Донорство органів: чи відчують українці зміни у законодавстві?

На початку зустрічі представники ЗМІ мали змогу поспілкуватися з Павлом Дорошком, якому місяць тому імплантували механічне серце. Він розповів, що почуває себе досить добре. Наразі лікарі дозволяють йому проходити близько 1 км на добу. Павло досі перебуває у лікарні, ­медичні працівники слідкують за його станом. Проте, коли Павлу пересадять донорське серце, наразі невідомо, адже налагодженого механізму, який би давав змогу зробити це в Україні, поки що немає. За словами пацієнта, операція з трансплантації серця за кордоном йому була не по кишені, адже коштує вона, наприклад, у Республіці Білорусь більше ніж 100 тис. євро, в Росії та Ізраї­лі — ще дорожче. Тому він сподівається, що зміна законодавства щодо трансплантації органів дозволить йому отримати нове серце в Україні.

Борис Тодуров, директор ДУ «Інститут серця МОЗ України», професор, член-кореспондент НАМН України, заслужений лікар України, за­уважив, що сьогодні таких пацієнтів, як Павло, які очікують на зміни у законодавстві щодо трансплантації в нашій країні, що дозволить їм жити повноцінним життям далі, тисячі. «Лист очікування, що складається з пацієнтів, які чекають на органи, в Україні щорічно оновлюється і, на жаль, не тому, що вони їх отримують. ­Де­хто з них помирає, натомість додаються нові пацієнти, — підкреслив Б. Тодуров, — тому тема трансплантації для України є досить актуальною. Пацієнти, що потребують трансплантації, це ті люди, яких ми втрачаємо, хоча могли б урятувати. Сьогодні ми не просимо в Уряду фінансування або обладнання, аби проводити операції з трансплантації, є фахівці, які здатні їх проводити, ми просимо змін до діючого законодавства, які дозволили б врятувати тисячі життів».

Б. Тодуров надав статистику щодо країн, які займають провідні позиції щодо проведення операцій з трансплантації. На 1-му місці перебуває Іспанія, де проводять близько 35 трансплантацій солідних органів на 1 млн мешканців. В Австрії, Бельгії та Португалії — 30 таких операцій­ на 1 млн мешканців, у Франції та Фінляндії —­ 25, в Італії — 20, натомість в Україні — 0! Значущих досягнень у сфері трансплантології вдало­ся досягли Республіці Білорусь. За час, відколи­ було прийнято закон про трансплантацію, згідно­ з яким діє презумпція згоди на посмертне донорство, кількість трансплантацій в цій країні зросла ­в геометричній прогресії. Сьогодні ця країна вий­шла на 9-те місце в світі за кількістю операцій з трансплантації. За словами Б. Тодурова, країни, що займають провідні позиції з трансплантації органів, мають досить велику підтримку церкви, особливо це стосується Іспанії, де католицька церква всіляко підтримує донорство.

Спікер зауважив, що річна необхідність в трансплантації органів в Україні — майже 2 тис. трансплантацій на рік, з яких близько половини — пересадка серця. Трансплантація є єдиним ефективний методом лікування пацієнтів з термінальною стадією серцевої недостатності, зауважив він. Тривалість життя пацієнтів після трансплантації серця в середньому в світі становить 13 років. Проте є люди, які живуть з донорським серцем і більше 20 років. При цьому після трансплантації людина має змогу жити повноцінним життям.

У суспільстві існує багато байок та міфів щодо трансплантології, підкреслив Б. Тодуров. Зокрема, він зауважив, що для проведення операції з трансплантації органу в операційній потрібно 12 медичних працівників та близько 60 осіб, що обслуговують пацієнта після проведення подібної операції. «Робити це підпільно неможливо. Тому чорна трансплантологія — це лише байки. До того ж солідні органи поза межами організму «живуть» лише 3–4 год, тому перевезти їх за кордон незаконним шляхом також неможливо, це ще один міф. Інколи орган не встигають довезти навіть у межах міста, наприклад, за наявності пробок у місті та поганої погоди. До того ж орган донора, наприклад серце, має цілком підійти реципієнту. Підібрати його досить важко. Слід враховувати багато факторів: групу крові, резус фактор, масу тіла (не більше 10–15% різниці між масою тіла донора та пацієнта), імунологічні показники тощо. Тому байка, що можна взяти один орган і пересадити аби кому, також не має підґрунтя», — наголосив Б. Тодуров.

Наостанок він зауважив: «Сьогодні в Украї­ні діє Закон, який передбачає презумпцію незгоди. Тобто механізму, завдяки якому людина могла б розпоряджатися власними органами за життя, в Україні не існує. Після смерті людини його органами можуть розпоряджатися тільки родичі. Цей Закон майже поставив хрест на трансплантології в Україні. Вже майже 10 років операцій з трансплантації серця у нас не проводиться. Як «міст» до подальшої трансплантації донорського серця можна вважати пересадку механічного серця. Першу таку операцію було зроблено місяць тому. Сьогодні в Україні є спеціалісти, які можуть проводити операції з трансплантації, є технологічно потужні центри, де це можна робити, необхідні лише законодавчо врегульовані умови, щоб рятувати життя пацієнтів».

Ірина Сисоєнко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, переконана, що побудову національної системи трансплантації в Україні потрібно починати з діалогу з суспільством. Питання трансплантації органів мають бути широко освітленими та розтлумаченими. «Зі свого боку ми робимо усе можливе, щоб якнайшвидше створити законодавче підґрунтя для побудови цієї системи та її ефективної роботи, задля досягнення основ­ної мети — можливості успішної трансплантації органів та тканин людини в Україні та порятунку життя пацієнтів, що потребують таких операцій»,  — зазначила вона. Поки що останнім шансом для таких пацієнтів є програма з лікування за кордоном. Але через брак коштів багато пацієнтів не можуть отримати необхідну їм медичну допомогу, незважаючи на те, що нещодавно було погоджено рішення про виділення додаткових коштів у сумі 183 млн грн. на цю державну програму.

Уляна Супрун, виконуюча обов’язки міністра охорони здоров’я України, акцентувала увагу на тому, що сьогодні проблемою є необізнаність українців з питань трансплантації, а відтак небажання давати згоду на подібні операції. «У суспільства також немає розуміння того, яким є погляд церкви на справу донорства. Люди не обговорюють це питання зі своїми рідними. Кількість осіб, які погодяться передати свої органи для трансплантації як після смерті, так і за життя, залежить від кожного з нас», — підкреслила вона та закликала людей поспілкуватися зі своєю родиною щодо ставлення до трансплантації. У. Супрун також зауважила, що її особисто хвилює питання трансплантації, бо вона має близьку людину, яка потребує трансплантації нирки та чекає на орган вже більше 5 років.

За словами виконуючої обов’язки міністра охорони здоров’я України, МОЗ України ­наразі працює над створенням реєстру реципієнтів та всіляко підтримує якнайшвидше внесення змін в діючий Закон.

Олексій Кириченко, народний депутат, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, повідомив, що у законопроекті, який зараз готується до другого читання, прописана презумпція незгоди. Це означає, що стати донором посмертно зможе тільки та особа, яка оформила необхідним чином своє бажання за життя. «Підхід, що обрала Україна, робить трохи складнішим процес отримання донорських органів, але працювати можна в обох си­стемах, як з презумпцією згоди, так і з презумпцією незгоди», — переконаний О. Кириченко. Наприклад, у Туреччині, де щороку здійснюють багато операцій з трансплантації органів діє презумпція незгоди. «Питання презумпції згоди чи незгоди на кількість донорства жодним чином не впливає. Набагато більше значення мають інформованість населення країни, підтримка з боку держави в створенні та побудові системи трансплантації. Це є більш вагомим аргументом на користь розвитку донорства і трансплантації, аніж сама презумпція згоди чи незгоди», — запевнив О. Кириченко.

Крім того, обов’язковою умовою для того, щоб в Україні могли проводитися операції з трансплантації, є створення відповідного реєстру реципієнтів. До того ж слід приділити увагу питанням логістики, тобто забору органу та транспорту­ванню його до реципієнта. Необхідно вибудувати систему реабілітації пацієнтів. Тобто загалом побудова національної системи трансплантації — це комплексне питання, і необхідно зробити все можливе для впровадження дієвих механізмів, щоб ця система запрацювала. «Ми повинні врахувати усі недоліки законопроекту, що пройшов перше читання, та адаптувати його для налагодження системи трансплантації в Україні, не обговорюючи поки що питання презумпції незгоди. Наразі до цього законопроекту надійшло вже більше 100 сторінок поправок від народних депутатів. Це дещо затягує процеду­ру його підготовки до другого читання, проте ми сподіваємося, що нам це вдасться зробити до жовтня цього року», — підсумував О.  Кириченко.

Наостанок представник церкви, отець Ігор, розповів, як православна церква ставиться до донорства органів, зауваживши, що донорство є актом милосердя, відповідно, церква підтримує донорство як таке, проте людина має прийти до цього свідомо.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!