Проект Закону України «Про заклади охорони здоров'я»

Міністерством охорони здоров’я України на публічне обговорення виноситься проект закону України «Про заклади охорони здоров’я».

Прийняття зазначеного законопроекту обумовлено необхідністю законодавчого визначення статусу закладів охорони здоров’я, порядку їх створення і ліквідації, врегулювання правових та економічних відносин між закладами охорони здоров’я та іншими суб’єктами господарювання.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я» підготовлено робочою групою Міністерства охорони здоров’я України на виконання указу Президента України від 6 12.2005 р. № 1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення», пункту 1.2. Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. № 815 та пункту 91 орієнтовного плану законопроектних робіт на 2008 рік затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 р. № 534-р.

Законопроект передбачає визначення організаційних правових та економічних засад діяльності закладів охорони здоров’я, забезпечення реалізації конституційного права громадян України на своєчасне отримання кваліфікованої та високоякісної медичної допомоги.

Відповідно до норм чинного законодавства України на сьогоднішній день державні та комунальні заклади охорони здоров’я України функціонують як бюджетні установи. Статус бюджетної установи суттєвим чином звужує набір управлінських інструментів, які керівник закладу може використовувати для успішного виконання поставлених перед закладом охорони здоров’я завдань. Так, наприклад, обмеженим є право керівника закладу охорони здоров’я — бюджетної установи:

визначати оптимальну штатну структуру закладу через існування нормативів штатного забезпечення, що розробляються МОЗ України;
визначати оптимальний ліжковий фонд для стаціонарних відділень закладу в силу нормативної прив’язки до цього показника чисельності штату;
запроваджувати додаткові стимули для персоналу через існування, з одного боку, жорстких тарифних ставок, а, з іншого боку, жорстких нормативних обмежень можливості залучення додаткових фінансових надходжень до бюджету державного закладу;
раціонально використовувати коштовне медичне обладнання через штучне адміністративне розмежування відділень.

Досвід країн колишнього СРСР (Вірменія, Естонія, Латвія, Литва), уряди яких надали право закладам охорони право бути самостійними суб’єктами господарювання, свідчить про економічну ефективність такого рішення як інструменту підвищення доступності медичної допомоги.

Чинним законодавством України передбачається можливість існування закладів охорони здоров’я у вигляді державних некомерційних підприємств, які функціонують згідно із господарським законодавством і позбавлені багатьох з тих обмежень, які властиві бюджетним установам.

Самостійний заклад охорони здоров’я може функціонувати більш ефективно та надавати більш якісні послуги в сфері охорони здоров’я.

Прийняття даного законопроекту дозволить створити сприятливі передумови для структурної перебудови галузі та започаткувати її повноцінне реформування з метою підвищення доступності якісної медичної допомоги широким верствам населення України.

2. Мета і шляхи її досягнення

Прийняття зазначеного законопроекту обумовлено необхідністю законодавчого визначення статусу закладів охорони здоров’я, порядку їх створення і ліквідації та врегулювання правових та економічних відносин між закладами охорони здоров’я та іншими суб’єктами господарювання.

Метою даного законопроекту є забезпечення конституційних прав громадян на отримання своєчасної, кваліфікованої та якісної медичної допомоги на основі здійснення структурної реорганізації системи медичного забезпечення шляхом:

удосконаленню механізмів управління і ініціювання розвитку самоуправління на рівні закладів охорони здоров’я;
підвищення відповідальності трудових колективів закладів охорони здоров’я за раціональне використання наявних фінансових, матеріальних і кадрових ресурсів, впровадження ресурсозберігаючих і новітніх технологій у профілактичну роботу та лікувально-діагностичний процес;
переходу на гнучку систему планування й оперативного контролю за якістю медичної допомоги;
запровадження принципу контрактних відносин між замовником та постачальниками медичних послуг;
створення умов для розвитку конкуренції між постачальниками послуг з охорони здоров’я.

3. Правові аспекти

Даним законопроектом визначаються:

порядок і умови створення та ліквідації закладів охорони здоров’я, їх організаційно-правовий статус;
побудова правових і економічних відносин закладів охорони здоров’я з державними органами та з іншими суб’єктами господарської діяльності.

Можливість трансформації закладів охорони здоров’я у державні (комунальні) некомерційні підприємства дозволить:

конкретизувати зобов’язання держави перед пацієнтами;
реалізувати ініціативу керівників і підвищити ефективність використання ресурсів у галузі охорони здоров’я;
створити стимули до продуктивної праці для медичних працівників.

На цей час суспільні відносини, що належать до предмету правового регулювання проекту закону частково врегульовано нормами, що містяться у наступних актах законодавства України: Конституція України; Основи законодавства України про охорону здоров’я, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» та інших законодавчих актів України. Законодавство України містить 331 закон України, 134 укази Президента України, 677 постанов Кабінету Міністрів України, які стосуються питань охорони здоров’я прямо чи опосередковано.

Стаття 16 розділу 3 «Основи організації охорони здоров’я» Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» визначає, що «заклади охорони здоров’я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров’я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України».

Стаття 18 того ж розділу визначає, що «всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров’я».

Діяльність закладів охорони здоров’я, що перебувають у державній і комунальній власності та функціонують як бюджетні установи, детально регламентується нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що суттєво обмежує їх керівників у прийнятті управлінських рішень, спрямованих на ефективне використання наявних ресурсів, підвищення якості та доступності медичної допомоги.

У той же час чинним законодавством передбачена можливість розвитку інших, більш ефективних, з точки зору використання обмежених ресурсів форм господарювання закладів охорони здоров’я, що перебувають у державній, комунальній власності.

Дане питання у правовому полі системно не врегульовано, що не дозволяє проводити ефективну державну політику в галузі охорони здоров’я та забезпечити її подальший розвиток.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Закону України «Про заклади охорони здоров’я» не потребує додаткових матеріальних та інших витрат.

5. Позиція заінтересованих органів

Законопроект потребує погодження Міністерством економіки України, Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України.

6. Регіональний аспект

Акт не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

7. Громадське обговорення

Законопроект пройшов громадське обговорення згідно з порядком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року. Пропозиції та зауваження громадськості враховано в останній редакції проекту.

8. Прогноз результатів

Реалізація законопроекту передбачає удосконалення порядку організації медичного обслуговування населення та діяльності закладів охорони здоров’я, забезпечення підвищення якості та безпечності медичного обслуговування, запровадження договірних відносин між замовниками та постачальниками медичних послуг, створення механізмів раціонального використання фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів галузі.

Міністр охорони здоров’я України

В.М. Князевич

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади створення і функціонування закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності, організаційно-правової форми здійснення їх господарської діяльності при наданні медико-санітарної допомоги населенню та регулює суспільні відносини в сфері охорони здоров’я.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Загальні основи створення та функціонування закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я створюються та здійснюють свою діяльність з метою реалізації права громадян на охорону здоров’я відповідно до Конституції України та законодавства про охорону здоров’я.

2. Захист прав громадян на отримання безоплатної медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я забезпечується законодавством про охорону здоров’я.

3. У своїй діяльності заклади охорони здоров’я керуються основними принципами функціонування охорони здоров’я в Україні.

4. Заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності створюються і здійснюють свою діяльність лише при наявності відповідної матеріально-технічної бази і необхідної кількості спеціально підготовлених кваліфікованих фахівців.

5. Державне регулювання діяльності закладів охорони здоров’я здійснюється шляхом їх державної реєстрації та ліцензування діяльності у сфері охорони здоров’я.

6. Рішення про створення (ліквідацію) закладів охорони здоров’я приймають центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування в межах своїх визначених законодавством повноважень.

7. Заклади охорони здоров’я, що належать до державної та комунальної форм власності мають рівне право на доступ до державного фінансування.

8. Заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності як постачальники медичних послуг мають право брати участь у процедурах закупівлі медичних послуг.

9. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень мають право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров’я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров’я в порядку визначеному законодавством України.

10. Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я може делегувати частину повноважень, що визначені частиною 2 статті 12, частинами 4 та 5 статті13 цього закону територіальним органам виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

11. На керівні посади у закладах охорони здоров’я всіх форм власності призначаються особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади в сфері охороні здоров’я.

12. Зміна форми власності закладів охорони здоров’я здійснюється шляхом і в порядку визначеному законодавством.

13. Порядок надання в оренду державного та комунального майна закладів охорони здоров’я, визначається законодавством про оренду державного та комунального майна.

Стаття 2. Організаційно-правові форми закладів охорони здоров’я.

1. Заклади охорони здоров’я в залежності від власності поділяються на:

державні, майно яких є державною власністю, фінансуються за рахунок Державного бюджету та знаходяться в управлінні центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та інших центральних органів виконавчої влади, а також заклади, які перебувають у власності громадських організацій, в тому числі, які знаходяться в управлінні Академії медичних наук України (далі — АМН);
комунальні заклади охорони здоров’я, що діють на основі комунальної власності територіальної громади або спільної власності територіальних громад;
приватні заклади охорони здоров’я, що діють на основі приватної власності.

2. У залежності від способу отримання доходу поділяються на прибуткові та неприбуткові.

3. У залежності від способу фінансування та організаційно-правового статусу поділяються на:

а) бюджетні установи, що здійснюють свою фінансово-господарську діяльність за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів;

б) казенні підприємства що здійснюють господарську діяльність за рахунок Державного бюджету;

в) університетські клініки, які є самостійними юридичними особами і за своїм статусом є державними унітарними підприємствами;

г) науково-медичні центри є закладами охорони здоров’я, які створюються на базі науково-дослідних установ, є юридичними особами, що засновані на державній власності і знаходяться у сфері управління центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я і АМН;

д) господарські товариства, що здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про господарські товариства.

4. За організаційними формами заклади охорони здоров’я поділяються на:

стаціонар — заклад у якому медична допомога здійснюються цілодобово;
амбулаторія — амбулаторний заклад охорони здоров’я в якому надається первинна медико-санітарна допомога;
поліклініка — консультативно-діагностичний заклад де надається спеціалізована амбулаторна допомога;
станція швидкої медичної допомоги — заклад охорони здоров’я, який надає медичні та медико-транспортні послуги у екстрених випадках, на місці де знаходиться пацієнт з використанням санітарного транспорту;
лабораторія — заклад охорони здоров’я чи його структурний підрозділ, що забезпечує лабораторне обстеження хворих, дослідження біологічного матеріалу від хворих, а також факторів середовища життєдіяльності людини;
аптека — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами, виробами медичного призначення та іншою продукцію не заборонену законодавством шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

5. За профілями роботи заклади охорони здоров’я поділяються на:

лікувальні — що забезпечують лікувальний процес пацієнтам;
науково-педагогічні — поєднують лікування із науковою та педагогічною діяльністю, включають науково-дослідні інститути, інститути підвищення кваліфікації, медичні університети, університетські клініки, науково — медичні (лікувальні) центри тощо;
лікувально-діагностичні — здійснюють лікувально-діагностичну та профілактичну діяльність, включають спеціалізовані центри та лабораторії;
установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби — здійснюють діяльність направлену на проведення санітарно-епідеміологічних та профілактичних заходів, здійснюють контроль і нагляд за дотриманням санітарного законодавства і включають санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні та протичумні станції, діяльність яких регулюється спеціальним (санітарним) законодавством;
санаторно-оздоровчі заклади охорони здоров’я проводять діяльність з оздоровлення, реабілітації, профілактики захворювань тощо, включають санаторії, курорти, реабілітаційні центри, профілакторії тощо;
медико-соціальні заклади охорони здоров’я забезпечують хворих поряд з медичною допомогою соціальними послугами (харчування, перебування, соціальна реабілітація тощо), включають заклади для лікування хворих у термінальних станах хвороби (хоспіси), заклади для лікування хворих окремими хворобами (лепрозорії), заклади медичного догляду, заклади соціально-медичної реабілітації, заклади медико-соціальної експертизи;
фармацевтичні — заклади охорони здоров’я, що виробляють, зберігають та/або реалізують медичні товари, в тому числі лікарські засоби є: аптеки, медичні магазини, бази, склади тощо;
спеціалізовані заклади охорони здоров’я — бюро судово-медичної експертизи, центри медичної статистики тощо.

6. Інші установи та заклади в яких надаються послуги (товари, роботи) в сфері охорони здоров’я не заборонені законодавством і які не являються закладами охорони здоров’я.

Стаття 3. Загальні вимоги до системи управління закладами охорони здоров’я

1. Вимоги до управління бюджетної установи, а також юридичної особи, для якої вимоги встановлені законодавством з питань діяльності суб’єктів господарювання, застосовуються до закладів охорони здоров’я з особливостями, встановленими цим Законом.

2. Система управління закладу охорони здоров’я повинна забезпечити розподіл повноважень між Наглядовою радою та правлінням закладу, дотримання прозорості процедур прийняття рішень та контролю за їх виконанням, належний обмін інформацією між наглядовою радою та правлінням, надання звітності, її достовірність і повноту.

Стаття 4. Наглядова рада та керівництво закладами охорони здоров’я

Наглядова рада закладу охорони здоров’я створюється з метою розробки стратегії розвитку закладу охорони здоров’я та забезпечення виконання контрольно-наглядових функцій.

Наявність наглядової ради у закладах охорони здоров’я всіх форм власності та всіх організаційно-правових форм є обов’язковою.

Наглядова рада закладу охорони здоров’я складається із трьох осіб:

представника власника;
представника професійних об’єднань медичних працівників;
представника громадських організацій пацієнтів.

Члени наглядової ради не можуть бути штатними або позаштатними працівниками закладу охорони здоров’я, де вона створена.

Наглядова рада:

затверджує план розвитку закладу охорони здоров’я;
контролює діяльність керівництва закладу;
визначає зовнішнього аудитора;
погоджує призначення начальника служби внутрішнього аудиту;
погоджує умови оплати праці та матеріального стимулювання керівництва закладу;
встановлює порядок проведення ревізій та інших контролюючих заходів.

Членам наглядової ради забороняється передавати свої функції іншій особі без згоди центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Керівництво закладу охорони здоров’я призначається в порядку, визначеному цим Законом та іншими актами чинного законодавства для тої чи іншої організаційно-правової форми підприємства, організації, установи в залежності від того, до якої форми належить конкретний заклад.

До керівництва закладу належить його перший керівник (директор, менеджер, головний лікар, начальник, завідувач), його заступники, головний бухгалтер.

Члени керівництва повинні:

мати вищу медичну, а головний бухгалтер економічну освіту;
мати бездоганну ділову репутацію;
мати стаж роботи в системі охорони здоров’я не менше трьох років;
надати центральному органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я письмове зобов’язання виконувати свої функції належним чином;
володіти державною мовою.

Керівництво закладу діє на підставі положення (статуту) та посадових повноважень, затверджених власником і погоджених із центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та Наглядовою радою.

Стаття 5. Державна акредитація та реєстрація закладів охорони здоров’я

1. Державна акредитація — офіційне визнання наявності в закладі охорони здоров’я умов для надання певного рівня медичної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям, затвердженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та гарантії високої якості професійної діяльності.

2. Державній акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров’я.

3. Державну акредитацію закладів проводять спеціальні акредитаційні комісії, що утворюється Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я спільно з місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. До складу акредитаційних комісій усіх рівнів можуть залучатися представники громадських організацій.

4. Порядок проведення державної акредитації медичних закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. Акредитовані заклади охорони здоров’я підлягають державній реєстрації шляхом внесення їх до державного реєстру закладів охорони здоров’я в порядку, що встановлюється центральні органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 6. Філії та інші відокремлені підрозділи закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я можуть створювати філії та інші відокремлені підрозділи у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Відокремлені підрозділи можуть надавати медичну допомогу лише після реєстрації в центральному органі виконавчої влади в сфері охорони здоров’я шляхом внесення інформації про відокремлені підрозділи до державного реєстру закладів охорони здоров’я.

До заяви про реєстрацію відокремленого підрозділу до центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я подаються такі документи:

1) копія рішення про створення відокремленого підрозділу;

2) примірник положення про відокремлений підрозділ, який повинен містити відомості про те, що відокремлений підрозділ не є юридичною особою, його повну та скорочену назву, мету створення, функції та порядок ліквідації;

3) перелік видів медичних послуг, надання яких рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я віднесено до компетенції відокремленого підрозділу;

4) інформація про керівника та бухгалтера (у разі, якщо така посада передбачена штатним розписом) відокремленого підрозділу;

2. Заклад охорони здоров’я видає засвідчену копію ліцензії для кожного свого відокремленого підрозділу.

3. За рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я в порядку, передбаченому чинним законодавством, до медичного закладу можуть бути приєднані інші заклади охорони здоров’я, та установи у якості відокремлених підрозділів.

У цьому випадку порядок їх реєстрації та проведення діяльності із надання медичних послуг визначається рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я

Стаття 7. Об’єднання закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я можуть створювати спілки, асоціації та інші об’єднання тільки для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх створення не суперечить законодавству України. Ці об’єднання не мають права здійснювати надання медичних послуг, за виключенням Угод про здійснення спільних програм надання медичних послуг населенню з протидії соціально небезпечним захворюванням, які частково фінансуються з бюджету закладів або додатково отриманих ними позабюджетних коштів, що не заборонені чинним законодавством. У випадках передбачених законодавством, для реєстрації об’єднання необхідно отримати дозвіл Антимонопольного комітету України.

2. Об’єднання закладів охорони здоров’я діють на підставі статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Об’єднання закладів охорони здоров’я у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

3. Законодавством України може бути передбачено створення обов’язкових об’єднань закладів охорони здоров’я із визначеною актами цього законодавства метою та порядком діяльності.

4. Об’єднання закладів охорони здоров’я може набувати статус саморегулівної організації у порядку, визначеному чинним законодавством.

5. Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я на встановлених ним умовах може делегувати визначеній ним саморегулівній організації повноваження щодо розроблення і впровадження стандартів медичної допомоги та галузевих нормативів подання медичної допомоги та/або атестації фахівців охорони здоров’я інші повноваження, передбачені законом.

6. До повноважень саморегулівної організації також може належати, зокрема:

а) представлення членів саморегулівної організації перед державними органами та вжиття заходів з метою захисту їх інтересів;

б) надання висновків щодо проектів законодавчих актів, які містять норми, що регулюють порядок надання медико-санітарної допомоги та щодо пропозицій відповідних органів; співпраця в розробці таких проектів і пропозицій;

в) ініціювання та проведення освітньої та інформаційної діяльності в сфері охорони здоров’я і співпраця з питань професійного навчання та підвищення кваліфікації медичних кадрів;

г) збирання, зберігання, обробка та надання інформації про роботу закладів охорони здоров’я в Україні та за її межами, складення й публікація на її основі аналізів та прогнозів з питань охорони здоров’я;

д) створення та експлуатація комп’ютерних баз даних з питань медичної статистики,

є) створення третейського суду в порядку, визначеному законодавством;

е) створення можливостей для досудового розв’язання конфліктів між членами саморегулівної організації.

Стаття 8. Здійснення немедичної діяльності закладами охорони здоров’я

Заклади охорони здоров’я, що засновані на державній та комунальній власності, а також ті, що здійснюють свою діяльність у приміщеннях, що закріплені за закладами, заснованими на державній та комунальній власності, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я можуть здійснювати діяльність, що не відноситься до медичної допомоги або медичних послуг відповідно до законодавства, що регулює суспільні відносини у відповідній сфері.

Стаття 9. Спільна участь кількох закладів у наданні медичних послуг

Заклади охорони здоров’я можуть надавати медичні послуги спільно шляхом надання у використання обладнання, залучення медичних працівників, використання приміщень, тощо.

При спільному наданні медичних послуг між закладами має бути укладена угода, де фіксується участь кожної сторони та відповідальність кожної із сторін. Фінансування надання медичних послуг та розподіл доходів між учасниками угоди встановлюється окремим протоколом до цієї угоди.

При укладанні контрактів щодо надання медичних послуг між суб’єктами, що здійснюють фінансування надання медичних послуг, зокрема органами місцевої та державної влади, фінансовими установами, тощо, повинні бути вказані послуги, що будуть надаватись спільно за участю кількох закладів — отримувачів фінансування.

Законодавством України можуть бути передбачені випадки надання медичних послуг спільно кількома закладами охорони здоров’я, зокрема ліквідація наслідків стихійних лих, боротьба із епідеміями та інші. Питання використання майна кожного із закладів, залучення персоналу, а також розподіл фінансових ресурсів визначається у відповідності із прийнятими рішеннями про проведення таких заходів.

Розділ ІІ

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — БЮДЖЕТНА УСТАНОВА

Стаття 10. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — бюджетної установи

Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа забезпечує надання медичної допомоги, а також здійснення інших функцій, пов’язаних із забезпеченням медико-санітарного, санітарного та епідемічного благополуччя населення і створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів і є неприбутковою.

Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Стаття 11. Порядок створення, державної реєстрації, реорганізації, ліквідації

Заклади охорони здоров’я — бюджетні установи утворюються, або отримують такий статус за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я або Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, міських Києва та Севастополя рад народних депутатів.

Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа провадить свою діяльність після державної реєстрації.

Реорганізація та ліквідація закладів охорони здоров’я здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 12. Особливості системи та органів управління закладів

Управління закладом охорони здоров’я — бюджетною установою, здійснюється відповідно до типового положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я призначає керівника закладу охорони здоров’я із обов’язковим укладанням із ним контракту.

Норми першої і другої частини цієї статті не поширюється на заклади охорони здоров’я, що знаходяться у сфері управління інших державних органів.

На керівні посади у закладах охорони здоров’я можуть бути призначені лише особи, які відповідають встановленим Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я єдиним кваліфікаційним вимогам.

Керівник закладу охорони здоров’я — бюджетної установи без доручення діє від імені цієї установи, представляє її інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами.

Керівникові закладу охорони здоров’я забезпечується незалежність у вирішенні всіх питань, пов’язаних із забезпеченням належної якості та ефективності діяльності очолюваного ним закладу охорони здоров’я.

Стаття 13. Механізм фінансування, особливості розпорядження майном, коштами та іншою власністю

Майно закладу охорони здоров’я — бюджетної установи закріплюється за цим закладом рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я або рішенням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних міських Києва та Севастополя рад народних депутатів по опису із встановленням балансової та залишкової вартості в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України

Відчуження майна в будь-якій формі забороняється.

Фінансові кошти заклад охорони здоров’я — бюджетна установа отримує в порядку, визначеному уповноваженим органом із регулювання фінансів, відповідно до бюджетного розпису із казначейського рахунку.

На основі бюджетного розпису заклад розробляє кошторис, який затверджується Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я або рішенням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних міських Києва та Севастополя рад народних депутатів в залежності від підпорядкованості закладу.

Внесення змін до кошторису можливо тільки за рішенням Центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я або рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, міських Києва та Севастополя рад народних депутатів в залежності від підпорядкованості закладу.

Заклади охорони здоров’я — бюджетні установи мають рівне право на доступ до державного фінансування в порядку визначеному законодавством України. Заклади охорони здоров’я — бюджетні установи як постачальники медичних послуг мають право брати участь у процедурах закупівлі медичних послуг за державні кошти відповідно до законодавства.

Розділ ІІІ

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО

Стаття 14. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — комунального підприємства

Комунальне підприємство в галузі охорони здоров’я створюється з метою надання первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню таких адміністративно — територіальних одиниць як село, селище міського типу, місто, район.

Конкретні види створюваних комунальних медичних підприємств, визначаються власником відповідно до переліку їх організаційних форм затверджених Кабінетом Міністрів за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Комунальні медичні підприємства проводять свою діяльність на основі примірного статуту закладу охорони здоров’я комунального некомерційного підприємства визначеного центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, який затверджується відповідною радою народних депутатів, що прийняла рішення про створення комунального медичного підприємства.

Стаття 15. Порядок створення (набуття статусу), реорганізації, ліквідації

Комунальне медичне підприємство створюється (набуває статусу) за рішенням селищної, міської або районної ради народних депутатів після прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України щодо створення таких підприємств по всій території держави, комунальні медичні підприємства можуть створюватися спільним рішенням декількох рад за погодженням із Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Кабінет Міністрів затверджує вичерпний перелік організаційних форм комунальних медичних підприємств, особливості функціонування кожної із таких форм, в тому числі з питань взаємовідносин між структурними підрозділами — конкретними закладами надання медичної допомоги.

Комунальні медичні підприємства можуть створюватися спільним рішенням декількох рад народних депутатів, що забезпечить створення об’єднань закладів у межах село-селище, село-селище-район, селище-район, село-селище-місто, селище-місто, місто-район, селище-селище, місто-місто, район-район.

У рішенні про створення комунальних медичних підприємств має бути передбачено порядок об’єднання майна та фінансових асигнувань, що належали установам, які реорганізуються, та передаються новоствореному комунальному медичному підприємству.

Передане майно формує статутний фонд комунального медичного підприємства.

Реорганізація та ліквідація комунальних медичних підприємств здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Стаття 16. Особливості системи та органів управління

Комунальне медичне підприємство очолюється менеджером — головним лікарем, якого призначає відповідна рада народних депутатів, яка створила це підприємство за погодженням із центральним або територіальним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я відповідної адміністративно — територіальній одиниці в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Менеджер — головний лікар одноосібно приймає управлінські рішення крім випадків, передбачених цим Законом, а також чинним законодавством України.

Стаття 17. Особливості розпорядження майном та іншою власністю

За комунальними медичними підприємства закріплюється майно в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Комунальні медичні підприємства мають право самостійно розпоряджатись майном, що закріплено за цим підприємством, включаючи здачу його в оренду, використання іншим особам на визначених умовах, спільне використання із іншими особами.

Комунальні медичні підприємства мають право за рахунок отриманих доходів на придбання будь-якого майна без погодження із центральним або територіальним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Комунальні медичні підприємства можуть на постійній основі на умовах оренди або інших не заборонених законодавством умовах використовувати майно інших закладів охорони здоров’я, зокрема дороговартісного обладнання, площ.

Комунальні медичні підприємства можуть за згодою відповідної ради народних депутатів надавати своє майно у якості внеску до статутних фондів господарських товариств, заснованих на державній власності, де держава має не менше 50% у статутному фонді. При цьому такі господарські товариства мають надавати платні послуги в сфері охорони здоров’я.

Стаття 18. Особливості механізму отримання та розпорядження фінансовими ресурсами

Комунальні медичні підприємства зобов’язані складати та погоджувати із радами народних депутатів, що прийняли рішення про утворення цих підприємств, фінансовий план на кожен рік, розроблений у порядку, визначеному Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я разом із центральним органом виконавчої влади у сфері державної фінансової та бюджетної політики.

У планах зазначаються наступні джерела доходів: асигнування із бюджету або бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць на виконання зобов’язань за контрактами, доходи, що отримуються від надання платних послуг, благодійна допомога, виплати за окремо обов’язковим та добровільним медичним страхуванням, інші доходи.

У планах зазначаються наступні статті витрат: заробітна плата основного персоналу із відрахуваннями від неї, витрати на придбання ліків, інші витрати. Використання доходів, отриманих в межах показників, визначених фінансовими планами, в межах кожної статті витрат здійснюється підприємствами самостійно.

У разі перевищення розміру доходів, передбачених фінансовими планами, комунальні медичні підприємства можуть використовувати ці додаткові доходи тільки відповідно до додаткового кошторису, погодженого із відповідною радою народних депутатів та представником центрального органу виконавчої влади в сфері державної фінансової та бюджетної політики у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

У разі невиконання фінансового плану по отриманню доходів комунальне медичне підприємство забезпечує фінансування в повному обсязі витрати на основну оплату праці, харчування хворих та забезпечення їх ліками відповідно до стандартів та самостійно визначає конкретні розміри економії витрат по іншим Статтям.

Кабінетом Міністрів України може бути прийняте рішення про впровадження єдиного порядку розробки фінансового плану та використання коштів для комунальних медичних підприємств, яке буде обов’язкове для виконання незалежно від адміністративно-територіальної приналежності підприємств.

Стаття 19. Особливості оплати праці та кадрової політики

Менеджер — головний лікар комунального медичного підприємства самостійно затверджує штатний розпис підприємства та особисто із урахуванням вимог чинного трудового законодавства приймає на роботу та звільняє працівників.

Медичні працівники, що працюють у складі комунального медичного підприємства на селі або в селищі міського типу, включаючи дільничних та сімейних лікарів, дільниці яких розміщені в сільській місцевості, отримують до 50% надбавки до основної оплати праці і мають пільги на комунальні послуги.

Розділ IV

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — ДЕРЖАВНЕ (КАЗЕННЕ) ПІДПРИЄМСТВО

Стаття 20. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — державного казенного підприємства

Державні (казенні) підприємства в галузі охорони здоров’я створюються з метою надання спеціалізованих суспільно — необхідних медичних послуг, у тому числі платних послуг немедичного характеру населенню або його окремим категоріям, зокрема як спеціалізовані лікарні (диспансери), заклади санаторно-курортного спрямування, спеціалізовані медико-санітарні частини, тощо.

Державні казенні підприємства як правило є неприбутковими і повинні забезпечувати покриття отриманими доходами своїх витрат.

Стаття 21. Порядок створення, державної реєстрації, реорганізації, ліквідації

Державні (казенні) підприємства створюються за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

У рішенні про створення казенного підприємства зазначається перелік видів діяльності, які буде виконувати це підприємство. При цьому такий вид діяльності, як надання медичних послуг може не деталізуватись.

У зазначеному рішенні повинні бути зазначені особливості діяльності цього підприємства та специфіка надання їм послуг. У разі направленості державного (казенного) підприємств на надання медичних послуг окремим контингентам населення — інваліди, хворі певними видами захворювань, інші категорії.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я затверджує типовий статут державного (казенного) підприємства, а також статути кожного конкретного підприємства.

Реорганізація або ліквідація державного (казенного) підприємства здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством, на підставі рішення Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 22. Особливості системи та органів управління

Керівництво діяльністю державного (казенного) підприємства здійснює директор — головний лікар, який призначається та звільняється з роботи центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Із призначеним на посаду директором — головним лікарем укладається контракт терміном на три роки.

Стаття 23. Особливості розпорядження майном та іншою власністю

Державні (казенні) підприємства мають право самостійно розпоряджатись майном, що закріплено за цим підприємством. Здача його в оренду, використання іншим особам на визначених умовах, спільне використання із іншими особами регулюються в порядку визначеному чинним законодавством.

Державні (казенні) підприємства мають право за рахунок отриманих доходів придбавати будь-яке майно без погодження із центральним або територіальним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 24. Механізм фінансування та особливості отримання і розпорядження коштами

Державні (казенні) підприємства складають та погоджують з центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я в порядку, визначеному цим органом, фінансовий план на кожен рік.

У планах зазначаються наступні джерела доходів: асигнування із Державного бюджету на виконання зобов’язань за контрактами, доходи, що отримуються від надання платних послуг, благодійна допомога, виплати за окремо обов’язковим та добровільним медичним страхуванням, інші доходи.

Стаття 25. Особливості оплати праці та кадрової політики

Директор — головний лікар державного (казенного) підприємства самостійно затверджує штатний розпис підприємства та особисто із урахуванням вимог чинного трудового законодавства приймає на роботу та звільняє працівників. При цьому кандидатура головного бухгалтера має бути погоджена із центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я в порядку, визначеному цим центральним органом.

Основна оплата праці штатних працівників державного (казенного) підприємства визначається як сума ставок посадових окладів, нарахованих відповідно до тарифної сітки, що встановлюється актами законодавства України, та преміальних виплат і доплат, що встановлюються у відповідності із системою матеріального заохочення, що визначається самим підприємством.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я встановлює граничні співвідношення між посадовими окладами та загальним розміром преміальних виплат і доплат в розрізі спеціальностей та видів підприємств.

Розділ V

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — УНІВЕРСИТЕТСЬКА КЛІНІКА

Стаття 26. Загальна характеристика Університетської клініки

Університетська клініка є закладом охорони здоров’я, що забезпечує надання багатопрофільної висококваліфікованої медичної допомоги. Університетська клініка створюється рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Ради Міністрів Автономної республіки Крим, обласних, Києва та Севастополя міських рад на базі вищих медичних навчальних закладів та закладів охорони здоров’я республіканського (Автономна республіка Крим), обласного та міського (міста Київ, Севастополь) рівнів.

Університетська клініка забезпечує поєднання ефективного використання кваліфікаційного потенціалу науково — педагогічних кадрів в процесі лікування хворих та забезпечення навчання студентів із використанням реальної клінічної бази.

Стаття 27. Особливості системи та органів управління

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я призначає та звільняє ректора, який є керівником університетської клініки. Із ректором укладається контракт відповідно до чинного законодавства.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я за поданням ректора призначає та звільняє його першого заступника, а також заступників із лікувальної, навчальної та наукової роботи.

Ректор, його перший заступник та заступники формують правління університетської клініки, яке діє на основі типового положення, затвердженого Центральним органом.

Стаття 28. Особливості розпорядження майном та іншою власністю

Майно університетської клініки закріплюється за нею на правах господарського відання.

Університетська клініка має право надавати майно в оренду та тимчасове користування в порядку визначеному чинним законодавством.

За рахунок отриманого доходу університетська клініка може самостійно придбавати майно, яке використовується в процесі надання медичних послуг, навчання, наукової діяльності, а також у соціальних цілях, зокрема покращенні побутових умов та житловому будівництві для співробітників.

Додатково придбане майно враховується як поповнення статутного фонду університетської клініки.

Стаття 29. Особливості механізму отримання та розпорядження фінансовими ресурсами

План діяльності університетської клініки формується на основі державного замовлення і відповідно укладеного контракту на надання медичних послуг, послуг із підготовки та перепідготовки кадрів та інших послуг.

Крім того університетська клініка планує зверхконтрактні послуги за рахунок надання платних послуг, додаткового набору студентів із навчанням на комерційних засадах, виконання інших послуг зверх державного замовлення.

Університетські клініки в установленому законодавством порядку для унітарних підприємств розробляють фінансовий план на кожен наступний календарний рік.

У фінансовому плані передбачається розмір планового прибутку як перевищення планових доходів над плановими витратами. За рахунок планового прибутку університетська клінік самостійно встановлює планові розміри амортизаційного фонду, фонду розвитку виробництва, фонду споживання, резервного фонду та соціального фонду та порядок споживання коштів цих фондів.

У разі отримання доходів, що перевищують показники, передбачені у фінансовому плані, університетська клініка отримує позаплановий прибуток.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я у порядку визначеному законодавством затверджує фінансові плани університетських клінік, а також порядок розподілу позапланового прибутку.

У разі отримання доходу менше, ніж заплановано у фінансовому плані, університетська клініка повинна в повному обсязі передбачити фінансування витрати на основну оплату праці, харчування, виплату стипендій, придбання ліків та подати на затвердження центральному органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я розподіл коштів по іншим Статтям.

Стаття 30. Особливості оплати праці та кадрової політики

Ректор університетської клініки самостійно затверджує штатний розпис.

Керівники структурних підрозділів університетської клініки призначаються та звільняються рішенням правління. Інші працівники університетської клініки призначаються та звільняються на загальних засадах в порядку, визначеному чинним законодавством.

Основна оплата праці науко-педагогічних працівників, що працюють в університетській клініці включає в себе ставку відповідно до посадових окладів зазначених працівників із урахуванням доплат, передбачених чинним законодавством, та до 75% ставки лікаря відповідної категорії в залежності від кількості відпрацьованих годин.

Розміри преміальних виплат та доплат визначаються виключно самостійно університетською клінікою, на основі затвердженого правлінням та погодженого представницьким органом трудового колективу, положення.

Розділ VI

ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — НАУКОВО-МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР

Стаття 31. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — науково-медичного центру

Науково-медичний центр (далі — Центр) є закладом охорони здоров’я, який створюється на базі науково-дослідних установ, що підпорядковані центральному органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я і АМН України, та їхніх клінік і надає населенню високоспеціалізовану медичну допомогу в обсягах та за стандартами визначеними чинним законодавством на засадах доказової медицини.

Центр впроваджує розробки науково-дослідних установ у сфері профілактичної та клінічної медицини з метою їх апробації для подальшого розповсюдження у лікувальну діяльність закладів охорони здоров’я.

Центр має відокремлене майно, може від свого тімені набувати майнових і особистих немайнових прав, мати обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Центр може мати статус бюджетної установи, державного неприбуткового підприємства або об’єднання підприємств і установ, що надає соціальні та медичні послуги населенню.

Центр здійснює медичну практику на підставі ліцензії на певний вид медичної практики за умови виконання ним кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог. Видача ліцензії на певний вид медичної практики здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 32. Порядок створення, державної реєстрації, реорганізації, ліквідації

Науково — медичні центри створюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Ліквідація та реорганізація Центру проводиться у встановленому законодавством порядку за рішенням Центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я згідно з чинним законодавством України. Порядок та терміни проведення ліквідації визначаються Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

У разі реорганізації Центру його права і обов’язки переходять до правонаступників, у разі ліквідації активи передаються іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховуються до доходу бюджету.

Стаття 33. Механізм фінансування, особливості системи і органів управління, кадрової політики, оплати праці, розпорядження майном, коштами та іншою власністю

Організаційна структура Центру складається з адміністрації, наукових підрозділів, відділень та профільних клінік. Також до складу Центру можуть входити консультативна поліклініка, аптеки та інші підрозділи, що забезпечують діяльність установи.

Управління Центром здійснює Директор, який відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим до керівників закладів охорони здоров’я.

Директор Центру призначається на посаду і звільняється з посади Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я шляхом укладання з ним контракту згідно чинного законодавства.

Директор самостійно, за винятком питань, що віднесені до компетенції Центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я здійснює загальне керівництво науково-практичною, лікувальною, виробничою та адміністративно-господарчою діяльністю відповідно до мети та предмета діяльності Центру та звітує про це перед Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Керівники структурних підрозділів та клінік Центру призначаються на посади наказом Директора.

Штатні посади лікарів Центру заміщуються висококваліфікованими спеціалістами, які мають відповідну освіту та стаж практичної роботи за фахом не менше 5 років. Перевагу при зарахуванні на посади лікарів мають особи, які мають першу та вищу кваліфікаційні категорії, вчене звання або науковий ступінь.

Джерелами формування доходів та майна Центра можуть також бути:

майно, придбане в інших суб’єктів господарювання;
кошти, отримані від надання платних послуг, що надаються бюджетними закладами та державними підприємствами, відповідно до чинного законодавства України;
кошти, що отримані від реалізації об’єктів інтелектуальної власності Центру;
благодійні внески від фізичних та юридичних осіб;
інші джерела не заборонені чинним законодавством України.

Розділ VІІ

ПРИВАТНІ ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 34. Загальні умови отримання права на здійснення медичної практики

Приватні заклади охорони здоров’я можуть створюватись у вигляді всіх форм господарських товариств, передбачених чинним законодавством України.

Створені господарські товариства отримують статус приватного закладу охорони здоров’я тільки після отримання відповідної ліцензії на право займатись медичною діяльністю.

Обов’язковою умовою видачі ліцензії юридичним особам на провадження господарської діяльності з медичної практики є наявність приміщень, що відповідають установленим санітарним нормам і правилам, необхідної матеріально-технічної бази та інших спеціальних вимог відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Заклади охорони здоров’я приватної форми власності, що мають ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики вносяться Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я до державного реєстру закладів охорони здоров’я.

Стаття 35. Питання державного регулювання системи управління, розпорядження майном, фінансовими, земельними та іншими ресурсами, кадрової політики в приватних закладах охорони здоров’я

Рішення щодо створення, організаційно-правової форми та штатного розпису закладу охорони здоров’я приватної форми власності приймається його засновником (власником), відповідно до профілю та типу закладу охорони здоров’я, рівня надання медичної допомоги.

Порядок управляння та структура закладу охорони здоров’я приватної форми власності, визначається статутом (для юридичних осіб) або положенням (для окремих структурних підрозділів (філій) юридичних осіб), що затверджується засновником (власником).

Розпорядження майном, фінансовими, земельними та іншими ресурсами регламентується чинним законодавством.

Реорганізація або ліквідація закладів охорони здоров’я приватної форми власності, що уклали договір про надання платних медичних послуг населенню зобов’язані за три місяці до початку реорганізації або ліквідації укласти відповідні договори з територіальними органами охорони здоров’я на забезпечення отримання обсягу медичних послуг.

Медичні працівники, які працюють в закладах охорони здоров’я приватної форми власності повинні відповідати єдиними кваліфікаційним вимогам встановленим Центральним органом та бути внесені до держаного реєстру медичних фармацевтичних та науково-педагогічних працівників.

Розділ VІІІ

ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ В СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ІНШИХ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ

Стаття 36. Загальні принципи роботи закладів охорони здоров’я, що знаходяться в сфері управління інших державних органів

Інші державні органи можуть мати у своєму управлінні заклади охорони здоров’я, (далі — відомчі заклади), які підзвітні цим органам та знаходяться на балансі цих органів.

Відомчі заклади функціонують у такому статусі при наявності в галузі, якою здійснює управління те чи інше відомство, професійних захворювань, викликаних особливостями виробничого процесу в цій галузі.

Відомчим закладам дозволяється надавати платні послуги тільки на загальних для всіх закладів охорони здоров’я підставах.

Відомчі заклади можуть функціонувати тільки у статусі бюджетної установи, яка утримується за рахунок бюджетних асигнувань. У разі набуття іншого статусу відомчим закладом, зокрема статусу підприємства, такий заклад виходить із відомчого підпорядкування і здійснює свою діяльність у відповідності до норм, визначених цим Законом для різного типу підприємств, що надають медико-санітарну допомогу.

У разі, якщо заклад охорони здоров’я підпорядкований підприємству, установі, організації, що засновані на держаній власності, то такий заклад не є відомчим, а функціонує на засадах, визначених цим Законом.

Стаття 37. Взаємовідносини між Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та відомчими закладами охорони здоров’я

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я здійснює ліцензування та акредитацію відомчих закладів у загальному порядку, визначеному законодавством України. Без наявності відповідної ліцензії та без проходження акредитації робота закладу охорони здоров’я щодо надання медико-санітарної допомоги не допускається.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я незалежно від відомчого підпорядкування встановлює для закладів охорони здоров’я вимоги щодо стандартів медичної допомоги, санітарно-гігієнічні вимоги, кваліфікаційні вимоги до медичного персоналу. Зазначені вимоги встановлюються рішеннями центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, які доводяться до відомчих закладів в установленому порядку.

Актами законодавства України можуть визначатись порядок та процедура проведення перевірок Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я дотримання зазначених вище вимог, а також перевірок виконання ліцензійних умов та якості надання медичних послуг та медичної допомоги.

У разі виявлення порушень центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я може застосувати заходи впливу, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства.

Ліквідація, реорганізація, перепрофілювання відомчих закладів може здійснюватись тільки за погодженням з Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 38. Державна політика реорганізації відомчих закладів

Кабінет Міністрів України затверджує програму поступового переходу відомчих закладів до підпорядкування центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та/або створення на базі відомчих закладів — закладів загального типу, передбачених цим Законом.

Розділ ІХ

ВИРОБНИЧІ МЕДИЧНІ КООПЕРАТИВИ ТА ПРИВАТНА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В МЕДИЦИНІ

Стаття 39. Особливості здійснення медичної практики виробничими медичними кооперативами та приватними підприємцями

Медичні послуги можуть у визначеному законодавством порядку надаватись виробничими медичними кооперативами, а також як приватна підприємницька діяльність.

Виробничі медичні кооперативи створюються з метою надання платних послуг в сфері охорони здоров’я, в тому числі працівниками закладу охорони здоров’я, у якому ці послуги надаються. Перелік платних послуг та порядок їх надання встановлюється законодавством України.

Виробничий медичний кооператив повинен отримати ліцензію в установленому порядку.

Приватна підприємницька діяльність може застосовуватись при наданні медичних послуг за переліком медичних спеціальностей, встановленим Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Приватна підприємницька діяльність може надаватись на території закладу охорони здоров’я або іншій території. Вимоги до приміщень, зокрема їх санітарного стану та використовуваного обладнання встановлюються Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 40. Порядок утворення, реєстрації та припинення діяльності кооперативів та приватних підприємців

Виробничі медичні кооперативи створюються працівниками закладу охорони здоров’я шляхом прийняття цього рішення зборами зазначених працівників, що добровільно виявили бажання створити такий кооператив.

Учасники установчих зборів повинні прийняти статут виробничого медичного кооперативу, який затверджується в установленому порядку. Також вони повинні визначити розмір пайових внесків.

Після державної акредитації виробничого медичного кооперативу він повинен подати документи до центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я для державної реєстрації. Перелік документів та порядок акредитації виробничих медичних кооперативів встановлюється Центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я. У випадках, передбачених цим законом, виробничий медичний кооператив повинен отримати відповідну ліцензію на медичну практику.

Ліквідація виробничого медичного кооперативу здійснюється у загальному порядку, передбаченому чинним законодавством.

Приватний підприємець, що надає медичні послуги, повинен зареєструватись на загальних умовах в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Для отримання права надання послуг приватний підприємець повинен отримати ліцензію на право надання медичних послуг у порядку, визначеному чинним законодавством.

Ліцензія на право надання медичних послуг передбачає також надання консультацій без безпосереднього проведення лікування. Проведення окремого виду підприємницької діяльності щодо надання консультацій із питань лікування, постлікувальної реабілітації, прийому ліків, що може проводитися без отримання ліцензії, не допускається і реєстрація із такого виду діяльності приватних підприємців не проводиться.

Стаття 41. Особливості фінансового механізму і розпорядження майном та іншими ресурсами в кооперативах та приватними підприємцями

Виробничий медичний кооператив та приватний підприємець використовує майно та приміщення закладів охорони здоров’я тільки на умовах оренди на платній основі.

Забороняється використання майна та приміщень, що орендуються у закладу охорони здоров’я, у робочий для цього закладу час, а також майна та приміщень, що можуть бути використані для надання екстреної медичної допомоги.

Виробничий медичний кооператив та приватний підприємець, що надає медичні послуги, можуть використовувати власне майно для проведення цієї діяльності. При цьому зберігання цього майна в закладі охорони здоров’я здійснюється тільки відповідно до договору між закладом та суб’єктом господарювання.

Розділ Х

УЧАСТЬ НЕРЕЗИДЕНТІВ у РОБОТІ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 42. Особливості створення та реєстрації закладів охорони здоров’я нерезидентами

Нерезиденти можуть створювати на території України заклади охорони здоров’я будь-яких організаційно-правових форм як за участю так і без участі резидентів фізичних або юридичних осіб, крім випадків встановлених законодавством України.

Створений нерезидентами заклад охорони здоров’я є резидентом.

Створення закладів охорони здоров’я нерезидентами можливо тільки за умов:

1) держава, в якій зареєстрований нерезидент, належить до держав — членів Світової організації торгівлі, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

2) між центральним органом країни, в якій зареєстрований нерезидент, та Центральним органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

3) нерезидент має відповідні ліцензії, видані згідно із законодавством країни реєстрації;

4) між Україною та країною, в якій зареєстрований нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

5) нерезидент розташований на території країн або окремих територій, які згідно з рішенням Організації економічного співробітництва та розвитку ООН не мають офшорного статусу.

Стаття 43. Участь нерезидентів у роботі діючих закладів охорони здоров’я

Нерезиденти фізичні особи можуть брати участь у роботі закладів охорони здоров’я в якості працівників, керівників та консультантів виключно на умовах включення в штат або на умовах трудового договору із закладом.

Заклад охорони здоров’я, який приймає на роботу нерезидента — фізичну особу, або його керівний орган повинен ознайомитися із оригіналами документів, що засвідчують фаховий рівень та отриману освіту, та отриману завірену в установленому порядку копію таких документів.

Громадянство, раса, національність не можуть бути чинником, що обмежує можливість прийому на роботу нерезидента — фізичної особи. Медичний заклад може заперечити щодо прийому на роботу нерезиденту — фізичній особі в разі, якщо вона не володіє на рівні спілкування державною або російською мовою.

Нерезиденти — юридичні особи можуть брати участь у роботі закладів охорони здоров’я, основаних на державній та комунальний власності, тільки на підставі угоди із цим закладом, погодженої із Центральним органом.

Стаття 44. Надання медичної допомоги нерезидентами без реєстрації юридичної особи

Надання медичної допомоги, а також проведення консультацій із лікування, постлікувальної реабілітації, прийому ліків нерезидентами, що не пройшли реєстрацію як заклад охорони здоров’я, приватний підприємець або не мають трудового договору із закладом охорони здоров’я, не допускається.

Виняток може становити робота нерезидентів по окремим випадкам на запрошення Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

Розділ ХІ

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ФІНАНСОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 45. Особливості порядку проведення процедури банкрутства закладів охорони здоров’я

Процедуру банкрутства закладів охорони здоров’я може бути розпочато та проведено тільки з урахуванням особливостей, передбачених цим законом.

1. При розгляді справи про банкрутство закладу охорони здоров’я учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника.

Учасниками провадження у справі про банкрутство закладу охорони здоров’я судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.

Докази, що підтверджують належність боржника до закладу охорони здоров’я, господарському суду надає боржник.

2. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов’язаннями боржника.

Договір поруки за зобов’язаннями боржника укладається та підписується центральними особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

3. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов’язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.

У разі невиконання зобов’язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями боржника перед його кредиторами.

4. Процедура санації закладу охорони здоров’я за клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади може бути продовжена господарським судом на один рік.

Підставою для продовження процедури санації закладу охорони здоров’я на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення закладу охорони здоров’я. План фінансового оздоровлення закладу охорони здоров’я може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника — закладу охорони здоров’я. План фінансового оздоровлення закладу охорони здоров’я також має містити заходи щодо підтримання надання медичної допомоги закладом, забезпечення перебування хворих на лікуванні, до їх повного видужання та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров’ю людей, майну, спорудам.

5. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов’язаннями боржника, строк процедури санації закладу охорони здоров’я може бути продовжено господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов’язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.

Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

6. При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс закладу охорони здоров’я може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов’язання закладу охорони здоров’я — банкрута за договорами медичного обслуговування.

7. Обов’язковими умовами конкурсу є: збереження умов щодо надання медичної допомоги, запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, збереження робочих місць не менш як для вісімдесяти відсотків працівників, зайнятих у закладі охорони здоров’я на момент його продажу.

Інші умови конкурсу можуть встановлюватися виключно за згодою комітету кредиторів.

У разі невиконання зазначених вимог конкурсу, які включаються до умов договору купівлі-продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, договір розривається в установленому порядку.

8. Заклади охорони здоров’я не підлягають продажу на аукціоні.

Розділ ХІІ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року.

2. До приведення законодавства України у відповідність з цим Законом нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону:

підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;
привести власні нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;
забезпечити приведення органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!