Фармацевтична освіта: погляд фахівця-практика

Про необхідність удосконалення законодавчої бази, що регламентує діяльність фармацевтичної галузі, говорилось і говориться дуже багато на нарадах усіх рівнів, у ЗМІ, в колах практичних спеціалістів. Не є виключенням і питання, що стосуються підвищення рівня знань фармацевтичних фахівців, серед яких атестація посідає найважливіше місце. Не раз підкреслювалось, що наказ МОЗ України від 31.08.1998 р. № 231 «Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів» теж застарів і не враховує тих змін, що відбулися за останні роки у фармацевтичній галузі. Неодноразово на сторінках спеціалізованих видань висловлювались пропозиції щодо реформування післядипломної освіти фармацевтичних спеціалістів та атестації провізорів та фармацевтів.

Проте, на жаль, наказ МОЗ України від 12.12.2006 р. № 818 (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 5 (576) від 5 лютого 2007 р.прим. ред.) далекий від сподівань практичних фахівців з цього питання. Перш за все, не зовсім зрозумілі п. 1.4. Положення про порядок проведення атестації фармацевтів і п. 1.5. Положення про проведення атестації провізорів, у тому плані, що атестаційні комісії працюють при Державних інспекціях з контролю якості лікарських засобів. Адже враховуючи досвід європейських країн та України, атестацією фахівців займаються громадські фахові організації (асоціації), а не державні контролюючі установи. У п. 1.9., де йдеться про склад атестаційних комісій, відсутній чіткий порядок їх формування. У результаті цього до комісії можуть входити нефармацевтичні спеціалісти. Крім того, представництво в комісії не регламентоване залежно від кількості працюючих на підприємстві фахівців, що дає можливість суб’єктивно формувати її склад. Тобто в комісії може бути 1 представник і від компанії, де працює 500 фахівців, і від колективу, що налічує 5 спеціалістів. Зовсім відсутні критерії відбору членів комісії (наявність практичного досвіду, атестаційної категорії, наукових публікацій, участь у роботі фахової асоціації і т.д.). Все це дає змогу головам комісії лише на підставі особистих міркувань формувати склад комісії, що звичайно не може мати місця в демократичному суспільстві.

Дуже дивує п. 1.14, який дозволяє спеціалістам-хімікам, біологам атестуватися за провізорською спеціальністю. Цікаво було б дізнатись, а провізори, що працюють в інших галузях, мають право атестуватися за спеціальностями цих галузей? Згідно з п. 3.1. Положення про атестацію провізорів передбачається проходження передатестаційного циклу навчання як для провізорів, що атестуються на підвищення кваліфікаційної категорії, так і для тих, що атестуються на її підтвердження. А згідно з п. 4 наказу провізори для підтвердження кваліфікаційної категорії повинні проходити співбесіду в атестаційній комісії. Чомусь такі вимоги відсутні до лікарів, яким для підтвердження кваліфікаційної категорії достатньо прослухати тематичні курси і здати до атестаційної комісії звіти, на підставі аналізу яких приймають рішення про підтвердження кваліфікаційної категорії. Інакше як дискримінаційними щодо фармацевтичних фахівців такі вимоги назвати не можна.

Не враховано цілий ряд пропозицій фармацевтичних фахівців-практиків щодо перегляду номенклатури провізорських спеціальностей. Адже сьогодні в аптеках відсутня спеціалізація — провізор повинен уміти все. І тому необхідна лише одна провізорська спеціальність — провізор — спеціаліст загального профілю, а залежно від посади і функціональних обов’язків на підставі звіту і бесіди комісія вирішує, як фахівець володіє знаннями з окремих фармацевтичних дисциплін. Необхідність атестації з різних фармацевтичних спеціальностей тільки ускладнює роботу, погіршує мотивацію для переміщення фармацевтичних спеціалістів. Особливо це боляче для провізорів-організаторів, які, маючи глибокі знання з усіх фармацевтичних дисциплін, при переході на рядову посаду повинні починати атестацію з цієї дисципліни без урахування категорії, яку вони мали як організатори. А найголовніше, досі комісії в областях не працюють, в результаті чого десятки фармацевтичних фахівців безпідставно втратили кваліфікаційні категорії. Також турбує той факт, що державними інспекціями з контролю якості лікарських засобів вже розглядається питання про те, що атестація має бути платна, хоча наказом це не зумовлено. І це при тому, що в більшості фармацевтичних спеціалістів, які працюють в аптечних закладах приватної форми власності, відсутня матеріально підтверджена мотивація до атестації.

Враховуючи прагнення України до інтеграції в європейський освітній простір, мабуть, доцільно було б врахувати при проведенні атестації досвід демократичних європейських країн, а також реальні фінансові можливості фармацевтичних фахівців, що працюють не тільки в містах, а й у сільській місцевості. n

Л.В. Бойко, член Чернігівської асоціації фармацевтичних працівників

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті