МОЗ України: онкологія — особливий пріоритет

Оглянувши радіологічне відділення та палати важкохворих Київської міської онкологічної лікарні та міський Хоспіс, міністр з жалем наголосив, що проблема надання паліативної допомоги в Україні, як і раніше, стоїть дуже гостро (див. також: «Щотижневик АПТЕКА» № 11 (632) від 17.03.2008 р. — «Проблеми розвитку паліативної допомоги в Україні»). В усьому світі паліативну допомогу визнають гуманною і необхідною, адже вона має на меті позбавити хворих від страждань, болю та психологічних переживань, допомогти гідно завершити земне життя. Як відомо, в Україні від цієї недуги щороку помирає близько 90 тис. осіб, з них тільки 5% у медичних закладах, 85% – вдома, а решта 10% – в інших місцях. За попередніми експертними оцінками, в Україні повинно бути не менше 3 тис. стаціонарних та 4,5 тис. нестаціонарних ліжок. Натомість, в нашій країні функціонує 9 хоспісів та паліативних відділень для онкологічних хворих або хворих на СНІД загальною кількістю до 600 ліжок у Волинській, Донецькій, Харківській, Херсонській, Чернігівській, Хмельницькій, Львівській, Київській, Івано-Франківській областях. Серед них працюють і недержавні хоспіси, створені благодійними релігійними організаціями.

У президії (зліва направо) — заступник міністра охорони здоров’я України Василь Лазоришинець, міністр Василь Князевич, директор Інституту раку МОЗ України, головний онколог МОЗ, професор Ігор Щепотін

Відділення паліативної медицини Київської міської онкологічної лікарні відкрито у 2001 р. У січні 2008 р. побудовано новий окремий корпус на 25 ліжок. Відділення паліативної медицини представлено стаціонарним відділенням і патронажною службою, що обслуговує 70 хворих на дому. Рішення щодо госпіталізації хворого приймається з урахуванням конкретної ситуації, домашньої обстановки, важкості загального стану хворого, його бажань. Наприкінці життя хворі у відділенні отримують безкоштовну медичну допомогу, соціальну допомогу, медико-соціальну реабілітацію та психологічну підтримку. Станом на 1 квітня 2008 р. стаціонарну допомогу отримали 1439 онкологічних хворих у термінальній стадії захворювання. Померло в стаціонарі 949 хворих (78,3%). Середній термін перебування в стаціонарі становить 17,7 днів. Наркотичне знеболення отримували 83% хворих. Умови перебування хворого у відділенні паліативної медицини мають деякі особливості. Палати розраховані на 1 ліжко (є тільки одна палата на 4 ліжка). У кожній палаті є санітарний вузол, функціональне ліжко, зручні меблі, телевізор, радіоприймач для виклику медичної сестри. На добу чергує 3 медичні сестри, 4 молодших медичних працівники, додатково вдень — 1 маніпуляційна та 1 перев’язувальна медичні сестри. У палатах передбачені умови для цілодобового перебування родичів хворих. Також є зимовий сад (для прогулянок хворих), бібліотека та відеотека. На території відділення функціонує православна церква св. Великомучениці Варвари.

Паліативна допомога — це цілий комплекс заходів та послуг, які спрямовані на  покращення якості життя невиліковно хворої людини на останніх етапах її життя. Це — зменшення страждань, підтримка максимально можливої активності та участі у суспільному та родинному житті. За висновками ВООЗ, максимальний комфорт для невиліковних пацієнтів передбачає максимально можливе усунення болю та інших проявів хвороби. Зменшити вираженість або усунути сильний біль можна лише опіоїдними анальгетиками, у подібній ситуації альтернативи не існує. Окрім знеболення та усунення інших симптомів прояву хвороби паліативна допомога включає надання соціальної, духовної та психологічної підтримки хворому та рідним. Тому така допомога є не лише медичною проблемою, вона потребує міждисциплінарного підходу і ефективної координації медичних і соціальних служб. Для вирішення нагальних проблем паліативної допомоги та розробки необхідної нормативної бази при МОЗ України створено Координаційну Раду з паліативної та хоспісної допомоги, до якої увійшли фахівці міністерства, облдержадміністрацій, науковці, головні лікарі закладів, де створені хоспіси та хоспісні відділення, представники громадських, благодійних та релігійних організацій.

На початку зустрічі з колективом Національного інституту раку міністр стисло змалював ситуацію, що склалася у сфері охорони здоров’я України в цілому, як надзвичайно серйозну і навіть дещо небезпечну. Ця система ригідна у керуванні, відсутні правильні підходи, стандарти тощо — все це тягне за собою як людські втрати, яких можна було б уникнути, так і збитки від неефективності діяльності системи як такої. До системи охорони здоров’я, створеної за часів Радянського Союзу, можна ставитись по-різному, втім система Семашка працювала — діяли системи профілактики захворювань, диспансеризації тощо.

— Це ми втратили, а нічого нового й дієвого запропонувати так і не змогли, — з жалем констатував міністр. — Тому МОЗ України сьогодні дуже інтенсивно займається розробкою стратегічних напрямків та підготовкою належного нормативно-правового поля для реформування галузі охорони здоров’я. Я прихильник спокійного зваженого підходу, зрозумілого для всіх: адже насамперед необхідно визначити, який результат прагнемо отримати на кінцевому етапі. Жодні реформи, — а особливо такі болючі, як в  нашій галузі (де будь-які негаразди зачіпають інтереси життя та здоров’я величезної кількості наших співгромадян), — повинні відбуватися суворо прагматично (з огляду на обмежені матеріальні ресурси) і максимально узгоджено. На  моє глибоке переконання, повноцінну реформу неможливо провести за рік-два — це має бути певний період, який складається з низки етапів. За нашими оцінками, він може становити загалом 5–7 років, причому не менше 2 років знадобиться на інтенсивну підготовку (у тому числі проведення відповідних експериментальних пілотних проектів на регіональному рівні для їх подальшого доопрацювання, «шліфування» та планомірної реплікації на загальнодержавний щабель). Таким чином, МОЗ України планує у цьому напрямку постійні серйозні кроки — впевнений, поступовий та поступальний рух уперед. Втім, успіх нас чекає за двох умов: наявність чіткої програми дій та розуміння необхідності цих реформ політиками та суспільством в цілому.

Під час зустрічі з міністром актова зала Інституту була повна

В. Князевич нагадав колегам, що в Україні онкологічна патологія як причина смерті посідає 2-ге місце після серцево-судинних захворювань і разом з ними визначає рівень здоров’я нації. Про значущість проблеми свідчить той факт, що в Україні щорічно реєструється більше 160 тис. нових випадків злоякісних новоутворень та більше 85 тис. смертей від цієї хвороби, на обліку онкологічних закладів перебуває 910 тис. онкологічних хворих. Онкологічна захворюваність постійно зростає у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення. Протягом життя кожен третій-четвертий чоловік і кожна п’ята жінка в Україні має ризик захворіти на рак. У порівнянні з країнами ЄС через запізнілу діагностику онкологічних захворювань в Україні залишається високим відсоток онкологічних хворих, які помирають протягом одного року після встановлення діагнозу. Так, в ЄС їх 26%, в Україні — 36%. Щодо п’ятирічного виживання онкологічних хворих після лікування, то в ЄС їх 54%, в Україні — 41%. Викликає занепокоєння той факт, що 20–60% первинних хворих не отримують спеціалізованого лікування, що свідчить про низький рівень своєчасної діагностики та недосконалість в  організації лікувального процесу.

Все це підкреслює величезну значущість для суспільства належного функціонування служби онкологічної допомоги. На  даний час в онкологічній службі України існує низка проблем, головна з яких — відсутність ефективної системи управління онкологічною службою України, зумовлена різною відомчою підпорядкованістю онкологічних закладів. Це призводить до соціально-економічних втрат держави не лише через онкологічні захворювання, а й від неефективного використання коштів, виділених державою для боротьби зі злоякісними новоутвореннями. Проте, для досягнення європейських показників протиракової боротьби з кожним роком перед онкологічною службою постає все більше завдань. Першочерговим є вдосконалення функціональної структури служби через створення чіткої вертикалі на чолі з Національним інститутом раку як головної державної науково-дослідної та лікувально-профілактичної установи у сфері боротьби з онкологічними захворюваннями, а також створення міжрегіональних онкологічних центрів для забезпечення доступною висококваліфікованою онкологічною допомогою населення всіх регіонів держави. Основним завданням реформування онкологічної служби України є поліпшення роботи з організації профілактики онкологічних захворювань, відновлення ефективної системи профілактичних оглядів та диспансеризації пацієнтів з передпухлинними захворюваннями, запровадження програм скринінгу молочної залози та шийки матки, спрямування коштів, які виділяються на  боротьбу з раком, на конкретного пацієнта, а не на  фінансування онкологічних закладів.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 р. № 1186-р та відповідно до наказу МОЗ України від 9.02.2008 р. № 24-0 державну установу «Інститут онкології АМН України» перейменовано в Національний інститут раку, який наділено відповідними функціями та завданнями головного спеціалізованого науково-лікувального онкологічного закладу нашої держави. Перехід інституту у нову якість і набуття ним нового статусу — це лише один епізод в загальному контексті реформ охорони здоров’я, в той же час — значний і стратегічно важливий крок для оптимізації онкологічної допомоги в  Україні, — зазначив міністр. — У кожному напрямку вертикалі повинен бути провідний клінічний заклад, тобто та установа, яка розробляє для держави в цілому методологію, політику, прогнозує, що треба зробити (започаткувати або вдосконалити) у своєму клінічному напрямі й що для цього конче необхідно. Інститут є головною державною науково-дослідною та лікувально-профілактичною установою у сфері боротьби з онкологічними захворюваннями, яка підпорядкована Міністерству охорони здоров’я України. Він розробляє та реалізує проекти державних і національних програм, нормативних документів з онкології, проводить наукові дослідження у галузі діагностики, профілактики та лікування онкологічних хворих; бере участь у розробці нових видів лікарських препаратів, медичної техніки, апаратури, інструментів та виробів медичного призначення.

Разом з директором Національного інституту раку, професором, доктором медичних наук Ігорем Щепотіним відвідувачі оглянули відділення дитячої онкології, пухлин черевної порожнини та заочеревинного простору, відділ променевої діагностики, променевої терапії та ядерної медицини. Зазначалося, що головним завданням Інституту є розробка стратегії розвитку онкологічної служби України, основних заходів профілактики, зниження захворюваності, інвалідизації та смертності населення від онкологічних захворювань. Така структура дозволить забезпечити лікування онкологічних хворих лише в установах з відповідним матеріально-технічним і кадровим забезпеченням та максимальну доступність спеціалізованої й високо спеціалізованої онкологічної медичної допомоги населенню держави, незалежно від форми підпорядкованості онкологічних закладів.

Сьогодні в Інституті функціонує клініка, ліжковий фонд якої налічує 560 ліжок, в тому числі: онкологічні для дорослих — 464; онкологічні для дітей — 40; радіологічні ? 56; відділення реанімації та інтенсивної терапії — 24 ліжка; консультативна поліклініка на 400 відвідувань у зміну. У штаті закладу 1063 співробітники, в тому числі 119 науковців та 168 лікарів. В Інституті працюють 13 заслужених лікарів України, заслужений працівник охорони здоров’я України; член-кореспондент НАН та АМН України, 27 докторів та 78 кандидатів наук. Тут створено наукові школи, які визначають пріоритети в провідних галузях онкології, а саме: клінічної онкології, клінічної радіології, експериментальної онкології та імунології, хірургічної гематології, експериментальної фармакології, клінічної хіміотерапії та кріохірургії. У клініці Інституту щороку отримують медичну допомогу понад 11 тис. осіб, у відділенні дитячої онкології — понад 600 дітей. Кількість операцій в останні 5 років сягає 4500 щорічно — переважно це хірургічні втручання на  органах травлення та черевної порожнини (21,2%), жіночих статевих органах (14,7%), молочній залозі (16,3%). Кількість відвідувань консультативної поліклініки щороку досягає 150 тис.

За невеликий час існування у Національному інституті раку МОЗ України розроблено і презентовано в рамках спеціалізованої виставки «Індустрія охорони здоров’я – 2008» Національний план боротьби з раком «50 кроків боротьби з раком в Україні», основними напрямами якого є підвищення рівня обізнаності населення України про злоякісні новоутворення, боротьба з тютюнопалінням, шкідливим впливом канцерогенних факторів навколишнього середовища та на робочих місцях, розробка механізмів скринінгу найбільш розповсюджених форм раку тощо, а основною метою плану є упродовж 5 років знизити смертність населення від раку на 8%. Для уніфікації діагностично-лікувального процесу в  онкологічній службі України розроблено і запроваджено в практику стандарти діагностики та лікування онкологічних хворих (докладніше див.: «Щотижневик АПТЕКА» № 11 (632) від 17 березня 2008 р. — «Онкологія України сьогодні” ). Також вагомими за цей короткий час є досягнення Інституту в наданні онкологічної допомоги хворим, зокрема розроблена доктрина органозберігаючих операцій при злоякісних новоутвореннях. У рамках доктрини вперше в  Східній Європі вже виконано декілька унікальних операцій, які дозволять зберегти пацієнту не лише життя, але й його якість. Так, було проведено операцію дитині з остеогенною саркомою бедра, практично у всьому світі така онкопатологія лікується шляхом ампутації, але завдяки унікальній методиці вдалося зберегти дитині ногу. Такі ж органозберігаючі операції проводяться з приводу раку шийки матки, прямої кишки, сечового міхура.

З часу створення Національного інституту раку, за 4 міс, збільшилася кількість відвідувань пацієнтами поліклініки Інституту з 48 625 (у 2007 р.) до 51 093 (у 2008 р.), що привело до зростання кількості обстежень та покращання лікувально-діагностичної роботи. n

Пилип Снєгірьов, фото Любові Столяр