Де починається корупція в медицині і як її побороти?

КОРУПЦІЙНІ РИЗИКИ В СИСТЕМІ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Відкриваючи третю секцію форуму, медичний директор ПАТ «Фармак» Віталій Усенко представив доповідь на тему «Адаптація міжнародного досвіду фінансування охорони здоров’я та підходів до лікарського забезпечення як мінімізація корупційних ризиків».

У 2015 р. всі держави — члени ООН погодилися докласти зусиль для досягнення загального охоп­лення медико-санітарними послугами до 2030 р. в рамках Цілей у галузі сталого розвит­ку. Загальне охоплення медико-санітарними послугами забезпечує доступ до основних якісних медико-санітарних послуг; безпечних, ефективних і прийнятних за вартістю основних лікарських засобів і вакцин; захист від фінансового ризику.

На що поширюється загальне охоплення медико-санітарними послугами? В інформаційному бюлетені ВООЗ від грудня 2016 р. № 395 йдеться про те, що воно не означає безкоштовне охоплення всіма можливими медико-санітарними заходами, незалежно від їх вартості, оскільки жодна країна не може забезпечити безкоштовного надання всіх послуг на стійкій основі. Воно включає всі компоненти системи охорони здоров’я: медичне обслуговування, трудові ресурси охорони здоров’я, медичні заклади та комунікаційні мережі, технології охорони здоров’я, інформаційні системи, механізми забезпечення якості, а також керівництво і законодавство.

Говорячи про систему стандартизації надання медичної допомоги, В. Усенко зазначив, що стандарти (протоколи) діагностики та лікування хвороб включають повний цикл надання медичної допомоги: як діагностику, так і медикаментозні й немедикаментозні методи лікування.

Виникає питання: на які протоколи орієнтуватися для забезпечення надання медичних послуг на стійкій основі? Проблемою є те, що всі існуючі в світі протоколи, які спробують застосувати в одній країні, не дозволять виконати надання медичних послуг на стійкій основі. Жодній державі не вистачить на це ресурсів.

У Міжнародній бібліотеці керівництв містяться 6410 протоколів 96 організацій 87 країн. У ЄС, за словами експерта, відсутнє Національне агентство з оцінки технологій охорони здоров’я (Health Technology Assessment — HTA). Усі протоколи і стандарти в ЄС створюються професійними асоціаціями лікарів. У середині держав ЄС немає єдиного підходу до економічно обґрунтованих методів лікування. У кожної країни може бути своя система HTA і свої підходи в залежності від фінансових ресурсів системи охорони здоров’я конкретної держави ЄС.

Європейську мережу оцінки технологій охорони здоров’я (European network for Health Technology Assessment — EUnetHTA) було створено для формування ефективної та стійкої мережі для оцінки технологій охорони здоров’я в Європі. EUnetHTA підтримує співпрацю між європейськими організаціями з оцінки технологій охорони здоров’я, яка приносить додаткову цінність на європейському, національному та регіо­нальному рівнях.

Розвинені країни створюють національні агентства з НТА. Зокрема, у Великобританії — це Національний інститут здоров’я та якості медичної допомоги (The National Institute for Health and Care Excellence — NICE). Британський національний формуляр — це довідкове керівництво при призначенні лікарських засобів з доведеною ефективністю. Формуляр безпосередньо пов’язаний з протоколами (стандартами) лікування, тобто містить лікарські засоби, прийняті в протоколах медичної допомоги.

Постає риторичне питання: чи є в Україні зв’язок між затвердженими протоколами лікування та національним формуляром?

В нашій державі є проблеми з доступністю достатньої і достовірної інформації щодо доказової бази лікарських засобів. Законодавство України застаріле і не відповідає нормам ЄС. В ЄС інформація, що міститься в заявці на державну реєстрацію лікарського засобу (marketing authorization application), на відміну від України, не є конфіденційною. Прикладом є публічний звіт за оцінкою реєстраційного досьє (European Public Assessment Report — EPAR), у якому міститься така інформація, як тип заявки; на яких підставах приймалося рішення про реєстрацію, а для біосимілярів і генеричних лікарських засобів також референтний препарат; ким і яким чином проводилося дослідження еквівалентності лікарських засобів, і його результати.

Проблемні питання національної політики України щодо забезпечення ліками полягають у наступному:

• що робити з ліками зі старими молекулами і рослинними препаратами, доказова база яких відповідає регуляторним нормам, що дія­ли багато років тому? Які підходи повинні бути для таких ліків?
• на що орієнтуватися під час розробки та впровадження національної стратегії, адже єдиного підходу немає навіть всередині країн ЄС?
• чи повинна національна політика щодо забезпечення лікарськими засобами враховувати існуючі практики медичної допомоги та економічні можливості держави або просто автоматично переносити практики з розвинених країн?

Факторами, які мінімізують корупційні ризики, на думку доктора юридичних наук, професора, провідного наукового співробітника Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Оксани Солдатенко, є однозначне трактування будь-якого закону і реальна відповідальність корупціонерів перед законом.

Багато надій покладалося розробниками на ухвалений у 2015 р. закон щодо передачі бюд­жетних закупівель ліків міжнародним організаціям, який мав, на їхнє переконання, покласти край корупції в цій сфері. Однак проведений Рахунковою палатою України аудит показав, що міжнародним організаціям створено особливі умови діяльності. Укладеними МОЗ України договорами з такими організаціями не передбачено відповідальність за несвоєчасні поставки ліків, механізми розв’язання спорів. Це стало передумовою для затримок поставок закуплених ліків на 1,5 року. Бюджетні кошти не використано вчасно. Як наслідок, пацієнти вимушені були або припинити терапію, або змінити схему лікування чи взагалі не отримати його. «Це говорить про конфлікт інтересів: виборна особа проголосувала за закони, не розуміючи ризиків, які можуть потім настати. Громадяни, які обрали цю особу, не отримують необхідного лікування», — зауважила О. Солдатенко.

Говорячи про прийнятий Парламентом Закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», доповідач поставила питання: чи не призведе ухвалення неконституційного закону до появи корупційних ризиків?

Конституція України говорить про те, що медична допомога є безоплатною. Однак у прийнятому законі мова йде про часткову безоплатність. У цьому аспекті доповідач нагадала про норму Основного Закону, яка встановлює, що при прий­нятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Не узгоджуються з Конституцією України і положення закону, які визначають створення Національної служби здоров’я України — нового центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення. «Закони мають регулювати суспільні відносини, а не створювати чи ліквідувати якісь органи», — наголосила доповідач, додавши, що на нестворений орган Держбюджетом–2018 вже передбачено 13 млрд грн.

Восени 2017 р. народні депутати також ухвалили в першому читанні законопроект «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо забезпечення державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів» (реєстраційний № 6604). Згідно з проектом закону видатки на утримання матеріально-технічної бази державних і комунальних закладів охорони здоров’я передаються на місцевий рівень та фінансуватимуться за рахунок коштів місцевого бюджету. Однак одна справа, коли це бюд­жет великого міста, і інша — бюджет села. Виникає питання: як села будуть утримувати занедбані об’єкти матеріально-технічної бази.

Законопроектом пропонується за рішенням Уряду дозволити надання медичної субвенції тільки на окремі види медичних послуг й лікарських засобів та певні програми медичної допомоги й громадського здоров’я. Постає питання: про які саме медичні послуги, ліки та програми йде мова.

Окремо О. Солдатенко звернула увагу на те, яким чином ухвалювався в першому читанні законопроект. За своєю суттю він є аналогічним законопроекту «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (реєстраційний № 6329), який було відхилено Парламентом 8 червня 2017 р. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України відхилений нею законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Парламенту відповідного скликання.

Резюмуючи, доповідач наголосила на тому, що прийняття таких рішень з порушенням Конституції України, Бюджетного кодексу України, бездіяльність посадових осіб, передача фінансування на рівень територіальних громад в умовах незакінченої адміністративної реформи — це великий ризик. Закономірним є питання: кому це потрібно і чим це закінчиться?

На початку квітня 2017 р. Парламент ухвалив Закон № 2002 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» щодо автономізації закладів охорони здоров’я. На думку Ірини Селіванової, кандидата юридичних наук, доцента кафедри господарського права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, цей закон має змінити стару систему. «Пропонується зміна системи фінансування, непропорційної койко-місцям», — зазначила вона.

Чи працює прийнятий закон і чи відбувається зараз активний процес автономізації закладів охорони здоров’я? Відповідаючи на це питання, І. Селіванова звернула увагу на 2 моменти:

1) автономізація — це перетворення закладу на підприємство;
2) система фінансування має бути пропор­ційною кількості укладених декларацій між лікарем і пацієнтом.

У Полтавській обл. зі 107 наявних закладів охорони здоров’я 3 реорганізовано в комунальні некомерційні підприємства. Про це повідомила Алла Бредіхіна, заступник начальника управління — начальник відділу фінансово-економічної роботи та медичної допомоги матерям і дітям управління фінансово-економічної роботи, медичної допомоги матерям і дітям та медицини катастроф Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації. «Поки що нічого не змінилося. Ці комунальні некомерційні підприємства отримують таке ж бюджетне фінансування, як і раніше. Тобто витрачають кошти в тому ж правовому полі, як і бюджетні заклади», — повідомила вона, додавши, що відповіс­ти на питання, чи отримали автономізовані заклади нові можливості, через півроку після їх реорганізації, складно.

За її словами, питання не в тому, яка форма закладу — бюджетні заклади чи казенні підприємства/комунальні некомерційні підприємства. Питання в тому, навіщо здійснювати реорганізацію, якщо на сьогодні немає розуміння того, як має формуватися фінансовий план закладу. «Поки ми не будемо мати розуміння того, що лікувальний заклад має надавати, який перелік медичних послуг, зміна його статусу ні до чого не призведе», — зазначила вона.

Що стосується забезпечення потреби медичних закладів у ліках, включених до Національного переліку основних лікарських засобів, то за існуючого бюджетного фінансування покрити таку потребу на 100% неможливо.

І. Селіванова додала, що автономізація не закінчується перетворенням закладу в некомерційне підприємство. Автономізація — це зміна ідеології функціонування закладу. Сьогодні ж, за її словами, поки що працює стара система.

Олена Хитрова, керівник практики медицини та фармації ЮФ ILF, експерт медичної групи Реанімаційного пакета реформ, член Харківської експертної групи підтримки медичної реформи, адвокат, зупинилася на факторах, які виступають підґрунтям для виникнення корупції в медичній сфері.

Так, корупція на рівні відносин пацієнта і лікаря виникає внаслідок низьких заробітних плат останніх, бажання пацієнта гарантовано отримати якісні медичні послуги без черг. Тобто, це вказує на відсутність сервісу у сфері надання медичних послуг. Корупція на другому рівні призводить до окремих випадків, коли лікар має заплатити за робоче місце в системі. За словами юриста, медичний працівник не тільки вимушений платити за місце, а й виконувати щомісячний план відпрацювання, через те що сьогодні лікарні — це бюджетні заклади, яким дали вказівку «зверху».

Що стосується функцій нової Національної служби здоров’я України, то вона укладатиме з медичними закладами договори, які передбачатимуть, що останні зобов’язані надавати медичну допомогу будь-якій особі. Мова йде про первинну медичну допомогу. Декларація — це заява і факт підтвердження пацієнтом наміру скористатися своїми правами. Оплата медичному закладу Національною службою України буде пропорційною кількості підписаних між лікарем і пацієнтом декларацій.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В МЕДИЧНІЙ СФЕРІ

Питання корупції у сфері охорони здоров’я є актуальними і для Латвії. Про те, як у цій країні борються з цим явищем, розповіла Сандра Кайя (Sandra Kaija), доктор юридичних наук, професор Ризького університету ім. Страдіня.

Дослідження, опубліковане в 2016 р. міжнародною дослідницькою компанією Health Consumer Powerhouse, показало, що неофіційні платежі лікарям в латвійській системі охорони здоров’я — це реальність, з якою пацієнти стикаються щодня. Латвія входить до числа країн, де жителі/пацієнти переконливо заявили, що неофіційні платежі лікарю пацієнтом є частим явищем.

Опитування, проведене латвійським Дослідницьким центром громадської думки, показало, що серед респондентів з Латвії віком 18–74 років, які зверталися за медичною допомогою в поліклініку і/або лікарню протягом останніх 2 років, кожен третій (33%) здійснював неофіційні платежі, використовував знайомство або подарунки для осіб, з якими контактував, у тому числі 21% презентували невеликі подарунки (сувеніри, квіти, цукерки), 16% використовували особисті зв’язки, 7% — неофіційні платежі, 1% — великі подарунки і 0,4% — оплачували обід або розважальні заходи.

Серед обставин, які сприяють корупційним ризикам, С. Кайя виокремила наступні:

• соціально-економічні: диспропорція між низьким рівнем заробітних плат лікарів і реальними витратами на задоволення власних потреб;
• політичні: зміна політичних сил, які перебувають при владі, може призвести до непродуманих змін у пріоритетах розвитку системи охорони здоров’я, створюючи додаткове навантаження на співробітників. У політичному аспекті суспільство вказує на низький рівень фінансування охорони здоров’я як причину корупції, що істотно впливає на доступність медичних послуг;
• функціональні: корупційні ризики в медичних закладах пов’язані з функціональними обов’язками співробітників, які мають прямий контакт з пацієнтами, працюють з конфіденційною інформацією, вирішують проб­леми, пов’язані зі здоров’ям і життям;
• загальне ставлення суспільства до корупції.

За словами С. Кайї, з 1 січня 2018 р. у Латвії запроваджується обов’язкове страхування здоров’я. Наразі невідомо, як це буде організовано. У 2018 р. питання має бути врегульовано на рівні уряду Латвії, який повинен розробити і затвердити відповідні правила. Повноцінно нова система має запрацювати з 2019 р. Для того щоб мати доступ до медичних послуг, латвійці мають щороку одноразово вносити платежі, так звані медичні податки. У 2018 р. платіж становить 1% від річного розміру мінімальної зарплати, тобто 51,6 євро, в 2019 р. — 3% (154,8 євро), у 2020 р. — 5% (258 євро). За близько 20 категорій громадян медичний податок сплачує держава.

У Латвії, як і в Україні, передбачена кримінальна відповідальність за протиправну вимогу і прийняття благ та їх протиправне надання. При цьому особу, яка запропонувала благо, може бути звільнено від кримінальної відповідальності у 2 випадках:

• якщо у відношенні цієї особи мало місце вимагання блага;
• якщо вона добровільно повідомила про те, що сталося, і активно сприяла розкриттю і розслідуванню злочинного діяння.

Поняття корупційного ризику є відносно новим для України. На цьому наголосив Ігор Ткаченко, кандидат політичних наук, доцент кафедри державного управління Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

В Україні поняття «корупційний ризик» визначено на рівні Методології оцінювання корупційних ризиків у діяльності органів влади, затвердженої рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) від 02.12.2016 р. № 126. Корупційний ризик — це ймовірність того, що відбудеться подія корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, яка негативно вплине на досягнення органом влади визначених цілей та завдань.

Законом України «Про запобігання корупції» визначено перелік органів, які зобов’язані затверд­жувати на основі визначення корупційних ризиків антикорупційні програми, у рамках яких має здійснюватися не лише моніторинг таких ризиків, а й певні заходи, пов’язані з їх усуненням.

За словами І. Ткаченка, МОЗ України було одним з міністерств, яке затвердило антикорупційну програму поза межами, встановленими законодавством, тобто не до 1 квітня, а лише у вересні 2017 р. Наказом МОЗ України від 01.08.2017 р. № 889 «Про організацію підготовки антикорупційної програми Міністерства охорони здоров’я України на 2017 рік» створено комісію з оцінки корупційних ризиків та моніторингу виконання антикорупційної програми». До її складу серед інших увійшли представники Transparency International Україна, Центру протидії корупції, ПРООН та ін.

За пріоритетністю корупційні ризики поділяються на низькі, середні і високі. МОЗ України визначило 17 корупційних ризиків, з яких 10 — низької пріоритетності, 7 — середньої. До корупційних ризиків середньої пріоритетності профільне міністерство віднесло серед іншого: недостатнє правове регулювання у сфері здійснення закупівель лікарських засобів та медичних виробів; недосконалу нормативно-правову базу щодо порядку направлення хворих на лікування за кордон, що потребує оновлення; несистематичне здійснення контролю за виконанням заходів щодо запобігання корупції на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління МОЗ України.

«Участь громадськості в цьому процесі є важливою. Без вас вони (органи влади — прим. ред.) не зможуть правильно визначити ризики і впроваджувати антикорупційні програми», — зауважив І. Ткаченко, закликавши представників медичної сфери більш уважно вивчати ці питання та аналізувати їх, брати активну участь в імплементації антикорупційних механізмів у діяльність профільного міністерства.

«Коли ми говоримо про корупцію, ми маємо на увазі перш за все те, коли представники влади, тобто особи, наділені публічною владою, застосовують її всупереч публічним інтересам на свою користь», — продовжила Ірина Бойко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого.

За її словами, дорога подолання корупції починається з першого кроку, яким може бути адміністративна відповідальність за корупційне правопорушення. Мова йде про осіб, уповноважених на виконання функцій держави, починаючи з міністра охорони здоров’я, керівників інших центральних органів виконавчої влади, що діють у сфері охорони здоров’я, наприклад, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування і посадових осіб юридичних осіб публічного права. Усі вони є суб’єктами адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією.

Українське суспільство має прийти не лише до ідеї подолання корупції, а й до того, що притягнення до відповідальності має відбуватися за чіткими правилами, які б свідчили про законність, верховенство права і справедливий судовий розгляд справ. «Лише в такому випадку і особа, яка буде притягнена до відповідальності, і суспільство будуть усвідомлювати, що ми діємо правовим способом», — наголосила І. Бойко.

Однак, за її словами, дуже часто судові органи нехтують встановленими правилами. Більше того, безпосередньо законодавство закладає такі правила, які не відповідають принципу верховенства права. Певні позиції судових інстанцій спрямовують судову практику на те, щоб встановлені правила були порушені.

По-перше, мова йде про строки притягнення до адміністративної відповідальності. Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) встановлює, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, може бути накладено протягом 3 міс з дня його виявлення, але не пізніше 2 років з дня його вчинення. Проте, з 1,5 млн декларацій, що знаходяться в системі НАЗК, за рік цей орган перевірив лише близько 100. Тобто виходить, що на перевірку всіх декларацій знадобляться роки. Таким чином, притягнути до адміністративної відповідальності за виявлені в ході перевірок порушення буде неможливо.

По-друге, справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, розглядаються за обов’язковою участю особи, яка притягається до відповідальності. Проте, є випадки, коли такі справи розглядаються без участі такої особи, що, на думку І. Бойко, також є порушенням правил притягнення до адміністративної відповідальності.

По-третє, за правопорушення, пов’язані з корупцією, передбачені стягнення у вигляді штрафу, конфіскації отриманого доходу від протиправної діяльності і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на 1 рік. Конфіскація отриманого доходу від протиправної діяльності — це додаткове стягнення, яке обов’язково застосовується при притягненні особи до адміністративної відповідальності. Однак, є судові рішення, у яких про застосування конфіскації не йшлося, що, за словами доповідача, також є порушенням.

По-четверте, КУпАП встановив, що під час розгляду справ про адміністративні правопорушення обов’язковою є участь прокурора. Однак така участь є так би мовити умовною: прокурор може знайомитися з матеріалами справи, проте не може оскаржити рішення.

«Ми маємо комплексно долати корупцію, зважаючи на те, що регулювання цією сфери здійснюється різними галузями права, у тому числі адміністративними. І тут ми можемо мати такий ефективний інструмент подолання корупції на початкових етапах, як адміністративна відповідальність», — зазначила наостанок І. Бойко, додавши, що мають бути виписані такі правила, щоб і суспільство, і громадянин зокрема погодилися з тим, що притягнення до відповідальності є справедливим.

За словами Олександ­ра Житнього, доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського націо­нального університету ім. В.Н. Каразіна, суб’єктом корупційного злочину може виступати і «рядовий» лікар, якщо він одержує неправомірну вигоду за виконання своїх службових обов’язків.

МОЗ України і правоохоронні органи розуміють, що джерелами інформації про різноманітні правопорушення мають бути громадяни, стимулюють їх до надання таких даних шляхом закликів повідомляти на гарячі лінії відомств.

Ще у квітні минулого року було анонсовано про створення в Національному антикорупційному бюро підрозділу з розслідування фактів корупції в сфері охорони здоров’я в особі 50 детективів. «До кожного медичного закладу, лікаря не приставиш детектива. Тому держава зацікавлена в одержанні інформації про ті чи інші корупційні правопорушення. Проте наші громадяни зі своїм менталітетом не дуже схильні до співпраці з правоохоронними органами», — зауважив О. Житній.

У цьому контексті доповідач зупинився на питанні кримінально-правового заохочення в системі протидії корупції. Мова йде про звільнення від кримінальної відповідальності і схилення до співпраці з правоохоронними органами осіб, які надали незаконну винагороду. Так, відповідно до ч. 5. ст. 354 Кримінального кодексу України, особа, яка запропонувала, пообіцяла або надала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо після пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди вона до отримання з інших джерел інформації про цей злочин добровільно заявила про те, що сталося, та активно сприяла розкриттю злочину, вчиненого особою, яка одержала неправомірну вигоду або прийняла її пропозицію чи обіцянку.

Кримінальний закон у даному випадку гарантує такій особі звільнення від кримінальної відповідальності. З процедурної точки зору кримінальне провадження закривається. При цьому коруптер — особа, яка вчинила злочин у вигляді пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди, не визнається невинуватою і не виправдовується. «Це так звана нереабілітуюча підстава для закриття кримінального провадження. Особа стає свідком у кримінальному процесі — дуже зручною особою для правоохоронної системи для того, щоб використовувати її свідчення в суді щодо корупціонера», — зазначив О. Житній.

Гарантоване звільнення від кримінальної відповідальності коруптера за сприяння розкриттю корупційного злочину здатне утримати потенційних корупціонерів від протиправної активності.

Доповідач звернув увагу на те, що корупційні злочини є «двосторонніми» правопорушеннями, у яких беруть участь корупціонер (одержувач неправомірної вигоди) і коруптер. У приховуванні злочину зацікавлені обидві сторони. Тому корупційні злочини важко виявляються, розкриваються і розслідуються без залучення до співробітництва з правоохоронними органами учасників корупційних практик.

Олексій Кущ, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального та адміністративного права і процесу Полтавського юридичного інституту, зупинився на питанні обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, звернувши увагу на те, що поняття «суміщення» і «сумісництво» не є тотожними.

Законодавство (ст. 172-4 КУпАП) встановлює обмеження щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Медична практика не є сумісництвом. Поняття «медична практика» застосовується в Основах законодавства України про охорону здоров’я в контексті отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики. Ліцензійні умови з медичної практики визначають, що медична практика — це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами — підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії. «Відповідно, уже наявні певні суперечності щодо зайняття господарською діяльністю з метою отримання прибутку і заборон, встановлених ст. 172-4 КУпАП­», — зауважив О. Кущ.

Проте згідно з Методичними рекомендаціями «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування» Міністерства юстиції України слід брати до уваги, що вказаний термін передбачений саме для застосування до господарської діяльності у відповідній сфері. Водночас у контексті антикорупційного законодавства йдеться не про господарську чи підприємницьку діяльність зі здійснення медичної практики, а про можливість займатися нею в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я. «Таким чином, Мінюст чітко окреслив сферу, де ми можемо говорити про такий термін, як «сумісництво», з точки зору медичної практики», — підкреслив доповідач.

19 жовтня Парламент ухвалив Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», однак оприлюднено його було лише 30 грудня 2017 р. Катерина Кулик, кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного юридичного інституту, представила до уваги присутніх аналіз законопроекту на предмет наявності корупціогенних факторів.

Аналіз законопроекту було проведено за Методологією проведення антикорупційної експертизи, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5.

Найпоширенішим корупціогенним фактором є наявність у законопроекті оціночних понять. Їх неоднозначне трактування різними суб’єктами на власний розсуд може призвести до зловживань своїми обов’язками. У якості прикладу доповідач навела такі оціночні поняття, як «лікарські засоби належної якості», «певні категорії осіб», «раціональне використання коштів» та ін.

Ще один корупціогенний фактор — дискреційні повноваження, тобто сукупність прав та обов’язків органів державної влади та місцевого самоврядування або уповноважених осіб, що надають можливість вибору на власний розсуд одного з декількох управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. У законопроекті містяться такі формулювання, як «можуть встановлюватися», «можуть фінансувати», «можуть покриватися», «ставки можуть використовуватися як разом, так і окремо» тощо.

Законопроектом також визначено, що «особи, винні у порушенні законодавства про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення, несуть відповідальність відповідно до закону». Одразу постає ряд питань: які особи? яку відповідальність? і відповідно до якого закону нестимуть відповідальність? Пояснення відсутні.

У проекті закону містяться нормативні приписи нечіткого значення, які можуть спричинити неоднозначне їх тлумачення при реалізації цих норм. Так, наприклад, «пацієнти зобов’язані виконувати медичні приписи лікаря». Як діяти у випадку, якщо такі приписи надав некваліфікований лікар?

Законопроектом не встановлено чітких процедур реалізації нормативних приписів, що також створює умови для виникнення корупційних відносин. Так, передбачено, що «звуження програми медичних гарантій не допускається, крім випадків, встановлених законом», або «уніфікована форма медичних приписів у відповідності до вимог, встановлених законодавством».

«Значна частина корупційних ризиків стала можливою за наявності суттєвих прогалин і недоліків у законодавстві, які можна подолати шляхом внесення певних змін», — підкреслила на­останок К. Кулик.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!