Раціональна фармакотерапія: що потрібно знати про ліки

Ольга Баула, декан факультету хімічних та біофармацевтичних технологій Київського національного університету технологій та дизайну, висвітлила питання стандартизації у сфері обігу лікарських засобів, зокрема фармаконагляду як важливої складової цього процесу.

За словами доповідача, сфера стандартів медичної допомоги на сьогодні більш-менш упорядкована. Основи законодавства України про охорону здоров’я містять окрему статтю, присвячену системі стандартизації у сфері охорони здоров’я, де визначено, які саме існують галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я. Наказом МОЗ України від 28.09.2012 р. № 751 «Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі МОЗ України» затверджено методику розробки та впровадження медичних стандартів, Положення про реєстр медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги.

Що стосується лікарських засобів, то ситуа­ція наступна. Згідно з наказом МОЗ України від 14 вересня 2005 р. № 471 набув чинності перший основоположний стандарт системи стандартизації фармацевтичної продукції СТ МОЗ України 42-1.0:2005 «Фармацевтична продукція. Система стандартизації. Основні положення». Об’єктами стандартизації у сфері обігу ліків, окрім продукції, є процеси та послуги. На сьогодні можна констатувати, що в Україні створено систему забезпечення якості лікарських засобів. Належні практики запроваджено на всіх етапах їх обігу. У той же час системи стандартизації цих належних практик не існує, що призводить до певних складнощів.

«Останні дослідження кафедри промислової фармації Київського національного університету технологій та дизайну свідчать, що ідея стандартизації, закладена в наказі МОЗ № 471, не відтворюється в розроблених стандартах. Мета стандартизації — не створення додаткових рамок для виробника, фармацевта, а навпаки, — сприяння прогресивному розвитку сфери обігу препаратів. Загалом ми нарахували близько 40 настанов з різних напрямків — починаючи від розробки і закінчуючи фармаконаглядом. Це було надзвичайно складно, оскільки відсутні облік цих документів та відповідний реєстр», — зазначила О. Баула.

Розробкою настанов у сфері обігу лікарських засобів займаються ДП «Державний експертний центр МОЗ України» , Інститут фармакології та токсикології НАМН України, Державний навчальний центр з належної виробничої/дистриб’юторської практики, ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції»,Національний фармацевтичний університет, ДП «Український фармацевтичний інститут якості», Науково-технологічний комплекс «Інститут монокристалів» Національної академії наук України. Проте стилі та формати написання документів у кожної із вищезазначених установ абсолютно різні, так як відсутнє управління та координування діяльності щодо стандартизації, не визначені основні критерії включення розробки проектів у цю програму вимоги до розробки, затвердження та перегляду документів.

О. Баула визначила наступні шляхи вирішення проблем у царині стандартизації:

• створення ефективної системи стандартизації відповідно до міжнародних та національних вимог;
• запровадження управління та координування діяльності із стандартизації обігу лікарських засобів;
• розробка та затвердження положення про технічні комітети зі стандартизації у сфері обігу лікарських засобів;
• визначення основних критеріїв включення розробки проектів нормативних актів у програми діяльності зі стандартизації;
• впровадження порядку розробки, затвердження та перегляду документів, визначення на законодавчому рівні їх правового статусу;
• розробка і затвердження положення про реєстр документів щодо стандартизації обігу ліків.

Про сучасний стан та перспективи раціо­нальної фармакотерапії розповів Валентин Парій, професор, завідувач кафедри менеджменту охорони здоров’я Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Відповідно до критеріїв ВООЗ раціональне застосування лікарських засобів передбачає, що пацієнти мають отримувати лікарські засоби відповідно до своїх клінічних потреб в дозах, які відповідають їх індивідуальним вимогам. Ці лікарські засоби повинні бути якісними, а також наявними і доступними, за найнижчою вартістю для пацієнтів і громади.

Розібратися у величезній кількості сучасних лікарських засобів практикуючому лікарю досить непросто — станом на 6 жовтня у Державному реєстрі лікарських засобів України міститься 12 803 препарати. Тому питання стандартизації в охороні здоров’я набуває особливої актуально­сті. В. Парій нагадав про 4 види галузевих стандартів: медичний стандарт (або стандарт надання медичної допомоги), клінічний протокол, табель оснащеності, лікарський формуляр.

Незважаючи на цей фундамент, сьогодні структура захворюваності й смертності населення України не відповідає структурі споживання лікарських засобів, що є суттєвим викликом для системи охорони здоров’я, як і те, що левову частину ліків пацієнти купують за власні кошти.

Доповідач проаналізував топ-15 лікарських засобів (за міжнародною непатентованою назвою), які застосовувалися при лікуванні членів лікарняної каси Житомирщини у 2015 р. за часткою витрат (всього 145 164 пацієнтів, на яких витрачено 27,8 млн грн.). На 1-му місці — натрію хлорид (10,9%). Виявлено, що його призначали майже кожному другому пацієнтові. В. Парій підкреслив, що лікарняна каса була обрана не випадково, оскільки там діють протоколи лікування та локальні формуляри. У той же час порівняльний VEN-аналіз застосування лікарських засобів членами лікарняної каси у 2010–2015 рр. за всіма видами лікування свідчить про поступове зменшення застосування другорядних препаратів (із 23,8 до 17,3%) та зростання частки життєво необхідних препаратів (із 31 до 35,1%).

Підбиваючи підсумки, експерт наголосив: для підтримки в Україні такого напрямку, як раціональна фармакотерапія, необхідно декілька кроків. Це продовження організаційно-методичних, освітянських заходів із запровадження стандартизації та оцінки медичних технологій в Україні; забезпечення моніторингу, клінічного аудиту дотримання раціональної фармакотерапії; розробка і запровадження мотиваційних механізмів дотримання раціональної фармакотерапії в системі охорони здоров’я; відмова від подвійних стандартів, а також запровадження персоніфікованої фармакотерапії.

«Система оцінки технологій охорони здоров’я та безпека ліків» — тема доповіді Орести Піняжко, аси­стента кафедри організації й економіки фармації, технології ліків та фармакоекономіки факультету післядип­ломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Оцінка технологій охорони здоров’я (Нealth Technology Assesment — HTA) — це мультидисциплінарний процес, який узагальнює інформацію про медичні, соціальні, економічні та етичні аспекти при використанні медичної технології (до яких належать схеми профілактики, діагностики, лікування у системній, прозорій, об’єктивній формі. Мета оцінки медичних технологій — надати керівникам охорони здоров’я дані про безпечні ефективні лікарські засоби для досягнення вищої цінності здоров’я. Ключовим елементом НТА є фармакоекономічний аналіз. Було представлено політику ВООЗ стосовно НТА. Так, у 2014 р. під час 67-ї сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я було прийнято резолюцію, в якій надано рекомендації країнам-членам щодо створення національних систем НТА та міжнародної співпраці в цьому напрямку.

Питаннями НТА займаються такі глобальні організації, як Європейська мережа з оцінки технологій охорони здоров’я (European network for Health Technology Assessment — EUnetHTA, http://www.eunethta.net); Міжнародне товариство фармакоекономічних досліджень (International Society for Pharmacoeconomics and Outcomes Research — ISPOR; http://www.ispor.org), Міжнародна мережа агентств з оцінки технологій охорони здоров’я (International Network of Agencies for Health Technology Assessment — INAHTA; http://www.inahta.org). Доповідач розглянула особливо­сті діяльності кожної з цих організацій.

Використання результатів оцінки технологій охорони здоров’я на рівні держави дозволяє раціонально використовувати кошти на охорону здоров’я населення, переглядати Національний перелік основних лікарських засобів, Державний формуляр, надавати рекомендації фармацевтичним виробникам. На регіональному рівні НТА використовується для планування постачання препаратів, впровадження локальних формулярів у лікувальних закладах, а також для інформаційного забезпечення раціональної фармакотерапії для лікарів, пацієнтів.

Розглядаючи перспективи оцінки НТА в Україні, О. Піняжко наголосила на об’єктивній необхідності інтеграції фармакоекономічних досліджень та оцінки соціальних, етичних аспектів нових технологій (препаратів) для оптимізації забезпечення хворих безпечними, ефективними, економічно доступними лікарськими засобами.

Кафедра організації й економіки фармації, технології ліків та фармакоекономіки факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького активно працює над цим питанням. Так, було розроблено навчальні матеріали та методичні рекомендації з фармакоекономічного аналізу та оцінки технологій охорони здоров’я для провізорів.

Також існує програма дистанційного навчання ISPOR, яка доступна українською мовою за посиланням http://www.ispor.org /DLP/Index.aspx? DLPLang=Ukrainian.

У нашій країні також проведено інформаційні та освітні заходи із НТА:

• 2012 р. — у співпраці з CEESTACH (Poland) був проведений тренінг з НТА, Київ;
• 2012 р. — Міжнародна науково-практична конференція «Оцінка медичних технологій та можливі механізми впровадження в Україні»;
• 2013 р. — Міжнародна науково-практична конференція «Практичні аспекти впровадження оцінки технологій охорони здоров’я в Україні»;
• лютий 2016 р. — круглий стіл з НТА у Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я;
• липень 2016 — тренінг з НТА, проведений спільно Syreon (Угорщина), SIAPS, фондом «Відродження» та МОЗ України для Експертного комітету з відбору та використання основних лікарських засобів.

Про роль оцінки медичних технологій в Націо­нальній політиці лікарських засобів розповіла Тетяна Думенко, виконуюча обов’язки директора ДП «Державний експертний центр МОЗ України».

За її словами, ВООЗ виділяє декілька проблем при застосуванні лікарських засобів:

1. Існують лікарські засоби, що в найближчій перспективі будуть неефективними (наприклад протитуберкульозні лікарські засоби).

2. Існують лікарські засоби, механізм дії яких або діючої речовини не підходять для цільової групи населення. Це лікарські засоби для лікування ВІЛ, ішемічної хвороби серця.

3. Відсутні лікарські засоби не існують або вони недостатньо ефективні при лікуванні гострого інсульту, хвороби Альц­геймера).

4. Існують глобальні фактори ризику при відсутності фармакотерапевтичних методів лікування (ожиріння, алкоголізм).

Ці проблеми притаманні й Україні, але на них нашаровуються і такі специфічні труднощі, як обмежене фінансування для закупівлі лікарських засобів, їх придбання населенням за власні кошти, значне споживання другорядних лікарських засобів,обсяги їх споживання не відповідають реальним потребам, а також низька купівельна спроможність населення та інвестиційна привабливість українського фармринку.

Саме тому у плані пріоритетних кроків Уряду України на 2016 р. міститься розробка Національної політики щодо забезпечення лікарськими засобами населення та затвердження оновленого Національного переліку основних лікарських засобів.

Також доповідачем було зазначено, що відповідно до визначення ВООЗ основними є лікарські засоби, що задовольняють пріо­ритетні потреби населення у рамках системи охорони здоров’я. Вони повинні бути доступними в будь-який час в адекватній кількості, у відповідних лікарських формах, гарантованої якості і за ціною, прийнятною для пацієнта та громади.

Основні лікарські засоби вибираються з урахуванням поширеності хвороби, даних щодо ефективності та безпеки, а також порівняння співвідношення вартість/ефективність. Найбільш прийнятним є той метод лікування, що на одиницю ефективності потребує менше витрат. Насамкінець визначається не найбільш дешевий метод лікування хвороби, а оптимальний за ефективністю та витратами. Також при формуванні переліку слід врахувати, які саме хвороби і стани є пріоритетними для систем охорони здоров’я. Відповідно до даних ВООЗ для цього можуть бути враховані: показники захворюваності та смертності; дані прогнозів щодо стійкості лікарських засобів до протимікробних ліків, пандемії грипу; принципи соціальної солідарності відносно орфанних хвороб, післяпологової кровотечі та материнської смертності, тропічних хвороб); фактори ризику щодо паління, ожиріння, надмірного вживання алкоголю.

Повертаючись до питання розробки Національної політики щодо обігу лікарських засобів, Т. Думенко повідомила, що її компонентами мають бути відбір основних ліків, цінова доступність, фінансування, системи постачання, регулювання та контроль якості, раціональне застосування, клінічні та економічні дослідження, кадрові ресурси, моніторинг та оцінка.

Національна політика щодо обігу лікарських засобів розробляється МОЗ за підтримки експертів Європейського бюро ВООЗ, проекту SIAPS (USAID), Світового банку та за участю Центру гармонізації прав людини і прав інтелектуальної власності у Науково-дослідному інституті інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, професійних асоціацій вітчизняних та зарубіжних виробників лікарських засобів, аптечних мереж, громадських та пацієнтських організацій. Очікуваними результатами її реалізації мають стати зниження цін на основні лікарські засоби; збільшення обсягів їх споживання; підвищення доступності та зниження соціального напруження, пов’язаного з нею; скорочення витрат у рамках обмеженого фінансування; покращання постачання, а також раціональне використання наявних бюджетів та лікарських засобів.

Проблеми та перспективи впровадження в Україні Національного переліку основ­них лікарських засобів висвітлила Олександра Олещук, завідувач кафедри фармакології з клінічною фармакологією Державного вищого навчального закладу Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського. Перший перелік основних лікарських засобів ВООЗ було опубліковано у 1977 р., до нього увійшло близько 200 активних субстанцій. Нині до нього включено більше 300 позицій, останній перегляд відбувся у 2015 р.

Станом на 2014 р. 156 країн мають національний перелік основних лікарських засобів, з яких 81% були оновлені протягом останніх 5 років. Великі міжнародні агентства (у тому числі й UNICEF) базували свої переліки на Переліку основних лікарських засобів ВООЗ.

В Україні діючими є перелік лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансовані з державного та місцевих бюджетів, затверджений постановою КМУ від 5 вересня 1996 р. № 1071, та Національний перелік основних лікарських засобів і виробів медичного призначення, затверджений постановою КМУ від 25 березня 2009 р. № 333. Ці документи стосуються переважно цінового регулювання, а не критеріїв та механізмів включення до них ліків. Для виправлення ситуації було прийнято наказ МОЗ України від 11.02.2016 р. № 84, яким затверджено нове Положення про Національний перелік основних лікарських засобів та Положення про експертний комітет з відбору та використання основних лікарських засобів, а у вересні 2016 р. на громадське обговорення було винесено Положення про здійснення відбору лікарських засобів для внесення до Національного переліку основних лікарських засобів. Доповідач висловила сподівання, що цей перелік буде створено до кінця нинішнього року. До складу експертного Комітету з відбору та використання основних лікарських засобів увійшло 12 осіб, серед яких — представники державних органів, благодійних організацій, науковці з профільних вищих навчальних закладів.

Національний перелік базуватиметься на актуальному переліку ВООЗ 2015 р. Також буде проаналізовано Державний реєстр лікарських засобів, медико-технологічні документи МОЗ. Доповідач підкреслила, що новий перелік включатиме як зареєстровані, так і не зареєстровані в нашій країні препарати, що стане мотивацією для виробників реєструвати ліки, необхідні українцям.

Ганна Зайченко, професор, завідуюча кафедрою фармакології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, розглянула питання застосування лікарських засобів у період гестації. Зростання споживання ліків, у тому числі в період вагітності, є загальносвітовою тенденцією. Як свідчать дослідження, опубліковані в журналі «BMJ Open» у 2013 р., на це впливають наступні фактори:

• соціально-економічна ситуація в країні, рівень охорони здоров’я (реімбурсація), освіченості та культури;
• наявність хронічного захворювання у жінки;
• поява безлічі джерел інформації про ліки, доступність інформації в інтернеті;
• компетентність медичних та фармацевтичних фахівців;
• расова приналежність, вік;
• збільшення ринку препаратів, поява нових і «оновлених» ліків, косметичних засобів, діє­тичних добавок;
• особливості законодавства, зокрема ті, що регламентують відпуск ліків.

У ряді країн лікарські засоби за ступенем ризику для плода прийнято розділяти на категорії: А (відсутній ризик), В (немає доказів ризику), С (ризик не виключений), D (ризик доведений) та Х (протипоказані при вагітності). Проте для 42% ліків не встановлена категорія ризику. Найбільш проблематичні — препарати, які перебувають на ринку від 1 до 20 років. За даними Управління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA), для 97,7% ліків, затверджених для медичного застосування в період 2000–2010 рр., тератогенний ризик для людини не визначений. Проте 5% змінили категорію ризику протягом останніх 10 років.

Ігор Зупанець, завідувач кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації Національного фармацевтичного університету, доктор медичних наук, професор, розглянув питання біоеквівалентності в прогнозуванні ефективності і безпеки лікарських засобів. Сьогодні лише 15% зареєстрованих в Україні ліків є оригінальними, а їх питома вага в загальному обсязі роздрібного продажу у 2015 р. навіть не досягла 5%. Тому гостро постає питання взаємозамінності лікарських засобів.

Виробник може зареєструвати препарат в нашій країні різними способами: за повним досьє, за результатами порівняльних клінічних дослід­жень на обмеженому контингенті пацієнтів, за біо­вейверами, літературними довідками («доб­ре вивчене медичне застосування»), за біоеквівалентністю. «Усі вони мають право на життя, але ми не повинні підміняти поняття, наприклад, намагатися реєструвати антибактеріальні препарати за літературною довідкою. При великій кількості генериків на ринку виникає фармакологічна тавтологія. Так, в Україні під різними торговими назвами є 88 диклофенаків натрію, 51 парацетамол. Для підвищення конкуренції ринок відкрито для всіх бажаючих. З іншого боку, це вводить в оману лікарів, призводить до лікарських помилок», — підкреслив доповідач.

В Україні можливі 4 варіанти доведення біо­еквівалентності для генериків. Це порівняльні фармакокінетичні дослідження in vivo, порівняльні фармакодинамічні дослідження in vivo, порівняльні клінічні дослідження in vivo та біо­вейвер in vitro. Дослідження біоеквівалентно­сті дозволяє порівняти оригінал та генерик; оцінити фармакокінетику, переносимість, безпеку; спрогнозувати ймовірність ризику виникнення побічних реакцій генерика та виявляти їх; можливість виявити особливості дозування і додаткові побічні реакції оригінального препарату.

Надія Жукова, начальник управління експертизи матеріалів з біоеквівалентності ДП «Державний експертний центр МОЗ України», зупинилася на практичних аспектах вивчення біодоступно­сті при розробці лікарських засобів та важливості правильного вибору референтного препарату.

Вона зазначила, що дослідження біодоступності проводяться для оригінальних лікарських засобів, генериків, гібридних, а також лікарських засобів фіксованої комбінації, коли виявлені зміни вимагають нової реєстрації або зміни відбулися протягом дії реєстраційного посвідчення.

Більш детально було розглянуто, що таке гібридний лікарський засіб. Це змінений лікарський засіб по відношенню до референтного. Він не підпадає під визначення генеричного, або дослідження біодоступності якого не можуть підтвердити біоеквівалентність референтним, або має відмінності від референтного препарату (зокрема зміни хімічної модифікації діючої речовини; терапевтичних показань; лікарської форми; дози діючої речовини; шляху введення).

Присутні ознайомилися з обсягом дослід­жень при гібридній заявці, при внесенні змін, що потребують нової реєстрації, та при фіксованій комбінації.

Н. Жукова детально зупинилася на особливостях вибору референтного препарату, який передусім є оригінальним (інноваційним) лікарським засобом із доведеною ефективні­стю, безпекою та якістю. У разі відсутності такого препарату відповідно до рекомендацій ВООЗ це може бути лідер ринку з доведеною ефективністю, безпекою та якістю, з яким проводяться порівняльні фармакопейні тести. Проте такий варіант викликає безліч питань, тому доповідач не рекомендувала його присутнім.

«Ще однією проблемою є біодрейф. Уявімо, що існують 2 генерики, кожен з яких біоеквівалентний референтному в стандартному діапазоні 80–125%. Проте якщо для наступного генерика у якості референтного препарату буде взято не оригінальний, а такий самий генеричний препарат, і навіть якщо буде доведено біоеквівалентність, не факт, що він буде біоеквівалентним оригінальному. Вважаю, що при такій великій кількості генериків на нашому ринку компанії-оригінатори рано чи пізно почнуть досліджувати їх біодоступність та виявлять багато невідповідностей», — додала доповідач.

Резистентність до антибіотиків

Лариса Яковлєва, завіду­вач кафедри фармакоекономіки Націо­нального фармацевтичного університету, доктор фармацевтичних наук, професор, представила аналіз споживання антибіотиків в Україні та Європі. Вона наголосила, що сьогодні в світі відмічається підвищення антибіотикорезистентно­сті, яке обумовлене широким та часто нераціо­нальним застосуванням антибактеріальних препаратів. Так, за даними ВООЗ, більше 50% таких призначень нераціональні. Швидкість боротьби з цією проблемою значно нижча, ніж швидкість розвитку резистентності до препаратів. Негативно впливають систематичне застосування антибіотиків у тваринництві, рибному господарстві, птахівництві; відсутність нових антибіотиків на ринку; безрецептурний відпуск таких препаратів; недостатній рівень лікувальних закладів щодо визначення чутливості збудника; відсутність збору інформації про використання антимікробних препаратів у ветеринарії.

Л. Яковлєва продемонструвала результати дослідження щодо споживання антибіотиків в Україні та країнах Європи із застосуванням методології ATC/DDD, яка базується на визначенні кількості встановлених добових доз лікарських засобів, яким присвоєно код АТС.

У 2010–2011 рр. в Європі найбільше антибактеріальні препарати споживали мешканці Чорногорії (43 DDD на 1000 мешканців за добу), тобто 4,3% громадян щодня приймали 1 добову дозу протягом року. Серед країн, які найбільше застосовують ці препарати, — Греція, Кіпр, Люксембург, Бельгія, Франція, Італія. Останні місця займають Естонія та Нідерланди. В Україні цей показник становить 20 DDD на 1000 жителів за добу. Також було представлено розподіл споживання антибіотиків за їх групами. В Європі переважно застосовують пеніциліни (62% у Данії, 60% — Франції, 40% в Польщі, за даними 2013 р.), проте в Україні цей показник становить лише 21%. У той же час застосування фторхінолонів в нашій країні майже у 3 рази вище, ніж в європейських країнах.

Наталія Нізова, генеральний директор Державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України», розповіла про підходи до вирішення проблеми антибіо­тикорезистентності. При збереженні темпів підвищення антибіотикорезистентності до 2050 р. втрати світової економіки становитимуть до 8% світового ВВП, тобто 120 трлн дол. США. Україна не може і не повинна залишатися осторонь від вирішення цієї глобальної проблеми. Наказом МОЗ України від 19.07.2016 р. № 733 затверджено склад робочої групи з розробки Національної стратегії та плану дій щодо боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів. До цього документа увійдуть наступні розділи:

• політика використання антибіотиків, у тому числі у ветеринарії;
• епіднагляд за протимікробною резистентністю;
• епіднагляд за інфекціями, що пов’язані з наданням медичної допомоги;
• лабораторна діагностика.

Політика застосування антибіотиків передбачатиме поетапну заборону відпуску без рецепта лікаря, запровадження фармацевтичного менеджменту у лікарнях (експертиза лікарських призначень) та нових освітніх програм для лікарів, ветеринарів, населення, актуалізацію клінічних протоколів.

Епіднагляд за протимікробною резистентні­стю координуватиме Центр громадського здоров’я. Він передбачатиме запровадження дозорного епіднагляду з використанням бази WHONET та входження до міжнародної мережі моніторингу антибіотикорезистентності CAESAR.

Доповідач підкреслила необхідність епіднагляду за інфекціями, що пов’язані з наданням медичної допомоги. Першочергово слід змінити систему звітності. Якщо Швеція рапортує про 117 таких випадків на 1000 пацієнтів, то Україна — про 1 випадок.

Завдяки зміні моделі фінансування закладів охорони здоров’я, яка сьогодні анонсована владою, з’являться економічні стимули для зменшення часу перебування пацієнта на ліжку. Це попередить розвиток внутрішньолікарняних інфекцій. Основою для безпечної медичної допомоги також має стати впровадження компонентів інфекційного контролю, запровадження нових освітніх програм для госпітальних епідеміологів та нові вимоги до результатів їх роботи.

Тетяна Глушкевич, завіду­юча бактеріологічною лабораторією Українського центру з контро­лю та моніторингу захворювань МОЗ України, головний позаштатний фахівець МОЗ за спеціальністю «Бактеріологія», представила доповідь щодо вивчення та оцінки чутливо­сті мікроорганізмів до антимікробних препаратів. Однією з рушійних сил розвитку і поширення резистентності є низький рівень мікробіологічної діагностики, пов’язаний у першу чергу з кадровим та матеріально-технічним забезпеченням мікробіологічних лабораторій. Недостовірні результати, що видаються лабораторією, ведуть до неправильного призначення лікування, що, в свою чергу, зумовлює формування резистентних штамів. За даними статистичної звітності за 2015 р., укомплектованість штатних посад лікарів-бактеріологів у вітчизняних лікувальних закладах становить 88%, а число фізичних осіб на зайнятих посадах — 50%. Лише 38,6% лабораторій забезпечені комп’ютерами. При цьому оснащеність більшості лабораторій незадовільна, до того ж для них закуповуються дешеві та неякісні препарати.

Т. Глушкевич ознайомила присутніх із проектом рекомендацій Європейського комітету з визначення чутливості до антимікробних препаратів (European Committee on Antimicrobial Susceptibility Testing — EUCAST) щодо визначення та оцінки чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних ліків. Цей документ було розроблено за ініціативою Українського центру з контролю та моніторингу захворювань МОЗ та при сприянні кафедри епідеміології Національної медичної академії пі­слядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

На жаль, в рамках однієї публікації неможливо дати докладний опис цього масштабного заходу, адже робота тривала паралельно в 4 залах. З огляду на актуальність порушених питань учасники та організатори заходу вирішили у 2019 р. провести V Науково-практичну конференцію «Безпека та нормативно-правовий супровід лікарських засобів: від розробки до медичного застосування», присвячену пам’яті професора, доктора медичних наук Олексія Павловича Вікторова, за консолідації зусиль країн СНД.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!