Текст законопроекту до другого читання
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ
Відповідно до статті 93 Конституції України Кабінет Міністрів України подає в порядку законодавчої ініціативи для розгляду Верховною Радою проект Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів».
Представлятиме проект Закону у Верховній Раді перший заступник Міністра охорони здоров’я Супрун Уляна.
| Прем’єр-міністр України |
Володимир Гройсман |
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»
1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону
Проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» розроблений на виконання Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я, що затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1013-р 30 листопада 2016 року.
Як було зазначено в Концепції, наразі більшість українців живуть у страху стикнутись з вітчизняною системою охорони здоров’я. Попри сплату громадянами з власної кишені майже половини коштів на охорону здоров’я, додатково до загальнодержавних податків вони вимушені отримувати послуги, що надаються на базі застарілої інфраструктури, без гарантій якості і поважного ставлення до прав та гідності пацієнтів.
Дисфункціональність існуючої системи спричинена специфікою її організації та фінансування.
В Україні кошти, які збираються через загальні податки та акумулюються в державному бюджеті, витрачаються не на фінансування медичних послуг та лікарських засобів конкретним особам у разі їх хвороби, а на підтримку існування наявної мережі закладів охорони здоров’я незалежно від кількості та якості фактично наданих ними пацієнтам послуг.
Таке використання коштів є вкрай неефективним, і багато громадян не може розраховувати на вчасне і якісне безоплатне лікування в державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Як наслідок, населення платить за охорону здоров’я двічі: спочатку у вигляді регулярних податків, а потім — з кишені для купівлі лікарських засобів, оплати процедур або неофіційного гонорару лікарю.
Міжнародний досвід, рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я, а також дослідження специфіки використовуваної сьогодні моделі системи охорони здоров’я України свідчать, що єдиним способом забезпечити якісний медичний захист без фінансового стресу для громадян є перехід до фінансування медицини за страховим принципом (шляхом запровадження державного солідарного медичного страхування, яке може стати основою для впровадження в майбутньому класичного загального медичного страхування).
2. Мета і шляхи її досягнення
Метою Законопроекту є створення ефективного механізму фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів за рахунок бюджетних коштів для забезпечення збереження та відновлення здоров’я населення України через систему державного соціального медичного страхування.
Обсяг медичних послуг та лікарських засобів, вартість яких покривається страхуванням та ступінь покриття, закріплюється на рівні закону в державному гарантованому пакеті.
В межах державного гарантованого пакету держава гарантуватиме повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування необхідних медичних послуг та лікарських засобів на екстреному, паліативному та первинному рівні, та частково на вторинному (спеціалізованому) та третинному (високоспеціалізованому) рівні, наданих постачальниками медичних послуг. При цьому компонент медичної допомоги на всіх рівнях завжди буде оплачуватись державою у повному обсязі.
Для забезпечення можливості прогнозувати обсяг витрат на охорону здоров’я Міністерством охорони здоров’я України щорічно затверджує конкретний перелік послуг та лікарських засобів, які входять в гарантований пакет.
Застрахованими особами, не залежно від будь-яких додаткових критеріїв, є:
- всі громадяни України,
- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, та
- особи, яких у встановленому порядку визнано біженцями чи такими, що потребують додаткового захисту.
Застраховані особи можуть отримати медичні послуги та лікарські засоби повністю або частково за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування в закладах охорони здоров’я будь-якої форми власності та у фізичних осіб-підприємців, що одержали ліцензію на здійснення господарської діяльності з медичної практики, та уклали договори про медичне обслуговування населення. При цьому компонент медичної допомоги у складі необхідного лікування завжди буде покриватись державою.
Запропоновані зміни дозволять залучити до надання медичних послуг за рахунок бюджетних коштів заклади охорони здоров’я недержавної форми власності та фізичних осіб-підприємців, що має позитивно відобразитись на якості надання медичних послуг.
Фінансування наданих медичних послуг та лікарських засобів здійснюється за затвердженими тарифами (тарифом покриття та тарифом співоплати), які є єдиними для всієї території України.
Також запроваджується реімбурсація вартості рецептурних лікарських засобів відповідно до призначення лікаря, що включені до деталізованого опису.
Реалізацію державної політики у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів в рамках державного гарантованого пакету здійснюватиме новий центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів (далі — «єдиний національний замовник»).
Єдиний національний замовник безпосередньо виконуватиме функції страховика та єдиного національного замовника медичних послуг і лікарських засобів, забезпечуватиме цільове використання бюджетних коштів та контролюватиме добросовісне виконання постачальниками договорів про медичне обслуговування населення.
Утворення єдиного національного замовника є вкрай важливим з огляду на необхідність усунення корупційних ризиків та успішну практику розвинених країн з фінансування охорони здоров’я.
Функціонування саме окремого центрального органу виконавчої влади, що підконтрольний Кабінету Міністрів України, забезпечить прозорість та безпосередній контроль Уряду за ефективним витрачанням коштів Державного бюджету України на забезпечення громадян необхідними медичними послугами та лікарськими засобами. При цьому за Міністерством охорони здоров’я України залишаться функції пов’язані з формуванням політики в сфері охорони здоров’я.
Страхування запроваджується поступово, на первинному рівні вже з другої половини 2017 року, на інших рівнях — до 2020 року.
В результаті запровадження страхування бюджетні кошти на фінансування охорони здоров’я будуть спрямовуватись на оплату конкретних медичних послуг та лікарських засобів, наданих застрахованим особам, а не на утримання інфраструктури закладів охорони здоров’я (принцип «гроші ходять за пацієнтом»). Державні кошти будуть використовуватись ефективніше, а громадяни отримають більш якісний медичний захист.
Таким чином, кошти Державного бюджету України будуть спрямовані на задоволення реальних нагальних потреб населення в медичних послугах та лікарських засобах.
Крім того, запропоновані у Законопроекті зміни направлені на покращення регулювання надання первинної медичної допомоги, зокрема, розширенню переліку суб’єктів, що зможуть надавати такий вид допомоги.
3. Правові аспекти
У відповідній сфері правового регулювання діють Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я та інші закони і підзаконні нормативно-правові акти.
Для реалізації Законопроекту необхідне внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про публічні закупівлі», Закону України «Про страхування», Закону України «Про захист персональних даних» та Закон України «Про державну службу».
4. Фінансово-економічне обґрунтування
Фінансово-економічне обґрунтування наведено в додатку до цієї пояснювальної записки.
5. Позиція заінтересованих органів
Проект Закону погоджено без зауважень Міністерством оборони України, погоджено із зауваженнями Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Висновок правової експертизи: погоджено Міністерством юстиції із зауваженням щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки.
6. Регіональний аспект
Проект Закону прямо не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
В той же час прийняття та реалізація Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» може мати позитивний вплив на організацію медичного обслуговування населення в регіонах.
Зокрема, станом на сьогоднішній день первинну медичну допомогу мають право надавати центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, більшість яких розташовані в районних центрах. Це перешкоджає багатьом об’єднаним територіальним громадам активно і самостійно розвивати первинну медичну допомогу на своїй території. Створення можливості надання первинної медичної допомоги закладами охорони здоров’я усіх форм власності та фізичними особами-підприємцями на підставі відповідної ліцензії, дозволить таким громадам утворити власну мережу суб’єктів надання первинної медичної допомоги і розвивати її згідно з потребами місцевих мешканців.
В містах, що мають відносно розвинену мережу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, пропоновані зміни сприятимуть посиленню конкуренції та підвищенню якості послуг.
61. Запобігання дискримінації
У Законопроекті відсутні положення, що містять ознаки дискримінації.
Більш того, реалізація зазначеного Закону дозволить покращити доступ до медичних послуг однаково якісного рівня для всіх застрахованих осіб незалежно від їх майнового та соціального статусу, місця проживання та інших обставин.
7. Запобігання корупції
У Законопроекті відсутні правила та процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.
8. Громадське обговорення
Проект Закону України розміщено на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України.
Підходи, запропоновані в проекті Закону, були обговорені з громадськістю шляхом проведення тематичних зустрічей, презентацій на тематичних заходах. Зокрема, пропозиції, що містяться в проекті Закону України були обговорені з головами управлінь охорони здоров’я всіх регіонів України на нараді, проведеній Міністерством охорони здоров’я в грудні 2016 року.
У разі необхідності Міністерство охорони здоров’я надаватиме зацікавленим сторонам відповідні консультації.
9. Позиція соціальних партнерів
Проект Закону стосується соціально-трудової сфери та погоджено СПО всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців та іншими зацікавленими сторонами.
Проект акта не має окремого спеціального впливу на громадян з інвалідністю.
10. Оцінка регуляторного впливу
Законопроект є не регуляторним актом.
101. Вплив реалізації акта на ринок праці
У проекті Закону відсутні правила і процедури, які можуть прямо впливати на ринок праці.
В той же час в результаті реалізації Законопроекту будуть створені умови для збільшення конкуренції серед постачальників медичних послуг, що може опосередковано дозволити збільшити мобільність трудових ресурсів в сфері хорони здоров’я, сприяти покращенню умов оплати праці лікарів і створити можливості організації нових робочих місць.
11. Прогноз результатів
Прийняття та реалізація проекту Закону, запровадження в Україні системи державного солідарного медичного страхування та залучення до постачання медичних послуг закладів охорони здоров’я усіх форм власності та фізичних особі-підприємців сприятиме:
- забезпеченню доступності медичних послуг та лікарських засобів, не залежно від матеріального становища застрахованих осіб;
- зміцненню здоров’я та подовженню тривалості життя населення України;
- зростанню рівня задоволеності населення вітчизняною системою охорони здоров’я;
- збільшенню ефективності використання бюджетних коштів;
- зміцненню ролі місцевого самоврядування, зокрема об’єднаних територіальних громад, в розвитку системи надання медичної допомоги;
- створенню передумов для розвитку конкуренції в системі охорони здоров’я, збільшенню інвестиційної привабливості вітчизняної системи охорони здоров’я;
- підвищенню якості медичного обслуговування, впровадженню науково обґрунтованих та економічно ефективних методів роботи, забезпеченню дотримання клінічних настанов та медичних стандартів.
| В.о. Міністра охорони здоров’я України |
Уляна Супрун |
Проект
від 10.04.2017 р. № 6327
Закон УкраЇни
Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів
Цей Закон визначає державні фінансові гарантії надання застрахованим особам необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Законодавство про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів
1. Законодавство про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та інших законів і нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, то застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 2. Визначення основних термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) державний гарантований пакет — обсяг медичних послуг та лікарських засобів, повну або часткову оплату надання яких застрахованим особам держава гарантує за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування згідно з тарифом покриття;
2) державне солідарне медичне страхування — система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає повну або часткову оплату за встановленими тарифами за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування наданих застрахованим особам необхідних медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета у разі настання страхового випадку;
3) застраховані особи — громадяни України; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України; особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, в установленому законом порядку;
4) кошти державного солідарного медичного страхування — загальний обсяг бюджетних призначень на програми державного солідарного медичного страхування, передбачені у Державному бюджеті України на відповідний рік;
5) постачальники медичних послуг — заклади охорони здоров’я усіх форм власності та фізичні особи-підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;
6) реімбурсація — механізм повної або часткової оплати згідно з тарифом покриття за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування лікарських засобів, що включені до деталізованого опису, які були відпущені застрахованій особі на підставі рецепта на лікарські засоби;
7) страховик — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;
8) страховий випадок — подія або стан, які зумовлюють необхідність отримання медичних послуг та лікарських засобів застрахованою особою;
9) тариф — ставка, що визначає розмір оплати за передбачені деталізованим описом медичні послуги та лікарські засоби.
2. Інші терміни вживаються у цьому Законі у значеннях, визначених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах.
Стаття 3. Мета встановлення державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів
1. Метою встановлення державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів є створення ефективного механізму фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів належної якості за рахунок бюджетних коштів для забезпечення збереження та відновлення здоров’я населення України.
Стаття 4. Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів
1. Відповідно до цього Закону держава гарантує повну або часткову оплату згідно з тарифом покриття за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування наданих застрахованим особам необхідних медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені державним гарантованим пакетом.
2. Законами України можуть встановлюватись додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів.
3. Реалізація державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів забезпечується шляхом запровадження та функціонування державного солідарного медичного страхування.
4. Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, визначені цим Законом, надаються в межах бюджетних призначень на програми державного солідарного медичного страхування, передбачені у Державному бюджеті України на відповідний рік.
Стаття 5. Державний гарантований пакет
1. В межах державного гарантованого пакета держава гарантує повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:
1) екстреної медичної допомоги;
2) первинної медичної допомоги;
3) паліативної допомоги.
2. В межах державного гарантованого пакета держава гарантує часткову оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:
1) вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;
2) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
3. Повній або частковій оплаті за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування можуть підлягати лише ті лікарські засоби, які включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, та передбачені деталізованим переліком.
4. Кабінет Міністрів України може розширити обсяг державного гарантованого пакета за умови збільшення загального обсягу бюджетних призначень на державне солідарне медичне страхування, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік.
Звуження обсягу державного гарантованого пакета, передбаченого цим Законом, не допускається.
5. Перелік конкретних видів медичних послуг та лікарських засобів, оплата надання яких застрахованим особам гарантується повністю або частково за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування, визначається в деталізованому описі. Деталізований опис може також передбачати перелік видів медичних послуг та лікарських засобів, які не входять до державного гарантованого пакета, та надання яких не підлягає оплаті за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування.
Деталізований опис є невід’ємною частиною державного гарантованого пакета.
6. Деталізований опис щороку розробляється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, погоджується з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, і затверджується Кабінетом Міністром України на кожен наступний календарний рік не пізніше 15 вересня поточного року.
7. Порядок розроблення деталізованого опису, в тому числі критерії відбору медичних послуг та лікарських засобів для включення до деталізованого опису, затверджуються спільним наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Розділ ІІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСОВИХ ГАРАНТІЙ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
Стаття 6. Основні принципи державного солідарного медичного страхування
1. Основними принципами державного солідарного медичного страхування в Україні є:
1) законодавче визначення умов і порядку здійснення державного солідарного медичного страхування;
2) надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав у сфері державного солідарного медичного страхування;
3) забезпечення збереження і відновлення здоров’я населення та надання медичних послуг та лікарських засобів належної якості;
4) цільове та раціональне використання коштів державного солідарного медичного страхування;
5) універсальність та справедливість доступу до необхідних медичних послуг та лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом;
6) передбачуваність та спланованість обсягу медичних послуг та лікарських засобів;
7) гласність, прозорість та підзвітність діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб в системі державного солідарного медичного страхування;
8) можливість вибору лікаря застрахованими особами у порядку, встановленому законодавством;
9) конкуренція і відсутність дискримінації кандидатів у постачальники медичних послуг.
Стаття 7. Суб’єкти та об’єкти державного солідарного медичного страхування
1. Суб’єктами державного солідарного медичного страхування є застраховані особи і страховик.
2. Об’єктом державного солідарного медичного страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованих осіб виникає право на отримання необхідних медичних послуг та лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом повністю або частково, за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування.
Стаття 8. Права та обов’язки застрахованих осіб
1. Застраховані особи мають право на:
1) безоплатне отримання інформації про порядок оплати необхідних такій особі медичних послуг та лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом, та застосовний тариф співоплати, роз’яснення з питань державного солідарного медичного страхування;
2) отримання медичних послуг та лікарських засобів належної якості, які підлягають оплаті повністю або частково за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування, у разі настання страхового випадку;
3) надання лікарям, третім особам права доступу до персональних даних та іншої інформації, що міститься в інформаційних базах даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, у тому числі інформації про стан свого здоров’я, діагноз, а також про відомості, одержані під час медичного обстеження;
4) отримання інформації про осіб, які подавали до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, запити щодо надання інформації, що міститься в інформаційних базах даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, про таких застрахованих осіб;
5) оскарження рішень, дій чи бездіяльності страховика, інших органів та їх посадових осіб у сфері державного солідарного медичного страхування;
6) судовий захист своїх прав;
7) застраховані особи мають права, передбачені законодавством.
2. Застраховані особи зобов’язані:
1) надавати достовірні документи та інформацію, необхідні для отримання медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування;
2) оплачувати за рахунок власних коштів чи забезпечувати оплату за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел тарифу співоплати у разі часткової оплати за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг та лікарських засобів, наданих такій особі;
3) виконувати інші вимоги, передбачені законодавством про державне солідарне медичне страхування.
3. Застрахована особа несе відповідальність за порушення у сфері державного солідарного медичного страхування відповідно до закону.
Стаття 9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, належать:
1) реалізація державної політики у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета, внесення пропозицій щодо її формування;
2) проведення аналізу і прогнозування потреб населення України у медичних послугах та лікарських засобах;
3) виконання функцій єдиного національного замовника медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета;
4) виконання функцій страховика;
5) систематичне проведення аналізу умов, результатів та строків надання медичних послуг та лікарських засобів застрахованим особам з метою вжиття заходів для підвищення ефективності та якості надання медичних послуг постачальниками медичних послуг за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування;
6) розроблення деталізованого опису, тарифів і коригувальних коефіцієнтів;
7) укладення, зміна та припинення договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію;
8) здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів у межах бюджетних програм, відповідальним виконавцем яких він є, в тому числі заходів з перевірки дотримання постачальниками медичних послуг вимог, встановлених порядками використання коштів відповідних бюджетних програм і договорами про медичне обслуговування населення;
9) організація та здійснення інформаційного обміну та обліку в інформаційних базах даних та інформаційно-телекомунікаційних системах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;
10) отримання та здійснення обробки персональних даних та іншої інформації про застрахованих осіб (в тому числі інформації про стан здоров’я, діагноз, а також відомостей, одержаних піл час медичного обстеження застрахованих осіб) і постачальників медичних послуг, необхідних для здійснення повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;
11) прийняття власних та розроблення проектів інших нормативно-правових актів;
12) здійснення інших повноважень, визначених законами України.
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом.
3. Голова центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра охорони здоров’я України.
4. Голова центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, може мати не більше двох заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром охорони здоров’я України за поданням Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.
5. Головою та заступниками Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, може бути призначена особа, яка:
1) має бездоганну ділову репутацію та не має судимостей;
2) має повну вищу освіту;
3) має досвід роботи на керівних посадах не менш як п’ять років.
6. З метою забезпечення відповідності інтересам застрахованих осіб діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, утворюється Рада застрахованих осіб, яка формується на засадах відкритого і прозорого конкурсу. Порядок утворення та діяльності, а також персональний склад Ради застрахованих осіб затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 10. Договір про медичне обслуговування населення
1. Договір про медичне обслуговування населення укладається у письмовій (в тому числі електронній) формі між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, і закладами охорони здоров’я усіх форм власності та фізичними особами-підприємцями, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
2. Договір про медичне обслуговування населення є договором на користь третіх осіб — застрахованих осіб в частині надання медичних послуг та лікарських засобів постачальниками медичних послуг таким застрахованим особам.
3. Договір про медичне обслуговування населення регулює і визначає умови та обсяг надання застрахованим особам медичних послуг та лікарських засобів, вимоги щодо їх якості, порядок оплати тарифу покриття за надані медичні послуги та лікарські засоби, права та обов’язки сторін, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов такого договору, зокрема за порушення вимог щодо якості медичних послуг.
4. Типова форма договору про медичне обслуговування населення, порядок його укладення, зміни та припинення, в тому числі порядок відбору суб’єктів господарювання для укладення договору та особливості фіксування вираження застрахованою особою наміру скористатися своїми правами за договором, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 11. Організація надання медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування
1. У разі настання страхового випадку застрахована особа має право на отримання необхідних медичних послуг згідно з деталізованим описом у постачальників медичних послуг.
2. Під час першого звернення для отримання медичних послуг застрахована особа (її законний представник) підписує декларацію про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги. Форма декларації та порядок вибору лікаря з надання первинної медичної допомоги затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
3. Надання за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування застрахованій особі необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з вторинною (спеціалізованою), третинної (високоспеціалізованою) та паліативною медичною допомогою, здійснюється на підставі направлення лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря в порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров’я, крім випадків, коли згідно із законодавством направлення лікаря не вимагається.
4. Порядок ведення обліку застрахованих осіб і наданих їм медичних послуг та лікарських засобів постачальниками медичних послуг затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.
5. Порядок реімбурсації, типова форма договору про реімбурсацію і порядок його укладення, зміни та припинення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Кабінет Міністрів України може встановлювати граничні обсяги реімбурсації в межах коштів державного солідарного медичного страхування на відповідний рік.
6. Постачальники медичних послуг зобов’язані інформувати застраховану особу про повну або часткову оплату необхідних такій особі медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів загальнообов’язкового державного медичного страхування і застосовний тариф співоплати.
Стаття 12. Основні засади оплати медичних послуг та лікарських засобів
1. Для всієї території України встановлюються єдині тарифи для реімбурсації та оплати медичних послуг та лікарських засобів, які надаються застрахованим особам згідно з деталізованим описом.
До тарифів можуть застосовуватись коригувальні коефіцієнти, розміри та підстави застосування яких є єдиними для всієї території України.
2. Тарифи можуть встановлюватись, зокрема як:
1) глобальні ставки, які передбачають сплату постачальникам медичних послуг фіксованої суми за визначену кількість послуг чи визначений період;
2) капітаційні ставки, які встановлюються у вигляді фіксованої суми за кожну застраховану особу;
3) ставки на пролікований випадок;
4) ставки на медичну послугу;
5) ставки за результатами виконання договорів про медичне обслуговування населення постачальником медичних послуг.
Зазначені ставки можуть використовуватися як разом, так і окремо одна від одної.
3. Методика розрахунку тарифів розробляється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, погоджується з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики, та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
4. Тарифи і коригувальні коефіцієнти щороку розробляються з урахуванням положень клінічних настанов, затверджуються в порядку, передбаченому для деталізованого опису, та є його невід’ємною частиною.
5. Тарифи поділяються на тарифи покриття та тарифи співоплати.
6. Тариф покриття підлягає оплаті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, за рахунок коштів державного солідарного страхування. За тарифом покриття оплачується в повному обсязі медична допомога, а також повністю або частково інші медичні послуги та лікарські засоби, передбачені деталізованим описом, надані застрахованим особам.
7. Тарифи співоплати встановлюються з метою стимулювання застрахованих осіб відповідально ставитись до свого здоров’я.
Тариф співоплати підлягає оплаті застрахованою особою за рахунок власних коштів або шляхом забезпечення оплати за рахунок коштів добровільного медичного страхування, інших джерел, не заборонених законодавством. За тарифом співоплати оплачуються медичні послуги, крім медичної допомоги, та лікарські засоби, надані застрахованим особам, у разі, коли державний гарантований пакет передбачає лише часткову оплату за рахунок коштів державного солідарного страхування відповідних медичних послуг та лікарських засобів.
Постачальники медичних послуг мають право вимагати від застрахованих осіб оплати чи забезпечення оплати тарифу співоплати за надані таким застрахованим особам медичні послуги та лікарські засоби в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.
8. Тариф покриття та тариф співоплати сплачується безпосередньо постачальникам медичних послуг та суб’єктам господарювання, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами.
9. Постачальникам медичних послуг забороняється вимагати від застрахованих осіб винагороди в будь-якій формі за медичні послуги та лікарські засоби в межах державного гарантованого пакета понад встановлений застосовний тариф співоплати. Такі дії є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої договором про медичне обслуговування населення, в тому числі одностороннього розірвання договору з ініціативи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.
Стаття 13. Основні засади інформаційного забезпечення у сфері державного солідарного медичного страхування
1. Організація інформаційного обміну та обліку в системі державного солідарного медичного страхування здійснюється в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних.
2. Доступ до даних про особу, що міститься в інформаційних базах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, можливий лише у разі отримання згоди такої особи (її законного представника) у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. Без згоди доступ можливий у виключних випадках за наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання згоди такої особи чи його законних представників чи за рішенням суду.
3. Підписуючи декларацію про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги, застрахована особа (її законний представник) надає згоду на доступ до даних про неї, що містяться в інформаційних базах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, такому лікарю з надання первинної медичної допомоги, а також іншим лікарям за його направленням в межах, необхідних для надання медичних послуг такими лікарями.
4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, зобов’язаний опубліковувати та надавати центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, дані, що накопичені в його інформаційних базах даних, за умови знеособлення персональних даних відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних» у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері охорони здоров’я.
Розділ ІІІ
КОНТРОЛЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Стаття 14. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів
1. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів здійснюють центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до закону.
Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів
1. Особи, винні у порушенні законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, несуть відповідальність відповідно до закону.
Розділ ІV
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності через місяць з дня його офіційного опублікування.
2. До утворення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, його функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
3. До 31 грудня 2017 року дія цього Закону поширюється виключно на фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, пов’язаних з наданням первинної медичної допомоги.
Заклади охорони здоров’я усіх форм власності, фізичні особи-підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, що бажають надавати медичні послуги в системі державного солідарного медичного страхування, укладають протягом 2017 року договір про медичне обслуговування населення з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.
4. З 1 січня 2018 року дія цього Закону поширюється на всі види медичних послуг, передбачені державним гарантованим пакетом, згідно з деталізованим описом.
5. До 31 грудня 2018 року реімбурсація здійснюється для визначеного Кабінетом Міністрів України переліку медичних станів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З 1 січня 2019 року запроваджується реімбурсація вартості лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом в деталізованому описі.
6. Фінансування державних та комунальних закладів охорони здоров’я, крім закладів охорони здоров’я, передбачених переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України, крім коштів державного солідарного медичного страхування, після 1 січня 2019 року не здійснюється.
7. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) в Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19):
у частині першій статті 3:
абзац п’ятий викласти в такій редакції:
«медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я щодо надання послуг, які не обов’язково обмежуються медичною допомогою;»;
доповнити частину після абзацу п’ятого новим абзацом такого змісту:
«медична послуга — діяльність закладу охорони здоров’я або фізичної особи-підприємця, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;».
У зв’язку з цим абзаци шостий — одинадцятий вважати відповідно абзацами сьомим — дванадцятим;
пункт «в» частини першої статті 7 викласти в такій редакції:
«в) фінансування надання всім громадянам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом;»;
у статті 8:
частину третю викласти в такій редакції:
«Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи у порядку, встановленому законодавством.»;
після частини третьої статтю 8 доповнити новою частиною такого змісту:
«Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів повністю або частково за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених Законом України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів».».
У зв’язку з цим частини четверту і п’яту вважати частинами п’ятою і шостою;
частину першу статті 15 після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:
«центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;».
У зв’язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим;
у статті 18:
частину другу викласти в такій редакції:
«Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення надання населенню гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.»;
у другому реченні частини третьої слово «законом» замінити словом «законодавством»;
частину восьму викласти в такій редакції:
«Держава забезпечує створення і функціонування системи державного солідарного медичного страхування. Порядок організації та здійснення державного солідарного медичного страхування визначається відповідним законодавством.»;
статтю 351 викласти в такій редакції:
«Первинна медична допомога — медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Надання первинної медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я та фізичні особи-підприємці, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку.
Первинна медична допомога безпосередньо надається лікарем з надання первинної медичної допомоги.
Лікар з надання первинної медичної допомоги провадить свою діяльність як фізична особа-підприємець, яка одержала відповідну ліцензію в установленому законом порядку та особисто надає первинну медичну допомогу, або як працівник такої фізичної особи-підприємця чи закладу охорони здоров’я.
Пацієнт має право обирати лікаря з надання первинної медичної допомоги у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Первинна медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.
Первинна медична допомога може надаватись в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.»;
2) в Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 23, ст. 121):
статтю 2 доповнити частиною такого змісту:
«Дія законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування не поширюється на відносини у сфері державного солідарного медичного страхування.»;
у статті 4 абзац четвертий частини першої виключити;
в абзаці третьому частини п’ятої статті 6 слова «, медичного страхування» виключити;
у частині першій статті 21 слова «, медичне страхування» виключити;
пункт 2 частини першої статті 25 виключити;
3) перше речення абзацу другого преамбули Закону України «Про страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50), після слів «державне соціальне страхування» доповнити словами «державне солідарне медичне страхування»;
4) пункт 6 частини другої статті 7 Закону України «Про захист персональних даних» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 34, ст. 481), викласти в такій редакції:
«6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, ведення обліку та обміну в інформаційних системах державного солідарного медичного страхування за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою-підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;»;
5) у пункті 9 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2—3, ст. 11) слова «законів про запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та» замінити словами «закону про запровадження»;
6) пункти 2 і 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 86) виключити;
7) у Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 11, ст. 75):
абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 1 виключити;
у частині першій статті 4 слова «та медичним страхуванням» виключити;
7 пункті 1 частини першої статті 9 слова «, медичного страхування» виключити;
підпункт 2 пункту 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» виключити;
8) пункт 6 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43) після слів «Фонду державного майна України та його заступників» доповнити словами «, Голову центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, та його заступників».
8. Кабінету Міністрів України:
1) у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
затвердити положення про центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;
прийняти інші нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;
2) у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити призначення Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;
привести власні нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
| Голова Верховної Ради України |
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичної допомоги і лікарських засобів»
| Зміст положення (норми) чинного акту законодавства | Зміст положення (норми) законопроекту«Про державні фінансові гарантії надання медичної допомоги та лікарських засобів» |
|---|---|
| Основи законодавства України про охорону здоров’я(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19) | |
| Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:[…]медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою; |
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення: […] медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я щодо надання послуг, які не обов’язково обмежуються медичною допомогою; |
| Положення відсутнє | медична послуга — діяльність закладу охорони здоров’я або фізичної особи-підприємця, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; |
| Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’я Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом: […] |
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’я Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом: […] |
| в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; | в) фінансування надання всім громадянам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом; |
| Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я […] Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи. |
Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я […] Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи у порядку, встановленому законодавством. |
| Положення відсутнє | Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів повністю або частково за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених Законом України «Про державні фінансові гарантії надання медичної допомоги та лікарських засобів». |
| Стаття 15. Органи охорони здоров’я Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я; |
Стаття 15. Органи охорони здоров’я Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я; |
| Положення відсутнє […] |
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів; […] |
| Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я […] Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань. |
Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я […] Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення надання населенню гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань. |
| Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом. […] |
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законодавством. […] |
| Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством. | Держава забезпечує створення і функціонування системи державного солідарного медичного страхування. Порядок організації та здійснення державного солідарного медичного страхування визначається відповідним законодавством. |
| Стаття 351. Первинна медична допомога Первинна медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. |
Стаття 351. Первинна медична допомога Первинна медична допомога — медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. |
| Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, які є закладами охорони здоров’я, а також лікарі загальної практики — сімейні лікарі, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці та можуть перебувати з цими закладами охорони здоров’я у цивільно-правових відносинах. До складу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги можуть входити як структурні чи відокремлені підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети. | Надання первинної медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я та фізичні особи-підприємці, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку. |
| Лікуючим лікарем з надання первинної медичної допомоги пацієнтові є лікар загальної практики — сімейний лікар центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги або лікар загальної практики — сімейний лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець та може перебувати у цивільно-правових відносинах із таким центром. | Первинна медична допомога безпосередньо надається лікарем з надання первинної медичної допомоги. Лікар з надання первинної медичної допомоги провадить свою діяльність як фізична особа-підприємець, яка одержала відповідну ліцензію в установленому законом порядку та особисто надає первинну медичну допомогу, або як працівник такої фізичної особи-підприємця чи закладу охорони здоров’я. |
| Лікуючий лікар з надання первинної медичної допомоги обирається пацієнтом у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. | Пацієнт має право обирати лікаря з надання первинної медичної допомоги у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. |
| Первинна медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення. | Первинна медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення. |
| Порядок надання первинної медичної допомоги визначається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. | Первинна медична допомога може надаватись в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. |
| Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 23, ст. 121) |
|
| Стаття 2. Законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та його завдання […] Положення відсутнє |
Стаття 2. Законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та його завдання […] Дія законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування не поширюється на відносини у сфері державного солідарного медичного страхування. |
| Стаття 4. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:пенсійне страхування;страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;медичне страхування; […] |
Стаття 4. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:пенсійне страхування;страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; […] |
| Стаття 6. Суб’єкти та об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування […] Страховиками є цільові страхові фонди з:пенсійного страхування;страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, медичного страхування; […] |
Стаття 6. Суб’єкти та об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування […] Страховиками є цільові страхові фонди з: пенсійного страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; […] |
| Стаття 21. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та визначення його розміру Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов’язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням. […] |
Стаття 21. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та визначення його розміру Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов’язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням. […] |
| Стаття 25. Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: […] |
Стаття 25. Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: […] |
| 2) медичне страхування: діагностика та амбулаторне лікування;стаціонарне лікування; надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; профілактичні та освітні заходи; забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання. Обсяг послуг, що надаються за рахунок коштів обов’язкового медичного страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов’язкового медичного страхування, які затверджуються в порядку, встановленому законодавством; […] |
|
| Закон України «Про страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50) |
|
| Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб. | Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб. |
| Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування та на діяльність Експортно-кредитного агентства. Діяльність Експортно-кредитного агентства регулюється Законом України «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту». | Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування, державне солідарне медичне страхування та на діяльність Експортно-кредитного агентства. Діяльність Експортно-кредитного агентства регулюється Законом України «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту». |
| Закон України «Про захист персональних даних» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 34, ст. 481) |
|
| Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних 2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних: […] |
Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних 2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних: […] |
| 6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю; […] |
6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, ведення обліку та обміну в інформаційних системах державного солідарного медичного страхування, за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою-підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я; […] |
| Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11) |
|
| Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ […] 9. Прийняття законів про запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється одночасно з внесенням відповідних змін до цього Закону. |
Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ […] 9. Прийняття закону про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється одночасно з внесенням відповідних змін до цього Закону. |
| Закон України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодоудосконалення надання медичної допомоги» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 86) |
|
| II. Прикінцеві положення […] 2. До 31 грудня 2019 року первинну медичну допомогу надають лікарі загальної практики — сімейні лікарі та інші медичні працівники, які працюють під керівництвом таких лікарів, а також лікарі-терапевти дільничні, лікарі-педіатри дільничні та інші медичні працівники, які працюють під керівництвом лікарів-терапевтів дільничних і лікарів-педіатрів дільничних.3. З 1 січня 2020 року порядок надання медичної допомоги лікарями загальної практики — сімейними лікарями встановлюється відповідно до цього Закону. |
II. Прикінцеві положення […] |
| Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 11, ст. 75) |
|
| Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 1) види соціального страхування: у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі — страхування від нещасного випадку); медичне; […] |
Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 1) види соціального страхування: у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі — страхування від нещасного випадку); […] |
| Стаття 4. Фонд соціального страхування України 1. Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. […] |
Стаття 4. Фонд соціального страхування України 1. Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. […] |
| Стаття 9. Основні завдання і функції Фонду соціального страхування України та його робочих органів 1. Основними завданнями Фонду та його робочих органів є: 1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; […] |
Стаття 9. Основні завдання і функції Фонду соціального страхування України та його робочих органів 1. Основними завданнями Фонду та його робочих органів є: 1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; […] |
| Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ […] 12. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: […] |
Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ […] 12. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: […] |
| 2) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування; […] |
|
| Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43) |
|
| Стаття 3. Сфера дії цього Закону […] 3. Дія цього Закону не поширюється на: […] 6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників; […] |
Стаття 3. Сфера дії цього Закону […] 3. Дія цього Закону не поширюється на: […] 6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників, Голову центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів та його заступників; […] |
| В.о. начальника Управління координації центрів реформ |
Л. Карпінська |
Фінансово-економічне обґрунтування
до проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»
Проект Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» спрямовано на підвищення якості та доступності медичної допомоги, а також на посилення фінансової захищеності громадян у випадку хвороби за рахунок зменшення частки неформальних приватних платежів за медичні послуги.
Враховуючи очікувані результати реалізації проекту акта, в основу економічного обґрунтування проекту покладено прогнозний обсяг витрат на охорону здоров’я за рахунок державного та місцевих бюджетів, а також приватних платежів населення (неформальних платежів та офіційної співоплати) на період запровадження реформи фінансування галузі (2017-2021 рр).
Розрахунки проведено для аналізу низки нових механізмів фінансування охорони здоров’я, що пропонуються законопроектом:
перехід на закупівлю медичних послуг через єдиного національного замовника,
введення можливості офіційної співоплати за послуги вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги починаючи з 2018 р.,
запровадження державного гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів на рівні первинної медичної допомоги — з липня 2017 р., на рівні вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги — починаючи з 2018 р.
Розрахункові дані щодо загальної потреби галузі, а також щодо динаміки обсягу приватних платежів за медичні послуги, наведено в Таблиці №1.
За прогнозними даними, протягом 2017-2021 рр. очікується стале зростання валового внутрішнього продукту України в середньому на 3,27 відсотка на рік. При цьому очікується продовження скорочення загальної чисельності населення (з 42,4 млн осіб у 2017 р. до 42,1 млн осіб у 2021 р.).
Запровадження офіційної спів-оплати за медичні послуги пропонується розпочати поступово, з поетапним збільшенням частки відповідних надходжень по мірі розширення послуг вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, що надаватимуться за новим принципом. Згідно з проведеними розрахунками, частка витрат за рахунок офіційної співоплати досягне 13,3% від загального обсягу витрат галузі у 2021 році.
Таблиця №1.
Прогнозні обсяги витрат на охорону здоров’я у 2017-2021 рр.
| 2017 | 2018 | 2019 | 2020 | 2021 | |
|---|---|---|---|---|---|
| ВВП, млн грн. – без урахування інфляції | 2 595 600 | 2 915 700 | 3 216 300 | 3 546 000 | 3 910 800 |
| Населення України (тис.осіб) | 42 412 | 42 323 | 42 234 | 42 146 | 42 057 |
| Прогнозні розрахунки витрат на охорону здоров’я | |||||
| Мед. Субвенція/закупівля послуг НСЗУ | |||||
| млн грн. | 55 540 | 70 814 | 90 287 | 115 116 | 146 773 |
| як % від ВВП | 2,1% | 2,4% | 2,8% | 3,2% | 3,8% |
| Інші кошти державного бюджету на ОЗ | |||||
| млн грн. | 15 497 | 17 991 | 19 846 | 21 881 | 24 132 |
| як % від ВВП | 0,6% | 0,6% | 0,6% | 0,6% | 0,6% |
| Витрати ОЗ з місцевих бюджетів | |||||
| млн. грн. | 16 460 | 18 952 | 22 514 | 26 595 | 31 286 |
| як % від ВВП | 0,6% | 0,7% | 0,7% | 0,8% | 0,8% |
| Приватні (в т.ч. неформальні) платежі | |||||
| млн. грн. | 92 772 | 106 011 | 109 608 | 92 425 | 87 556 |
| як % від ВВП | 3,6% | 3,6% | 3,4% | 2,6% | 2,2% |
| як % від загальних витрат на ОЗ | 51,5% | 49,5% | 44,0% | 32,0% | 26,2% |
| Розмір офіційної спів-оплати за медичні послуги | |||||
| млн грн. | 0 | 395 | 6 583 | 32 811 | 44 437 |
| як % від ВВП | 0,0% | 0,0% | 0,2% | 0,9% | 1,1% |
| як % від загальних витрат на ОЗ | 0,0% | 0,2% | 2,8% | 11,4% | 13,3% |
| Загальні витрати на ОЗ | |||||
| млн грн. | 180 269 | 214 163 | 249 108 | 288 828 | 334 185 |
| як % від ВВП | 6,9% | 7,3% | 7,7% | 8,1% | 8,5% |
| Страховий внесок на одну людину | 1 310 | 1 673 | 2 138 | 2 731 | 3 490 |
| Страховий внесок на сім’ю | 4 583 | 5 856 | 7 482 | 9 560 | 12 215 |
Запровадження нових методів фінансування дозволить знизити поточний рівень неформальних платежів за медичні послуги. Наразі такі платежі становлять близько 51,5% всіх витрат галузі. Згідно з проведеними розрахунками, після завершення періоду запровадження реформи (до 2021 р.) рівень неформальних платежів знизиться до 26,2% загальних витрат на охорону здоров’я, що відповідає аналогічному показнику у Республіці Польща.
Розрахунки здійснено за припущення, що фінансування охорони здоров’я з Державного бюджету шляхом закупівлі послуг через єдиного національного замовника буде збільшено протягом 2017-2020 рр. з 2.1% ВВП до 3.8% ВВП. Це дозволить підвищити якість послуг, забезпечити підтримку закладів охорони здоров’я в перехідний період, а також розпочати заміщення неформальних платежів бюджетним фінансуванням.
Для аналізу можливостей реалізації запровадження державного гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів на рівні первинної медичної допомоги — з липня 2017 р., було проведено обрахунки вартості надання послуг первинної медичної допомоги та порівняння цих витрат з розміром пропонованого тарифу на відповідні послуги. Результати проведеного аналізу наведено в Таблиці №2.
Розрахунки свідчать, що при поточному мінімальному фінансуванні первинної медичної допомоги, суб’єкт надання первинної медичної допомоги, що обслуговує 2000 пацієнтів, буде отримувати середній дохід в обсязі 35 000 грн. на місяць. Обрахунки необхідних витрат, пов’язаних з виконанням галузевих вимог на рівні первинної медичної допомоги, свідчать, що максимальна сума, яку має витратити такий суб’єкт на діагностичні тести, витратні матеріали та амортизацію оснащення, становитиме 9 081 грн на місяць. Таким чином, обсяг коштів для оплати заробітної плати та інших поточних видатків становитиме, в середньому, 25 919 грн на місяць.
Таблиця №2.
Обрахунок вартості надання послуг первинної медичної допомоги, пов’язаних з виконанням галузевих вимог
| Кількість населення, яке обслуговує практика (осіб) | 2 500 | 2 000 | 1 500 | 1 000 | 500 |
| Видатки, пов’язані з виконанням галузевих вимог (грн. на місяць) | |||||
| Матеріально-технічне оснащення | 2 712 | 2 712 | 2 712 | 2 712 | 2 712 |
| Комп’ютерна технінка | 133 | 133 | 133 | 133 | 133 |
| Витратні матеріали для регулярних візитів | 3 696 | 2 957 | 2 217 | 1 478 | 739 |
| Лабораторні тести | 3 315 | 3 279 | 3 244 | 3 208 | 3 173 |
| Всього видатків, пов’язаних з виконанням галузевих вимог | 9 856 | 9 081 | 8 307 | 7 532 | 6 757 |
| Загальний дохід практики | 43 750 | 35 000 | 26 250 | 17 500 | 8 750 |
| Дохід практики здійснення видатків, пов’язаних з виконанням галузевих вимог | 33 894 | 25 919 | 17 943 | 9 968 | 1 993 |
| Видатки, пов’язані з виконанням галузевих вимог як відсоток від доходу практики | 22,5% | 25,9% | 31,6% | 43,0% | 77,2% |
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим