Герої фармацевтичного фронту. Vol. 14

Росія продовжує чинити терор проти України. Війна змінила долі мільйонів українців. І поки наші захисники обороняють українські землі на полях бою, медичні та фармацевтичні працівники щодня рятують життя громадян на фронті й у тилу. Складно описати словами те, у яких умовах вимушені працювати спеціалісти в гарячих точках. Однак вони обрали не рятуватися від війни, а рятувати інших. Ми продовжуємо розповідати про героїв фармацевтичного фронту, які, ризикуючи власним життям, невтомно захищають інтереси українських пацієнтів та забезпечують доступ до лікарських засобів навіть у такий надскладний час.

Наша аптека на Салтівці працює щодня

«Аптека 9-1-1» на Салтівці добре відома харків’янам. Тут можна було купити все і завжди — аптека працювала цілодобово. У ніч напередодні війни вахту несли молоді студенти-фармацевти. Вони першими зустріли переляканих обстрілами відвідувачів. Уранці завідувачка Катерина Олександрівна Пашнева відпустила «нічників» додому і стала разом з колегою за касу, бо потік людей зростав. Обслуговували через віконце, натовп був некерований.

З 15 працівників в аптеці залишилося 4: завідувачка і троє фармацевтів — Інна Олександрівна Ляшенко, Олена Сергіївна Черниш та Владислава Вік­торівна Ковальова. Увесь березень працювали без вихідних.

Харків’яни приходили з величезними списками — заспокійливі, антигіпертензивні, протизастудні, антибіотики… Волонтери теж зверталися. Дівчата збирали потрібне з того, що було в аптеці, коли відключали світло і через це припинялося обслуговування, щоб не затримувати чергу. «Люди стояли на вулиці і не йшли навіть тоді, коли вибухи лунали неподалік. Ми, зрозуміло, теж не мали права кудись бігти і зачиняти аптеку. Робочий день через комендантську годину скоротився, — розповідає Інна Олександрівна Ляшенко, — тому ми намагалися обслужити якомога більше людей, щоб їм не довелося наступного дня знову стояти в черзі та наражатися на небезпеку. Майже не зачиняли віконце. Дуже страшно було, коли над нашою аптекою летіли ракети. Тільки тоді дозволяли собі пересидіти в кімнаті персоналу. Але то було всього кілька разів, попри те, що Салтівку обстрілювали регулярно».

Коли закінчилися препарати, в аптеку на Салтівці привезли товар з трьох зачинених аптек мережі. І це було дуже на часі, бо харків’яни, які ховалися в метро, почали масово хворіти. «Наша завідувачка всім давала свій номер телефону, щоб люди могли звернутися за допомогою. Її знайома в метро збирала запити і формувала списки, а потім скидала їх нам. Щодня приходив чоловік, віддавав гроші і забирав великі пакети. Добре, що було з чого їх збирати! Адже там, у підземеллі, і діти ховалися, і старенькі…»

Транспорт у Харкові не ходив майже до червня. Інні Олександрівні довелося разом з родиною перебратися до завідувачки, яка жила в тому ж будинку, де була аптека. «Мій чоловік залишався з дітьми — нашим 5-річним сином і 12-річною донькою Катерини Олександрівни. Хоча бувало, що і на роботу з дітьми приходили. Ситуації виникали різні. Але аптека мала працювати щодня. І ми дотримувалися цього правила попри все!»

Купити продукти вдавалося не завжди. Магазини працювали в тому ж режимі, що й аптека. «Вдячні відвідувачі приносили нам хліб, щоб підтримати. А ще дякували. Іноді зі сльозами на очах. Адже ми для них були справжнім порятунком», — пригадує фармацевт найтемніші часи.

Зараз дівчата працюють вшістьох — одна колега повернулася, і ще одного фармацевта прислали на допомогу. Ліки є в потрібній кількості. Аптека має генератор, тому обслуговування людей не припиняється, коли відключають електрику.

«Аптека 9-1-1» витримала випробування війною! Мужні фармацевти вірять, що незабаром святкуватимуть Перемогу в рідній аптеці разом з відвідувачами, які вже стали справжніми друзями.

В аптеці стояли черги

Світлана Володимирівна Назаренко, фармацевт аптеки «Фармація» з Краматорська, уже мала досвід життя в умовах війни. У 2014 р. її родині теж довелося покинути все і на певний час виїхати. «Але то була репетиція порівняно з тим, що розпочалося 24 лютого».

В аптеці стояли черги. «Наші відвідувачі скуповували антибіотики, певно, тоді ще всі боялися COVID-19. Потім зрозуміли, що від коронавірусу вмирають одиниці, а на війні — тисячі. І почалася паніка. Заспокійливі, перев’язувальні матеріали, ліки від застуди, препарати, що застосовуються при хронічних захворюваннях: інсуліни, гормони, для зниження артеріального тиску. Черги щодня. Під час оповіщення про повітряну тривогу аптеку зачиняли, рятувалися разом з відвідувачами за принципом двох стін прямо тут. Неподалік від нас був Центр сімейної медицини з власним бомбосховищем, але туди ж треба ще добігти!».

Удома на неї чекали чоловік та син. «Мені потрібно було десь дістати продукти, що було проблемою, приготувати і залишити їм їжу. У підвал майже не спускалися. Щоправда, кілька разів, коли були дуже сильні вибухи, сиділи в підвалі разом з усіма. Там було сиро і холодно. Чимало наших сусідів захворіли, сидячи в підвалі, на пневмонію. Тому жили здебільшого в коридорі».

Одного ранку Світлана Володимирівна вийшла з дому, щоб йти на роботу, і прямо над своєю головою почула свист. Тоді вона ще не знала — так «сповіщає» про свій приліт ракета. Звуку сирени не було. За кілька секунд почалися вибухи. Жінка ледь встигла забігти в сусідній магазин, і вони разом з продавчинями та покупцями ховалися, поки жах не закінчився.

«Після такого я вже не могла змусити себе залишатися в місті. 6 квітня ми виїхали з Краматорська в Кам’янське Дніпропетровської обл. Поки залишаємося тут. У Краматорськ повернемося лише за умови, що там буде Україна. У ДНР ми жити не хочемо».

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті