Проект Закону України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні»

У порядку законодавчої ініціативи народними депутатами Т. Бахтеєвою (Партія регіонів), Р. Сорочинською-Кириленко (Блок Юлії Тимошенко), В. Коновалюком (Партія регіонів), І. Шаровим (Блок Литвина) на розгляд Верховної Ради України вноситься проект закону України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні», який зареєстровано 30.06.2009 р. за № 4744.

Законопроектом встановлюється багатоканальна, бюджетно-страхова модель охорони здоров’я України на основі трьох основних джерел фінансування медичних послуг: державного фінансування, обов’язкового та добровільного медичного страхування. Пропонується встановити, що норми які стосуються впровадження системи обов’язкового соціального медичного страхування набирають чинності з 2011 року.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Охорона здоров’я України залишається найменш реформованою галуззю народно-господарчого комплексу в Україні. Економічний і правовий статус медичних закладів, їх система фінансування, організаційна структура управління та порядок надання медичних послуг лишилися на рівні радянських часів.

Недоліки системи охорони здоров’я, кардинальні зміни у соціально-економічній сфері, незадовільна екологічна ситуація, поглиблена наслідками Чорнобильської катастрофи, кризова демографічна ситуація і погіршення стану здоров’я населення вимагають нагального вирішення актуальних проблем галузі, вдосконалення організації і поліпшення її діяльності.

Незважаючи на Конституційні норми щодо забезпечення медичною допомогою населення України, система охорони здоров’я у більшості випадків не дає можливості отримати безоплатну медичну допомогу, що знижує доступ населення до медичних послуг.

В Україні на сьогодні існує система державного соціального солідарного медичного забезпечення, заснованого на перерозподілі органами державної влади та місцевого самоврядування податкових надходжень на користь медичного забезпечення. Однак держава не в змозі, не тільки виділити достатньо фінансів для забезпечення якісного лікування, але й ефективно використати ці кошти.

Існує пряма залежність рівня життя та здоров’я населення від рівня фінансування галузі охорони здоров’я.

Для врегулювання суспільних відносин у системі охорони здоров’я необхідно: по-перше, створити додаткову, фінансову, страхову солідарну систему; по-друге, забезпечити цільове використання такого джерела і по-третє, визначити механізми для ефективного використання цих коштів.

Ці питання особливо актуалізуються в умовах економічної кризи.

Перехід до обов’язкового соціального медичного страхування в Україні є єдиним засобом покращення ситуації в охороні здоров’я, що перевірено світовим досвідом та сприятиме підвищенню якості, доступності та своєчасності надання медичної допомоги населенню.

Крім того, необхідно звернути увагу на грубе порушення принципів фінансування охорони здоров’я, що на нашу думку є однією з причин недофінансування галузі. Так, основні принципи солідарного медичного забезпечення, а саме: «здоровий платить за хворого» та «багатий платить за бідного» не реалізуються серед самозайнятого населення. Структура єдиного податку, який сплачується приватними підприємцями не враховує медичну складову. Тобто, частина працездатного населення України (3,5 млн) взагалі не приймає участі у формуванні фінансових ресурсів системи охорони здоров’я, тобто 20–25% працездатного населення України, по-перше, не сплачує кошти в систему охорони здоров’я і по-друге, отримує медичну допомогу за рахунок інших платників.

2. Мета і завдання прийняття акта

Метою законопроекту є забезпечення державної підтримки покращення здоров’я та життя населення України та створення умов розвитку системи охорони здоров’я України.

Завданнями законопроекту є:

  • забезпечення конституційних прав громадян України на безоплатне надання медичної допомоги та визначення джерел фінансування гарантій держави;
  • встановлення системи багатоканального фінансування медичних послуг.
  • запровадження в Україні обов’язкового соціального медичного страхування (ОМС);
  • врегулювання суспільних правовідносин в системі охорони здоров’я.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту Закону

Законопроектом встановлюється:

  • багатоканальна, бюджетно-страхова модель охорони здоров’я України на основі трьох основних джерел фінансування медичних послуг: державного фінансування (розділ ІІІ), обов’язкового (розділи ІV, V та VІ) та добровільного медичного страхування (розділ VІІ) (див. схему);
  • механізми формування, розмежування та використання джерел фінансування охорони здоров’я на принципах програмного забезпечення (ст.ст.14,18);
  • джерела наповнення страхового фонду, статус, умови створення та принципи діяльності Фонду медичного страхування України (ст.ст.18–22).

Шляхом науково обґрунтованого визначення термінів «медична послуга» та «медична допомога» (ст. 1) створюються юридичні підстави щодо конкретизації конституційних гарантій держави у наданні медичної допомоги.

У проекті визначаються:

  • форми, методи та умови фінансування системи охорони здоров’я України (ст.ст. 3, 4, 10, 11, 12, 19);
  • основи правовідносин у системі охорони здоров’я та обов’язкового соціального медичного страхування України, це перш за все, стосується публічно-правового та цивільно-правового регулювання надання медичних послуг, прав пацієнтів, а також прав та обов’язків суб’єктів страхування (ст.ст. 5, 13, 17 та розділ VІ).

Важелі управління системою обов’язкового медичного страхування передаються Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Міністерству охорони здоров’я України (ст. ст. 18, 27, 33, 35, 37, 38).

Схема бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я України
Схема бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я України

Законопроектом «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування» формується ефективна солідарна система, яка заснована на поєднанні трьох глобальних стратегій:

  • системи державного, публічно-правового, соціального, солідарного медичного забезпечення;
  • системи державного, цивільно-правового, соціального солідарного, обов’язкового страхування;
  • системи добровільного медичного страхування.

Запропонованим проектом закону врегульовано збереження державного фінансування на існуючому рівні, яке повинно забезпечити загальнодержавні стратегічні медичні програми, профілактичні заходи, надання медичної допомоги на рівні життєзабезпечення та повноцінне медичне обслуговування на здоров’язберігаючому рівні незастрахованих верств населення (діти, пенсіонери, військовослужбовці строкової служби, особи, що відбувають покарання, непрацюючі тощо). У подальшому, ці категорії населення можуть бути застрахованими у системі обов’язкового соціального медичного страхування за рахунок бюджетних коштів, виділених на охорону здоров’я.

Відповідно до законопроекту, запровадження обов’язкового соціального медичного страхування здійснюється за рахунок додаткових внесків, які мають сплачувати роботодавці, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи та Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Внески на обов’язкове соціальне медичне страхування мають цільовий характер, що створює умови для повноцінного фінансування надання медичної допомоги на рівні здоров’язбереження.

Введення дефініцій життєзабезпечення та здоров’язбереження створює законодавчі умови для:

  • визначення та впровадження стандартів надання медичної допомоги;
  • розмежування фінансових потоків;
  • формування економічних підходів до оцінки вартості медичної послуги.

Законопроектом створюється єдина концепція розвитку охорони здоров’я. Обов’язки держави перед суспільством конкретизуються, реалізуються принципи соціальних гарантій. При цьому навантаження на бюджет зменшується та переноситься на систему обов’язкового соціального медичного страхування. У системі обов’язкового соціального медичного страхування забезпечується принцип оплати за надану медичну послугу, що створює умови для розвитку ринкових відносин у системі охорони здоров’я та надає можливості для вдосконалення управління системою шляхом децентралізації.

Таким чином, прийняття Закону України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування» надасть можливість вирішити питання покращення здоров’я населення України, ефективного управління системою охорони здоров’я та соціального захисту медичного персоналу.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Проект розроблено відповідно до Конституції України, Бюджетного та інших кодексів України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України: «Про загальнообов’язкове державне, соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про страхування», Концепції розвитку охорони здоров’я населення України тощо. Законопроект визначає правові, економічні й організаційні засади та принципи фінансування охорони здоров’я України, а також функціонування системи обов’язкового соціального медичного страхування.

У разі прийняття зазначеного законопроекту виникає необхідність в розробці додаткових законів та підзаконних актів, а саме законів про діяльність закладів охорони здоров’я, про лікарське самоврядування, про захист професійних прав медичних працівників, про права пацієнтів тощо.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Світові системи охорони здоров’я, які прагнуть забезпечення високого рівня гарантій медичної допомоги, побудовані на принципах багатоканальності. Одним із резервів використання додаткового та цільового джерела фінансування є запровадження обов’язкового медичного страхування, що забезпечує відхід від залишкового принципу фінансування галузі. Цільовий характер ОМС надасть можливість планування та обґрунтування гарантованого обсягу медичних послуг. Але досягти цього можна за певних умов самої стратегії запровадження страхової медицини. Враховуючи світовий досвід та наявні фінансові можливості бюджету України, розподіл джерел фінансування галузі охорони здоров’я має бути такий: державний та місцеві бюджети — 55% фінансування; ОМС — 35%; ДМС та інші надходження — 10% фінансових надходжень.

Законопроектом встановлюється право Верховної Ради України не тільки визначати обсяги та розміри бюджетного фінансування охорони здоров’я, та основні напрямки фінансування медичної галузі, а й платників (страхувальників) у системі обов’язкового соціального медичного страхування та розміри страхових внесків на основі Державної програми медичного забезпечення та Програми обов’язкового медичного страхування.

Законопроектом не встановлюються розміри страхових внесків, які мають прийматися щорічно разом з Законом про бюджет. Тому відсутність відправних даних не дає можливості провести остаточні розрахунки фінансово-економічного обґрунтування.

Однак, ми наведемо приблизні розрахунки, які спираються на визначений Міністерством охорони здоров’я України дефіцит бюджету в 2009 році, у розмірі 26 млрд грн. (близько 40%).

Цілком логічно, що дефіцит фінансових ресурсів може покриватися за рахунок внесків до страхового фонду. Враховуючи те, що сплата внесків за рахунок доходів громадян фактично заборонена Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2002 від 29 травня 2002 р. (справа про безоплатну медичну допомогу) та те, що значне навантаження на фонд оплати праці (ФОП) є заходом непопулярним і таким, що може стримувати прийняття законопроекту, ми запропонували би таку стратегію:

1. На першому етапі, визнати застрахованих осіб виключно працездатне населення у тому числі і само зайнятих осіб (14 млн) та працюючих пенсіонерів (2 млн). При цьому визначити страхувальником:

  • для найманих працівників — роботодавців, які сплачуватимуть страхові внески за рахунок ФОП, але не більше 1,5–2%, що складе у розрахунку до середньої зарплати по Україні у 1650 грн., приблизно 30–35 грн. в міс (400 грн. на рік);
  • для самозайнятих осіб (за схожою системою сплати у Пенсійний фонд України) — органи місцевого самоврядування, які сплачуватимуть страхові внески за рахунок єдиного податку, для цього необхідно буде збільшити розмір єдиного податку, також приблизно на 30–35 грн. в міс, тобто сплата єдиного податку зросла б з 200 грн. до 235грн. в міс.

На цьому етапі система охорони здоров’я отримає додатково близько 5,6 млрд грн.

2. На другому етапі, шляхом внесення змін до нормативних актів, встановити страхові внески за рахунок доходів громадян у розмірі 30–35 грн. та збільшити фінансове навантаження на самозайнятих осіб до 60–70 грн. Справедливим було б знизити податок на доходи фізичних осіб з 15% до 13%.

На цьому етапі система охорони здоров’я отримує додатково близько 11.2 млрд грн.

3. На третьому етапі, за рахунок бюджету встановити державне страхування за застрахованих осіб дітей, пенсіонерів, солдат строкової служби тощо. При цьому визначити страхувальником цих категорій — державу та проводити їх страхування у Фонді медичного страхування України.

4. На четвертому етапі, поступово збільшити розмір страхових відрахувань для роботодавців до 3–4% та робітників до 3–4% (у пропорції 50%:50%), а також визначити відповідні страхові тарифи для самозайнятих осіб та осіб, застрахованих державою.

Тим самим, буде забезпечено додаткове фінансування охорони здоров’я до 24–25 млрд грн. (у розрахунках на 2009 рік).

Таким чином, реалізація законопроекту, окрім формування статутного капіталу Фонду медичного страхування України у 15 млн грн. у 2010 році не потребуватиме додаткового фінансування з державного бюджету.

Оптимізація управління системою охорони здоров’я та створення єдиної системи обліку інформації, у тому числі й фінансової, призведуть до підвищення ефективного використання фінансів охорони здоров’я та економії бюджетних ресурсів.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту Закону.

Перерозподіл фінансування гарантій держави щодо надання безоплатної медичної допомоги між бюджетними та страховими фінансами дозволить зосередити бюджетне фінансування на стратегічно важливих питаннях охорони здоров’я.

Економічна ефективність від збереження здоров’я та працездатності населення України перевищить 150 млрд грн. у рік, у тому числі близько 50 млрд грн. додаткових надходжень до бюджету. Підвищення здоров’я населення та зменшення інвалідизації працездатних, у свою чергу, знизить фінансове навантаження (до 1 млрд грн.) та фонди соціального страхування. Крім того, детінізація доходів медичних працівників та перехід до гонорарних форм оплати праці, також сприятиме збільшенню доходів до бюджетів всіх рівнів на 8–12 млрд грн.

Соціально-економічний прогноз показує:

  • багатоканальна система фінансування та впровадження страхової медицини сприятиме покращенню здоров’я населення через збільшення фінансування охорони здоров’я;
  • страхова медицина створить умови розвитку ринкових відносин і конкуренції надавачів (провайдерів) медичних послуг, збільшує престиж та соціальний захист медиків, оптимізує процеси державного управління системою охорони здоров’я та мінімізує корупцію в галузі.

Запровадження Закону України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування» сприятиме розвитку принципово нових правовідносин у медичній галузі це насамперед публічно-правового та цивільно-правового регулювання надання медичних послуг, прав пацієнтів, а також прав та обов’язків суб’єктів страхування.

Народні депутати України

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
ТА ОБОВ’ЯЗКОВЕ СОЦІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про охорону здоров’я визначає принципи фінансування системи охорони здоров’я України, правові, організаційні та фінансові засади і механізми обов’язкового соціального медичного страхування в Україні.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

внески обов’язкового медичного страхування (страхові внески) — фіксована сума або внесок, встановлений у відсотковому відношенні до заробітної плати, інших виплат, які страховик зобов’язаний сплатити страхувальнику у системі обов’язкового соціального медичного страхування;

роботодавець — підприємство, установа, організація інша юридична або фізична особа, яка використовує оплачувану працю робітників;

медична допомога — захід або комплекс спеціальних заходів, спрямованих на усунення страждань людей, що виникають у зв’язку з розладом їх здоров’я, а також вагітністю та пологами;

медико-соціальна допомога — захід або комплекс заходів, що вживаються за участю медичних працівників та спрямовані на підтримання здоров’я, покращення якості життя та забезпечення тривалого догляду за особами, що його потребують;

медична профілактика — захід або комплекс заходів, спрямованих на запобігання розладу здоров’я людей;

медична послуга (робота) — результат професійної діяльності медичних працівників, що має вартісну оцінку та спрямований на задоволення потреб суспільства в охороні здоров’я;

медичні товари — товари які мають медичне призначення та використовуються для надання медичних послуг;

надавачі (поставники) медичних послуг — заклади охорони здоров’я, медичні та фармацевтичні працівники, які мають право та надають медичні послуги (товари, роботи);

пацієнт — споживач медичних послуг;

хворий — особа, яка відчуває страждання у зв’язку з розладом здоров’я та потребує медичної допомоги;

гонорари — заохочувальні та компенсаційні виплати медичним працівникам понад встановлену основну та додаткову заробітну плату;

інформована згода — добровільне, компетентне прийняття пацієнтом чи його законним представником запропонованого методу медичного втручання, оформлене у встановленому законодавством порядку, що ґрунтується на одержанні ним достовірної, повної, своєчасної медичної інформації у доступній формі.

інформована відмова — усвідомлена, компетентна незгода пацієнта чи його законного представника із запропонованим методом медичного втручання, оформлена у встановленому законодавством порядку, що ґрунтується на одержанні ним достовірної, повної, своєчасної медичної інформації у доступній формі.

Стаття 2. Законодавство України у сфері фінансування охорони здоров’я та обов’язкового соціального медичного страхування

Законодавство України, що регулює відносини у сфері фінансування охорони здоров’я та обов’язкового соціального медичного страхування, базується на нормах Конституції України, Сімейного, Цивільного, Бюджетного кодексів України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про страхування» та інших законодавчих актів, цього Закону та прийнятих відповідно до них інших законодавчих і нормативно-правових актів.

Законодавство України у сфері фінансування охорони здоров’я та обов’язкового соціального медичного страхування забезпечує:

  • установлення гарантій на отримання громадянами безоплатної медичної допомоги;
  • запровадження в Україні бюджетно-страхової моделі системи охорони здоров’я;
  • визначення організаційних, правових та економічних засад фінансування охорони здоров’я;
  • визначення організаційних і фінансових механізмів здійснення обов’язкового соціального медичного страхування в Україні;
  • сприяння ефективному управлінню ресурсами охорони здоров’я;
  • сприяння розвитку добровільного медичного страхування та інших джерел фінансування охорони здоров’я в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування, то застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 3. Надання медичних послуг

Медичні послуги (товари, роботи) громадянам України, особам без громадянства, іноземним громадянам можуть надаватися безоплатно та платно.

Безоплатні медичні послуги — послуги, надання яких не несе обов’язків з їх оплати пацієнтом або його близьких родичів.

Безоплатні медичні послуги надаються:

  • громадянам України, особам без громадянства та іноземним громадянам — за кошти державного та місцевих бюджетів відповідно до Державної програми медичного забезпечення;
  • застрахованим за договорами обов’язкового соціального медичного страхування — за кошти обов’язкового соціального медичного страхування відповідно до Програми обов’язкового соціального медичного страхування;
  • застрахованим за договорами добровільного медичного страхування — за кошти страховиків відповідно до програм добровільного медичного страхування.

Безоплатні медичні послуги (товари, роботи), вартість яких визначається Державною програмою медичного забезпечення та Програмою обов’язкового соціального медичного страхування, надаються в державних, комунальних та інших закладах охорони здоров’я.

Платні медичні послуги — послуги, що надаються за кошти фізичних та юридичних осіб.

Платні медичні послуги (товари, роботи), вартість яких визначається за згодою сторін, можуть надаватися в державних, комунальних та інших закладах охорони здоров’я за кошти добровільного медичного страхування, а також за кошти фізичних та юридичних осіб.

Стаття 4. Рівні надання медичних послуг

Життєзабезпечуючий рівень надання медичної допомоги — рівень надання медичної допомоги (екстреної, ургентної, швидкої, невідкладної медичної допомоги, лікування невідкладних станів, захворювань, травм, отруєнь та інших патологічних станів, що загрожують життю пацієнтів), який включає медичні послуги, що забезпечують збереження життєвих функцій людини.

Здоров’язберігаючий рівень надання медичної допомоги — рівень надання медичної допомоги, який включає медичні послуги, що спрямовані на збереження здоров’я та працездатності пацієнта.

Рівень додаткового попиту — рівень надання медичних послуг, що включає понад гарантований Державною програмою медичного забезпечення та Програмою обов’язкового медичного страхування обсяг медичних послуг, у тому числі надання додаткових медичних послуг та послуг з обслуговування.

Рівень надання медико-соціальної допомоги — рівень допомоги, у структурі якої є соціальні та медичні послуги і які надаються у медико-соціальних закладах і закладах охорони здоров’я.

Стаття 5. Права та обов’язки пацієнта

Пацієнт має право на:

  • безоплатну та своєчасну медичну допомогу;
  • медичні послуги із дотриманням стандартів якості;
  • захист від страждань і болю, які пов’язанні із захворюванням та медичним втручанням;
  • особисту недоторканність, на інформовану згоду чи відмову від медичного втручання;
  • на доступність до якісних медичних послуг;
  • медичну таємницю;
  • медичну інформацію та нерозголошення інформації про стан його здоров’я;
  • свободу вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги;
  • свободу вибору методу медичного втручання;
  • вибір особи, якій в інтересах пацієнта може бути передана медична інформація;
  • проведення медичного консиліуму;
  • допуск законних представників, близьких родичів, нотаріуса, адвоката, іншого представника для забезпечення його прав, священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду;
  • гідне, чуйне, гуманне та індивідуальне ставлення з боку надавачів медичних послуг;
  • ознайомлення та отримання за вимогою пацієнта чи уповноважених у встановленому порядку ним осіб копій медичних документів, що стосуються стану здоров’я пацієнта;
  • конфіденційність його особистого та сімейного життя;
  • повагу до його часу;
  • безпеку;
  • свідому участь у медико-біологічних експериментах;
  • скаргу та компенсацію.

Випадки відмови від отримання медичних послуг повинні бути узгоджені шляхом оформлення інформованої відмови в установленому порядку.

Пацієнт має право на отримання медичних послуг в обсягах передбачених Державною програмою медичного забезпечення, Програмою обов’язкового соціального та добровільного медичного страхування або угодою цивільно-правового характеру.

Пацієнт зобов’язаний:

  • надавати правдиву інформацію про стан свого здоров’я, стан здоров’я третіх осіб, який міг (може) вплинути на стан здоров’я пацієнта та/або населення в цілому;
  • після підписання інформованої згоди виконувати медичні приписи, дотримуватись правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я та виконувати вимоги медичних працівників до режиму лікування, медичних призначень тощо;
  • отримувати медичну допомогу, у випадках коли обставини не дозволяють отримати згоду пацієнта або його законного представника і коли є реальна загроза його життю;
  • виявляти повагу до професійної честі й гідності медичного працівника;
  • відшкодувати вартість наданих медичних послуг у разі свідомого нанесення шкоди своєму здоров’ю, тілесних ушкоджень або симуляції захворювання;
  • інші права та обов’язки пацієнтів визначаються окремим законом.

Стаття 6. Єдина система обліку інформації охорони здоров’я України

В Україні запроваджується єдина система обліку інформації охорони здоров’я України.

Єдина система обліку інформації охорони здоров’я України розробляється та затверджується центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Єдина система обліку інформації охорони здоров’я України спрямована на оптимізацію державного управління системою охорони здоров’я України в умовах бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я України та забезпечується обліком медичної інформації щодо фінансування та обсягів наданих медичних послуг, потреб населення України у медичній допомозі, профілактичних і реабілітаційних заходах, статистичних і прогнозних показниках тощо.

Структура єдиної системи обліку інформації охорони здоров’я України заснована на принципах однорідного програмного, методологічного та методичного забезпечення інформації та включає адміністративно-територіальний розподіл мережі закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності, галузевої та відомчої підпорядкованості.

Структура єдиної системи обліку інформації охорони здоров’я України включає мережу закладів охорони здоров’я за адміністративно-територіальним розподілом незалежно від їх форм власності, галузевої та відомчої підпорядкованості.

Обліку в єдиній системі обліку інформації охорони здоров’я України підлягають усі послуги, що надаються за рахунок Державної програми медичного забезпечення, Програми обов’язкового медичного страхування, програм добровільного медичного страхування, прямих оплат, лікарняних кас, благодійництва, меценатства, спонсорства тощо.

Облік медичних послуг у закладах охорони здоров’я державної та комунальної форм власності забезпечується шляхом повної комп’ютеризації надавачів медичних послуг, програмного забезпечення, впровадження єдиної методики розрахунку вартості медичних послуг, встановлення єдиного реєстру хвороб на основі клініко-діагностичних груп, стандартів, клінічних протоколів надання медичної допомоги тощо.

Контроль за єдиною системою обліку інформації охорони здоров’я України здійснює центральний орган державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Зберігання та використання медичної інформації здійснюється відповідно до законодавства України.

Розділ ІІ

ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 7. Державна політика фінансування охорони здоров’я

Державна політика фінансування охорони здоров’я спрямована на:

  • поліпшення здоров’я населення України;
  • забезпечення реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров’я, медичне страхування та безоплатну медичну допомогу;
  • створення бюджетно-страхової моделі фінансування системи охорони здоров’я України;
  • забезпечення справедливості у розподілі суспільних фінансових ресурсів, спрямованих на охорону здоров’я;
  • виконання державних цільових програм у системі охорони здоров’я України;
  • підвищення якості, доступності та своєчасності надання медичної допомоги населенню;
  • створення умов для належного та ефективного фінансування охорони здоров’я;
  • створення умов для децентралізації управління та розвитку самостійності закладів охорони здоров’я;
  • оптимізацію управління та використання ресурсів охорони здоров’я;
  • підвищення рівня соціальної та професійної захищеності медичних працівників;
  • посилення зацікавленості та відповідальності громадян за стан свого здоров’я;
  • забезпечення розвитку ринкових відносин у медичній галузі;
  • надання медичних послуг (товарів, робіт) на конкурентній основі.

Стаття 8. Модель фінансування охорони здоров’я України

В Україні запроваджується багатоканальна бюджетно-страхова модель фінансування охорони здоров’я.

Бюджетно-страхова модель фінансування охорони здоров’я України включає:

  • державне медичне забезпечення;
  • обов’язкове соціальне медичне страхування;
  • добровільне медичне страхування;
  • інші форми фінансування охорони здоров’я, не заборонені законодавством України.

Стаття 9. Джерела фінансування охорони здоров’я

Джерелами фінансування охорони здоров’я України є:

  • кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських бюджетів, районних, міських, селищних, сільських та інших бюджетів, за рахунок яких здійснюється фінансування Державної програми медичного забезпечення;
  • кошти обов’язкового соціального медичного страхування, за рахунок яких здійснюється фінансування Програми обов’язкового соціального медичного страхування;
  • кошти добровільного медичного страхування, за рахунок яких здійснюється фінансування програм добровільного медичного страхування;
  • кошти юридичних та фізичних осіб, за рахунок яких надаються медичні послуги (товари, роботи), що не передбачені Державною програмою медичного забезпечення та Програмою обов’язкового медичного страхування;
  • інші кошти (благодійництво, меценатство тощо).

Стаття 10. Форми фінансування надання медичних послуг

Фінансування надання медичних послуг здійснюється за формами: фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я та закупівлі медичних послуг.

Форма фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я застосовується переважно при фінансуванні охорони здоров’я за кошти державного та місцевого бюджетів методом кошторисно-постатейного фінансування.

Форма закупівлі медичних послуг застосовується при фінансуванні закладів охорони здоров’я за кошти державного та місцевих бюджетів, обов’язкового соціального та добровільного медичного страхування, юридичних та фізичних осіб шляхом оплати наданих медичних послуг, обсяги та якість яких передбачено укладеним договором.

Держава сприяє поступовому переходу з фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я до закупівлі медичних послуг.

Стаття 11. Методи фінансування надання медичних послуг

Фінансування надання медичних послуг здійснюється за методами:

  • кошторисного-постатейного фінансування, згідно з яким фінансування закладу охорони здоров’я здійснюється за кодами функціонально-економічної класифікації на основі розрахункових даних кількості населення, нормативу витрат тощо;
  • цільового фінансування — методу, що полягає у забезпеченні фінансування заходів, передбачених окремими державними, місцевими та іншими цільовими програмами;
  • подушного фінансування — методу, який застосовується переважно на рівні первинної медико-санітарної допомоги (сімейної медицини) та частково на рівні спеціалізованої медичної допомоги і полягає у фінансуванні закладу охорони здоров’я з розрахунку на кожного мешканця обслуговуваної території та надання цим закладом очікуваного обсягу та якості медичних послуг визначеного рівня;
  • глобального бюджету — методу, який полягає у фінансуванні закладу охорони здоров’я на основі фіксованого річного бюджету під узгоджений обсяг медичних послуг (робіт);
  • прямої оплати за надану послугу — методу, який полягає в оплаті кожної послуги, комплексу або окремої складової медичної послуги на основі розрахунків вартості медичних послуг;
  • реімбурсації (часткового відшкодування) — методу, який полягає у частковому відшкодуванні пацієнту вартості послуг, ліків або товарів медичного призначення за рахунок коштів відповідних бюджетів, обов’язкового соціального медичного страхування або за рахунок коштів, передбачених цивільно-правовими угодами;
  • співоплати — методу, який полягає в оплаті додаткових медичних послуг (товарів, робіт) або доплаті частки їх вартості з метою отримання додаткового обсягу та якості, ніж передбачено відповідними програмами, договорами або іншими цивільно-правовими актами.

Співоплата застосовується також при оплаті послуг, що безпосередньо не пов’язані з наданням медичних послуг, визначених Державною програмою медичного забезпечення та Програмою обов’язкового соціального медичного страхування, в тому числі при оплаті послуг лікаря за проведення загальної оцінки стану здоров’я пацієнта та визначення необхідного для лікування обсягу медичної допомоги.

Вартість медичних послуг визначається за встановленою відповідно до міжнародних вимог методикою розрахунків вартості медичних послуг.

Стаття 12. Оплата праці медичних працівників

У закладах охорони здоров’я державної та комунальної форм власності застосовуються такі форми оплати праці медичних працівників:

  • заробітна плата — оплата праці за надання медичних послуг, передбачених Державною програмою медичного забезпечення, що здійснюється з урахуванням Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;
  • гонорар — додаткова форма оплати праці, що встановлюється з урахуванням спеціалізації, кваліфікації, навантаження та якості роботи працівникам охорони здоров’я за надання медичних послуг, передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування та програмами добровільного медичного страхування;
  • інші форми оплати праці, передбачені законодавством України.

Усі форми оплати праці медичних працівників оподатковуються на загальних підставах.

Розділ ІІІ

ДЕРЖАВНЕ МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Стаття 13. Поняття, мета та принципи державного медичного забезпечення

Система державного медичного забезпечення — це сукупність державних заходів і методів державного фінансування, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян на безоплатну медичну допомогу та забезпечення їх медичними послугами.

Метою державного медичного забезпечення є збереження життя та здоров’я людини, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та травматизму.

Принципами державного медичного забезпечення є:

  • публічно-правове регулювання надання медичної допомоги;
  • законність та соціальність;
  • гарантованість, рівність та солідарність;
  • загальнодоступність до якісних медичних послуг, обсяг яких визначається Державною програмою медичного забезпечення;
  • програмна спрямованість та забезпеченість найбільш суспільно важливих напрямів надання медичної допомоги населенню;
  • профілактична спрямованість.

Стаття 14. Державна програма медичного забезпечення

Державна програма медичного забезпечення розробляється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України і передбачає:

  • напрями, обсяги та джерела фінансування організаційних, наукових і практичних заходів, спрямованих на реалізацію прав громадян на отримання якісної, доступної та своєчасної медичної допомоги;
  • заходи щодо стратегії медико-санітарного захисту населення та напряму розвитку системи охорони здоров’я;
  • перелік видів медичної допомоги населенню на рівні забезпечення життєвих функцій людини (життєзабезпечуючий рівень) та надання медико-соціальних послуг;
  • перелік видів медичної допомоги, що надається визначеним категоріям населення на здоров’язберігаючому рівні;
  • визначення категорій населення, які не підлягають обов’язковому соціальному медичному страхуванню та яким медична допомога на здоров’язберігаючому рівні надається за рахунок коштів Державної програми медичного забезпечення;
  • перелік видів медико-соціальної допомоги, що надається закладами охорони здоров’я за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Державною програмою медичного забезпечення відповідно до стандартів, клінічних протоколів, переліку лікарських засобів та інших нормативних актів встановлюється перелік медичних послуг, що гарантовано надаються населенню на первинному (первинна медико-санітарна допомога), вторинному (спеціалізована медична допомога) та третинному (високоспеціалізована медична допомога) рівнях.

Державною програмою медичного забезпечення встановлюються тарифи страхування громадян.

Державна програма медичного забезпечення розробляється на основі розрахунків вартості медичних послуг.

Фінансування Державної програми медичного забезпечення встановлюється на рівні не нижче 3,5 відсотка від запланованого загального показника валового внутрішнього продукту на поточний рік.

У разі якщо Кабінетом Міністрів України не затверджено Державну програму медичного забезпечення на поточний рік, фінансування здійснюється за нормами попереднього періоду з урахуванням відповідних змін.

Стаття 15. Державне страхування

Державне страхування в системі обов’язкового соціального медичного страхування здійснюється з метою забезпечення громадян України правом на медичне страхування та проводиться за рахунок відповідних бюджетів або інших джерел страхування.

Державне страхування проводиться Фондом медичного страхування України.

Кабінет Міністрів України забезпечує поступовий перехід до страхування всіх категорій громадян України в системі обов’язкового соціального медичного страхування.

Кабінет Міністрів України визначає джерела, категорії осіб та механізми державного страхування в системі обов’язкового соціального медичного страхування.

Державне страхування здійснюється на основі розрахунків страхових тарифів для осіб, які страхуються за рахунок держави або інших джерел, шляхом щомісячного перерахування коштів на рахунок Фонду медичного страхування України.

Розділ ІV

ОБОВ’ЯЗКОВЕ СОЦІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

Стаття 16. Поняття та мета обов’язкового соціального медичного страхування

Обов’язкове соціальне медичне страхування — вид обов’язкового страхування, спрямований на забезпечення конституційних прав громадян України (людини) на охорону здоров’я, безоплатну медичну допомогу та медичне страхування.

Система обов’язкового соціального медичного страхування — комплекс державних заходів та методів фінансування, спрямованих на створення, діяльність та розвиток соціально-солідарної системи обов’язкового медичного страхування.

Метою обов’язкового соціального медичного страхування є забезпечення громадян якісними та своєчасними медичними послугами відповідно до обсягів, визначених Програмою обов’язкового соціального медичного страхування.

Обов’язкове соціальне медичне страхування спрямовано на забезпечення цільового джерела фінансування медичної допомоги та розвиток ринкових механізмів у медичній галузі.

Стаття 17. Принципи обов’язкового соціального медичного страхування

Обов’язкове соціальне медичне страхування здійснюється за принципами:

  • цивільно-правового регулювання;
  • обов’язковості участі у соціальному медичному страхуванні осіб, визначених цим Законом, іншими законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами;
  • солідарності та субсидування;
  • забезпеченості державних гарантій застрахованим особам прав на безоплатну медичну допомогу;
  • цільового використання коштів обов’язкового соціального медичного страхування;
  • забезпечення достатності медичної допомоги застрахованим.

Умови обов’язкового соціального медичного страхування не залежать від стану здоров’я і доходів застрахованих осіб.

Стаття 18. Програма обов’язкового медичного страхування

Програма обов’язкового медичного страхування розробляється Фондом медичного страхування України та центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я і щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.

Програмою обов’язкового медичного страхування встановлюються основні засади надання медичних послуг (товарів, робіт) застрахованим особам у системі обов’язкового соціального медичного страхування та визначаються:

  • перелік видів медичної допомоги застрахованим особам на здоров’язберігаючому рівні;
  • порядок застосування фінансових санкцій до платників страхових внесків;
  • порядок відшкодування витрат, пов’язаних з лікуванням застрахованих осіб;
  • умови реалізації прав громадян на отримання якісної, доступної та своєчасної медичної допомоги.

Програма обов’язкового медичного страхування включає:

  • перелік клініко-діагностичних груп захворювань, травм або їх наслідків, а також інших патологічних станів, у разі настання яких медична допомога застрахованим особам надається за кошти обов’язкового соціального медичного страхування;
  • основні стандарти якості надання медичних послуг і нормативи їх забезпечення, обсяги, методи і строки лікування, профілактичні та реабілітаційні заходи.

Програмою обов’язкового медичного страхування відповідно до стандартів, клінічних протоколів, переліку лікарських засобів та інших нормативних актів встановлюється перелік медичних послуг, що гарантовано надаються застрахованим на первинному (первинна медико-санітарна допомога), вторинному (спеціалізована медична допомога) та третинному (високоспеціалізована медична допомога) рівнях.

Фінансування Програми обов’язкового медичного страхування здійснюється у відповідності до суми зібраних страхових премій з урахуванням встановлених нормативів.

У разі якщо Кабінетом Міністрів України не затверджено Програму обов’язкового медичного страхування на поточний рік, фінансування здійснюється за нормами попереднього періоду з урахуванням відповідних змін.

Медичні послуги за Програмою обов’язкового медичного страхування можуть надаватися у закладах охорони здоров’я всіх форм власності.

Стаття 19. Порядок надання медичних послуг застрахованим

Медичні послуги застрахованим за Програмою обов’язкового медичного страхування надаються на основі типового договору закупівлі медичних послуг.

Фінансування медичних послуг за Програмою обов’язкового медичного страхування здійснюється шляхом авансованого платежу, поточного та кінцевого розрахунків.

Пріоритет у наданні медичної допомоги за Програмою обов’язкового медичного страхування надається територіальним закладам охорони здоров’я.

Право на одержання медичних послуг за Програмою обов’язкового соціального медичного страхування мають застраховані особи.

Стаття 20. Об’єкт та суб’єкти обов’язкового соціального медичного страхування

Об’єктом обов’язкового соціального медичного страхування є страховий ризик пов’язаний з витратами на надання необхідного обсягу медичних послуг визначених Програмою обов’язкового медичного страхування.

Суб’єктами обов’язкового соціального медичного страхування є страхувальники, страховики, надавачі медичних послуг та застраховані особи.

Страхувальниками в системі обов’язкового соціального медичного страхування та платниками страхових внесків є:

  • держава — за рахунок коштів бюджету є страхувальником категорій осіб, визначених Державною програмою медичного забезпечення;
  • роботодавці — за рахунок власних коштів є страхувальником найманих працівників;
  • органи місцевого самоврядування — за рахунок податків та платежів, що сплачуються самозайнятими особами, є страхувальником цих осіб;
  • юридичні та фізичні особи, в тому числі годувальники, є страхувальниками осіб, визначених ними добровільно;
  • Фонд соціального страхування від нещасних випадків — є страхувальником осіб, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Єдиним страховиком у системі обов’язкового медичного страхування є Фонд медичного страхування України його філії та представництва.

Надавачами медичних послуг у системі обов’язкового соціального медичного страхування є юридичні та фізичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, які діють відповідно до законодавства і надають медичні послуги застрахованим особам у межах Програми обов’язкового медичного страхування.

Застрахована особа — фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає обов’язковому соціальному медичному страхуванню та має право на оплату передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування медичних послуг за рахунок Фонду обов’язкового соціального медичного страхування.

Стаття 21. Страхові внески

Розмір страхових внесків, порядок їх нарахування, відрахування та сплати, а також розмір фінансових санкцій та порядок їх сплати розробляються Фондом медичного страхування України та центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я та за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджуються Верховною Радою України разом з прийняттям Державного бюджету України на поточний рік.

Обов’язкові страхові внески у системі обов’язкового соціального медичного страхування визначаються у вигляді:

  • нарахувань на фонд оплати праці та встановлюється у відсотках до фактичних доходів громадян;
  • сплати фіксованого страхового тарифу;
  • відрахувань з встановлених зборів, акцизів та інших податків;
  • відрахувань з фактичної заробітної плати та інших видів доходів фізичних та юридичних осіб;
  • сплати за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів.

У разі якщо Верховною Радою України не прийнято Закону України про Державний бюджет України на поточний рік, сплата страхових внесків на обов’язкове соціальне медичне страхування здійснюється за нормами попереднього періоду.

Контроль за сплатою страхових внесків здійснюється податковими органами.

Стаття 22. Умови уникнення подвійного страхування

З метою уникнення подвійного страхування та визначення пріоритетного страхувальника встановлюється:

  • пріоритетним страхувальником для працівників, які отримують доходи у вигляді оплати праці на умовах трудового договору (контракту), якщо такі доходи мають постійний характер, або за цивільно-правовими договорами, є роботодавець;
  • пріоритетним страхувальником для працівників, які не отримують доходи на умовах, передбачених частиною другою пункту 1 цієї статті, та забезпечують себе роботою самостійно і обрали особливий порядок оподаткування, є органи місцевого самоврядування, до яких сплачуються цими працівниками фіксований податок, єдиний податок, спеціальний торговий патент тощо;
  • пріоритетним страхувальником для громадян, які визначені Програмою державного соціального медичного забезпечення, та не отримують інші доходи на умовах, передбачених частинами другою та третьою пункту 1 цієї статті, є держава;
  • пріоритетним страхувальником для непрацюючих інвалідів, які утримуються або отримують допомогу за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування, та не отримують доходи, передбачені частинами другою, третьою та четвертою пункту 1 цієї статті, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків;
  • пріоритетним страхувальником для осіб, що утримуються за рахунок годувальників і не отримують доходи, передбачені частинами другою, третьою, четвертою та п’ятою пункту 1 цієї статті, є годувальник.

У системі обов’язкового соціального медичного страхування дозволяється страхування іноземних громадян, осіб без громадянства, незайнятих громадян та інших осіб за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб на добровільній основі.

У разі отримання застрахованою особою доходів з різних джерел виплата страхових внесків здійснюється за основним місцем роботи, при рівноцінних роботах — із одного з таких місць за бажанням працівника.

У разі сплати застрахованою особою двох і більше видів податків за спрощеною системою оподаткування внески на обов’язкове соціальне медичне страхування сплачуються за рахунок одного з них за бажанням працівника.

Стаття 23. Договори у системі обов’язкового медичного страхування

Договорами системи обов’язкового медичного страхування є:

  • договір (поліс) медичного страхування, що укладається на користь застрахованої особи між страховиком та страхувальниками;
  • договір на надання медичних послуг, що укладається між страховиками та надавачем медичних послуг і включає перелік медичних послуг, їх вартість, обсяги, методи та строки лікування, критерії якості, стандарти лікування, профілактичні заходи, відповідальність тощо;
  • договір про співпрацю, що укладається між надавачами медичних послуг різного рівня і включає перелік медичних послуг, які надаються шляхом залучення відповідних фахівців або направлення пацієнта для надання йому необхідної медичної допомоги іншими закладами охорони здоров’я.

Кожній застрахованій особі видається договір (поліс) медичного страхування.

Форми типових договорів встановлюються Фондом медичного страхування України.

Обсяг медичних послуг, визначений договором про надання медичних послуг, не може бути меншим за встановлений Програмою обов’язкового медичного страхування.

Стаття 24. Страхові виплати

Страхові виплати здійснюються Фондом медичного страхування України за формою закупівлі медичних послуг та із застосуванням методів фінансування надання медичних послуг.

Страхові виплати включають:

  • розрахункову вартість медичних послуг, передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування, в тому числі і вартість гонорарів медичним працівникам;
  • надбавки, що встановлюються коригуючими коефіцієнтами;
  • інші нарахування, передбачені договорами про надання медичних послуг.

Страхові виплати спрямовуються закладами охорони здоров’я виключно на надання медичних послуг, передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування.

Забороняється здійснювати страхові виплати закладам та установам, що не мають права на надання медичних послуг (робіт, товарів), передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування.

Забороняється спрямування страхових виплат на надання медичних послуг, передбачених Державною програмою медичного забезпечення, іншими державними програмами та програмами добровільного медичного страхування.

Стаття 25. Коригуючі коефіцієнти

Коригуючі коефіцієнти можуть застосовуватися до нормативу фінансування медичної послуги, при здійсненні страхових виплат, передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування, та мають на меті збільшення фінансування надання медичної допомоги для тих категорій громадян, які за статевою, віковою, соціальною або іншою ознакою мають значні ризики захворюваності.

Коригуючі коефіцієнти встановлюються Фондом медичного страхування України в межах бюджету.

Стаття 26. Державний нагляд у сфері обов’язкового соціального медичного страхування

Державний нагляд у сфері обов’язкового соціального медичного страхування в межах своїх повноважень здійснюють:

  • Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України — з питань представництва, законодавчого регулювання, визначення розмірів страхових тарифів та страхових внесків, нагляду за дотриманням законодавства України у сфері обов’язкового соціального медичного страхування;
  • Верховна Рада та Кабінет Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради та адміністрації — з питань представництва в системі обов’язкового медичного страхування, соціальних гарантій надання медичної допомоги населенню, виконання Програми обов’язкового медичного страхування, діяльності підпорядкованих закладів охорони здоров’я тощо;
  • центральний орган виконавчої влади у галузі охорони здоров’я — з питань надання медичної допомоги, діяльності Фонду медичного страхування України, виконання Програми обов’язкового медичного страхування, ліцензування надавачів медичних послуг та контролю за їх діяльністю.

Розділ VI

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ ОБОВ’ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

Стаття 27. Права та обов’язки застрахованої особи

Застрахована особа має право:

  • на оплату страхового випадку у разі його настання, медичних послуг (робіт, товарів) за рахунок коштів обов’язкового соціального медичного страхування;
  • безоплатно отримувати медичну допомогу в закладах охорони здоров’я згідно з програмами обов’язкового медичного страхування;
  • бути поінформованою про перелік хвороб, обсяги, методи та строки лікування, а також про профілактичні та реабілітаційні заходи, що надаються згідно з програмою обов’язкового медичного страхування;
  • вільного вибору надавача медичних послуг (товарів, робіт) з яким страховиком укладено договір про надання медичних послуг;
  • вибору методу лікування;
  • отримувати в органах управління обов’язковим медичним страхуванням консультації про порядок та умови надання медичної допомоги, сплату страхових внесків, використання страхових коштів, а також з інших питань обов’язкового медичного страхування;
  • брати участь у правлінні Фонду медичного страхування України через свого представника;
  • подавати скарги на суб’єктів обов’язкового соціального медичного страхування у випадку порушення її прав, у тому числі з метою отримання матеріального та морального відшкодування за заподіяну її здоров’ю шкоду.

Матеріальне відшкодування за заподіяну шкоду здоров’ю застрахованої особи проводиться відповідно до витрат які належним чином обґрунтовані.

Моральне відшкодування за заподіяну шкоду здоров’ю застрахованої особи не може перевищувати суми її доходів за останні три роки.

Застрахована особа набуває статусу і користується правами пацієнта у разі настання страхового випадку.

Застрахована особа зобов’язана:

  • додержуватися вимог законодавства України у сфері обов’язкового медичного страхування;
  • піклуватись про своє здоров’я, свідомо не створювати ризику для свого здоров’я;
  • проходити профілактичні заходи передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування випадках;
  • отримати договір (поліс) про обов’язкове соціальне медичне страхування і пред’являти його при зверненні за медичною допомогою;
  • виконувати інші обов’язки, що встановлені чинним законодавством України, договорами страхування, рішеннями Фонду медичного страхування України для застрахованих осіб.

Стаття 28. Права та обов’язки страхувальника

Страхувальник має право:

  • отримувати консультації про порядок та умови сплати страхових внесків, використання страхових коштів, а також з інших питань обов’язкового соціального медичного страхування;
  • отримувати інформацію щодо забезпечення лікування застрахованих ним осіб, якщо її надання не суперечить чинному законодавству України, не порушує прав пацієнта або не є медичною таємницею;
  • захищати права та законні інтереси застрахованих ним осіб;
  • брати участь у правлінні Фонду медичного страхування України через свого представника.

Страхувальник зобов’язаний:

  • сплачувати страхові внески у розмірах та в порядку, що встановлені цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами;
  • допускати уповноважених представників страховиків до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків,
  • надавати на вимогу застрахованої особи відомості про сплачені страхові внески;
  • виконувати інші обов’язки, що встановлені чинним законодавством, договорами страхування, рішеннями Фонду медичного страхування України для страхувальників.

Стаття 29. Права та обов’язки страховика

Страховик має право:

  • отримувати від органів влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання відомості, пов’язані з нарахуванням, обчисленням і сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ним функцій, передбачених законодавством;
  • здійснювати перевірку правильності нарахування і повноти сплати страхувальниками страхових внесків та одержувати необхідні документи та пояснення;
  • вимагати від страхувальників своєчасної сплати страхових внесків та здійснювати контроль за сплатою страхових внесків на обов’язкове соціальне медичне страхування;
  • вимагати від податкових органів накладення на підприємства, установи і організації та їх керівників фінансових санкцій за порушення сплати страхових внесків;
  • застосовувати фінансові санкції, передбачені цим законом, нормативно-правовими актами та Програмою обов’язкового медичного страхування;
  • порушувати відповідно до цього закону питання про притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення законодавства у сфері обов’язкового медичного страхування;
  • створювати та реалізувати програми добровільного медичного страхування;
  • здійснювати перевірку органами медичного контролю страховика діяльності надавачів медичних послуг щодо виконання ними умов надання медичної допомоги застрахованим особам згідно з Програмою обов’язкового медичного страхування та договорами про надання медичних послуг;
  • вимагати та отримувати регресивне відшкодування заподіяних збитків або шкоди здоров’ю застрахованим особам третьою стороною, застосовувати інші стягнення, передбачені цим та іншими законами;
  • вимагати від надавачів медичних послуг відшкодування заподіяної ними шкоди застрахованим на користь страховика та постраждалого;
  • відмовляти в оплаті медичних послуг, не передбачених Програмою обов’язкового медичного страхування та не обумовлених договором про надання медичних послуг;
  • отримувати страхові кошти від інших страховиків для організації лікування застрахованих;
  • запроваджувати додаткові програми добровільного медичного страхування;
  • здійснювати інші права, передбачені законодавством.

Страховик зобов’язаний:

  • укладати договори медичного страхування зі страховиками та договори про надання медичних послуг із надавачами медичних послуг;
  • своєчасно проводити розрахунки з надавачами медичних послуг;
  • здійснювати контроль за нарахуванням та своєчасним надходженням страхових внесків;
  • здійснювати контроль за якістю, достатністю та доцільністю медичної допомоги, що надається застрахованим особам за Програмою медичного страхування;
  • захищати відповідно інтереси застрахованих осіб;
  • надавати суб’єктам обов’язкового медичного страхування консультації з питань обов’язкового медичного страхування;
  • брати участь у розробці Програми обов’язкового медичного страхування, проводити аналіз та моніторинг її ефективності;
  • вести облік та звітність страхових коштів;
  • видавати застрахованим особам договір (поліс) про обов’язкове медичне страхування;
  • виконувати інші обов’язки, встановлені чинним законодавством України та договорами страхування.

Стаття 30. Права та обов’язки надавачів медичних послуг

Надавачі медичних послуг мають право:

  • на захист професійної честі та гідності;
  • отримувати плату від страховика за надання медичних послуг застрахованим згідно з Програмою обов’язкового медичного страхування;
  • самостійно використовувати кошти обов’язкового медичного соціального страхування для досягнення максимальної якості медичних послуг, що надаються за Програмою обов’язкового медичного страхування;
  • брати участь у формуванні та впровадженні правової, мотиваційної та фінансової політики обов’язкового медичного страхування;
  • брати участь у правлінні Фонду обов’язкового соціального медичного страхування через свого представника;
  • отримувати компенсацію за заподіяну шкоду суб’єктами обов’язкового медичного страхування.

Надавачі медичних послуг зобов’язані:

  • укладати договори зі страховиком про надання медичних послуг за Програмою обов’язкового медичного страхування;
  • проводити профілактичні медичні огляди та щеплення, своєчасно надавати медичні послуги застрахованим особам належного обсягу та якості у відповідності до встановлених стандартів та на умовах, передбачених цим Законом, Програмою обов’язкового медичного страхування та договором про надання медичних послуг;
  • у разі неможливості надання застрахованим особам медичної допомоги в межах власної компетенції залучати відповідних фахівців або направляти пацієнтів для надання медичної допомоги іншими закладами охорони здоров’я на підставі відповідних договорів про співпрацю;
  • вести облік, проводити моніторинг та здійснювати інші дії, передбачені договором про надання медичних послуг;
  • вживати заходи, спрямовані на удосконалення надання медичної допомоги та підвищення її якості;
  • забезпечувати доступ та належну роботу органів медичного контролю страховика;
  • відшкодовувати збитки за заподіяну суб’єктам обов’язкового медичного страхування шкоду;
  • своєчасно надавати інформацію страховику щодо змін умов медичного забезпечення застрахованих осіб;
  • виконувати інші обов’язки, що встановлені чинним законодавством, договорами про надання медичних послуг, рішеннями Фонду медичного страхування України для надавачів медичних послуг.

Стаття 31. Відповідальність у системі обов’язкового соціального медичного страхування України

Відповідальність страхувальника у системі обов’язкового соціального медичного страхування:

  • у разі виявлення своєчасно несплачених сум страхових внесків страхувальники зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням у порядку та розмірах визначених фінансових санкцій;
  • у разі настання страхового випадку із застрахованою особою, за яку страхувальник не сплачував страхові внески протягом трьох місяців, а Фонд медичного страхування оплатив лікування такої особи, страхувальник відшкодовує Фонду у порядку регресу суму (кошти), витрачену на лікування застрахованої особи у п’ятикратному розмірі;
  • у разі якщо страхувальник не сплачує страхові внески протягом шести місяців, Фонд медичного страхування України має право розірвати договір (поліс) медичного страхування в односторонньому порядку. В цьому випадку всю відповідальність за медичне забезпечення особи несе страхувальник.

Держава несе відповідальність за діяльність страховика.

Надавачі медичних послуг у системі обов’язкового соціального медичного страхування відповідальні за надання якісних і своєчасних медичних послуг згідно з Програмою обов’язкового медичного страхування, належне ставлення до застрахованих осіб, забезпечення прав пацієнтів, виконання умов договорів про надання медичних послуг, зберігання та використання медичної інформації, ведення обліку та оформлення страхової документації.

Надавачі медичних послуг несуть відповідальність відповідно до договорів про надання медичних послуг.

Застрахована особа відповідальна за:

  • власне рішення щодо інформованої згоди або інформованої відмови від запропонованого методу та обсягу лікування;
  • шанобливе ставлення до професійних обов’язків медичних працівників;
  • виконання вимог медичного працівника, умов і режиму лікування;
  • надання свідомо неправдивої інформації про стан свого здоров’я, що спричинило погіршення здоров’я застрахованої особи або збитки інших суб’єктів обов’язкового соціального медичного страхування.

Застрахована особа несе відповідальність відповідно до договорів (полісів) про страхування та договорів про надання медичних послуг.

Особи винні у дискредитації або розповсюджені у неправдивої інформації щодо діяльності системи обов’язкового соціального медичного страхування несуть відповідальність згідно законодавства.

Розділ V

УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОБОВ’ЯЗКОВОГО СОЦІАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ УКРАЇНИ

Стаття 32. Управління системою обов’язкового соціального медичного страхування України

Управління системою обов’язкового соціального медичного страхування здійснює Фонд медичного страхування України.

Фонд медичного страхування України (далі — Фонд) є державною установою, що здійснює збір, акумуляцію та облік страхових внесків, забезпечує своєчасну і в повному обсязі оплату медичних послуг, наданих застрахованим, здійснює контроль за наданням медичних послуг застрахованим та цільовим використанням коштів обов’язкового соціального медичного страхування.

Діяльність Фонду спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров’я України.

Фонд вносить в установленому порядку пропозиції з питань формування державної політики у сфері обов’язкового соціального медичного страхування та забезпечує її реалізацію.

Фонд діє на підставі положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фонд є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Стаття 33. Завдання Фонду медичного страхування України

Основними завданнями Фонду медичного страхування України є:

  • участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері обов’язкового соціального медичного страхування;
  • участь у розробці Програми обов’язкового медичного страхування;
  • участь у розробці та обґрунтуванні розміру страхових внесків, порядку їх нарахування, відрахування та сплати;
  • участь у розробці та обґрунтуванні розміру фінансових санкцій та порядку їх сплати;
  • забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків;
  • забезпечення повної та своєчасної оплати медичних послуг, наданих застрахованим;
  • здійснення у межах своєї компетенції контролю за наданням застрахованим якісних і своєчасних медичних послуг.

Фонд медичного страхування України інформує громадськість про свою діяльність та здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Стаття 34. Повноваження Фонду медичного страхування України

До повноважень Фонду медичного страхування України належить управління фінансовими активами та майном Фонду.

Фонд управляє активами виключно у межах завдань, покладених на нього.

Фонд планує доходи та видатки системи обов’язкового соціального медичного страхування України, розробляє проект бюджету Фонду та подає його в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Фонду.

Для забезпечення своєчасної оплати медичних послуг, наданих застрахованим, Фонд прогнозує і моделює надходження коштів та ефективний розподіл фінансових ресурсів Фонду.

Фонд у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Фонд видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти Фонду підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством України.

Рішення Фонду медичного страхування України, ухвалені у межах його компетенції, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Фонд взаємодіє з Міністром охорони здоров’я України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, відповідними органами інших держав.

Фонд організовує, координує та контролює роботу виконавчих органів, філій та представництв Фонду.

Фонд забезпечує:

  • облік коштів Фонду, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;
  • повний та своєчасний облік платників страхових внесків;
  • контроль за фінансовими надходженнями та співпрацює у цьому питанні з податковими органами;
  • проведення перевірок правильності сплати страхових внесків та стягнення у передбаченому порядку фінансових санкцій;
  • укладення договорів;
  • моніторинг якості наданих медичних послуг застрахованим;
  • повну та своєчасну оплату медичної допомоги, надану застрахованим;
  • облік, зберігання та використання медичної інформації відповідно до законодавства України;
  • контроль за відповідністю, належністю та обґрунтованістю медичних призначень застрахованим;
  • контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про обов’язкове соціальне медичне страхування;
  • консультативну допомогу у сфері обов’язкового соціального медичного страхування;
  • професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників Фонду, узагальнює та поширює позитивний досвід, прогресивні форми і методи роботи;
  • виконання міжнародних угод у сфері медичного страхування.

З метою забезпечення диверсифікації страхових ризиків Фонд медичного страхування України здійснює перерозподіл коштів між регіонами.

Стаття 35. Міжнародна діяльність Фонду медичного страхування України

Фонд медичного страхування України співпрацює у межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері обов’язкового соціального медичного страхування, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України у цій сфері.

Стаття 36. Управління Фондом медичного страхування України

Управління діяльністю Фонду медичного страхування України здійснюється правлінням та його головою.

Голова та персональний склад правління Фонду затверджуються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Голова правління Фонду медичного страхування України:

  • організовує діяльність Фонду;
  • забезпечує виконання рішень правління Фонду медичного страхування України;
  • представляє Фонд в органах державної влади, об’єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях;
  • несе відповідальність за виконання покладених на Фонд медичного страхування України завдань;
  • підписує документи від імені Фонду;
  • здійснює розподіл обов’язків і відповідальності між заступниками;
  • призначає на посади та звільняє з посад в установленому порядку працівників центрального апарату, керівників філій Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
  • затверджує відповідно до бюджету Фонду штатні розписи та кошториси видатків на утримання філій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
  • видає накази та виконує інші покладені на нього обов’язки.

Правління Фонду медичного страхування України складається з 12 осіб на основі паритетного представництва суб’єктів системи обов’язкового соціального медичного страхування, з яких:

  • 4 особи від страхувальників призначаються за поданням об’єднань роботодавців;
  • 4 особи від застрахованих осіб — за поданням профспілок;
  • 4 особи від надавачів медичних послуг — за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Правління Фонду медичного страхування України:

  • визначає поточні та перспективні завдання Фонду;
  • подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Фонду та звіт про його виконання;
  • у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Фонду;
  • затверджує положення про філії та про представництва Фонду;
  • затверджує штатний розпис, щорічні бюджети та інші нормативи діяльності філій та представництв Фонду;
  • заслуховує звіти про діяльність філій та представництв;
  • розглядає результати перевірок філій та представництв;
  • призначає на посади та звільняє з посад керівників філій та представництв;
  • ухвалює рішення з інших питань діяльності Фонду.

Засідання правління Фонду скликаються не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше половини його членів.

Рішення правління Фонду приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Прийняті акти Фонду обов’язкові до виконання суб’єктами системи обов’язкового соціального медичного страхування.

Стаття 37. Нагляд за діяльністю Фонду медичного страхування України

Нагляд за діяльністю Фонду медичного страхування України здійснює Наглядова рада Фонду (надалі — Наглядова рада).

Наглядова рада діє на підставі положення про Фонд.

Склад Наглядової ради затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

До виключного повноваження Наглядової ради відноситься клопотання перед Урядом про зняття голови та (або) членів правління Фонду.

Наглядова рада складається з двох представників від Верховної Ради України, трьох — від Уряду, п’яти — від органів місцевого самоврядування.

Наглядову раду очолює голова, який обирається членами Наглядової ради.

Члени Наглядової ради діють на громадських засадах.

Члени Наглядової ради обираються повноважними органами строком на 5 років.

Стаття 38. Структура Фонду медичного страхування України

З метою забезпечення належного управління системою обов’язкового соціального медичного страхування Фондом медичного страхування України створюються:

  • центральний апарат Фонду з головним офісом у Києві;
  • в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі — філії Фонду;
  • у районах — представництва Фонду у районах;
  • у містах у районах, селищах та селищах міського типу з кількістю населення понад 50 тисяч осіб — представництва Фонду.

З урахуванням регіональних особливостей можуть створюватись міжрегіональні представництва, а з урахуванням галузевих і відомчих особливостей надання працівникам цих галузей та відомств медичної допомоги можуть створюватись галузеві та відомчі філії та представництва Фонду.

Представництва Фонду підпорядковуються відповідним філіям Фонду.

Філії Фонду очолюють керівники філій, представництва Фонду — начальники представництв.

Штатний розпис, щорічні бюджети та інші нормативи діяльності філій Фонду затверджуються правлінням Фонду медичного страхування України.

Штатний розпис, щорічні бюджети та інші нормативи діяльності представництв Фонду приймають відповідні філії Фонду.

Фонд здійснює свої повноваження безпосередньо через утворені структурні підрозділи Фонду.

Гранична чисельність та структура працівників центрального апарату, філій та представництв Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 39. Кошти Фонду обов’язкового медичного страхування України

Кошти фонду не включаються до складу Державного бюджету України, не оподатковуються та використовуються виключно Фондом обов’язкового медичного страхування України у напрямках визначених цим Законом.

Джерелами формування коштів Фонду обов’язкового медичного страхування України є:

  • страхові внески на обов’язкове соціальне медичне страхування;
  • інвестиційний дохід від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Фонду обов’язкового медичного страхування України;
  • кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Фонду обов’язкового медичного страхування України;
  • суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів;
  • благодійні та добровільні внески юридичних та фізичних осіб;
  • інші надходження відповідно до законодавства.

Фонд обов’язкового медичного страхування України за рахунок усіх видів надходжень формує основний, резервний фонд, фонд профілактичних заходів та забезпечує адміністративні витрати діяльності Фонду обов’язкового медичного страхування України його філій та представництв.

Основний фонд формується за рахунок усіх видів надходжень та використовуються на оплату медичних послуг що надаються застрахованим.

Резервний фонд формується за рахунок усіх видів надходжень але не більше 3% від загальної суми і використовується на медичні заходи пов’язані з ліквідацією епідемій та масових захворювань.

Фонд профілактичних заходів формується за рахунок усіх видів надходжень але не більше 3% від загальної суми надходжень і використовується на заходи по знижень ризику захворюваності.

Для Фонду обов’язкового медичного страхування України встановлюється норматив на ведення справи та адміністративні витрати діяльності на рівні 3,5 відсотка від зібраних страхових внесків.

На етапі впровадження системи обов’язкового соціального медичного страхування для забезпечення створення структури Фонду та її матеріально-технічної бази норматив на ведення справи Фонду медичного страхування України встановлюється на рівні 10 відсотків від зібраних страхових внесків за перший рік та 7,5 відсотка — за другий рік діяльності Фонду, починаючи з визначеного дня початку сплати страхових внесків.

Розділ VІ

ДОБРОВІЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Стаття 40. Система добровільного медичного страхування в Україні

Добровільне медичне страхування в Україні є системою локально-солідарного соціально спрямованого забезпечення громадян медичними послугами, ліками, медичними товарами, профілактичними, реабілітаційними, оздоровчими заходами рівня підвищеного попиту та сервісу, що забезпечується страховими фондами, компаніями та організаціями, лікарняними касами та іншими організаціями, які мають на це право.

Медичні послуги, що надаються за договорами про добровільне медичне страхування та за цивільно-правовими договорами, підлягають реєстрації у єдиній системі обліку інформації охорони здоров’я України.

Держава сприяє розвитку добровільного медичного страхування та інших джерел фінансування охорони здоров’я України.

Стаття 41. Механізми взаємодії обов’язкового та добровільного медичного страхування

Страховики та інші організації, які діють у системі добровільного медичного страхування, мають право включати до переліку медичних послуг, що надаються за їх програмами, послуги, визначені Державною програмою медичного забезпечення та Програмою обов’язкового медичного страхування.

За згодою з Фондом медичного страхування України страховики та інші організації, які діють у системі добровільного медичного страхування, мають право на відшкодування встановленої вартості сплачених медичних послуг застрахованим за рахунок Фонду у відповідності до Програми обов’язкового медичного страхування.

За згодою з Фондом медичного страхування України страховики та інші організації, які діють у системі добровільного медичного страхування, мають право перестраховувати або іншим чином передавати Фонду зобов’язання за договорами страхування разом з тарифом (часткою тарифу).

Стаття 42. Благодійні внески та пожертви

З метою розвитку закладу охорони здоров’я, удосконалення його діяльності, а також надання медичної допомоги окремим громадянам або групам хворих, проведення профілактичних санітарно-епідеміологічних та інших заходів заклади охорони здоров’я мають право отримувати від фізичних та юридичних осіб благодійні внески та пожертви.

Благодійні внески та пожертви не можуть заміняти оплату за надані медичні послуги.

Забороняється використання благодійних внесків та пожертв на фінансування надання медичних послуг (товарів, робіт), що фінансуються іншим чином.

Благодійні внески та пожертви, що надаються закладам охорони здоров’я, мають використовуватися на визначені благодійником цілі.

Заклади охорони здоров’я публічного права, що утримуються за рахунок державного або місцевого бюджету методом глобального бюджету, не можуть отримувати благодійні внески та пожертви на утримання закладу та забезпечення його діяльності.

У закладах охорони здоров’я дозволяється використання всіх видів спонсорської допомоги.

Розділ VІІ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Норми цього Закону які стосуються впровадження системи обов’язкового соціального медичного страхування набирають чинності з 2011 року.

3. Верховній Раді України:

  • визначити до 2011 року двох представників до Наглядової ради Фонду медичного страхування України.

4. Кабінету Міністрів України:

1) при формуванні Державного бюджету України на 2010 рік передбачити видатки у розмірі 15 млн грн. для формування статутного капіталу Фонду медичного страхування України;

2) у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону:

  • розробити та затвердити положення про Фонд медичного страхування України;
  • створити Фонд медичного страхування України;
  • призначити голову та членів правління Фонду медичного страхування України та визначити представників до Наглядової ради Фонду медичного страхування України від Уряду та органів місцевого самоврядування;

3) у шестимісячний термін з дня опублікування цього Закону:

  • разом із проектом Закону України про Державний бюджет України на 2011 рік подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо визначення платників, джерел, розмірів страхових тарифів і внесків у системі обов’язкового соціального медичного страхування;
  • розробити та затвердити Державну програму медичного забезпечення та Програму обов’язкового медичного страхування на 2011–2017 роки;
  • забезпечити приведення у відповідність з цим Законом чинних нормативно-правових актів;
  • переглянути особливий порядок оподаткування та привести у відповідність з цим Законом розмір фіксованого податку, єдиного податку, спеціального торгового патенту, оплати за ліцензії на певні види господарської діяльності тощо;
  • підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті