Проект Концепції Державної програми реформування системи охорони здоров'я

Проектом розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми вдосконалення господарсько-правового забезпечення функціонування системи охорони здоров’я в Україні» пропонується врегулювати існуючу законодавчу базу, у т.ч. з урахуванням рекомендацій ЄС. Це дозволить забезпечити самостійність державних та комунальних медичних закладів та сприятиме покращенню системи охорони здоров’я.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Обґрунтування необхідності прийняття розпорядження

Проект розпорядження розроблений виходячи з вимог Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про захист прав споживачів», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про метрологію та метрологічну діяльність», «Про внесення змін до Закону «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також з метою підвищення ефективності державного управління у цій сфері» за ініціативою Міністерства охорони здоров’я.

Проектом передбачається визначення статусу закладів охорони здоров’я як повноцінних суб’єктів господарської діяльності, в тому числі державних та комунальних медичних закладів як суб’єктів некомерційного господарювання, що працюють ні на підставі бюджетного фінансування, а на підставі державного замовлення спеціально уповноважених державою органів.

2. Цілі і завдання прийняття розпорядження

Метою прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України є приведення нормативно-правової бази щодо статусу закладів охорони здоров’я у відповідність з вимогами господарського законодавства та адаптації законодавства України у цій сфері до законодавства ЄС з метою забезпечення конституційного права громадян на охорону здоров’я.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту акту

Запровадження договірної бази при наданні медичної допомоги та інших медичних послуг, в тому числі шляхом запровадження державного замовлення та державного завдання дозволить чітко регламентувати витрати державних коштів закладами охорони здоров’я державної та комунальної форм власності.

При цьому господарсько-правовий підхід дозволить, по-перше, узаконити фактичне комерційне господарювання державних та комунальних лікувально-профілактичних закладів при здійсненні медичного обслуговування. По-друге, дозволить запровадити державну медичну діяльність у сферу господарсько-правового регулювання. Третє, дозволить легалізувати забезпечення вітальної безпеки як універсальної публічної цінності, що вбачає найбільшу ефективність господарських результатів через застосування господарсько-правових засобів.

4. Стан нормативно правової бази у сфері правового регулювання

Засади здійснення державного регулювання діяльності закладів охорони здоров’я регулюються Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про метрологію та метрологічну діяльність», «Про внесення змін до Закону «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції, «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту розпорядження Кабінету Міністрів України додаткових бюджетних асигнувань не потребує.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття рішення

Прийняття проекту розпорядження, що пропонується, врегулює існуючу законодавчу базу, у т.ч. з урахуванням рекомендацій ЄС, дозволить забезпечити самостійність державних та комунальних медичних закладів, що сприятиме покращенню системи охорони здоров’я та є кроком адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Проект

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
від ____________2011 р. №_______
ПРО СХВАЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

1. Схвалити Концепцію Державної програми удосконалення господарсько-правового забезпечення функціонування системи охорони здоров’я в Україні, що додається.

Визначити МОЗ державним замовником Державної програми удосконалення господарсько-правового забезпечення функціонування системи охорони здоров’я в Україні.

2. МОЗ разом з зацікавленими центральними органами державної виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк проект Державної програми удосконалення господарсько-правового забезпечення функціонування системи охорони здоров’я в Україні.

Прем’єр-міністр України

СХВАЛЕНО
Розпорядженням Кабінету Міністрів України
від «____» ____________2010 р. №_____

КОНЦЕПЦІЯ
удосконалення господарсько-правового забезпечення функціонування
системи охорони здоров’я в Україні

1. Загальна частина

Запропонована Концепція має своєю метою перевести всі відносини щодо медичного обслуговування у вартісний, контрольований, адресний характер, з забезпеченням процедури відшкодування витрат за наданні медичні послуги, з чітко визначеним суб’єктним складом та чітким розмежуванням прав, обов’язків і відповідальності учасників, характер яких в значному ступені може бути досягнутий в рамках переводу цих відносин в систему господарсько-правового регулювання, у сферу дії господарсько-правових засобів державного регулювання. З врахуванням реально функціонуючих господарських відносин, а також врахуванням соціальної специфіки їх реалізації.

2. Аналіз причин виникнення проблеми

Перехід до господарсько-правової моделі регулювання цих відносин є адекватною відповіддю на стагнацію адміністративно-правової моделі охорони здоров’я. Для цього нами визначається у сфері охорони здоров’я: суб’єктний склад; споживачі (пацієнти); господарсько-правові засоби регулювання; юридичний факт виникнення цих відносин, а саме господарський договір та економічний характер цих відносин, складовою якого є наявність ринку медичних та фармацевтичних послуг, вартісний характер, запровадження стандартизації та сертифікації тощо. Запровадження договірної бази при наданні медичної допомоги та інших медичних послуг, в тому числі шляхом запровадження державного замовлення та державного завдання дозволить чітко регламентувати витрати державних коштів закладами охорони здоров’я державної та комунальної форм власності.

Але при цьому необхідно усвідомлювати, що захист здоров’я громадян крім іншого залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов.

Виходячи з цього, суспільні відносини у сфері охорони здоров’я, що підлягають господарсько-правовому регулюванню, умовно можна поділити на такі групи:

1.1. відносини пов’язані із забезпеченням здорового навколишнього середовища, продуктами харчування, питною водою, санітарно-епідеміологічного благополуччя, медикаментозного забезпечення населення та соціальних факторів;

1.2. відносини що виникають з приводу реалізації права на безоплатну медичну допомогу та якісні медичні послуги;

1.3. допоміжні відносини, що включають в себе:

стан нормативно-правового забезпечення, діяльності спеціально уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, до господарської компетенції яких віднесено здійснення політики в сфері охорони здоров’я, а також система господарсько-правових засобів реалізації останньої;
інноваційний розвиток, який безпосередньо впливає на конкурентоспроможність вітчизняних фармвиробників та на визначення у сфері охорони здоров’я складових національної безпеки.

Разом із тим системного характеру набуває процес накопичення проблем у сфері формування і реалізації регуляторної політики, що з одного боку стримує розвиток господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, з іншого перешкоджає реалізації функцій господарсько-правового регулювання діяльності, а таким чином й реалізації конституційного права кожного на охорону здоров’я.

3. Мета Програми

Метою Програми є визначення пріоритетних напрямів та завдань щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, спрямованих на забезпечення реалізації права кожного на охорону здоров’я та системне правове розв’язання існуючих у цій сфері проблем.

Для розв’язання поставленої мети основним завданням господарсько-правового реформування системи охорони здоров’я є:

впровадження державного замовлення на медичну допомогу та соціальне медичне обслуговування, з впровадженням ринкових механізмів в частині медичного обслуговування та медикаментозного забезпечення;
розробка засобів технічного регулювання в системі охорони здоров’я, в тому числі стандартів медичної допомоги та медичного обслуговування відповідно до системи управління якістю як інструмента підвищення якості в системі охорони здоров’я;
запобігання можливому виникненню загроз щодо здоров’я громадян, усунення їх наслідків та пов’язане з розробкою довгострокових стратегічних планів щодо регуляторної діяльності в системі охорони здоров’я;
розробка нормативно-правових документів щодо якості медичної допомоги та медичного обслуговування, а також порядку застосування адміністративно-господарських санкцій в системі охорони здоров’я;
збереження та надання податкових та інших пільг суб’єктам господарювання, що здійснюють діяльність в сфері охорони здоров’я;
розробка нової кадрової політики в системі охорони здоров’я в частині удосконалення системи сертифікації медичного та фармацевтичного персоналу;
визначення динаміки та прогнозу демографічних процесів в окремих регіонах;
розробка та реалізація регіональних моделей та програм розвитку охорони здоров’я в регіонах;
створення єдиної концепції управління сферою охорони здоров’я на всіх рівнях;
забезпечення нових організаційно-правових форм лікувально-профілактичних закладів на всіх рівнях, крім закладів охорони здоров’я, що займаються лікуванням соціальних хвороб або санітарно-профілактичним попередженням;
економічне обґрунтуванням всіх державних гарантій в сфері охорони здоров’я.

4. Пріоритетні напрями формування та реалізації господарсько-правової політики у сфері охорони здоров’я

Пріоритетними напрямами формування та реалізації господарсько-правової політики у сфері охорони здоров’я мають стати:

1) визначення господарсько-правових засобів забезпечення населення якісною медичною допомогою та медичним обслуговуванням у вигляді імперативних норм;

2) встановлення видів адміністративно-господарської відповідальності за відмову від виконання або неналежного виконання імперативних норм;

3) встановлення права на здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров’я в режимі диспозитивно-децентралізованого регулювання;

4) самостійність суб’єктів, що надають медичне та фармацевтичне обслуговування щодо несення відповідальності за своїми зобов’язаннями.

Застосування цих напрямів та реалізація права на підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров’я в контексті ринкової саморегуляції потребує запровадження наступних механізмів реалізації публічних інтересів:

забезпечення державного замовлення на медичну допомогу, лікарські засоби та вироби медичного призначення;
забезпечення стимулювання виробників лікарських засобів і виробів медичного призначення;
забезпечення впровадження обов’язкового медичного страхування;
забезпечення ефективної медичної допомоги та якісного медичного обслуговування;
захист національного товаровиробника;
забезпечення державного інвестування галузі;
застосування змішаної цінової політики;
забезпечення податкової та експортно-імпортної політики направленої на захист вітчизняного товаровиробника;
спрощення ліцензування певних видів господарської діяльності з одночасним посиленням контролю за дотриманням умов ліцензування.

Характерними рисами суспільних відносин у сфері охорони здоров’я є:

специфічні фактори впливу на охорону здоров’я та наявність специфічних господарсько-правових засобів їх нейтралізації, шляхом запровадження нормативів стандартів і обмежень діяльності суб’єктів господарювання;
специфічні способи мобілізації, розподілу та використання коштів на охорону здоров’я (кошти на утримання можуть формуватися не лише з Державного бюджету, а й за рахунок внесків громадян, роботодавців, застрахованих осіб, державних субсидій, коштів місцевого самоврядування та використовуються лише за цільовим призначенням);
економічна природа цих відносин, що полягає у широкому застосуванні суб’єктів господарювання, що діють з метою отримання прибутку, суб’єктів некомерційного господарювання та негосподарюючих суб’єктів як суб’єктів публічного права, а також використанні засобів державного регулювання, передбачених у ст. 12 ГК України;
специфічне коло суб’єктів цих відносин (з одного боку виступає допущений державою чи уповноваженим органом заклад охорони здоров’я, який зобов’язаний або має право надати медичну допомогу чи медичне обслуговування, а з іншого — замовник цих послуг у вигляді як суб’єкта господарювання, що діє з метою отримання прибутку, суб’єкта некомерційного господарювання чи негосподарюючого суб’єкта);
особливості об’єктів відносин (ці відносини завжди спрямовані на забезпечення особистого немайнового блага — права на здоров’я, яке не змінює немайнового характеру самого блага, у разі надання безоплатної медичної допомоги чи пов’язане з майновим, якщо надання медичної допомоги під час лікування в закладах охорони здоров’я супроводжується наданням платних медичних послуг немайнового характеру, тобто пов’язане з товарно-грошовою формою).

Враховуючи необхідність гарантування вітальної безпеки, в основу господарсько-правової політики у сфері охорони здоров’я слід покласти такі положення:

2.1. Усунення загрози втрати фармацевтичної незалежності України, що пов’язано:

з недостатньо врегульованим відкриттям внутрішнього ринку для імпорту малоефективних лікарських засобів та застарілої медичної техніки;
неефективною приватизацією стратегічних фармацевтичних підприємств;
втратою науково-технічного потенціалу сфери охорони здоров’я та зменшенням виробництва інноваційних лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки;
руйнуванням та недостатньою наявністю стимулів збереження аптечного виробництва, у тому числі за індивідуальними рецептами лікарів;
істотною зміною структури фармацевтичного виробництва, що пов’язано з поширенням виробництва генеричних лікарських засобів та відсутністю стимулів виробництва інноваційних лікарських препаратів.

2.2. Недопущення поширення в сфері охорони здоров’я каналів тіньової економіки, а також розповсюдження без суттєвих обмежень через роздрібну торгову мережу СХП, БАДів та продуктів харчування, які містять ГМО, що пов’язано з:

розвитком нелегального виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення, розповсюдженням фальсифікованих лікарських засобів;
відсутністю дієвих обмежень щодо розповсюдження продуктів харчування які містять ГМО або інформації про їх наявність;
оплатою медичної допомоги та медичних послуг у вигляді неофіційних гонорарів медичному персоналу без несення будь-якої відповідальності та надання гарантій;
з оплатою за власний рахунок вартості ліків, харчування білизни тощо при отриманні медичної допомоги.

2.3. Поновлення управлінської вертикалі та вдосконалення управління сферою охорони здоров’я саме в умовах ринкової економіки, що пов’язано з:

відсутністю відповідних господарсько-правових засобів державного регулювання діяльності лікувально-профілактичних закладів усіх форм власності та медичної практики;
з впровадженням стратегії заміни безоплатної медичної допомоги на оплатне медичне обслуговування з наступним відшкодуванням витрат надавачам медичної допомоги;
відсутністю державного замовлення на медичну допомогу та відповідних медичних стандартів;
з надмірною комерціалізацією бюджетних лікувально-профілактичних закладів.

2.4. Недопущення зменшення питомої ваги державного сектору економіки у сфері фармацевтичного виробництва, що зумовлено:

недосконалістю державно-корпоративної моделі управління державним сектором економіки у фармацевтичній сфері;
відсутністю у сфері охорони здоров’я об’єднань у вигляді державних та національних акціонерних компаній, наділених господарською компетенцією щодо здійснення організаційно-господарських повноважень.

2.5. Забезпечення дієвої координації органів, що контролюють, крім медичної та фармацевтичної продукції, якість питної води, продуктів харчування, повітря, екології тощо.

Це пов’язано з тим, що на сьогодні відсутній орган який би координував діяльність інших організацій діяльність яких пов’язана із зазначеними предметами контролю.

2.6. Визначення учасників господарських відносин у вигляді закладів охорони здоров’я.

Курс України до ЄС та вступ до СОТ зумовлює необхідність запровадження, при здійсненні медичного та фармацевтичного обслуговування, закладів охорони здоров’я у різних організаційно-правових формах, що не заборонені законодавством для конкретного виду господарської діяльності у сфері охорони здоров’я.

2.7. Залучення в сфері охорони здоров’я такого типу саморегулюючих організацій, як громадські професійні організації, яким можуть бути делеговані відповідні механізми реалізації публічних інтересів, у вигляді акредитації закладів охорони здоров’я та атестації спеціалістів у сфері охорони здоров’я, що потребує підготовки проекту Закону України «Про професійне медичне та фармацевтичне самоврядування», «Про саморегулівні організації».

2.8. Внесення наступних змін та доповнень до законодавства України:

2.8.1. Підготувати проект Закону України «Про статус закладів охорони здоров’я»

2.8.2. При тлумаченні ст. 24 ГК системно з іншими законодавчими актами, враховуючи те, що Конституція України допускає делегування повноважень обласних і районних рад обласним і районним державним адміністраціям, необхідно внести уточнення в поняття «система організаційно-господарських повноважень», яка має включати можливість управління у комунальному секторі економіки, також з боку уповноважених органів державної виконавчої влади.

2.8.3. Ввести в ГК норму, що встановлює порядок виконання державних завдань суб’єктами некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету в межах їх господарської компетенції, за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

2.8.4. Враховуючи, що не можна ототожнювати державне замовлення з плановим завданням, яке свого часу мало винятково владний характер, необхідно в Основах законодавства України про охорону здоров’я також передбачити можливість встановлення планових завдань для лікувально-профілактичних закладів, що існують у вигляді суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету, за якими залишити надання медичної допомоги для соціально незахищених верств населення та лікування хвороб, що носять соціальний характер, в межах спеціальних програм.

2.8.5. Відповідно до цільових програм та індивідуальних планів, державних завдань для закладів охорони здоров’я як суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету на надання медичної допомоги населенню, а також замовником від імені держави на медичне обслуговування, державним та комунальним закладам охорони здоров’я з метою збереження вертикалі повинні виступати лише обласні управління охорони здоров’я, яким необхідно делегувати повноваження щодо виконання функцій головних розпорядників бюджетних коштів територіальних громад всіх рівнів, що потребує внесення змін в Бюджетний кодекс України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Крім того, враховуючи специфіку надання медичної допомоги саме державними та комунальними закладами охорони здоров’я, підготувати проекти урядових актів щодо особливостей закупівлі щодо особливостей закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти у сфері охорони здоров’я, в частині того, що дія цього закону не поширюється на закупівлю медичних послуг та медичної допомоги за державні кошти, а також передбачити в Основах можливість укладення державного контракту на надання медичної допомоги з конкретними державними та комунальними закладами охорони здоров’я як господарюючими суб’єктами за територіальними та іншими ознаками (видами захворювань тощо).

2.8.6. Цілком логічним буде включення до переліку конституційних основ правового господарського порядку (ч. 2 ст. 5 ГК) положення про забезпечення державою вітальної безпеки — обов’язкової складової державних концепцій, програм, яка на етапі їх розробки має включати аналіз негативних чинників, пов’язаних із можливістю застосування основних засобів регуляторного впливу держави (ч. 2 ст. 12 ГК), формування необхідних функцій захисту та постановку перед відповідними органами завдань щодо запобігання впливу цих чинників на реалізацію вітальної безпеки.

2.9. Встановити наступні господарсько-правові форми регулювання відносин у сфері охорони здоров’я:

2.9.1. В сфері надання безоплатних медичних послуг державний контракт, укладений на підставі державного замовлення як засобу державного регулювання, — це правова форма закріплення та узгодження приватних і публічних інтересів у рамках акту державного управління, тобто договір, укладений державним замовником від імені держави із окремо визначеним державним або комунальним закладом охорони здоров’я як суб’єктом господарювання, що знаходиться на повному госпрозрахунку — виконавцем державного замовлення, із визначенням взаємних прав та обов’язків сторін, в тому числі на дотримання медичних стандартів.

2.9.2. Запровадити державне замовлення з наступним укладенням державних контрактів на постачання для державних потреб нормативно затвердженого переліку лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки, а для останнього із застосуванням лізингових операцій з боку спеціально створеної державної структури. Впровадження зазначеного потребує нормативного конкретизування процедури визначення виконавців державного замовлення за критеріями, пов’язаними не лише з вартістю, а й з фармакологічними властивостями ліків, інноваційного медичного обладнання тощо.

2.9.3. Запровадити примірний господарсько-правовий договір на медичні послуги з обов’язковим визначенням необхідності впровадження такого типу договору в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

У випадку застосування господарсько-правових договорів за державним замовленням використовувати типові форми договорів, також із визначенням цього типу договорів в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

2.10. Інноваційна діяльність у сфері охорони здоров’я

2.10.1. У правовому аспекті інноваційну діяльність у сфері охорони здоров’я умовно можна розмежувати на діяльність:

1) пов’язану з організаційною сферою, а саме: синтезування нових ідей, розроблення нових теорій і моделей, включаючи проекти, концепції та програми, зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, удосконаленні існуючих методів діагностики і лікування, та у фармацевтичному секторі — на модернізації технологічних процесів, освоєнні нового обладнання, впровадженні нових технологій, а також організаційних проектів, спрямованих на реформування системи управління охороною здоров’я шляхом створення нових моделей функціонування галузі;

2) пов’язану із науково-виробничою сферою, спрямованою на створення таких об’єктів інтелектуальної власності, як оригінальні лікарські засоби та нове медичне обладнання шляхом перетворення їх на інноваційні об’єкти.

2.10.2. Організаційна сфера інноваційної діяльності сфери охорони здоров’я характеризується декларативністю нормативно затверджених програм та концепцій щодо впровадження медичних стандартів, багатоканального фінансування, зокрема шляхом запровадження обов’язкового медичного страхування; відсутністю взаємозв’язку проектів, що впроваджуються існуючим законодавством України, що пов’язано з відсутністю правового захисту продуктів інтелектуальної діяльності.

Науково-технічний аспект інноваційної діяльності у сфері охорони здоров’я характеризується неповноцінним захистом інтелектуальної власності при реєстрації лікарських засобів і їх виробництві.

2.10.3. До недоліків інноваційної діяльності у промисловому фармацевтичному секторі можна віднести недосконалість державної законодавчої політики у сфері охорони здоров’я щодо спрямування перш за все на забезпечення обов’язкового запровадження в лікувальному процесі нових оригінальних препаратів із більш високими лікувальними властивостями, а не генеричних, що втратили право патентного захисту. Для усунення зазначених недоліків необхідне нормативне запровадження відповідних медичних стандартів. Таке становище свідчить про те, що промислова інноваційна діяльність у сфері охорони здоров’я нерозривно пов’язана з організаційною сферою інноваційної діяльності.

2.10.4. Науково-виробнича сфера інноваційної діяльності в сфери охорони здоров’я характеризується відсутністю відповідної державної підтримки наукових досліджень щодо фінансового і непрямого стимулювання, недосконалістю галузевих нормативно-правових актів щодо правової ідентичності застосування торговельної назви лікарського засобу і торговельної марки.

2.10.5. Доцільно створити спеціально для сфери охорони здоров’я венчурні фонди за участю держави з метою постійного та кваліфікованого контролю за виконанням інноваційних проектів з метою фінансування національних програм створення нових інноваційних лікарських засобів, медичної техніки і виробів медичного призначення.

2.10.6. Необхідно створити Державне лізингове підприємство, якому надати повноваження пільгової закупівлі медичної техніки, обладнання та устаткування і право визначення науково-експертних центрів щодо експертизи виробів медичного призначення, що підлягають внесенню в Державний реєстр.

2.10.7. Необхідно констатувати про наявність розбіжностей щодо стимулювання витрат соціальної інноваційної діяльності організаційної сфери галузі охорони здоров’я та інноваційної сфери науково-виробничою сфери галузі охорони здоров’я, пов’язаних з бажанням високоефективного лікування хворих, з одного боку, та виробництвом і ввезенням перш за все недорогих генеричних лікарських засобів і виробів медичного призначення та застарілої медичної техніки — з іншого

2.11. Перехід від бюджетної до страхової моделі фінансування сфери охорони здоров’я

2.11.1. Перехід від бюджетної до страхової моделі фінансування медицини характеризується такими найважливішими ризиками: збільшення загальних витрат на фінансування галузі, оскільки значно зростають видатки адміністрування, передусім у зв’язку з необхідністю визначення вартості комплексу медичних послуг; порушенням системи фінансування медичних закладів різного рівня надання допомоги; відсутністю суттєвого покращання якості медичних послуг з одночасним збереженням «неформальних» видів оплати за їх надання.

2.11.2. Для належного рівня забезпечення конституційних гарантій у сфері охорони здоров’я необхідно звернути увагу на такі напрями вирішення проблеми: визначити організаційно-правовий статус та особливості діяльності медичних страхових організацій та правового режиму коштів обов’язкового медичного страхування. Зокрема, це має стосуватись законодавчого визначення основних засад діяльності товариств взаємного страхування — лікарняних кас, оскільки організаційно-фінансові засади діяльності медичних страхових організацій, система управління, фінансові нормативи відповідають саме основам взаємного страхування, яке, отримуючи законодавчий характер і поширюючись на території та галузі, набуває рис соціального страхування.

2.11.3. Варто звернути увагу на можливість альтернативного обов’язкового медичного страхування у формі як соціального, так і цивільно-правового, за вибором особи. Необхідно законодавчо вирішити цілу низку питань, а саме: визначення статусу закладу охорони здоров’я як надавача медичних послуг з відповідними правами та повноваженнями, порядку формування державного та комунального замовлення щодо надання населенню України медичних послуг за Державною програмою медичного забезпечення, визначення прав та обов’язків пацієнта, перелік медичних послуг, що надаються в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, обсяги надання медичної допомоги населенню на життєзабезпечувальному рівні та гарантований рівень надання медичної допомоги на здоров’язберігаючому рівні для окремих категорій громадян, а також відповідні нормативи фінансування з державного та місцевих бюджетів.

Одним із факторів альтернативного страхування, до впровадження обов’язково медичного страхування, може бути створення на регіональному рівні за участю конкретних територіальних громад комунальних страхових компаній.

2.12. Нейтралізація загроз вітальній безпеці повинна реалізуватися шляхом:

забезпечення співвідношення наукових можливостей із державними цільовими програмами щодо створення інноваційних лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки нового покоління;
встановлення для національних фармацевтичних виробників квот щодо створення та випуску інноваційних лікарських засобів не менше 40%, частина яких — не менше 50%, повинна бути забезпечена державним замовленням відповідно до цільових національних програм, інша частина повинна поступати у вільний продаж та відповідати медичним стандартам;
встановлення у зовнішньоекономічній діяльності квот в частині ввезення генеричних препаратів не більше 40% відповідно до медичних стандартів; встановлення для фармацевтичних виробників життєво необхідних ліків мінімального внеску держави у статутному фонді не менше 30%, максимального внеску у статутний фонд іноземного капіталу таких підприємств — не більше 30%;
створення інноваційного фонду для галузі охорони здоров’я за допомогою встановлення мінімальної націнки на кожну упаковку лікарського засобу; концентрації капіталу у галузі охорони здоров’я, який повинен забезпечуватися за ініціативою МОЗ або КМУ в державних цільових програмах через створення промислово-фінансових груп, фармацевтичних холдингів або господарсько-виробничих об’єднань для підтримки публічних інтересів у сфері охорони здоров’я, наділених господарською компетенцією щодо здійснення організаційно-господарських повноважень;
запропонувати встановлення вітальної безпеки як окремого напрямку діяльності РНБО;
забезпечення координації зусиль МОЗ, РНБО та інноваційних органів у частині створення лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки нового покоління;
створення державної інвестиційної компанії, на яку покласти обов’язок придбання акцій фармацевтичних підприємств з виробництва життєво необхідних ліків з метою забезпечення відповідного впливу в цілому на державну політику у сфері охорони здоров’я через державні корпоративні права; застосування господарсько-правової договірної форми як засобу державного регулювання;
впровадження господарсько-правового засобу державного регулювання в частині встановлення обмежень на господарську діяльність, а саме роздрібної реалізації на території навчальних закладів СХП, БАДів, продуктів харчування, які містять ГМО, а також канцерогени (чіпси, гумові продукти тощо).

2.13. Шляхи нейтралізації загроз вітальній безпеці потребують внесення відповідних змін до законодавства:

1) в частині внесення змін в Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» щодо встановлення обмежень на господарську діяльність щодо роздрібної реалізації в навчальних закладах СХП, БАДів, продуктів харчування, які містять ГМО, а також канцерогени (чіпси, гумові продукти тощо);

2) щодо покладення на центральний орган виконавчої влади — Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів МОЗ обов’язки з регулювання фармацевтичного сектору сфери охорони здоров’я в частині представлення державних прав та інтересів, в тому числі в зовнішньоекономічній діяльності, та забезпечення державного замовлення на фармацевтичну продукцію, а також координації контролю якості питної води, продуктів харчування, повітря, екології тощо.

5. Очікуванні результати

Виконання Програми дасть змогу:

провести реорганізацію лікувально-профілактичних та інших медичних закладів державної та комунальної форми власності;
узаконити фактичне комерційне господарювання державних та комунальних лікувально-профілактичних закладів при здійсненні медичного обслуговування;
запровадити державну медичну діяльність у сферу господарсько-правового регулювання;
легалізувати забезпечення вітальної безпеки як універсальної публічної цінності, що вбачає найбільшу ефективність господарських результатів через застосування господарсько-правових засобів.

6. План впровадження Концепції

Реалізація Концепції розрахована на 5 років, джерелами для її реалізації повинні стати інвестиції вітчизняних підприємств — учасників ринку охорони здоров’я, а також держава.

З метою повної реалізації Концепції необхідно розробка конкретних цільових програм:

Програма запровадження обов’язкового медичного страхування;
Програма запровадження медичних та фармацевтичних стандартів;
Програма технологічного оновлення фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я з метою запровадження у виробництво вітчизняних субстанцій необхідних для розробки та виробництва готових лікарських форм;
Програма створення та розбудови державних підприємств по виробництву життєво необхідних лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки у відповідності до розроблених медичних та фармацевтичних стандартів.

7. Фінансове забезпечення Програми

Фінансування Програми здійснюватиметься у межах видатків, передбачених у державному бюджеті МОЗ та іншим головним розпорядникам бюджетних коштів відповідальним за виконання Програми.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!