після його всебічного медичного обстеження і за умови, що завдана здоров’ю донора шкода буде меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту.

Взяття алотрансплантата (за винятком анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) у живого донора допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця), а також у випадках трансплантації на умовах перехресного донорства.

Порядок застосування перехресного донорства визначається центральним органом виконавчої влади, що здійснює політику в сфері охорони здоров’я.

Не допускається взяття алотрансплантатів у живих осіб, які:

утримуються у місцях відбування покарань та попереднього ув’язнення;

страждають на тяжкі психічні розлади;

мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю;

надали раніше орган або частину органа для трансплантації;

вагітні.

Стаття 13. Згода живого донора на взяття у нього алотрансплантата

У живого донора може бути взято алотрансплантат лише за наявності його письмової згоди на це, підписаної свідомо, без примушування та за погодженням етичного комітету відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи, після надання живому донору лікуючим лікарем об’єктивної інформації про можливі ускладнення для його здоров’я, а також про його права у зв’язку з виконанням донорської функції. У згоді донор повинен вказати про свою поінформованість щодо можливих наслідків. Порядок надання та форма письмової згоди живого донора на взяття у нього алотрансплантата встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 14. Особливості донорства і трансплантації кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів

Взяття у живого донора кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів проводиться з додержанням вимог, встановлених статтями 12 і 13 цього Закону.

За письмовою згодою живого донора та при відсутності у нього медичних протипоказань кістковий мозок, інші здатні до регенерації анатомічні матеріали можуть братися повторно.

Перелік здатних до регенерації анатомічних матеріалів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

За бажанням особи з повною цивільною дієздатністю у неї може бути взято на зберігання за її рахунок кістковий мозок з метою використання у разі потреби для аутотрансплантації. За згодою донора його кістковий мозок може бути надано для трансплантації іншій особі. Для працівників, зайнятих на роботах із підвищеним ризиком ураження кровотворної системи, взяття кісткового мозку та його зберігання здійснюються за рахунок роботодавця.

Порядок взяття, зберігання і використання кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділ IV

ВЗЯТТЯ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ У ПОМЕРЛИХ ОСІБ

Стаття 15. Встановлення факту смерті людини

Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку.

Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Факт смерті людини встановлюється консиліумом лікарів відповідного закладу охорони здоров’я або наукової установи. Зазначені лікарі не можуть брати участі у взятті у цього донора анатомічних матеріалів, у їх трансплантації чи виготовленні біоімплантатів.

Стаття 16. Умови та порядок взяття анатомічних матеріалів у померлих осіб для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів

Кожна особа з повною цивільною дієздатністю має право прижиттєво дати письмову згоду або незгоду стати донором анатомічних матеріалів після своєї смерті, що передбачає згоду або незгоду на взяття тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів. За відсутності такої прижиттєво наданої згоди або незгоди ті чи інші анатомічні матеріали у померлої особи з повною цивільною дієздатністю можуть бути взяті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів за згодою другого з подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб ті чи інші анатомічні матеріали для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів можуть бути взяті за згодою їх законних представників.

Кожна особа з повною цивільною дієздатністю має право у будь-який час:

подати письмову заяву про відкликання поданої раніше письмової згоди або незгоди на взяття тих чи інших її анатомічних матеріалів після її смерті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів;

надати нову письмову згоду або незгоду на взяття тих чи інших її анатомічних матеріалів після її смерті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів.

Письмова згода або незгода особи з повною цивільною дієздатністю на взяття тих чи інших її анатомічних матеріалів після її смерті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, яка була подана пізніше, а також письмова заява про відкликання поданої раніше письмової згоди або незгоди повністю скасовує подану раніше письмову згоду або незгоду.

Письмова згода або незгода на взяття у померлої особи тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, письмова заява про відкликання наданої раніше письмової згоди або незгоди надаються до найближчого закладу охорони здоров’я у формах та в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Відомості про надані письмові згоди або незгоди на взяття після смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, подані письмові заяви про відкликання наданої раніше письмової згоди або незгоди вносяться до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

На кожну особу, щодо якої у встановленому порядку надано письмову згоду на взяття після її смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, оформлюється картка потенційного донора. Форма та порядок ведення картки потенційного донора встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

Взяття анатомічних матеріалів у померлої людини для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів дозволяється після встановлення факту смерті людини та констатації моменту смерті людини в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Взяття анатомічних матеріалів у померлої людини для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів не повинне призвести до спотворення її тіла.

Анатомічні матеріали у померлого донора для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів беруться з дозволу і в присутності судово-медичного експерта.

Взяття анатомічних матеріалів у померлого донора для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів оформляється актом. Цей акт підписується лікарями, які брали участь у взятті анатомічних матеріалів, і судово-медичним експертом та додається до медичних документів померлого донора.

Судово-медичний експерт протягом доби зобов’язаний письмово повідомити відповідного прокурора про взяття анатомічних матеріалів у померлого донора для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів.

Взяття анатомічних матеріалів у померлої людини для трансплантації та (або) для виготовлення біоімплантатів забороняється у разі:

відсутності в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації відомостей про надану письмову згоду на взяття після її смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів;

наявності в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації відомостей про надану письмову незгоду на взяття після її смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів;

якщо тіло померлої людини містить ознаки насильницької смерті;

відсутності дозволу судово-медичного експерта у разі необхідності проведення судово-медичної експертизи.

Розділ V

ОСОБЛИВОСТІ ОТРИМАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ

Стаття 17. Порядок використання для трансплантації анатомічних матеріалів померлих донорів. Міждержавний обмін алотрансплантатами

В Україні діє Єдина державна інформаційна система трансплантації, до якої вносяться відомості про осіб, які прижиттєво надали письмову згоду чи незгоду на взяття у них після смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації; заяви про відкликання наданої раніше письмової згоди або незгоди; реципієнтів, які очікують трансплантації органів та (або) інших анатомічних матеріалів; осіб, яким вже здійснено трансплантацію; перелік анатомічних матеріалів та біоімплантатів, які готові до трансплантації. Відомості Єдиної державної інформаційної системи трансплантації є конфіденційними, становлять лікарську таємницю і можуть бути розголошені лише у випадках, передбачених Законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює ведення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації та затверджує Положення про Єдину державну інформаційну систему трансплантації та забезпечує діяльність такої системи.

У разі, коли взятий у померлого донора анатомічний матеріал через відсутність біологічно сумісного реципієнта не може бути використано для трансплантації у відповідному закладі охорони здоров’я або науковій установі, цей заклад або установа негайно надають інформацію про зазначений анатомічний матеріал до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, де відбувається наступний оперативний пошук сумісного реципієнта.

Якщо біологічно сумісного з отриманими тканинами реципієнта в межах України не знайдено, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я надає інформацію про ці тканини відповідним установам і організаціям інших країн, з якими Україна уклала міжнародні договори з питань трансплантації.

Тканини, взяті у померлих осіб, а також кістковий мозок, взятий у живих донорів, можуть передаватися іншим країнам лише на умовах рівноцінного обміну в порядку, визначеному відповідними міжнародними договорами України.

Стаття 18. Заборона торгівлі органами та іншими анатомічними матеріалами людини

Укладання або пропонування укладення угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини забороняється.

Реклама пропозицій органів або інших анатомічних матеріалів людини забороняється.

Стаття 19. Надання фетальних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів

Фетальні матеріали для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів можуть надавати акредитовані в установленому порядку заклади охорони здоров’я, які проводять операції штучного переривання вагітності (аборти) з дотриманням умов та порядку проведення таких операцій, встановлених законодавством України.

Фетальні матеріали для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів надаються за згодою живого донора та за умови збереження конфіденційності відомостей про нього.

На осіб, фетальні матеріали яких надані для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, не поширюються норми частин другої та третьої статті 22 і статті 23 цього Закону.

Стаття 20. Виготовлення і застосування біоімплантатів

Для виготовлення біоімплантатів використовуються анатомічні матеріали померлих донорів, узяті з додержанням вимог цього Закону.

Виготовлення біоімплантатів, їх застосування і контроль якості, державна реєстрація та реалізація, ввезення на митну територію України та вивезення за її межі здійснюються з додержанням умов і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та з додержанням спеціальних технологічних регламентів.

Стаття 21. Отримання та застосування ксенотрансплантатів

Пересадка органів та анатомічних матеріалів тварини людині забороняється.

Допускаються до клінічного використання медичні вироби, виготовлені з анатомічних матеріалів тварини, що пройшли спеціальну обробку у відповідності до технологічних регламентів.

Заклади охорони здоров’я, наукові установи, які застосовують ксенотрансплантати, можуть їх отримувати на підставі угод із господарюючими суб’єктами, що вирощують відповідних тварин. Порядок застосування ксенотрансплантатів ( z0478-13 ) встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Утримання тварин і взяття у них ксенотрансплантатів повинні здійснюватися з додержанням загальних принципів гуманного поводження з тваринами.

Медико-біологічні вимоги до тварин, умови їх утримання, порядок взяття у них ксенотрансплантатів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Розділ VI

ПРАВА, СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЖИВОГО ДОНОРА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮ

Стаття 22. Права особи, яка дала згоду стати донором, і живого донора

Особа, яка дала згоду стати донором, до взяття гомотрансплантата має право відмовитися від даної нею раніше на це згоди.

На випадок смерті донора, зараження його інфекційною хворобою, виникнення у нього інших хвороб чи розладів здоров’я у зв’язку з виконанням ним донорської функції він підлягає обов’язковому державному страхуванню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Донору в порядку, встановленому законом України, відшкодовується шкода, заподіяна ушкодженням здоров’я у зв’язку з виконанням ним донорської функції з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію.

Стаття 23. Соціальний захист живого донора та членів його сім’ї

Інвалідність живого донора, що настала у зв’язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

У разі смерті живого донора, що настала внаслідок виконання ним донорської функції, членам сім’ї померлого, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється у порядку та на умовах, встановлених законодавством України для призначення пенсії сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про трансплантацію

Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про трансплантацію, несуть відповідальність згідно із законами України.

Розділ VII

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через рік з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.»

2. У Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст.19) статтю 47 викласти в такій редакції:

«Стаття 47. Трансплантація органів та (або) інших анатомічних матеріалів

Трансплантація органів та (або) інших анатомічних матеріалів людині здійснюється у визначеному законом порядку при наявності згоди донора та реципієнта або згоди їх законних представників, окрім випадків, встановлених законом, та за умови, якщо використання інших методів медичної допомоги не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.

Донором органів та інших анатомічних матеріалів може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа з повною цивільною дієздатністю може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його у порядку, встановленому законом.

Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, допускається у випадках та в порядку, встановлених законом.»

3. У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131) статтю 143 викласти в такій редакції:

«Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та (або) інших анатомічних матеріалів людини або тварини

1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та (або) інших анатомічних матеріалів людини або тварини —

карається штрафом від ста до п’ятиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів та (або) інших анатомічних матеріалів з метою їх трансплантації —

карається позбавлення волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Незаконна торгівля органами та (або) іншими анатомічними матеріалами людини або тварини —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років.»

4. У Законі України «Про поховання та похоронну справу» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 7, ст.47 ) статтю 6 викласти в такій редакції:

«Стаття 6. Право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті

Усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті.

Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у:

згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину;

згоді чи незгоді на вилучення органів та/або іншого анатомічного матеріалу;

побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації;

дорученні виконати своє волевиявлення певній особі;

іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, на вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється згідно з законодавством відповідними органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних та міських рад у межах їх повноважень.

Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону.

Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення трупного неможливе.

У разі якщо відсутнє волевиявлення померлого, вилучення органів та/або іншого анатомічного матеріалу здійснюється в порядку, встановленому законом.»

IІ. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності через рік з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України після прийняття цього Закону у тримісячний термін:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

розглянути доцільність створення спеціального центрального органу виконавчої влади України з питань трансплантації.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині»

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства

Зміст відповідного положення (норми) проекту Закону

Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»
Цей Закон з урахуванням сучасного стану науки і рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, забезпечує додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації та здійсненні іншої, пов’язаної з нею діяльності. Цей Закон з урахуванням сучасного стану науки і рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу надання медичної допомоги, забезпечує додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації та здійсненні іншої, пов’язаної з нею діяльності.
Розділ IЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯСтаття 1. Визначення термінівУ цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:трансплантація — спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини; Розділ IЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯСтаття 1. Визначення термінівУ цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:трансплантація — спеціальний метод надання медичної допомоги, що полягає в пересадці реципієнту органу (частини органу) або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини;
Відсутній  взяття органу (частини органу) та (або) інших анатомічних матеріалів — хірургічна операція або маніпуляція з взяття органу (частини органу) та (або) інших анатомічних матеріалів у живого або померлого донора, їх типування та зберігання; 
Відсутній  живий донор – особа, яка добровільно дала у встановленому законодавством порядку згоду на взяття у неї анатомічних матеріалів для трансплантації; 
Відсутній померлий донортіло померлої людини, щодо якої у встановленому цим Законом порядку надано письмову згоду на взяття у неї посмертно анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів;
анатомічні матеріали — органи, тканини, анатомічні утворення, клітини людини або тварини;гомотрансплантати — анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації;біоімплантати — засоби медичного призначення, виготовлені з анатомічних матеріалів померлих людей;ксенотрансплантати — анатомічні матеріали тварини, призначені для трансплантації;фетальні матеріали — анатомічні матеріали мертвого ембріона (плода) людини; анатомічні матеріали – органи (їх частини), тканини, анатомічні утворення, клітини людини або тварини;алотрансплантати — анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації;біоімплантати – медичні вироби, виготовлені з анатомічних матеріалів людини або тварини.ксенотрансплантати — анатомічні матеріали тварини, призначені для трансплантації;фетальні матеріали — анатомічні матеріали мертвого ембріона (плода) людини.
донор — особа, у якої за життя або після її смерті взято анатомічні матеріали для трансплантації або для виготовлення біоімплантатів; Виключити
реципієнт — особа, для лікування якої застосовується трансплантація. реципієнт — особа, якій здійснюється трансплантація;
Відсутній  процедура констатації смерті людинисукупність дій та умов медичного характеру, що є обов’язковими при встановленні факту смерті людини на підставі діагностичних критеріїв смерті мозку; 
Відсутній смерть мозку — повна і незворотна втрата головним мозком людини всіх його функцій, що реєструється на фоні працюючого серця та примусової вентиляції легень.
Стаття 2. Законодавство України про трансплантаціюЗаконодавство України про трансплантацію складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів України. Стаття 2. Законодавство України про трансплантаціюЗаконодавство України про трансплантацію складається з Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів України.
Стаття 3. Сфера дії ЗаконуДія цього Закону поширюється на діяльність, пов’язану зі взяттям, зберіганням, перевезенням органів, інших анатомічних матеріалів людини та їх трансплантацією, виготовленням біоімплантатів, отриманням і використанням ксенотрансплантатів.Дія цього Закону не поширюється на:донорство крові та (або) її компонентів і діяльність, пов’язану з їх використанням;трансплантацію статевих залоз, репродуктивних клітин та живих ембріонів;аутотрансплантацію — пересадку людині взятого у неї анатомічного матеріалу;імплантацію — пересадку біоімплантатів і штучно виготовлених замінників органів;взяття анатомічних матеріалів для діагностичних досліджень;діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я; Стаття 3. Сфера дії ЗаконуДія цього Закону поширюється на діяльність, пов’язану зі взяттям, зберіганням, перевезенням органів, інших анатомічних матеріалів людини та їх трансплантацією, виготовленням біоімплантатів, отриманням і використанням ксенотрансплантатів.Дія цього Закону не поширюється на:донорство крові та (або) її компонентів і діяльність, пов’язану з їх використанням;трансплантацію статевих залоз, репродуктивних клітин та живих ембріонів;аутотрансплантацію — пересадку людині взятого у неї анатомічного матеріалу;імплантацію — пересадку біоімплантатів і штучно виготовлених замінників органів;взяття анатомічних матеріалів для діагностичних досліджень;діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 4. Міжнародні договориЯкщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші норми, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору. Стаття 4. Міжнародні договориЯкщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші норми, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 5. Державне регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацієюДержавне регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацією, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Стаття 5. Державне регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацієюДержавне регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацією, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Розділ IIУМОВИ ТА ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ. ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОВ’ЯЗАНА З ТРАНСПЛАНТАЦІЄЮ, І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮСтаття 6. Умови та порядок застосування трансплантаціїВідсутній Розділ IIПРИНЦИПИ, УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ. ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОВ’ЯЗАНА З ТРАНСПЛАНТАЦІЄЮ, І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮСтаття 6. Принципи, умови та порядок застосування трансплантаціїТрансплантація здійснюється за принципами:добровільності;безоплатності, за винятком кісткового мозку.
Трансплантація як метод лікування застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди об’єктивно інформованого дієздатного реципієнта лише у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я реципієнта іншими методами лікування неможливе.Наявність у реципієнта медичних показань для застосування трансплантації встановлює консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи. Трансплантація як метод надання медичної допомоги застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди об’єктивно інформованого реципієнта з повною цивільною дієздатністю лише у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я реципієнта іншими методами лікування неможливе.Наявність у реципієнта медичних показань для застосування трансплантації встановлює консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи.
У випадках, коли реципієнт не досяг п’ятнадцятирічного віку чи визнаний судом недієздатним, трансплантація застосовується за згодою об’єктивно інформованих його батьків або інших законних представників. Щодо осіб віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою об’єктивно інформованих реципієнтів, об’єктивно інформованих їх батьків або інших законних представників.У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю реципієнта, його згода або згода його законних представників для застосування трансплантації не потрібна. У випадках, коли реципієнт не досяг чотирнадцятирічного віку чи визнаний судом недієздатним, трансплантація застосовується за згодою об’єктивно інформованих його батьків або інших законних представників. Щодо осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою об’єктивно інформованих реципієнтів, об’єктивно інформованих їх батьків або інших законних представників.У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю реципієнта, його згода або згода його законних представників для застосування трансплантації не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для реципієнта наслідків, лікуючий лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього реципієнт відмовляється від застосування трансплантації, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.У разі, коли від застосування трансплантації відмовляється законний представник реципієнта, що може мати тяжкі наслідки для здоров’я реципієнта, лікуючий лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування. Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для реципієнта наслідків, лікуючий лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього реципієнт відмовляється від застосування трансплантації, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності консиліуму лікарів.У разі, коли від застосування трансплантації відмовляється законний представник реципієнта, що може мати тяжкі наслідки для здоров’я реципієнта, лікуючий лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.
Порядок застосування трансплантації як методу лікування встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, а перелік органів та інших анатомічних матеріалів, що можуть використовуватися для трансплантації, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я за погодженням з Академією медичних наук України. Порядок взяття органів, інших анатомічних матеріалів людини, застосування трансплантації як методу надання медичної допомоги встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, а перелік органів та інших анатомічних матеріалів, що можуть використовуватися для трансплантації, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я за погодженням з Академією медичних наук України.
Стаття 7. Перевезення анатомічних матеріалів людиниПеревезення анатомічних матеріалів людини здійснюється уповноваженими на те працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я і державних наукових установ за наявності умов, що забезпечують збереження цих матеріалів, та оригіналів необхідних документів.Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України, їх зберігання, ввезення таких матеріалів на митну територію України та вивезення за межі цієї території встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 7. Перевезення органів та інших анатомічних матеріалів людиниПеревезення анатомічних матеріалів людини здійснюється уповноваженими на те працівниками відповідних закладів охорони здоров’я і наукових установ за наявності умов, що забезпечують збереження цих матеріалів, та оригіналів необхідних документів.Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України, їх зберігання, ввезення таких матеріалів на митну територію України та вивезення за межі цієї території встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 8. Заклади та установи, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацієюДіяльність, пов’язану з трансплантацією, можуть здійснювати акредитовані в установленому законодавством України порядку державні та комунальні заклади охорони здоров’я і державні наукові установи за переліком (695-2000-п), затвердженим Кабінетом Міністрів України. Стаття 8. Заклади та установи, що здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацієюТрансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією, здійснюють заклади охорони здоров’я і наукові установи, акредитовані в спеціальному порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, та внесені до Переліку закладів охорони здоров’я і наукових установ, що здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Заклади охорони здоров’я та наукові установи, зазначені в частині першій цієї статті, повинні мати матеріально-технічну базу, обладнання та кваліфікованих працівників, які необхідні для застосування трансплантації та здійснення іншої, пов’язаної з нею діяльності. Вимоги до матеріально-технічної бази, обладнання, підготовки та кваліфікації працівників цих закладів та установ встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Заклади охорони здоров’я та наукові установи, зазначені в частині першій цієї статті, повинні мати матеріально-технічну базу, обладнання та кваліфікованих працівників, які необхідні для застосування трансплантації та здійснення іншої, пов’язаної з нею діяльності. Вимоги до матеріально-технічної бази, обладнання, підготовки та кваліфікації працівників цих закладів та установ встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Організаційно-методичне керівництво, взаємодію закладів та установ, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, їх інформаційне забезпечення і контроль здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Організаційно-методичне керівництво, взаємодію закладів та установ, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, їх інформаційне забезпечення і контроль здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 9. Діяльність, пов’язана з трансплантацієюДержавні та комунальні заклади охорони здоров’я і державнінаукові установи можуть бути акредитовані для застосування трансплантації та здійснення іншої, пов’язаної з нею діяльності:взяття гомотрансплантатів у живих донорів;взяття анатомічних матеріалів у померлих донорів;зберігання і перевезення анатомічних матеріалів людини;виготовлення біоімплантатів. Стаття 9. Діяльність, пов’язана з трансплантацієюЗаклади охорони здоров’я і наукові установи можуть бути акредитовані для застосування трансплантації та (або) здійснення іншої, пов’язаної з нею діяльності:взяття гомотрансплантатів у живих донорів;взяття анатомічних матеріалів у померлих донорів;зберігання і перевезення анатомічних матеріалів людини;виготовлення біоімплантатів;інших видів діяльності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 10. Фінансування діяльності, пов’язаної з трансплантацієюДіяльність державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, пов’язана з трансплантацією, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Стаття 10. Фінансування діяльності, пов’язаної з трансплантацієюДіяльність державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, пов’язана з трансплантацією, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Додаткове фінансування діяльності державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, пов’язаної з трансплантацією, може здійснюватися за рахунок коштів, виділених на реалізацію заходів, що передбачені відповідними програмами, доходів від реалізації нових технологій та методів, іншої наукової продукції, за виготовлені біоімплантати, реактиви, апарати та обладнання, що застосовуються в медичній практиці, а також за рахунок добровільних внесків юридичних і фізичних осіб та інших не заборонених законодавством надходжень. Додаткове фінансування діяльності державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, пов’язаної з трансплантацією, може здійснюватися за рахунок коштів, виділених на реалізацію заходів, що передбачені відповідними програмами, доходів від реалізації нових технологій та методів, іншої наукової продукції, за виготовлені біоімплантати, реактиви, апарати та обладнання, що застосовуються в медичній практиці, а також за рахунок добровільних внесків юридичних і фізичних осіб та інших не заборонених законодавством надходжень.
Стаття 11. Контроль за діяльністю, пов’язаною з трансплантацієюДержавний контроль за додержанням вимог, встановлених законодавством про трансплантацію, здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законами України. Стаття 11. Контроль за діяльністю, пов’язаною з трансплантацієюДержавний контроль за додержанням вимог, встановлених законодавством про трансплантацію, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Відсутній При закладах охорони здоров’я та наукових установах, які здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану із трансплантацією, створюються і діють етичні комітети. Типове положення про етичний комітет затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Громадський контроль за діяльністю, пов’язаною з трансплантацією, здійснюється об’єднаннями громадян відповідно до законодавства України. Громадський контроль за діяльністю, пов’язаною з трансплантацією, здійснюється об’єднаннями громадян відповідно до законодавства України.
Розділ IIIУМОВИ ТА ПОРЯДОК ВЗЯТТЯ ГОМОТРАНСПЛАНТАТІВ У ЖИВИХ ДОНОРІВСтаття 12. Взяття гомотрансплантатів у живих донорівЖивим донором може бути лише повнолітня дієздатна особа.У живого донора може бути взятий як гомотрансплантат лише один із парних органів або частина органа, або частина іншого анатомічного матеріалу.Взяття гомотрансплантата у живого донора дозволяється на підставі висновку консиліуму лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи після його всебічного медичного обстеження і за умови, що завдана здоров’ю донора шкода буде меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту. Розділ IIIУМОВИ ТА ПОРЯДОК ВЗЯТТЯ ГОМОТРАНСПЛАНТАТІВ У ЖИВИХ ДОНОРІВСтаття 12. Взяття алотрансплантатів у живих донорівЖивим донором може бути лише особа з повною цивільною дієздатністю. У живого донора може бути взятий як алотрансплантат лише один із парних органів або частина органа, або частина іншого анатомічного матеріалу.Взяття алотрансплантата у живого донора дозволяється на підставі висновку консиліуму лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установипісля його всебічного медичного обстеження і за умови, що завдана здоров’ю донора шкода буде меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту.
Взяття гомотрансплантата (за винятком анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) у живого донора допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця). Взяття алотрансплантата (за винятком анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) у живого донора допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця), а також у випадках трансплантації на умовах перехресного донорства.
Відсутній Порядок застосування перехресного донорства визначається центральним органом виконавчої влади, що здійснює політику в сфері охорони здоров’я.
Не допускається взяття гомотрансплантатів у живих осіб, які:утримуються у місцях відбування покарань;страждають на тяжкі психічні розлади;мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю;надали раніше орган або частину органа для трансплантації. Не допускається взяття алотрансплантатів у живих осіб, які:утримуються у місцях відбування покарань та попереднього ув’язнення;страждають на тяжкі психічні розлади;мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю;надали раніше орган або частину органа для трансплантації;вагітні.
Стаття 13. Згода живого донора на взяття у нього гомотрансплантатаУ живого донора може бути взято гомотрансплантат лише за наявності його письмової заяви про це, підписаної свідомо і без примушування після надання йому лікуючим лікарем об’єктивної інформації про можливі ускладнення для його здоров’я, а також про його права у зв’язку з виконанням донорської функції. У заяві донор повинен вказати про свою згоду на взяття у нього гомотрансплантата та про свою поінформованість щодо можливих наслідків. Підпис донора на заяві засвідчується у встановленому законодавством порядку, а заява додається до його медичної документації. Стаття 13. Згода живого донора на взяття у нього алотрансплантатаУ живого донора може бути взято алотрансплантат лише за наявності його письмової згоди на це, підписаної свідомо, без примушування та за погодженням етичного комітету відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи, після надання живому донору лікуючим лікарем об’єктивної інформації про можливі ускладнення для його здоров’я, а також про його права у зв’язку з виконанням донорської функції. У згоді донор повинен вказати про свою поінформованість щодо можливих наслідків. Порядок надання та форма письмової згоди живого донора на взяття у нього алотрансплантата встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 14. Особливості донорства і трансплантації кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалівВзяття у живого донора кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів проводиться з додержанням вимог, встановлених статтями 12 і 13 цього Закону.За згодою донора та при відсутності у нього медичних протипоказань кістковий мозок, інші здатні до регенерації анатомічні матеріали можуть братися повторно. Стаття 14. Особливості донорства і трансплантації кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалівВзяття у живого донора кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів проводиться з додержанням вимог, встановлених статтями 12 і 13 цього Закону.За письмовою згодою живого донора та при відсутності у нього медичних протипоказань кістковий мозок, інші здатні до регенерації анатомічні матеріали можуть братися повторно.
Відсутній Перелік здатних до регенерації анатомічних матеріалів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
За бажаннямповнолітньої дієздатноїособиу неї може бути взято на зберігання за її рахунок кістковий мозок з метою використання у разі потреби для аутотрансплантації. За згодою донора його кістковий мозок може бути надано безоплатно або за плату для трансплантації іншій особі. Для працівників, зайнятих на роботах із підвищеним ризиком ураження кровотворної системи, взяття кісткового мозку та його зберігання здійснюються за рахунок роботодавця.Порядок взяття, зберігання і використання кісткового мозку встановлюється Кабінетом Міністрів України. За бажанням особи з повною цивільною дієздатністю у неї може бути взято на зберігання за її рахунок кістковий мозок з метою використання у разі потреби для аутотрансплантації. За згодою донора його кістковий мозок може бути надано для трансплантації іншій особі. Для працівників, зайнятих на роботах із підвищеним ризиком ураження кровотворної системи, взяття кісткового мозку та його зберігання здійснюються за рахунок роботодавця.Порядок взяття, зберігання і використання кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розділ IVВЗЯТТЯ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ У ПОМЕРЛИХ ОСІБСтаття 15. Визнання людини померлоюЛюдина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виключені всі інші можливі за даних обставин причини втрати свідомості та реакцій організму. Розділ IVВЗЯТТЯ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ УПОМЕРЛИХ ОСІБСтаття 15. Встановлення факту смерті людини Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку.
Діагностичні критерії смерті мозкута процедура констатації моменту смерті людини встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.Факт смертіпотенційного доноравстановлюється консиліумом лікарів відповідного закладу охорони здоров’я або наукової установи. Зазначені лікарі не можуть брати участі у взятті у цього донора анатомічних матеріалів, у їх трансплантації чи виготовленні біоімплантатів. Діагностичні критерії смерті мозкута процедура констатації смерті людини встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.Факт смерті потенційного доноравстановлюється консиліумом лікарів відповідного закладу охорони здоров’я або наукової установи. Зазначені лікарі не можуть брати участі у взятті у цього донора анатомічних матеріалів, у їх трансплантації чи виготовленні біоімплантатів.
Стаття 16. Умови та порядок взяття анатомічних матеріалів у померлих осіб для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатівКожна повнолітня дієздатна особа може дати письмову згоду або незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. За відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників.Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.У разі необхідності проведення судово-медичної експертизи анатомічні матеріали у померлого донора беруться з дозволу і в присутності судово-медичного експерта. Взяття анатомічних матеріалів не повинне зашкодити веденню досудового розслідування, а судово-медичний експерт протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язаний повідомити про це керівника місцевої прокуратури. Стаття 16. Умови та порядок взяттяанатомічних матеріалів у померлих осіб для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатівКожна особа з повною цивільною дієздатністю має право прижиттєво дати письмову згоду або незгоду стати донором анатомічних матеріалів після своєї смерті, що передбачає згоду або незгоду на взяття тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів. За відсутності такоїприжиттєво наданої згоди або незгоди ті чи інші анатомічні матеріали у померлої особи з повною цивільною дієздатністю можуть бути взяті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів за письмовою згодою другого з подружжя або одного з найближчих родичів (батьки, діти). У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб ті чи інші анатомічні матеріали для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів можуть бути взяті за письмовою згодою їх законних представників.
Взяття анатомічних матеріалів у померлого донора не повинне призвести до спотворення його тіла.Взяття анатомічних матеріалів у померлого донора оформляється актом. Цей акт підписується лікарями, які брали участь у взятті анатомічних матеріалів, а у випадку проведення судово-медичної експертизи — і судово-медичним експертом, і додається до медичних документів померлої особи. Кожна особа з повною цивільною дієздатністю має право у будь-який час:подати письмову заяву про відкликання поданої раніше письмової згоди або незгоди на взяття тих чи інших її анатомічних матеріалів після її смерті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів;надати нову письмову згоду або незгоду на взяття тих чи інших її анатомічних матеріалів після її смерті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів.
Взяття анатомічних матеріалів у померлої особи для трансплантації та (або) для виготовлення біоімплантатів не допускається у разі наявності зробленої цією особою за життя заяви про незгоду бути донором. У померлої повнолітньої дієздатної особи, заява якої щодо донорства відсутня, а також у неповнолітніх, обмежено дієздатних та недієздатних осіб взяття анатомічних матеріалів не допускається, якщо на це не отримано або неможливо отримати згоду осіб, зазначених у частині першій цієї статті. Взяття анатомічних матеріалів у померлої особи не допускається також при відсутності дозволу судово-медичного експерта у разі необхідності проведення судово-медичної експертизи. Письмова згода або незгода особи з повною цивільною дієздатністю на взяття тих чи інших її анатомічних матеріалів після її смерті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, яка була подана пізніше, а також письмова заява про відкликання поданої раніше письмової згоди або незгоди повністю скасовує подану раніше письмову згоду або незгоду. Письмова згода або незгода на взяття у померлої особи тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, письмова заява про відкликання наданої раніше письмової згоди або незгоди надаються до найближчого закладу охорони здоров’я у формах та в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Відомості про надані письмові згоди або незгоди на взяття після смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, подані письмові заяви про відкликання наданої раніше письмової згоди або незгоди вносяться до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. На кожну особу, щодо якої у встановленому законодавством порядку надано письмову згоду на взяття після її смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, оформлюється картка потенційного донора. Форма та порядок ведення картки потенційного донора встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Взяття анатомічних матеріалів у померлої людини для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів дозволяється після встановлення факту смерті людини в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.Взяття анатомічних матеріалів у померлого донора для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів оформляється актом. Цей акт підписується лікарями, які брали участь у взятті анатомічних матеріалів, та додається до медичних документів померлого донора.Взяття анатомічних матеріалів у померлої людини для трансплантації та (або) для виготовлення біоімплантатів забороняється у разі:
Відсутності в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації відомостей про прижиттєво надану нею письмову згоду на взяття після її смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, якщо така згода не надана законним представником, другим з подружжя або найближчими родичами померлого донора у встановленому цим Законом порядку;наявності в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації відомостей про надану нею письмову незгоду на взяття після її смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів.У разі відсутності відомостей про згоду чи незгоду особи в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації – згоду може надати найближчий родич у черговості ступеня спорідненості.Взяття анатомічних матеріалів у померлої людини для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів не повинне призвести до спотворення її тіла.Особа з повною цивільною дієздатністю має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.
Розділ VОСОБЛИВОСТІ ОТРИМАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВСтаття 17. Порядок використання для трансплантації органів померлих донорів. Міждержавний обмін гомотрансплантатамиВ Україні діє єдина державна інформаційна система трансплантації,до якої вносяться відомості прореципієнтів, а також про осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами у разі смерті. Ці відомості є конфіденційними, становлять лікарську таємницю і можуть бути розголошені лише у випадках, передбачених цим Законом.Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я,затверджує Положення про єдину державну інформаційну систему трансплантації та забезпечує діяльність такої системи. Розділ VОСОБЛИВОСТІ ОТРИМАННЯ ІВИКОРИСТАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВСтаття 17. Порядоквикористання для трансплантації анатомічних матеріалів померлих донорів. Міждержавний обмін алотрансплантатамиВ Україні діє Єдина державна інформаційна система трансплантації, до якої вносяться відомості про осіб, які прижиттєво надали письмову згоду чи незгоду на взяття у них після смерті тих чи інших анатомічних матеріалів для трансплантації; заяви про відкликання наданої раніше письмової згоди або незгоди; реципієнтів, які очікують трансплантації органів та (або) інших анатомічних матеріалів; осіб, яким вже здійснено трансплантацію; перелік анатомічних матеріалів та біоімплантатів, які готові до трансплантації. Відомості Єдиної державної інформаційної системи трансплантації є конфіденційними, становлять лікарську таємницю і можуть бути розголошені лише у випадках, передбачених Законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює ведення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації та затверджує Положення про Єдину державну інформаційну систему трансплантації та забезпечує діяльність такої системи.
У разі, коли взятий у померлого донораорганчерез відсутність біологічно сумісного реципієнта не може бути використано для трансплантації у відповідному державному чи комунальному закладі охорони здоров’я або державній науковій установі, цей заклад або установа негайно надають інформацію про зазначений орган до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, який оперативно здійснює пошук реципієнта в межах України. У разі, коли взятий у померлого донора анатомічний матеріал через відсутність біологічно сумісного реципієнта не може бути використано для трансплантації у відповідному закладі охорони здоров’я або науковій установі, цей заклад або установа негайно надають інформацію про зазначений анатомічний матеріал до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, де відбувається наступний оперативнийпошук сумісного реципієнта.
Якщо біологічно сумісного з отриманим органомреципієнта в межах України не знайдено, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я надає інформацію про цей орган відповідним установам і організаціям інших країн, з якими Україна уклала міжнародні договори з питань трансплантації.Органи, взяті у померлих осіб, а також кістковий мозок, взятий у живих донорів, можуть передаватися іншим країнам лише на умовах рівноцінного обміну в порядку, визначеному відповідними міжнародними договорами України. Якщо біологічно сумісного з отриманими тканинами реципієнта в межах України не знайдено, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я надає інформацію про ці тканини відповідним установам і організаціям інших країн, з якими Україна уклала міжнародні договори з питань трансплантації.Тканини, взяті у померлих осіб, а також кістковий мозок, взятий у живих донорів, можуть передаватися іншим країнам лише на умовах рівноцінного обміну в порядку, визначеному відповідними міжнародними договорами України.
Стаття18. Заборона торгівлі органами та іншими анатомічними матеріалами людиниУкладання угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється. Стаття 18. Заборона торгівлі органами та іншими анатомічними матеріалами людиниУкладання або пропонування укладення угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється.Реклама пропозицій органів або інших анатомічних матеріалів людини забороняється.
Стаття19.Надання фетальних матеріалів для трансплантаціїФетальні матеріали для трансплантації можуть надавати акредитовані в установленому порядку заклади охорони здоров’я, які проводять операції штучного переривання вагітності (аборти) з дотриманням умов та порядку проведення таких операцій, встановлених законодавством України. Стаття 19. Надання фетальних матеріалів для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатівФетальні матеріали для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів можуть надавати акредитовані в установленому порядку заклади охорони здоров’я, які проводять операції штучного переривання вагітності (аборти) з дотриманням умов та порядку проведення таких операцій, встановлених законодавством України.
Фетальні матеріали для трансплантації надаються за згодою жінки,яка прийняла остаточне рішення щодо штучного переривання вагітності (аборту), та за умови збереження конфіденційності відомостей про неї.На осіб, фетальні матеріали яких надані для трансплантації, не поширюються норми частин другої та третьої статті 22 і статті 23 цього Закону. Фетальні матеріали для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів надаються за згодою живого донора та за умови збереження конфіденційності відомостей про нього.На осіб, фетальні матеріали яких надані для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів, не поширюються норми частин другої та третьої статті 22 і статті 23 цього Закону.
Стаття 20. Виготовлення і застосування біоімплантатівДля виготовлення біоімплантатів використовуються анатомічні матеріали померлих донорів, узяті з додержанням вимог цього Закону.Виготовлення біоімплантатів, їх застосування і контроль якості, державна реєстрація та реалізація, ввезення на митну територію України та вивезення за її межі здійснюються з додержанням умов і в порядку, встановленому законодавством України щодо виробів медичного призначення. Стаття 20. Виготовлення і застосування біоімплантатівДля виготовлення біоімплантатів використовуються анатомічні матеріали померлих донорів, узяті з додержанням вимог цього Закону.Виготовлення біоімплантатів, їх застосування і контроль якості, державна реєстрація та реалізація, ввезення на митну територію України та вивезення за її межі здійснюються з додержанням умов і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та з додержанням спеціальних технологічних регламентів.
Стаття21. Отримання та застосування ксенотрансплантатівВідсутній Стаття 21. Отримання та застосування ксенотрансплантатівПересадка органів та анатомічних матеріалів тварини людині забороняється. Допускаються до клінічного використання медичні вироби, виготовлені з анатомічних матеріалів тварини, що пройшли спеціальну обробку у відповідності до технологічних регламентів.
Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, державні наукові установи, які застосовують ксенотрансплантати, можуть їх отримувати на підставі угод із господарюючими суб’єктами, що вирощують відповідних тварин. Порядок застосування ксенотрансплантатів ( z0478-13 ) встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Заклади охорони здоров’я, наукові установи, які застосовують ксенотрансплантати, можуть їх отримувати на підставі угод із господарюючими суб’єктами, що вирощують відповідних тварин. Порядок застосування ксенотрансплантатів ( z0478-13 ) встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Утримання тварин і взяття у них ксенотрансплантатів повинні здійснюватися з додержанням загальних принципів гуманного поводження з тваринами.Медико-біологічні вимоги до тварин, умови їх утримання, порядок взяття у них ксенотрансплантатів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Утримання тварин і взяття у них ксенотрансплантатів повинні здійснюватися з додержанням загальних принципів гуманного поводження з тваринами.Медико-біологічні вимоги до тварин, умови їх утримання, порядок взяття у них ксенотрансплантатів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Розділ VIПРАВА, СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЖИВОГО ДОНОРА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮСтаття 22. Права особи, яка дала згоду стати донором, і живого донораОсоба, яка дала згоду стати донором, до взяття гомотрансплантата має право відмовитися від даної нею раніше на це згоди.На випадок смерті донора, зараження його інфекційною хворобою, виникнення у нього інших хвороб чи розладів здоров’я у зв’язку з виконанням ним донорської функції він підлягає обов’язковому державному страхуванню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Донору в порядку, встановленому законом України, відшкодовується шкода, заподіяна ушкодженням здоров’я у зв’язку з виконанням ним донорської функції з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію. Розділ VIПРАВА, СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЖИВОГО ДОНОРА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮСтаття 22. Права особи, яка дала згоду стати донором, і живого донораОсоба, яка дала згоду стати донором, до взяття гомотрансплантата має право відмовитися від даної нею раніше на це згоди.На випадок смерті донора, зараження його інфекційною хворобою, виникнення у нього інших хвороб чи розладів здоров’я у зв’язку з виконанням ним донорської функції він підлягає обов’язковому державному страхуванню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Донору в порядку, встановленому законом України, відшкодовується шкода, заподіяна ушкодженням здоров’я у зв’язку з виконанням ним донорської функції з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію.
Стаття 23. Соціальний захист донора та членів його сім’їІнвалідність донора, що настала у зв’язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.У разі смерті донора, що настала внаслідок виконання ним донорської функції, членам сім’ї померлого, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється у порядку та на умовах, встановлених законодавством України для призначення пенсії сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Стаття23. Соціальний захист живого донора та членів його сім’їІнвалідність живого донора, що настала у зв’язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.У разі смерті живого донора, що настала внаслідок виконання ним донорської функції, членам сім’ї померлого, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється у порядку та на умовах, встановлених законодавством України для призначення пенсії сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про трансплантаціюЮридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про трансплантацію, несуть відповідальність згідно із законами України. Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про трансплантаціюЮридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про трансплантацію, несуть відповідальність згідно із законами України.
Розділ VII.ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Розділ VII.ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ1. Цей Закон набирає чинності через рік з дня його опублікування.2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом:подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність з цим Законом;привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;забезпечити прийняття відповідно до компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону; 3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом:підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення законів України у відповідність із цим Законом;привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону. забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» 
Стаття 47. Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалівЗастосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законом порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту. Стаття 47. Трансплантація органів та (або) інших анатомічних матеріалівТрансплантація органів та (або) інших анатомічних матеріалів людині здійснюється у визначеному законом порядку при наявності згоди донора та реципієнта або згоди їх законних представників, окрім випадків, встановлених законом, та за умови, якщо використання інших методів медичної допомоги не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.
Донором органів та інших анатомічних матеріалів може бути повнолітня дієздатна фізична особа. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його. Донором органів та інших анатомічних матеріалів може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа з повною цивільною дієздатністю може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його у порядку, встановленому законом.
Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, допускається у випадках та в порядку, встановлених законом.
 Кримінальний кодекс України 
Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та (або) інших анатомічних матеріалів людини або тварини
1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини -караєтьсяштрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років,з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та (або) інших анатомічних матеріалівлюдини або тварини -караєтьсяштрафом від ста до п’ятиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації -карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів та (або) інших анатомічних матеріалів з метою їх трансплантації -карається позбавлення волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4. Незаконна торгівля органами або тканинами людини -карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.5. Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю, 4. Незаконна торгівля органами та (або) іншими анатомічними матеріалами людини або тварини -карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.5. Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю,
караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років. караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Закон України «Про поховання та похоронну справу»
Стаття 6. Право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смертіУсі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті.Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у:згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину;згоді чи незгоді на вилучення органів та/або тканин тіла;побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації;дорученні виконати своє волевиявлення певній особі;іншому дорученні, що не суперечить законодавству. Стаття 6. Право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смертіУсі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті.Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у:згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину;згоді чи незгоді на вилучення органів та/або іншого анатомічного матеріалу;побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації;дорученні виконати своє волевиявлення певній особі;іншому дорученні, що не суперечить законодавству.
Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, на вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється згідно з законодавством відповідними органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних та міських рад у межах їх повноважень.Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону.Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення трупного неможливе.У разі якщо відсутнє волевиявлення померлого, вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється в порядку, встановленому законом. Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, на вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється згідно з законодавством відповідними органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних та міських рад у межах їх повноважень.Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону.Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення трупного неможливе.У разі якщо відсутнє волевиявлення померлого, вилучення органів та/або іншого анатомічного матеріалу здійснюється в порядку, встановленому законом.
Народні депутати України О.В. Богомолець
О.А. Корчинська

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління

від 06.10.2015

на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині»(реєстр. № 2386а-1 від 04.08.2015 р.)

Поданий законопроект є альтернативним до законопроекту № 2386а «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині», а тому зауваження, висловлені щодо вказаного законопроекту, багато в чому стосуються і законопроекту 2386а-1.

Зокрема, у ньому передбачені поодинокі, фрагментарні зміни, решта ж його положень запозичена із чинної редакції Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», що, на думку Головного управління, навряд чи дозволить вирішити порушені у ньому питання.

При цьому викликає певний сумнів доцільність окремих передбачених у ньому новацій. У цьому відношенні привертає увагу, наприклад, оновлена редакція терміну «трансплантація – спеціальний метод надання медичної допомоги, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини» (абз. 2 ч. 1 ст. 1 проекту), яка не містить принципових змін, які могли б суттєво вплинути на регулювання суспільних відносин у відповідній сфері.

Недостатньо аргументованою виглядає й пропозиція замінити термін «гомотрансплантати – анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації», який використовується у законодавстві України про охорону здоров’я, на «алотрансплантати» (абз. 7 ч. 1 ст. 1 проекту). До того ж привертає увагу та обставина, що у законопроекті використовуються обидва вказані терміни (наприклад, абз. 2 ч. 1 ст. 9 проекту), що призводить до плутанини.

Сумнівною вбачається доцільність заміни редакції визначання терміну«смерть мозку – повна і незворотна втрата головним мозком людини всіх його функцій, що реєструється на фоні працюючого серця та примусової вентиляції легень» (абз. 13 ч. 1 ст. 1 проекту). Цитоване положення законопроекту, на думку Головного управління, не містить чітких медичних і юридичних критеріїв смерті мозку, що може створювати передумови для вилучення органів ще у живої людини, а тому чинна норма, згідно з якою «людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виключені всі інші можливі за даних обставин причини втрати свідомості та реакцій організму» (ч. 1 ст. 15 чинного Закону), зазначеної вище заміни не потребує.

У частині першій статті 6 законопроекту міститься вичерпний перелік принципів застосування трансплантації — «добровільності» та «безоплатності, за винятком кісткового мозку», що викликає заперечення. Це пов’язано з тим, що основні зсади діяльності у сфері застосування трансплантації не можуть обмежуватися лише двома вказаними принципами.

Слід також зазначити, що принцип «безоплатності, за винятком кісткового мозку» не кореспондується з нормами міжнародних актів у сфері трансплантації, якими забороняється використання людського тіла, його частин, органів, тканин як джерела фінансового прибутку. Одним із цих документів є, зокрема, Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (Ов’єдо, 04.05.1997 р.), у статті 21 якої проголошується, що «тіло людини та його частини як такі не повинні бути джерелом отримання фінансової вигоди». До речі, Конвенція є не єдиним міжнародним документом, який містить подібне нормативне положення. Заборону використовувати людське тіло та його частини як джерело фінансового прибутку містить, зокрема стаття 3 Хартії основних прав Європейського Союзу (07.12.2000 р.). Окрім цього, слід згадати Загальну декларацію про геном людини і права людини (11.11.97 р.), відповідно до якої людський геном у його природному стані не повинен бути джерелом фінансового прибутку (ст. 4). Принципи не комерціалізації будь-яких частин тіла людини також містить національне законодавство Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Ірландії, Італії, Нідерландів, Іспанії, Франції, Швеції.

Деяким положенням законопроекту бракує правової визначеності та чіткості. Зокрема, виглядає недостатньо зрозумілим правовий зміст формулювання частини четвертої статті 6 законопроекту — «щодо осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою об’єктивно інформованих реципієнтів».

У цьому контексті також привертають увагу положення законопроекту, згідно з якими «організаційно-методичне керівництво, взаємодію закладів та установ, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, їх інформаційне забезпечення і контроль здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я» (ч. 3 ст. 8 проекту), «громадський контроль за діяльністю, пов’язаною з трансплантацією, здійснюється об’єднаннями громадян відповідно до законодавства України» (ч. 3 ст. 11 проекту). Однак зазначені приписи не знайшли необхідної конкретизації у правах і обов’язках їх адресатів, що ставить під сумнів можливість їх ефективного виконання.

Окремі положення законопроекту сформульовані з юридичної точки зору некоректно або недостатньо узгоджені з чинним законодавством України. Наприклад, у частині першій статті 8 законопроекту зазначається, що «трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією, здійснюють заклади охорони здоров’я та наукові установи, акредитовані в спеціальному порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я», що не узгоджується з частиною п’ятою статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я, згідно з якою «заклади охорони здоров’я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України».

Аналогічне за змістом зауваження слід висловити щодо змісту частини восьмої статті 16 законопроекту, згідно з якою «взяття анатомічних матеріалів у померлої людини для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів дозволяється після встановлення факту смерті людини та констатації моменту смерті людини в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я». Запропонована норма не узгоджується з частиною другою статті 290 Цивільного кодексу України, згідно з якою «взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом».

У законопроекті «не допускається взяття алотрансплантатів у живих осіб, які утримуються у місцях відбування покарань та попереднього ув’язнення; страждають на тяжкі психічні розлади; мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю; надали раніше орган або частину органа для трансплантації; вагітні» (ч. 6 ст. 12 проекту). На думку Головного управління, у законопроекті слід було б передбачити заборону на вилучення органів та інших анатомічних матеріалів для трансплантації у осіб, які знаходяться в службовій або іншій залежності від реципієнта.

Згідно із статтею 13 законопроекту «у живого донора може бути взято алотрансплантат лише … за погодженням етичного комітету відповідного закладу охорони здоров’я», однак законопроект не містить відповіді на запитання, ким визначається порядок здійснення такого погодження.

У законопроекті недостатньо повно розкриті й інші важливі моменти з точки зору системного підходу у вирішенні питання щодо належного захисту прав реципієнтів і донорів. Зокрема, у ньому відсутній правовий механізм забезпечення доступу реципієнтів до інформації про наявність донорських органів та інших анатомічних матеріалів людини, що в умовах їх дефіциту може створювати передумови для проявів корупції у цій сфері.

Також у законопроекті слід було б передбачити утворення і ведення реєстру осіб медиків, які зловживали своєю професійною діяльністю у сфері трансплантації, в тому числі іноземних трансплантологів, можливість встановлення заборони на їх в’їзд на територію України, проведення з ними відповідних спільних досліджень.

Деякі положення законопроекту недостатньо повно узгоджені між собою, що призводить до плутанини. Наприклад, за змістом частини першої статті 16 законопроекту вилучення анатомічних матеріалів у померлого дозволяється у разі оформленої ним згоди або з дозволу іншого подружжя або родичів, а щодо померлих неповнолітніх та обмежено дієздатних або недієздатних осіб — за згодою їх законних представників, тоді як у частині десятій статті 16 проекту зазначається, що «анатомічні матеріали у померлого донора для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів беруться з дозволу…судово-медичного експерта».

Законопроект має недоліки техніко-юридичного характеру. Зокрема, у ньому зустрічаються повторення. Наприклад, про те, що донором може бути лише особа з повною цивільною дієздатністю йдеться у частині першій статті 12 законопроекту, а також у змінах до статті 47 Основ законодавства України про охорону здоров’я, хоча потреби у цьому дублюванні немає.

Недосконалою вважаємо структуру законопроекту, оскільки положення розміщені у ньому без належної логічної послідовності. Йдеться, зокрема, про те, що на початку тексту закону мають розміщуватися загальні, а потім більш конкретні (процесуальні) положення (наприклад, статтю 10 «Фінансування діяльності, пов’язаної з трансплантацією» слід було б розмістити вкінці законопроекту).

Слід також звернути увагу на те, що окремі розділи законопроекту вміщують лише дві статті (наприклад, розділ ІV проекту). Така конструкція розділів дає підстави для висновку про їх «технічну» недосконалість.

Зауваження викликає «термінологічний апарат» законопроекту. Зокрема, термінологія законопроекту потребує узгодження з термінологією чинних законів. Наприклад, у законопроекті використовуються терміни «медичний заклад» (ч. 7 ст. 16 проекту), «господарюючі суб’єкти» (ч. 3 ст. 21 проекту), тим часом як у чинних законах — «заклад охорони здоров’я», «суб’єкти господарювання» (зокрема, в Господарському кодексі України, Основах законодавства України про охорону здоров’я).

Слід також звернти увагу на те, що в одних положеннях законопроекту використовуються слова «померла особа» (наприклад, ч. 1 ст. 16 проекту), «живий донор» (наприклад: ч. 1 ст. 13; ч. 1, ч. 2 ст. 14; ч. 1 — ч. 4 ст. 16 проекту), тоді як в іниших:«померла людина»(наприклад: ч. 8, ч. 9, абз. 1, абз. 4 ч. 13 ст. 16 проекту); «потенційний донор» (ч. 6 ст. 16 проекту);«жива особа» (ч. 6 ст. 12 проекту); «донор антомічних матеріалів» (ч. 1ст. 16 проекту); «донор» (наприклад: ч. 2, ч. 3 ст. 22 проекту).

В одних статтях законопроекту використовуються формулювання: «взяття органу (частини органу) та (або) інших анатомічних матеріалів» (наприклад, абз. 3 ч. 1 ст. 1 проекту); «заклади охорони здоров’я та наукові установи, які здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією» (наприклад, ч. 2 ст. 11 проекту), «органи (частини органу) та/(або) інші анатомічні матеріали»; «письмова згода на взяття алотрансплантату », «донор» (наприклад, ч. 1 ст. 13 проекту); «згода або незгода стати донором анатомічних матеріалів після своєї смерті» (ч. 1 ст. 16 проекту), а в інших: «заклади та установи, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією» (наприклад, ч. 3 ст. 8 проекту); «згода або незгода на взяття тих чи інших анатомічних матеріалів» (абз. 2 ч. 2 ст. 16 проекту); «взяття анатомічних матеріалів» (наприклад: ч. 8 ст. 16 проекту); «донор органів» (зміни до ст. 47 Основ законодавство про охорону здоров’я),

У законопроекті використано багато недостатньо визначених у правовому відношенні термінів і формулювань, які ускладнюють розуміння його змісту (наприклад: «реалізація заходів, що передбачені відповідними програмами» (ч. 2 ст. 10 проекту); «перехресне донорство» (ч. 4 ст. 12 проекту); «родичі померлої особи, які проживали з нею до смерті» (ч. 1 ст. 16 проекту); «найближчий заклад охорони здоров’я» (ч. 4 ст.16 проекту); «потенційний донор», «картка потенційного донора» (ч. 6 ст. 16 проекту); «виконання донорської функції», «додаткові витрати на посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію» (ч. 3 ст. 22 проекту); «виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла» (ч. 4 оновленої редакції ст. 6 Закону України «Про поховання та похоронну справу»), що може ускладнювати розуміння змісту закону, а відтак призвести до його неправильного застосування.

В пункті третьому Пояснювальної записки зазначається, що «законопроектом пропонується внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України», однак у тексті законопроекту відсутні зміни до цього Кодексу.

В пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» законопроекту Кабінету Міністрів України доручається «у тримісячний термін підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення законів України у відповідність із цим Законом». У зв’язку з цим звертаємо увагу на те, що відповідно до частини 8 статті 90 Регламенту Верховної Ради України, якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття.

Узагальнюючий висновок: законопроект потребує доопрацювання.

Керівник Головного управління В.Борденюк

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

11.11.2015 р.

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я на своєму засіданні 11 листопада 2015 року (протокол № 25) розглянув проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині (реєстр. № 2386а-1), поданий народними депутатами України Богомолець О.В., Корчинською О.А. та Продан О.П., який є альтернативним проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині реєстр. № 2386а.

Вказаний законопроект, (як і альтернативний йому № 2386а) має на меті забезпечення реалізації конституційного права громадян України на життя та охорону здоров’я шляхом удосконалення умов і порядку застосування в Україні трансплантації та здійсненні іншої, пов’язаної з нею діяльності. Для цього ним пропонується нова редакція Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» та вносяться відповідні зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я (стаття 47), Закону України «Про поховання та похоронну справу» (стаття 6) та Кримінального кодексу України (стаття 143).

Розглянувши поданий законопроект, вважаємо за доцільне зауважити наступне.

Законодавча ініціатива щодо удосконалення системи трансплантації в Україні є актуальною для нашої держави.

Трансплантація сьогодні у всьому світі розглядається як надзвичайно ефективний та в цілому ряді випадків безальтернативний метод лікування необоротних захворювань та ушкоджень таких життєво важливих органів як нирки, печінка, підшлункова залоза, легені, серце тощо.

У даний час у світі проживає понад 1 млн. осіб з пересадженими органами, які ведуть активний спосіб життя. Світові темпи росту кількості операцій із застосуванням трансплантації дозволяють прогнозувати, що через 20 – 30 років 50% – 60% усіх хірургічних втручань будуть пов’язані з пересадкою органів, тканин і клітин.

В Україні Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» (№ 1007-XIV), який регулює суспільні відносини у цій сфері, був ухвалений ще в 1999 році із того часу практично не зазнав змін. На виконання цього Закону було розроблено низку відповідних нормативно-правових актів, зокрема:Постанову Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2007 р. № 1100 «Про заходи щодо організації діяльності закладів охорони здоров’я та наукових установ, пов’язаної з трансплантацією органів, тканин і клітин;Постанову Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. № 257 «Про створення Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин»;Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 432 від 29.11.2002 «Про затвердження Положення про Єдину державну інформаційну систему трансплантації»;Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 226 від 25.09.2000 р. про затвердження Інструкції щодо вилучення органів людини в донора-трупа та інші.Однак, незважаючи на створене законодавче підґрунтя, можна констатувати, що трансплантація органів і тканин протягом останніх 10-12 років в Україні практично не розвивалася.

Так, за статистичними даними Міністерства охорони здоров’я України протягом багатьох років щорічна загальна кількість проведених органних трансплантацій в Україні не перевищує 130-140 на рік. При цьому лише від 4-15% з них — це трансплантація завдяки використанню трансплантатів, отриманих від померлих осіб, що є вкрай недостатнім. Так, у 2014 році в Україні було здійснено лише 134 органні трансплантації, у тому числі 16 пересадок нирок (при щорічні потребі більше 2500); 17 пересадок печінки (при потребі 1000-1500). За останні 20 років в Україні проведено лише 8 трансплантацій серця (при загальній потребі 1000-1500 на рік).

Також Україна значно відстає від країн Європи за темпами розвитку клітинної трансплантації, зокрема трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин.

За даними Європейської групи з трансплантації крові і кісткового мозку (European Group for Blood and Marrow Transplantation — ЕВМТ), в 31 країні Європи сьогодні функціонує понад 450 трансплантаційних центрів, які виконують понад 200 трансплантацій на 10 млн. населення Європи. При цьому алогенні (від сумісного донора) трансплантації клітин складають приблизно 30%, а аутологічні (пацієнт є донором для самого себе) — 70% від загальної кількості відповідних втручань.

В той же час, кількість таких втручань в Україні у кілька разів менша, а алогенна трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин від неродинного донора досі не проводиться. Це змушує щороку багатьох громадян нашої держави виїздити для отримання такого лікування за кордон, а державу витрачати значні бюджетні кошти на організацію такого лікування, і тим самим дотувати розвиток систем медичного обслуговування інших країн.

Поданим законопроектом (як і альтернативним № 2386а) пропонується внести певні зміни до законодавства з метою удосконалення системи трансплантаційної служби України.

Зокрема, ним передбачено:

1. Удосконалення:

термінологічного апарату щодо трансплантації, у тому числі шляхом введення нових термінів;

порядку акредитації закладів охорони здоров’я та наукових установ що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, зокрема, шляхом формування спеціального Переліку таких закладів, який пропонується затверджувати на рівні Кабінету Міністрів України;

системи надання фетальних матеріалів для трансплантації, зокрема, що щодо порядку надання цих матеріалів та виготовлення з них біоімплантантів;

порядку взяття гомотрансплатантів у живих донорів, зокрема, щодо обов’язкового погодження даної процедури з відповідними «етичними комітетами», які пропонується створити при закладах та установах, що здійснюють трансплантацію і забов’язати засвідчувати волевиявлення особи щодо прижиттєвого донорства та контролювати діяльність закладу охорони здоров’я на предмет недопущення порушень основних принципів добровільності та безкорисності при здійсненні трансплантації.

2. Удосконалення існуючих та встановлення нових принципів, умов і порядку застосування трансплантації.

3. Заборону комерціалізації у сфері трансплантації та реклами органів та/або іншого анатомічного матеріалу.

4. Надання права на здійснення діяльності з трансплантації закладам охорони здоров’я та науковим установам усіх форм власності (на даний час таку діяльність можуть здійснювати лише державні та комунальні заклади охорони здоров’я).

6. Удосконалення та встановлення принців діяльності Єдиної державної інформаційної системи трансплантації.

7. Встановлення правових умов для здійснення «перехресного донорства» при взятті гомотрансплантантів у живих донорів.

8. Запровадження «Переліку здатних до регенерації анатомічних матеріалів», що має затверджувати центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я.

9. Встановлення більш суворої відповідальності за порушення законодавства щодо трансплантації з метою запобігання нелегальній трансплантації та торгівлі органами та/або іншими анатомічними матеріалами шляхом внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України.

Кардинальною відмінністю цього законопроекту від альтернативного йому проекту закону № 2386а є те, що він не змінює існуючого нині в українському законодавстві принципу «чітко висловленої згоди» (або як його ще називають «презумпція незгоди») щодо посмертного донорства, а лише удосконалює юридичну процедуру отримання такої згоди з боку особи (чи її законного представника) та порядок її відкликання.

Також цим законопроектом запропоновані норми щодо попередження зловживань у цій сфері та забезпечення конфіденційності інформації про донорів та реципієнтів, у тому числі шляхом встановлення порядку внесення таких відомостей до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації.

На думку, Комітету, це є дуже важливим, оскільки, встановлений нині національним законодавством принцип «чітко висловленої згоди» (або як його ще називають «презумпція незгоди»), відповідно до якого, клітини, тканини та органи можуть бути вилучені з тіла померлої особи у випадку, коли ця особа за життя однозначно заявила згоду на таке вилучення, є найбільш прийнятним для сучасної України. Особливо важливим у цьому принципі є те, що у разі, коли померла особа за життя не залишила жодного юридично оформленого волевиявлення щодо згоди або незгоди на посмертне донорство, такий дозвіл має бути отриманий від уповноваженої у правовому порядку особи (законного представника), якою зазвичай є член сім’ї, що попереджує можливі зловживання у цій сфері.

Слід зазначити, що однією з ключових тез Керівних принципів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо трансплантації людських клітин, тканин та органів, затверджених 63-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я 21 травня 2010 року, що стосується обох існуючих альтернативних систем вилучення органів з тіла померлого, є теза про те, що«покладатися при здійсненні цієї процедури лише на чітко висловлену ймовірну згоду померлого, не заручаючись подальшим дозволом від членів сім’ї, можна лише в тому разі, коли розуміння та сприйняття процесу донорства глибоко та однозначно вкоренилося у суспільній свідомості».

На користь цієї тези яскраво свідчать зауваження та коментарі представників різних релігійних конфесій України, думку яких з цього приводу було офіційно запитано Комітетом. У своїх листах вони одностайно висловлюються на підтримку існуючого нині принципу «презумпції незгоди» і вважають його заміну на альтернативний йому принцип «презумпції згоди» передчасним, вказуючи на те, що сучасне українське суспільство ще морально та духовно не готове до цього.

Крім того, ВООЗ також вказує на те, що характер системи вилучення органів з тіла померлого не є визначальним фактором для забезпечення успішного розвитку трансплантології та масштабів застосування трансплантації як методу лікування у тій чи іншій країні.

Підтвердженням справедливості такої позиції приклад Сполучених Штатів Америки, законодавством якого передбачений принципово подібний до українського принцип вилучення органів у померлих донорів, що не заважає цій країні бути світовим лідером у сфері розвитку трансплантології як науки і щорічно виконувати найбільше число операцій з трансплантації у світі. Те саме стосується й Канади, Ізраїлю та багатьох інших розвинених країн світу.

Зазначене вище підтверджує у своїх висновках до обох альтернативних законопроектів і Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України (ГНЕУ). Зокрема, воно вказує на досвід інших країн світу, які використовують обидва зазначені вище принципи, та наводить дані про те, що проведений практичний аналіз їх застосування «не дозволяє говорити про очевидні переваги однієї моделі трансплантації над іншою, зокрема, середня кількість трансплантацій органів у країнах з «презумпцією незгоди» і «презумпцією згоди» суттєво не різниться — 28,9 і 32,8 трансплантацій на один мільйон населення, в рік», а також зазначає, що, встановлений в Україні законом порядок взяття анатомічних матеріалів у померлої особи для трансплантації та (або) для виготовлення біоімплантатів, дозволяє більш якісно здійснювати захист прав і законних інтересів громадян у цій сфері, а тому зазначеної вище заміни не потребує.

У своєму висновку до законопроекту реєстр. № 2386а-1 ГНЕУ висловлює низку суттєвих зауважень до його окремих норм та до його техніко-юрідичного оформлення, і зазначає, що даний законопроект потребує доопрацювання (висновок додається).

За результатами обговорення поданого законопроекту Комітет з питань охорони здоров’я ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді України проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині (реєстр. № 2386а-1) прийняти за основу, доручити Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я доопрацювати його з урахуванням зауважень і пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

Проект відповідної Постанови Верховної Ради України додається.

Доповідачем із зазначеного питання під час розгляду його на пленарному засіданні Верховної Ради України пропонується визначити Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я – народного депутата України Богомолець Ольгу Вадимівну.

Голова Комітету О.В. Богомолець

ВИСНОВОК

щодо результатів здійснення антикорупційної експертизи проекту нормативно-правового акта

25.11.2015 р.

Назва проекту акта: проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині.

Реєстр. № 2386а-1 від 4 серпня 2015 р.

Суб’єкт права законодавчої ініціативи: народні депутати України Богомолець О.В., Корчинська О.А.

Головний комітет з підготовки і попереднього розгляду – Комітет з питань охорони здоров’я.

У проекті акта не виявлено корупціогенних факторів – проект акта відповідає вимогам антикорупційного законодавства (рішення Комітету від 25 листопада 2015 р., протокол № 50).

Законопроектом пропонується викласти в новій редакції Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Закону України «Про поховання та похоронну справу», Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України щодо удосконалення регулювання правовідносин у цій сфері згідно з міжнародними стандартами та світовою практикою, запровадження порядку надання прижиттєвої згоди на посмертне донорство, встановлення більш суворої відповідальності за порушення законодавства у сфері трансплантації.

Відповідно до законопроекту кожна особа з повною цивільною дієздатністю має право прижиттєво дати письмову згоду або незгоду стати донором анатомічних матеріалів після своєї смерті. За відсутності такої прижиттєво наданої згоди або незгоди ті чи інші анатомічні матеріали у померлої особи з повною цивільною дієздатністю можуть бути взяті для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів за письмовою згодою другого з подружжя або одного з найближчих родичів (батьки, діти). У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб ті чи інші анатомічні матеріали для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів можуть бути взяті за письмовою згодою їх законних представників.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» в новій редакції «укладання або пропонування укладення угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється». Дане положення суперечить нормам міжнародних актів у сфері трансплантації, якими забороняється використання людського тіла, його частин, органів, тканин як джерела фінансового прибутку.

Положення частини першої статті 8 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» в новій редакції «трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією, здійснюють заклади охорони здоров’я і наукові установи, акредитовані в спеціальному порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я», що не узгоджується частиною п’ятою статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до якої «заклади охорони здоров’я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України».

Відповідно до нової редакції статті 13 «у живого донора може бути взято алотрансплантат лиш за погодженням етичного комітету відповідного закладу охорони здоров’я», проте законопроект не містить положень, відповідно до яких визначається порядок здійснення такого погодження.

Законопроект також потребує узгодження термінології та окремих норм між собою. Відповідно до частини першої статті 16 в новій редакції «вилучення анатомічних матеріалів у померлого дозволяється у разі оформленої ним згоди або з дозволу іншого подружжя або родичів, а щодо померлих неповнолітніх та обмежено дієздатних або недієздатних осіб — за згодою їх законних представників», тоді як у частині десятій статті 16 зазначається, що «анатомічні матеріали у померлого донора для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів беруться з дозволу судово-медичного експерта». Крім того, в одних положеннях законопроекту використовуються слова «померла особа», «живий донор», а в іниших — «потенційний донор», «жива особа», «донор антомічних матеріалів», «донор»; «взяття органу (частини органу) та (або) інших анатомічних матеріалів», «заклади охорони здоров’я та наукові установи, які здійснюють трансплантацію та (або) діяльність, пов’язану з трансплантацією», «органи (частини органу) та/(або) інші анатомічні матеріали», «письмова згода на взяття алотрансплантату», «донор», «згода або незгода стати донором анатомічних матеріалів після своєї смерті», в інших — «заклади та установи, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією», «згода або незгода на взяття тих чи інших анатомічних матеріалів», «взяття анатомічних матеріалів», «донор органів».

Голова Комітету Є. Соболєв

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи