Що стосується всього іншого, того, що називають сьогодні «грузинське диво», то ставлення до цього феномену, якщо бути відвертим, було скептичним. Перед тим, як подорожувати, я переглянув багато літератури, статистичної інформації, у тому числі звітів міжнародних організацій, зокрема ВООЗ. І настрій можна було охарактеризувати таким чином, що «грузинське диво» — це диво, якого немає. Але тут я частково помилився. Точніше диво було, але чи все, що відбувалося останніми роками в Грузії, можна вважати позитивним досягненням?
Цього разу Грузія стала місцем реалізації проекту PHARMA TOUR, організаторами якого традиційно виступили ДП «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів» та ПОГО «Асоціація працівників фармацевтичної галузі» за інформаційної підтримки «Щотижневика АПТЕКА». Основні міста перебування учасників подорожі — Тбілісі та Батумі.
Чому саме Грузія? Справа в тому, що ми, як і більшість громадян нашої держави, розчаровані подіями, що відбуваються в Україні. Нам було цікаво, як відбувалися реформи, що втілювали ті ж реформатори, які сьогодні беруть участь у реформуванні України? Якими є результати цих реформ? Цікаво було побачити та почути від пересічних громадян Грузії їх реакцію на проведені реформи. Особисто відчути ставлення грузинів до українців та інших колишніх «братських народів». Ми хотіли побачити, як в Грузії відбуваються процеси «декомунізації» та поновлення історичної справедливості, у тому числі перейменування вулиць, міст, скверів тощо. Ми хотіли почути про новий політикум Грузії під час реформ, про ментальність політиків, що прийшли до влади та були при владі. У решті решт, нам було цікаво, як виживають пересічні громадяни Грузії в умовах лібералізації цін на енергоносії, коли країна не має власного газу. І цікаво було побачити, чи дійсно в країну надходять інвестиції.
Свого часу ми, громадяни України, також хотіли побачити в Парламенті нові обличчя й вони прийшли. Дехто з них — мужні герої українсько-російської війни в камуфляжі. І ось вони, ті самі герої — нові обличчя, вже 2 роки в камуфляжі мужньо реформують нашу державу, а в цей час зовсім інші пересічні українці перебувають в АТО і виконують свій обов’язок незалежно від політичних настроїв. Просто захищають свою родину та сімейні цінності.
Задумайтеся, уже 2 роки, де-факто, йде війна. Багато українців воюють за незалежність країни. Але ми спостерігаємо переважно інших «героїв», які стали такими в період з 14 квітня 2014 р., коли українська влада офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі, до 26 жовтня 2014 р. коли відбулися парламентські вибори. І, можливо, тому ліберальна Європа, дивлячись на окремих «героїв», починає замислюватися над подіями в Україні критично.
Зрозуміло, що ніхто не заперечує героїчні вчинки цих парламентарів, але скоріше за все їх обирали не для того, щоб дехто з них уперше в залі Парламенту взяв у руки Конституцію України чи влаштував бійку.
І раптом українці побачили, що десь там, на півдні, а саме в Одесі, зійшло «сонце надії». І це «сонце надії» має конкретне прізвище, досвід розбудови некорумпованої держави і команду реформаторів. Нам також стало цікаво, як це — жити без корупції, як може звичайний політик, високопосадовець не красти. І ми побачили.
У кожного, хто приїжджає в Грузію, є свої надії та очікування. Особисто я після спілкування з звичайними громадянами був вражений і багато чого зрозумів. Громадяни Грузії відкриті для спілкування, але деякі питання вони просто не розуміли. Причому, ми спілкувалися як з патріотично налаштованими, так і тими, кого називають космополітами. Тобто, це було відверта розмова.
Ставлення до українців — від дуже доброго в Тбілісі до позитивного в Батумі. Багато грузинів навіть заздрять українцям, оскільки Україна самостійно зупинила одну з найбільших армій світу. Мешканці Тбілісі досі пам’ятають бомбардування армії Російської Федерації. Але це не означає, що їх ставлення до росіян є негативним. Навпаки, й, можливо, це завдяки ментальності та природній дружелюбності.
Під час відвідування чоловічого монастиря нашій делегації було приємно чути саме українське виконання деяких грузинських пісень, що називаються багатоголоссям, у тому числі пісню «Суліко».
У той же час вразило гірке звинувачення, що Україна, як і весь інший світ, залишила грузинів сам на сам з окупаційною армією Російської Федерації. Саме результатом такого ставлення до Грузії, на думку її громадян, стала окупація частини України.
Як наслідок, у Тбілісі не дуже багато російських туристів. Переважно цю країну відвідують жителі Європи, Ізраїлю, Ірану, колишніх республік СРСР — Молдови, Азербайджану, Казахстану тощо.
Тбілісі — це найважливіший промисловий, соціальний і культурний центр Грузії. Місто також є важливим транзитним центром для глобальних енергетичних і торгових проектів. Характерним є стратегічне розташування на перехресті між Європою і Азією вздовж Великого шовкового шляху. Історію міста можна вивчати за його архітектурою — починаючи з просторого проспекту Руставелі і закінчуючи вузькими вулицями, що збереглися з раннього Середньовіччя в районі Нарікала. Грузини пам’ятають свою історію і пишаються всіма історичними особистостями, незалежно від того, якими були їх політичні уподобання. Вони з пієтетом ставляться до родини князя Багратіона, пам’яток, пов’язаних із цією родиною, незважаючи на їх службу Імператорській Росії і з повагою — до Йосипа Джугашвілі. Вони з гордістю говорять: «Це наша історія».
Єдиний, про кого не згадують грузини, це Звіад Гамсахурдіа, який свого часу сказав необережний вислів: «Грузія для грузинів», у результаті чого держава втратила велику частину своєї території.
Це був перший урок, і саме тому однією з перших реформ у Грузії стала не декомунізація, якої, до речі, й не було, а рішуча боротьба з будь-якими проявами націоналізму. І ніхто не побоюється звинувачень у зрадництві. За будь-яке націоналістичне висловлювання або причетність до націоналістичної організації існує суворе покарання.Можливо, тому у них гарні стосунки з Азербайджаном та Туреччиною. Можливо, тому ці країни — одні з головних зовнішніх інвесторів Грузії.
У протилежність до сказаного згадаємо наші стосунки з Польщею, що час від часу затьмарюються через вчинки окремих націоналістичних організацій. Скільки ще має втратити Україна, щоб окремі політичні проекти, за якими невідомо хто стоїть, було ліквідовано. До речі, Звіада Гамсахурдіа за політичними поглядами можна порівняти з багатьма відомими українськими націоналістами. Грузія втратила 2 регіони, і цього вистачило для знищення будь-якої націоналістичної ідеї, яку замінила ідея національного примирення.
У Грузії просто неможливо уявити, щоб на телебаченні націоналісти влаштували бійку з керівником телеканалу за показ якогось телесюжету.
Тбілісі — чудове місто, де сучасна архітектура доповнює старовину частину. На території Тбілісі чимало сірчаних лазень. Вони розташовані поблизу набережної, у давньому кварталі Абанотубані. Зали для миття облаштовані під землею, оскільки воду в басейни закачують з гірських глибин. У Тбілісі було приємно побачити Кафедральний собор Святої Трійці, Нор Ечміадзін, Джума Мечеть, площу Свободи, кафедральний собор Сіоні, Метехі, Нарікала і ботанічний сад, будівлю парламенту Грузії, проспект Руставелі, Тбіліську опера, Анчісхаті, Мтацмінда (Свята Гора), церкву Кашветі, міст Миру. Грузинська кухня — це взагалі окреме питання.
Попри те, що переважна більшість населення в Тбілісі — православні парафіяни Грузинської православної церкви, це одне з небагатьох місць у світі, де синагоги, церкви й мечеті розташовані поруч у стародавньому районі Абанотубані, усього лише в декількох сотнях метрів від церкви Метехі.
Цікавим є те, що грузини фактично не володіють російською мовою, особливо молодь. Проте у сфері послуг усі спілкуються англійською.
З Тбілісі ми попрямували потягом до Батумі і вздовж залізниці побачили іншу Грузію. Залишки колишніх мегаспоруд з радянських часів (до речі ми здійснили спробу відвідати Кутаїській автозавод, де в 1976 р. було розпочато виробництво тягача КАЗ-608В, з 1986 р. — КАЗ-608В2.), занедбана залізниця з вагонами — тобто депресивні регіони, незважаючи на те, що вони знаходяться на субтропічному узбережжі.
У Батумі ми побачили дещо інший регіон, де відбувається велике будівництво, де сучасна архітектура гармонійно влилася в історичні квартали. Іншим є і контингент туристів — багато росіян, а також туристів з України, колишніх радянських республік і Туреччини. Ставлення аджарців до всіх національностей є дружнім, але молодь все одно виділяє українців і сприймає їх більш дружньо.
Батумі є столицею автономної республіки Аджарії, межує з Туреччиною. Район Батумі є найтеплішим на чорноморському узбережжі Кавказу. Клімат — субтропічний.
Ми побачили визначні сучасні споруди, а саме: драматичний театр (архітектор — Л. Теплицький), музей Революції та Літній театр (архітектор — К. Джавахішвілі). У Батумі та його околицях — велике субтропічне господарство (чай, цитрусові). За 9 км від міста (Зелений Мис) — Ботанічний сад імені Краснова, де зібрано зразки тропічної та субтропічної флори. За 12 км від Батумі знаходиться найстародавніша фортеця Грузії — Гоніо-Апсар, що пам’ятає римські легіони, де знаходяться руїни римських казарм із залишками центрального опалення та водогоном. Поблизу Батумі розташовано курорти: Махінджаурі — за 6 км, Зелений Мис — за 9 км, Ціхісдзірі — за 19 км, Кобулеті — за 24 км.
Також наша делегація відвідала Державний університет імені Шота Руставелі, зокрема медичний факультет. Ми спілкувалися з помічником ректора (колишнім ректором) щодо освітніх програм, порядку зарахування студентів, мови викладання, розмірів заробітної плати тощо; відвідали відділення поліції, ознайомилися з його структурою та дізналися про розмір заробітної плати.
У цих 2 організаціях розміри заробітних плат є вищими, ніж у подібних в Україні. Хоча наша країна навіть зараз має потужнішу економіку та можливості, ніж Грузія, але, на жаль, рівень життя в нашій державі нижчий й підвищуватися він почне не за нинішніх «реформаторів».
У Батумі ми вільно відвідували синагогу та мечеть, а також православні храми як грузинської, так і російської єпархії. Тобто, держава не втручається в релігійні справи.
Вражає грандіозність задумів і їх неякісне виконання в Батумі. Місцеві мешканці зізнаються, що кваліфікована робоча сила в Грузії — це дефіцит. Немає навіть будівельників. При цьому, в Батумі, як і в інших грузинських містах, ведеться дуже багато будівельних робіт. Тобто, потік інвестицій у Грузію не припиняється.
Цікаво, що ціни на нерухомість невисокі, конкурентоздатні. Наприклад, у новому будинку квартира-студія, розташованому в 10 метрах від узбережжя, коштує близько 16 тис. дол. США по курсу в місцевій валюті (ларі).
Українські автолюбителі лише зітхають, коли дізнаються про ціни на автомобілі в Грузії. Ми взагалі не бачили в країні автомобілів радянського чи російського виробництва, лише європейські та японські. Вони навіть не бажають корейських автомобілів. А ми радіємо, що у нас було підписано закон про нібито вільне ввезення імпортних автомобілів. Я розумію необхідність збереження робочих місць на автовиробництві, але, можливо, краще було б залучити іноземних виробників з інвестиціями? І були б і нові робочі місця, і якісні авто. Але ж для цього необхідно видворити з країни клептоманів з офшорними рахунками.
Довіра інвесторів опирається перш за все на стабільну фінансову систему. Вона полягає в тому, що місцеві мешканці довіряють своїм банкам і вкладають у них гроші. Як наслідок, з’являються внутрішні інвестиції, а потім і зовнішні. А у нас хтось готовий довірити свої заощадження українським банкам, з огляду на ділові стосунки керівництва Національного банку України з окремими вищими можновладцями?
До речі, якщо ми почали про родинні та ділові стосунки окремих можновладців і їх підлеглих, хотілося б згадати телебачення.
У Грузії ми дивилися по телебаченню, крім європейських та турецьких, телепрограми всіх пострадянських країн, навіть Білорусі. Не було телепрограм лише однієї держави — України. Хто відповідає в нашій країні за інформаційну політику, у тому числі й на міжнародній арені, — також не секрет.
Зовнішніх інвесторів цікавлять не родинні й ділові стосунки можновладців між собою, а інвестиційний клімат, який в Україні, на жаль, складається завдяки таким стосункам.
До речі в Грузії, особливо в Батумі, мешкає дуже багато українців, які поряд з іншими російськомовними громадянами дивляться телепрограми відомих російських каналів.
Інше питання, відповідь на яке ми хотіли почути від грузинів, це як вони виживають в умовах відсутності власних родовищ газу? Ми навіть намагалися їм співчувати з приводу вартості комунальних послуг. Але все було даремно, вони нас не розуміли. Справа в тому, що грузини взагалі не відчувають тягаря комунальних послуг. І це спочатку здавалося дивним, але потім ми зробили відкриття — грузини не замислюються на тему офшорів, тому що вона для них не є актуальною. І головне — в Грузії не крадуть ані політики, ані державні службовці, ані представники правоохоронних органів. Крадіжка для громадян Грузії — це дикунство. Звичайний громадянин знає, що перша особа держави сплачує податки й не збагачується, коли інші громадяни країни мають невисокі статки. Політики не брешуть їм в очі навіть по телебаченню.
Зрозуміло, що не все в Грузії є безхмарним, більш того, все те, що, на мій погляд, є невдалим, в Україні чомусь впроваджують у першу чергу.
Прикладом є медична реформа. У Грузії в результаті такої реформи систему охорони здоров’я, як гарантію забезпечення права на життя, було знищено. Державні медичні заклади було приватизовано, а сфера надання медичних послуг стала фактично платною і лише на сьогодні, після згортання деяких реформ, ситуація стала покращуватися. На мою думку, досвід Грузії щодо ввезення імпортних ліків без реєстрації не можна розцінювати як позитивний. Можливо, в Грузії, де відсутня фармпромисловість, це було доречним, але Україна має власну потужну фармпромисловість і не залежить, так як Грузія, від імпорту. Крім того, ми рухаємося в Європу і доцільніше запозичити до українського законодавства вимоги Директиви 2001/83/ЄС.
Щодо «грузинського дива», то воно складається з 3 процесів — дебюрократизація, лібералізація, приватизація.
Наприклад, спілкування з державними органами перетворилося із звичної для України й інших пострадянських країн філії пекла в легку формальність. На отримання різного роду довідок, реєстрацію фірми або некомерційної організації, оформлення документів на власність і навіть паспорта йдуть лічені хвилини й виконується мінімум формальностей.
Місцеві мешканці пишаються будинками юстиції, але уникають розмов про головного реалізатора реформ. А ще 10 років тому в Грузії все було так, як нині в Україні, — клептомани у владі, «крадії в законі», особливий менталітет з радянських часів тощо.
І тут з’явився він — РЕФОРМАТОР, якого звали Каха Бендукідзе. А вже він для реалізації своїх задумів привернув відомого нам Міхо Саакашвілі.
Грузини пишаються реформами, що стосуються дебюрократизації, видворення олігархів, але про інші перетворення говорять без ентузіазму. На питання щодо можливості повернення відомого українського реформатора на батьківщину, чомусь відповідають без запалу: «Хай попрацює у вас в Україні». Грузинам подобається наша обізнаність щодо грузинських прізвищ і вміння їх правильно вимовляти. Їхнє ставлення до одного з грузинських реформаторів в медичній сфері України, який займався розбудовою охорони здоров’я в Грузії, доволі іронічне. Як зазначено вище, ця реформа зазнала в ції державі краху. За інформацією ВООЗ, саме під час медичної реформи в Грузії спостерігалися найвищі показники смертності, що приховувалося від суспільства та експертів.
Як виявилося, цей грузинський реформатор в Україні мав намір запровадити оплатну медицину. Хотілося б порадити прибічникам такої ідеї поцікавитися, чим закінчилася така медична реформа у Грузії. На сьогодні очільники Міжнародного валютного фонду з метою збереження «честі мундира» розповідають лише про фасад цієї реформи, але не про наслідки для пересічних громадян. Хоча зрозуміло, що в умовах тотальної корупції того часу існувала гостра необхідність реформувати грузинську медицину, але чому ми повторюємо їх помилки?
Цікаво, що, незважаючи на спрощення ведення бізнесу, а можливо, завдяки цьому, зокрема, спрощено процедури відкриття аптек, а також отримання дозволу на реалізацію безрецептурних ліків не тільки в аптеках, а й у спеціально відведених місцях, зокрема в супермаркетах, все ж таки в Грузії, як в Україні, не так багато аптек. Зокрема, у Батумі я дізнався про існування лише 2 аптек. Обидві з аптечним виготовленням. Цього, як виявляється, достатньо. Тобто в Грузії епоха «дикого» фармацевтичного підприємництва закінчилася.
Дуже приємною є офіційна позиція міністерства безпеки Грузії щодо обігу контрольованих речовин у медичній сфері в частині неприпустимості профілактичних репресивних заходів щодо медичних працівників, пов’язаних з обігом наркотиків. На думку правоохоронців, лікар — це високоморальна людина, з вищою освітою, що несе гуманну місію, тому відразу підозрювати його в зловживаннях під час роботи з наркотиками — аморально. Як показав трирічний досвід демократизації обігу наркотичних препаратів, їх споживання для медичних цілей залишилося стабільним. Нелегальної торгівлі ними з лікувальних закладів відзначено не було. Крім того, річний обсяг ліків, що використовуються для потреб охорони здоров’я, зміг би забезпечити потребу в кримінальному обігу наркотиків серед наркоманів Грузії на одну, максимум — півтори доби. Тому проблеми в широкому використанні таблетованих форм наркотичних анальгетиків, доступних будь-якому ліцензованому лікарю, міністерство безпеки Грузії не бачить.
Здивувала нас позиція грузинів щодо окупованих територій. Не буду її оцінювати, а лише зафіксую.
Під час відвідування Вежі алфавіту, що схожа на молекулу ДНК, ми побачили карту Грузії на якій була взагалі відсутня територія південної Осетії, а територія Абхазії визначена як спірна. Ми були здивованні і навіть подивилися в режимі онлайн таку саму карту для англомовних відвідувачів, результат той самий. Службовці, що знаходилися в цій вежі, нашим питанням були здивовані.
Невже і нас таке чекає?
На сьогодні окремі події, які вже давно відбулися в Грузії, Україну лише чекають. Головна умова реформ — це позбавлення України від клептоманів. Але повторювати досвід Грузії в повному обсязі все ж таки недоцільно, На сьогодні вдалою є лише реформа щодо дебюрократизації, саме вона включає реформу органів юстиції, правоохоронних органів, державної служби, пенсійну, податкову тощо. Усі інші перетворення, зокрема охорони здоров’я, трудового кодексу та тотальної приватизації є невдалими. Після тотальної приватизації медичних закладів сьогодні в Грузії проводиться вже інша медична реформа, яка передбачає розбудову нових державних шпиталів та ін.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим