Юридичні механізми забезпечення населення ліками: право на життя і здоров’я переважає над майновими інтересами

Коли Уряд перестає говорити гаслами і закладає чіткі юридичні механізми забезпечення населення лікарськими засобами — це вселяє оптимізм, що віднині й надалі буде продемонстровано політичну волю і державницьку позицію щодо пріоритетності забезпечення доступу до ліків та сприяння розвитку національної фармацевтичної індустрії.

Юридичні механізми забезпечення населення ліками: право на життя і здоров’я переважає над майновими інтересамиІсторично виявилося доволі складно стати господарями у власному домі і не вести на заклання інтереси громадян. Наприкінці минулого року Урядом було здійснено низку заходів, які демонструють послідовність політики щодо пріоритетності національних інтересів, серед яких у першу чергу — інтереси українського пацієнта і, нарешті, не в останню чергу — інтереси національного виробника.

Один з таких заходів — прийняття 5 грудня 2018 р. Державної стратегії реалізації державної політики забезпечення населення лікарськими засобами до 2025 р. (далі — Державна стратегія). Державну стратегію розроблено відповідно до рекомендацій ВООЗ, згідно з якими документ є політичним зобов’язанням та керівництвом до дій щодо гарантування доступності та раціонального використання в державі ефективних та безпечних ліків. Державна стратегія є демонстрацією політичної волі держави, для якої власні національні інтереси (від інтересів пацієнтів до інтересів національного виробника) стали беззастережним пріоритетом.

Довгий час перебування на власних про-державницьких позиціях було прерогативою країн із розвиненою ринковою економікою, які сформували через міжнародно-правовий інструментарій домінування на внутрішніх та зов­нішніх ринках, вбачаючи у країнах, що розвиваються, у першу чергу ринки збуту. Усі гнучкі положення Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та Дохійської декларації про TRIPS та громадське здоров’я часто розглядаються як суто декларативні, на імплементацію яких у національне законодавство не вистачить політичної волі і відваги. Неолібералізм для країн Східної Європи, які щойно оклигали від експериментів соціалістичної економіки, сформував страх перед категоріями «соціально орієнтована політика» і «соціально відповідальний бізнес».

Особливо чутлива до неоліберальних механізмів регулювання з повним виключенням соціальної складової сфера охорони здоров’я. Суто ринкова конструкція «попит — ціна» знекровлює її, відсуває основоположні права людини на життя і здоров’я на другий план, ставлячи їх у пряму залежність від очікуваних монополістами прибутків. Натомість найліберальніші системи світу скористалися повною мірою всіма юридичними інструментами міжнародного права щодо пріоритетності забезпечення доступу до лікування над патентною монополією. Настав час і для України. Відповідно до рекомендацій ВООЗ та Програми розвитку ООН в Україні з-поміж дієвих механізмів забезпечення населення ліками є імплементація в національне законодавство гнучких механізмів Угоди ТРІПС, як це і визначено Державною стратегією.

Державною стратегією передбачається встановлення жорстких критеріїв патентоздатності для винаходів, об’єктом яких є лікарський засіб, через запровадження окремого порядку їх експертизи. Такий підхід унеможливить усталену на сьогодні в Україні практику видачі вічнозелених патентів на ліки, які вже давно вийшли з-під патентної охорони в країнах Європи і не лише. На сьогодні в Україні діють патенти і, відповідно, встановлюється цінова монополія на життєво необхідні онкопрепарати, препарати від гепатиту С, гіпотензивні засоби та препарати для інших численних нозологій.

Основний тягар вартості ліків на сьогодні лягає безпосередньо на плечі населення. Натомість розширення конкуренції на ринку лікарських засобів за рахунок пришвидшення виходу їх значно дешевших аналогів не лише знизить ціновий тиск на домогосподарства, але й на бюджет держави в цілому, що дозволить охопити лікуванням більшу кількість населення, а за деякими нозологія­ми покрити потребу в ліках у повному обсязі.

Державна стратегія передбачає рішучі наміри скористатися таким дієвим механізмом забезпечення населення ліками, як примусове ліцензування винаходів, об’єктом яких є лікарський засіб. Виглядає доволі абсурдно, що стабільна Європа і заможні США послуговуються цим механізмом доволі часто. Натомість в Україні примусової ліцензії не було видано жодного разу за наявного передепідемічного стану за певними інфекційними і соціально небезпечними захворюваннями та тривалої військової агресії.

Державною стратегією також передбачається імплементація в законодавство України «положення Болар», відповідно до якого компаніям дозволено подавати заявку на державну реєстрацію генеричного лікарського засоби до закінчення строку дії патенту на оригінальний препарат. Після закінчення строку дії патенту компанія може одразу розпочинати введення в обіг генерика, що дає змогу скоротити час його виходу на ринок.

Це положення є надзвичайно важливим для розвитку національної фармацевтичної індустрії. Протекціоністська позиція Уряду щодо національного виробника є стратегічно правильним і далекоглядним кроком. Якщо ми не ставимося до власної держави як до сировинного ресурсу, а до власних громадян — як до біологічного ресурсу, ми повинні дбати про національну промисловість, а надто про її фармацевтичний сектор, який вже давно довів свою конкурентоспроможність на європейському ринку.

Чи знає пересічний громадянин, що провідні вітчизняні фармкомпанії мають устаткування, якому заздрять колеги з ЄС? Чи знає наш громадянин, що наші фармкомпанії виробляють препарати на експорт до країн ЄС? Міф про те, що наша фарміндустрія здатна виробляти лише «зеленку», є маніпуляцією… І маю всі підстави вважати, що плекають цей міф ті, хто остерігається мати під боком рівного собі конкурента.

Маючи нагоду вивчати ефективність роботи державної програми «Доступні ліки» у 7 регіонах, і провівши інтерв’ю більше ніж із 150 учасниками цієї програми, переконалася — робота щодо роз’яснення про ефективність якісних генеричних препаратів майже не ведеться. Завченою безпорадністю стало відчуття вторинності власних науково-технічних можливостей та людського потенціалу. Довгий час було соромно зізнаватися, що у нас є власні економічні інтереси, що ми є суб’єктом, а не об’єктом міжнародного ринку, що для нас цінною є кожна можливість пролікувати кожного громадянина. І якось поза нашою увагою залишаються випадки гучних репутаційних скандалів навколо тих, хто намагається свої прибутки міряти людськими життями. Гуманітарні програми для українських пацієнтів — це обов’язок соціально відповідального бізнесу, який збирає в Україні останні можливі вершки через недосконалість нашої патентної системи і видає це за акти великого гуманізму. Натомість стратегічно правильно на законодавчому рівні унеможливити монополізацію ринку ліків, сприяти розвитку власного виробництва і послідовно відстоювати інтереси власної держави.

Нам ще слід навчитися жити з думкою, що не соромно, а гідно бути протекціоністом. Здається, Уряд це усвідомив, він вичавлює по крап­лі із себе відчуття країни — сировинного додатку. Якось надто скромно проходять ці урядові ініціативи, залишаючи за лаштунками всі спроби тиску та маніпуляцій про начебто невідповідність законопроектних ініціатив міжнародним зобов’язанням.

Державної стратегії не було б у представленій редакції, якби не потужний громадський сектор пацієнтської спільноти, яка об’єднує кращих міжнародних та національних експертів. Відтак маємо громадянське суспільство у дії. Маємо у сфері забезпечення ліками просуспільно орієнтований Уряд. Сподіваємося, що маємо Верховну Раду, яка підтримає урядові ініціативи, викладені в урядовому законопроекті № 9385 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу у сфері інтелектуальної власності», який був ще одним кроком до розставлення всіх крапок над «і» у пошуку балансу інтересів суспільства та майнових прав інтелектуальної власності. Прийнята Державна стратегія є перемогою Духу Права над душком покірності і вторинності у власному домі.

Оксана Кашинцева
кандидат юридичних наук, адвокат,
керівник Центру гармонізації прав людини та прав інтелектуальної власності,
голова секції фармацевтичного права Комітету медичного та фармацевтичного права
Національної асоціації адвокатів України
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті