Працівники фармацевтичної галузі України вже скоро почнуть звикати, що саме в осінньо-зимовий період починається черговий напад лихоманки у законодавстві, що регулює життєдіяльність аптечних закладів щодо виробництва, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Цього разу це рецептурний відпуск лікарських засобів з аптек та аптечних пунктів.
Тема зрозуміла. Питання застаріле. Але ситуація досить неоднозначна…
Ніхто не буде сперечатися, що в Україні є проблема із самолікуванням, яку необхідно вирішувати, адже лікар завжди краще поставить діагноз, ніж сам хворий. Більш того, наміри МОЗ та зокрема Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів (далі — Держлікінспекція) МОЗ України дійсно добрі, але неможливо методами силової шокової терапії розставити всі крапки над «і». Перш за все, необхідно переглянути чинне законодавство, проаналізувати його виконання, з’ясувати, які його норми не працюють, і що потрібно відкоригувати, виправити, зробити більш доцільним та корисним для людей.
Аналізуючи вимоги наказу МОЗ України від 19.07.2005 р. № 360 та реалії сьогодення, не можемо не підкреслити декілька очевидних негативних наслідків аптечної революції та спробувати відповісти на низку актуальних запитань.
Економічна криза не оминула і медичну галузь. Сьогодні лікувально-профілактичні заклади недоукомплектовані лікарями та середнім медичним персоналом, що автоматично позначилося на швидкості обслуговування пацієнтів і, як наслідок, призвело до утворення довгих черг біля кабінетів лікарів.
Хронічно хворий щоденно приймає один і той самий препарат — тепер йому постійно доведеться ходити за рецептом до лікаря, хоча більшість із них — працюють і не завжди можуть знайти час для регулярних відвідин лікарні. Несвоєчасне отримання і прийом необхідних лікарських засобів такими особами може призвести до трагічних наслідків.
Медична допомога повинна бути доступною для всіх. У протилежному випадку хворий буде позбавлений лікування.
Кількість бажаючих отримати рецепт збільшиться за рахунок здорових людей, які просто хочуть поповнити свою домашню аптечку «про всяк випадок».
Наразі сезон зростання захворюваності на гострі респіраторні вірусні інфекції та грип. Тож коли людина прийде до лікаря за рецептами на препарати, вона не просто вистоїть у довжелезних чергах, а ще й ризикує захворіти «у навантаження». Кому від цього краще? Лікарям? Хворим?
Чи не виникне у лікаря ідеї приторговувати рецептами на популярні лікарські засоби (наприклад антибактеріальні чи противірусні)?
Хто сьогодні допоможе жителям віддалених, неперспективних та малих сіл, в яких відсутні навіть амбулаторії чи фельдшерсько-акушерські пункти? Звичайна сільська бабця, у якої хворі не тільки ноги, у відповідь на вимогу рецепта на лікарський засіб відповідає, що на поїздку до районної лікарні чи поліклініки, на всі походи по кабінетах і черги біля кожного марнується цілий день, який виллється в особисті труднощі: недоєна корова, недоглянутий город, витрати на дорогу, зіпсовані нерви, які за жодні гроші не відновиш.
Окрім того, повинні передбачатися певні винятки. Адже невідомо, що робити людині, якій стало зле увечері, коли лікарні вже не працюють, а швидка медична допомога не настільки швидка… І в такій ситуації фармацевт залишається наодинці з цією людиною, наказом/інструкцією та власною совістю. Що він повинен обрати, на Вашу думку?
Цілком можливо, що виконання фармацевтичними працівниками вимог зазначеного вище проекту наказу призведе в подальшому до непередбачуваного розвитку подій: «безрецептурні» покупці стануть купувати більше біологічно активних добавок, які з легкої руки рекламодавців набувають нібито лікувальних властивостей. Чи піде це на користь здоров’ю і гаманцю споживача?
Через хронічне недофінансування медичної галузі пільгові категорії хворих поступово привчилися платити за лікарські засоби власні кошти. Але відповідно до реалій сьогодення пільговик прийде за рецептом до лікаря… Саме тут усі згадають, що у нас ще залишилися ветерани війни, чорнобильці та інші пільгові категорії населення, яким держава повинна видавати безплатні рецепти.
Складності виникнуть не лише у поліклінік, але й у стаціонарних відділень лікарень, які мимоволі також привчили пацієнтів йти на операцію з лікарськими засобами, придбаними за власний кошт. Всі звикли…. Ніхто не обурюється… Але законодавством не передбачено виписування рецептів на лікарські засоби лікарями відділень стаціонарного лікування, оскільки медикаментозне забезпечення таких хворих — обов’язок держави. Хоча всі розуміють, що нині бюджетне фінансування закладів охорони здоров’я здійснюється невчасно і не в повному обсязі. На ті незначні кошти, котрі виділяє держава на одного хворого в день, лікарня повинна його вилікувати, нагодувати, забезпечити умови для перебування у лікувальному закладі та оплатити медикаменти та процедури…
Люди стають заручниками ситуації, що склалася…
Цілком правильне на перший погляд рішення щодо відпуску рецептурних лікарських засобів лише за рецептом лікаря дозволить отримувати від «неслухняних» аптечних закладів певні кошти — під страхом втрати ліцензії за порушення. Сьогодні перевірки й заборони — найбільш вигідна та прибуткова сфера діяльності.
Як відбуватиметься перевірка виконання наказу щодо рецептурного відпуску лікарських засобів? Кого перевірятимуть і хто постраждає? Провізори/фармацевти чи населення? А може і ті, й інші.
Обговорюючи тему негативних наслідків недоопрацьованих законодавчих рішень, ми розуміємо, що лікар і пацієнт повинні бути захищені, але хто ж захистить фармацевтичного працівника?
Організація роботодавців у галузі фармацевтики та медицини Кіровоградської області розуміє та підтримує вимогу працювати у правовому полі згідно з чинним законодавством України, але ми наголошуємо, що всі зміни потрібно вводити поетапно починаючи з підготовки лікувально-профілактичних закладів до такої форми роботи, і лише наступним кроком може бути внесення певних змін до чинних законодавчих актів.
на загальних зборах членів
Організації роботодавців у галузі фармацевтики та
медицини Кіровоградської області
(протокол від 29.11.2010 р.)
Коментарі