Проект Постанови ВРУ про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні»

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

В Комітеті Верховної Ради України з охорони здоров’я розглянуто проект Постанови Верховної Ради України про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні».

У запропонованих Рекомендаціях парламентських слухань враховані та систематизовані пропозиції народних депутатів України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представників медичної спільноти, міжнародних експертів та громадських організацій, що були висловлені 16 грудня 2015 року на парламентських слуханнях на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні».

Комітет рекомендує Верховній Раді України розглянути проект Постанови Верховної Ради України про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні» та прийняти його за основу і в цілому.

Доповідачем з цього питання визначено Голову Комітету з питань охорони здоров’я Богомолець Ольгу Вадимівну.

Проект
від 13.04.2016 р. реєстраційний № 4406

ПОСТАНОВА
Верховної Ради України
Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров‘я в Україні»

Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров‘я в Україні» (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 1 грудня 2016 року проінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров‘я.

4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Проект

СХВАЛЕНО
Постановою Верховної Ради України

РЕКОМЕНДАЦІЇ
парламентських слухань на тему:
«Про реформу охорони здоров‘я в Україні»

Учасники парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров‘я України», що відбулися 16 грудня 2015 року, відзначають, що згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України (затвердженої Постановою Верховної Ради України від 11.12.2014 р. № 26-VIII) та Стратегією сталого розвитку «Україна — 2020» (затвердженої Указом Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015) реформу охорони здоров‘я визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики, метою якої є кардинальне та комплексне реформування цієї сфери, спрямоване на створення системи охорони здоров‘я, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав.

Актуальність цієї реформи є вкрай високою, оскільки ця надзвичайно важлива сфера суспільного життя багато років поспіль потерпає від непослідовної соціально-економічної політики та на відміну від інших галузей все ще функціонує за застарілою, неефективною моделлю управління та фінансування.

Після розпаду колишнього СРСР Україна успадкувала екстенсивну та високо централізовану систему охорони здоров’я за моделлю Семашка, яку не вдалося підтримувати на належному рівні внаслідок різкого переходу до ринкової економіки, економічного спаду та відсутності реформ у цій сфері. Це призвело до глибокої кризи в системі охорони здоров’я.

В останні роки, не зважаючи на високі загальні витрати на утримання системи охорони здоров’я, значну частку яких громадяни сплачують власним коштом, вона не здатна адекватно реагувати на сучасні виклики щодо захворюваності, а також захищати громадян від надмірних витрат на лікування.

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), сучасний стан здоров’я населення України характеризується вкрай високими показниками захворюваності та смертності, низьким рівнем тривалості життя, відсутністю можливості отримувати належну медичну допомогу.

Так, середня тривалість життя в Україні на 5 років нижча, ніж у Європейському регіоні, і на 9 років нижча, ніж у країнах ЄС. За даними Державного комітету статистики України, лише 15% від загальної кількості наших громадян є старшими за 65 років.

Порівняно з країнами Європи, смертність населення в Україні практично вдвічі вища (у 2014 році — 14,7 випадки на 1000 населення проти 6,7 в країнах — членах Європейського Союзу). При цьому смертність від серцево-судинних захворювань є однією з найвищих у світі та становить 67,3% у структурі загальної смертності, а смертність від онкологічних захворювань — 13,3% (дані офіційного бюлетеня МОЗ України за 2014 рік). Фактично ці два класи хвороб визначають 80% щорічних втрат населення країни.

Удвічі вищим за країни ЄС є й рівень малюкової смертності, що вважається одним із основних показників якості роботи системи охорони здоров’я. При цьому, показник природного приросту населення в Україні залишається від’ємним, а сумарний коефіцієнт народжуваності становить лише 1,5 дітей на одну жінку у той час, коли для досягнення рівня простого відтворення населення він має становити 2,03 — 2,08.

За роки незалежності (1991 рік — початок 2014 року) Україна втратила понад 6,5 млн. населення (за даними Держкомстату 6 млн. 518,2). І це втрати за період до початку антитерористичної операції на Сході України.

Така глибока демографічна криза обумовлена високими рівнями захворюваності населення, насамперед хронічними неінфекційними захворюваннями.

За станом здоров’я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у Європейському регіоні. У рейтингу стану здоров’я громадян різних країн світу, визначеному Агентством Блумберг у 2013 році, Україна посіла 99-е місце серед 145-ти взятих до оцінки країн світу (після країн пострадянського простору: Грузія, Вірменія, Латвія, Литва, Таджикистан, Узбекистан, Білорусь, Росія).

Від 12 до 14 млн. українців хворіють на серцево-судинні хвороби, понад 1 млн. страждають від онкологічних захворювань, ще близько 2 млн. — хворіють на цукровий діабет, при цьому понад 130 тис. з них є інсулінозалежними.

Україна залишається лідером за рівнями захворюваності на ВІЛ-інфекцію та туберкульоз. За темпами розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Європі та світі наша країна є другою та п’ятою відповідно і обіймає 22 рейтингове місце серед 123 країн світу за оціночною кількість людей, які живуть з ВІЛ. І якщо на міжнародному рівні 2015 рік був визнаний роком успіху у боротьбі з ВІЛ, то ситуація в Україні через критично низький доступ до лікування залишається складною. З 218 тис. зареєстрованих ВІЛ-інфікованих доступ до лікування мають лише 64 тис. осіб (За даними Українського центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями).

Україна продовжує займати провідне місце у Європі за темпами поширення туберкульозу. За офіційними даними, у 2015 році загальна кількість хворих на туберкульоз в Україні становила 457 тис. осіб, однак, за експертними оцінками, кількість українців, хворих на туберкульоз, може сягати одного мільйона осіб. За даними ВООЗ, Україна увійшла у трійку країн Східної Європи (Україна, Росія та Азербайджан), де склалася особливо важка ситуація із захворюваністю на туберкульоз з множинною лікарською стійкістю.

Стрімко зростає й захворюваність на вірусні гепатити В і С, яка вже набула характеру епідемії, що може мати більш серйозні наслідки ніж ВІЛ та туберкульоз.

Останнім часом внаслідок провадження неефективної державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та критично низьких рівнів охоплення дитячого населення профілактичними щепленнями (станом на 01.12.2015 р. щепленнями дітей до року охоплено проти туберкульозу тільки 38,7%, поліомієліту — 44,3%, кашлюку, дифтерії, правцю — 25,7%, гемофільної інфекції — 42,7%, кору, паротиту, краснухи — 60,9%, гепатиту В — 23,9%) реальною стала загроза виникнення інфекцій, захворюваність населення щодо яких була зведена до поодиноких випадків (дифтерія, правець інші), та з приводу яких було вжито значних зусиль у напрямку їх елімінації (кір, поліомієліт).

Так, незважаючи на те, що з 2002 року Європейський регіон ВООЗ, до якого входить і наша країна, було оголошено територією, вільною від циркуляції «дикого» вірусу поліомієліту, у поточному році в Україні у Закарпатській області було зафіксовано спалах поліомієліту.

Індикатором небезпечного стану епідемічного благополуччя населення є й стрімке зростання групових спалахів кишкових інфекцій, кількість яких за останні три роки зросла втричі.

Ситуація ускладнюється відсутністю усвідомленого ставлення громадян до необхідності ведення здорового способу життя. Нераціональне харчування, споживання неякісної води, масове нехтування заняттями фізичною культурою і спортом, пияцтво, тютюнокуріння та інші шкідливі звички для багатьох українців стали нормою життя.

При цьому існуюча система охорони здоров‘я зосереджує свою увагу в основному на лікуванні і майже не приділяє уваги профілактиці хвороб.

За даними опитування агентства IFAK (2013 р.), понад 87% населення України незадоволені якістю медичного обслуговування.

При цьому, за даними Державного Комітету статистики України (Національні рахунки охорони здоров’я (НРОЗ) в Україні у 2014 році), система охорони здоров’я України споживає загальних витрат у розмірі близько 7,4% від ВВП країни, що перевищує показники деяких країн ЄС. Однак, за обсягами державних витрат на фінансування охорони здоров’я Україна продовжує значно поступатися переважній більшості країн Європейського регіону.

Так, загальні витрати на охорону здоров’я в Україні в 2014 році становили 117,8 млрд. грн. (державні та приватні витрати разом з урахуванням офіційних та неофіційних прямих платежів населення).

В 2014 році надходження коштів в систему охорони здоров’я здійснювалось із трьох основних джерел:

a) державні (суспільні) кошти, які включають Зведений бюджет і соціальне страхування — 51,7% загальних витрат на охорону здоров’я (з них 76,8% складають кошти місцевих бюджетів, а 23,2% виділяє держава);

б) приватні кошти домашніх господарств, роботодавців, некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства — 48,1%;

в) кошти іншого світу (кошти міжнародних донорських організацій, спрямованих в систему охорони здоров’я України) — лише 0,2%.

Згідно даних Світового Банку, понад 90% медичних закладів в Україні використовують незаявлені приватні внески, надані натурою, а понад 58% збирають внески з лікарів та медичних сестер (а ті, в свою чергу, від пацієнтів).

Крім того, через надзвичайно низький рівень державних витрат на придбання лікарських засобів, фактично усі необхідні для лікування, в тому числі й під час стаціонарного лікування, лікарські засоби громадяни України змушені купувати за власні кошти. Водночас відсутність достатнього впливу держави на формування цінової політики у сфері обігу лікарських засобів призводить до необґрунтованого зростання цін на медикаменти, що у сукупності із відсутністю системи відшкодувань пацієнтам вартості ліків, робить їх економічно недоступними для переважної більшості населення України, насамперед для малозабезпечених верств населення.

Негативний вплив дефіциту фінансування системи охорони здоров’я на стан справ у зазначеній сфері значно посилюється вкрай неефективним використанням наявних у галузі коштів через застарілу модель фінансування системи охорони здоров’я, при якій обсяг фінансування залежить від потужності закладів, а не від обсягу, виду та якості медичної допомоги.

В результаті сьогодні вкрай обмежені ресурси в охороні здоров’я переважно покривають витрати на утримання персоналу й оплату комунальних послуг, і дуже мала частка залишається для лікарських засобів, устаткування та модернізації інфраструктури. Із поточних суспільних витрат на лікарні (лікарні загального профілю та спеціалізовані) 63,5% витрачається на оплату праці, 8,1% — на комунальні платежі, 16,2% — на прямі витрати на виробництво послуг та 12,2% на інші витрати. Тобто, переважна частина громадських коштів використовується на фінансування людського капіталу та інфраструктурні/комунальні платежі.

Протягом минулих років уряди України робили окремі спроби запровадити зміни в галузі охорони здоров’я.

Так, у 2000 році було запроваджено подушний принцип у формуванні місцевих бюджетів охорони здоров’я. Також було зроблено низку спроб посилення ролі первинної ланки медичної допомоги, остання з яких відбувалася у 2011–2013 роках в чотирьох пілотних регіонах. Проте, бюрократична система місцевих органів виконавчої влади, яка існує на сьогодні, та незабезпечення Міністерством охорони здоров‘я України своєчасної та якісної підготовки і прийняття відповідних нормативних актів з питань виконання вказаного пілотного проекту не дала змоги на належному рівні провести практичної апробації нової розробленої з урахуванням досвіду інших європейських країн моделі організації медичного обслуговування населення, яка водночас передбачає як механізми підвищення доступності населення до якісної медичної допомоги різних видів, так і механізми поліпшення ефективності та раціональності використання наявних у галузі охорони здоров‘я різних типів ресурсів.

Після підписання у 2014 році Угоди про Асоціацію з ЄС, Україна обравши євроінтеграційний вектор, мала забезпечити поступове наближення до європейських стандартів в охороні здоров‘я шляхом проведення системного реформування галузі, спрямованого на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав. Орієнтиром реформи було визначено програму Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я — 2020».

Однак, незважаючи на задекларовану державою важливість здійснення системного та комплексного реформування галузі охорони здоров’я, Міністерством охорони здоров‘я України (центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров‘я) робота у цьому напрямку проводиться вкрай недостатньо та безсистемно.

За рік, що минув, не виконано переважну більшість заходів, передбачених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, насамперед, спрямованих на структурну реорганізацію системи медичного обслуговування. Зокрема: не створено центр реформ в системі охорони здоров’я для моніторингу і оцінки її ефективності; не забезпечено рівних прав для медичних закладів усіх форм власності та підпорядкування; не створено умов для вільного доступу постачальників усіх форм власності на ринок гарантованих державою медичних послуг; не забезпечено можливість реалізації принципу вільного вибору лікаря пацієнтом тощо.

В Україні до цього часу практично не зрушилось з «мертвої точки» питання створення єдиного медичного простору, що призводить до неефективного використання і без того вкрай обмежених коштів державного бюджету.

Так, щорічно кошти Державного бюджету України спрямовуються на фінансування:

• військової медицини — це 4 структури (Міністерство внутрішніх справ, Національна гвардія України, Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України), на медичне обслуговування прикріпленого контингенту (понад 1,8 млрд. грн.);
• відомчої медицини — це 3 державні структури (Державне управління справами, Міністерство інфраструктури України, Національна академія наук України), на обслуговування прикріпленого контингенту (понад 700 млн. грн.);
• наукових установ Національної академії медичних наук України на обслуговування прикріпленого контингенту (понад 1,3 млрд. грн.);
• цивільної медицини — закладів Міністерства охорони здоров‘я України і комунальні заклади охорони здоров‘я. Левову частку у цій структурі займають комунальні заклади охорони здоров‘я. З Державного бюджету України на обслуговування в них населення України виділяється понад 46 млрд. грн. Міністерству охорони здоров‘я України безпосередньо для забезпечення надання медичної допомоги населенню з Державного бюджету України виділяється 6,5 млрд. грн.

При цьому, відомчі заклади охорони здоров‘я не задіяні в наданні медичної допомоги неприкріпленому населенню. За таких умов громадяни позбавлені можливості користуватися медичними послугами відомчих лікувально-профілактичних закладів, які фінансуються з державного бюджету. Таким чином рівний доступ громадян до медичного обслуговування не забезпечується.

До нині не затверджено Концепцію та Стратегію реформування системи охорони здоров’я України, розробка яких передбачена розпорядженням Уряду від 17 вересня 2014 р. № 847-р «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», і детальний план їх практичної реалізації.

Затримується розробка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України відповідних законопроектів, подальше прийняття яких Верховною Радою України має сприяти впровадженню ефективної моделі медичного обслуговування населення, спрямованої на забезпечення належних умов реалізації конституційного права громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу, рівний та справедливий доступу кожної людини до медичних послуг.

Значні недоліки мають місце й у забезпеченні інформаційно-роз’яснювальної та освітньої роботи, у ході якої має доступно та обґрунтовано висвітлюватися зміст заходів щодо реалізації реформи у сфері охорони здоров’я та її очікувані результати.

Враховуючи викладене, учасники парламентських слухань рекомендують:

1. Визнати роботу Міністерства охорони здоров‘я України щодо організаційно-законодавчого забезпечення реформування сфери охорони здоров‘я незадовільною.

2. Верховній Раді України забезпечити першочерговий розгляд та прийняття законопроектів, що стосуються реформування системи охорони здоров‘я в Україні, насамперед прийняття законів про автономію закладів охорони здоров’я.

3. Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я:

1) забезпечити у 2016 році розробку та супровід законопроектів, спрямованих на реформування охорони здоров’я та побудову орієнтованої на пацієнта системи охорони здоров’я, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав, зокрема проектів законів:

• «Про засади державної політики охорони здоров’я» (р. №2409а доопрацьований);
• «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» (щодо запровадження автономізації закладів охорони здоров’я) (р. № 2309а-д);
• «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» (щодо запровадження контрактної моделі медичного обслуговування та врегулювання питання збалансування державних зобов’язань щодо медичного обслуговування населення, залучення надавачів медичних послуг усіх форм власності і форм господарювання до надання послуг у межах державного замовлення та їх координації, системи управління якістю медичного обслуговування тощо);
• «Про лікарське самоврядування» (щодо врегулювання питань внутрішніх і зовнішніх (регуляторних) функцій лікарського професійного самоврядування, зокрема, створення реєстру лікарів, впровадження ліцензування професійної діяльності та індивідуальної професійної відповідальності, участі у формуванні кадрової політики, організації безперервного професійного удосконалення, впровадження інструментів дотримання етичних принципів професійної діяльності тощо);
• «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (щодо створення законодавчих засад перспективної моделі державного соціального медичного страхування для планування підготовки його імплементації);
• «Про систему громадського здоров’я в Україні» (щодо законодавчого врегулювання реалізації операційних функцій громадського здоров’я на основі дотримання принципу «Охорона здоров’я у всіх політиках держави»);
• «Про особливості діяльності університетських клінік» (щодо законодавчого врегулювання питань створення та функціонування університетських клінік в Україні);
• «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні» (щодо створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для попередження інвалідності та функціонування системи реабілітації в Україні, усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров’я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності);
• «Про внесення змін до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» щодо комплексного врегулювання питань організації домедичної допомоги (парамедицини) та відповідної підготовки залучених до її надання осіб;

2) опрацювати питання щодо доцільності кодифікації законодавства у сфері охорони здоров’я та підготовки проекту Медичного кодексу України.

4. Кабінету Міністрів України:

1) Забезпечити невідкладне затвердження в установленому порядку Концепції та Стратегії реформування системи охорони здоров’я України, розробка яких передбачена п. 411 Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014–2017 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р., визначивши чіткі принципи побудови, управління та фінансування національної системи охорони здоров’я (модель).

2) Розробити та затвердити покроковий план першочергових заходів на 2016–2017 роки зі створення в Україні системи охорони здоров‘я європейської якості, передбачивши ним створення центру реформ та регіональних груп з її впровадження та забезпечення організаційно-методичної підтримки, системи моніторингу реформування сфери охорони здоров’я з урахуванням підходів ризик-менеджменту, а також системи оцінки ефективності, прозорості, звітності реформ.

3) Розробити та затвердити у 2016 році нормативно-правові акти, необхідні для запровадження нової моделі фінансування системи охорони здоров’я, що передбачає чіткі зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних ресурсів та скорочення неформальних платежів, а також контрактної моделі медичного обслуговування, зокрема щодо:

• Державного гарантованого рівня медичної допомоги;
• нормативного визначення вартості медичних послуг та порядку їх відшкодування з державного бюджету;
• застосування нових механізмів оплати медичних послуг (використання нормативу на одного жителя для первинної ланки, оплати за пролікований випадок на основі DRG для стаціонарної допомоги);
• особливостей укладення договору (контракту) на медичне обслуговування населення та типової форми такого договору (контракту).

4) Забезпечити розробку Стратегії реформування системи державних закупівель лікарських засобів та медичних виробів на наступні п’ять років, передбачивши необхідність електронізації закупівель, їх децентралізації та позбавлення Міністерства охорони здоров’я України невластивих йому функцій з проведення закупівель.

5) Розробити та затвердити Концепцію реформування системи громадського здоров’я в Україні, спрямовану на створення сучасної системи епідеміологічного нагляду за інфекційними та неінфекційними захворюваннями та створення системи громадського здоров’я «Україна 80+».

6) Визначити основні засади Національної політики щодо лікарських засобів відповідно до рекомендацій ВООЗ та практики держав ЄС, передбачивши, зокрема, необхідність:

• здійснення раціональної фармацевтичної політики на мікро- та макрорівнях;
• впровадження збалансованої цінової політики щодо основних лікарських засобів;
• орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку (застосування референтних порівняльних цін);
• запровадження системи відшкодування вартості (реімбурсації) основних лікарських засобів;
• затвердження Національного переліку основних лікарських засобів, сформованого на основі результатів оцінки медичних технологій.

7) При перегляді показників Державного бюджету України на 2016 рік та внесенні змін до нього передбачити видатки на реформування системи охорони здоров‘я у поточному році, а також передбачати видатки на ці цілі при підготовці проекту Державного бюджету на 2017 та наступні роки.

8) Доручити відповідним центральним органам виконавчої влади підготувати в порядку визначеному Законом України «Про міжнародні договори України» пропозиції щодо ратифікації Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 4 квітня 1997 року (ETS № 164), підписаної Україною у 2002 році, та Факультативного протоколу від 10 грудня 2008 року до Міжнародного пакту ООН про економічні, соціальні і культурні права (1966 року), ратифікованого Україною у 1973 році.

9) Опрацювати питання щодо можливих шляхів створення єдиного медичного простору в Україні.

10) Забезпечення розвиток державно-приватного партнерства у
галузі охорони здоров’я, в тому числі шляхом реалізації
інвестиційних проектів із залученням приватного капіталу та інших
джерел фінансування.

11) Забезпечити прозорість прийняття пов’язаних з реформою рішень та залучення громадськості до їх обговорення, а також постійне проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи шляхом:

• застосування інформаційних ресурсів центральних та місцевих органів влади для оприлюднення матеріалів з питань ходу реформування охорони здоров’я, позитивів, а також ризиків і проблем, що виникають під час запровадження реформ;
• застосування різних форм постійної презентації (виступи, публікації, брифінги, «круглі столи», прес-конференції, дискусії і та ін.) за участі керівників та фахівців галузі у засобах масової інформації, у тому числі, електронних, з метою інформування населення як споживача медичного обслуговування щодо стану справ у сфері охорони здоров’я та ходу модернізації галузі;
• взаємодії з громадськими організаціями у питаннях інформаційного супроводження пріоритетних та актуальних питань розвитку медичної галузі;
• використання «дискусійних майданчиків» недержавних інституцій та представництв міжнародних організацій, що опікуються питаннями розвитку та перебудови системи охорони здоров’я, для підтримки та інформаційного супроводження реформи охорони здоров’я.

12) Доручити Міністерству охорони здоров’я України спільно з Національною академією медичних наук України:

• розробити та затвердити уніфіковані клінічні протоколи на основі науково обґрунтованої медичної практики (доказової медицини) для переліку найбільш поширених медичних станів у практиці надання первинної, вторинної та третинної медичної допомоги, адаптувавши їх до європейських клінічних протоколів і стандартів лікування та забезпечивши їх впровадження в практичну діяльність закладів охорони здоров’я;
• розробити та запровадити систему обліку обсягів надання медичних послуг у закладах охорони здоров’я та контролю їх якості;
• створити та забезпечити функціонування у відкритому режимі баз даних: медичного персоналу; закладів охорони здоров‘я; лікарських засобів та медичного обладнання з референтними цінами; цін на ліки, вироби медичні та медичне обладнання в референтних країнах;
• розробити та затвердити нормативно-правові акти, необхідні для запровадження нової моделі надання первинної медичної допомоги, подальшої розбудови та стандартизації системи сімейних лікарів та клінік сімейної медицини крокової доступності;
• вивчити досвід світових моделей організації надання екстреної медичної допомоги та визначити пріоритетні напрями розвитку національної системи екстреної медичної допомоги з урахуванням необхідності удосконалення технологій маршрутизації пацієнтів залежно від профілю та тяжкості захворювання та запровадження порядку відокремлення потоків пацієнтів, які потребують екстреної медичної (швидкої) допомоги та невідкладної допомоги (переважно хронічні хворі), між службою екстреної медичної допомоги та установами амбулаторно-поліклінічної ланки первинного рівня медичної допомоги; створення ефективної системи диспетчеризації екстреної медичної допомоги; збереження обласного (регіонального) рівня фінансування за принципом екстериторіальності служби в межах регіону та управління нею виключно з обласного рівня;
• проаналізувати ефективність та результативність виконання загальнодержавних програм з охорони здоров’я, що реалізовувалися в останні п’ять років, та підготувати пропозиції щодо доцільності їх продовження у наступні роки чи розробки нових загальнодержавних програм у цій сфері;
• визначити та затвердити порядок обрання/зміни лікаря, що надає первинну медичну допомогу, та порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу з метою забезпечення реалізації принципу вільного вибору пацієнтами лікаря та упорядкування системи маршрутизації пацієнтів між первинним, вторинним та третинним видами медичної допомоги;
• розробити та затвердити план заходів (дорожню карту) щодо впровадження системи оцінки технологій охорони здоров’я — Health Technology Assessment (HTA) в Україні;
• забезпечити приведення до вимог європейських стандартів систем лабораторної діагностики;
• розробити проект Концепції державної політики інформатизації охорони здоров’я України, передбачивши нею необхідність формування відповідної інфраструктури інформатизації охорони здоров’я, створення національної інформаційно-комп’ютерної мережі в галузі охорони здоров’я, галузевої системи баз даних, створення опорних зон інформатизації охорони здоров’я в регіонах України, а також продовжити комплексне запровадження та розвиток на третинному рівні медичної допомоги технологій телемедицини із максимальним наближенням її діагностичних та консультаційних можливостей до медика первинного контакту та пацієнта;

13) Доручити Міністерству охорони здоров’я України спільно з Міністерством освіти і науки України розробити Стратегію реформування системи медичної освіти та науки, передбачивши нею приведення у відповідність з європейською практикою:

• програм до- і післядипломної підготовки лікарів, насамперед первинної ланки медичної допомоги;
• системи безперервного професійного розвитку медичних працівників;
• програм підготовки медичних сестер;
• програм підготовки менеджерів у системі охорони здоров’я.

14) Доручити Міністерству охорони здоров’я України спільно з Міністерством соціальної політики України вдосконалити процес надання медичної допомоги в установах системи соціального захисту населення, зокрема:

• вивчити питання ліцензування провадження господарської діяльності з медичної практики в інтернатних установах, які мали б відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання належної медичної допомоги та медичного обслуговування;
• врегулювати порядок фізичного обмеження та ізоляції осіб, які страждають на психічні розлади і перебувають в установах соціального захисту населення (психоневрологічні інтернати та дитячі будинки-інтернати);
• привести у відповідність до Міжнародної класифікацією функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я критерії встановлення інвалідності, надання реабілітаційних послуг та інших соціальних послуг людям з інвалідністю;
• удосконалити механізм залучення інституцій громадянського суспільства до процесу прийняття рішень з питань охорони здоров’я, що стосуються людей з інвалідністю.

15) Доручити Міністерству інформаційної політики України та Державному комітету телебачення і радіомовлення України:

• створити, забезпечити показ і трансляцію на умовах державного замовлення тематичних теле- і радіопередач щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи, прозорості прийняття пов’язаних з реформою рішень тощо з метою забезпечення об’єктивного висвітлення змін, що відбуваються в охороні здоров’я, формування суспільної свідомості та готовності населення до цих змін.
• розглянути питання щодо можливості запровадження на Першому загальнонаціональному каналі Національної телекомпанії України ток-шоу «900 секунд про реформу охорони здоров’я» із залученням до участі у ньому провідних фахівців у цій сфері та населення.

5. Місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування в установленому порядку:

1) З урахуванням проведення територіально-адміністративної реформи з укрупненням територіальних громад і можливих змін меж адміністративно-територіальних одиниць вжити заходів щодо:

• оптимізації мережі закладів охорони здоров’я, що надають медичну допомогу, відповідно до потреб населення у медичній допомозі різних видів та інтенсивності;
• інтеграції закладів у лікарсько-госпітальні об’єднання з подальшою спеціалізацією лікарень;
• розвитку мережі реабілітаційних центрів, хоспісних закладів (відділень) та надання паліативної допомоги відповідно до потреб та можливостей регіонів;
• організації/відкриття в рамках системи соціального забезпечення закладів/підрозділів для надання соціально-медичної та соціально-психологічної допомоги соціально вразливим верствам населення (одинакам, людям похилого віку, іншим особам, які опинилися в складних життєвих обставинах тощо).

2) При формуванні місцевих бюджетів передбачати кошти на виконання програм в охороні здоров’я (з урахуванням потреб регіонів) та розвиток матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я усіх рівнів медичної допомоги; оновлення їх медичного обладнання та спеціалізованого санітарного транспорту, запровадження сучасних та ефективних медичних технологій діагностики, лікування, реабілітації пацієнтів відповідно до затверджених протоколів і стандартів медичної допомоги.

3) Сприяти впровадженню у закладах охорони здоров’я всіх рівнів енергозберігаючих технологій та альтернативних видів опалення.

4) У процесі реорганізації закладів охорони здоров’я забезпечувати неухильне дотримання прав та гарантій працівників цих закладів, встановлених трудовим законодавством та не допускати незаконних і безпідставних звільнень працівників.

5) Забезпечити проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з громадами з питань реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи, а також попереднє громадське обговорення рішень, пов’язаних з медичною реформою, та прозорість їх прийняття.

6) Посилити співпрацю з громадськими організаціями та волонтерським рухом у питаннях організації та забезпечення медичної допомоги мешканцям відповідних територій.

Висновок

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

від 30.03.2016

Скорочений текст: Прийняти за основу і в цілому

Формалізований текст: Прийняти за основу і в цілому

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!