Що заважає рятувати життя українців за допомогою трансплантації?

Сьогодні у розвинених країнах трансплантація органів є стандартом лікування деяких захворювань нирок, серця, печінки, легень, кишечнику, але Україна суттєво відстає у розвитку органної трансплантації. 16 березня 2017 р. в інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулася прес-конференція «Трансплантологія в Україні крізь призму одного життя. Що заважає рятувати тисячі українців за допомогою трансплантації?», присвячена ключовим проблемам трансплантації органів в Україні. На прикладі одного із тисяч пацієнтів, що потребують органної трансплантації, — бас-гітариста гурту «Кому Вниз» Сергія Степаненка, який через ниркову недостатність чекає на пересадку нирки вже понад 5 років, — експерти та фахівці медичної галузі розкрили проблематику у цій сфері. Представники МОЗ та спільноти лікарів проаналізували такі проблемні питання трансплантології, як відсутність єдиного реєстру донорів, брак співпраці із закордонними базами донорів, вид презумпції, потенціал трансплант-координаційної служби, відсутність належного технічного забезпечення українських лікарень обладнанням для діагностики смерті мозку тощо.

Що заважає рятувати життя українців за допомогою трансплантації?
На початку заходу Роман Кулик, ветеран російсько-української війни, співкоординатор організації «Експертний корпус», розповів про те, що «Експертний корпус» як організатор циклу благодійних заходів долучився до кампанії порятунку Сергія Степаненка — лідера українського вокального гурту, який потребує пересадки нирки. Операція та реабілітація коштуватимуть пацієнту близько 100 тис. дол. США. У процесі допомоги Сергію команда «Експертного корпусу» стикнулася із пластом проблем, що супроводжують донорство в Україні, тому вирішила звернутися до МОЗ України з метою висвітлення проб­лематики донорства органів в українському суспільстві.

Більш детально цю тему розкрив Олександр Ніконенко, ректор Запорізької медичної академії післядипломної освіти, академік НАМН України, член-кореспондент НАН України, професор, доктор медичних наук. Спікер зауважив, що Україна наразі відома у світі як батьківщина трансплантології, оскільки ще в 1933 р. хірург Юрій Вороний зробив першу пересадку нирки жінці із гострою нирковою недостатністю внас­лідок отруєння ртуттю. Проте зараз наша країна відстає в сфері трансплантології від багатьох розвинених країн на 20–25 років, і причин затримки розвитку цієї сфери, на думку О. Ніконенка, в нашій країні декілька:

  • недосконалість нормативно-правової бази в сфері трансплантології. У рамках Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі — закон) в Україні діє презумпція незгоди, тобто попередня незгода людини на трансплантацію органів у разі смерті. Це, на думку О. Ніконенка, дещо стримує розвиток трансплантології в нашій країні, оскільки презумпція згоди потенційно змогла б усунути психологічну напругу з лікарів та родини загиблого при прий­нятті рішення щодо трупного донорства. Наразі в діючий закон планується внесення змін, але вони не передбачають зміну виду презумпції. За словами спікера, вони будуть стосуватися бесіди з родиною потенційного трупного донора, розвитку трансплант-координаційної служби, створення окремого уповноваженого органу щодо питань трансплантації, через який будуть відбуватися фінансування та конт­роль донорства органів в нашій країні;
  • недостатнє фінансування цієї сфери медицини. Переважно за рахунок місцевих бюджетів фінансується лише імуносупресивна терапія пацієнта, після трансплантації органу;
  • відсутність трансплант-координаційної служби. За словами спікера, в світовій практиці реанімаційні відділення лікарень мають у штаті спеціаліста — трансплант-координатора, у функції якого, окрім медичних питань, входить бесіда з родиною щодо трупного донорства органів від загиблого родича. Важливість цієї служби неможливо переоцінити. У країнах, де функціонують подіб­ні служби, спеціалістам трансплант-координаторам навіть попри презумпцію незгоди вдається досягти згоди родини на трансплантацію органів від померлого родича в 90% випадків, підкреслив О. Ніконенко. Наразі в українських лікарнях посади трансплант-координатора не має, тому бесіди з родиною померлих часто ведуть лікарі без належної підготовки до їх проведення;
  • неналежне технічне забезпечення лікарень, зокрема обладнанням для діагностики смерті мозку. Діагностика смерті мозку є підставою для можливого трупного донорства органів;
  • недостатня інформованість суспільства щодо важливості трансплантації.

Переважна більшість операцій з органної трансплантації, наприклад нирки чи печінки, в Україні є родинними від живих донорів, випадки пересадки органів від трупних донорів — поодинокі, зазначив спікер. «Є таке поняття, як потенціал трупних донорів. У розвинених країнах кількість трупних донорів становить 14–39 на 1 млн населення. В Україні ж у минулому році цей показник становив 0,2 трупних донора на 1 млн населення», — додав О. Ніконенко.

Проблемні питання щодо пересадки серця розкрив Костянтин Руденко, заступник головного лікаря ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова» НАМН України, доктор медичних наук. Він розповів, що хворих на серцеву недостатність в Україні близько 80–90 тис. і багато з таких пацієнтів потребують трансплантації серця.

«Ми повинні робити не менше ніж 400–500 трансплантацій серця щорічно, проте наразі не робимо навіть однієї такої операції. На щастя для пацієнтів, що потребують трансплантації серця, діє програма лікування за кордоном. За минулий рік 21 пацієнту було проведено трансплантацію органів за кордоном. Але це потребує значних коштів. На 2016 р. з бюджету на програму лікування за кордоном було виділено більше 200 млн грн. Розвиваючи трансплантологію в нашій країні, ми зможемо вкладати ці гроші у порятунок значно більшої кількості пацієнтів. Трансплантація серця в Білорусі та Індії, країнах, куди відправляються наші пацієнти, коштує близько 100 тис. дол. при собівартості у 15–20 тис. дол. Тобто за вкладені гроші в одну операцію з трансплантації серця за кордоном ми могли б зробити 5–6 таких операцій в Україні. Таким чином, наше завдання полягає в налагодженні механізму трупного донорства органів у рамках діючого законодавства, незважаючи на вид презумпції», — підкреслив К. Руденко. В Україні є кардіохірургічні центри, де можуть проводитися операції з трансплантації серця, є фахівці для проведення таких хірургічних втручань та можливості для догляду за хворими до та після трансплантації, навіть цер­ква підтримує донорство органів, підсумував спікер.

Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я України, зауважив, що МОЗ України рішуче налаштовано на вирішення проблемних питань у сфері трансплантології в нашій країні, навіть не чекаючи внесення змін у закон. «Що ж до самого закону, робочою групою, що включала фахівців з трансплантології, було розроблено деякі зміни до нього. Цією робочою групою також було розроб­лено та затверджено інструкцію щодо роботи трансплант-координатора, здійснено перегляд посадової інструкції лікаря-анестезіолога, куди буде внесено вимогу щодо констатації смерті мозку. МОЗ України також займається питанням щодо забезпечення лікарень необхідним обладнанням для діагностики смерті мозку та підготовки спеціалістів з трансплант-координації», — зауважив спікер.

Таким чином, на думку учасників заходу, навіть в рамках діючого закону можна вирішити ряд проблемних питань у сфері трансплантології. Уваги також потребує ставлення українського суспільства до цієї теми.

Світлана Шелепко,
фото автора

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи