Назустріч VIIІ Національному з’їзду фармацевтів України. Роботодавці та університети, єднайтеся!

Шановні колеги!

Сьогодні триває робота над організацією VIIІ Національного з’їзду фармацевтів України. Робочий оргкомітет опрацьовує попередні організаційні моменти форуму, який має стати платформою для створення освітньої парадигми сучасної галузевої вищої школи, та звертається до фармацевтичної громади для прийняття колегіального рішення з наступного питання: організації взаємодії навчальних закладів та роботодавців. Вплив роботодавців на стандарти та акредитацію ВНЗ закладений у чинному Законі України «Про вищу освіту», зокрема у ст. 10 — стосовно участі в розробці стандартів вищої освіти, у ст. 21 — щодо участі в експертному оцінюванні якості освіти, у ст. 72 — стосовно участі у формуванні держзамовлення тощо.

Хоча на ринку освіти роботодавець стає все помітнішим новим гравцем, в Україні його участь у розвитку фахової освіти є фрагментарною. Серед факторів, які це зумовлюють, є такі, що знаходяться поза межами власне освітньої сфери, — низький рівень розвитку громадянського суспільства, відсутність практики побудови продуктивної співпраці між соціальними інституціями, нерозуміння необхідності й економічної ефективності інвестицій у розвиток людського капіталу, незначна інноваційна складова в економіці країни. Однак є конкретніша обставина, котра заважає розпочати роботу із залучення роботодавців до освітніх процесів: вони юридично майже відсторонені від системи освіти. В Україні спектр питань, пов’язаних з участю бізнесу в підготовці та перепідготовці кад­рів, в освітніх і наукових процесах, у тому числі працевлаштуванні молодих фахівців, правами і обов’язками роботодавців, порядком формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, регулюється низкою нормативно-правових актів України. Це Кодекс законів про працю України, Закони України «Про організації роботодавців», «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про зайнятість населення», «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю», «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», «Про управління об’єктами державної власності», Господарський кодекс України тощо.

Тим не менше, цього недостатньо для забезпечення сучасних вимог молоді щодо працевлаштування та роботодавців щодо кваліфікованих кадрів, що є значною проблемою, яка потребує нагального вирішення, спостерігається розпорошеність регулюючих норм у законодавчому полі та відсутність єдиного закону, у якому б визначалися напрями й механізми участі бізнесу у фаховій освіті.

Причини того вбачаю насамперед у низькій активності соціального діалогу між Урядом, роботодавцями та навчальними закладами. У результаті розбалансованих дій система освіти перебуває у відірваності від практики. Це до певної міри законсервованість у собі. Виникнення партнерства послужить виробленню узгодженої політики у сфері підготовки конкурентоздатних кадрів та, як наслідок, соціально-економічного прогресу України.

Держави європейського простору провадять єдину стратегічну лінію. Вона спрямована на відповіді сучасним викликам, пов’язаним з адаптацією до змін у глобальній економіці, покликана підвищувати рівень зайнятості та забезпечувати якість фахової підготовки кадрів. Шляхи налагодження взаємодії освіти й ринку праці були визначені у стратегічному документі ЄС — «Плані економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року» (Лісабонська стратегія). Розвиток фахової освіти й підготовки (Vocational Education and Training — VET) було названо одним з пріоритетних завдань освітньої політики на зустрічі міністрів освіти країн — членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у Копенгагені 22–23 вересня 2005 р. Саме за системою VET невід’ємною частиною освітньої політики є взаємодія 3 зацікавлених сторін: держави, роботодавців та інституцій вищої школи.

Раніше вимоги до випускника ВНЗ регламентувалися державою, тож «обличчя» фахівця визначав лише державний стандарт. Внаслідок цього нині в Україні існує дисбаланс між теоретичною, практичною та особистісною готовністю випускника до виходу на ринок праці. Розрив між запитами ринку та пропозиціями ВНЗ зумовлений насамперед дією 3 взаємопов’язаних чинників. Це відірваність освітнього процесу від потреб майбутньої діяльності випускників, відстороненість бізнесу від вирішення проблем вищої школи та відсутність мотивації ВНЗ щодо наближення до ринку праці. Значну роль тут грає й недосконалість системи держзамовлення, яка мало орієнтується на ринок праці.

Підвищення конкурентоспроможності молодого фахівця знаходиться в прямій залежності від рівня відповідності підготовки випускника університету вимогам роботодавця. Саме тому участь роботодавця у формуванні вимог до фахової підготовки випускників та запитів на фахівців є доцільною — бізнес має стати рівноправним партнером для вищої школи. Безперечно, ефективність взаємодії університетів і роботодавців значно зростає, коли партнери-роботодавці переходять від амплуа сторонніх спостерігачів і виключно споживачів освітніх послуг до ролі зацікавлених учасників освітнього процесу. Вирішення цього завдання ініціює нові форми соціального партнерства, які в разі оптимальної реалізації взаємних інте­ресів сприяють навчальним закладам у підготовці фахівців, а підприємствам — у забезпеченні кадрових потреб.

Взаємодія з роботодавцями починається зі спільної розробки нормативної бази — державних освітніх стандартів, де буде чітко визначено систему компетенцій майбутнього фахівця. Це принципово новий підхід до підготовки спеціаліста. Сучасна українська економіка вимагає від молодого фахівця, з одного боку, широкопрофільної різнобічної підготовки, яка дозволяє впевнено орієнтуватися в потужних інформаційних потоках з метою пошуку кращих виробничих чи управлінських рішень. З іншого боку, фахівець повинен мати вузькопрофільну підготовку, що дасть змогу успішно виконувати специфічні виробничі завдання. Розв’язання такого завдання досягається через реалізацію у ВНЗ принципово нового, компетентнісного, підходу до підготовки фахівців.

Розширення партнерства університетів та роботодавців, яке в перспективі має привести й до застосування випереджальної стратегії підготовки фахівців з урахуванням прогнозованих тенденцій на ринку праці, може виражатися у різноманітних формах. Насамперед, природна інтеграція університетів та роботодавців, основних кінцевих споживачів їхніх послуг, має спрямовуватися на спільну участь у формуванні програми навчання, оскільки важливо закладати в умови спеціалізацій технологічні «платформи». Роботодавці мають долучитися, скажімо, до формування та коригування основних освітніх програм.

Також саме роботодавців слід включити до складу рад при вищих навчальних закладах; вони мають брати участь у покращенні практичної підготовки випускників через надання можливостей проходити практику, яка є першим етапом адаптації студентів у професійному середовищі й надбанні практичних навичок.

Сьогодні НФаУ активно залучає до проведення занять представників практичної фармації, можливим та корисним буде залучення їх у перспективі й до участі в поточній та підсумковій атестації. Окрім того, роботодавці мають включатися до авторських колективів з підготовки підручників і посібників із дисциплін професійної та практичної підготовки студентів. Під час проведення студентських конкурсів науково-дослідних робіт роботодавця може бути включено до складу журі з правом вирішального голосу та в якості засновника премії за кращу роботу, під час визначення тематики кваліфікаційних робіт — мати право вирішального голосу. Крім того, бізнесу слід надавати прогнозні дані для формування структури та обсягів підготовки фахівців на кожен рік, бути членом експертних комісій з оцінки якості освіти. Сьогодні успішність молодого фахівця обумовлюється багатьма критеріями. Чи не найбільше значення мають якість його підготовки, адаптивний потенціал та сукупність компетенцій. Ці показники впливають на імідж не лише навчального закладу, а й роботодавця, який бере на роботу молодого фахівця.

Ст. 1 чинного Закону України «Про вищу освіту» визначає термін «якість вищої освіти» як «рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти», а «якість освітньої діяльності» як «рівень організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань». Також актуальними є визначальні критерії якості освіти, запропоновані Болонськими угодами. Серед іншого, це якість підготовки фахівців, зміцнення довіри між суб’єктами освіти, відповідність європейському ринку освіти, мобільність студентів та викладачів ВНЗ, сумісність кваліфікації на університетському та післяуніверситетському етапах підготовки, посилення конкурентоспроможності національної системи освіти. Отже, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки вимагає підготовки та використання якісно підготовленого фахового персоналу.

Що ми маємо сьогодні? Переважна більшість компаній не розраховує, що отримана у ВНЗ освіта дозволить молодому фахівцеві негайно включитися в роботу. Випускник ВНЗ сприймається роботодавцями лише як «стартовий матеріал» для підготовки повноцінного фахівця, а додаткове навчання та адаптація вчорашнього випускника розцінюється не як прикра необхідність, а як додаткова можливість сформувати його відповідно до власних вимог — прищепити молодим фахівцям елементи корпоративної культури, навчити їх специфіці роботи. Однак простіше навчити, ніж переучувати. Необхідно цілеспрямовано готувати фахівця, що відповідає вимогам конкретного підприємства та сучасного суспільства в цілому.

Нам потрібно зрозуміти, що підготовка конкурентоспроможного фахівця залежить не лише від організації навчального процесу у вищому навчальному закладі. У разі пасивного ставлення до освіти потенційних фахівців бізнес в принципі не може отримати працівника, що максимально відповідає його вимогам.

Кожна із залучених сторін використовує свої можливості, методи, але зусилля всіх об’єднані єдиною метою, — інтелектуалізація дієздатного трудового потенціалу держави, тож відносини освіти з ринком праці мають обумовлюватися довгостроковими орієнтаціями, цілями й потребами суспільства.

Найкращим свідченням ефективності взаємодії роботодавця, Уряду та вищої школи є практична цінність і відповідність освітніх послуг ринку праці. Відтак, усі зацікавлені сторони мають висувати вимоги до оцінки якості вищої освіти, брати участь в освітньому процесі й здійснювати контроль. Вища школа має бути динамічною у своїх змінах, а роботодавець — залученим до їх ініціювання. Лише в тому разі, коли роботодавець побачить, що його інтереси враховуються під час підготовки фахівців, буде закладено підвалини вирішення проблеми фінансування освіти, підвищення конкурентоспроможності наших фахівців та, відповідно, продукції, а також ролі науки в освітньому процесі тощо.

Пропонуємо перейти від слів до справ та запрошуємо до співпраці всіх небайдужих представників практичної фармації. Власне бачення партнерства роботодавців і ВНЗ просимо надсилати до оргкомітету VIII Національного з’їзду фармацевтів України (адреса: вул. Пушкінська, 53, м. Харків, 61002, e-mail: [email protected] ) або відкрити публічне обговорення на шпальтах «Щотижневика АПТЕКА» в рубриці «Назустріч VIII Національному з’їзду фармацевтів України».

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!