Захист прав і свобод людини у сфері охорони здоров’я: виклики та реалії реформ

У форумі взяли участь міжнародні експерти, судді Конституційного суду України, члени Конституційної комісії, представники міжнародних організацій та урядових структур, судді, громадські активісти, правники, представники громадянського суспільства.

Зазначимо, що конституційні зміни та новий Закон України «Про судоустрій та статус суддів» мають забезпечити створення професійної та незалежної судової системи, у тому числі процес конкурсного відбору суддів. В Україні запроваджується інститут конституційної скарги, що надасть можливість громадянам захистити свої конституційні права і свободи в Конституційному суді України. Законопроекти про нову Вищу раду правосуддя та Конституційний суд, що впроваджують подальші етапи судової реформи, очікують на прийняття Парламентом. Докорінних змін зазнає також законодавство про прокуратуру та адвокатуру, має бути оновлене процесуальне законодавство, що впроваджуватиме нові стандарти розгляду справ.

У той же час Конституційний суд України оприлюднив рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіат­ричного закладу № 2-рп/2016. Цим рішенням Конституційний суд визнав неконституційним положення Закону України «Про психіатричну допомогу» стосовно госпіталізації недієздатної особи до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю. У своєму рішенні Конституційний суд сформулював декілька правових позицій, що мають фундаментальний характер для подальшого розвитку системи захисту прав і свобод у сфері охорони здоров’я:

• недієздатні особи не можуть бути повністю позбавлені конституційних прав і свобод, у тому числі права на свободу та особисту недоторканність, а держава зобов’язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації;
• відповідно до принципу дружнього ставлення до міжнародного права практика тлумачення та застосування положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Європейським судом з прав людини має враховуватися Конституційним судом при розгляді справ, що стосуються конституційних прав і свобод;
• судовий контроль за госпіталізацією недіє­здатної особи до психіатричного закладу є необхідною гарантією захисту її прав і свобод: суд після незалежного й неупередженого розгляду питання щодо госпіталізації недіє­здатної особи до психіатричного закладу має ухвалити рішення стосовно правомірності обмеження конституційного права такої особи на свободу та особисту недоторканність.

Ці правові позиції Конституційного суду відкривають нові перспективи для забезпечення захисту прав не тільки недієздатних осіб, але взагалі пацієнтів, особливо в контексті запровадження в Україні інституту конституційної скарги.

Від імені Полтавської облдержадміністрації учасників форуму привітав Олег Пругло, заступник голови. Він наголосив, що актуальність питань, які виносяться на обговорення у рамках форуму, важко переоцінити. «В умовах реформування судової системи нам необхідно розуміти, як себе поводити. Найскладніше — це змінити свідомість. Ми звикли працювати у певному правовому полі, а тепер маємо інше», — зауважив посадовець. Серед нагальних питань, на які доповідач звернув увагу, — чи достатньо бюджетних коштів на забезпечення адекватної медичної допомоги?

Учасників форуму привітала й Наталія Гуторова, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, директор Полтавського юридичного інституту. Вона повідомила, що головна тема форуму — захист прав і свобод людини у сфері охорони здоров’я: виклики та реалії реформ, але експерти розглянуть й інші дискусійні питання у сфері правового регулювання охорони здоров’я.

Особливістю цього форуму є аудиторія. Це теоретики та практики, з одного боку — представники судової системи, з іншого — фахівці охорони здоров’я. Також у заході беруть участь представники влади та громадянського суспільства й, нарешті, науковці.

«Своє завдання ми бачимо як забезпечення нормативно-правової бази задля нормального функціонування системи охорони здоров’я Украї­ни. Нас не задовольняє її теперішній стан. Як в умовах реформи їй не нашкодити? Однозначної відповіді на це питання на сьогодні немає», — зауважила науковець.

Андреас Штайнінгер, директор Інституту східного права Вісмарського університету (Німеччина), зазначив, що можливість виступити на форумі щодо захисту прав людини — це велика честь для нього.

Експерт повідомив, що він очолює інститут, який займається вивченням східноєвропейського права. В останні роки воно стрімко змінюється у Російській Федерації та Україні.

А. Штайнінгер запропонував обмін студентами для навчання протягом семестру. «Ми вже відправляємо наших студентів у Санкт-Петербург та Москву. Вони там вивчають російську мову. Ми також плануємо направляти наших студентів в Україну, а в обмін беремо на навчання українських студентів», — повідомив він.

Оксана Сивак, заступник міністра охорони здоров’я з питань європейської інтеграції, зазначила, що у контексті захисту прав та свобод людини необхідно також розглядати правовий захист медичних та фармацевтичних працівників. «У центрі уваги реформ, за які ми взялися, знаходиться пацієнт», — повідомила заступник міністра. За її словами, реалізація права вибору лікаря в первинній ланці — це на сьогодні важливе питання.

Щодо лікарів, то вони мають лікувати за стандартами. Разом з тим необхідно забезпечити їх правовий захист.

Важливо також удосконалити медсестринську справу. За словами заступника міністра, українські медсестри часто виконують канцелярську роботу, тобто вони забагато пишуть. Між тим у розвинених країнах на них покладається більша відповідальність.

Доповідач позитивно відзначила досвід Полтавщини у реформуванні регіональної системи охорони здоров’я та висловила готовність дослухатися до зауважень та порад полтавських фахівців.

Дмитро Лук’янов, начальник управління планування і координації правових досліджень Національної академії правових наук України, зазначив, що медичне право поки що залишається недооціненою галуззю права. Усі учасники процесу надання медичної допомоги на сьогодні знаходяться в умовах правової невизначено­сті. Тобто вони не мають чіткого уявлення щодо своїх прав. Тому вивчення медичного права — це перс­пективний напрямок правових наукових досліджень. Одним із лідерів у його вивченні є Полтавський юридичний інститут.

Конституційна реформа і запровадження конституційної скарги: нові перспективи захисту прав пацієнтів

Станіслав Погребняк, доктор юридичних наук, професор кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, звернув увагу на те, що однією з важливих новел конституційної реформи є запровадження інституту конституційної скарги. Процедура її подання регламентована у ст. 151-1 Основного закону. Ця норма ще не діє у зв’язку з тим, що не внесені зміни до Закону України «Про Конституційний суд України», але на сайті Конституційного суду вже є 25 конституційних скарг, зокрема, перша надійшла від Петра Симоненка, який стверджує, що Комуністична партія України є конституційною.

Олександр Водянніков, національний радник з юридичних питань Координатора проектів ОБСЄ в Україні, член Ради з питань судової реформи, консультант Конституційної комісії, повідомив, що нині на часі ухвалення нової редакції закону «Про Конституційний суд України». Відповідний законопроект зареєстрований Верховною Радою України 17.11.2016 р. за № 5336-1.

Що пропонується? О. Водянніков звернув увагу на те, що поняття конституційної скарги міститься не лише у ст. 151-1, а й у ст. 44 Конституції України, яка визначає, що кожному гарантується право звернутися з конституційною скаргою до Конституційного суду України.

Конституційна скарга — це звернення до Конституційного суду з оскарженням конституційності закону або його окремих положень. Після конституційної реформи будь-яка особа має право на таку скаргу.

Доповідач підкреслив, що розгляд конституційної скарги не є переглядом справи, тобто Конституційний суд не стає четвертою інстанцією, як вважають окремі правники, які недостатньо розібралися у запропонованих змінах.

Право на конституційну скаргу мають фізичні або юридичні особи. Конституційна скарга — це інструмент захисту конституційних прав. Хто не є суб’єктом конституційної скарги? «Розробляючи законопроект № 5336-1, ми спеціально передбачили, що суб’єкти публічного права не є суб’єктами конституційної скарги, адже держава не може судитися сама із собою», — зазначив експерт.

Також у законопроекті вказано, що основна умова подання конституційної скарги — це апеляція або касація. Також пропонується встановити фільтри — це вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту та не більше ніж 3 міс з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення).

Як виняток пропонується можливість подавати конституційну скаргу поза межами вище­згаданих вимог, якщо суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу.

У проекті передбачено, що суд може видати наказ про вжиття заходів щодо забезпечення конституційної скарги — забезпечувальний наказ. Крім того, закон може бути визнаний конституційним, а практика його застосування — ні. За Конституційним судом пропонується залишити контроль за виконанням рішень.

За словами експерта, на даному етапі є 2 проб­леми. Перша — це спроможність Конституційного суду, адже він єдиний, а скільки буде скарг — невідомо. Для розуміння: у минулому році було 400 тис. касацій. Друга — відсутність досвіду й практики.

Віктор Смородинський, доцент кафедри тео­рії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, адвокат Харківської колегії адвокатів, член Харківської громадської люстраційної палати, зауважив, що немає значення, чи стає Конституційний суд четвертою інстанцією, голов­не — це вичерпання конфлікту. У законодавстві має бути чітко визначено, скільки часу необхідно сторонам для вичерпання конфлікту, починаючи від першої інстанції й закінчуючи останньою.

Інна Полховська, доцент кафедри кримінального та адміністративного права і процесу Полтавського юридичного інституту, звернула увагу на те, що відповідно до Конституції України кожен має право після використання всіх націо­нальних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ. У той же час у проекті закону № 5336-1 пропонується надати право на конституційну скаргу після вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту. Науковець поцікавилася у розробника, як це співвідноситься?

Доповідач також звернула увагу на низку проб­лем, пов’язаних із конституційною реформою. Серед них — ризик виникнення правового вакууму після задоволення конституційної скарги. В умовах сучасного стану правової системи України його заповнення може тривати роки.

Також потребує врегулювання питання щодо виконання рішень Конституційного суду.

Рішення Конституційного Суду — революція в конституційній юриспруденції

О. Водянніков повідомив, що 1 червня 2016 р. відбулася не менш визначна подія, ніж конституційна реформа. Мова йде про оприлюднення Рішення Конституційного суду у справі про судовий контроль за госпіталізацією недіє­здатних осіб до психіатричного закладу. Без перебільшення — це революція в конституційній юриспруденції.

Анастасія Вілінська, президент Громадянської комісії з прав людини в Україні, повідомила, що очолювана нею правозахисна організація займається захистом прав людини у сфері психіатрії. «Коли людина перетинає поріг психіатричного закладу, то втрачає права. Хоча після ухвалення вищезгаданого рішення Конституційного суду ситуація в Україні змінилася. До нас звертаються люди зі скаргами, що їх неправомірно позбавили дієздатності. Вони повідомляють про насилля у закладах психіатричної допомоги», — повідомила доповідач. За її словами, сфера психіатрії закрита від суспільства, й це породжує багато зловживань.

2016 р. став переламним у вирішенні цієї проб­леми. Конституційний суд визнав неконституційним Закон України «Про психіатричну допомогу» стосовно госпіталізації особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю. Тобто за заявою опікуна людину не можна госпіталізувати до психіатричного закладу. Відтепер законодавство, що стосується психіатрії, зазнає змін згідно з цим рішенням. Відповідний законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» № 4449 очікує ухвалення у другому читанні та в цілому.

Станіслав Шевчук, суддя Конституційного суду України, який виступав доповідачем у справі про судовий контроль за госпіталізацією недіє­здатних осіб до психіатричного закладу, зазначив, що рішення Конституційного суду стосується не лише психіатрії. Воно містить концепцію, яка закладатиметься у діяльність Конституційного суду, а саме — жодна людина не може бути позбавлена свободи без судового рішення.

Правник повідомив, що до Конституційного суду звернувся Уповноважений Верховної Ради України з прав людини з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України, положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Конституційний суд України, вирішуючи порушене в конституційному поданні питання, виходив з наступного. Обмеження щодо реа­лізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України. Визнання особи недієздатною не може позбавляти її інших конституційних прав і свобод чи обмежувати їх у спосіб, що нівелює їх сутність.

Конституційний суд України враховує приписи чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та практику тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна, зокрема Європейським судом з прав людини. Тобто мова йде про дружнє ставлення до міжнародного права. Парламентська асамблея Ради Європи у Рекомендації з психіатрії та прав людини від 1 січня 1994 р. № 1235 передбачила, що рішення про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу має ухвалюватися суддею із встановленням часових меж такої госпіталізації. Враховуючи наведене, Конституційний суд України також вважає за необхідне рекомендувати Верховній Раді України невідкладно з урахуванням цього рішення врегулювати питання щодо судового контролю за госпіталізацією до психіатричного закладу особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра.

Ірина Голованова, завідувач кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з біостатистикою та медичним правознавством вищого навчального державного закладу України «Медична стоматологічна академія», доктор медичних наук, професор, повідомила, що згідно з Цивільним кодексом України для вирішення питання щодо психічного стану людини призначається судово-медична експертиза. Вона дає відповіді на наступні питання: чи має особа психічне захворювання, чи усвідомлює вона наслідки своїх дій? У винесенні таких рішень лікар виступає у якості адвоката, адже це надзвичайно велика відповідальність.

Якщо особа визнається недієздатною, то у неї починається нове життя. У момент встановлення недієздатності для неї визначається опікун. Наприклад, якщо мова йде про психічно хвору людину, у якої живі батьки, то один з них може бути призначений опікуном. Але що буде з цією людиною, коли вона залишиться без батьків? Потрапивши у психіатричний заклад, недієздатна людина позбавляється прав. І. Голованова звернула увагу правників на необхідність запровадження нових форм опікунства, адже на сьогодні жодних гарантій дотримання прав недієздатної особи у разі втрати опікуна немає. Також необхідно надати доступ до закладів психіатричної допомоги для волонтерських та інших громадських організацій.

Науковець звернула увагу на те, що реформа охорони здоров’я передбачає втілення принципу «гроші йдуть за пацієнтом». «Важливо, щоб гроші йшли і за недієздатною особою», — наголосила доповідач.

Ірина Лукашенко, завідувач організаційно-методичного консультативного відділу Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру, звернула увагу на те, що рішення Конституційного суду, ухвалене 1 червня 2016 р., рекомендує Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у сфері надання психіатричної допомоги у відповідність із цим рішенням. У тексті Рішення зазначено, що до моменту законодавчого врегулювання питання забезпечення судового кон­тролю за госпіталізацією до психіатричного закладу недієздатної особи на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра така госпіталізація можлива лише за рішенням суду. Додаткових роз’яснень щодо дій психіатричної служби у разі госпіталізації недієздатної особи дотепер немає. «Ми для себе вирішили, що питання щодо госпіталізації недієздатної особи вирішуватимуться судами за місцем її проживання та за поданням амбулаторних служб. І почалися проблеми. Суди не готові розглядати ці питання. Існують й інші проблеми практичного характеру. Після того, як ми їх виявили, вирішили, що госпіталізація має передувати рішенню суду. Питання госпіталізації у психіатричний заклад регулює закон», — повідомила доповідач.

Олег Погорілко, головний лікар Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, повідомив, що після ухвалення рішення Конституційного суду лікарня стикнулася з низкою проблем. Наприклад, ненадання допомоги особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані, — це кримінальний злочин. Заклади психіатричної допомоги зобов’язані надавати спеціалізовану медичну допомогу. Мова йде про те, що досі немає чіткого правового механізму щодо госпіталізації недієздатних осіб виключно за рішенням суду.

Дотримання прав і свобод осіб у місцях несвободи

Олександр Лемешко, заступник директора Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Яро­слава Мудрого, кандидат юридичних наук, розповів про проблеми дотримання прав та свобод осіб у місцях несвободи, зокрема у місцях позбавлення волі.

У пенітенціарній системі діє 132 заклади охорони здоров’я. У значної частки засуджених відмічають хронічні захворювання. Серед причин смертності на 1-му місці — серцево-судинні захворювання, потім СНІД та туберкульоз. Відмічається також значна кількість випадків суїциду.

Реформування пенітенціарної системи де-факто ще не відбулося. Між тим, у цій сфері існують соціальні проблеми, зокрема й щодо реалізації права на охорону здоров’я.

Катерина Чумак, керівник Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, нагадала, що ще у 1996 р. Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Держава, яка ратифікувала цей документ, має створити незалежний Національний превентивний механізм. Це система регулярних моніторингових відвідувань місць несвободи. І лише у 2012 р. в нашій країні був створений такий превентивний механізм.

Доповідач зазначила, що термін «місця несвободи» не закріплений на законодавчому рівні, але усі, хто займається питаннями захисту прав осіб, які позбавлені свободи, розуміють, що місця несвободи — це будь-яка установа, заклад, підрозділ, куди людина поміщається або за рішенням суду, або за направленням відповідного органу. На час перебування людини у такому закладі держава бере на себе обов’язок щодо дотримання прав цієї людини. На сьогодні в Україні налічується близько 5 тис. місць несвободи. Це майже 40 типів закладів, якими опікуються 10 різних міністерств.

Часто буває так, що людина, яка знаходиться у місцях несвободи, не має можливості звернутися за захистом своїх прав. Наприклад, це особи з розладами психіки, діти, особи похилого віку, інші категорії громадян.

З огляду на це стає зрозумілою важливість існування в Україні незалежного Національного превентивного механізму. Відвідання закладів несвободи має здійснюватися за участю громадського монітора — представника будь-якої громадської організації.

На сьогодні в Україні близько 32 тис. осіб перебувають у психіатричних закладах. Спеціа­лізовану допомогу надають 62 психіатричні лікарні загального типу. В окремих лікарнях існують відділення посиленого нагляду — їх 12, також функціонує 1 психіатрична лікарня суворого нагляду. За час існування Національного превентивного механізму було здійснено 65 відвідувань психіатричних лікарень.

За словами доповідача, на сьогодні в психіатричних лікарнях часто порушуються права пацієнтів. Цю проблему необхідно озвучувати. Наприклад, часто вони навіть не мають документа, що посвідчує їх особу. Відповідно, вони не мають права отримувати від держави грошову допомогу. Буває так, що умови лікування важко назвати належними.

Владислава Батиргареєва, заступник директора науково-дослідного інституту вивчення проб­лем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України, погодилася із попереднім доповідачем стосовно порушення прав пацієнтів психіатричних лікарень і додала, що має місце корупція.

Спікер присвятила свою доповідь можливості запровадження замісної терапії у місцях несвободи. Вона повідомила, що наркозалежні — це одна з найбільш вразливих категорій пацієнтів. Ті з них, які знаходяться у місцях позбавлення волі, потребують надання медичної допомоги. В Україні існують достатні правові підстави для запровадження замісної терапії у місцях несвободи.

На сьогодні серед осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, 6% ВІЛ-інфіковані. Зупинити епідемію ВІЛ у місцях позбавлення волі без замісної терапії неможливо.

Михайло Романов, доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, доцент, повідомив, що останнім часом відбулася низка змін у законодавстві, які стосуються забезпечення прав засуджених, зокрема права на медичну допомогу, вільний вибір лікаря тощо. Але положення підзаконного акта — спільного наказу МОЗ та Міністерства юстиції — на практиці складно реалізувати. Або немає коштів на передбачені заходи, або працівники пенітенціарних закладів не поспішають щось змінювати. Отже, головна проблема — це відсутність механізму реа­лізації права засудженого на медичну допомогу.

Щодо звільнення осіб за станом здоров’я, то це можливо відповідно до переліку захворювань. При цьому судді беруть до уваги не лише захворювання, а й, наприклад, поведінку засудженого. Буває так, що така особа не може працювати, а суддя бере до уваги ставлення до праці. До того ж ігноруються терміни звільнення, й такі засуджені помирають, так і не вийшовши на волю.

Ірина Рибась, завідувач відділення для примусового лікування психічно хворих, лікар-психіатр Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, зауважила, що відповідно до наказу МОЗ від 08.10.2001 р. № 397 пацієнтам закладу дозволено виходити за межі відділення лише для проведення реабілітаційних, діагностичних заходів у супроводі медичного персоналу. Відділення підпорядковане МОЗ України та прокуратурі, відтак — є заручником системи. Співробітники прокуратури відвідують відділення кожного кварталу. Минулого року у закладі працювала комісія Уповноваженого з прав людини й зробила зауваження щодо порушення прав пацієнтів. Між тим усі пацієнти мають паспорти, створені умови для відвідувань родичів, працівники закладу здійснюють допомогу у налагоджен­ні соціальних зав’язків тощо.

Судовий захист прав пацієнтів

Ірина Сенюта, завідувач кафедри медичного права факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, кандидат юридичних наук, доцент, звернула увагу аудиторії на положення Загальної декларації з прав людини — права людини мають охоронятися законом. Крім того, в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС чітко зазначено, що співробітництво має на меті, у тому числі, захист громадського здоров’я.

Якість, безпека та доступність медичної допомоги — це тріада критеріїв, які визначають право людини на охорону здоров’я. Коли виникає конфлікт, то одним із заходів захисту є судовий захист.

Віктор Савченко, керівник практики Pro bono юридичної компанії Peregrin Capital Group, зазначив, що суть конфлікту між лікарем та пацієнтом полягає у відмінностях поглядів та результату, який сторони конфлікту хотіли б отримати. Пацієнт бажає, щоб його вилікували, а лікар — щоб стан здоров’я пацієнта не погіршився. Тобто у разі, якщо пацієнт не задоволений наданою медичною допомогою, виникає конфлікт. Не зав­жди адвокати розуміють, чи дійсно є підстави для конфлікту та судового захисту, адже пацієнт має звертатися до суду, навіть якщо насправді проблеми немає. У той же час існує багато інших способів вирішення конфлікту, ніж суд.

Дмитро Клапатий, асистент кафедри медичного права факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, привернув увагу присутніх до питань правової визначеності. Тобто мова йде про те, що норми права мають бути достатньо чіткими.

Коли з’являється проблема судового захисту пацієнтів або медичних працівників, то виникає питання — які норми права застосовувати? Наприклад, існує право на інформовану доб­ровільну згоду.

Право на отримання інформації виникає з 18-річного віку, а право на згоду на медичне втручання — з 14 років, й згода повинна бути інформованою. Очевидно, є дисбаланс між правовими нормами. Правник навів ще декілька прикладів нечітких положень та прогалин законодавства, які необхідно врегулювати.

О. Лемешко проаналізував статті Кримінального кодексу, за якими медичних працівників притягають до кримінальної відповідальності. Мова йде про ст. 140 «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником», а також статті 364–367 «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». На сьогодні у реєстрі судових рішень є інформація щодо близько 150 карних справ за ст. 140. Лідирують — помилкова діагностика, недостатнє обстеження, несвоєчасне коригування доз лікарських засобів, помилкове введення лікарських препаратів. Ця стаття застосовується щодо медичного персоналу й частіше порушується проти хірургів. Хоча такі справи нечасто закінчуються покаранням у вигляді реального позбавлення волі.

Катерина Москаленко, асистент кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розповіла про захист прав людини у порядку цивільного судочинства. За словами доповідача, існують окремі категорії справ у сфері зачаття та переривання життя (вагітності). Лікар може припуститися помилки під час проведення таких про­цедур, що може призвести до негативних наслідків. У світовій практиці відомі спори щодо відшкодування моральної шкоди.

Ірина Бойко, доцент кафедри адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, присвятила доповідь публічно-правовим спорам у сфері охорони здоров’я. Мова йде про право громадян на охорону здоров’я. Доповідач здійснила огляд законодавства у цій сфері й зауважила, що право на охорону здоров’я є багатозмістовним. Воно включає право на медичну допомогу та медичне страхування, але не обмежується цим. Конституція надає право людині на безоплатну допомогу, яку повинні надавати заклади й установи охорони здоров’я, що фінансуються за рахунок державного бюджету. Але це право порушується, й буває так, що особа шукає захисту у суді. Проблема судової практики у тому, що однакові за суттю справи розглядаються із застосуванням різних процесуальних функцій.

Правове забезпечення реалізації лікарських засобів, які містять кодеїн та інші сильнодіючі речовини

Н. Гуторова повідомила, що на сьогодні у правовому регулюванні обігу лікарських засобів та надання медичних послуг існують проб­леми, й завдання правників — зробити так, щоб нормативно-правова база відповідала потребам галузі. Вона нагадала, що Полтавський юридичний інститут провів низку заходів, присвячених питанням правового забезпечення реалізації лікарських засобів, які містять кодеїн та інші сильнодіючі речовини, з метою вивчення цієї проб­леми, та дійшов висновку, що українське законодавство у цій сфері потребує удосконалення.

Іван Тітко, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права і процесу Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, навів приклади з судової практики, пов’язані із притягненням до відповідальності аптечного працівника за відпуск комбінованих ліків, що містять підконтрольні речовини, звернувши увагу на театралізовано-постановочну форму виявлення цих злочинів.

Ігор Мацицький, головний лікар Полтавського обласного наркологічного диспансеру, відповів на питання, чи дійсно немедичне застосування комбінованих лікарських засобів, що містять малу кількість наркотичних речовин, — це серйозна соціальна проблема? Насправді такі лікарські засоби на становлять соціальної небезпеки у плані поширення зловживання ними.

Олександр Юсупов, начальник відділу кон­тролю дотримання ліцензійних умов з оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами та належної практики дистрибуції Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, порадив аптечним працівникам дотримуватися вимог нормативно-правових актів, які регламентують дозволену до відпуску кількість комбінованих ліків, що містять кодеїн та інші підконтрольні речовини.

Зазначимо, що на сторінках нашого видання раніше детально висвітлювалися питання, пов’язані з правовим забезпеченням реалізації лікарських засобів, які містять кодеїн та інші сильнодіючі речовини, у рамках публікацій, присвячених перебігу круглого столу на тему «Проблеми правового регулювання обігу лікарських засобів, що містять кодеїн» (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 44 (1065) від 14.11.2016 р. та № 43 (1064) від 07.11.2016 р.).

Далі буде…

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!