Настав час повернутися до принципу «Освіта через усе життя»

Людина та ліки нерозривно пов’язані між собою. Від народження ми стикаємося з лікарськими препаратами й вони супроводжують нас усе життя, допомагаючи подолати хвороби або поліпшуючи якість життя. Відомо, що людина розумна (лат. Homo sapiens) постійно шукала ліки та займалася їх виготовленням. У Європі перші аптеки з’явилися в 1100 р. нашої ери в монастирях. Монахи готували лікарські засоби і безкоштовно віддавали їх хворим. Завдяки розвитку науки та технологій людство зробило справжній прорив у розробці та виробництві лікарських засобів. На сьогодні в обігу на світовому ринку знаходяться сотні тисяч найменувань лікарських засобів, в Україні ж їх зареєстровано близько 13 тис. Провізор має бути професіоналом, здатним надати кваліфіковану фармацевтичну послугу. А для цього йому потрібні знання.

Настав час повернутися до принципу «Освіта через усе життя»У сегменті амбулаторного споживання ліків аптека відіграє провідну роль, адже саме в аптечному закладі споживач отримує лікарський засіб. Разом з тим відвідувач аптеки потребує якісної фармацевтичної послуги, яку може надати лише справжній фахівець — провізор. Він дає рекомендації щодо правильного застосування ліків, у разі необхідності спрямовує пацієнта до лікаря, допомагає порадою щодо вибору безрецептурного препарату, генеричної заміни тощо. Фармацевтичний працівник, який стоїть за першим столом, часто вимушений прийняти на себе порцію негативу, але залишитися витриманим та чемним. Не випадково про аптечних працівників кажуть, що вони знаходяться «на передовій».

На сьогодні в Україні функціонує близько 21 тис. аптечних закладів. За експертними оцінками, кількість провізорів та фармацевтів, що працюють в них, разом становить близько 50 тис. Мова йде про фахівців, які повинні постійно навчатися, адже наука та технології розвиваються швидко.

Настав час повернутися до принципу «Освіта через усе життя». Суспільство та фармацевтичні працівники мають зрозуміти це через усвідомлення важливості ролі провізора у лікувальному процесі. Провізор — це не продавець ліків, це працівник галузі охорони здоров’я, який володіє професійними знаннями та навичками, потрібними для надання правильних рекомендацій щодо застосування лікарських засобів. Повернення до цього принципу наблизить аптечні заклади в Україні до стандартів, визначених ВООЗ.

У цьому контексті доречно згадати вислів Валентина Черниха, ректора Національного фармацевтичного університету, члена-кореспондента Національної академії наук України, професора: «До ліків повинні торкатися тільки досвідчені люди».

За даними Національного інституту стратегічних досліджень, щорічно оновлюються близько 20% професійних знань. Лісабонський саміт Ради Європи у березні 2000 р. прийняв «Меморандум освіти протягом життя» (A Memorandum of Lifelong Learning). У ньому пропонується новий підхід до професійної освіти, а саме — наближення її до місця проживання.

Дотримуючись цього положення Меморандуму, Вінницька обласна асоціація фармацевтів «Кум Део» вбачає одним зі своїх основних завдань організацію постійного навчання фармацевтичних працівників, які входять до лав асоціації. Це відбувається шляхом залучення провізорів та фармацевтів до участі в науково-практичних та навчальних конференціях, семінарах, тренінгах, майстер-класах, круглих столах. Організація та участь у таких заходах — чудова можливість підвищити рівень професійних знань та отримати практичні навички їх застосування в повсякденній роботі.

Так, члени асоціації «Кум Део» взяли участь у семінарах з наступних тем: «Належна аптечна практика. Роль працівника аптеки»; «Належна фармацевтична практика. Імплементація протоколів провізора, фармацевта»; «Як допомогти споживачу в аптеці зробити раціональний вибір»; «Фармацевтичне самоврядування — запорука впровадження сучасних світових стандартів надання фармацевтичної допомоги» та ін.

На сьогодні деякі аптечні мережі практикують навчання своїх співробітників у власних навчальних центрах. Але для більшості аптечних працівників такі можливості є недоступними. Особливо це стосується фахівців, які працюють у сільській місцевості. Наприклад, у Вінницькій обл. більшість аптечних закладів знаходяться у сільській місцевості і, як правило, належать фізичним особам — підприємцям.

Аптечні працівники з віддалених від обласного центру населених пунктів часто не мають можливості взяти участь у навчальних заходах через складне матеріальне становище, брак часу тощо. Відповідно, рівень їх кваліфікації нижчий, ніж у працівників, які постійно навчаються. У той же час кожний громадянин України незалежно від місця проживання має право на якісну фармацевтичну послугу та рівний доступ до лікарських засобів. Реалізація цього права набуває особливої актуальності в період реформи місцевого самоврядування, коли тривають процеси добровільного об’єднання територіальних громад, у тому числі з метою забезпечення належної якості медичних та фармацевтичних послуг.

Професійна післядипломна освіта, як медаль, має два боки. З одного боку, цей процес потрібно правильно організувати, з іншого — фахівець має бути мотивованим до постійного удосконалення своїх знань та навичок.

Безумовно, головним орієнтиром у професійній діяльності аптечних працівників має стати Належна аптечна практика — стандарти надання фармацевтичних послуг. Але складні економічні умови, у яких наразі перебуває наша країна, загострюють питання мотивації аптечних працівників.

Потрібно визнати, що на теперішній час кваліфікація фармацевтичного працівника, його професійний досвід, категорія не враховуються під час оплати праці. Рівень заробітної плати не залежить від того, яку категорію має провізор — першу, другу або вищу. Такий стан справ демотивує фахівців підвищувати свій кваліфікаційний рівень та удосконалювати знання.

Чому на сьогодні немає різниці в оплаті праці провізора залежно від його кваліфікації та досвіду роботи? Впевнена, що це питання заслуговує на увагу з боку професійної спільноти та регуляторів, від яких залежить вирішення цієї проблеми.

Гонитва за прибутком призвела до того, що для працівника аптеки визначальною є здатність продавати. Такий підхід веде до знецінення ролі провізора у лікувальному процесі і, як наслідок, — до суттєвого зменшення престижу цієї професії.

Буває так, що працівники аптек, які здійснюють відпуск ліків, повинні виконувати плани продажів. Від виконання цього плану й залежить рівень статків аптечного працівника. Якщо фахівець не виконує план, то керівництво аптеки вважає його недостатньо кваліфікованим.

Безумовно, фармацевтичний бізнес, як будь- який інший, має приносити прибуток. Але тут потрібний розумний баланс між інтересами бізнесу, споживача та фармацевтичного працівника. Забезпечити цей баланс можна за допомогою запровадження стандартів та ефективного контролю за їх дотриманням.

В Україні є аптечні підприємства, у яких дбають про фахівців. Такі підприємства регулярно організовують навчання персоналу, у встановлені строки забезпечують підвищення кваліфікації провізорів, гарантують працівникам соціальний пакет, організовують відпочинок, лікування, створюють комфортні умови праці, підтримують корпоративний дух і цінують кожного працівника.

Натомість є й інші підприємства, які орієнтуються лише на прибуток та виконання плану. Тут не цікавляться професійними знаннями та навичками, й ліки можуть відпускати навіть особи без фармацевтичної освіти.

Знецінення професії провізора призвело до погіршення захисту фармацевтичних працівників. Профспілки збереглися в медичному середовищі, але у фармацевтичному секторі їх немає. У зв’язку із цим на думку спадає вислів: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Що це означає для фармацевтичної спільноти? Це означає, що потрібно об’єднуватися за професійною ознакою й спільно напрацьовувати механізми захисту прав та інтересів фармацевтичних працівників.

Наразі в Україні триває процес реформування системи охорони здоров’я. Фармацевтичний сектор як складова медичної галузі також потребує реформування. У цьому контексті держава в першу чергу повинна спрямувати зусилля на забезпечення якісної фармацевтичної послуги. Вирішення цього питання знаходиться в площині професійної кваліфікації аптечних працівників.

Від кваліфікації працівника залежить якість послуги, яку він надає. Це беззаперечний факт. Тому держава має цінувати кваліфікованого фармацевтичного працівника, заохочувати його до постійного навчання, а післядипломна освіта має стати невід’ємною частиною трудових відносин.

Лише тісна співпраця освітян, роботодавців, професійних, у тому числі самоврядних, організацій, які представляють інтереси фармацевтичних працівників, може забезпечити реальні зміни в системі підготовки фахівців й повернення української фармації до принципу «Освіта через усе життя».

Лариса Просяник, голова правління громадської організації 
«Вінницька обласна асоціація фармацевтів «Кум Део», 
член громадської ради при Державній службі України
з лікарських засобів та контролю за наркотиками

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи