Що чекає на охорону здоров’я в майбутньому?

— Іване Миколайовичу, яким чином оцінюється ефективність політики держави у галузі охорони здоров’я?

— У більшості розвинених країн світу ефективність державної політики у сфері охорони громадського здоров’я оцінюють за такими критеріями: динамікою стану суспільного здоров’я, наявністю ефективних механізмів соціального та фінансового захисту громадян на випадок захворювання, економічною ефективністю діяльності галузі та ступенем задоволення потреб громадян в якісній медичній допомозі. Вітчизняна галузь охорони здоров’я не відповідає жодному з цих критеріїв. Про кризове становище здоров’я громадян красномовно свідчать основні демографічні показники, зокрема такий інтегральний показник, як середня очікувана тривалість життя в Україні, який на 10–12 років менший порівняно із західноєвропейськими країнами, а смертність населення, особливо працездатного віку, є вищою в декілька разів.

Аналізуючи причини незадовільних показників стану здоров’я населення, можна виділити вплив таких груп факторів: соціально-економічних (50%), екологічних (20%), генетичних (20%), стану медичної допомоги (10–15%). У світі відбувається постійний пошук та оптимізація важелів впливу саме на соціально-економічні чинники, які формують спосіб життя людини, — це матеріальні умови життя, праці, культура, освіта, традиції, соціально-психологічна та фізіологічна реактивність особистості тощо. Державна політика багатьох країн світу спрямована на покращання показників здоров’я населення та велику увагу приділяє корекції поведінкових факторів ризику, серед яких відзначу тютюнокуріння, вживання алкоголю, підвищений артеріальний тиск, гіперхолестеринемію, незбалансоване харчування, психоемоційне перенавантаження, недостатню фізичну активність. Серед багатьох національних програм в Україні, спрямованих на покращання показників здоров’я населення, особливе місце посідає проект Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» на 2009–2013 рр., концепція якої схвалена розпорядженням КМУ від 21.05.2008 р. № 731-р. У ній запропоновано дієві заходи щодо зменшення шкідливого впливу таких факторів ризику, як тютюнокуріння, зловживання алкоголем, обмежена фізична активність, а також шляхи зниження рівня виробничого та побутового травматизму, що позитивно відобразиться на стані громадського здоров’я та на основних демографічних показниках.

Другий критерій оцінки ефективності державної політики — наявність ефективних механізмів соціального та фінансового захисту громадян на випадок захворювань. На сьогодні в Україні має місце нерівність населення в доступі до медичних послуг, незважаючи на конституційну вимогу щодо ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Це явище, на мою думку, існує внаслідок недостатнього рівня фінансування галузі охорони здоров’я та неефективного використання обмежених ресурсів. Близько 80% коштів, виділених з бюджетів різних рівнів на потреби медичних установ, використовуються для  виплати заробітної плати медичним працівникам та на підтримку наявної інфраструктури. У більшості випадків пацієнти додатково сплачують вартість лікарських засобів, методів обстеження, що і призводить до нерівного доступу до послуг охорони здоров’я в Україні. Кардинальні зміни у системі фінансування галузі відбудуться у разі запровадження загальнодержавного обов’язкового медичного страхування із залученням коштів фізичних та юридичних осіб. Лікарняні каси як альтернативне джерело коштів уже запроваджено в деяких регіонах України, серед яких найбільш відомі каси Полтавської та Житомирської областей та інших регіонів. Головне їх завдання — забезпечення своїх членів необхідними лікарськими засобами у разі виникнення захворювання. Вважаю, що громадяни психологічно вже готові до введення практики співоплати за медичні послуги, проте цей механізм повинен бути максимально прозорим і зрозумілим, з чітким визначенням державних гарантій та прав громадян на отримання безоплатної медичної допомоги та їх відповідальності щодо повної або часткової співоплати певних видів послуг.

— Які кроки допоможуть підвищити економічну ефективність використання ресурсів галузі?

— Першим кроком, на мою думку, повинна стати структурна перебудова галузі з пріоритетним розвитком мережі лікувально-профілактичних закладів первинної медико-санітарної допомоги, скороченням та реструктуризацією ліжкового фонду, запровадженням стаціонарозамінних технологій (денні стаціонари, центри амбулаторної хірургії). Проте цих заходів недостатньо без розширення повноважень закладів охорони здоров’я шляхом зміни їх господарсько-правового статусу, розмежування розпорядника коштів та постачальників медичних послуг, запровадження договірних стосунків у моделі закупівель медичних послуг з використанням нових, орієнтованих на результат методів оплати постачальників медичних послуг, стандартів та клінічних протоколів на основі принципів доказової медицини, що у сукупності визначає модель загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Реформування вже відбулося в деяких регіонах України (Близнюківський район Харківської області, м. Комсомольськ Полтавської області, Попільнянський район Житомирської області), які в майбутньому стануть піонерами у впровадженні моделі загальнообов’язкового медичного страхування.

В ефективній системі охорони здоров’я зацікавлені такі суб’єкти: територіальна громада, місцеві органи влади як розпорядники коштів, лікувально-профілактичні заклади як постачальники медичних послуг. Проте насправді взаємодія відбувається лише між розпорядниками коштів та постачальниками послуг на підставі постатейного кошторису, а інтереси громади залишаються осторонь. Проте якщо розпорядник коштів з утримувача інфраструктури лікувального закладу перетвориться на стратегічного замовника медичних послуг, інтереси громади буде враховано, оскільки лікувальні заклади значну увагу приділятимуть оптимізації наданої медичної допомоги та власних видатків, а результатом цього стане підвищення якості медичних послуг та економія коштів галузі.

— Ми підійшли до останнього критерію оцінки ефективності державної політики у сфері охорони здоров’я — задоволення потреб пацієнтів медичними послугами.

— На сьогодні існує спрощений підхід щодо вивчення задоволення потреб громадян, який полягає в аналізі кожним лікувально-профілактичним закладом скарг та пропозицій, що надходять від пацієнтів. Проте в інших країнах, які впроваджують принципи загального управління якістю (total quality management — TQM), існують спеціальні методики соціологічних досліджень, які дозволяють оцінити організацію надання медичної допомоги, якість медикаментозного забезпечення, дотримання медичним персоналом деонтологічних правил та ін. Інформаційні листи від пацієнтів надходять до спеціальних служб управління якістю медичної допомоги, які контролюють виправлення припущених помилок. Саме тому в договорі між розпорядниками коштів та постачальниками послуг визначається окрема вимога стосовно проведення незалежного опитування пацієнтів щодо їх задоволення наданою медичною допомогою. Заклад охорони здоров’я, який змінив свій організаційно-правовий статус на автономне неприбуткове підприємство, орієнтований на високі стандарти якості, оскільки його діяльність залежить від оцінки громадян.

— Основні напрями розвитку окреслено. Що ж перешкоджає впровадженню нововведень?

— У 1994–1995 роках я входив до складу однієї з перших робочих груп МОЗ України, яка працювала над розробкою проекту Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування». Минуло понад 14 років, розглянуто більше 10 законопроектів, а реальних позитивних зрушень у сфері охорони здоров’я не відбулося, і причина цього, на мою думку, — відсутність політичної волі до прийняття рішення щодо кардинального реформування галузі. Багато зусиль витрачено на покращання показників стану громадського здоров’я, а бажаний результат не отримано. Ми недостатньо впливаємо на фактори ризику виникнення захворювань, що і зумовлює незадовільні інтегральні показники стану громадського здоров’я. Вже на етапі дошкільних закладів та загальноосвітньої школи необхідно закладати в наших дітей ціннісні орієнтири щодо здорового способу життя.

Зменшення ліжкового фонду, яке відбувається у процесі реструктуризації галузі, супроводжується скороченням кількості медичних працівників, але варіанти їх подальшого працевлаштування так і не окреслено. За кордоном ця проблема вирішується шляхом державної підтримки розвитку приватного сектору, стаціонарозамінних закладів, хоспісів, центрів довготривалого лікування, центрів соціальної допомоги. Це розвантажує державний та комунальний сектори вторинної медичної допомоги та забезпечує зайнятість медичних працівників.

Окремо відзначу інший феномен — опір проведенню реформ з боку деяких керівників закладів охорони здоров’я та органів управління, які не бажають в умовах обмеженого фінансування руйнувати роками налагоджені механізми взаємовідносин з постачальниками лікарських засобів, медичної апаратури і т.д. З іншого боку, більшість вітчизняних закладів охорони здоров’я на сьогодні не готові працювати в умовах страхової медицини. Знання їх керівників орієнтовані на роботу в умовах традиційної бюджетної системи. Потреби суспільства вимагають від керівника сучасних економічних знань, пошуку шляхів покращання якості медичної допомоги та мінімізації видатків, тому особливу увагу необхідно приділити перепідготовці кадрів закладів охорони здоров’я та органів управління. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена наказом Президента України від 07.12.2000 р. № 131/2000 передбачала розробку та впровадження іноваційної системи підготовки кадрового забезпечення.

— Яку ж освіту повинен отримати майбутній керівник закладу охорони здоров’я — медичну чи управлінську?

— На мою думку, в Україні повноцінний керівник галузі — людина з медичною освітою, схильна до управлінської діяльності, яка пройшла підготовку з сучасного управління у сфері охорони здоров’я. Менеджер з магістерським дипломом не володіє достатніми знаннями щодо особливостей функціонування системи охорони здоров’я. Кафедрою управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України з 1994 р. підготовлено більше 200 фахівців за спеціальністю «Державне управління» та спеціалізацією «Управління охороною здоров’я», серед яких — працівники органів управління різних рівнів, місцевого самоврядування, керівники лікувально-профілактичних та фармацевтичних закладів, у тому числі й приватних, викладачі ВНЗ, науковці. З вересня 2009 р. розпочинається підготовка фахівців на базі вищої освіти за новою спеціальністю «Державне управління у сфері охорони здоров’я». Підготовка буде відбуватися за денною формою навчання, яке триватиме 1,5 року, та заочною формою — 2,5 року. Наша мета — підготовка нової генерації фахівців, які сприятимуть впровадженню державної політики, спрямованої на вирішення проблем, пов’язаних із демографічною кризою, незадовільним станом громадського здоров’я, низькою економічною ефективністю діяльності галузі, незадоволенням значної частини громадян станом вітчизняної медицини.

Ганна Барміна,
фото Любові Столяр

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!