Назустріч VIII Національному з’їзду фармацевтів України! Настав час захистити себе

Останнім часом все очевиднішими стають негативні тенденції в фармацевтичній сфері: це хаотичне, необґрунтоване для громади відкриття нових аптек. Здебільшого вони нагадують заклади, де продають ліки, а професіоналізм провізорів, фармацевтів зводиться тільки до реалізації препаратів.

Державні аптеки, яких залишилися одиниці, фактично втратили будь-яку допомогу від держави та не в змозі конкурувати з приватними. Серйозної уваги заслуговує державна регуляторна діяльність щодо відкриття нових аптечних закладів, яка призвела до того, що нові приватні аптеки відкривають поруч з державними або комунальними. Така практика стала причиною того, що вони стали майже збитковими, намагаючись зберегти ліки для пільгових категорій населення.

Серйозною проблемою, наприклад, на Він­ниччині є питання забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення населення в сільській місцевості, де проживає більшість мешканців області. Придбання ліків в аптеках, що розташовані в районних центрах або значно віддалених від сільських населених пунктів, призводить до додаткових витрат коштів і часу, який інколи відіграє важливу роль у збереженні здоров’я.

Виходячи з цих та інших очевидних проблем, фармацевтична спільнота має серйозно задуматись, як розпочати позитивні зміни в фармації, як адаптувати її до міжнародних європейських стандартів, до яких прагне Україна. Враховуючи досвід успіху фармацевтичної галузі розвинених країн, який значною мірою пов’язаний із функціонуванням сильної фармацевтичної спільноти і професійним самоврядуванням, основою якого є громадські організації, ми зобов’язані використати кращий досвід і кращі практики в себе.

Завдяки сучасним інформаційним технологіям ми маємо можливість ознайомитися з Американським фармацевтичним товариством у США, Королівським фармацевтичним товариством у Великобританії, Австрійським фармацевтичним товариством, Польським фармацевтичним товариством, Національною аптечною палатою у Польщі та ін. На жаль, щось подібне створити в Україні у нас поки ще не виходить.

З одного боку, це можна пояснити слабкістю громадянського суспільства, відсутністю досвіду роботи, наявністю існуючих корпоративних інтересів, низьким рівнем громадянської активності і свідомості, конкуренції і т.д.

Водночас системне обґрунтування правового забезпечення діяльності фармацевтичного самоврядування гальмується відсутністю:

• умов для розвитку саморегулювання професійної діяльності фармацевтів;
• правового статусу і повноважень громадських фармацевтичних організацій;
• вітчизняного досвіду забезпечення делегування повноважень від державного органу до організації фармацевтичного самоврядування.

Європейський досвід свідчить про те, що формування й функціонування сучасного фармацевтичного ринку можливе тільки за умови співпраці між професійною громадською організацією та відповідним державним органом. При цьому вони мусять мати чіткі й всім зрозумілі завдання, структуру, функції, повноваження, бути не конкурентами, а партнерами.

На жаль, в сучасній суспільно-політичній і економічній ситуації впровадження реформ в Україні супроводжується політичною боротьбою, хаосом в економіці, критикою, суперечками, захистом корпоративних інтересів майже в усіх сферах, не винятком стала й фармація.

Сьогодні очевидно, що громадська свідомість, громадська ініціатива, громадянське суспільство набирає обертів, офіційно в Україні зареєстровано більше 50 громадських фармацевтичних організацій. Громадянське суспільство випереджає державні органи й структури, які не завжди зацікавлені в реформуванні галузі, зволікають, гальмують, а іноді й саботують ініціативу громадськості.

Виходячи з цього, виникає логічне питання: чи готова фармацевтична громадськість до професійного самоврядування? Очевидно, що сьогодні ще не готова. Але з впевненістю можна сказати, що найближчим часом в Україні має бути впроваджено фармацевтичне самоврядування. Про це свідчить активність фармацевтичної спільноти, ріст кількості громадських фармацевтичних організацій. Але їх кількість ще не означає якість.

Одна частина таких організацій створена для захисту й лобіювання інтересів бізнесу, друга має корпоративні інтереси, третя переймається виключно власними питаннями, четверта не виходить за межі своєї території, п’ята — займається виключно громадською роботою, винятково для піару. Між ними немає співпраці, координації дій, об’єднання заради вирішення загальних проблемних питань на загальнонаціональному рівні.

Не можна говорити, що в цьому напрямку нічого не робиться. Ми рухаємося вперед, шукаємо шляхи об’єд­нання, побудови фармацевтичного громадянського суспільства.

У нас створено Аптечну професійну асоціацію України, громадську організацію «Все­українська фармацевтична палата», багато інших об’єднань, спілок, асоціацій. Без сумніву, це є позитивним кроком до об’єднання фармацевтичної спільноти. Але також ми бачимо, що на сторінках «Щотижневика АПТЕКА» й інших засобів масової інформації йде дискусія між ними й іншими громадськими організаціями, під час якої кожна з них намагається стати монополістом фармацевтичної громадської думки. Йде змагання між собою — хто більш вагомий і необхідний.

Ситуація складається як на вокзалі, коли багато пасажирів, що запізнилися, намагаються будь-що потрапити в останній вагон потягу, який уже набирає швидкість.

Встигнути зайняти позицію лідера в фармацевтичному самоврядуванні — саме так на місцях ми бачимо поспішні й не завжди обґрунтовані, прагматичні дії цих громадських організацій.

Для нас, фармацевтів, провізорів, що безпосередньо працюють з людьми, спілкуються з іншими громадськими організаціями, є очевидним, що громадські фармацевтичні організації мають близькі, але разом з тим відмінні цілі й зав­дання. Часом рядовому фармацевту важко знайти себе в такій організації, і зрозуміти, чим вона може йому бути корисною, а громадська організація не бачить місця фармацевта в своїй структурі. Невже формальне членство і сплата членських внесків є суттю громадської діяльності?

Тому ставити питання, яка організація є більш ефективною, корисною, необхідною, просто не коректно. Скоріше, потрібні всі, і чим їх буде більше, тим активнішою буде фармацевтична спільнота, громада.

З великим розчаруванням ми, фармацевти та провізори, спостерігаємо, що галузеві громадські організації розпорошені та не взаємодіють, як в окремій області, так і на всеукраїнському рівні, в чому можна переконатися під час участі в нарадах окремих фармацевтичних асоціацій.

Перш за все фармація, як соціально відповідальна сфера, має бути консолідованою, сформованою за однаковими стандартами. Не може бути окремих стандартів, вимог до якості в окремому селі, районі, регіоні, на Заході чи Сході.

Соціальна значимість фармації посилюється тим, що вона стосується кожного жителя 45-мільйонної країни. Адже немає людини, яка б не користувалася ліками хоча б раз протягом життя. Лікарські засоби застосовуються під час зародження життя і є невід’ємною частиною аж до його закінчення.

Усі наміри, рішення й дії в напрямку реформ у фармації мають бути сформовані за принципом «сім раз відмір і один раз відріж». Сьогодні для нас найголовнішою має стати консолідація, об’єднання зусиль на принципах загальнонаціональних цінностей, захисту фармації, престижу галузі, не декларативного, а реального захисту прав основи фармації — фармацевта.

Усі фармацевтичні організації, асоціації, спілки, палати декларують гасла про захист прав фармацевта. Декларації про захист прав працівників фармацевтичної галузі, звичайно, є актуальними й необхідними, особливо коли фактично відсутні профспілки. Хто може відповісти на питання, який механізм захисту, які інструменти, які можливості, які права й повноваження мають ці громадські організації? Скільки фармацевтів реально захистили від порушення їх прав, які ми бачимо щоденно?

Хто не знає про те, що тисячі фармацевтів працюють по 12–14 год на добу? Яка громадська організація підняла питання про порушення Кодексу законів про працю України?

Сьогодні все актуальніше і гучніше звучить тема фармацевтичного самоврядування. Зрозуміло, що альтернативи для розвитку фармацевтичної галузі немає.

Також всім відомо, що шлях до фармацевтичного самоврядування має бути зрозумілим, виваженим і звіреним з думкою, позицією кожного суб’єкта, заради якого воно впроваджується, тобто пропущений через фільтр суспільної реакції. У нашій державі в інших галузях є приклади галопування реформ, у тому числі й медичної, що із цього вийшло — заслуговує окремої розмови.

Без сумніву, в Україні уже зроблено перші кроки на шляху до професійного самоврядування. Багато асоціацій, організацій працюють у цьому напрямку, але вони діють локально, неузгоджено, без врахування думки й позиції інших.

Варто згадати, що першим кроком на шляху розвитку професійного самоврядування стали розробка і прийняття Етичного кодексу фармацевтичних працівників, який ставив за мету об’єднати фармацевтичну спільноту на морально-етичних засадах.

Другий вагомий крок — це підготовлений і зареєстрований в Верховній Раді України законопроект «Про фармацевтичне самоврядування», у чому є заслуга громадської організації «Всеукраїнська фармацевтична палата».

Закон «Про фармацевтичне самоврядування» несе в собі надію на позитив, але поки що це лише надія.

У засобах масової інформації, у тому числі й на сторінках «Щотижневика АПТЕКА», ми спостерігаємо жваву дискусію й жорстку критику з боку окремих суб’єктів фармацевтичної діяльності, що свідчить про відсутність консенсусу.

На наш погляд, існує декілька основних питань, які варто врахувати під час обговорення законопроекту про фармацевтичне самоврядування:

• по-перше, фармацевтична спільнота до кінця не усвідомила, не зрозуміла й не повірила в перевагу запропонованої форми, системи професійного об’єднання;
• по-друге, фармацевтичні асоціації, що існують, фактично ще не готові до самоуправління. В Україні зареєстровано понад півсот­ні громадських об’єднань фармацевтичного напрямку, але, на жаль, ніхто так і не спромігся їх запросити й запропонувати обговорення, провести круглий стіл, нараду тощо;
• по-третє, фактично не було широкого обговорення законопроекту.

Складається таке враження, що прийняття закону України «Про фармацевтичне самоврядування» хтось форсує, а хтось гальмує.

В тексті документа дехто вбачає можливі ризики корупційної діяльності та обмеження демократичних підходів, а також що законопроект написано під діяльність й інтереси однієї новоствореної громадської організації, у той же час не враховано інтереси основних дійових осіб — фармацевтів, провізорів, споживачів.

Кінцевою метою реформи, прийняття закону «Про фармацевтичне самоврядування», діяльності громадських фармацевтичних об’єднань, мотивацією всіх наших зусиль має бути його величність Пацієнт. У трикутнику взаємин «держава — фармацевтичне самоврядування — пацієнт» фармацевтичне самоврядування має зай­няти місце своєрідного посередника, перебрати частину державних повноважень на користь пацієнта і фармацевтичної галузі. Це дасть можливість децентралізувати частину державних функцій, наблизитися до європейського досвіду, реально захищати права фармацевтів, провізорів, пацієнтів. Але, будь-яка реформа, впровадження фармацевтичного самоврядування має дати відповідь на основне питання: чи краще від цього стало пацієнту?

Усе-таки потрібно визнати, що даний законопроект — це крок вперед, це певний досвід, а недоліки, недоречності потрібно врахувати в перспективі. Механізм, який бачимо ми, — простий і перевірений, тобто законопроект має бути відкритим, професійним, прозорим, чесним і зрозумілим.

Законопроект «Про фармацевтичне самоврядування» має бути результатом широкого обговорення, дискусій профільних громадських об’єднань, професійної спільноти, компромісом на шкоду особистим, корпоративним, амбіційним інтересам заради досягнення головної мети — захисту професіоналів, створення умов для їх розвитку, навчання і підвищення кваліфікації, забезпечення надання пацієнтам якісної, кваліфікованої фармацевтичної допомоги.

Але, не дивлячись на проблеми, неузгодженості, окремі недоліки, нам потрібно рухатися вперед і дякувати тим, хто вже зробив чимало, проявив ініціативу і наполегливість.

Процес об’єднання фармацевтичних робітників і створення в Україні єдиної національної професійної організації сьогодні на часі.

Попереду у фармацевтичної спільноти великий форум. 13–16 вересня 2016 р. у Харкові традиційно відбудеться VIII Національний з’їзд фармацевтів України. Без сумніву — це грандіозна й знакова подія у фармацевтичному житті країни. Організатори планують обговорення багатьох актуальних і невідкладних проблем, що стоять на порядку денному.

На з’їзд буде запрошено всю фармацевтичну спільноту України, яка не має права стояти осторонь найважливішого питання сьогодення — професійного самоврядування і саме воно має стати одним із головних на порядку денному.

Наша громадська організація «Вінницька обласна асоціація «Кум Део (З Богом)» вважає за доцільне пропонувати VIII Національному з’їзду фармацевтів України включити до порядку денного питання про фармацевтичне самоврядування, обговорити створення всеукраїнської організації з єдиним керівним центром, до складу якої делегують своїх представників всі регіональні громадські фармацевтичні асоціації. Сформувавши потужну структуру, ми набудемо вагомого голосу. Це буде організація, яку неможливо не почути або ігнорувати, яка буде вирішувати проблеми фармації.

У структурі цієї організації могли б бути сектори (комітети, комісії) науки, виробництва, нормативно-правової бази, євроінтеграції, дистрибуції, маркетингу, студентства, фармацевтів, провізорів аптечної системи і т.п. Така організація має створити такі умови, за яких мотивація бути її членом стає вигідною для всіх учасників організації. Фундаментом для створення такої організації може стати Національний фармацевтичний університет України (НФаУ).

Підставою для цього є величезний досвід НФаУ в проведенні з’їздів фармацевтів, наявність потужної організаційної, наукової, логістичної бази, професійної команди однодумців, послідовність і системність в обговоренні і прийняття базових рішень і документів, конкретні стратегічні результати:

• День фармацевта (1999 р.);
• започаткування державної нагороди Заслужений працівник фармації (2005 р.);
• Етичний кодекс працівників фармації (2010 р.).

Головним є те, що існує лідер фармацевтичного руху, який системно і послідовно бачить стратегічні і тактичні цілі й завдання.

Таким лідером ми бачимо ректора НФаУ, академіка Національної академії наук України, професора Валентина Черних.

До новоствореної організації могли б увійти всі фармацевтичні асоціації, спілки, організації, студентство, всі працівники фармацевтичної галузі, у тому числі й пацієнти. Але членство могло б бути тільки винятково на добровільних засадах.

Ми пропонуємо назвати новостворену фармацевтичну організацію «Ліга фармацевтів України». Слово «ліга» пояснюється як об’єднання. Об’єднання, що ґрунтується на принципах професіоналізму, демократизму, прозорості, толерантності, ефективності, інноваційності, солідарності й відповідальності.

На наш погляд, тільки такий підхід до фармацевтичного самоврядування зможе стати системним кроком об’єднання і захисту фармацевтів України.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!