Розвиток фармацевтичної практики. Фокус на допомозі пацієнтові

Посібник Всесвітньої організації охорони здоров’я та Міжнародної фармацевтичної федерації, редакція 2006 р.
Український переклад* під загальною редакцією В.П. Черниха

Глава 1. Фармацевти у складі команди охорони здоров’я: політична перспектива

1. Нова парадигма фармацевтичної практики

1.1. Вступ

Протягом останніх десятиліть кількість лікарських препаратів на ринку стрімко збільшилася, що сприяло появі низки справді значущих інновацій, але й зумовило суттєві труднощі у царині контролю якості та раціонального використання ліків.

Зусилля, що спрямовують різні країни на розвиток охорони здоров’я, у тому числі фармацевтичної допомоги, стикаються з новими складнощами й вимогами часу — і це однаковою мірою стосується тих, що розвиваються, та заможних країн. Ці виклики включають зростання вартості медичного обслуговування, брак фінансових ресурсів, скорочення кадрового потенціалу сектору охорони здоров’я, недостатню ефективність функціонування систем охорони здоров’я, важкий тягар захворювань, а також суттєві зміни у соціальному, технологічному, економічному та політичному середовищі, які відчула на собі переважна більшість країн. Вплив глобалізації спонукав країни щільніше гуртуватися між собою у царині торгівлі товарами та послугами або, наприклад, взаємного визнання академічних ступенів та дипломів, втім водночас це зумовило швидкі зміни у сфері охорони здоров’я з новими складнощами завдяки спрощенню мандрівок та міграції (WHO policy perspectives on medicines. Globalization, TRIPS and access to pharmaceuticals. Geneva: World Health Organization; 2001. — www.who.int/medicines).

Доступ до лікарських засобів гарантованої якості є серйозною проблемою в усьому світі. Третина населення земної кулі досі не має регулярного доступу до основних лікарських засобів (ОЛЗ) (WHO policy perspectives on medicines. Equitable access to essential medicines: a framework for collective action. Geneva: World Health Organization; 2004. — www.who.int/medicines). Для багатьох людей практично нездоланною перешкодою для отримання медикаментозної допомоги стає саме дорожнеча лікарських засобів. Тож найболючішого удару зазнають пацієнти в країнах з економічними системами, що розвиваються або перебувають у перехідному періоді, адже 50–90% вартості придбаних ліків вони вимушені сплачувати з власної кишені. Найважчий тягар лягає на плечі найбідніших верств населення, які не бачать адекватного захисту ані з боку влади, ані з боку систем медичного страхування. Інша важлива проблема полягає в логістичних аспектах дистрибуції ліків, які часто, особливо у закладах охорони здоров’я, відносять до традиційних обов’язків фармацевта. До того ж у багатьох країнах, що розвиваються, 10–20% відібраних зразків лікарських засобів демонструють невідповідність встановленим контрольно-аналітичним нормам якості.

У 2000 р. Міжнародною фармацевтичною федерацією (International Pharmaceutical Federation — FIP) та Міжнародною федерацією асоціацій фармацевтичних виробників (International Federation of Pharmaceutical Manufacturers Associations — IFPMA) було спільно підписано «Положення щодо забезпечення якості та безпеки лікарських препаратів з метою захисту пацієнта» (A Statement on Ensuring the Quality and the Safety of Medicinal Products to Protect the Patient). Принципова мета документа — захист благополуччя пацієнта в усіх куточках світу шляхом забезпечення належної якості та доведеної безпеки й ефективності лікарських препаратів. Представники як фармацевтичної промисловості, так і фармацевтичної спільноти загалом погоджено визнають необхідність у такому регуляторному та маркетинговому середовищі, яке б заохочувало інвестиції в розробку нових інноваційних лікарських засобів та забезпечувало своєчасний доступ до них для пацієнтів в усьому світі.

Наступна програмна мета полягає у забезпеченні раціонального використання лікарських засобів. Це передбачає, що пацієнти отримують медикаментозну терапію відповідно до своїх медичних показань, у дозах, що враховують їх індивідуальні особливості, протягом достатнього періоду та з найменшими витратами для них та їх громади (Rational use of drugs: Report of the Conference of Experts, Nairobi, 1985. Quoted in: WHO policy perspectives on medicines. Promoting rational use of medicines: core components. Geneva: World Health Organization; 2002.; www.who.int/medicines/. Прим. перекладача — з цим виданням наш читач давно знайомий: переклад документа російською мовою було здійснено за експертної підтримки Європейського регіонального бюро ВООЗ та опубліковано у «Щотижневику АПТЕКА», № 38 (409) від 6 жовтня 2003 г.; www.apteka.ua/online/19739).

На жаль, раціональне використання лікарських засобів і понині залишається скоріше винятком, аніж правилом. Більше половини усіх призначень ліків є хибними, більше половини людей застосовують ліки неправильно. До того ж викликає все більше занепокоєння й набуває значення однієї з найболючіших проблем громадської охорони здоров’я глобальне поширення резистентності до антибіотиків. В одному з останніх звітів ВООЗ викладено дані щодо більше ніж 90% резистентності шигел до оригінальних протимікробних засобів широкого спектру дії (ампіцилін, ко-тримоксазол), більше ніж 70% резистентності до пеніциліну збудників пневмонії та бактеріального менінгіту, понад 98% — до пеніциліну збудників гонореї, більше ніж 70% — до цефалоспоринів збудників внутрішньогоспітальної інфекції staphylococcus aureus (WHO policy perspectives on medicines. Containing antimicrobial resistance. Geneva: World Health Organization; 2005; www.who.int/medicines).

У тому ж 2000 р. Рада FIP ухвалила «Звіт щодо політики стримування резистентності до антибіотиків» (Statement of Policy on Control of Resistance to Antimicrobial), у якому для урядів та органів охорони здоров’я рекомендовано перелік необхідних заходів з подолання резистентності до антибіотиків (www.fip.org). У документі також наголошується, що фармацевти готові до активної взаємодії з лікарями, уповноваженими регуляторними органами та усіма іншими фахівцями охорони здоров’я у рамках спільних зусиль з викорінення резистентності до антибіотиків, а також до участі у кампаніях з інформування громадськості щодо цієї серйозної медико-соціальної проблеми.

Зазначені виклики — як щодо доступу до препаратів гарантованої якості, так і їх раціонального використання, — підкреслюють необхідність невідкладних реформ у глобальному секторі охорони здоров’я. У руслі глибоких змін, що тривають у системах надання медичних послуг, відбувається зрушення парадигми фармацевтичної практики. Втручання з боку громадської охорони здоров’я, фармацевтична допомога, раціональне використання лікарських засобів та ефективний менеджмент медикаментозного забезпечення — ось у чому полягають ключові компоненти фізично та фінансово доступної, усталеної й справедливої системи охорони здоров’я, яка гарантує ефективність, безпеку та якість лікарських засобів. Вочевидь, аптеки відіграють важливу роль у процесі реформ системи охорони здоров’я. Однак для цього роль фармацевта потребує переусвідомлення та переорієнтування. Фармацевти мають важелі прямого впливу на поліпшення кінцевих результатів лікування та якості життя пацієнтів, тож їм належить зайняти місце в авангарді системи охорони здоров’я. І просування у бік фармацевтичної допомоги є для цього процесу вкрай важливим фактором. Оскільки зусилля, спрямовані на надання пацієнтам правильної інформації, є не менш значущими, ніж забезпечення лікарськими засобами як таке (Wuliji T., Airaksinen M. (eds.) Counselling, concordance, and communication: innovative education for pharmacists. The Hague, The Netherlands: International Pharmaceutical Federation Pharmacy Information Section and International Pharmaceutical Students’ Federation; 2005), то фармацевти — шляхом ведення фармакотерапії, а також супутнього застосування безрецептурних або альтернативних методів лікування — роблять свій вагомий внесок в надання допомоги пацієнтові.

Потягом останніх 40 років роль фармацевта перетворилася із звичайного приготувача ліків та їх видавача на «менеджера фармакотерапії». Нині вона включає такі обов’язки, як відбір якісних лікарських препаратів, їх закупівля, зберігання, доставка, розподіл, видача й застосування у такий спосіб, щоб куди б не поставлялися і де б не використовувалися лікарські засоби, це сприяло лише поліпшенню здоров’я пацієнтів і ні в якому разі не завдало йому шкоди. Нині головна мета фармацевтичної практики полягає у наданні сфокусованої на пацієнтові допомоги разом з усіма відповідними когнітивними послугами — консультуванням, наданням інформації щодо лікарських засобів та моніторингом фармакотерапії, а також технічними ланками фармацевтичного обслуговування, у тому числі регулюванням медикаментозного забезпечення. Саме завдяки додатковій ролі з управління медикаментозною терапією сьогодні фармацевти можуть зробити свій вагомий внесок у надання допомоги пацієнтові.

Власне, цю главу й присвячено новій ролі, умінням і відносинам, які необхідно вдосконалити фармацевтам, щоб стати членами мультидисциплінарної медичної команди, а також тій додатковій користі, що вони можуть принести своїм професійним внеском. Також розглянуто труднощі, з якими доводиться стикатися фармацевтам, а також ті необмежені можливості, що дозволять їм відігравати чільну роль у заходах, сконцентрованих на допомозі пацієнту та суспільній охороні здоров’я. В одних випадках ці виклики можуть передбачати розширення вже існуючих функцій, в інших — потребувати від фармацевта оволодіння новими ролями, що раніше розглядалися поза межами традиційної фармацевтичної практики.

1.2. Основні навчальні цілі для глави 1

• Усвідомити призначення фармацевтичного працівника у суспільстві.
• Конкретизувати роль фармацевта як члена медичної команди.
• Окреслити нові перспективи аптечної практики.
• Дати визначення належної аптечної практики в усіх секторах та за різних умов.
• З’ясувати, на яких знаннях, навичках та відносинах грунтується належна аптечна практика, сфокусована на пацієнтові.
• Визначити певні нові обов’язки, які можуть взяти на себе фармацевти.
• Охарактеризувати ті зміни в освіті та політиці, які необхідно здійснити для втілення сфокусованої на пацієнтові аптечної практики.

1.3. Що таке здоров’я?

Фармацевтична практика впроваджується не у вакуумі, а в сфері охорони здоров’я. Вона має на меті покращувати здоров’я. Здоров’я — доволі широке поняття, яке може поєднувати цілу низку значень, від технічного до морального й філософського. Здоров’я є чи не найважливішим ресурсом людини.

Найбільш цитоване визначення здоров’я було сформульовано у Конституції ВООЗ у 1946 р. Це позитивне визначення робить акцент на благополуччі.

(WHO, 1946. Preamble to the Constitution of the World Health Organization, as adopted by the International Health Conference, New York, 19–22 June, 1946. Signed on 22 July 1946 by the representatives of 61 States (Official Records of the World Health Organization, No. 2, p. 100). Entered into force on 7 April 1948.)

У подальші роки ВООЗ продовжила обговорення, і визначення здоров’я було переглянуто.

(WHO, 1984. Revised definition of health. Опубліковано: Health promotion glossary. 1st ed. Geneva: World Health Organization 1986.)

Єдиного визначення, яке уніфікувало б усі грані сприйняття здоров’я, не існує. Його розуміння залежить від багатьох обставин, з яких складається життя і які зумовлюють усвідомлення здоров’я. Здоров’я — це право людини, тож доступ до медичної допомоги, у тому числі до ОЛЗ, є похідною цього права. Здоров’я є необхідною передумовою для стабільного економічного та соціального розвитку. Приміром, у багатьох куточках світу пандемія ВІЧ/СНІДу обмежує економічні досягнення та зводить нанівець результати зусиль національних систем охорони здоров’я. Таким чином, здоров’я — це надзвичайно цінний ресурс.

1.4. Професія фармацевта

Медикаментозна терапія є найбільш поширеною формою лікувального втручання у будь-якому закладі охорони здоров’я. Масштаби її застосування невпинно розширюються у міру старіння населення та зростання розповсюдженості хронічних захворювань, поширення нових інфекційних хвороб та поповнення асортименту ефективних ліків. До того ж на ринок виводиться все більше й більше так званих «засобів для поліпшення способу життя», що вживають при таких станах, як облисіння, сухість шкіри, зморшки, еректильна дисфункція тощо.

Все частіше ліки пропонують придбати у незвичних місцях і не лише у фармацевтів. Приготування ліків практично скрізь поступилося місцем комерційному виробництву чи не у всіх існуючих лікарських формах. Лікарські засоби можна купити в супермаркетах, аптеках або з рук на ринку. Їх також можна отримати поштою або за допомогою інтернету, їх просувають лікарі і відпускають торгові автомати.

Зважаючи на все це, цілком слушно постають певні запитання, а саме:

— Чи нам досі потрібні фармацевти?

— У чому полягає цінність фармацевтичного обслуговування?

Загальновідомо, що усі професії призначені для служіння суспільству. Отже, місія професії фармацевта — задовольняти потреби суспільства та окремого пацієнта. Донедавна процеси прийняття рішень щодо фармакотерапії та її проведення були відносно простими, безпечними і недорогими. Лікар призначав — фармацевт відпускав. Втім, нині накопичено достатньо доказів на користь того, що традиційний метод призначення та відпуску лікарських засобів більше не задовольняє вимоги щодо безпеки й ефективності фармакотерапії та прихильності до неї. Негативні наслідки помилкового застосування лікарських засобів коштують надто дорого з огляду на вартість госпіталізації, відвідин лікаря, лабораторних досліджень та відновлювального лікування. У розвинених країнах, у 4–10% усіх стаціонарних хворих виникають побічні реакції на ліки — головним чином завдячуючи комплексній медикаментозній терапії, особливо серед осіб літнього віку та пацієнтів з хронічними захворюваннями. У США, приміром, побічні ефекти посідають 4–6-ту позицію серед основних причин смерті, а втрати від них сягають 130 млрд дол. на рік. А у Великобританії вартість побічних явищ у 2004 р. у грошовому вираженні становила понад 466 млн фунтів стерлінгів (більше ніж 812 млн дол.).

У 1998 р. FIP опублікувала «Положення щодо професійних стандартних лікувальних помилок, зумовлених призначенням лікарських засобів» (Statement of Professional Standards on Medication Errors Associated with Prescribed Medication), головною метою якого було визначити термін «лікувальна помилка» та запропонувати стандартний перелік таких помилок з метою їх класифікації з урахуванням їх тяжкості. У Положенні також викладено рекомендації для працівників сфери надання медичних послуг, які спрямовані на підвищення безпеки при виробництві, замовленні, етикетуванні, відпуску, призначенні та використанні лікарських засобів.

Дійсно, адекватна фармакотерапія є більш безпечною та економічно вигідною, ніж інші лікувальні альтернативи, — але, поза всіляким сумнівом, негативні наслідки неправильної медикаментозної терапії є насправді величезними. Для суспільства важливо мати впевненість у тому, що витрати на лікарські засоби є рентабельними з точки зору капіталовкладень. З урахуванням всебічної академічної підготовки і традиційних обов’язків з приготування та забезпечення лікарськими засобами, інформування пацієнтів щодо їх застосування фармацевти мають якнайвигідніший професійний статус для того, щоб перебрати на себе відповідальність за проведення фармакотерапії.

Наступним важливим моментом у сфері надання медичної допомоги є відповідальність медичних працівників за свої дії. У рамках традиційних взаємовідносин між лікарем, який призначає лікарські засоби, та фармацевтом, який їх відпускає, відповідальність за кінцевий результат фармакотерапії ніс перший. Втім, в умовах стрімких змін, що охоплюють системи охорони здоров’я, це співвідношення також змінюється.

Практика фармацевтичної допомоги передбачає, що фармацевт такою ж мірою відповідальний за пацієнтів, яких він веде, а суспільство зі свого боку має не лише вітати таке прийняття відповідальності, але й зобов’язати до нього представників цього фаху.

Між тим, представники інших медичних напрямків, а саме практичні лікарі, медичні сестри, середній медичний та фармацевтичний персонал, також набуваючи спеціальних знань та професійної кваліфікації, вважають себе готовими до виконання функцій із здійснення фармакотерапії. У деяких країнах вони активно цього домагаються. Студенти-фармацевти, як і їх колеги, що практикують, повинні мати належну підготовку для того, щоб перебрати на себе відповідальність за ведення медикаментозної терапії — у цьому для них запорука можливості відстояти й укріпити свої позиції у системі охорони здоров’я, як і отримати достойну винагороду за здійснення своєї ролі з надання фармацевтичної допомоги.

Відпуск лікарських засобів є і повинен залишатися обов’язком фахівця-фармацевта. Хоча й можливо, що згодом менше фармацевтів буде залучено до процесу видачі ліків, особливо у сільській місцевості, а більшість з них управлятимуть процесом відпуску, при цьому відповідаючи за його якість та результати.

		World Health Organization Medicines Policy and Standards 20 Avenue Appia 1211 Geneva 27 Switzerland	International Pharmaceutical Federation P.O. Box 84200 2508 AE The Hague The Netherlands
		Коментарі надсилати: Факс: +41 22 791 41 67; E-mail: [email protected] Факс: +31 70 302 19 99; E-mail: [email protected]

Хоча зазначені зміни й можуть зумовити потенційні труднощі, але вони ж можуть відкрити й неосяжні можливості. Саме представникам фармацевтичної професії належить визначити нові можливості аптечної практики у мінливому контексті сектору охорони здоров’я, здійснити достеменну оцінку та перевірку цих можливостей та довести власну здатність успішно втілити їх.

1.5. Нові виміри фармацевтичної практики

1.5.1. Фармацевтична допомога

Фармацевтична допомога — це принципово нова концепція у фармацевтичній практиці, яка виникла в середині 70-х років минулого століття. Її кардинальна сутність полягає в тому, що усі фармацевти, які здійснюють практичну діяльність, повинні нести відповідальність за результати фармакотерапії у своїх пацієнтів. Вона охоплює різні послуги та функції — деякі з них є новими для фармацевтичної діяльності, інші — традиційні, що визначаються та надаються з боку фармацевтів в рамках індивідуального обслуговування ними своїх пацієнтів. Концепція фармацевтичної допомоги також включає моральну відповідальність за благополуччя пацієнтів як особистостей, які потребують уваги, співчуття та турботи з боку фармацевта та заслуговують на них. Втім, далеко не завжди фармацевти перебирають на себе відповідальність за цю людську та людяну грань допомоги. В результаті вони можуть допускати неадекватне документування, моніторинг та оцінку допомоги, що надається. Взяти на себе цю відповідальність — ось наріжний камень фармацевтичної допомоги.

Фармацевтична допомога може бути спрямована як на окремих осіб, так і на групи населення. В рамках «фармацевтичної допомоги, орієнтованої на населення» використовують демографічні та епідеміологічні дані з метою створення формулярів або переліків лікарських засобів, розробляють регуляторну базу для фармацевтичного сектору та здійснюють моніторинг її практичного втілення, започатковують аптечні мережі та управляють ними, готують та аналізують звіти щодо споживання лікарських засобів та їх вартості, проводять оцінку застосування ліків та інформують медичних працівників щодо нормативів та алгоритмів діяльності фармацевтичного сектору.

Втім, без індивідуальної фармацевтичної допомоги жодна система не здатна забезпечити ефективне проведення фармакотерапії та моніторинг захворювань, що виникли внаслідок застосування лікарських засобів. Вищезгадані функції, які реалізуються на популяційному рівні, слід виконувати перед або після огляду пацієнта та отримання від нього відповідної інформації, але вони не можуть замінити послуги, які орієнтовані на пацієнта та надаються йому при безпосередньому контакті. Патологічні стани, що виникають внаслідок застосування ліків, зустрічаються досить часто, і навіть у зв’язку з тими препаратами, які включено до формулярів або відповідних переліків лікарських зсобів, — адже ці препарати часто призначаються, надаються та застосовуються неправильно. Пацієнти потребують послуг фармацевта саме в момент отримання допомоги. Успішна фармакотерапія є індивідуальною для кожного окремого пацієнта. Вона передбачає індивідуалізований підхід у прийнятті рішень щодо вибору моделі медикаментозної терапії, досягнення узгодженості (погоджена позиція між пацієнтом та фахівцем, що надає допомогу, стосовно терапевтичних результатів та способів їх досягнення), а також конче важливі заходи з моніторингу стану хворого. Для індивідуальної терапії кожного конкретного пацієнта фармацевт розробляє план лікування разом з ним. Тож хворі можуть робити власний внесок в успішність терапевтичних результатів, перебираючи на себе частку відповідальності за власне лікування і не покладаючи її цілком на медичного працівника (як це робилося раніше в рамках патерналістичного підходу). Поетапний, крок за кроком, підхід до надання фармацевтичної допомоги пацієнтові викладено у главі 2.

Фармацевтична допомога не існує в ізоляції від інших видів медичних послуг (van Mil J.W., Schulz M., Tromp T.F. Pharmaceutical care, European developments in concepts, implementation, teaching, and research: a review. Pharm World Sci 2004 Dec; 26(6): 303–311). Вона має надаватися в рамках співробітництва фармацевта з пацієнтом, лікарем, медичною сестрою та іншими медичними працівниками. При цьому фармацевт несе безпосередню відповідальність перед пацієнтом за вартість, якість та кінцевий результат фармацевтичної допомоги.

У 1998 р. FIP прийняла «Положення щодо професійних стандартів фармацевтичної допомоги» (Statement of Professional Standards in Pharmaceutical Care), яке пропонує керівні рекомендації для фармацевтів та національних органів охорони здоров’я стосовно того, яким чином і в який якнайкращий спосіб втілювати й налагоджувати в своїх країнах широке й різнобічне фармацевтичне обслуговування. Глибоко підтримуючи концепцію фармацевтичної допомоги, FIP усвідомлює, що у різних країн існують різні потреби.

1.5.2. Фармація, що грунтується на наукових доказах

Нині, коли діяльність сфери охорони здоров’я невпинно ускладнюється, стає все складніше порівняти ефективність різних видів лікування. Втручання з надання медичної допомоги більше не можуть грунтуватися лише на професійній точці зору або індивідуальному досвіді. Наукові докази, отримані в результаті проведення досліджень належної якості, — саме ними слід керуватися, адаптуючи їх до індивідуальних особливостей конкретного пацієнта. Цей підхід більш детально висвітлено у главі 3.

1.5.3. Задоволення потреб пацієнта

У царині медичної допомоги, сфокусованої на пацієнтові, найголовніше завдання — виявити та задовольнити потреби пацієнта (які можуть змінюватись). Фармацевти мають гарантувати людям можливість вільного отримання лікарських засобів або фармакотерапевтичних рекомендацій якомога швидше, в належному обсязі і в зручному для пацієнтів місці. Фармацевти можуть закликати пацієнтів до діалогу з метою обміну знаннями та інформацією, що дозволять останнім особисто долучитися до керування власним здоров’ям та здійснення лікування. Варто зазначити, що пацієнтів оточує безліч джерел інформації — листки-вкладиші, промоційні матеріали, реклама в засобах масової інформації, зокрема в інтернеті, — яка далеко не завжди є достовірною чи вичерпною. Фармацевт може допомогти обізнаним пацієнтам стати адекватно поінформованими, пропонуючи їм для ознайомлення об’єктивну та слушну інформацію, яка грунтується на вагомих наукових доказах з посиланнями на інформаційні джерела, що заслуговують на довіру. Просвітницька робота щодо попередження захворювань та заходи з оздоровлення способу життя покликані покращувати стан громадського здоров’я, водночас спільне та одностайне прийняття рішень щодо прийому лікарських засобів сприятиме піднесенню кваліфікаційного рівня та клінічної результативності наданого лікування, зменшенню кількості побічних реакцій на лікарські засоби, обмеженню немедичного використання ліків та поліпшенню прихильності пацієнтів до медикаментозної терапії.

У 2000 р. публікація Департаменту охорони здоров’я Великобританії (UK Department of Health) під назвою «Фармація майбутнього» (Pharmacy in the future — implementing the NHS Plan. A programme for pharmacy in the National Health Service. London: Department of Health; 2000) визначила вимоги до структурованої професійної підтримки з боку фармацевта щодо покращання якості та розширення спектру фармацевтичних послуг, що їх можуть отримати пацієнти, зокрема визначення індивідуальних медикаментозних потреб, започаткування партнерства щодо режиму прийому ліків, узгодження повторних призначень та процедур відпуску, цілеспрямовану оцінку лікування та його результатів. Цей підхід може стати підгрунтям для моделі фармації майбутнього повсюди. Нині втілюється нова контрактна форма діяльності комунальних аптек, що є ключем до формування бачення системи первинної медичної допомоги в майбутньому. Нова договірна форма роботи комунальних аптек сприятиме переорієнтації обслуговування на задоволення потреб пацієнтів, а також максимально ефективному застосуванню фармацевтами свого професійного потенціалу на шляху досягнення якнайкращого лікувального ефекту. Аптечна угода створює підстави для розподілу фармацевтичних послуг на три основні категорії —

• необхідні,
• розширені,
• вдосконалені —

з акцентом на якість та результат в усіх трьох випадках (NHS Confederation. The new community pharmacy contract. London: Department of Health. Опубліковано: www.nhsconfed.org).

Продовження у наступних числах «Щотижневика АПТЕКА»
та на www.apteka.ua

*Продовження. Початок див.: www.apteka.ua/online/29117

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!