Реформу охорони здоров’я обговорено з міжнародними партнерами

Офіційну частину зустрічі відкрив Володимир Гройсман, Прем’єр-міністр України, який наголосив на важливості співпраці з су­спільством під час проведення реформи охорони здоров’я.

«Система охорони здоров’я є надскладною, тому потребує консолідованого рішення не тільки влади, а й експертного середовища, підтримки Парламенту. Нам необхідно зробити все, щоб визначити таку систему, яка дасть нам можливість вирішити проблеми українських громадян у цій сфері», — зазначив Прем’єр-міністр.

Прем’єр-міністр зауважив, що нова команда МОЗ України працює разом з експертним середовищем та Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я над створенням нової системи охорони здоров’я. Цей процес розпочнеться з реформування системи фінансування первинної медичної допомоги, в основі якої лежить принцип «гроші ходять за пацієнтом». На його думку, це дасть змогу об’єктивно оцінити працю медичного персоналу. І гідну заробітну плату отримуватиме лікар, який надаватиме кваліфіковану медичну допомогу. В. Гройсман відмітив, що Урядом також зроблено кроки щодо підвищення заробітної плати для медичних працівників. Так, у проекті бюджету на наступний рік закладено фінансування для підвищення заробітної плати лікарів на 20%, а з урахуванням збільшення вдвічі мінімальної заробітної плати з 2017 р. в середньому заробітна плата медичних працівників буде на 30% більшою.

Ханс Клюге, директор напрямку си­стем охорони здо­­ров’я та громадського здоров’я Європейського регіонального офісу ВООЗ, озвучив спільну заяву щодо поточного стану реформ системи охорони здо­­ров’я Украї­ни від імені Уряду Канади, Європейської комісії, Глобального фонду, Швейцарської агенції з розвитку, Дитячого фонду ООН, ВООЗ і Світового банку. Він зазначив, що створення Національної служби здоров’я є важливою передумовою для справедливого та ефективного розподілу ресурсів. У результаті міжнародні партнери очікують зменшення фінансового навантаження на пацієнтів вже найближчим часом. На думу Х. Клюге, здійснення взаємовідносин із постачальниками медичних послуг в си­стемі охорони здоров’я підвищить ефективність, результативність та започаткує новий етап управління системою охорони здоров’я, що спрямований на результат. Також створення даної служби сприятиме децентралізації. «Поетапна розбудова Національної служби здоров’я та запровадження договірних відносин, що розпочнеться на рівні первинної медичної допомоги, є прикладом виваженої стратегії. Однак вкрай важливо, щоб реалізація реформи відбувалася в повному обсязі, включаючи госпітальний сектор. Лише тоді, коли Національна служба здоров’я буде розпоряджатися коштами для забезпечення широкого спектру послуг, в тому числі й тих, що надаються в лікарнях, ми зможемо побачити позитивний результат», — додав доповідач.

Крім того, він зауважив, що, зібравши ключові функції громадського здоров’я в єдину структуру — Центр громадського здоров’я, Уряд відіграв провідну роль в реалізації положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, зокрема Розділу 22 «Громадське здоров’я».

За його словами, досвід багатьох європейських країн свідчить, що постійне урізання фінансування охорони здоров’я є соціально де­стабілізуючим фактором. Тому він зазначив, що рекомендований рівень системи охорони здоров’я повинен бути на рівні не менше ніж 12% від загального обсягу державного бюджету. В іншому разі населення країн ЄС відчувало на собі велике фінансове навантаження, а також виникали проблеми з доступом та якістю медичних послуг.

«Ми розуміємо, що за наявних обставин Україна виділяє набагато менше коштів, ніж рекомендовано, але сподіваємося, що зі стабілізацією економіки збільшиться фінансування охорони здоров’я. Важливим середньостроковим завданням є перехід до стійкого, самостійного фінансування ключових програм, котрі наразі фінансуються донорами. Наприклад, програми щодо туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. Це повинно відбуватися паралельно зі створенням стратегічного замовника, перерозподілом ресурсів і підвищенням ефективності надання послуг», — зазначив Х. Клюге.

У той же час доповідач наголосив, що запропонована реформа покращить здоров’я громадян України, підвищить їх фінансову захищеність. У зв’язку з цим міжнародні партнери очікують зниження показників ранньої смертності від інфарктів, інсультів, розповсюдження туберкульозу та ВІЛ/СНІДу тощо. Тому він закликав якомога швидше прийняти нормативно-правові документи, що стосуються системи охорони здоров’я, які подавалися до Уряду.

Ольга Богомолець, голова Комітету Верхов­ної Ради України з питань охорони здоров’я, наголосила на необхідності підвищення привабливості професії лікаря серед випускників медичних інститутів.

«Щорічно в Україні випускаються близько 10 тис. лікарів, з яких 7 тис. або змінюють свій профіль, або виїжджають за кордон. У зв’язку з цим на сьогодні близько 20 тис. посад лікарів вільні. Тому Уряду необхідно знайти механізми забезпечення роботи лікарів гідною заробітною платою або знайти механізми її підвищення», — зазначила народний депутат.

Сергій Марченко, заступник міністра фінансів України, зауважив, що з боку Міністерства фінансів є повна підтримка реформи охорони здоров’я. У той же час її фінансова підтримка здійснюватиметься лише за однієї умови, а саме — здійснення перших реальних кроків. «Якщо реформа буде зрушена з місця, Міністерство фінансів пріоритезує цю реформу на 1-ше місце і розпочне пошук ресурсів з інших сфер і галузей, які спрямовуватимуться саме на охорону здоров’я.», — повідомив посадовець.

Сату Кахконен, представник регіонального бюро офісу ВООЗ, наголосила на кількох важливих аспектах щодо цієї реформи в Україні. По-перше, реформа системи охорони здоров’я необхідна з огляду на те, що державою щорічно виділяється велика сума коштів на її утримання, її ефективність низька, адже громадяни витрачають знач­ні суми власних коштів.

По-друге, реформа охорони здоров’я є корисною з огляду на загальне економічне відновлення країни, оскільки наукові дослідження вказують, що збільшення тривалості життя населення хоча б на 1 рік може підвищити рівень ВВП країни.

Доповідач зазначила, що у Світового банку є великий досвід проведення реформ систем охорони здоров’я, завдяки чому він має кілька рекомендацій щодо успішного їх проведення, зокрема це:

1) перехід від госпітального лікування до профілактичних програм, які підвищують можливо­сті первинної ланки, та посилення пропагування здорового способу життя;

2) перехід до фінансування результатів роботи лікаря;

3) забезпечення безоплатного лікування для всіх громадян без залучення їх власних значних коштів (гарантований пакет медичних послуг).

Джованна Барберіс, представник ЮНІСЕФ в Україні, зауважила, що потреба в реформуванні назріла вже давно, адже існуючі прогалини наражають українських дітей на ризик захворювання на поліо­мієліт, туберкульоз тощо.

«Надання медичних послуг не є сталим, деякі критичні напрями недостатньо фінансуються, включаючи закупівлю препаратів, витратних матеріалів, тому ці витрати перекладаються на плечі пацієнтів. При цьому найбільш вразливими в даному випадку є діти, потреби яких в охороні здоров’я наразі не задовольняються.

Хольгерт Тауш, директор Швейцарського бюро співробітництва в Європі, наголосив на важливості підвищення рівня освіти медичного персоналу.

«Навчання медичного персоналу є фундаментальним моментом, оскільки саме він стане рушійною силою реформи. На цьому можна побудувати подальшу роботу, розробити освітню програму, враховуючи все, що потрібно людям, базуючи це на належних стандартах. З боку Швейцарії ми вже надаємо підтримку Україні і готові продовжити роботу у напрямку розробки програм навчання для медичних працівників для того, щоб забезпечити Украї­ні краще майбутнє», — зазначив Х. Тауш.

Ніколя Канто, регіональний менеджер у Східній Європі та Центральній Азії, представник Глобального фонду, повідомив, що Глобальний фонд вже близько 20 років співпрацює з Україною в сфері боротьби з туберкульозом та ВІЛ-інфекцією. Наразі проб­лемним питанням в Україні є робота з вразливими групами населення, такими як споживачі ін’єкційних наркотиків. У зв’язку з цим Глобальний фонд рекомендував Уряду збільшити фінансування програми боротьби із цим захворюванням та розпочати закупівлю препаратів для замісної підтримувальної терапії для споживачів ін’єкційних наркотиків, в першу чергу — на закупівлю метадону. «Це доволі успішна програма, особливо в Східній Європі та Центральній Азії, і Глобальний фонд підтримує Україну в цьому. Завдяки політичні волі ви зможете подолати цю епідемію», — зазначив Н. Канто. Окрім цього, він наголосив, що проблемним питанням в Україні є й боротьба з туберкульозом, бо чинна система охорони здоров’я провокує поширеність резистентного туберкульозу.

«Інфекційний контроль не є наявним у закладах, куди госпіталізують пацієнтів із туберкульозом. І фактично ми бачимо передачу резистентних форм туберкульозу до осіб, яких госпіталізують лише для спостереження. Діти таким чином інфікуються рези­стентним туберкульозом», — повідомив Н. Канто.

На думку доповідача, реформа призведе не лише до покращення надання послуг чи економного використання ресурсів, але й до убезпечення пацієнтів. Н. Канто висловив сподівання, що в майбутньому з’являться стратегічні плани по боротьбі з цим захворюванням, які передбачатимуть і державне фінансування.

Він зауважив, що Глобальний фонд продов­жуватиме свою роботу з Україною настільки довго, наскільки це буде потрібно, щоб допомогти збудувати таку систему охорони здоров’я, яка б забезпечувала послугами всіх громадян.

Другою частиною заходу стало експертне засідання з питань реформи охорони здо­­ров’я, яке відкрив Пав­­ло Ковтонюк, заступник міністра охорони здоров’я України. Доповідач зазначив, що у рамках заходу будуть розглядатися питання з трьох основних практичних напрямків, пов’язаних із реформуванням системи охорони здоров’я:

• фінансування охорони здоров’я: інструмент для забезпечення рівного та справедливого доступу до медицини;
• стратегічні закупівлі у сфері охорони здо­­ров’я;
• реформа первинної медичної допомоги.

Доповідь «Роздуми з приводу реформи си­стеми фінансування медицини в Україні: погляд з Європи» представила Мелітта Якаб, старший економіст охорони здоров’я відділу систем охорони здоров’я та громадського здоров’я Європейського регіонального бюро ВООЗ. Вона відмітила, що найбільш ефективною, прозорою та доступною системою фінансування охорони здоров’я є система «єдиного платника охорони здоров’я» (Single-payer healthcare). Вона є поширеною серед багатьох країн Європи і являє собою систему, в якій держава, а не приватні страхові компанії, оплачує всі витрати на охорону здоров’я.

У країнах з декількома платниками (multi-payer healthcare) витрати на охорону здоров’я набагато вищі, ніж в країнах з 1 платником, при цьому результати для здоров’я (враховуючи захворюваність та смертність) не є кращими, ніж у країнах з 1 платником.

Доповідач зазначила, що варто виділити 4 основні принципи архітектури системи фінансування охорони здоров’я з міжнародного досвіду:

• обов’язкове державне фінансування,
• державні фонди без фрагментації,
• стратегічні замовлення для співпадіння фінансування з послугами,
• пакет гарантованих послуг, розробка, що відповідає фіскальному простору.

Особливу увагу експерт приділила тому, який тип податків використовується в Україні для фінансування системи охорони здоров’я. Найбільш справедливим та ефективним джерелом фінансування фонду обов’язкового державного страхування М. Якаб визначила надходження від загального податку (general taxes), а не податку на заробітну плату (payroll taxes), як це визначила для себе Україна. Це пояснюється старіючим населенням, тяжким економічним станом в країні, значним сільськогосподарським сектором та багатьма іншими факторами.

Спікер відмітила, що дуже невелика кількість ринків спрямована на добровільне медичне страхування в Європейському регіоні. Так, лише менше 10% загальних витрат на охорону здоров’я припадає на добровільне медичне страхування.

Важливим питанням є передбачуваний обсяг фінансування охорони здоров’я, який має становити не менше ніж 10–12% від Державного бюджету. Адже чим менше держава витрачає на охорону здоров’я, тим більше зростають витрати з кишені пацієнта та знижується доступність медичної допомоги в цілому для населення. М. Якаб підкреслила, що стабільне фінансування системи охорони здоров’я дозволить надати населенню країни ефективні та якісні медичні послуги і стабілізувати ціни на лікарські засоби.

Проте немає сенсу вкладати кошти в не­ефективну систему охорони здоров’я. Спочатку необхідно провести її реформування, що включатиме:

• консолідацію інфраструктури;
• покращення клінічної практики;
• ефективне регулювання цін на ліки;
• популяризацію здорового способу життя та профілактики захворювань.

Лорейн Хоукінс, старший експерт з питань фінансування та управління у сфері охорони здоров’я Європейського регіонального бюро ВООЗ, висвітлила тему «Управління Національною службою здоров’я з урахуванням найкращих практик».

На сьогодні існує 4 основні типи ключових зв’язків для замовника послуг охорони здоров’я, тобто Національної служби здоров’я:

• прозорість та співучасть (з громадянами та пацієнтами);
• партнерство (з місцевими адміністраціями та іншими секторами);
• звітність через управління (з урядом та громадянами у якості пацієнтів, надавачів допомоги та платників податків);
• виплати, контракти, спостереження, інформація (з надавачами послуг).

Л. Хоукінс наголосила, що для успішності проекту Національної служби здоров’я необхідно створити реалістичний гарантований перелік послуг. Безперечно, немає неважливих хвороб та категорій пацієнтів, проте необхідно чітко визначити стартові можливості надання допомоги, а вже потім, з розвитком держави та самої структури, розширювати зону покриття.

Близька співпраця структури з МОЗ України, прозорі призначення на посади, фазове введення механізмів в дію, чітке описання ролі місцевих адміністрацій у процесі, автономія роботи — всі ці фактори є запорукою успішності роботи Національної служби здоров’я.

У своєму виступі експерт звернула увагу на необхідність проведення додаткової реформи — надавачів послуг. Перш за все необхідно дозволити Національній службі здоров’я укладати контракт з недержавними організаціями, що надають послуги відповідно до вимог служби. Також слід розробити та запровадити нові форми звітності й координування для підтримки роботи нової системи. Важливою є система заохочення неприбуткових або «соціально-прибуткових» організацій до спів­праці з Національною службою здоров’я.

Важливим, на думку доповідача, є сумісність проведення нових реформ з тими, що вже відбуваються в країні. Так, звертаючись до стратегії України з децентралізації, створення Націо­нальної служби здоров’я йде не врозріз, а навпаки, надає переваги та є додатком до неї. Адже створення єдиної служби запобігає подрібненню фінансування, забезпечує доступність до послуг, координує мережі надавачів послуг охорони здоров’я, а також всю первинну та вторинну допомогу.

Створення Національної служби здоров’я також надає позитивні можливості для органів місцевого самоврядування за рахунок капітальних інвестицій, розвитку надавачів послуг охорони здоров’я та міжсекторальної діяльності організацій задля участі громадян в охороні здоров’я. Також варто звернути увагу на те, що необхідно проводити до фінансування для місцевих адміністрацій, проте слід уникати накладок при розподілі коштів.

Ян де Мееснеер, старший експерт з питань сімейної медицини та первинної ланки медичної допомоги Університету м. Гент, Бельгія, та технічний радник Європейського регіонально бюро ВООЗ, розповів про концепцію реформування первинної ланки надання медико-санітарної допомоги в Україні та представив звіт групи експертів про ефективні способи фінансування охорони здоров’я, майбутнє бачення та концепцію первинної медико-санітарної допомоги, створення плану дій та перелік очікуваних коротко-, середньо- та довгострокових результатів, план переходу та пропозиції щодо сумісності бачення децентралізації та реформування первинної медико-санітарної допомоги.

Первинна допомога — це надання універсально доступних, інтегрованих, орієнтованих на пацієнтів, усебічних соціальних та медичних послуг, котрі надаються командою професіоналів, що відповідають за вирішення великої кількості потреб здоров’я людини. Ці послуги надаються у надійному партнерстві з пацієнтами й неофіційними надавачами допомоги у контексті сімей та спільнот, а також відіграють ключову роль у загальній координації й протяжності надання допомоги.

Існує два основні принципи роботи первинної ланки: створення єдиного переліку пацієнтів на рівні надання первинної допомоги та викори­стання двох основних стратегій (лінійної та спіральної) переадресування пацієнтів між первинною допомогою та спеціалізованою допомогою на основі доказових протоколів. Лінійна стратегія при цьому використовується для нових, тобто вперше діагностованих захворювань, а спіральна стратегія — для хронічних станів.

Експерт відмітив, що на міжнародній арені існує тенденція до формування більших мереж первинної ланки, які надають ширший перелік послуг для більшої кількості населення, наприклад консультування по телефону, кращі послуги діагностики, більш широкий спектр послуг: фармакологічні консультації, консультації з психічного здоров’я, дієтології, послуги фізіотерапевта, настанови щодо здорового способу життя, професійний розвиток працівників, надання невідкладної допомоги в неробочі години, координування роботи соціальних служб та лікарів, залучення до роботи пацієнтів та громад.

При цьому групова практика, що передбачає роботу декількох спеціалістів за одним чи декількома напрямками, забезпечує вищий рівень надання послуг пацієнтам, ніж лікарі, що працюють самостійно, а також створює більше можливо­стей для професійного розвитку лікарів.

Представляючи дорожню карту, що була розроблена експертами в ході підготовки звіту, доповідач виділив наступні пропозиції:

• забезпечити фінансування через Національну службу здоров’я та справедливий розподіл коштів на основі виплат на душу населення;
• визначити юридичні й правові рамки для недержавних, неприбуткових або «соціально-прибуткових» ініціатив. Розробити модель центрів охорони здоров’я;
• розробити мережу надання первинної допомоги, об’єднуючи медиків, медичних се­стер, фармацевтів і соціальних працівників;
• покращити інфраструктуру і запровадити інформаційні й комунікаційні технології/елект­ронну охорону здоров’я (eHealth);
• навчити постачальників первинної допомоги використовувати Міжнародну класифікацію для первинної допомоги (International Classification for Primary Care-2-ICPC-2), підтримувати рішення, комунікації та міждисциплінарну співпрацю;
• розглянути можливості міжнародної акредитації навчальних програм для дипломної та післядипломної освіти у сфері охорони здоров’я;
• створити 2–3-річну програму післядипломного навчання сімейних лікарів з виділенням принаймні 75% часу на первинну допомогу;
• залучити громадян і пацієнтів для того, щоб підвищити їх комплаєнтність та довіру;
• заохочувати участь членів родини, що піклуються про пацієнтів.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!