Програма Президента України
щодо реформування медичної галузі

Проект програми створювався в робочих групах Комітету з економічних реформ, які об’єднали представників державного апарату, регіональної влади, бізнесу, українського й міжнародного експертного співтовариства. Він охоп­лює широкий набір стратегічних перетворень за 5 напрямами:

1. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізацію державних фінансів і створення стійкої фінансової системи;
2. Формування режиму максимального сприян­ня розвитку бізнесу шляхом зменшення ролі держави в регулюванні економіки, усунення адміністративних бар’єрів для бізнесу, модернізації податкової системи та поглиблення міжнародної економічної інтеграції України;
3. Модернізація інфраструктури і базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і житлово-комунальному господарстві, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг;
4. Збереження та розвиток людського і соціального капіталу шляхом підвищення ефективності і стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування;
5. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби та виконавчої влади.

На особливу увагу заслуговує розділ проекту програми, присвячений реформуванню системи медичного обслуговування, огляд якого ми і пропонуємо увазі читачів.

РЕФОРМА МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Незважаючи на принципи, проголошені у Конституції України, система охорони здоров’я не забезпечує рівного безкоштовного доступу населення до якісних медичних послуг, що вже призвело до катастрофічної демографічної ситуації. Очікувана тривалість життя населення України становить 68,2?років, що в середньому на 10?років нижче, ніж у країнах ЄС. Коефіцієнт дитячої смертності в 2,5?рази вищий, ніж у «старих» країнах ЄС, рівень передчасної смертності втричі перевищує аналогічний показник ЄС, рівень смертності від туберкульозу — в 20?разів вищий, ніж у європейських країнах.

Існує також проблема нерівного доступу до медичних послуг, зокрема він обмежений для незаможних верств населення. Ускладнюється ситуація і за рахунок наявності відомчої медицини. Має місце суттєва диспропорція доступу до медичних послуг для сільського і міського населення. Також важким є тягар особистих витрат населення, пов’язаний з їх оплатою. Згідно з даними офіційної статистики витрати населення перевищують третину загального обсягу фінансування галузі (40% у 2008?р.) і здійснюються безпосередньо під час одержання медичних послуг.

На думку розробників проекту програми, причинами виникнення зазначених проблем є:

• відсутність зв’язку між якістю отриманих медичних послуг і видатками на її фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці;
• низький рівень профілактики та частки первинної медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг;
• неефективне використання бюджетних коштів на охорону здоров’я. На 100?тис. населення в Україні припадає 5,6?лікарень, тоді як у 10?найбільш розвинених країнах ЄС (ЄС-10) цей показник становить 2,6; кількість ліжко-місць в Україні — 868?на 100?тис. населення, а в ЄС-10 — 644; кількість лікарів на 100?тис. населення в Україні — 302, у ЄС-10 — 261. 86% бюджетних коштів, що виділяються на охорону здоров’я, йдуть на утримання лікувальних закладів та заробітну плату;
• дублювання медичних послуг на різних рівнях, відсутність механізму управління потоками пацієнтів на різних рівнях надання медичних послуг;
• низька самостійність лікувальних закладів при використанні фінансових ресурсів.

Мета реформування

Головна мета реформування медичної галузі — поліпшення здоров’я населення, забезпечення рівного і справедливого доступу всіх членів суспільства до медичних послуг належної якості. Для її досягнення поставлено такі завдання:

• підвищити якість та доступність медичних послуг;
• поліпшити ефективність державного фінансування;
• створити стимули для формування здорового способу життя населення та забезпечення належних умов праці.

Здійснення реформ у бюджетній моделі фінансування охорони здоров’я України дозволить підготувати умови для переходу до страхової медицини (соціального медичного страхування).

Необхідні кроки

Для підвищення якості медичних послуг необхідно забезпечити:

• перехід до закупівлі державою послуг у закладів охорони здоров’я на контрактній основі. При цьому на первинному рівні буде здійснюватися оплата за кількість осіб, які мешкають у межах певної території; на вторинному і третинному — залежно від обсягів, структури і якості наданої медичної допомоги. Закупівля обладнання й інших матеріально-технічних засобів здійснюватиметься у тому числі і за рахунок цільових бюджетних програм;
• широке впровадження клінічних протоколів;
• розробка системи індикаторів якості роботи медичних закладів, створення незалежних центрів оцінювання якості медичних послуг;
• зміна системи оплати праці медичних працівників за рахунок виділення 2 складових — постійної (на основі єдиної тарифної сітки) та змінної — залежно від обсягу та якості наданої медичної допомоги.

З метою підвищення доступності медичних послуг запропоновано:

• ввести чітке структурне розмежування первинного, вторинного й третинного рівнів медичної допомоги в нормативних актах;
• здійснити структурну реорганізацію галузі шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги, госпітальних округів з урахуванням відстані транспортування пацієнтів до медичних закладів. Під центрами первинної медико-санітарної допомоги маються на увазі лікувальні заклади з правами юридичної особи, до складу яких входять амбулаторії загальної практики/сімейної медицини та фельдшерсько-акушерські пункти, що забезпечують надання первинної лікарської та долікарської допомоги на території окремого сільського району або міста з кількістю населення від 30?до 100?тис. осіб. Госпітальний округ — це функціональне об’єднання кількох адміністративно-територіальних одиниць, населення яких забезпечується вторинною медичною допомогою за рахунок комплексу медичних закладів, що спеціалізуються залежно від інтенсивності наданої допомоги;
• розвиток інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі первинної медичної допомоги;
• підтримка розвитку приватного сектору медичних послуг, забезпечення доступу до державного фінансування на конкурсній основі.

Серед необхідних кроків для поліпшення ефективності фінансування галузі охорони здоров’я виділено:

• скорочення 4-рівневої системи фінансування до 2–3 рівнів на основі об’єднання фінансових ресурсів: для первинної медико-санітарної допомоги — на районному і міському рівнях, для вторинної й третинної — на обласному (для державних спеціалізованих центрів і клінік науково-дослідних інститутів — на державному);
• зміна адміністрування видатків медичних закладів на основі розробки і впровадження єдиної методики розрахунків вартості медичних послуг, формування системи єдиних національних тарифів, переходу від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу коштів (глобальний бюджет);
• підвищення частки первинної медичної допомоги в загальному обсязі фінансування медичних послуг, стимулювання проведення профілактичних заходів.

З метою формування здорового способу життя серед населення заплановано:

• перехід до міжвідомчих і міжсекторальних програм формування здорового способу життя і забезпечення належних умов праці;
• створення умов для здорового способу життя населення за допомогою розвитку інфраструктури для масових занять спортом та активного відпочинку;
• підвищення акцизів на алкоголь і тютюнові вироби зі спрямуванням їх до спеціального фонду державного бюджету з подальшим використанням для фінансування галузі охорони здоров’я.

Підготовка умов для переходу на страхову модель охорони здоров’я (систему соціального медичного страхування) буде забезпечена за рахунок досягнення фінансової стійкості медичних закладів, оптимізації їх мережі, підвищення само­стійності керівників медичних закладів щодо управління фінансами, підвищення конкуренції у системі охорони здоров’я.

Етапи реформи

I етап (до кінця 2010?р.):

• внесення змін до Бюджетного кодексу, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та прийняття Закону України «Про лікувально-профілактичні заклади й медичне обслуговування населення». Це має забезпечити:
• об’єднання коштів для надання первинної медико-санітарної допомоги на рівні району або міста, для надання вторинної (спеціалізованої) і швидкої медичної допомоги на обласному рівні, для надання третинної (високоспеціалізованої високотехнологічної) допомоги на обласному й державному рівнях;
• перерозподіл фінансування на користь первинної медичної допомоги та профілактичної медицини;
• перехід з бюджетного фінансування комунальних і державних лікувально-профілактичних закладів на кошторисній основі на контрактну форму;
• перегляд умов ліцензування медичної практики, акредитації медичних закладів й атестації медичного персоналу. Створення незалежних центрів (агентств) оцінювання відповідності медичних закладів ліцензійним та акредитаційним вимогам.

II етап (до кінця 2012?р.):

• проведення з 2011?р. апробації запропонованих змін у 2 пілотних регіонах;
• розробка комплексу законодавчих і нормативних документів для формування оптимальної територіальної мережі медичних закладів, створення госпітальних округів, запровадження системи оплати праці медичного персоналу залежно від обсягу та якості виконаної роботи;
• розробка і прийняття комплексної програми «Здорова нація».

III етап (до кінця 2014?р.):

• переведення усіх медичних закладів на систему контрактних відносин між замовником і постачальником медичних послуг;
• запровадження єдиної методики розрахунків вартості медичних послуг, що оплачуються державою;
• підготовка до запровадження обов’яз­кового соціального медичного страхування.

Оцінка ефективності

Індикаторами успішності проведення реформування медичної галузі мають стати такі показники:

• зниження загального коефіцієнта дитячої смертності до 6,5%;
• зниження коефіцієнта материнської смертності до 13%;
• зниження передчасної смертності на 25%;
• зниження смертності від туберкульозу на 30%;
• підвищення в загальній чисельності лікарів частки таких загальної практики з 4% до 8–10%;
• скорочення частки домогосподарств, у яких протягом року хто-небудь з їх членів при потребі не зміг одержати медичну допомогу, придбати ліки й медичне обладнання (з 20% у 2009?р. до 3%);
• скорочення частки тіньових платежів у системі медичного обслуговування з 10–15% до 5–7%.

Нормативне забезпечення

Для успішного здійснення запланованого реформування необхідно також прийняти низку законодавчих актів та нормативних документів. До них, зокрема, віднесено:

• проект Закону України «Про загально­обов’язкове державне медичне страхування» (щодо запровадження додаткових джерел фінансування охорони здоров’я, договірних відносин та закупівлі медичних послуг за громадські кошти, забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі);
• проект Закону України «Про основні засади діяльності у сфері охорони здоров’я» (щодо правових, економічних, організаційних та соціальних основ охорони здоров’я в Україні з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності, довголітнього активного життя громадян, запобігання і зниження захворюваності, інвалідизації та смертності, поліпшення спадковості, а також регулювання суспільних відносин у цій сфері);
• проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я» (щодо вдосконалення порядку організації медичного обслуговування населення та діяльності закладів охорони здоров’я, забезпечення підвищення якості медичного обслуговування, запровадження договірних відносин між замовниками та постачальниками медичних послуг, створення механізмів раціонального використання фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів галузі);
• проект Концепції Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» (щодо основних засад державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги, створення загальнодержавної системи екстреної медичної допомоги, яка є складовою національної безпеки країни).

Після прийняття програми подальшими кроками стануть:

• розробка детального плану щодо реалізації кожного напряму реформ з визначенням необхідних кроків, відповідальних осіб, терміну впровадження і проміжних результатів;
• підготовка законопроектів, необхідних для здійснення реформ;
• розробка регіональних програм на базі загальнонаціональної програми.

Комітет з економічних реформ буде забезпечувати моніторинг і контроль реалізації реформ, координацію взаємодії між органами державної влади, а також коригування програми залежно від реалізації поставлених завдань або зміни умов їх втілення.

Ознайомитися з повним текстом проекту програми та надати свої пропозиції щодо його удосконалення можна на офіційному сайті Президента України та сайті Комітету з питань економічних реформ при Президентові.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!