Доопрацьований законопроект «Про засади державної політики охорони здоров’я»

18 февраля 2016 11:18 Версия для печати

ПОПЕРЕДНЯ РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ

РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 27.07.2017 Р.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 89 Регламенту Верховної Ради Українив порядку законодавчої ініціатививноситься на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я».

Доповідати проект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Богомолець О.В.

Народні депутати України: О. В. Богомолець
О. С. Мусій
Т. Д. Бахтеєва
О. М. Кириченко
О. В. Колганова
О. А. Корчинська
С. І. Березенко
І. М. Шурма
А. Ф. Шипко

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Європейські прагнення України щодо зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, підвищення рівня її безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання, розбудови розвинутої й сталої демократії та ринкової економіки визначені положеннями глави 22 «Громадське здоров’я» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Глава 22 «Громадське здоров’я» має Статтю 427, в якій зазначено основні напрямки співробітництва між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, що охоплює, в першу чергу, «зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ, подальшого розвитку первинної медико-санітарної допомоги та навчання персоналу; попередження та контроль за неінфекційними хворобами шляхом обміну інформацією та найкращими практиками, пропагування здорового способу життя, визначення основних детермінант здоров’я та проблем в галузі охорони здоров’я».

Крім того, положеннями Талліннської хартії ВООЗ 2008 «Системи охорони здоров’я для здоров’я і добробуту»; «Здоров’я –2020 – основи європейської політики і стратегія для XXI століття», 2012 визначено що, ефективні системи охорони здоров’я, які надають всебічні медико-санітарні послуги, в т.ч. профілактичні, мають виняткову важливість для охорони здоров’я, економічного розвитку та добробуту і мають бути побудовані на засадах справедливого і сталого фінансування.

Реалізація вказаних стратегій спрямована на підтримку дій держав і суспільства щодо значного покращення здоров’я, підвищення рівня благополуччя населення, скоротити нерівність відносно здоров’я, посилити охорону громадського здоров’я і забезпечити наявність універсальних, стійких і високоякісних систем охорони здоров’я.

Відповідно до положень Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», яка затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 (пункт 7) розділу 3) метою державної політики у сфері охорони здоров’я є системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав, що відповідає намірам наближення до законодавчих, нормативних та адміністративних актів держав-членів ЄС, які визначені програмою «Європейська стратегія здоров’я − 2020» та іншими стратегічними документами, які формують політику в сфері охорони здоров’я.

Водночас необхідно зазначити про необхідність впровадження в Україні підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», результатом якого стане створення високоефективної системи формування державної політики охорони здоров’я, що відповідає найкращим практикам Європейського Союзу і його держав-членів та сприятиме вирішенню національних та глобальних викликів.

Також для осіб, що формують політику в сфері охорони здоров’я, потребує розробки і затвердження необхідного інструменту для запровадження інтегрального системного механізму управління підсистемами і елементами, політичними орієнтирами і пріоритетами в цій сфері на національному і регіональному рівнях, встановлення контакту із зацікавленими сторонами як всередині, так і за межами сектора охорони здоров’я і сприяти співробітництву і партнерству з метою покращення здоров’я і благополуччя населення.

Рамки застосування окремих інструментів державної політики охорони здоров’я, представлені у законопроекті, зформульовані переважно на основі констатацій ВООЗ щодо зміцнення систем охорони здоров’я, з урахуванням національних особливостей побудови та функціонування охорони здоров’я, що дозволяє забезпечити скоординований розвиток елементів системи з орієнтацією на світові доказові дані щодо охорони здоров’я узгоджено з національним контекстом.

Реалізація положень даного законопроекту сприятиме вирішенню такого стратегічного завдання як удосконалення лідерства і колективного стратегічного керівництва в інтересах здоров’я, забезпечить чіткий розподіл повноважень і відповідальності щодо розроблення та реалізації політики охорони здоров’я.

Зазначені аргументи обумовлюють необхідність прийняття запропонованого законопроекту.

2. Цілі та завдання проекту

Метою прийняття Закону України є запровадження єдиного підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави» до правових, економічних, соціальних, гуманітарних та організаційних засад державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України.

Цілями законопроекту є наближення законодавчих і нормативних актів до вимог Європейського Союзу стосовно формування політики та її інструментів на основі фактичних даних, зміцнення інституційного потенціалу та взаємодії із зацікавленими сторонами з метою поліпшення здоров’я і підвищення рівня добробуту людей відповідно до цінностей, принципів, стандартів і рекомендованих заходів політики Здоров’я–2020, вирішення спільних проблем зі здоров’ям на основі діалогу із всіма зацікавленими сторонами як на рівні держави, так і за її межами.

Законопроект дає можливість досягти згоди усіх політичних сил щодо стратегічних принципів і підходів до побудови національної моделі охорони здоров’я, що надасть сталості і прогнозованості розвитку охорони здоров’я, сприятиме залученню необхідних для цього технічних і фінансових ресурсів у тому числі у рамках процесу євроінтеграції України.

Крім цього, прийняття законопроекту є необхідним заходом щодо попередження значних соціально-політичних ризиків та додаткових навантажень, які можуть виникнути у ході реформування національної системи охорони здоров’я.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Положеннями законопроекту передбачено створення правових передумов для запровадження єдиного, універсального, комплексного підходу, який базується на основних цінностях в сфері охорони здоров’я при формуванні та реалізації засад державної політики охорони здоров’я в Україні.

Законопроектом передбачено уточнення та доповнення визначень, які гармонізовані із вимогами міжнародних організацій в частині таких термінів як «державна політика охорони здоров’я», «здоровий спосіб життя», «моніторинг та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я», «національна система охорони здоров’я», «регіональна система охорони здоров’я», «політики охорони здоров’я міжнародних організацій»,»суб’єкти охорони здоров’я».

Вперше пропонується ввести нові терміни, які спрямовані на захист населення від можливих фінансових ризиків, фінансових катастроф та зубожіння («справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я») та недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного медичного обслуговування («чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою»).

Чітко аргументовані основні акценти, на яких базуються засади формування державної політики охорони здоров’я; деталізовані основні завдання, об’єкти та суб’єкти, принципи реалізації державної політики охорони здоров’я.

Окреслено пріоритети державної політики охорони здоров’я, які базуються на найкращих міжнародних практиках та європейських цінностях у сфері охорони здоров’я, у т.ч. і громадського здоров’я,відповідні механізми фінансування.

Представлено інструменти державної політики охорони здоров’я, які сформульвані на основі даних доказового менеджменту, у т.ч. відбитих у документіх ВООЗ, а також з урахуванням національного контексту.

Запропоновано організаційний інструментарій для формування та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях.

Уточнено повноваження суб’єктів державної політики охорони здоров’я у відповідності до підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави»,координації їх діяльності у сфері охорони здоров’я.

Деталізовано підходи та вимоги до моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я,порядку його проведення та оцінки результативності.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання.

На сьогодні відносини, що належать до предмету правового регулювання проекту частково врегульовані нормами, що містяться у Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров’я, Законах України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державні закупівлі», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих та нормативно – правових актах України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових фінансових та матеріальних витрат. Ухвалення законопроекту надасть розвитку охорони здоров’я прогнозованого характеру, що сприятиме залученню ресурсів для реалізації державної політики охорони здоров’я.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Прийняття Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я» сприятиме комплексному формуванню та реалізації державної політики охорони здоров’я, заснованої на європейських стратегіях спільних цінностей здоров’я, взаємодії з іншими секторами економіки та залученні нових партнерів, а також створенню та забезпеченню умов досягнення та підтримки високого рівня здоров’я населення, поліпшенню громадського здоров’я, а також забезпеченню універсальності, умов отримання доступу до якісної і безпечної медичної допомоги, справедливості та солідарності в системі охорони здоров’я.

Народні депутати України: О. В. Богомолець
О. С. Мусій
Т. Д. Бахтеєва
О. М. Кириченко
О. В. Колганова
О. А. Корчинська
С. І. Березенко
І. М. Шурма
А. Ф. Шипко

Проект № 2409а

текст від 18.02.2016 р.

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про засади державної політики охорони здоров’я»

Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні, гуманітарні та організаційні засади державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України та встановлює механізми реалізації Конституційних гарантій щодо прав людини у сфері охорони здоров’я.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

1. Поняття і терміни, що вживаються у цьому Законі, мають таке значення:

1) державна політика охорони здоров’я – сукупність цілей, завдань, засобів, узгоджених дій та заходів органів державної влади, органів місцевого самоврядуваннята їх посадових осіб, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я людини, розвиток громадського здоров’я, забезпечення права людини на охорону здоров’я, ;

2) громадське здоров’я – діяльність, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, збільшення тривалості життя, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами за допомогою організованих зусиль суспільства;

3) здоровий спосіб життя – усвідомлений вибір поведінки, пов’язаної зі здоров’ям, на основі засвоєння колективних зразків поведінки, які призводять до збереження і поліпшення здоров’я людей і їх благополуччя, що доступні людям відповідно до їхніх життєвих можливостей, в якій відображається активність людини по відношенню до свого здоров’я;

4) моніторинг та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я — періодичне відстеження відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та проведення на підставі даних моніторингу оцінювання результативності виконання індикаторів шляхом порівняння отриманих результатів з їх цільовими значеннями;

5) моніторинг та оцінювання реалізації державної політики охорони здоров’я – регулярне та систематичне відстеження та оцінювання ступеню досягнення відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних, додаткового аналізу наявної медичної інформації, інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та спеціалізованих досліджень з метою прийняття відповідних управлінських рішень, а також вивчення факторів, які впливають на досягнення цілей, ефективності, результативності, впливу та стійкості результатів, використання набутих знань для подальшої роботи;

6) національна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

7) регіональна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів окремого регіону України та система заходів, яка здійснюється на його території місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

8) справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я – комплекс заходів щодо мобілізації, накопичення і розподілу фінансового забезпечення національної та регіональних систем охорони здоров’я, спрямований на захист населення від можливих фінансових ризиків, катастрофічних витрат та зубожіння, пов’язаних з необхідністю отримання медичної допомоги та медичного обслуговування;

9) медична (фармацевтична) діяльність — професійна діяльність медичних (фармацевтичних) працівників, спрямована на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини;

10) медичний (фармацевтичний) працівник — фізична особа, яка відповідає освітнім та кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, та знаходиться у трудових відносинах із закладом охорони здоров’я та / або провадить господарську діяльність з медичної (фармацевтичної) практики як фізична особа – підприємець;

11) чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою, — комплекс заходів щодо недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного медичного обслуговування, забезпечення поваги до особистості пацієнта та уваги до умов надання медичної допомоги, визнання автономії пацієнта у наданні згоди на медичні втручання та використання персоніфікованої медичної інформації, дотримання у спілкуванні загальновизнаних морально-етичних цінностей і норм, поваги до людини та її гідності.

12) медична інформаційна система — комплексна інформаційна система для інформатизації діяльності закладу охорони здоров‘я, в якій об’єднані система підтримки прийняття управлінських і клінічних рішень, електронні медичні записи про пацієнтів, дані медичних досліджень в цифровій формі, дані моніторингу стану пацієнта з медичних приладів, засоби комунікації між працівниками та працівниками і пацієнтами, фінансова та адміністративна інформація.

2. Зміст інших понять і термінів визначається Основами законодавства України про охорону здоров’я та інших актами законодавства України.

Стаття 2. Мета державної політики охорони здоров’я

1. Метою державної політики охорони здоров’я є створення умов для підвищення рівня здоров’я громадян України та поліпшення якості медичної допомоги, збереження генофонду українського народу, відновлення і зміцнення людського потенціалу держави, збереження та зміцення здоров’я людини та громадського здоров’я, організації національної системи охорони здоров’я та поліпшення якості медичного обслуговування населення і медичної допомоги відповідно до вимог Конституції, Основ законодавства України про охорону здоров’я та інших законів України.

Стаття 3. Засади формування державної політики охорони здоров’я

1. Основними засадами формування державної політики охорони здоров’я є визнання:

1) права людини на охорону здоров’я як одного з фундаментальних прав людини, гарантованого Конституцією України;

2) загальновизнаних моральних та людських цінностей, поваги до людини та її гідності, рівності, солідарності та професійної етики працівника у сфері охорони здоров’я;

3) визначального впливу здоров’я українського народу на сталий розвиток та економічне процвітання як окремих регіонів так і держави у цілому;

4) пріоритетужиття і здоров’я людини сферами перед іншими соціальними цінностями;

5) відповідальності суб’єктів державної політики у сфері охорони здоров’я;

6) інноваційного розвитку системи охорони здоров’я, публічності та відкритості у прийнятті рішень будь-якими органами чи посадовими особами щодо змін в системі охорони здоров’я та винесення проектів цих рішень на попереднє обговорення громадськості з подальшим врахуванням її думки;

6) наступності, безперервності та послідовності у впровадженні змін у сфері охорони здоров’я та прогнозування результатів таких змін;

7) дотримання соціальної справедливості між інтересами різних категорій громадян та встановлення відповідальності громад, суб’єктів господарювання, працівників охорони здоров’я під час реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я;

8) системного, послідовного та комплексного підходу до організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, забезпечення достатності та стабільності фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційного та наукового забезпечення їх функціонування, у тому числі із застосуванням принципів та механізму державно-приватного партнерства;

Стаття 4. Основні завдання державної політики охорони здоров’я

1. Основними завданнями державної політики охорони здоров’я є:

1) удосконалення організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, орієнтованих на пацієнта та чутливість до його потреб, зміна методів управління охороною здоров’я з урахуванням доказових даних та кращих світових практик, створення передумов для ефективної взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування, органів професійного самоврядування медичних і фармацевтичних працівників та інститутів громадянського суспільства; 2) створення ефективної моделі національної системи охорони здоров’я;

3) визначення пріоритетів розвитку національної та регіональних систем охорони здоров’я;

4) забезпечення справедливого розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я;

5) створення передумов для належного обліку і звітності відповідно до вимог законодавства України та документів міжнародних організацій;

6) створення передумов для розвитку системи громадського здоров’я;

7) створення передумов для розвитку закладів охорони здоров’я всіх форм власності, впровадження нових технологій в охороні здоров’я;

8) створення передумов для розвитоку професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників;

9) адаптація законодавства України у сфері охорони здоров’я до вимог керівних документів міжнародних організацій у цій сфері.

Стаття 5. Принципи реалізації державної політики охорони здоров’я

1. Державна політика охорони здоров’я реалізується на основі таких принципів:

1) законність – відповідність Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

2) співробітництво — узгодження цілей, пріоритетів, завдань, заходів і дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, органів професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників, забезпечення співробітництва між ними під час формування та реалізації державної політики охорони здоров’я;

3) паритетність — забезпечення рівних можливостей доступу усіх суб’єктів охорони здоров’я до участі у формуванні та реалізації державної політики охорони здоров’я;

4) відкритість, публічність — забезпечення вільного доступу до інформації щодо державної політики охорони здоров’я, наявної у розпорядженні органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

5) прозорість та врахування громадської думки — відкритість для
фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань дій органів, на які покладені формування, реалізація державної політики охорони здоров’я, обов’язковий розгляд такими органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, обов’язковість і своєчасність оприлюднення нормативно-правових актів , інформування громадськості про здійснення діяльності щодо формування і реалізації державної політики охорони здоров’я;

6) координація — взаємозв’язок та узгодженість середньо- та довгострокових стратегій, планів і програм охорони здоров’я на державному та регіональному рівнях;

7) історична наступність — врахування та збереження позитивних надбань попереднього періоду розвитку та функціонування національної та регіональних систем охорони здоров’я;

8) сталий розвиток охорони здоров`я, який передбачає її гармонізацію з розвиткомсуспільства і держави для задоволення потреб нинішнього покоління з урахуванням інтересів майбутніх поколінь;

9) об’єктивність — розроблення всіх документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, на основі компетентного доказового менеджменту та реальних показників, які можливо оцінити та реально досягти на практиці;

10) ефективність – забезпечення досягнення максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів громадян, громад, суб’єктів господарювання та держави;

11) підзвітність – забезпечення періодичного звітування суб’єктів державної політики охорони здоров’я перед суспільством та громадами про прийняті рішення та їх результати, врахування думки громадськості для їх оцінювання та коригування.

Стаття 6. Суб’єкти та об’єкти державної політики охорони здоров’я

1. Суб’єктами державної політики охорони здоров’я є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників, їх посадові особи.

У розробленні та забезпеченні реалізації державної політики охорони здоров’я беруть участь інститути громадянського суспільства, наукові установи і організації, навчальні заклади, інші юридичні особи, а також фізичні особи.

2. Об’єктами державної політики охорони здоров’я є діяльність національної та регіональних систем охорони здоров’я, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я людини та розвиток громадського здоров’я,

Стаття 7. Законодавство з питань державної політики охорони здоров’я

1. Законодавство з питань державної політики охорони здоров’я складається з Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону, законів України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих актів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. У випадку, якщо міжнародним договором України, що набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 8. Пріоритети державної політики охорони здоров’я

Пріоритетами державної політики охорони здоров’я є:

організація національної та регіональних систем охорони здоров’я відповідно до положень цього Закону;

впровадження ефективного механізму розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я у тому числі шляхом запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

підвищення рівня чутливості закладів охорони здоров’я до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою;

підвищення готовності закладів охорони здоров’я та їх працівників до ефективного подолання кризових та надзвичайних ситуацій;

розвиток громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя, дотримання вимог щодо безпечних для життя та здоров’я довкілля, якісної води і харчових продуктів, умов праці;

розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, забезпечення проведення періодичних медичних оглядів (диспансеризації та цільового скринінгу) з метою ранньої діагностики захворювань та початку їх лікування;

забезпечення отримання громадянином гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, додержання державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

створення єдиного медичного простору за принципом регіональної екстериторіальності первинної, вторинної та екстреної медичної допомоги та загальнодержавної екстериторіальності третинної медичної допомоги;

забезпечення рівного доступу громадян до якісних, безпечних та ефективних лікарських засобів, вакцин та інших технологій охорони здоров’я, створення умов для раціонального державного контролю за якістю лікарських засобів та виробів медичного призначення;

ефективна профілактика та лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, рідкісних (орфанних) захворювань.

Розділ II

ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 9. Основні інструменти реалізації державної політики.

До основних інструментів реалізації державної політики належать:

система охорони громадського здоров’я;

система медичного обслуговування;

наукові дослідження у сфері охорони здоров’я;

державне управління охороною здоров’я;

система фінансування охорони здоров’я;

кадрові ресурси системи охорони здоров’я;

інформаційне забезпечення охорони здоров’я.

регулювання доступу до лікарських засобів, вакцин, товарів медичного призначення та технологій.

Стаття 10. Система охорони громадського здоров’я.

1. Система охорони громадського здоров’я включає органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наукові установи і організації, навчальні заклади, інститути громадянського суспільства, інших юридичних осіб, діяльність яких спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, та збільшення тривалості життя;

2. Система охорони громадського здоров’я забезпечує:

організацію ефективного і безперервного моніторингу стану здоров’я населення, довкілля, якості харчових продуктів, та соціальних детермінант здоров`я;

здійснення стратегічного керівництва в інтересах здоров’я та благополуччя населення;

здійснення координації державної політики у сфері охорони здоров’я та чіткий розподіл повноважень і відповідальності;

формування активного партнерства у питаннях охорони здоров’я з громадянським суспільством;

створення умов для здорового способу життя та створення стимулів до зменшення ризикованої поведінки населення.

3. Система громадського здоров’я спрямовує свою діяльність на забезпечення урахування потреб охорони здоров’я у державних політиках в усіх сферах суспільного життя та секторах економіки.

Стаття 11. Система медичного обслуговування.

1. Система медичного обслуговування включає заклади охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку.

2. Система медичного обслуговування забезпечує наданняефективної та безпечної медичної допомоги особистого і неособистого характеру тим, хто її потребує, там і тоді, де і коли вона необхідна, приоптимальному використанні державних і громадських ресурсів та мінімальному використанні особистих ресурсів громадян, шляхом:

пріоритетного розвитку високоефективної первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини та її профілактичне спрямування;

здійснення заходів, спрямованих на зменшення потреб у цілодобовому стаціонарному лікуванні та у застосування інвазивних втручань;

максимального використання потенціалу молодших спеціалістів з медичною освітою, що передбачає розширення компетенцій молодших спеціалістів з медичною освітою, узгоджено зі змінами у повноваженнях лікарів;

формування мережі закладів охорони здоров’я та їх інфраструктури у відповідності до потреб населення у медичному обслуговуванні;

інтеграції роботи закладів охорони здоров’я у процесі медичного обслуговування, у т.ч. шляхом застосування телемедичних технологій;

інтеграції роботи закладів охорони здоров’я у процесі медичного обслуговування;

забезпечення відповідного потребам технологічного рівня закладів охорони здоров’я;

формування умов для користування пацієнтами методів консультування та сомоконтролю із застосуванням сучасних інформаційних технологій.

3. Система управління якістю медичного обслуговування передбачає забезпечення гарантій відповідності медичного обслуговування (медичної допомоги) міжнародним стандартам безпеки і якості, її безперервного вдосконалення підвищення ефективності та результативності шляхом:

організації моніторингу, об’єктивного оцінювання та визначення показників якості кожної окремої медичної процедури та якості медичного обслуговування в процесі його здійснення, з метою досягнення максимально можливих показників ефективності, результативності, якості та безпечності;

забезпечення стандартизації та уніфікацію медичного обслуговування (медичної допомоги);

здійснення державної експертизи медичних технологій щодо клінічної ефективності, результативності та економічної обґрунтованості, організаційних медичних заходів, показників безпеки (безпечності) для пацієнтів за результатами застосування;

застосування внутрішнього та зовнішнього позавідомчого контролю якості із застосуванням клінічного аудиту;

організації вивчення оцінки пацієнтами, в тому числі шляхом анонімного опитування, ефективності, результативності, якості та безпечності медичного обслуговування (медичної допомоги);

здійснення державного ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я та позавідомчу систему ліцензування професійної діяльності у сфері охорони здоров’я, незалежну акредитацію і сертифікацію закладів охорони здоров’я;

створення стимулів до запровадження інноваційних технологій у сфері охорони здоров`я;

забезпечення захисту прав пацієнтів в закладах охорони здоров’я;

забезпечення інформатизації, автоматизації та уніфікації управлінських функцій у процесі медичного обслуговування (медичної допомоги) та у процесі управління медичними закладами в цілому, з метою скорочення часу при прийнятті управлінських рішень, досягнення максимально можливих показників ефективності, результативності, якості та безпечності медичного обслуговування (медичної допомоги) в кінцевому результаті.

Стаття 12. Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я.

Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я спрямовуються на вивчення людини, методів збереження та зміцнення її здоров’я, розвиток громадського здоров’я та удосконалення організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, включаючи систему медичного обслуговування.

Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я забезпечують:

розширення бази фундаментальних та спеціалізованих знань, необхідних для підтримки проведення науково обґрунтованої політики охорони здоров’я;

розробку та вивчення інноваційних технологій і підходів до вирішення проблем системи охорони здоров’я,

застосування об’єктивних методів вивчення, реалізації, моніторингу і оцінювання досягнення ефективних результатів;

аналіз та апробацію нових знань і підходів до укріплення фактичних даних для втручань охорони здоров’я, включаючи громадське здоров’я, впровадження їх в практику з точки зору ефективності і економічної обґрунтованості.

Стаття 13. Державне управління охороною здоров’я.

Державне управління охороною здоров’я забезпечує:

формування та дотримання пріоритетів розвитку національної та регіональних систем і закладів охорони здоров’я;

застосування механізмів збору, об`єднання та перерозподілу ресурсів з метою максимального задоволення медико-санітарних потреб населення, вирівнювання фінансових ризиків, мінімізації фінансових перешкод для отримання пацієнтами медичної допомогинеобхідного рівня безпечності та якості;

включеннязавдань охорони здоров’я у політики в усіх сферах суспільного життя та секторах економіки та міжгалузеву інтеграцію політики охорони здоров’я;

розробку концепції побудови нової національної та регіональної систем охорони здоров’я, стратегій та плану впровадження, реалізація яких спрямована на досягнення найвищого можливого рівня здоров’я здоров`я особи та населення;

розробку і прийняття нормативних актів органів державної влади, місцевого самоврядування, які забезпечують належне функціонування національної та регіональної систем охорони здоров’я;

забезпечення належного урядування в межах національної та регіональних систем охорони здоров’я;

вертикальну та горизонтальну інтеграцію медичного обслуговування у межах національної та регіональних систем охорони здоров’я;

застосування ефективного заохоченняпрацівників системи охорони здоров’я; урахування інтересів у сфері охорони здоров’я всіх соціальних груп;

публічність прийняття рішеньта оцінювання їх виконання;

Державне управління охороною здоров’я базується на:

доборі тарозстановці компетентних керівних кадрів охорони здоров’я;

збалансованості їх повноважень та відповідальності;

підзвітності державі усіх суб`єктів охорони здоров’я, незалежно від форми власності з питань медичного обслуговування населення.

Стаття 14. Cистема фінансування охорони здоров’я.

Система фінансування охорони здоров’я забезпечує:

мобілізацію, накопичення і розподіл фінансових ресурсів для задоволення потреб населення в охороні здоров’я на індивідуальному та колективному рівнях і захист від фінансових катастроф або зубожіння, пов’язаних з оплатою медичної допомоги, баланс між наданням медичної допомоги, профілактикою захворювань і укріпленням здоров’я населення для найбільш повного задоволення поточних і прогнозованих потреб охорони здоров’я;

довгострокову стійкість до негативних впливів економічної нестабільності та стримувати зростання цін;

створення стимулів до ефективних та результативнихдій суб`єктів охорони здоров’я при наданні медичної допомоги на основі їх фінансово-господарської автономності, застосування оцінювання медичних технологій та механізмів забезпечення якості як інструментів забезпечення безпеки пацієнта;

застосування механізмів збору, об`єднання та перерозподілу ресурсів з метою максимального задоволення медико-санітарних потреб населення, вирівнювання фінансових ризиків, мінімізації фінансових перешкод для отримання пацієнтами медичної допомогинеобхідного рівня безпеки та якості;

створення стимулів для громадян з метою додержання здоровогоспособужиття тавідповідального ставлення до свого здоров`я, та своєчасного використання медичної допомоги;

Стаття 15. Кадрові ресурси системи охорони здоров’я.

1. Держава забезпечує:

рівень компетентності медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління охороною здоров’я відповідно до міжнародних стандартів шляхом забезпечення високої якості до- та післядипломної підготовки;

раціональнийрозподілу кадрів між адміністративно-територіальними одиницямита за видами медичної допомоги;

довгострокове планування підготовки медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління охороною здоров’я відповідно до міжнародних стандарт з урахуванням існуючих та перспективних (прогнозованих) потреб за чисельністю та профілями підготовки;

рівень оплати праці медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління охороною здоров’я, який стимулює до продуктивної та якісної праці.

2. Заклади охорони здоров’я забезпечують:

створення робочих місць які уможливлюють реалізацію компетенцій кадрів охорони здоров’я у найзручніший спосіб для працівника, пацієнтів;

підтримання компетентності медичних кадрів у процесі діяльності через відповідну інтенсивність роботи за умови дотримання нормативів навантаження.

Стаття 16. Інформаційне забезпечення охорони здоров’я.

1. Держава забезпечує уніфікацію медичних записів та їх гармонізацію з міжнародними стандартами, формування системи управлінського обліку і звітності у сфері охорони здоров’я у відповідності до потреб здійснення державної політики охорони здоров’я, управління державною і регіональними системами охорони здоров’я, закладами охорони здоров’я.

2. Держава організовує побудову і функціонування загальнодержавної багаторівневої інформаційної системи охорони здоров‘я з метою забезпечення ефективного управління реалізацією державної політики охорони здоров’я, управління державною і регіональними системами охорони здоров’я, менеджменту та підтримки медичного обслуговування, в т.ч. лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров‘я із застосуванням медичних інформаційних систем, комунікації суб’єктів охорони здоров’я шляхом:

організації збору, зберігання, захисту, впорядкування, узагальнення, аналізу та надання доступу до достовірної, своєчасної та повної інформації, необхідної для виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, закладами охорони здоров’я, медичними, фармацевтичними працівниками своїх обов’язків, а також для реалізації особами права на інформацію відповідно до чинного законодавства України;

створення та організації функціонування реєстрів пацієнтів, медичних працівників, фармацевтичних працівників, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та виробів медичного призначення, а також класифікаторів медичних втручань тощо;

впровадження медичних інформаційних систем;

вжиття заходів щодо інтеграції інформаційних ресурсів охорони здоров’я України з інформаційними ресурсами Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої організації охорони здоров’я, країн Європейського союзу та інших країн із використанням гармонізованих міжнародних стандартів, крім випадків, коли такі заходи суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України;

належний захист таємної та конфіденційної інформації у сфері охорони здоров’я.

Стаття 17. Регулювання доступу до лікарських засобів, вакцин, товарів медичного призначення та технологій.

Держава забезпечує справедливий доступ до основних лікарських засобів, вакцин, товарів медичного призначення та технологій гарантованої якості шляхом:

створення стимулів до застосування раціональної фармакотерапії, оптимізації видатків на медикаментозне лікування та використання виробів медичного призначення;

регулювання питань комерційного просування медикаментів, виробів медичного призначення та медичних технологій;

формування та своєчасного перегляду лікарського формуляру на основі доказових даних та рекомендацій ВООЗ, визначення та використання референтних цін на лікарські засоби, що закуповуються за бюджетні кошти;

створення стимулів для виробництва та використання закладами і пацієнтами вітчизняних генериків лікарських засобів, що входять до лікарського формуляру;

здійснення заходів, спрямованих на зменшення індивідуальних витрат громадян на медикаментозне лікування в амбулаторних умовах за рахунок застосування механізму реімбурсації відповідних видатків.

Розділ III

ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 18. Нормативно-правове забезпечення реалізації державної політики охорони здоров’я

1. Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на основістратегій (програм) розвитку охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації, державних інвестиційних та інших програм.

Стаття 19. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку національної системи охорони здоров’я

1. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється на період сім років та за поданням Кабінету Міністрів України затверджується законом.

2. Розроблення Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та підготовку щорічного та підсумкового звіту про її виконання організовує Кабінет Міністрів України.

3. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку національної системи охорони здоров’я визначає:

1) тенденції та основні проблеми функціонування національної системи охорони здоров’я;

2) пріоритети державної політики охорони здоров’я на відповідний період;

3) стратегічні цілі і напрями розвитку національної системи охорони здоров’я та міжрегіонального співробітництва;

4) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;

5) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;

6) систему моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, з метою врахування у Загальнодержавній стратегії (програмі) розвитку національної системи охорони здоров’я інтересів суб’єктів державної політики охорони здоров’я:

повідомляє через центральні та регіональні засоби масової інформації про початок роботи над проектом Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та визначає термін і форму подання пропозицій.

проводить консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;

оприлюднює звіт про результати розгляду пропозицій до проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.

5. Реалізація Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я здійснюється у два етапи шляхом розроблення та виконання Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я .

6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює моніторинг реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та за необхідності подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо коригування її завдань та заходів, продовження періоду дії.

7. Після закінчення періоду дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я Кабінет Міністрів України готує підсумковий звіт про її виконання та організовує поширення відповідної інформації у засобах масової інформації.

Стаття 20. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я

1. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється на виконання Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та затверджується Кабінетом Міністрів України.

План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.

2. Розроблення Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я організовує Кабінет Міністрів України.

3. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я передбачає завдання і заходи, обсяги та джерела їх фінансування з визначенням індикаторів оцінювання результативності їх виконання.

Стаття 21. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я

1. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я розробляються на період дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я та зміни до них затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

3. Розроблення регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та змін до них забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

4. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я мають відповідати положенням Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та визначати:

1) тенденції та основні проблеми охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

2) стратегічні цілі, пріоритети охорони здоров’я на відповідний період;

3) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;

4) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;

5) систему моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я

5. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

1) повідомляють через засоби масової інформації про початок роботи над проектом регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я та визначають термін і форму подання пропозицій;

2) проводять консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;

3) оприлюднюють звіт про результати розгляду пропозицій суб’єктів державної політики охорони здоров’я до проекту регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я.

6. Реалізація регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюється шляхом розроблення та виконання планів заходів з їх реалізації, які конкретизуються у програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Стаття 22. План заходів з реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я

1. Розроблення планів заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації на виконання регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я розробляються строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.

2. Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

3. План заходів з реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я передбачає заходи, обсяги і джерела фінансування з визначенням індикаторів результативності їх виконання та є основою для розроблення інвестиційних програм (проектів), спрямованих на розвиток регіонів.

Розділ IV 

ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 23. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я

1. Кабінет Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я забезпечує:

1) розроблення та виконання загальнодержавних програм, спрямованих на охорону здоров’я;

2) розроблення та подання на затвердження Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, розроблення та затвердження плану заходів з її реалізації;

3) визначення порядку розроблення і погодження Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

4) затвердження порядку і методики проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я та переліку індикаторів такого моніторингу;

5) спрямування і координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики охорони здоров’я;

6) розгляд звітів про проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я;

7) щорічне звітування з реалізації державної політики охорони здоров’я перед Верховною Радою України;

8) здійснення інших повноважень у сфері охорони здоров’я, визначених Конституцією та законами України.

Стаття 24. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері державної політики охорони здоров’я

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, належать:

1) підготовка та внесення в установленому порядку проектів нормативно-правових актів з питань державної політики охорони здоров’я;

2) підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо узгодження цілей, пріоритетів, завдань та заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час розроблення та виконання документів, що стосуються забезпечення формування та реалізації державної політики охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінювання результативності виконання визначених завдань;

3) забезпечення координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування державної політики охорони здоров’я;

4) розроблення спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

5) підготовка спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

6) організаційне та методичне забезпечення розроблення проектів регіональних стратегій (програм) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

7) оцінювання та відбір програм і проектів, включаючи інвестиційні програми (проекти) щодо охорони здоров’я, подання відповідно до законодавства відповідних пропозицій Кабінету Міністрів України;

8) участь у співпраці з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими організаціями, програмами і фондами щодо державної політики охорони здоров’я, використання відповідних ресурсів міжнародної технічної допомоги;

9) проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, плану заходів з її реалізації та інших програм і проектів з питань охорони здоров’я, підготовка та подання відповідних звітів Кабінету Міністрів України;

10) здійснення інших визначених законом та покладених на нього в установленому порядку повноважень щодо формування державної політики охорони здоров’я.

2. Повноваження у сфері державної політики охорони здоров’я інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією та законами України і покладаються на них Кабінетом Міністрів України.

Стаття 25. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я

1. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я належать:

1) ініціювання розроблення та затвердження регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

2) забезпечення врахування інтересів територіальних громад у регіональних програмах (стратегіях) охорони здоров’я та планах заходів з їх реалізації;

3) затвердження звітів про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

4) погодження проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

5) здійснення інших повноважень, визначених законом.

Стаття 26. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я

1. До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я належать:

1) забезпечення у відповідному регіоні реалізації державної політики охорони здоров’я;

2) погодження проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

3) забезпечення розроблення проектів регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

4) проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації, підготовка та подання звітів про це на затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам;

5) подання затверджених звітів про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики охорони здоров’я;

6) щорічне звітування з реалізації державної політики охорони здоров’я перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами;

7) внесення за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад змін до регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації, за умови, що такі зміни не суперечать положенням Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

8) здійснення інших повноважень, визначених законом.

Стаття 27. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики

1. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з формування та реалізації державної політики охорони здоров’я здійснюється шляхом узгодження цілей, пріоритетів, завдань і заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час розроблення та виконання документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінювання результативності виконання визначених завдань.

2. Узгодження діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та регіональних програм (стратегій) розвитку визначається Планом заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, планами заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.

Розділ V 

МОНІТОРИНГ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВʼЯ

Стаття 28. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я

1. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я проводиться шляхом установлення індикаторів, відстеження їх динаміки, підготовки та оприлюднення результатів такого моніторингу.

З метою забезпечення проведення моніторингу документи, що визначають державну політику охорони здоров’я, зазначені у статті 7 цього Закону, повинні містити відповідні показники досягнення цілей, які можливо оцінити.

2. Перелік індикаторів визначається методикою проведення моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Моніторинг реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом збирання та аналізу показників, що характеризують стан реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади.

4. Оцінювання результативності Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом періодичного відстеження, вимірювання і порівняння фактичних результатів з індикаторами досягнення цілей та пріоритетів, визначених Загальнодержавною програмою (стратегією) розвитку національної системи охорони здоров’я та планом заходів з її реалізації.

5. Моніторинг та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводяться щороку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, із залученням суб’єктів охорони здоров’я.

Порядок проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати моніторингу та оцінювання результативності Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації підлягають оприлюдненню.

6. Моніторинг та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації проводяться щороку відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Результати моніторингу та оцінювання результативності підлягають оприлюдненню та враховуються у звітах про виконання щорічних програм економічного і соціального розвитку регіонів.

Звіти про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються в установленому порядку Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.

Затверджені звіти про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Порядок проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, подає Кабінету Міністрів України відповідні звіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

8. Звіт у сфері охорони здоров’я є публічним документом який розміщується на офіційному сайті суб’єкта державної політики охорони здоров’я.

Розділ VI 

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через 30 днів з дня його опублікування.

2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 40, ст. 527):

а) у частині першій статті 8:

після абзацу чотирнадцятого доповнити п’ятьма новими абзацами такого змісту:

«реформування національної системи охорони здоров’я з метою забезпечення рівного доступу до медичної допомоги, та підвищення якості медичної допомоги і медичного обслуговування;

впровадження ефективного механізму розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я, забезпечення отримання громадянином гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, створення єдиного медичного простору;

забезпечення доступності лікарських засобів і виробів медичного призначення, раціонального державного контролю за їх якістю і безпечністю;

розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, ефективна профілактика та лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, рідкісних (орфанних) захворювань;

розвиток громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя;

інформатизація охорони здоров’я»;

б) абзаци сімнадцятий, вісімнадцятий, дев’ятнадцятий статті 10 виключити;

в) абзац двадцятий статті 10 викласти у такій редакції: «розвиток фізичної культури і спорту, сприяння організації змістовного дозвілля».

2) В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

а) у статті 1 слова «прийнятих відповідно до них актах законодавства» замінити словами «законодавчих актів»;

б) у частині першій статті 3 після абзацу першого доповнити п’ятьма новими абзацами такого змісту:

«громадське здоров’я – діяльність, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, збільшення тривалості життя, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами за допомогою організованих зусиль суспільства;

національна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

регіональна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів окремого регіону України та система заходів, яка здійснюється на його території місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

медична (фармацевтична) діяльність — професійна діяльність медичних (фармацевтичних) працівників, спрямована на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини;

медичний (фармацевтичний) працівник — фізична особа, яка відповідає освітнім та кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, та знаходиться у трудових відносинах із закладом охорони здоров’я та / або провадить господарську діяльність з медичної (фармацевтичної) практики як фізична особа – підприємець;

медична інформаційна система — комплексна інформаційна система для інформатизації діяльності закладу охорони здоров‘я, в якій об’єднані система підтримки прийняття управлінських і клінічних рішень, електронні медичні записи про пацієнтів, дані медичних досліджень в цифровій формі, дані моніторингу стану пацієнта з медичних приладів, засоби комунікації між працівниками та працівниками і пацієнтами, фінансова та адміністративна інформація.

в) у підпункті «є» частини першої статті 6 слова «формування» та «в сфері» виключити;

г) статтю 12 після частини першої доповнити новою частиною другою у такій редакції:

«Формування та реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на засадах, визначених Законом України «Про засади державної політики охорони здоров’я».

У зв’язку із цим, частину другу вважати частиною третьою.;

д) у статті 13:

у частині першійслова «головних завдань» замінити словами «основних завдань»;

у частині другій слова «місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування» замінити словами «та в інших регіонах держави, регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я, державні цільові програми соціально-економічного розвитку, плани заходів щодо їх реалізації, що розробляються, затверджуються та реалізуються відповідними суб’єктами державної політики охорони в межах їх повноважень та у порядку, визначених законом,»;

е) у статті 14:

частину першу викласти у такій редакції:

«Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється її суб’єктами відповідно до Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я.»;

у частині шостій слова «у сфері» виключити.

3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проекту Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я»

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства

Зміст відповідного положення (норми) проекту акта

Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»(Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 40, ст. 527)
Стаття 8. Засади внутрішньої політики в соціальній сфері Стаття 8. Засади внутрішньої політики в соціальній сфері
1. Основними засадами внутрішньої політики в соціальній сфері є:забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на основі впровадження європейських стандартів соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг;надання громадянам упродовж усього життя соціальних гарантій на основі вдосконалення системи соціальних стандартів і пільг;досягнення ефективного демографічного розвитку; 1. Основними засадами внутрішньої політики в соціальній сфері є:забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на основі впровадження європейських стандартів соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг;надання громадянам упродовж усього життя соціальних гарантій на основі вдосконалення системи соціальних стандартів і пільг;досягнення ефективного демографічного розвитку;
поліпшення соціального захисту дітей, утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї;сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в соціальному, економічному та гуманітарному розвитку держави;забезпечення доступним житлом громадян, насамперед малозабезпечених, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, працівників бюджетної сфери, формування потужного державного замовлення на будівництво соціального житла, відродження доступного іпотечного кредитування;трансформація державної політики у сфері зайнятості та ринку праці, у тому числі шляхом розвитку партнерства між роботодавцями і найманими працівниками, власниками підприємств, установ, організацій та професійними спілками; поліпшення соціального захисту дітей, утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї;сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в соціальному, економічному та гуманітарному розвитку держави;забезпечення доступним житлом громадян, насамперед малозабезпечених, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, працівників бюджетної сфери, формування потужного державного замовлення на будівництво соціального житла, відродження доступного іпотечного кредитування;трансформація державної політики у сфері зайнятості та ринку праці, у тому числі шляхом розвитку партнерства між роботодавцями і найманими працівниками, власниками підприємств, установ, організацій та професійними спілками;
подолання бідності і зменшення соціального розшарування, зокрема, шляхом сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, недопущення виникнення заборгованості із заробітної плати на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності;забезпечення державних гарантій щодо реалізації соціальних прав працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, забезпечення молоді першим робочим місцем;забезпечення захисту прав громадян України, які працюють за кордоном, та сприяння їх поверненню в Україну;поетапне погашення зобов’язань держави за знеціненими заощадженнями громадян; подолання бідності і зменшення соціального розшарування, зокрема, шляхом сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, недопущення виникнення заборгованості із заробітної плати на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності;забезпечення державних гарантій щодо реалізації соціальних прав працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, забезпечення молоді першим робочим місцем;забезпечення захисту прав громадян України, які працюють за кордоном, та сприяння їх поверненню в Україну;поетапне погашення зобов’язань держави за знеціненими заощадженнями громадян;
удосконалення системи пенсійного забезпечення, створення умов для гідного життя людей похилого віку, стимулювання розвитку недержавної системи пенсійного страхування;забезпечення розміру соціальних виплат, які є основним джерелом доходів, на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, удосконалення системи підтримки соціально незахищених верств населення;подолання бездомності громадян, безпритульності та бездоглядності дітей. удосконалення системи пенсійного забезпечення, створення умов для гідного життя людей похилого віку, стимулювання розвитку недержавної системи пенсійного страхування;забезпечення розміру соціальних виплат, які є основним джерелом доходів, на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, удосконалення системи підтримки соціально незахищених верств населення;подолання бездомності громадян, безпритульності та бездоглядності дітей.
реформування національної системи охорони здоров’я з метою забезпечення рівного доступу до медичної допомоги, та підвищення якості медичної допомоги і медичного обслуговування; впровадження ефективного механізму розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я, забезпечення отримання громадянином гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, створення єдиного медичного простору;
забезпечення доступності лікарських засобів і виробів медичного призначення, раціонального державного контролю за їх якістю і безпечністю; розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, ефективна профілактика та лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, рідкісних (орфанних) захворювань; розвиток громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя;інформатизація охорони здоров’я.

(…)

(…)

Стаття 10. Засади внутрішньої політики в гуманітарній сфері Стаття 10. Засади внутрішньої політики в гуманітарній сфері
1. Основними засадами внутрішньої політики в гуманітарній сфері є:реалізація державної мовної політики на основі норм національного та міжнародного права, забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших рідних мов громадян України;створення належних умов для нарощення освітнього потенціалу України, забезпечення рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей; 1. Основними засадами внутрішньої політики в гуманітарній сфері є:реалізація державної мовної політики на основі норм національного та міжнародного права, забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших рідних мов громадян України;створення належних умов для нарощення освітнього потенціалу України, забезпечення рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей;
удосконалення системи освіти, забезпечення якісної дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, підвищення престижності праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, підтримка обдарованої молоді;підвищення ролі вищої освіти і науки як основ становлення в Україні ефективної «економіки знань»;реформування та розвиток вітчизняної системи вищої освіти і науки, забезпечення їх інтеграції в європейський та світовий освітній і науковий простір, запровадження принципів та стандартів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України; удосконалення системи освіти, забезпечення якісної дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, підвищення престижності праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, підтримка обдарованої молоді;підвищення ролі вищої освіти і науки як основ становлення в Україні ефективної «економіки знань»;реформування та розвиток вітчизняної системи вищої освіти і науки, забезпечення їх інтеграції в європейський та світовий освітній і науковий простір, запровадження принципів та стандартів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України;
забезпечення ефективного захисту відповідно до міжнародних стандартів права інтелектуальної власності, в тому числі авторських і суміжних прав;сприяння культурному розвитку громадян України, створення умов для реалізації творчого потенціалу людини та суспільства, забезпечення рівних можливостей для всіх громадян України у задоволенні культурно-духовних потреб;відродження духовних цінностей Українського народу, захист та примноження його культурного надбання, збереження національної культурної спадщини, підтримка розвитку культури і мистецтва, відродження та збереження культурної самобутності регіонів; забезпечення ефективного захисту відповідно до міжнародних стандартів права інтелектуальної власності, в тому числі авторських і суміжних прав;сприяння культурному розвитку громадян України, створення умов для реалізації творчого потенціалу людини та суспільства, забезпечення рівних можливостей для всіх громадян України у задоволенні культурно-духовних потреб;відродження духовних цінностей Українського народу, захист та примноження його культурного надбання, збереження національної культурної спадщини, підтримка розвитку культури і мистецтва, відродження та збереження культурної самобутності регіонів;
захист, модернізація та розвиток національної культурної індустрії (книговидання, кінематографія, мистецтво);створення умов для консолідації суспільства на основі національної системи духовних цінностей, у центрі якої людина, її розвиток, права і свободи, максимальне забезпечення її потреб;відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, культур та релігійних конфесій;забезпечення умов для формування толерантного суспільства, гарантування свободи совісті та віросповідання; захист, модернізація та розвиток національної культурної індустрії (книговидання, кінематографія, мистецтво);створення умов для консолідації суспільства на основі національної системи духовних цінностей, у центрі якої людина, її розвиток, права і свободи, максимальне забезпечення її потреб;відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, культур та релігійних конфесій;забезпечення умов для формування толерантного суспільства, гарантування свободи совісті та віросповідання;
забезпечення свободи засобів масової інформації та безперешкодного доступу до публічної інформації, створення умов для розвитку інформаційних технологій та інформаційного суспільства, широкої інтеграції і доступу громадян до світового інформаційного простору;створення суспільного мовлення та надання державної підтримки національному інформаційному продукту, здійснення заходів щодо захисту національного інформаційного простору;створення умов для максимальної реалізації здібностей талановитих спортсменів, стимулювання створення спортивної інфраструктури, сприяння участі українських спортсменів у міжнародних змаганнях, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі; забезпечення свободи засобів масової інформації та безперешкодного доступу до публічної інформації, створення умов для розвитку інформаційних технологій та інформаційного суспільства, широкої інтеграції і доступу громадян до світового інформаційного простору;створення суспільного мовлення та надання державної підтримки національному інформаційному продукту, здійснення заходів щодо захисту національного інформаційного простору;створення умов для максимальної реалізації здібностей талановитих спортсменів, стимулювання створення спортивної інфраструктури, сприяння участі українських спортсменів у міжнародних змаганнях, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі;
реформування системи охорони здоров’я з метою забезпечення якісної і доступної медичної допомоги, надання державою гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, ефективної реалізації державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, раціонального державного контролю за якістю лікарських засобів і виробів медичного призначення;розвиток страхової медицини, зокрема шляхом запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування;запровадження пріоритетного розвитку та профілактичного спрямування первинної лікувально-профілактичної допомоги, розвиток інституту сімейного лікаря, забезпечення проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів (диспансеризації) з метою ранньої діагностики захворювань, створення єдиного простору доступної для всіх верств населення медичної допомоги;удосконалення державної політики у сфері фізичної культури і спорту, сприяння популяризації та поширенню здорового способу життя, організації змістовного дозвілля.
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами)
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.

(…)

(…)

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад; У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;
громадське здоров’я – діяльність, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, збільшення тривалості життя, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами за допомогою організованих зусиль суспільства;
національна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.регіональна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів окремого регіону України та система заходів, яка здійснюється на його території місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;
медична діяльність — професійна діяльність медичних (фармацевтичних) працівників, спрямована на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини;
медичний (фармацевтичний) працівник — фізична особа, яка відповідає освітнім та кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, та знаходиться у трудових відносинах із закладом охорони здоров’я та / або провадить господарську діяльність з медичної (фармацевтичної) практики як фізична особа – підприємець;
медична інформаційна система — комплексна інформаційна система для інформатизації діяльності закладу охорони здоров‘я, в якій об’єднані система підтримки прийняття управлінських і клінічних рішень, електронні медичні записи про пацієнтів, дані медичних досліджень в цифровій формі, дані моніторингу стану пацієнта з медичних приладів, засоби комунікації між працівниками та працівниками і пацієнтами, фінансова та адміністративна інформація
заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;медична допомога — діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою; заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;медична допомога — діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;
мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин; мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;
охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя; охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;
пацієнт — фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога; пацієнт — фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;
домедична допомога — невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи; домедична допомога — невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;
рідкісне (орфанне) захворювання — захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000. рідкісне (орфанне) захворювання — захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

(…)

(…)

Стаття 6. Право на охорону здоров’я Стаття 6. Право на охорону здоров’я

(…)

(…)

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров’я;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо державної політики охорони здоров’я;

(…)

(…)

Стаття 12. Охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної діяльності Стаття 12. Охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної діяльності
Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію. Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію.
Формування та реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на засадах, визначених Законом України «Про засади державної політики охорони здоров’я»
Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу. Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.

(…)

(…)

Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров’я Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров’я
Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я. Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад державної політики охорони здоров’я, визначення її мети, основних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я.
Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в Україні є політика охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях. Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в Україні є політика охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим та в інших регіонах держави, регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я, державні цільові програми соціально-економічного розвитку, плани заходів щодо їх реалізації, що розробляються, затверджуються та реалізуються відповідними суб’єктами державної політики охорони в межах їх повноважень та у порядку, визначених законом,та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях.
(…) (…)
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Народні депутати України: О. В. Богомолець
О. С. Мусій
Т. Д. Бахтеєва
О. М. Кириченко
О. В. Колганова
О. А. Корчинська
С. І. Березенко
І. М. Шурма
А. Ф. Шипко

До № 2409а від 18.02.2016 р., (доопрац.)

н.д.України О.Мусій, О.Богомолець та ін.

Голові Верховної Ради України

Гройсману В.Б.

Шановний Володимире Борисовичу!

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я відповідно до вимог статті 93 Регламенту Верховної Ради України попередньо розглянув на своєму засіданні 16 березня 2016 року (протокол № 32) проект Закону України про засади державної політики охорони здоров’я (реєстр. № 2409а від 18.02.2016 р., доопрацьований), поданий народними депутатами України О.Мусієм, О.Богомолець, Т.Бахтеєвою, О.Кириченком, О.Колгановою, О.Корчинською, С.Березенком, І.Шурмою та А.Шипком, та вважає за доцільне включити його до порядку денного четвертої сесії Верховної Ради України восьмого скликання.

Законопроект розроблено відповідно до основних положень програми «Європейська стратегія здоров’я — 2020», вимог Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, інших стратегічних документів, які формують політику в сфері охорони здоров’я та доопрацьовано з урахуванням зауважень і пропозицій учасників засідання тематичного «круглого столу», що проводився Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я у листопаді 2015 року за участю представників державних та місцевих органів влади, провідних наукових установ і вищих навчальних закладів, медичних асоціацій, профспілок та громадськості.

Законопроектом пропонується визначити основні правові, економічні, соціальні, гуманітарні та організаційні засади державної політики у сфері охорони здоров’я, зокрема, її мету, принципи, об’єкти та суб’єкти, джерела та механізми фінансування, тощо.

Ним також визначаються інструменти державної політики охорони здоров’я, сформульовані на основі даних доказового менеджменту, у тому числі відображених у документах Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), підходи та вимоги до моніторингу реалізації державної політики в охороні здоров’я тапорядок його проведення; пропонується організаційний інструментарій для формування та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях; встановлюється обов’язковість розробки і затвердження на рівні закону Національної стратегії розвитку системи охорони здоров’я на семирічний період.

Результатом ухвалення зазначеного проекту, на думку Комітету, має стати запровадження високоефективної державної політики в охороні здоров’я України, що базуватиметься на принципі «охорона здоров’я у всіх політиках держави». Відповідно до цього принципу, управління змінами в охороні здоров’я та спрямування цих змін на поступове наближення до кращих світових стандартів повинно стати обов’язком усіх суб’єктів державної політики охорони здоров’я та їх посадових осіб.

Комітети з питань бюджету, з питань запобігання і протидії корупції, з питань європейської інтеграції у визначені частиною третьою статті 93 Регламенту Верховної Ради України терміни своїх висновків не надали.

З огляду на викладене та керуючись частиною сьомою статті 93 Регламенту Верховної Ради України,просимо підтримати пропозицію Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я щодо включення проекту Закону про засади державної політики охорони здоров’я (реєстр. № 2409а від 18.02.2016 р., доопрацьований), поданого народними депутатами України О.Мусієм, О.Богомолець, Т.Бахтеєвою, О.Кириченком, О.Колгановою, О.Корчинською, С.Березенком, І.Шурмою та А.Шипком до порядку денного четвертої сесії Верховної Ради України восьмого скликання.

З повагою

Заступник Голови Комітету О.С. Мусій

До реєстр. № 2409а доопрацьований

від 17 липня 2015 р.

ВИСНОВОК

щодо результатів здійсненняантикорупційної експертизипроекту нормативно-правового акта

Назва проекту акта: про засади державної політики охорони здоров’я

Реєстр. № 2409а від 17 липня 2015 р.

Суб’єкт права законодавчої ініціативи: народні депутати України Мусій О.С., Богомолець О.В. та інші

Головний комітет з підготовки і попереднього розгляду – Комітет з питань охорони здоров’я

У проекті акта не виявлено корупціогенних факторів – проект акта відповідає вимогам антикорупційного законодавства (рішення Комітету від 16 березня 2016 р., протокол № 66).

Голова Комітету Є.В. Соболєв

ВИСНОВОК

на проект Закону України

«Про засади державної політики охорони здоров’я»

(№ 2409а від 18.02.2016 р., доопрацьований)

У доопрацьованому законопроекті пропонується визначити правові, економічні, соціальні, гуманітарні та організаційні засади державної політики у сфері охорони здоров’я. У ньому, зокрема, визначаються мета, засади, формування, основні завдання, принципи, об’єкти та суб’єкти державної політики у вказаній вище сфері, джерела фінансування, порядок здійснення моніторингу.

Концепція законопроекту в цілому є ідентичною, яка міститься у попередній редакції цього законопроекту від 17.07.2015 р., тому Головне управління змушене повторити деякі із своїх зауважень, а також висловити нові.

1. Виглядає недостатньо продуманим глосарій законопроекту. У ньому роз’яснюється, зокрема, значення загальновідомих термінів (наприклад: «здоровий спосіб життя» (п. 3 ч. 1 ст. 1 проекту), що невиправдано збільшує обсяг матеріалу та ускладнює користування ним.

Визначення окремих термінів виглядають надмірно громіздкими і такими, що не відображають повною мірою їх зміст (наприклад: «громадське здоров’я – діяльність, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, збільшення тривалості життя, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами за допомогою організованих зусиль суспільства» (п. 2 ч. 1 ст. 1 проекту); «національна система охорони здоров’я — сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя» (п. 6 ч. 1 ст. 1 проекту).

При цьому слід звернути увагу на відсутність необхідності відтворення визначень відповідних термінів в Основах законодавства України про охорону здоров’я (зміни до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, пп. «б» п. 2 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення»).

2. У ст. 2 законопроекту зазначається, що «метою державної політики охорони здоров’я є … поліпшення якості медичного обслуговування населення і медичної допомоги відповідно до вимог Конституції України» (ст. 2 проекту), що виглядає недостатньо коректним, оскільки Конституція України не містить вказаних вимог.

3. Невдалими виглядають редакції окремих принципів реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я (наприклад: «координація»; «ефективність»; «підзвітність» (ст. 5 проекту), оскільки сформульовані як методи (способи) досягнення відповідних цілей.

У законопроекті з метою забезпечення належної дієвості принципу відкритості доцільно, на нашу думку, більш чітко визначити механізм оприлюднення матеріалів, що стосуються результатів реалізації стратегій регіональної політики. При цьому зі змісту законопроекту складається враження, що оприлюдненню підлягають лише «звіт про результати розгляду пропозицій суб’єктів державної політики охорони здоров’я до проекту регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я» (п. 3 ч. 5 ст. 21 проекту), що ж стосується результатів виконання цих регіональних стратегій (програм), то їх оприлюднення у законопроекті не вимагається.

4. Положення законопроекту недостатньо узгодженні з чинними законами України. Зокрема, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 24 законопроекту «до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, належить забезпечення координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування державної політики охорони здоров’я», що не узгоджується з п. 9 ч. 1 ст. 116 Конституції України, відповідно до якого Кабінет Міністрів України безпосередньо спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; а також не кореспондується з вимогами ст. 7 та ст. 140Конституції України, якими в Україні гарантується місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, та ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5. Вважаємо за доцільне звернути увагу на техніко-юридичні недоліки законопроекту.

5.1. Зокрема, зміст законопроекту складається переважно із положень, які не наповнені юридичним змістом, не встановлюють права і обов’язки учасників відповідних суспільних відносин і сформульовані у вигляді заходів загальнодержавних програм розвитку відповідної галузі. Такий підхід не узгоджується природою закону як нормативно-правового акту, який містить норми права, а не положення загального характеру, а також засвідчує факт відсутності у законопроекту самостійного предмета правового регулювання.

Законопроект містить положення, які адресуються безпосередньо державі і за змістом яких важко встановити, які саме органи та в який спосіб повинні забезпечувати виконання тих завдань, забезпечення яких гарантує держава (наприклад: «держава забезпечує: … раціональнийрозподіл кадрів… довгострокове планування підготовки медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління охороною здоров’я» (ч. 1 ст. 15 проекту), «держава забезпечує … формування системи управлінського обліку і звітності у сфері охорони здоров’я» (ч. 1 ст. 16 проекту); «держава організовує побудову і функціонування загальнодержавної багаторівневої інформаційної системи охорони здоров‘я» (ч. 2 ст. 16 проекту); «держава забезпечує справедливий доступ до основних лікарських засобів, вакцин» (ч. 1 ст. 17 проекту).Такого змісту положення є звичайною декларацією, яка фактично не накладає жодних зобов’язань (зокрема, фінансових, матеріальних) з опрацювання відповідних заходів, і притаманні здебільшого нормам Конституції, а не законів, в яких мають визначатися повноваження відповідних державних органів, а не держави в цілому.

До стилістичних недоліків законопроекту слід віднести наявність оціночних формулювань особистого характеру, які не повинні міститися у нормативно-правовому акті (наприклад: «створення передумов для ефективної взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування» (п. 1. ч. 1 ст. 4 проекту); «періодичне звітування суб’єктів державної політики охорони здоров’я» (п. 11 ч. 1 ст. 5 проекту); «підвищення рівня чутливості» (абз. 4 ч. 1 ст. 8 проекту);«ефективне подолання … кризових ситуацій» (абз. 5 ч. 1 ст. 8 проекту); «ефективна профілактика» (абз. 11 ч. 1 ст. 8 проекту); «оптимальне використання державних і громадських ресурсів» (ч. 2 ст. 11 проекту); «максимальне використання потенціалу молодших спеціалістів» (абз. 4 ч. 2 ст. 11 проекту); «формування активного партнерства» (абз. 5 ч. 2 ст. 10 проекту); «ефективне заохочення» (абз. 9 ч. 1 ст. 13 проекту); «раціональнийрозподіл кадрів» (абз. 3 ч. 1 ст. 15 проекту); «своєчасний перегляд …» (абз. 4 ч. 1 ст. 17 проекту); «періодичне відстеження вимірювання і порівняння фактичних результатів» (ч. 4 ст. 28 проекту), що не відповідає усталеним правилам законодавчої техніки. Використання подібних оціночних формулювань призводить до неоднозначного тлумачення норм закону і ускладнює можливість їх практичного застосування. Адже через відсутність критеріїв «ефективності», «періодичності», «активності», «максимальності», «раціональності», «чутливості», «оптимальності» та «своєчасності» неможливо визначити зміст відповідних приписів.

5.2. Потребує додаткової уваги термінологія законопроекту. Йдеться, зокрема, про неузгодженість термінології законопроекту з термінологією чинних законів України. Так, у чинних законах України використовується терміни «вироби медичного призначення» (наприклад, ст. 78-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я), «медичні працівники» (наприклад: абз. 3 ч. 1 ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я; ч. 1 ст. 8 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»), тоді як у законопроекті — «кадри охорони здоров’я» (абз. 2 ч. 2 ст. 15 проекту), «медичні кадри» (наприклад, абз. 3 ч. 2 ст. 15 проекту), «товари медичного призначення» (наприклад: абз. 9 ч. 1 ст. 9; ч. 1 ст. 17 проекту).

Законопроект перевантажений малозрозумілими, некоректними (зокрема, невластивими нормам закону) термінами і формулюваннями, які при цьому характеризується юридичною невизначеністю (наприклад: «катастрофічні витрати» (п. 8 ч. 1 ст. 1 проекту); «суб’єкти охорони здоров’я» (наприклад: п. 6, п. 7 ч. 1 ст. 1; п. 3 ч. 1 ст. 5 проекту); «зміцнення людського потенціалу» (ст. 2 проекту); «кризові ситуації» абз. 5 ч. 1 ст. 8 проекту); «єдиний медичний простір» (абз. 9 ч. 1 ст. 8 проекту); «соціальні детермінанти здоров’я», «здійснення стратегічного керівництва» (абз. 2, абз. 3 ч. 2 ст. 10 проекту); «державні і громадських ресурси» (ч. 2 ст. 11 проекту); «особисті ресурси громадян» (ч. 2 ст. 11 проекту); «медична допомога особистого і неособистого характеру» (абз. 1 ч. 2 ст. 11 проекту); «інтеграція роботи закладів охорони здоров’я» (абз. 6 ч. 2 ст. 11); «внутрішній та зовнішній позавідомчий контроль якості» (абз. 5 ч. 3 ст. 11 проекту); «фахівці з організації і управління охороною здоров’я» (ч. 1 ст. 15 проекту); «кадри охорони здоров’я» (абз. 2 ч. 2 ст. 15 проекту); «вжиття заходів щодо інтеграції інформаційних ресурсів охорони здоров’я України з інформаційними ресурсами Організації Об’єднаних Націй» (абз. 5 ч. 2 ст. 16 проекту); «основні лікарські засоби» (ч. 1 ст. 17 проекту); «показники досягнення цілей, які можливо оцінити» (абз. 2 ч. 1 ст. 28 проекту).

5.3. Слід висловити зауваження щодо назв структурних частин законопроекту. Зокрема, окремі назви статей сформульовані надто загально (наприклад: «Кадрові ресурси системи охорони здоров’я» (ст. 15 проекту). (безвідносно до їх змісту) і нерідко не відповідають змісту розміщених у них положень.

5.4. Потребує уніфікації позначення частин статей законопроекту. Зокрема, незрозуміло, за якими критеріями в одних випадках частини статей законопроекту позначаються цифрами (наприклад: ст. ст. 2 — 5, ст. 26 проекту), а в інших – не позначаються (наприклад: ст. ст. 8, 9, 12, 13, 14, 17 проекту).

Зазначене вище зауваження стосується позначень пунктів частин статей законопроекту. Так, відповідні позначення мають, зокрема, пункти ч. 1 ст. 1; ч. 1 ст. 3; ч. 1 ст. 4; ч. 1 ст. 5, ч. 3 ст. 19; ч. 4 ст. 21, тоді як в інших статтях пункти не позначаються, що ускладнює користування текстом закону (наприклад: ч. 1 ст. 8; ч. 1 ст. 9; ч. 2 ст. 10; ч. 2, ч. 3 ст. 11; ч. 1 ст. 13; ч. 1 ст. 14; ч. 1 ст. 15; ч. 2 ст. 16 проекту).

5.5. Потребує додаткового обґрунтування положення п. 5 пояснювальної записки до законопроекту, згідно з яким «реалізація проекту Закону не потребує додаткових фінансових та матеріальних витрат», особливо в контексті того, що у законопроекті передбачається утворення і функціонування «реєстрів пацієнтів, медичних працівників, фармацевтичних працівників, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та виробів медичного призначення, а також класифікаторів медичних втручань» (абз. 3 ч. 2 ст.16 проекту).

6. Слід звернути увагу на відсутність у пояснювальній записці до законопроекту достатніх аргументів, які б засвідчували необхідність прийняття окремого законодавчого акту (базового закону у сфері державної політики охорони здоров’я), а не закону про внесення змін до чинних законів. Адже цілком очевидним є те, що засади державної політики у сфері охорони здоров’я (принципи і правила, за якими діє держава у тій чи у зазначеній сфері суспільних відносин) вже визначені в Конституції України, а також в численних законодавчих актах України (зокрема, Основах законодавства України про охорону здоров’я, законах України «Про засади регіональної політки», «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України»,«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Кабінет Міністрів України», Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, яка затверджена Указом Президента України від 07.12.2000 р. № 1313/2000), з огляду на що, їх уніфікація в єдиному законі (який до того ж не відповідає вимогам, що висуваються до закону) видається недоречною.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Керівник Головного управління В. Борденюк

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи