Самоврядування в охороні здоров’я: чи готова професійна спільнота до змін

Підвищення тривалості та якості життя людей, поліпшення їх здоров’я є одним з ключових пріоритетів соціальної політики держави та питанням її національної безпеки. Вибудовуючи політику у сфері охорони здоров’я, зокрема щодо розвитку професійного самоврядування, реалізуючи конкретні кроки в цій сфері, потрібно спиратись на позицію професійного медичного співтовариства та на думку самих громадян. Для досягнення цього результату потрібен постійний діалог, тому важливо спільно вирішувати найактуальніші питання розвитку системи медичної допомоги та сучасних підходів до її організації, підготовки кадрів та зміцнення основ професійної етики, а також підвищення суспільного престижу медичної професії.

Учасниками круглого столу було розглянуто різні аспекти можливого впровадження системи професійного медичного самоврядування в Україні, обговорено передумови та перспективи впровадження цього важливого інституту громадянського суспільства, що нині існують у нашій державі, та зазначено необхідність врахування при цьому інтересів усіх зацікавлених сторін, як медичної спільноти, так і пацієнтів.

Розвиток державно-громадської системи управління охороною здоров’я в Україні за допомогою реалізації професійного самоврядування має передбачати на законодавчому рівні визначення організаційно-правової форми, структури та джерел фінансування самоврядних організацій, а також законодавче закріплення за ними таких функцій:

• участь у суспільно-політичному житті країни;
• участь у становленні та розвитку державно-громадської системи управління охороною здоров’я;
• становлення самоврядування професійної медичної діяльності;
• захист прав та інтересів таких суб’єктів.

Як відзначила Ірина Сисоєнко, сьогодні професійна спільнота (як медична, так і фармацевтична) активно обговорює законодавчі ініціативи щодо запровадження професійного самоврядування: «Україна має унікальний шанс побудувати сучасну демократичну систему професійного самоврядування, яка консолідує представників певних професій з органами державної влади, суспільством та між собою». Самоврядування має реалізуватися за допомогою представницької організації, створеної на засадах децентралізації, яка перебуває під наглядом з боку органів державної влади, але не входить до складу цих органів, а тільки включена до адміністративного апарату. Отже, реалізація права на професійне самоврядування відбувається через специфічні органи, яким держава делегує частину своїх повноважень і які представляють інтереси професії у відносинах з іншими суб’єктами та здійснюють деякі владні повноваження. У різних країнах вони носять різні назви — палати, товариства, спілки. Ці утворення також беруть на себе відповідальність за дотримання представниками професії основних етичних правил поведінки, впроваджуючи відповідні кодекси.

У Європі така практика існує багато років, тому під час запровадження в Україні інституту професійного самоврядування в системі охорони здоров’я доцільно враховувати позитивний міжнародний досвід. Розвиненість інституту професійного самоврядування в європейських країнах завдячує, зокрема, послідовному дотриманню та втіленню цими державами принципу справедливого розподілу повноважень у різних сферах управління, у тому числі охороною здоров’я.

У країнах Європи, де, по-перше, влада усвідомлює потребу зменшення централізації державного управління та, по-друге, сприймає прагнення професійних спільнот до самоорганізації і самоврядування, держави йдуть на створення юридичних осіб публічного права. Такі структури наділяють правом здійснювати частину державних функцій. Як правило, це робиться окремими законами. З досвіду європейських країн відомо, що діяльність організацій професійного самоврядування, у тому числі в галузі охорони здоров’я, спрямовується переважно на досягнення та вирішення таких цілей і завдань, як:

• участь у процедурах допуску до професії (ліцензуванні) та виключення з професії (дискваліфікації);
• підвищення професійного рівня представників професії, а також сприяння підготовці осіб, які претендують на право займатися такою діяльністю;
• підвищення рівня матеріальної відповідальності членів професії перед пацієнтом (створення фонду відшкодування);
• представництво інтересів професії та надання інформації про діяльність організацій професійного самоврядування;
• розвиток міжнародних зв’язків, обмін досвідом з іноземними організаціями.

«На жаль, в медицині України поки що діє принцип «розподіляй та володій». Якщо проаналізувати законопроекти, що на сьогодні існують, щодо самоврядування в охороні здоров’я, вони побудовані саме на ньому. Вважаю, що ми повинні орієнтуватися на побудову єдиної моделі для всіх працівників — лікарів, медичних сестер, фармацевтичних працівників», — підкреслила І. Сисоєнко.

Як зазначив Олександр Волосовець, завідувач сектору науки та інновацій Управління координації центрів реформ МОЗ України, питання самоврядування неможливо розглядати у відриві від децентралізації влади, що відбувається нині в Україні. Адже поки неясно, яка буде побудована вертикаль влади, які повноваження отримають повіти, якою буде взаємодія закладів охорони здоров’я з МОЗ України. Він також нагадав, що 27 вересня 2009 р. на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та X З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства прийнято та підписано Етичний кодекс лікаря України, який, на жаль, так і не запрацював.

Доповідач підкреслив, що пройшло майже 30 років з моменту прийняття Мадридської декларації про професійну автономію та самоуправління лікарів, яка проголосила необхідність самоуправління лікарської професії у будь-якій державі, незалежно від наявної в ній системи охорони здоров’я, та визначила основні принципи професійної автономії лікарів і самоуправління цієї професії. Фактично в усіх європейських країнах (передусім у країнах Європи) було ухвалено спеціальні закони, якими лікарському самоврядуванню передано низку важливих регуляторних функцій у сфері охорони здоров’я.

В Україні також має бути створено таку організацію, яка б взяла на себе частину функцій держави щодо післядипломної освіти, атестації фахівців, визначення державного замовлення на їх підготовку. Але впровадження такої ідеї не має стати завданням МОЗ, до процесу слід приєднатися професійним асоціаціям та громадськості, розробивши разом відповідний законопроект.

Володимир Загородній, голова Української федерації роботодавців охорони здоров’я, зазначив, що в Основах законодавства про охорону здоров’я чітко визначено: право допуску до професійної діяльності того чи іншого працівника має центральний орган виконавчої влади. Більше 20 років обговорюється питання самоврядування, і воно все ніяк не зрушить з місця. Складається враження, що управління охорони здоров’я, головні лікарі не хочуть ділитися своїми повноваженнями, а професійна спільнота не готова до таких змін. Проте як може лікар реалізувати свій професійний обов’язок в тих умовах, у яких йому доводиться працювати?

За словами Сергія Маловичка, заступника голови з правової роботи Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України, до створення відповідного документа треба підходити обережно, аби не порушити права та свободи фахівців. Законопроекти щодо лікарського самоврядування, напрацьовані раніше, містять такі порушення. Він підтримав ідею створення єдиного законодавчого акта, який буде визначати загальні принципи самоврядування, на підставі якого будуть розроблятися документи для кожної професійної спільноти.

Володимир Руденко, директор Всеукраїнської громадської організації «Аптечна професійна асоціація України», погодився з поперед­нім доповідачем, що потрібний єдиний закон для всіх медичних та фармацевтичних спеціальностей, у якому буде прописано алгоритми функціонування самоврядування в охороні здоров’я. За його словами, проект закону України «Про фармацевтичне самоврядування», зареєстрований за № 3054 народним депутатом Юрієм Гарбузом, містить певні ризики: незрозуміло, як будуть реалізовуватися через громадську організацію багато функцій, яким чином буде вестися єдиний реєстр провізорів та фармацевтів, як буде організовано виконання функцій, незрозумілими є питання щодо членства та вимог до керівного складу організації, на який період він буде обиратися. Доповідач наголосив, що в українському законодавстві немає визначення, які саме професії належать до професій публічної довіри, як це зроблено в Європі: «Ми маємо спочатку визначитися з професіями, які потребують саморегуляції, а потім розробляти законодавство».

Ірина Скрипник, член координаційної ради Асоціації стоматологів України, зазначила, що діяльність лікаря регламентована чисельними адміністративними важелями, у той час як його професійним якостям увага не приділяється. Від запровадження професійного самоврядування виграє в першу чергу пацієнт. Лікар не буде відволікатися на організаційні питання, а напряму займатиметься професійною діяльністю. Доповідач підкреслила, що стоматологи, як одна з найпрогресивніших ланок, готові до започаткування нових ініціатив.

На думку Євгена Шевчука, завідувача філії Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Голосіївського району м. Києва, під реформою охорони здоров’я найчастіше мається на увазі покращення надання медичної допомоги. «Ми говоримо про пацієнта та забуваємо про людей, які надають допомогу. Від нас вимагають певних показників, якісну та доступну допомогу, ми перетворилися на сферу обслуговування, але це не повинно бути так. Пацієнти ставляться до медиків як до хабарників, корупціонерів, і провина за це лежить на державі. Змінювати систему потрібно починати саме зі ставлення до фахівців», — наголосив він.

Ольга Скорина, національний експерт Комітету захисту здоров’я споживачів Ради Європи, відзначила, що сьогодні немає жодної лікарні, організації чи асоціації, до якої б могли звернутися пацієнти, щоб дізнатися про кваліфікацію лікаря, його минуле, чи притягався він до відповідальності та отримати іншу інформацію, яка має бути публічною. Ця ситуація може змінитися в разі запровадження самоврядування. При Всеукраїнській раді захисту прав та безпеки пацієнтів створено медико-правову експертну мережу, яка готова долучитися до роботи над законодавчими змінами, в результаті запровадження яких буде розбудовано належну систему охорони здоров’я, яка надаватиме якісні послуги громадянам.

Як підкреслив Павло Михайліді, голова Громадської ради при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, саморегулювання — це важливий елемент ринкової економіки, проте розвинені країни рухалися в цьому напрямку багато десятків років. В України цього часу немає, і розпочинати процес потрібно з побудови уніфікованої для всіх галузей моделі, а після цього прописати в спеціальних законах особливості регулювання для кожної зі сфер економіки, які не будуть суперечити принципам, закладеним в основному законі.

Василь Михальчук, тимчасово виконуючий обов’язки завідувача кафедри управління охороною здоров’я Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, звернув увагу присутніх на те, що в Україні назріла необхідність створення самоврядної організації як окремої структури, яка інтегрує загальні функції професійних асоціацій, що діють на сьогодні. Їй слід зосередитися на вирішенні спільних проблем в управлінні охороною здоров’я. А вирішення питань професійного розвитку має залишатися на рівні професійних асоціацій. «Об’єднання всіх працівників охорони здоров’я в єдиний пул — це утопія. Кожен буде намагатися перетягнути ковдру на себе», — зазначив доповідач.

Дмитро Заболотний, директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», запропонував створити робочу групу при Комітеті за участю народних депутатів, представників найбільших професійних організацій, МОЗ, профспілок, яка б вивчила попередні напрацювання та підготувала законопроект. Але перед тим, як цей документ буде зареєстровано в Парламенті, його має обговорити та підтримати професійна спільнота, наприклад, на з’їзді лікарів.

Учасники круглого столу погодилися, що країні потрібна розробка та прийняття відповідного закону, яким буде врегульовано питання професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я.

І. Сисоєнко підтримала ініціативу щодо створення відповідної робочої групи при Комітеті, яка консолідовано створить такий пакет законодавчих ініціатив та обговорить його з професійною спільнотою та органами місцевої влади. Вона запросила всіх бажаючих долучитися до роботи в цій групі.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!