Як спростити життя аптеці: юридична консультація-практикум

— Колись дуже давно я прочитав у Н. Хілла твердження про те, що «банкір — мій друг». Я пов­ністю згоден з Н. Хіллом, але в умовах нашої сучасності з невеликим застереженням — банкір мій друг, якщо я точно впевнений, що зможу з ним розрахуватися.

Банк — це та установа, яка, опираючись на власне бажання прибутку, може витягнути економіку держави на вершину добробуту, зміцнивши національну валюту, — або, ґрунтуючись на тому ж таки бажанні прибутку, загнати економіку в прірву, знецінивши національну валюту. Куди банки будуть штовхати економіку держави, залежить виключно від того, як держава регулює діяльність банків. Надання кредитів є основним чинником зростання економіки. Головне, щоб кредити були дешевими.

Колись (здається, це був 2013 р.) я разом з дружиною зайшов в один з банків Праги і поставив запитання, чи дає цей банк кредит на купівлю нерухомості, і якщо дає — то в якій валюті і під який відсоток. На що отримав відповідь: «Так, даємо. В кронах. Під 2,75% річних». В Украї­ні на той час банки кредити давали, здається, під 14% у валюті і під 18% у гривні. Від того, що я почув у чеському банку, в мене піднявся настрій і, звернувшись до дружини, я висловив своє задоволення: «Нормально! 3% річних! Клас!». На що пані чеська банкірша замахала руками і перелякано вимовила: «Ні, ні, пан! Ні! Не під три! Під ДВА СІМДЕСЯТ П’ЯТЬ! ДВА СІМДЕСЯТ П’ЯТЬ!». Далі ця пані повідомила, що згідно з чеським законодавством кредити в Чехії надаються виключно в кронах і що банк не має права протягом 5 років підвищувати відсоткову ставку, а перш ніж підняти ставку, банк мусить економічно обґрунтувати таке підвищення й отримати дозвіл від Чеського національного банку, але вони не підвищують ці відсоткові ставки, оскільки немає такої необхідності і дуже багато мороки.

У той час я просто був збентежений такими дешевими кредитами, і до кінця не розумів всієї грандіозності такої системи. Розуміння прийшло пізніше. У 2014 р. Коли курс гривні до долара в Україні сягнув з 8 грн. до майже 30 грн. за долар і банки враз перестали давати кредити, пояснюючи свої відмови тим, що недобросовісні позичальники не повертають гроші. Я провів свій невеличкий аналіз і дійшов наступних висновків.

У моєму розумінні кожен банк хоче отримувати прибуток. І чим більший прибуток, тим краще для банкіра. І якщо в банкіра не буде обмежень, він буде збільшувати свій прибуток незалежно від чиєїсь, та й навіть своєї, добросовісності. Якщо обмеження будуть, банкір буде змушений керуватися цими обмеженнями і добросовісністю, яку тягнуть за собою ці обмеження.

У випадку з Чехією сталося так, що за кілька років інфляція чеської крони була меншою, ніж інфляція долара США. При цьому ті, хто взяли кредити, нічого не втратили, — адже вони як платили крону за кредит, так і продовжують її платити. Банкір же на тому, що крона укріпилася, заробив кілька американських центів, адже за 1 крону зараз можна купити більше доларів, ніж за 1 крону 5 років тому. На мій погляд, ця схема є якщо не ідеальною, то близькою до ідеалу — громадяни отримали дешеві стабільні кредити, а банкір тамує свою жагу прибутку тим, що інфляція національної валюти є повільнішою, і він отримує більше доларів. При такій системі банкіри спрямовують свої зусилля на недопущення знецінення національної валюти і, як наслідок, — на отримання особистої вигоди від такого стану речей.

В українській банківській системі отримання прибутку банкіром простіше, і міцність націо­нальної валюти не має великого значення, адже прибуток все одно підраховується в грошах народу Сполучених Штатів. Не буду стверджувати, що саме банківська система призводить в Україні до знецінення гривні, але впевнений, що вона є одним з таких чинників.

Отже, стосовно суті питання. Українське законодавство не забороняє брати гроші в борг будь-кому в будь-кого. Більше того, ви можете брати в борг навіть у зарубіжних підприємств, але то інша тема.

У Цивільному кодексі України є глава 71, § 1, статті 1046–1053, які регламентують умови договору позики. При цьому будь-яких обмежень чи заборон на отримання грошей у борг від юридичних чи фізичних осіб законодавство не містить. Якщо ви маєте бажання взяти гроші у борг в іншого підприємства чи особи, а така особа не проти вам їх дати, ви можете укласти простий письмовий договір позики, у якому необхідно вказати суму позики, строк та умови її повернення (це може бути повернення частинами або однією сумою), також, залежно від ваших з кредитором домовленостей, ви можете встановити розмір відсотків за користування позикою, передбачити штрафні санкції за несвоєчасне повернення боргу. Також ви можете домовитися про забезпечення позики і передати в заставу кредитору майно за вашою з ним домовленістю. У такому разі договір застави треба буде нотаріально посвідчити.

Також звертаю вашу увагу на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На практиці зазвичай при боргових зобов’язаннях сума, яка передається у борг, прив’язується до долара США, і боржник зобов’язується повернути борг у сумі, яка буде еквівалентній сумі, отриманій в борг, адже ніхто не хоче втрачати свої гроші.

Я би радив оформити договір позики з вищенаведеними умовами, вказавши суму боргу в гривнях з фіксацією її доларового еквівалента, та нотаріально посвідчений договір застави майна. Потім підтвердженням отримання грошей може бути або банківська квитанція про перерахування коштів на розрахунковий рахунок, або прибутковий касовий ордер. І нехай вам ці гроші стануть в нагоді для досягнення ваших цілей.

— У зв’язку з не досить повною інформацією, зазначеною в питанні, відповідь буде надано в двох варіантах.

1. У випадку, якщо до запиту керівництва поліції не додано жодних документів, а є лише посилання на нормативні акти, які взагалі не мають ніякого відношення до діяльності лікарні, надання такої інформації буде незаконним з огляду на наступне.

Інформація про стан здоров’я особи (навіть якщо ця особа є працівником поліції) не може поширюватися без згоди цієї особи (навіть якщо отримати таку інформацію хоче керівництво поліції). Заборона на поширення такої інформації міститься в частині 1 статті 14 Закону України «Про захист персональних даних».

Відомості про діагноз, тобто хворобу, є змістом лікарської таємниці, що визначено статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», і розголошувати їх інакше, ніж за згодою пацієнта, не можна. Закон України «Про охорону праці», на яку посилається керівництво поліції, взагалі не регулює відносини у сфері захисту або розповсюдження персональних даних. Не містить цей закон і обов’язку лікувального закладу надавати такі відомості будь-кому, у тому числі й поліцейським органам.

Виходячи з питання, припускаю, що керівництво поліції проводить розслідування стосовно ушкоджень здоров’я своїх працівників під час несення служби. Таке розслідування не є кримінальним провадженням і на нього не розповсюджується дія кримінального процесуального законодавства.

Нескладно переконатися, що текст наказу МВС України від 08.06.2016 р. № 475 у відкритому доступі відсутній, але наказ будь-якого органу, у тому числі МВС, не може суперечити закону і підміняти собою закон. З чого роблю висновок, що жодних правових підстав для отримання керівництвом поліції відомостей, які становлять лікарську таємницю, у запиті не міститься.

За таких обставин надання запитуваної інформації буде незаконним. Я б радив відмовити в наданні такої інформації з посиланням на незаконність розповсюдження лікарської таємниці та персональних даних з приміткою, що така інформація може бути надана суб’єкту персональних даних або за згодою суб’єкта персональних даних, тобто пацієнта, або у випадках, передбачених частиною 2 статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» — тобто у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. У разі, якщо до запиту надано письмову згоду особи, про яку йдеться в запиті, про надання такої інформації, — цю інформацію необхідно надати.

— Ні, це не так. Ні касовий апарат, ні КОРО у ФАП не потрібні.

— О! Саме це симптоматичне питання — «А чого ВОНИ кажуть, що треба?!..» — я чую систематично, і доволі часто воно стосується не лише взаємовідносин аптек із фіскальною службою. Це питання звучить при спілкуванні найрізноманітніших підприємств і громадян після спілкування з будь-яким державним органом. «Чого ВОНИ так кажуть?»

Впевнений, що перш ніж відповісти на питання: «Чого ВОНИ так кажуть?», — я мушу відповісти на питання: «Чому Я так кажу?».

Законодавство має свою структуру, і свою структуру має кожен закон. До законів є підзаконні акти, постанови, накази, тлумачення. У той же час доволі часто в законодавстві виникає колізія, коли один нормативний акт містить суперечності з іншим. А дуже часто буває так, коли один нормативний акт доповнює, деталізує або конкретизує інший.

Податковий кодекс — це закон, який містить систематизовані норми податкової галузі. І облік, порядок обрахування, розміри податків та контроль за їх сплатою і багато чого іншого, пов’язаного з податками в Україні, регулюється саме Податковим кодексом України. Податковий кодекс України, як і будь-який інший закон, — є обов’язковим до виконання всіма платниками податків. Цей кодекс приймався Верховною Радою України для регуляції всіх відносини у сфері справляння податків і зборів. Він обов’язковий для всіх галузей господарств — для сільгоспвиробників і банків, авіаперевізників і авіабудівників, громадського харчування і шоу-бізнесу, і навіть для аптек. І звичайно, навіть в такому великому кодексі законодавець не може передбачити специфіку всіх видів господарської діяльності, які є в державі.

У випадках, коли потрібна регуляція специфічної сфери, можуть прийматися інші нормативні акти. Одним з таких актів є саме Постанова КМУ від 30.11.2016 р. за № 929 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)».

Абзац 2 пункту 158 цих Ліцензійних умов встановлює: «Приміщення фельдшерських, фельдшерсько-акушерських пунктів, сільських, дільничних лікарень, амбулаторій, амбулаторій загальної практики — сімейної медицини у такому випадку не є місцем провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами у значенні, наведеному в Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Тобто, виходячи з цього положення, ФАП не є місцем провадження господарської діяльності аптеки. А РРО або КОРО повинні бути тільки в місцях здійснення господарської операції. І саме з цієї причини я кажу, що в таких ФАП РРО та КОРО не потрібні. Звичайно, що авторитет Державної фіскальної служби України (ДФСУ) незрівнянно вищий за моє бачення законодавства, і тому я для підкріплення своєї позиції буду посилатися на Ухвалу Вищого адміністративного суду, яка вже друкувалася у вашому поважному виданні. Так от, в цій Ухвалі Вищий адміністративний суд підтримав мою спільну з аптекою позицію про те, що ФАП не є структурними підрозділами аптеки, і ні РРО, ні КОРО їм не потрібні. Саме виходячи з вищевикладеного, я кажу: «Ні касовий апарат, ні книга обліку розрахункових операцій у ФАП не повинні бути».

Але ж — «Чого ВОНИ кажуть, що треба?!». Спробую пояснити своє бачення «їхнього казання».

Уявіть собі працівника ДФСУ, до якого ви звернулися за консультацією. Уявіть його робочий день, тиждень, місяць. Уявіть собі коло його спілкувань — тут підприємці найрізноманітніших галузей, тут може бути й важке машинобудування, і легка промисловість, і будь-що ще, і навіть аптеки. Уявіть ті нормативні акти, які цей скромний послідовник Апостола Матфія застосовує в своїй діяльності. Тут і Податковий кодекс України, і закони, що регулюють обіг готівки, алкоголю, тютюну, валюти і ще хтозна-що. Цей податківець увесь час постійно й систематично виконує вказівки свого керівника, донараховує податки і застосовує штрафи (його за це й похвалити можуть, та дуже сварять, коли не донараховує), вивчає нормативні акти і проходить різні заліки та атестації.

Уявили? А тепер скажіть, чи можете ви уяви­ти, щоб ця людина сиділа і вивчала Ліцензійні умови, затверджені Постановою КМУ від 30.11.2016 р. за № 929? Чи можете ви уявити, що ці Ліцензійні умови є обов’язковими для вивчення в податковій інспекції?

І я не можу такого уявити! Я гадаю, що такий працівник навіть уяви не має про існування Ліцензійних умов, не кажучи вже про текст абзацу другого пункту 158 цих самих Ліцензійних умов.

А тепер риторичне питання — як інспектор фіскальної служби може сказати, що касовий апарат не потрібен, якщо він навіть гадки не має про той самий абзац № 2 в пункті № 158? Відповідь очевидна — «ніяк!» І саме тому, «він каже» — треба.

Різниця між мною та інспектором фіскальної служби полягає в тому, що я знаю набагато менше нормативних актів, ніж він, — але я знаю про невелике речення у вже згаданих Ліцензійних умовах, про існування якого такий інспектор може навіть не здогадуватися. І це знання дає мені право наполягати саме на своєму баченні цих правовідносин.

І ще одне. Між фіскальною службою і мною як адвокатом є невеличка різниця — вся діяльність інспектора спрямована на стягнення податків (його ніхто не посварить, якщо він стягне більше, ніж треба). Моя ж діяльність покликана знайти законну можливість спростити життя підприємцю.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!